Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №615/2560/26 — Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/2560/26

Провадження № 2/615/1077/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Логвінова А.О.,

за участю секретаря судового засідання Партоли О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Валки Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 615/2560/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст (виклад) позовних вимог.

24 вересня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Процент») звернулось до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року у розмірі 54 600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28824, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 7 000,00 грн строком на 730 днів, до 19 лютого 2027 року, зі сплатою відсотків у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав кредит відповідачці.

У порушення умов кредитного договору щодо належного, повного і своєчасного виконання зобов`язань ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконала, у результаті чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 600,00 грн, з яких 40 600,00 грн – заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року, нарахованих за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом, та 14 000,00 грн – штраф за порушення умов кредитного договору, яку позивач просить стягнути з відповідачки.

Стислий зміст (виклад) заяв по суті справи.

12 жовтня 2026 року від відповідачки ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 96-99).

В обґрунтування заперечень проти позову, викладених у відзиві, відповідачка зазначає, що не заперечує факту укладення 19 лютого 2025 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» кредитного договору № 28824 та отримання кредитних коштів у розмірі 7 000,00 грн строком на 730 днів. Водночас не погоджується з нарахованою заборгованістю зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 40 600,00 грн та штрафом у розмірі 14 000,00 грн. Посилається на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Крім того, відповідачка заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, вважаючи їх завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і наданих послуг. Просить зменшити розмір зазначених витрат до 3 000,00 грн.

19 жовтня 2026 року до суду від представника позивача – адвоката Руденка Костянтина Васильовича надійшла відповідь на відзив, у якій він просить задовольнити позовні вимоги (а.с. 103-108).

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів відповідачки представник позивача зазначає, що кредитний договір № 28824 від 19 лютого 2025 року укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору відповідачка отримала кредит у розмірі 7 000,00 грн строком на 730 днів зі сплатою відсотків за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом. Вважає, що нараховані відсотки відповідають умовам кредитного договору та вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Щодо штрафу посилається на зміни, внесені Законом України № 3498-IX, зазначаючи, що звільнення від сплати штрафних санкцій не поширюється на кредитні договори, укладені після 24 січня 2024 року. Також вважає обґрунтованими та документально підтвердженими витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн і заперечує проти їх зменшення.

Аргументи (позиції) учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Подав клопотання, у якому просить розглядати справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент».

Відповідач у судове засідання не з`явилася. У відзиві на позовну заяву просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Рух справи.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 25 вересня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишено без руху.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 06 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

19 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28824 (надалі – кредитний договір) (а.с. 10 зворот – 15).

Згідно п. 1.1 кредитного договору на умовах встановленим цим Договором, Товариство зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти в розмірі 7 000 гривень (далі – Кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом в строки, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору процентна ставка за користування Кредитом становить - 1.0% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365.00%) користування Кредитом. Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного в п. 1.3. Договору.

За п. 1.3 кредитного договору строк надання Кредиту та строк дії Договору становить 730 днів, з сплатою Кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього Договору.

Згідно п. 1.6 кредитного договору Товариство переказує суми Кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить Позичальникові. Переказ суми Кредиту здійснюється Товариством через платіжний сервіс (фінансову установу, що здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків) або іншим способом.

За п. 3.5 кредитного договору у випадку невиконання та/або неналежного виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Позичальник зобов`язаний сплатити Товариству штраф.

Згідно п. 3.5.1 кредитного договору у розмірі 1 120,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання; та відповідно до п. 3.5.2 кредитного договору у розмірі 280.00 гривень починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

За п. 3.5.3 кредитного договору штрафи за Договором нараховуються у момент сплати, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів), нарахованої за порушення Позичальником зобов`язань за цим Договором, обмежується сумою визначеною, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Додатком № 1 до кредитного договору № 28824 від 19 лютого 2025 року є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки за кредитним договором, підписана сторонами (а.с. 16-17).

Відповідно до зазначеного графіка загальна вартість кредиту за весь строк кредитування тривалістю 730 календарних днів становить 58 100,00 грн, із яких 7 000,00 грн – сума кредиту та 51 100,00 грн – проценти за користування кредитом.

Графіком передбачено сплату процентів кожні 20 календарних днів у розмірі 1 400,00 грн за відповідний період, а 19 лютого 2027 року – повернення основної суми кредиту в розмірі 7 000,00 грн та сплату процентів у розмірі 700,00 грн.

Кредитний договір та додатки до нього підписані електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором 675819.

Згідно з листом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» від 28 жовтня 2026 року № 20.1.0.0/7-261020/100033-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , якій відповідає рахунок № НОМЕР_3 . Також повідомлено, що 19 лютого 2025 року на зазначений рахунок було зараховано грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн (а.с. 117).

Відповідно до банківської виписки Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» за рахунком № НОМЕР_3 за період з 19 лютого 2025 року по 24 лютого 2025 року, 19 лютого 2025 року на банківську картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , зараховано 7 000,00 грн. У деталях операції зазначено «FUIB MoneyTransfer, Visa Direct» (а.с. 118).

З детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року вбачається, що за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року позивачем нараховано 40 600,00 грн процентів за користування кредитом за процентною ставкою 1,00 % від суми неповерненого кредиту, та 14 000,00 грн штрафу за порушення умов кредитного договору.

За зазначений період ОСОБА_1 платежів у рахунок погашення кредиту, процентів та штрафу не здійснювала.

Згідно з розрахунком станом на 22 вересня 2026 року загальна заборгованість становить 61 600,00 грн, із яких 7 000,00 грн – строкова заборгованість за основним боргом, 40 600,00 грн – прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом та 14 000,00 грн – штраф. (а.с. 76-83).

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частинами 4 та 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Кредитний договір № 28824 від 19 лютого 2025 року містить основні істотні умови, характерні для таких видів договорів, зазначено суму кредиту, дату її видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору, він підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 675819.

Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 7 000,00 грн підтверджується листом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» від 28 жовтня 2026 року № 20.1.0.0/7-261020/100033-БТ, згідно з яким банківська картка № НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , та банківською випискою за рахунком № НОМЕР_3 , відповідно до якої 19 лютого 2025 року на зазначену картку зараховано грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн.

За вказаних обставин суд вважає встановленим факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 28824 від 19 лютого 2025 року та отримання нею кредитних коштів у розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частиною 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Як встановлено судом, згідно п. 1.2 кредитного договору процентна ставка за користування Кредитом становить - 1.0% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365.00%) користування Кредитом. Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного в п. 1.3. Договору.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору строк надання Кредиту та строк дії Договору становить 730 днів, з сплатою Кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього Договору.

Згідно п. 4.2 кредитного договору нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом. При цьому проценти за користування Кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання Позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб Позичальника), до дня повернення суми Кредиту, визначеної у Додатку 1 цього Договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 9 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за Кредитом.

Отже, сторонами кредитного договору № 28824 від 19 лютого 2025 року погоджено фіксовану процентну ставку в розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом, що становить 365,00 % річних, із періодичністю сплати процентів кожні 20 днів протягом строку кредитування, який становить 730 днів.

З наданого позивачем детального розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року на неповернену суму кредиту в розмірі 7 000,00 грн нараховано проценти за погодженою сторонами фіксованою процентною ставкою 1,00 % на день, що становить 70,00 грн за кожен день користування кредитом. У розрахунку відображено 580 щоденних нарахувань процентів по 70,00 грн, загальна сума яких становить 40 600,00 грн. Зазначена сума також відповідає передбаченим графіком 29 платежам по 1 400,00 грн, строк сплати яких настав станом на 22 вересня 2026 року. За вказаний період платежі в рахунок погашення процентів відповідачкою не здійснювалися, що відображено в розрахунку заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що проценти в розмірі 40 600,00 грн нараховані за погодженою сторонами фіксованою процентною ставкою 1,00 % на день на фактичний залишок заборгованості за кредитом у розмірі 7 000,00 грн. Визначений розмір процентної ставки відповідає встановленому ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеженню денної процентної ставки.

Крім того, нарахування процентів здійснено в межах погодженого сторонами строку кредитування, оскільки кредитний договір укладено 19 лютого 2025 року строком на 730 днів, а останнім днем повернення кредиту визначено 19 лютого 2027 року. Отже, проценти за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року нараховані до закінчення встановленого договором строку кредитування та за ставкою, погодженою сторонами під час його укладення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 40 600,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому суд не приймає доводи відповідачки щодо відсутності підстав для стягнення процентів за користування кредитом у зв`язку з дією воєнного стану, оскільки положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачають звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як заявлені позивачем проценти в розмірі 40 600,00 грн є платою за користування кредитними коштами, передбаченою умовами кредитного договору та ст. 1048, 1056-1 ЦК України.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 години 00 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до теперішнього часу.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року, позивачем нараховано штраф у загальному розмірі 14 000,00 грн, із яких 1 120,00 грн нараховано 15 березня 2025 року, а 12 880,00 грн – за період з 16 березня 2025 року по 30 квітня 2025 року за 46 днів по 280,00 грн. Отже, заявлений до стягнення штраф у повному обсязі нараховано в період дії в Україні воєнного стану.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом, яким, крім іншого, просить стягнути з ОСОБА_1 штраф у розмірі 14 000,00 грн, нарахований за порушення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідачка звільняється від обов`язку його сплати, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив, щодо правомірності нарахування штрафу за кредитним договором, укладеним після 24 січня 2024 року, з посиланням на зміни, внесені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX до пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Зазначеними змінами обмежено застосування передбаченого цим Законом звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит залежно від дати їх укладення.

Водночас пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України залишається чинним, змін до нього Законом України № 3498-IX не внесено, а його положення не містять обмежень щодо дати укладення кредитного договору та поширюються на випадки прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії воєнного стану.

Отже, укладення кредитного договору № 28824 від 19 лютого 2025 року після 24 січня 2024 року не виключає застосування до спірних правовідносин пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати штрафу, нарахованого за прострочення виконання грошового зобов`язання в період дії воєнного стану.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

На час розгляду справи судом відповідач не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року у розмірі 40 600,00 грн, яка складається із заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року включно.

Розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору за подання позову (позов подано через систему «Електронний Суд»), що підтверджується платіжною інструкцією від 03 вересня 2026 року (а.с. 1).

Приймаючи до уваги, що позов підлягає частковому задоволенню, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 979,73 грн (40 600 / 54 600 ? 2 662,40).

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн до матеріалів справи надано копії наступних документів: договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (а.с. 50 зворот – 52); свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2412, виданого Радою адвокатів Полтавської області 23 жовтня 2018 року на ім`я Руденка Костянтина Васильовича (а.с. 53 зворот); акта приймання-передачі наданих послуг № 166 від 29 травня 2026 року, відповідно до якого ОСОБА_2 надано юридичні послуги зі складання та подання позовних заяв про стягнення заборгованості на загальну суму 100 000,00 грн (а.с. 54); витягу з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 166 від 29 травня 2026 року, у якому зазначено перелік та вартість юридичних послуг, наданих ОСОБА_2 у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (а.с. 54 зворот); платіжної інструкції № 155 від 29 травня 2026 року, відповідно до якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» сплачено ОСОБА_2 100 000,00 грн за надання юридичних послуг згідно з договором № 03/06/2024 від 03 червня 2024 року та актом № 166 від 29 травня 2026 року (а.с. 55).

Відповідно до витягу з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 166 від 29 травня 2026 року ОСОБА_2 надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» юридичні послуги у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року, а саме: складання та подання до суду позовної заяви та клопотання про витребування доказів вартістю 9 000,00 грн; складання адвокатського запиту про витребування доказів вартістю 1 000,00 грн. Загальна вартість наданих юридичних послуг відповідно до витягу становить 10 000,00 грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, вважаючи їх завищеними та неспівмірними зі складністю справи й обсягом виконаної адвокатом роботи. З урахуванням принципів розумності та співмірності судових витрат просила зменшити їх розмір до 3 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що справа не є складною, спір виник з типових кредитних правовідносин, ціна позову становить 54 600,00 грн, а підготовка позовної заяви не вимагала дослідження значного обсягу доказів чи вирішення складних правових питань.

Суд також враховує характер фактично виконаної адвокатом роботи та її обсяг, зазначений у витягу з реєстру № 1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 166 від 29 травня 2026 року, відповідно до якого вартість послуг зі складання та подання позовної заяви і клопотання про витребування доказів становить 9 000,00 грн, а складання адвокатського запиту про витребування доказів – 1 000,00 грн. При цьому зазначений витяг не містить відомостей про час, витрачений адвокатом на надання кожної із цих послуг.

Зважаючи на складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також положення частини третьої статті 141 ЦПК України, суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, складності справи та обсягу фактично наданих адвокатом послуг.

За таких обставин, оцінюючи обґрунтованість та пропорційність заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розумним та обґрунтованим розміром таких витрат, який підлягає покладенню на відповідача, є 3 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 230,77 грн (40 600 / 54 600 ? 3 000).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 133, 137, 141, 259, 264-265, 268, 273, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 28824 від 19 лютого 2025 року у розмірі 40 600 (сорок тисяч шістсот) грн 00 коп, яка складається з відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 19 лютого 2025 року по 22 вересня 2026 року включно.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 979 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 73 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 230 (дві тисячі двісті тридцять) грн 77 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», місцезнаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ: 41466388.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактична адреса проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 05 листопада 2026 року.

Суддя А.О. Логвінов