Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: організації господарської діяльності, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №420/25461/26
Суддя: Стефанов С.О.
Справа № 420/25461/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» до Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 19 серпня 2026 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» до Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, АР «Крим та м. Севастополя від 30.06.2026 № ОПШ 088518 про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське шляхо-будівельне управління» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 51 000,00 грн.;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що 30 червня 2026 року начальником Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, АР «Крим та м. Севастополя Олегом Кравцем було винесено постанову № ОПШ 088518 про притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське шляхо-будівельне управління» (далі – Позивач, ТОВ «ШБУ») до відповідальності згідно з абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 51 000 гривень.
Згідно з текстом оскаржуваної постанови, яку винесено на підставі акту проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.06.2026 № ОАР 067310, Позивач начебто допустив рух транспортного засобу ФОРД КАРГО державний номер НОМЕР_1 із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні «неподільного вантажу без відповідного дозволу».
Позивач вважає вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що оскаржувана постанова винесена виключно на підставі паперових відомостей із Товарно-транспортної накладної від 11.06.2026 № 2224 (далі - ТТН) під час документальної перевірки. Жодного інструментального чи автоматичного габаритно вагового контролю (ГВК) за допомогою спеціалізованого обладнання Відповідачем не проводилось, акт зважування та талон ваг Позивачу не надавались і в матеріалах справи відсутні. Відповідно до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю (Постанова КМУ № 879), ГВК здійснюється виключно шляхом зважування на спеціально обладнаних пунктах за допомогою сертифікованих і повірених ваг. Математичний метод розрахунку ваги за документами чинним законодавством України не передбачений.
Позиція відповідача обґрунтовується наступним
Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, посилаючись в цілому на те, що 11.06.2026 під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу FORD 4142D, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким здійснювалося перевезення вантажу ТОВ «ОШБУ» згідно з товарно-транспортною накладною № 2224, виявлено перевищення встановлених вагових норм. Згідно з даними товарно-транспортної накладної та листа зважування, фактична маса транспортного засобу з вантажем становила 37 960 кг за допустимої маси 24 000 кг для доріг місцевого значення, що відповідає перевищенню на 58,16 %. За результатами перевірки складено акт № ОАР 067310 та акт про перевищення нормативних вагових параметрів № 005414, а постановою від 30.06.2026 № ОПШ 088518 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф на підставі абзацу сімнадцятого частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На обґрунтування правомірності прийнятого рішення відповідач посилається на положення Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил дорожнього руху та Порядків № 1567 і № 879, зазначаючи, що документальний габаритно-ваговий контроль може здійснюватися без фактичного зважування транспортного засобу шляхом визначення його загальної маси на підставі документів на вантаж, зокрема товарно-транспортної накладної. На думку відповідача, відомості, зазначені в товарно-транспортній накладній, є належною підставою для встановлення вагових параметрів транспортного засобу під час документального контролю.
Крім того, відповідач вказує, що автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити водія належно оформленими документами, перевіряти відомості щодо маси вантажу та дотримуватися встановлених вагових обмежень. Посилання позивача на відсутність дорожніх знаків, які позначають дорогу як автомобільну дорогу місцевого значення, на думку відповідача, не звільняє перевізника від дотримання вимог законодавства. З огляду на викладене відповідач вважає оскаржувану постанову правомірною та просить відмовити в задоволенні позову.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
07 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими доказами.
Станом на 05 листопада 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Судом встановлено, що 11 червня 2026 року Управлінням державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки FORD, моделі 4142D, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким здійснювалося перевезення вантажу автомобільним перевізником ТОВ «ОШБУ» (код ЄДРПОУ 36191005) відповідно до товарно-транспортної накладної від 11.06.2026 року № 2224.
За результатами перевірки складено акт № ОАР 067310 про проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, у якому зафіксовано порушення вимог статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» у частині дотримання встановлених вагових норм. Зокрема, згідно з відомостями товарно-транспортної накладної № 2224 фактична маса транспортного засобу з вантажем становила 37 960 кг за нормативно допустимої маси 24 000 кг для автомобільних доріг місцевого значення, що свідчить про перевищення встановленої норми на 58,16 %.
Також 11.06.2026 року посадовою особою відповідача складено акт № 005414 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, у якому зазначено нормативно допустиму масу транспортного засобу - 24 000 кг, а фактичну масу - 37 960 кг згідно з товарно-транспортною накладною № 2224.
На підтвердження зафіксованих обставин до матеріалів справи долучено товарно-транспортну накладну, лист зважування АТ «АРСЕЛОРМІТТАЛ БЕРИСЛАВ» № 2224, а також фотоматеріали транспортного засобу, посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, листа зважування та товарно-транспортної накладної.
Як вбачається з акту рейдової перевірки, водій транспортного засобу надав пояснення про відсутність дорожнього знаку щодо обмеження ваги, отримав копію акту та підписав його.
За наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідачем 30.06.2026 року винесено постанову № ОПШ 088518 про застосування до ТОВ «ОШБУ» адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Позивач, не погоджуючись з вищезазначеною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (зі змінами, внесеними відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2021 року № 1047), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі – Порядок № 1567), рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1 , сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративно-господарського штрафу.
Так, за змістом частини першої статті 218 Господарського кодексу України (далі – ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтями 238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.
Відповідно до частини першої статті 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасниками правовідносин з перевезення.
Так, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про транспорт» № 232/94-ВР нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.
Крім того, відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Положення Закону № 2344-ІІІ визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги.
За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
Відповідно до пунктів 14, 15 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року № 2862- IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, транспортний засіб з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Крім того, відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують:
б) фактичної маси: тип транспортного засобу; максимальне значення для автомобільних доріг; державного значення, тонн; місцевого значення, тонн;
Вантажні автомобілі: двовісний автомобіль – 18, 14; трьохвісний автомобіль - 25, (26)*; 21; чотирьохвісний автомобіль – 32, 24; чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами – 38, 24;
Комбіновані транспортні засоби: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом – 36, 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом – 40, 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом – 40, 24; двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра – 42, 24; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра – 44, 24;
Автопоїзди: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом – 40, 24.
*Для трьохвісних автомобілів, якщо ведуча вісь обладнана здвоєними колесами та максимальне навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни.
Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами».
Виходячи з аналізу норм пункту 22.5 Правил дорожнього руху, можна дійти висновку, що участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, зокрема, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів, а при перевезенні вантажу без відповідного дозволу настає адміністративно-господарська відповідальність, яка залежить від відсоткового перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
Одночасно законодавцем встановлено заборону можливості допуску транспортних засобів, що перевозять подільний вантаж для участі в дорожньому русі, якщо такі транспортні засоби мають перевищення зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху параметрів.
В контексті пункту 22.5 Правил дорожнього руху перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов`язаний обрати вагу, яка водночас не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі № 803/1540/16.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах, визначається Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі – Порядок №879).
Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль (пункт 15 Порядку №879).
Відповідно до пункту 16 зазначеного Порядку габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно у зонах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (пункт 6 Порядку №879).
В свою чергу, документальний габаритно-ваговий контроль відповідно до підпункту 5-1 пункту 2 Порядку №879 являє собою визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.
Натомість, точний габаритно-ваговий контроль відповідно до підпункту 11 пункту 2 вказаного Порядку – визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання).
Суд звертає увагу, що зважування транспортного засобу на пересувних або стаціонарних пунктах ГВК передбачено Порядком №879 лише при точному габаритно-ваговому контролі. І лише при точному ГВК формується чек зважування.
Таким чином, документальний контроль – це складова габаритновагового контролю, який застосовується самостійно або у сукупності із точним контролем.
Документальний контроль передбачає дослідження документів, які супроводжують транспортний засіб та в яких міститься інформація про власну масу транспортного засобу та масу вантажу. Документальний контроль може проводитись поза межами зони габаритно-вагового контролю (стаціонарний чи пересувний пункт ГВК) та може бути здійснено у будь-якому місці зупинки транспортного засобу для проведення рейдової перевірки відповідно до положень Порядку №1567.
Метою такого контролю, як і точного контролю, є встановлення наявності перевищення встановлених габаритно-вагових норм в місцях, де немає стаціонарних чи пересувних пунктів габаритно-вагового контролю, особливо на дорогах місцевого значення, де є частими випадки проїзду транспортних засобів з вантажем із значним перевищенням дозволених вагових параметрів, та притягнення порушників до відповідальності.
В акті № 005414 від 11.06.2026 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів зазначено, що контроль маси транспортного засобу марки FORD, моделі 4142D, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким здійснювало перевезення вантажу ТОВ «ОШБУ» (код ЄДРПОУ 36191005), проводився документальним методом шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу на підставі відповідних документів. При цьому контроль здійснювався поза межами зони габаритно-вагового контролю, без безпосереднього зважування транспортного засобу за допомогою вагового обладнання.
Відповідно, належним та допустимим доказом факту порушення габаритно-вагових норм у випадку проведення документального габаритновагового контролю є саме товарно-транспортна накладна чи інший визначений законом документ на вантаж із вказівкою відомостей щодо маси транспортного засобу та маси вантажу.
Судом встановлено, що 11.06.2026 року, під час проведення рейдової перевірки належного Позивачу транспортного засобу проводився саме документальний контроль, який не передбачає зважування автомобіля, а визначає масу автомобіля на підставі додавання власної маси автомобіля та маси вантажу, за наявності для цього даних у товарно-транспортній накладній.
У даному випадку, посадовими особами Відповідача такий контроль було здійснено на підставі даних, наявних у товарно-транспортній накладній, та виявлено їх перевищення 58.16% відповідно до встановлених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху.
В цьому контексті варто звернути увагу, що виявлення факту порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та встановлення наявності підстав для притягнення до відповідальності здійснюється на саме під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) на основі пред`явлених водієм транспортного засобу документів.
Зокрема, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення, та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.
Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до положень статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити, зокрема: транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто.
Статтею 49 вказаного Закону імперативно передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний, серед іншого, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
В свою чергу, відповідно до положень статті 1, 48 Закону №2344-ІІІ, розділу 1, 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі – Правила №363), товарно-транспортна накладна визначається як єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та засвідчує факт перевезення вантажу. Зокрема, за змістом зазначених вище нормативно-правових актів обов`язковими відомостями для зазначення в товарно-транспортній накладній є найменування та кількість вантажу та відомості про транспортний засіб, його загальну вагу, у тому числі з вантажем, та масу брутто.
Відповідно до пункту 11.3 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Згідно пункту 11.4 Правил №363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
Відповідно до пункту 10.6 Правил №363 після укладення Договору або разового договору Перевізник має право відмовитись від приймання вантажу для перевезення, якщо Замовником не підготовлено вантаж чи необхідні товарно-транспортні документи або без попереднього узгодження з Перевізником змінені реквізити цих документів.
Відповідно до положень статті 49 Закону №2344-ІІІ водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право, серед іншого, відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено.
Статтею 51-1 Закону №2344-ІІІ передбачено, що вантажовідправник зобов`язаний, серед іншого, вносити до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості про масу або габарити вантажу, а також повне найменування вантажоодержувача та автомобільного перевізника (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті або відмітку у відповідному полі в ID-картці), прізвище, ім`я, по батькові, номер посвідчення водія, а також інші відомості, визначені законодавством; надавати перевізнику необхідні документи на вантаж, що містять достовірну інформацію.
Відповідно до статті 52 зазначеного Закону автомобільний перевізник має право, у тому числі, відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів; відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо.
З урахуванням зазначеного, водій транспортного засобу перед прийняттям вантажу до перевезення зобов`язаний перевірити відповідність реквізитів товарно-транспортної накладної договору перевезення, в тому числі відповідність маси транспортного засобу з вантажем, зазначеної у товарно-транспортній накладній, договору перевезення вантажу та чинним нормам законодавства щодо дозволених вагових параметрів.
Відповідно, за умови будь-яких невідповідностей водій може відмовитись від прийняття вантажу для перевезення, узгодивши зазначене з перевізником. При цьому, приймаючи вантаж до перевезення, проставляючи власноручний підпис водій та вантажовідправник підтверджують достовірність внесених до товарно-транспортної накладної даних.
Відтак, з огляду на вказані вище приписи законодавства, можна вважати, що виникає презумпція достовірності внесених до товарно-транспортної накладної даних.
Так, на виконання вимог чинного законодавства, учасники господарських відносин з перевезення вантажу зобов`язані самостійно визначити вагу вантажу, додати до власної ваги транспортного засобу та зазначити достовірні дані щодо параметрів транспортного засобу в товарно-транспортній накладній.
У випадку невиконання таких умов, перевізник повинен відмовитись від такого перевезення. За умови прийняття такого вантажу до перевезення, перевізник підтверджує, що товарно-транспортна накладна містить правдиву інформацію.
Відповідно, з огляду на зазначені вище законодавчі норми, здійснюючи перевезення вантажів транспортним засобом автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити водія, а водій – надати для перевірки уповноваженим посадовим особам належним чином оформлену товарно-транспортну накладну, що стосується саме того вантажу, що ним перевозиться на момент зупинки транспортного засобу та проведення перевірки.
Відсутність дорожніх знаків щодо позначення дороги, як автомобільної дороги місцевого значення, та дорожніх знаків щодо початку та кінця населеного пункту (встановлення та розміщення яких не належить до компетенції Укртрансбезпеки) не звільняє позивача від обов`язку дотримуватися вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху та статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за недотримання яких передбачена частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Обов`язок позивача полягає у дотриманні вимог пункту 22.5 Правил дорожнього руху та статтей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
В даному випадку, обов`язком позивача було забезпечення водія необхідною документацією (дозволом на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні), або забезпечення дотримання водієм маршруту руху, або забезпечити перевезення тієї маси вантажу, яка дозволена при проїзді дорогами місцевого значення.
Перевізник завчасно знав маршрут руху, що підтверджується наданою під час перевірки товарно-транспортною накладною, а отже повинен був врахувати габаритно-вагові норми, встановлені для тієї чи іншої ділянки дороги і, відповідно, перевозити ту масу вантажу, яка не спричинить руйнування доріг загального користування.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що Позивачем, як автомобільним перевізником, не дотримано вимоги пункту 22.5 Правил дорожнього руху та статтей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відтак до нього правомірно застосовано штрафну санкцію, передбачену абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Суд зазначає, що Державна служба України з безпеки на транспорті реалізує державну політику з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека, відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, здійснює застосування адміністративно-господарських штрафів до автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Підставою для реалізації Укртрансбезпекою своїх повноважень є порушення Позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Слід зазначити, що сплата адміністративно-господарських штрафів здійснюється до Державного бюджету, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.
У відповідності до статей 24-2, 29, Бюджетного кодексу України надходження від адміністративно господарських штрафів є одним із основних джерел формування державного дорожнього фонду, що створюється у складі спеціального фонду державного бюджету.
За таких обставин визначені адміністративно-господарські штрафи, не сплачені перевізником у встановлені чинним законодавством строки набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України.
Несплата коштів ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування, метою якої є забезпечення ефективного функціонування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування, їх будівництво, реконструкції та ремонту.
Несплата позивачем вказаних коштів призводить до їх ненадходження до спеціального фонду Державного бюджету України та, відповідно, до зменшення коштів на фінансування розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, що суттєво порушує економічні інтереси держави.
З урахуванням досліджених судом письмових доказів у справі, встановлених фактичних обставин цієї справи та відповідних їм правовідносин, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнята на підставі, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак не порушує права та законні інтереси позивача.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» про визнання протиправною та скасування постанови не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 90, 139, 242-246 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» до Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСЬКЕ ШЛЯХО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» (74112, Херсонська обл., Бериславський район, смт Біла Криниця, вул. Привокзальна, буд. 1, код ЄДРПОУ 36191005).
Відповідач: Управління державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (вул. Залізнична 8, м. Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 39816845).
Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845).
Суддя С.О. Cтефанов
.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua