Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №520/10759/26
Суддя: Бадюков Ю.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
05 листопада 2026 року № 520/10759/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду у м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа - Міністерство оборони України (3-ос. - МОУ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача, яка полягає у невиплаті Позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах;
- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу та 06.03.2023 року підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. 05.03.2026 року позивач звільнений з військової служби в запас після закінчення строку контракту.
27.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив належним чином відреагувати на обставини зазначені у заяві, вживши, відповідних до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 та окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд заходів, забезпечивши здійснення нарахування та виплати Позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
15.04.2026 року листом № 2647/28/ВихЗПІ відповідач відмовив позивачу у здійсненні зазначеної виплати, обґрунтувавши таку відмову тим, що позивач був призваний на військову службу 29.11.2019 р. 29.11.2022 року продовжений строк дії контракту до оголошення рішення про демобілізацію, а після цього, 06.03.2023 укладено новий контракт строком на 3 роки, то в такому випадку відсутні підстави для виплати йому зазначеної винагороди.
Ухвалою суду від 04.05.2026 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що враховуючи те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 29.11.2019 року, тобто до запровадження воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX воєнного стану, а не під час такого воєнного стану, як визначено абзацом другим пункту 4 Постанови №156, то відсутні підстави для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
У поясненнях до позовної заяви Міністерство оборони України заперечувало проти доводів позивача та просило відмовити у задоволенні позову.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Відповідно до довідки про проходження служби (трудову діяльність) та послужного списку молодшого сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- 29.11.2019 року прийнятий на військову службу на посадах рядового складу, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки та зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_2 ;
- 29.11.2022 року продовжений строк дії контракту до оголошення рішення про демобілізацію у відповідності до статті 23 Закону 2232-ХІІ.;
- 06.03.2023 року укладений новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на 3 (три) роки;
- 05.03.2026 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №18-РС від 05.02.2026 року звільнений у запас за статтею 26 частиною 5 пунктом 3 підпунктом "ж" (у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу)) Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу".
Має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 04.08.2022.
Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_2 від 24.04.2026 № 560 та довідки від 24.04.2026 №551 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередньо участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 198 (сто дев`яносто вісім) днів на території Харківської області. Випадків притягнення ОСОБА_1 до кримінальної, адміністративної відповідальності та дисциплінарних стягнень не обліковано.
27.03.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив належним чином відреагувати на обставини зазначені у заяві, вживши, відповідних до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 та окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд заходів, забезпечивши здійснення нарахування та виплати Позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Листом 15.04.2026 року № 2647/28/ВихЗПІ Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у здійсненні зазначеної виплати, обґрунтувавши таку відмову тим, що позивач був призваний на військову службу 29.11.2019р. строком на 3 (три) роки. 29.11.2022 року продовжений строк дії контракту до оголошення рішення про демобілізацію, а після цього, 06.03.2023 укладено новий контракт строком на 3 роки, то в такому випадку він не набув права на отримання грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, оскільки зарахований до списків особового складу військової частини до введення воєнного стану - 24.02.2022.
Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України під час воєнного стану», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває станом на час розгляду даної справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України Про військовий обов`язок і військову службу (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).
Приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі по тексту - Постанова КМУ №153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Згідно з п.3 Постанови КМУ №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р.» №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень:
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі:
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Аналіз положень п.4 Постанови КМУ №153 дає підстави для висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива за умови дотримання одночасно встановлених цією постановою вимог: особа рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил; до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану; проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови КМУ №153 (13.02.2025); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора; строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025).
Метою прийняття Постанови КМУ №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.
Суд звертає увагу, що визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи охоплюється абз.2 п.4 Постанови КМУ №153 позивач, який був прийнятий на військову службу згідно укладеного ним контракту про проходження військової служби до введення в Україні воєнного стану (24.02.2022), а дію цього контракту в подальшому продовжено до оголошення демобілізації та згодом укладено новий контракт .
Продовження дії контракту військовослужбовця понад встановлені строки, передбачене законодавством про військовий обов`язок і військову службу на період дії воєнного стану, не є автоматичним у розумінні повної відсутності юридично значимого волевиявлення особи, а потребує відповідного оформлення (наказу командира військової частини) саме у зв`язку з обставинами воєнного стану; без такого продовження особа підлягала б звільненню зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту.
Отже, саме внаслідок введення та тривання воєнного стану позивач продовжив проходити військову службу на умовах, змістовно тотожних умовам, на яких приймаються на службу особи, що укладають контракт після 24.02.2022, а тому формальна різниця в даті первинного укладення контракту не змінює факту, що з 29.11.2022 (дата продовження контракту) і надалі з 06.03.2023 (дата нового контракту) проходив службу виключно в умовах та внаслідок дії воєнного стану.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», яка набула чинності 07.08.2025, п.4 Постанови №153 доповнено абзацами, згідно з якими право на винагороду поширено, зокрема, на військовослужбовців, які проходили строкову військову службу, а надалі уклали контракт під час воєнного стану.
Разом з тим сам факт унормування Кабінетом Міністрів України додаткової категорії осіб, які набули статусу військовослужбовця-контрактника вже під час воєнного стану маючи інший, ніж контрактна служба, статус до 24.02.2022, підтверджує загальну спрямованість регулювання на охоплення випадків фактичного проходження служби в умовах воєнного стану та усунення невиправданих відмінностей у правовому становищі військовослужбовців залежно від моменту їх первинного залучення до Збройних Сил України.
Отже, продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, оформлене відповідним наказом командира військової частини на період дії воєнного стану, для цілей абз.2 п.4 Постанови КМУ №153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.11.2019 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 (три) роки та зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_2 . 29.11.2022 року продовжено строк дії контракту до оголошення рішення про демобілізацію у відповідності до статті 23 Закону 2232-ХІІ. 06.03.2023 року укладений новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на 3 (три) роки. 05.03.2026 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №18-РС від 05.02.2026 року звільнений у запас.
Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_2 від 24.04.2026 № 560 та довідки від 24.04.2026 №551 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередньо участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 198 (сто дев`яносто вісім) днів на території Харківської області. Випадків притягнення ОСОБА_1 до кримінальної, адміністративної відповідальності та дисциплінарних стягнень не обліковано.
Суд критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті спірної грошової винагороди з тих підстав, що позивач зарахований до списків особового складу військової частини до введення воєнного стану 24.02.2022, оскільки тлумачення вищевказаних приписів Постанови КМУ №153 в інший спосіб суперечило б меті її прийняття, яка полягає у підвищенні мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби у Збройних Силах України в умовах воєнного стану, та фактично створювало б передумови для нерівного ставлення до відповідних категорій осіб.
Крім того, Постанова №153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту саме вперше, за умови дотримання інших передбачених Постановою умов.
Норми вказаної Постанови не містять положень, які б встановлювали обмеження щодо: повторного укладення контракту; врахування чи впливу попереднього проходження військової служби за контрактом на право особи на отримання одноразової грошової винагороди.
Також суд звертає увагу, що Постанова КМУ №153 не пов`язує право на отримання такої грошової винагороди з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту, а інше тлумачення, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття цієї постанови та мало б ознаки дискримінації.
Право на отримання спірної винагороди виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою КМУ №153 сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).
Більше того, тлумачення п.4 Постанови КМУ №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які станом на 24.02.2022 року вже перебували на військовій службі і у подальшому їм продовжено дію контракту на проходження військової служби.
Довільне трактування норм Постанови КМУ №153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст.8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії.
Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.
Окрім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи.
Це узгоджується з положеннями ст.3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини".
Таким чином, беручи до уваги, що позивач у віці до 25 років уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, який надалі був продовжений на період військового стану до оголошення демобілізації (у віці 21 роки) та згодом укладено новий контракт (у віці 22 роки); проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій протягом строку, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою КМУ №153, а також не притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення чи дисциплінарної відповідальності, суд вважає, що останній підпадає під дію положень постанови КМУ №153 щодо права на отримання спірної винагороди.
Підсумовуючи наведене вище, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Міністерство оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 05 листопада 2026 року.
Суддя Бадюков Ю.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua