Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №500/2135/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2135/26

04 листопада 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

ОСОБА_1 (далі – позивач), в інтересах якого діє адвокат Шевчук Валентин Олексійович, звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 93 від 03.04.2026 року щодо переведення (переміщення), ОСОБА_2 , до іншої військової частини;

зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_2 у попередній посаді та в списках особового складу в/ч НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві вказує, що є військовослужбовцем за загальною мобілізацією, старшим солдатом. На час видачі оскаржуваного наказу, займав посаду діловода речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11 квітня 2025 року №104. В подальшому згідно з оскарженим наказом був звільнений із займаної посади та призначений номером обслуги протитанкового взводу штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 військової НОМЕР_4 сухопутних військ Збройних Сил України, з виключенням із списків військової частини НОМЕР_1 . Підставною видання цього наказу були: наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23 березня 2026 року №112-РС, припис №56 від 03 квітня 2026 року.

Позивач вважає, що оскаржений наказ видано всупереч вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Первинну посаду ОСОБА_1 , який був мобілізований під час режиму воєнного стану, отримав вже під час дії правового режиму воєнного стану, тому при переведенні на нижчу посаду слід було зазначитиврахувати наявність підстав передбачених п. 82 Положення № 1153/2008 для переведення на нижчу посаду, окрім правового режиму воєнного стану. Зазначає, що таке переведення негативно впливає на подальші перспективи проходження військової служби, оскільки посада старшого солдата, яку він займав до переведення, є проміжним етапом перед призначенням на сержантські посади, тоді як повернення на базовий рівень «солдат» фактично ускладнює кар`єрне просування.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень вказує, що наказ командира військової частини НОМЕР_5 від 03.04.2026 № 93 (по особовому складу) виданий на виконання наказу вищого командування - командира військової частини НОМЕР_2 від 23.03.2026 № 112-РС. Звертаємо увагу суду, що в межах Збройних Сил України здійснюється саме переміщення військовослужбовця між військовими частинами (увільнення з посади в одній частині та призначення на посаду в іншій), що відповідає приписам Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ. Наказ видано в межах повноважень командира та обумовлено службовою необхідністю. Зазначає, що позивача було призначено на рівнозначну посаду (номер обслуги протитанкового взводу), що за своїми характеристиками (освітньо-кваліфікаційним рівнем, тарифним розрядом та військовим званням) повністю відповідає попередній посаді. Оскільки переміщення позивача відбулося в межах однієї категорії посад та було зумовлено службовою необхідністю, суб`єкт владних повноважень діяв виключно у спосіб, передбачений законом. Скасування законного наказу та поновлення Позивача на посаді призведе до безпідставного втручання у дискреційні повноваження військового командування щодо комплектування підрозділів та забезпечення їх бойової готовності.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 08.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 09.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Копію ухвали суду про відкриття провадження відповідач отримав 18.04.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою суду від 10.09.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_2 докази та продовжено строк розгляду адміністративної справи на один місяць.

Ухвалою суду від 12.10.2026 продовжено Військовій частині НОМЕР_2 строк для виконання ухвали суду від 10.09.2026.

На виконання ухвали суду про витребування доказів 14.10.2026 до суду подані відповідні документи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи до суду з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Інших заяв чи клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом по мобілізації під час воєнного стану на посаді діловода речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС старшого солдата ОСОБА_1 , діловода речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено з займаної посади і призначено номером обслуги протитанкового взводу штурмового батальйону Військової частини військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС – 103533А.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.04.2026 року №93 вирішено старшого солдата ОСОБА_1 , діловода речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України звільнити з займаної посади і призначити номером обслуги протитанкового взводу штурмового батальйону Військової частини військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України, посаду у військовій частині НОМЕР_1 здав і вибув до військової частини НОМЕР_3 , для проходження військової служби. З 03.04.2026 виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зняти з усіх видів забезпечення.

Позивач не погодився з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.04.2026 року №93, вважає його протиправним, а тому звернувся з даним позовом до суду.

Мотивувальна частина

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів позовної заяви суд виходить з таких міркувань.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і на час вирішення справи судом.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 (далі – Інструкція), облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командувачів, командирів та начальників (далі - командир (начальник)) органів управління, військових частин, установ, у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів з обліку особового складу.

Пунктом 1 розділу Х Інструкції визначено, що накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини всіх військовослужбовців (крім осіб, які проходять базову військову службу).

Відповідно до пункту 3 розділу Х Інструкції накази по особовому складу щодо військовослужбовців (крім осіб, які проходять базову військову службу) видаються, серед з таких питань: призначення на посади, у тому числі у разі зміни назви посади, військово-облікової спеціальності, штатно-посадової категорії (крім випадків зміни розміру посадових окладів (тарифних розрядів) та зміни рівня військової освіти за посадою); 5) звільнення з посад, переміщення по службі, продовження строків перебування на посадах, зарахування у розпорядження.

Аналіз вказаних норм Положення та Інструкції у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців та первинними документами на підставі яких ведеться облік особового складу. Саме накази по особовому складу є підставою для подальшої видачі наказів по стройовій частині.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що позивач проходив військову службу під час воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода речової служби тилу логістики військової частини.

Наказом вищого командування, а саме командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС позивача звільнено з займаної посади і призначено номером обслуги протитанкового взводу штурмового батальйону Військової частини військової частини НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_6 Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС – 103533А.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС виданий оскаржений позивачем у даній справі наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 93 від 03.04.2026.

Отже, зміна правовідносин у питаннях подальшого проходження військової служби позивачем відбулася саме на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС, який не є предметом спору у даній справі.

Одним із принципів адміністративного судочинства є принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

В розрізі розглядуваної справи суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС може бути самостійним предметом позову, а Військова частина НОМЕР_2 не є учасником справи як відповідач. Відтак, суд позбавлений можливості надавати такому рішенню правову оцінку в межах розгляду цієї справи. В іншому випадку це призведе до порушення принципів диспозитивності, змагальності, рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Оскільки зміна правовідносин щодо проходження позивачем військової служби зумовлена саме наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.03.2026 №112-РС, сам по собі наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 93 від 03.04.2026 не порушує прав та законних інтересів позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №600/3900/21-а від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16.

З урахуванням зазначеного, суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про безпідставність позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами розгляду справи суд не встановив факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, тому не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Судові витрати

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у цій справі судом відмолено у задоволенні позову повністю, ним не присуджується та не стягується судові витрати на користь будь-якої із сторін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Головуючий суддя Юзьків М.І.