Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №460/17854/26
Суддя: К.М. Недашківська
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
05 листопада 2026 рокум. Рівне№460/17854/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі іменується – Відповідач), в якому Позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті Позивачу, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, який є особою з інвалідністю 3 групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» №230/96-ВР; та щодо не нарахування та невиплати пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» № 230/96- ВР, починаючи з 17.03.2026; та нарахувати та виплатити основну пенсію по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи з 17.03.2026.
Стислий виклад позиції Позивача.
Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до категорії 1 постраждалих та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі №460/12447/25 відповідач здійснив перерахунок її основної пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, однак із 01.01.2026 не врахував збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, унаслідок чого розмір пенсії залишився незмінним. Крім того, відповідач нараховує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 170,82 грн замість 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбачених статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Вважаючи такі дії протиправними, позивачка звернулася до суду з вимогами про проведення відповідних перерахунків та виплату недоотриманих сум пенсії.
Стислий виклад заперечень Відповідача.
Відповідач позовних вимог не визнає та зазначає, що нарахування і виплата пенсії позивачці здійснюються відповідно до чинного законодавства. Вказує, що основна пенсія позивачки перерахована на виконання рішення суду у справі №460/12447/25 у розмірі 14166,00 грн, що відповідає шести мінімальним пенсіям за віком, обчисленим із прожиткового мінімуму, встановленого на 2025 рік. На переконання відповідача, підстави для нового перерахунку основної пенсії у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму з 01.01.2026 відсутні, оскільки відповідне питання охоплюється виконанням попереднього судового рішення. Щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідач зазначає, що статтею 50 Закону №796-XII передбачено її виплату в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Тому нарахування позивачці додаткової пенсії в розмірі 170,82 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 вважає правомірним. Також посилається на відсутність належних доказів звернення позивачки із заявою про відповідний перерахунок пенсії. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 24.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін – у порядку письмового провадження (стаття 263 КАС України).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі №460/12447/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України №230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення Відповідач провів перерахунок основної пенсії Позивача.
З наданого розрахунку пенсії вбачається, що з 01.03.2026 розмір основної пенсії Позивача становить 14166,00 грн, а додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, — 170,82 грн. Загальний розмір пенсійної виплати становить 14336,82 грн.
15.07.2026 Позивач звернулася до Відповідача із заявами щодо проведення перерахунку основної пенсії з урахуванням збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2026, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Листами від 17.08.2026 Відповідач повідомив, що перерахунок основної пенсії проведено на виконання рішення суду у справі №460/12447/25, а її розмір визначено виходячи із шести мінімальних пенсій за віком із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2361,00 грн. Щодо додаткової пенсії Відповідач зазначив, що її нарахування та виплата здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.
Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо нездійснення належного перерахунку основної та додаткової пенсій, Позивач звернулася до суду з цим позовом.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII).
Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Так, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно частини другої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Крім цього, приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 підкреслив, що правові норми КАС України стосовно судового контролю, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №580/3376/20, від 27.04.2021 у справі №460/418/20, від 28.05.2021 у справі №540/942/20, від 02.12.2021 у справі №808/1156/18.
Крім того, у постанові від 23.09.2020 у справі №760/3142/17 Верховний Суд наголосив, що якщо набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмета спору, дії відповідача, вчинені на виконання такого рішення, не можуть бути предметом окремого позовного провадження, а мають оцінюватися в межах встановленої законом процедури судового контролю.
Визначальним для вирішення цієї справи є також актуальний правовий висновок Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2026 у справі №580/490/26 (адміністративне провадження №К/990/23528/26).
У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що якщо особа вважає, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав судове рішення, у тому числі застосував під час його виконання нормативний акт, який, на думку особи, не підлягав застосуванню, належним способом захисту є використання спеціальних процедур судового контролю за виконанням судового рішення, а не звернення з новим адміністративним позовом. Якщо відповідні дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання щодо їх правомірності має вирішуватися саме в межах судового контролю за виконанням судового рішення.
Судова палата також зазначила, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 під час виконання судового рішення саме по собі не створює нового публічно-правового спору, якщо порушення, на яке посилається особа, полягає у неналежному виконанні вже ухваленого судового рішення.
При цьому Судова палата відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.04.2026 у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування постанови Кабінету Міністрів України №821 під час виконання судового рішення міг розглядатися за окремим адміністративним позовом, та підтримала підхід, сформульований Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі №620/13341/25: якщо спір виник безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, відповідні питання мають вирішуватися в межах спеціальних процедур судового контролю.
Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/12447/25 вже встановлено право Позивача на нарахування та виплату основної пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-XII у розмірі шести мінімальних пенсій за віком. У цій справі Позивач фактично оспорює не виникнення нового пенсійного права, а спосіб та повноту реалізації вже встановленого судом обов`язку Відповідача під час виконання судового рішення.
Отже, заявлені Позивачем вимоги спрямовані на перевірку належності та повноти виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/12447/25.
Відтак, якщо Позивач вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю Відповідача, вчиненими на виконання рішення у справі №460/12447/25, порушуються її права, підтверджені цим судовим рішенням, належним процесуальним способом захисту є звернення у межах справи №460/12447/25 із заявою, передбаченою статтею 383 КАС України, а не ініціювання нового позовного провадження з вимогами, спрямованими на перевірку правильності та повноти виконання рішення суду.
Таким чином, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав. Тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України №796-XII в редакції Закону України №230/96-ВР, суд зазначає таке.
Конституція України (Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР) – це Основний Закон України, що закріплює конституційний лад, головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов`язки людини і громадянина.
Статтею 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 16 Основного Закону забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян.
Виходячи зі змісту статті 16 Конституції України обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави.
Отже, скасування пільг, компенсацій та гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, тому зазначені пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки норми Конституції України зобов`язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв`язання проблем, пов`язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України №796-XII.
За змістом статті 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
Так, відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96–ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі – Закон №107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону №796-XII та викладено статтю 50 Закону №796-XII в такій редакції:
«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами».
Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону №796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, яким статтю 50 Закону №796-XII викладено у такій редакції:
«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затвердив Порядок №1210, за змістом якого щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується у таких розмірах:
1) особам, що належать до категорії 1: з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: особам з інвалідністю I групи - 474,5 гривні; особам з інвалідністю II групи - 379,6 гривні; особам з інвалідністю III групи - 284,7 гривні;
для інших осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: особам з інвалідністю I групи - 341,64 гривні; особам з інвалідністю II групи - 227,76 гривні; особам з інвалідністю III групи - 170,82 гривні;
2) особам, що належать до категорій 2-4: особам, що належать до категорії 2, - 170,82 гривні; особам, що належать до категорії 3, - 113,88 гривні; особам, що належать до категорії 4, - 56,94 гривні;
3) дітям з інвалідністю, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 170,82 гривні.
Отже, змінивши Законом №76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону України від 29.06.2021 №1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб.
Враховуючи наведене, внесені Законом №76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
У постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу, враховуючи попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, ухваленій у складі цієї ж палати, щодо необхідності застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР, констатувала, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону №796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.
Враховуючи наведене, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначила, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону №796-ХІІ також мають застосовуватись в редакції Закону №230/96-ВР.
За таких обставин, у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі №813/5002/17, від 16.06.2022 у справі №644/8266/17 та інших, про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.
У зв`язку з наведеним, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 відступила від таких висновків та сформувала такі:
1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;
2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.
Застосовуючи до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №240/1121/24, а також висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду наведені в постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24, суд дійшов висновку про те, що Позивач, як постраждала особа внаслідок аварії на ЧАЕС має право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , як особі, потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та особі з інвалідністю III групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» № 230/96-ВР.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» №230/96-ВР, починаючи з 17.03.2026.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 листопада 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя К.М. Недашківська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua