Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №420/20157/26
Суддя: Харченко Ю.В.
Справа № 420/20157/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Національного агентства з питань запобігання корупції внести зміни до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, шляхом виключення з Реєстру даних про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення, а саме порушення вимог пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції»;
- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції внести зміни до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, шляхом виключення з Реєстру даних, про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення, а саме порушення вимог пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №01-дв від 04.01.2021 ОСОБА_1 , яка на той час обіймала посаду заступника начальника Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень. В межах дисциплінарної справи, відповідно до припису в.о. керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), було встановлено порушення Позивачем вимог пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) під час виконання своїх посадових обов`язків. На підставі викладеного, ОСОБА_1 було внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (далі - Реєстр). Станом на дату звернення з цим позовом, відомості про Позивача з Реєстру не виключені.
Відповідач – НАЗК з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов, наголошуючи, зокрема, що перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення є вичерпним та подвійному тлумаченню не підлягає. Зауважив, що до Національного агентства не надходило розпорядчого документа або судового рішення про скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у зв`язку з чим наразі підстави для вилучення відомостей стосовно неї з Реєстру відсутні. Вказує, що твердження Позивача про те, що перебування інформації про неї в Реєстрі та відмова Відповідача у її вилученні порушують право на повагу до приватного життя, мають негативний вплив на професійну діяльність, ділову репутацію, суспільне сприйняття на увагу не заслуговують, а позовні вимоги є необґрунтованими.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження y справі № 420/20157/26 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, Наказом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.01.2021 № 01-дв «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » (далі – Наказ № 01-дв) до заступника начальника Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
У зв`язку з чим, на підставі отриманих від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) документів до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (далі – Реєстр) Національним агентством внесено відомості про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
В подальшому, Позивач звернулась до Національного агентства з заявою від 11.06.2026 (вх. від 16.06.2026 № 66641/0/09-26) про вилучення відомостей стосовно неї з Реєстру.
За результатами розгляду зазначеної вище заяви Відповідач листом від 18.06.2026 № 49-07/42510-26 повідомив ОСОБА_1 про те, що Законом не передбачено строку зберігання у Реєстрі відомостей про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
24.06.2026 до Національного агентства надійшов адвокатський запит від 24.06.2026 (вх. 293/0/08) щодо надання інформації про рішення, прийняте Відповідачем за результатами розгляду вказаної вище заяви Позивача.
Національне агентство розглянувши адвокатський запит, листом від 26.06.2026 №49-04/44533-26 повідомило, що за результатами розгляду заяви Позивача відомості про неї з Реєстру не виключено у зв`язку з відсутністю законних підстав та проінформувало про реєстрацію у Верховній Раді України розробленого Національним агентством проєкту Закону про внесення зміни до статті 59 Закону України «Про запобігання корупції» щодо встановлення строку зберігання відомостей про притягнення до дисциплінарної відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (дата реєстрації: 22.06.2026, номер реєстрації: 15346), який передбачає виключення з Реєстру відомостей про притягнення до дисциплінарної відповідальності фізичної особи за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень після спливу одного року з дня накладення дисциплінарного стягнення.
Вважаючи вказані дії НАЗК протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Національне агентство у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі – Закон № 1700-VII) та іншими законами, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Закон № 1700-VII визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1700-VII Національне агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 11 Закону № 1700-VII до повноважень Національного агентства належить, зокрема, забезпечення ведення Реєстру.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 1700-VII відомості про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, а також про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв`язку з вчиненням корупційного правопорушення, вносяться до Реєстру, що формується та ведеться Національним агентством.
Згідно з п. 2 розділу І Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, затвердженого рішенням Національного агентства від 09.02.2018 № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.03.2018 за № 345/31797 (далі – Положення про Реєстр), Реєстр – електронна база даних, яка містить відомості про осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, та про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв`язку з вчиненням корупційного правопорушення.
Підпунктом 1 п. 3 розділу І Положення про Реєстр визначено, що метою ведення Реєстру є забезпечення єдиного обліку осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, та юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв`язку з вчиненням корупційного правопорушення.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Положення про Реєстр встановлено, що підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, є:
1) електронна копія рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень; 2) засвідчена в установленому порядку паперова копія розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення.
Нормами п. 5 розділу ІІ Положення про Реєстр встановлено, що Реєстратор вносить до Реєстру відомості протягом трьох робочих днів з дня надходження з Державної судової адміністрації України до Національного агентства електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень та засвідченої в установленому порядку паперової копії розпорядчого документа про накладення чи скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення.
Пунктом 8 розділу ІІ Положення про Реєстр визначено перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, який є вичерпним та подвійному тлумаченню не підлягає.
Положення про Реєстр зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.03.2018 за № 345/31797.
Пунктом 4 Положення про державну реєстрацію нормативноправових актів міністерств, інших органів виконавчої влади затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає, у тому числі, у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до нього, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Метою проведення державної реєстрації є недопущення застосування незаконних нормативно-правових актів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Тобто, правова експертиза і державна реєстрація нормативно-правового акта гарантує його відповідність Конституції України та актам чинного законодавства. Нормативно-правові акти, які видані з перевищенням повноважень чи обмежують, порушують права, свободи й законні інтереси громадян або підприємств відповідно не можуть бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України.
Таким чином, факт реєстрації вищезазначеного Положення про Реєстр Міністерством юстиції України, яким було проведено його правову експертизу на відповідність чинному законодавству та Конституції України, безумовно свідчить про те, що вказаний нормативно-правовий акт виданий на основі Закону, для виконання його положень та у межах повноважень Національного агентства, його виконання та дотримання є обов`язковим, а його порушення є протизаконним.
Так, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що відмова Національного агентства у вилученні стосовно неї відомостей з Реєстру є протиправною.
Разом з тим, підстави для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, визначені у Положенні про Реєстр.
Так, п. 8 розділу ІІ Положення про Реєстр встановлено чіткий перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, зокрема, такими підставами є: - ухвала суду про скасування вироку; - винесення виправдувального вироку; - відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження; - скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення; - розпорядчий документ або судове рішення про скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення; - заява особи, яка з 24.02.2022 до припинення або скасування воєнного стану брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у складі Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
З наведеного вбачається, що перелік підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення є вичерпним та подвійному тлумаченню не підлягає.
Суд наголошує, що підстави щодо вилучення з Реєстру відомостей є вичерпними, інших підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, яка вчинила корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення чинне законодавство не передбачає.
Таким чином, відмова відповідача на звернення позивача ґрунтується на нормах чинного законодавства, а отже не є протиправною.
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що до НАЗК не надходило розпорядчого документа або судового рішення про скасування розпорядчого документа про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 у зв`язку з чим наразі підстави для вилучення відомостей стосовно неї з Реєстру відсутні.
Крім того, в доводах позовної заяви позивачем зазначено, що оскільки з моменту застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани минуло більше 1 року, то відомості стосовно неї підлягають вилученню з Реєстру на підставі ст. 79 Закону України «Про державну службу», ст. 151 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), якими встановлено, що якщо протягом року після накладення дисциплінарного стягнення до працівника не буде застосоване нове дисциплінарне стягнення, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Суд вважає такі доводи позивачки необґрунтованими, оскільки виключно Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Водночас, Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях (преамбула Закон України «Про державну службу»), а КЗпП України регулює трудові відносини (абз. 1 ст. 1 КЗпП України).
Відтак, положення Закону України «Про державну службу», КЗпП України не регулюють ані правових, ані організаційних засад функціонування системи запобігання корупції, зокрема й порядок формування та ведення Реєстру, що відповідно виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм зазначених законів.
Більш того, внесення відомостей до Реєстру не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку зі встановленим ст. 79 Закону України «Про державну службу», ст. 151 КЗпП України строком, після закінчення якого працівник вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
Також, відповідно до ст. 79 Закону України «Про державну службу», ст. 151 КЗпП України після визначеного строку особа вважається такою, що не мала дисциплінарного стягнення, а не такою, що взагалі ніколи не притягувалась до відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення. Тобто, вказані положення не нівелюють відповідних обставин. В той час, як вже зазначалося вище, Реєстр - це електронна база даних, що містить відомості про осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення.
На переконання суду, зазначене додатково підтверджує необґрунтованість позовних вимог.
Суд також критично ставиться до посилань позивачки на ухвалене Європейським судом з прав людини рішення у справі «Ситник проти України» та оприлюднення на офіційному веб-сайті роз`яснення Національного агентства про вилучення з Реєстру відомостей про осіб, притягнутих до дисциплінарної відповідальності з наступних підстав.
Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ст. 9 Конституції України, а також Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання.
Як вбачається зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України» судом було встановлено порушення права на справедливий суд (ст. 6), права на повагу до приватного життя (ст. 8) та заборони зловживання обмеженнями прав (ст. 18). ЄСПЛ наголосив на важливості дотримання процесуальних гарантій у провадженнях про адміністративні правопорушення. Також суд визнав, що процес прийняття рішення, який призвів до визнання заявника винним, мав серйозні недоліки, що порушували його право на справедливий судовий розгляд.
Тобто, вказаним рішенням було оцінено конкретне застосування закону у конкретних обставинах, таким чином судом не було визнано закон або нормативний акт таким, що суперечить Конвенції у загальному сенсі.
Крім того, з огляду на зміст висновків сформованих ЄСПЛ у рішенні у справі «Ситник проти України», зазначене рішення виступає орієнтиром для подальших дій державних органів, що спрямовані на удосконалення національного законодавства. Тобто відповідна практика ЄСПЛ створює підґрунтя для адаптації національного законодавства до стандартів міжнародного права.
Суд також звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення» (далі – Закон 4496-IX) було внесено відповідні зміни, відтак, положення ст. 59 Закону тепер встановлюють строки зберігання відомостей в Реєстрі.
Тобто, наразі нормативно закріплено правовий механізм, який враховує стандарти, що були сформовані у рішенні ЄСПЛ у справі «Ситник проти України», який в свою чергу спрямований на забезпечення балансу між публічними інтересами та правами.
З наведеного вбачається, що прийнятими Законом 4496-IX змінами не встановлено строки перебування в Реєстрі відомостей стосовно осіб, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення/
За таких обставин, на даний час у НАЗК, як адміністратора Реєстру, відсутні законні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 , а вищенаведене рішення ЄСПЛ не може бути передумовою для задоволення заявленого до Відповідача позову, який у спірному питанні діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та вимогами антикорупційного законодавства.
Також, на переконання суду, твердження позивача про оприлюднення офіційного роз`яснення НАЗК від 18.07.2025, у якому відповідач, на думку позивача, визнав наявність правових підстав для вилучення відомостей про осіб, притягнутих до дисциплінарної відповідальності не заслуговують на увагу у зв`язку з наступним.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону до повноважень Національного агентства належить надання рекомендаційних роз`яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів.
Згідно з ч. 9 ст. 12 Закону рекомендаційні роз`яснення, методичні рекомендації Національного агентства загального характеру розміщуються на офіційному веб-сайті Національного агентства не пізніше наступного робочого дня після їх затвердження.
На виконання вищевказаних правових норм Національним агентством оприлюднюються рекомендаційні роз`яснення у розділі «РОЗ`ЯСНЕННЯ ТА РЕЄСТРИ» на офіційному веб-сайті за посиланням у мережі Інтернет: https://nazk.gov.ua/uk/roz-yasnennya-ta-reyestry/, які є загальнодоступними.
При цьому, як було зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, 18.07.2025 на офіційному веб-сайті Національного агентства 18.07.2025 у розділі «ВСІ НОВИНИ» (посилання у мережі Інтернет: https://nazk.gov.ua/uk/nazk-rozpochalo-vyluchennya-z-reestru-porushnykivvidomostey-strok-zberigannya-yakyh-mynuv/) було розміщено інформацію наступного змісту: «… 17 липня набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо підвищення відповідальності за корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення» від 17.06.2025 № 4496 (далі - Закон № 4496).
Цим законом статтю 59 Закону України «Про запобігання корупції» доповнено частиною четвертою, що встановлює строки зберігання відомостей в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (далі – Реєстр порушників). З урахуванням зазначених законодавчих змін НАЗК розпочало вилучення з Реєстру порушників відомостей, строк зберігання яких минув. Наразі в Реєстрі міститься понад 55 тис. записів про фізичних та юридичних осіб, внесених туди через вчинені ними порушення. … Вилучення з Реєстру порушників відомостей про осіб, які притягнуті до дисциплінарної відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією (наразі у реєстрі 2 708 таких записів), Законом № 4496 не передбачено. Разом з тим, НАЗК вважає за можливе вилучати такі відомості з реєстру після спливу одного року з дня накладення дисциплінарного стягнення, спираючись на положення ч. 1 ст. 151 Кодексу законів про працю України. З метою унормування порядку вилучення таких даних з Реєстру порушників НАЗК найближчим часом будуть затверджені зміни до Положення про нього. Вилучення з Реєстру порушників даних про осіб, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, наявних у ньому станом на 17 липня 2025 року, здійснюватиметься за наявності відповідних підстав поступово до 31 грудня 2025 року у порядку черговості, починаючи від записів, внесених у Реєстр порушників раніше. Вилучення таких відомостей з реєстру здійснюватиметься на основі наявних у ньому даних, звернення до НАЗК для цього не потребується».
У урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що НАЗК в загальноінформативному порядку висвітлення новин на офіційному веб-сайті повідомило, що на виконання вимог Закону розпочато вилучення з Реєстру відомостей про осіб, яких притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності з урахуванням відповідних строків і вважає за можливе вилучати з Реєстру відомості про осіб, які притягнуті до дисциплінарної відповідальності після спливу одного року з дня накладення дисциплінарного стягнення, спираючись на положення ч. 1 ст. 151 Кодексу законів про працю України, у випадку наявності відповідних підстав, за умови унормування порядку вилучення таких даних з Реєстру шляхом затвердження відповідних змін до Положення про Реєстр.
Тобто, відомості про осіб, яких притягнуто до дисциплінарної відповідальності також підлягають вилученню з Реєстру, однак це буде можливо лише після внесення відповідних змін до нормативно-правових актів.
Суд також критично ставиться до доводів позивачки про негативний вплив наявних про неї відомостей у Реєстрі на її професійну діяльність, ділову репутацію, суспільне сприйняття, а також про втручання у приватне життя, враховуючи наступне.
Так, на думку позивачки, тривале перебування інформації стосовно неї у Реєстрі та відмовою Національного агентства у її вилученні, які нібито мають негативний вплив на її професійну діяльність, ділову репутацію, суспільне сприйняття, а також є втручанням у приватне життя.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 (1998) (далі – Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (п. 6).
Водночас, згідно сталої практики ЄСПЛ термін «приватне життя» має тлумачитися широко. Зокрема, повага до приватного життя включає право утворювати і розвивати відносини з іншими людьми, більш того, як зазначав Суд у рішенні від 25.10.2005 № 2428/05 у справі «Випич проти Польщі», «…немає жодних принципових причин обґрунтовувати виключення діяльності професійного чи підприємницького характеру з поняття «приватне життя»…». Крім того ЄСПЛ у справі «Schuth v. Germany» (2010) підсумував, що «… поняття «приватне життя» є широкою концепцією, якій не можна дати вичерпного визначення. Вона включає фізичну і моральну цілісність особи, включаючи право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми, право на «особистісний розвиток» або право на самовизначення як таке».
Такий підхід ЄСПЛ також може бути застосований при тлумаченні положень ст. 32 Конституції, згідно якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а частина 2 цієї статті передбачає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.
Згідно визначення, наданого Конституційним Судом України у рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012, інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Розглядаючи питання підстав правомірного втручання у право на повагу до особистого і сімейного життя, Конституційний Суд визначив, що положення ч. 2 ст. 32 Основного Закону України передбачають вичерпні підстави можливого правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи (в тому числі й тієї, яка займає посаду, пов`язану з функціями держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї).
Такими підставами є: згода особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї, а також, у разі відсутності такої згоди, випадки, визначені законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, оскільки вимога щодо внесення до Реєстру відомостей про осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, встановлена Законом, вона підпадає під поняття «випадок, визначений законом», та відповідає критерію правомірної мети, тобто є такою що встановлена «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Більш того, приймаючи рішення про зайняття відповідної посади чи здійснення певної діяльності, особа погоджується із тим, що наслідком такого вибору буде, зокрема, і покладення на неї різних обов`язків та обмежень.
Спірні правовідносини нерозривно пов`язані з тим, що Позивач є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю.
В рішенні від 20.01.2012 № 2-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів – суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Тобто, оскільки публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати, твердження позивача про те, що перебування інформації про неї в Реєстрі та відмова відповідача у її вилученні порушують право на повагу до приватного життя, мають негативний вплив на професійну діяльність, ділову репутацію, суспільне сприйняття на увагу не заслуговують, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що в межах спірних правовідносин, у ОСОБА_1 фактично відсутнє порушене право, яке б підлягало судовому захисту, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.
Так, відповідно до норм ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Вказаний принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень.
Водночас, за змістом наведених норм Конституції України та КАС України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на ті, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.
При цьому, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.
Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Тобто, невід`ємною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд наголошує, що порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2017 у справі № 21-3072а16, від 10.01.2019 у справі № 855/3/19, від 11.04.2017 у справі № 800/340/16.
Тобто, під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи – позивача з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод позивача.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 05.03.2020 у справі № 826/12535/17, від 20.11.2019 у справі № 522/23068/16, в яких суд дійшов висновку про те, що відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Разом з тим, в даному випадку, у правовідносинах між НАЗК та ОСОБА_1 не виникло обставин, що призвели до порушення її прав, які у свою чергу, підлягали б поновленню в судовому порядку, оскільки, як вже зазначалось вище, Закон не покладає обов`язки на осіб, відомості стосовно яких внесені до Реєстру.
Суд також зауважує, що зазначені позивачкою у доводах позовної заяви можливі негативні наслідки пов`язані виключно із фактом притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, що в свою чергу підтверджується наявністю Наказу № 01-дв, а не із перебуванням відомостей у Реєстрі, що є лише наслідком визнання особи винною у вчиненні такого правопорушення.
Тобто, позивач може зазнати обмежень через наявність Наказу № 01-дв, а не через дії НАЗК, що пов`язані з внесенням або видаленням відповідних відомостей з Реєстру.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, є необґрунтованими, а тому не можуть бути задоволені судом.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 04.11.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 24.09.2026 року по 19.10.2026 року, а також на лікарняному з 20.10.2026 по 26.10.2026 включно.
Суддя Ю.В. Харченко
.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua