Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №420/25881/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25881/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі - головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 24 серпня 2026 року надійшов адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області форми «С» від 18.06.2026 № 32474/15-32-07-06 у повному обсязі;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області форми «ПС» від 18.06.2026 № 32480/15-32-07-06 у повному обсязі;

- стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, посилаючись як на порушення контролюючим органом порядку призначення і проведення фактичної перевірки, так і на необґрунтованість викладених в акті перевірки висновків.

На думку позивача, під час призначення перевірки відповідач формально послався на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, не зазначивши конкретних джерел податкової інформації та фактичних обставин, які свідчили б про можливі порушення. Лише у відповіді на заперечення на акт перевірки контролюючий орган указав на фіскальний чек від 28.03.2026 № D5h3nez3V3Y як підставу для її проведення. Водночас, як стверджує позивач, цей чек містить відомості про код товару, його найменування, кількість, ціну та суму акцизного податку, а тому не підтверджує відсутності попереднього програмування товару. Посилаючись на практику Верховного Суду, позивач наголошує на необхідності першочергової перевірки дотримання контролюючим органом установленої законом процедури призначення та проведення перевірки.

Щодо висновку про порушення пункту 11 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР позивач зазначає, що застосування штрафної санкції у розмірі 5 100,00 грн є безпідставним, оскільки наведена норма передбачає відповідальність за відсутність програмування режиму попереднього програмування найменування, ціни та обліку кількості підакцизного товару, а не за можливі недоліки чи скорочення в його найменуванні. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на фіскальний чек, сформований під час контрольної закупівлі 30.04.2026, який містить код УКТ ЗЕД, найменування сигарет, їх кількість, ціну та загальну вартість. На думку позивача, зазначені відомості спростовують висновок перевірки про незабезпечення попереднього програмування товарів.

Щодо висновку про порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР позивач заперечує наявність у місці провадження господарської діяльності необлікованих товарних запасів на суму 18 905,00 грн. Зазначає, що відомість про результати перевірки фактичних залишків товарних запасів станом на 30.04.2026, яка стала підставою для такого висновку, складена без його участі та участі уповноваженого представника, не була надана для ознайомлення та не містить пояснень щодо методики визначення переліку, кількості й вартості товарів. Крім того, за тією самою адресою господарську діяльність здійснюють два самостійні підприємці - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , які орендують окремі частини приміщення та ведуть власний облік товарів. Водночас контролюючий орган, за твердженням позивача, не розмежував належні кожному з підприємців товарні запаси. На підтвердження обліку та походження частини товару позивач посилається на видаткову накладну від 27.04.2026 № 54721 на суму 4 150,00 грн. З огляду на це позивач вважає недоведеними як достовірність зазначеної відомості, так і належність йому товарів на суму 18 905,00 грн.

Також позивач не погоджується з висновком акта перевірки про використання праці ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин. Стверджує, що зазначена особа ніколи не перебувала у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_1 , а з 18.12.2025 належним чином працевлаштована у ФОП ОСОБА_2 , який здійснює діяльність за тією самою адресою в орендованій частині приміщення. На підтвердження цього позивач посилається на трудовий договір від 18.12.2025 № 3, наказ від 16.12.2025 № 03-К про прийняття ОСОБА_3 на роботу та повідомлення про її прийняття, подане до контролюючого органу 16.12.2025. Позивач наголошує, що відповідач не надав належних і допустимих доказів виконання ОСОБА_3 трудових обов`язків саме на користь позивача.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 18.06.2026 № 32480/15-32-07-06 про застосування штрафу в розмірі 1 020,00 грн за порушення пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України позивач оспорює правомірність відповідного висновку контролюючого органу, посилаючись на протиправність призначення та проведення перевірки й необґрунтованість висновків, покладених в основу спірного рішення.

З урахуванням наведеного позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.06.2026 № 32474/15-32-07-06 на суму 24 055,00 грн та № 32480/15-32-07-06 на суму 1 020,00 грн, загалом на суму 25 075,00 грн.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області - проти задоволення позову заперечує та вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними й обґрунтованими.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що фактичну перевірку господарської одиниці позивача - магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1 - проведено на підставі наказу від 28.04.2026 № 4094-п відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Підставою для призначення перевірки стала наявна в контролюючого органу податкова інформація про можливі порушення порядку проведення розрахункових операцій під час реалізації підакцизних товарів через програмний реєстратор розрахункових операцій без попереднього програмування коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування, ціни та обліку кількості товарів.

Відповідач вважає, що наказ містив достатні правові та фактичні підстави для проведення перевірки, а законодавство не вимагає зазначати в ньому всі деталі наявної податкової інформації чи наперед установлювати конкретні порушення. На підтвердження цієї позиції посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 та від 21.01.2021 у справі № 460/1239/19. Також зазначає, що під час допуску до перевірки посадові особи контролюючого органу пред`явили службові посвідчення, направлення та копію наказу, яку вручено представнику позивача Музиченко Т. В. Відмову представника від підписання одного з направлень зафіксовано відповідним актом від 30.04.2026 № 2706/Ж6/15-32-07-06/3162518342. На думку відповідача, позивач був обізнаний із підставами перевірки та допустив посадових осіб до її проведення.

За результатами перевірки складено акт від 11.05.2026 № 20552/Ж5/15-32-07-06/3162518342, у якому зафіксовано порушення пунктів 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону України № 265/95-ВР, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України та статті 24 Кодексу законів про працю України. За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.06.2026 № 32474/15-32-07-06 форми «С» про застосування штрафних санкцій у розмірі 24 055 грн та № 32480/15-32-07-06 форми «ПС» про застосування штрафу в розмірі 1 020 грн.

Щодо порушення пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону № 265/95-ВР відповідач зазначає, що у фіскальному чеку від 28.03.2026 № D5h3nez3V3Y, сформованому під час реалізації алкогольного напою, повністю відсутній код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД. На думку контролюючого органу, це свідчить про недотримання вимог щодо програмування підакцизних товарів та формування розрахункових документів установленої форми і змісту. Відповідач погоджується з наведеним позивачем розмежуванням повної відсутності обов`язкового реквізиту та його технічного недоліку, однак вважає, що в цьому випадку має місце саме повна відсутність коду УКТ ЗЕД. Зазначає, що наявність у чеку номера акцизної марки не замінює обов`язку зазначення коду УКТ ЗЕД, оскільки йдеться про окремі обов`язкові реквізити.

Посилання позивача на контрольний чек від 30.04.2026 № BPRNQczssAc, у якому зазначено код УКТ ЗЕД для сигарет, відповідач вважає необґрунтованим, оскільки цей чек стосується іншої товарної позиції та не спростовує відсутності коду УКТ ЗЕД у чеку від 28.03.2026. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 500/6845/21, від 04.08.2022 у справі № 640/18441/20 та від 09.04.2026 у справі № 380/20009/23.

Щодо порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР відповідач зазначає, що під час перевірки встановлено наявність у місці продажу товарних запасів на загальну суму 18 905 грн, походження та облік яких не підтверджено первинними документами, наданими контролюючому органу. На думку відповідача, це свідчить про порушення встановленого порядку обліку товарних запасів та є підставою для застосування фінансової санкції відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР.

Заперечуючи доводи позивача щодо порядку проведення зняття фактичних залишків товарів, відповідач вказує, що відеозапис перевірки підтверджує присутність представника позивача Музиченко Т. В. під час складання відповідної відомості та спостереження за цим процесом. За твердженням відповідача, представник під час перевірки не заявляла про належність частини товарів іншому суб`єкту господарювання. Посилання позивача на здійснення діяльності за тією самою адресою ФОП ОСОБА_2 відповідач вважає необґрунтованим, оскільки товари зберігалися спільно, без фізичного розмежування, а доказів використання окремого РРО або ПРРО іншим підприємцем за місцем перевірки в матеріалах справи немає.

Відповідач також зазначає, що надана позивачем видаткова накладна від 27.04.2026 № 54721 на суму 4 150 грн підтверджує придбання лише окремих найменувань сигарет, тоді як походження решти товарних запасів на суму 18 905 грн документально не підтверджено. Посилання позивача на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі № 480/10556/24 відповідач вважає нерелевантним, оскільки, на його думку, у цій справі висновки перевірки підтверджуються не лише відомістю про товарні залишки, а й відеозаписом перевірки, відсутністю заперечень представника щодо належності товарів іншому суб`єкту та відсутністю фактичного розмежування товарів у приміщенні. На підтвердження обов`язку платника надавати документи щодо обліку та походження товарів відповідач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 160/8441/18, від 14.06.2021 у справі № 140/893/19 та від 27.12.2023 у справі № 280/1998/23.

Щодо порушення пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України відповідач підтримує висновки акта перевірки та вважає, що позивач не виконав обов`язку надати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення перевірки. Відтак, на думку відповідача, застосування штрафної санкції в розмірі 1 020 грн є правомірним.

Стосовно встановлених перевіркою обставин щодо можливого допуску до роботи ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин відповідач посилається на акт перевірки, у якому зафіксовано порушення статті 24 Кодексу законів про працю України.

З огляду на викладене відповідач вважає, що фактичну перевірку призначено та проведено з дотриманням вимог законодавства, а висновки акта перевірки підтверджують наявність порушень, за які до позивача правомірно застосовано фінансові санкції. У зв`язку із цим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

16 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

22 вересня 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

05 жовтня 2026 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення у справі.

Станом на 05 листопада 2026 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області здійснено перевірку на підставі пп. 191.1.4, п.п. 191.1.8 п. 191.1 ст. 191, ст. 191 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2 п. 80.2, ст. 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями та наказу № 4094-п від 28.04.2026 у зв`язку з наявністю податкової інформації, отриманою в рамках проведеного аналізу, що свідчить про можливі порушення при проведенні розрахункових операцій через програмний реєстратор розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування підакцизних товарів кодом УКТ ЗЕД, найменуванням, кількістю та ціною, проведено фактичну ФОП ОСОБА_1 за адресою господарського об`єкта: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу та інформації, що зазначена в Акті перевірки, підставою для проведення фактичної перевірки магазину - кафе за адресою: АДРЕСА_1 є порушення при проведенні розрахункових операцій через ПРРО фіскальний номер 4000774661 з використанням режиму програмування без зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (фіскальний чек від 28.03.2026 № D5h3nez3V3Y), що зазначено в наказі Головного управління ДПС в Одеській області від 28.04.2026 року № 4094-п: «…у зв`язку з наявною податковою інформацією, отриманою в рамках проведеного аналізу, що свідчить про можливі порушення при проведенні розрахункових операцій через програмний реєстратор розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування підакцизних товарів кодом УКТ ЗЕД…» та відповідає п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПКУ.

Підставою для проведення фактичної перевірки в наказі Головного управління ДПС в Одеській області від 28.04.2026 року № 4094-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 » зазначено підпункт 80.2.2, п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Відповідно до умов та порядку допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок, передбачених законодавством, посадовими особами Головного управління ДПС в Одеській області здійснено виїзд на фактичну перевірку, пред`явлені службові посвідчення, відповідні направлення на перевірку та вручено копію наказу ФОП ОСОБА_1 .

Представник позивача Музиченко Тетяна Василівна підписала направлення на перевірку № 7766 від 28.04.2026 року, однак відмовилась від підписання направлення № 7765, що зафікасовано актом від 30.04.2026 року № 2706/Ж6/15-32-07-06/ НОМЕР_1 .

Представник позивача, ознайомившись з направленнями та копією наказу, допустила посадових осіб контролюючого органу до перевірки та особисто брала участь.

Після ознайомлення з наказами та направленнями було розпочато фактичну перевірку.

За результатами фактичної перевірки господарської одиниці (магазину-кафе) ФОП ОСОБА_1 складено Акт від 11.05.2026 року № 20552/Ж5/15-32-07-06/ НОМЕР_1 , в якому викладені порушення, які зафіксовані під час проведення фактичної перевірки, а саме:

- п. 1; п. 2; п. 11; п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями);

- п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України № 2755 – VI від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями) (далі - Кодекс);

- ст. 24 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 (зі змінами та доповненнями).

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, Позивач в особі свого представника – адвоката Яківця М.В., в порядку п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, подала заперечення на Акт перевірки від 02.06.2026 року № 02/26 (вх. Головного управління ДПС в Одеській області від 03.06.2026 № 66457/6).

Листом від 12.06.2026 року № 9987/КПР/15-32-07-06-06 Головне управління ДПС в Одеській області повідомило Позивача про залишення висновків Акта перевірки без змін.

На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми «С» від 18.06.2026 року № 32474/15-32-07- 06, яким до Позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 24 055,00 грн за порушення п. 1, п. 2, п. 11, п. 12 ст. 3 Закону № 265/95- ВР;

- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 18.06.2026 року № 32480/15-32-07- 06, яким до Позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 020,00 грн за порушення п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України (на підставі п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України).

Вважаючи протиправними вищезазначені податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Згідно ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Щодо правових підстав для проведення фактичної перевірки позивача суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає ПК України.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Одним із видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства відповідно до статті 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки.

Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень.

Так, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.

На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України.

Водночас попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Правове формулювання норми пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, передбачає наявність як виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і наявність одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За приписами підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

У постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію у подібних правовідносинах, зокрема:

«Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки».

У аспекті наведеного суд звертає увагу на те, що наказ ГУ ДПС в Одеській області від 28.04.2026 року № 4094-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 » містить відомості, зокрема, про:

- мету перевірки - здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками;

- вид перевірки - фактична перевірка;

- підстави для проведення перевірки - підпункти 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України;

- об`єкт перевірка якого проводитиметься.

Наказ підписаний уповноваженою посадовою особою, заступником начальника ГУ ДПС в Одеській області Юрієм Вдовиченко, та скріплений печаткою контролюючого органу.

Тож з урахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що у контролюючого органу були наявні достатні правові підстави для проведення фактичної перевірки позивача. Зміст наявного у цій справі наказу про проведення фактичної перевірки позивача відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам.

Тобто, зі змісту цього наказу вбачається правова підстава для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України).

Зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним, у зв`язку з наявною податковою інформацією, отриманою в рамках проведеного аналізу, що свідчить про можливі порушення при проведенні розрахункових операцій через програмний реєстратор розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування підакцизних товарів кодом УКТ ЗЕД, найменуванням, кількістю та ціною.

В рамках вимог абз. 2 та 3 п.п. 1.2.2. п. 1.2 розділу І Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділми органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, які затверджені Наказом Державної податкової служби України від 04.09.2020 року № 470 при організації проведення документальної позапланової (крім перевірок, визначених у підпункті 1.2.3 цього пункту) або фактичної перевірки обґрунтовані пропозиції щодо необхідності її проведення оформлюються доповідною запискою (висновком) за підписом керівника відповідного структурного підрозділу, який має інформацію, що може слугувати підставою для проведення документальної позапланової або фактичної перевірки відповідно до чинного законодавства. Доповідна записка (висновок) надається на розгляд керівника (його заступника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС, який приймає рішення про доцільність проведення такої перевірки та визначає підрозділ, який буде здійснювати (очолювати) цю перевірку, відповідати за її організацію, у тому числі направлення повідомлення до структурних підрозділів територіальних органів, координацію дій залучених до перевірки працівників таких структурних підрозділів та територіальних органів ДПС, а також реалізацію матеріалів перевірки.

Отже, вищевказані доводи позивача щодо неправомірності проведення контролюючим органом фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, та судом не встановлено таких порушень вимог податкового законодавства під час призначення фактичної перевірки, що мають наслідком протиправність оскаржуваних ППР.

Щодо суті виявлених під час проведення фактичної перевірки порушень, судом встановлено наступне.

Щодо порушення п. 1, п. 2, п. 11 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1, 2 статті 3 Закону № 265, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Відповідно до п. 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизого податку (дата та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону № 265 за порушення вимог цього Закону до суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);

непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;

невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом товарів (робіт, послуг) – за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) – за кожне наступне вчинене порушення.

Пунктом 7 ст. 17 Закону № 265/95-ВР передбачено фінансову санкцію у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян саме у разі проведення розрахункових операцій через РРО/ПРРО без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

В обґрунтування відсутності порушення позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 02.02.2023 року у справі № 500/6845/21 та від 04.08.2022 року у справі № 640/18441/20, відповідно до яких необхідно розмежовувати повну відсутність обов`язкового реквізиту розрахункового документа та наявність у ньому певних недоліків, зокрема неточностей або скорочень.

Суд ураховує наведені правові висновки та зазначає, що їх застосування у цій справі залежить від встановлення фактичної обставини щодо наявності або відсутності в розрахунковому документі відповідного обов`язкового реквізиту.

Дослідивши фіскальний чек від 28.03.2026 року № D5h3nez3V3Y, суд установив, що код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД у ньому відсутній повністю. У чеку не зазначено такого коду ані в повному вигляді, ані у скороченому вигляді; ознак його відображення з певними неточностями чи технічними похибками також не встановлено.

Отже, обставини цієї справи відрізняються від ситуації, у якій обов`язковий реквізит зазначено, однак його оформлення містить певні недоліки. У цьому випадку йдеться саме про повну відсутність відповідного реквізиту. За таких обставин наведені позивачем правові висновки Верховного Суду не спростовують висновку контролюючого органу щодо порушення вимог пункту 11 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Посилання позивача на наявність у фіскальному чеку акцизної марки AIDG883372 не спростовує встановленої обставини. Зазначення реквізиту, пов`язаного з акцизною маркою, та зазначення коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД є різними вимогами до оформлення розрахункового документа. Наявність у чеку відомостей про акцизну марку сама по собі не підтверджує наявності в ньому коду УКТ ЗЕД і не замінює обов`язку суб`єкта господарювання зазначати такий код у випадках, передбачених законом.

Суд також відхиляє довід позивача про те, що формування 30.04.2026 року під час контрольної розрахункової операції фіскального чека № BPRNQczssAc із зазначенням коду УКТ ЗЕД 2402209020 спростовує висновки перевірки. Зазначений чек стосується реалізації сигарет, тоді як чек від 28.03.2026 року № D5h3nez3V3Y, на якому ґрунтується висновок контролюючого органу, стосується іншої товарної позиції - горілки.

Сам факт формування розрахункового документа із зазначенням коду УКТ ЗЕД під час іншої розрахункової операції не спростовує відсутності такого реквізиту в раніше сформованому чеку. Відповідність одного розрахункового документа встановленим вимогам не є достатньою підставою для висновку про належне оформлення всіх інших розрахункових документів, сформованих суб`єктом господарювання.

Крім того, суд бере до уваги, що у постанові від 09.04.2026 року у справі № 380/20009/23 Верховний Суд звернув увагу на обов`язок суб`єкта господарювання проводити розрахункові операції через реєстратор розрахункових операцій та надавати покупцеві розрахунковий документ установленої форми і змісту. Правове значення цього висновку для розглядуваної справи полягає в необхідності оцінювати відповідність конкретного розрахункового документа вимогам законодавства, зокрема щодо наявності передбачених законом обов`язкових реквізитів.

Водночас правову оцінку встановленої відсутності коду УКТ ЗЕД належить надавати з урахуванням конкретної норми Закону № 265/95-ВР, якою передбачено відповідальність за відповідне порушення, та належності застосованої контролюючим органом штрафної санкції до встановлених обставин.

За таких обставин доводи позивача про те, що фіскальний чек від 28.03.2026 року № D5h3nez3V3Y містить код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, не знайшли підтвердження під час судового розгляду. Наявність коду в іншому чеку, сформованому 30.04.2026 року під час контрольної розрахункової операції, цього висновку не спростовує.

Щодо порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що доводи позивача про безпідставне включення до відомості фактичних залишків товарних запасів товарних позицій, які нібито належать іншому суб`єкту господарювання, не спростовують установлених контролюючим органом обставин.

Як убачається з матеріалів справи, під час фактичної перевірки в місці здійснення господарської діяльності позивача було виявлено товарні запаси загальною вартістю 23 055,00 грн. На підтвердження походження та обліку частини цих товарів позивачем надано видаткову накладну № 54721 від 27.04.2026, складену ТОВ «Маршалл Табако Юкрейн», на суму 4 150,00 грн. Водночас документи, які б підтверджували облік та походження решти виявлених товарів загальною вартістю 18 905,00 грн, під час перевірки контролюючому органу надані не були.

При цьому суд ураховує, що представник позивача була присутня під час проведення перевірки та складання відомості про фактичні залишки товарних запасів. Відеозапис перевірки, підтверджує перебування представника безпосередньо біля інспектора під час оформлення відповідного документа. Доказів, які б свідчили про те, що зафіксовані у відомості товарні позиції фактично не перебували у місці перевірки або що їх кількість чи вартість визначені неправильно, позивачем не надано.

Посилання позивача на те, що відеозапис відображає складення документа стосовно сигаретної продукції, не спростовує відомостей про виявлення інших товарних позицій, якщо їх наявність, кількість та вартість підтверджуються самою відомістю й іншими матеріалами перевірки. Вирішальним у цьому випадку є не лише зміст окремого фрагмента відеозапису, а сукупність доказів, якими контролюючий орган зафіксував фактичні залишки товарів і встановив відсутність документального підтвердження їх обліку.

Суд також бере до уваги, що позивач не заперечує факту здійснення підприємницької діяльності за відповідною адресою, проте стверджує, що частина товарів належала ФОП ОСОБА_2 . На підтвердження цього доводу позивач посилається на користування останнім окремою частиною приміщення на підставі договору оренди.

Разом із тим сам по собі факт укладення договору оренди іншою фізичною особою — підприємцем не підтверджує належності їй конкретних товарних позицій, включених контролюючим органом до відомості фактичних залишків. Для підтвердження такого доводу необхідні докази, які дають змогу ідентифікувати відповідні товари та встановити їх зв`язок із господарською діяльністю іншого суб`єкта господарювання, зокрема первинні документи щодо їх придбання, обліку та надходження до місця продажу.

Водночас матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які б підтверджували належність ФОП ОСОБА_2 конкретних товарів на суму 18 905,00 грн, включених до спірної відомості. Позивач також не надав документів, які б дозволяли розмежувати товарні запаси двох суб`єктів господарювання та встановити, які саме товарні позиції не належали йому.

Суд ураховує, що, за доводами відповідача, товари перебували в одному приміщенні без фізичного розмежування, а доказів використання ФОП ОСОБА_2 окремого РРО або ПРРО за відповідною адресою до матеріалів справи не надано. У сукупності з відсутністю документів на спірні товарні позиції ці обставини підтверджують обґрунтованість сумнівів щодо доводів позивача про належність відповідної частини товарів іншому суб`єкту господарювання.

Суд зазначає, що обов`язок контролюючого органу довести правомірність оскаржуваного рішення не виключає обов`язку позивача доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. У цій справі відповідач надав матеріали перевірки, відомість фактичних залишків та відеозапис, які в сукупності підтверджують виявлення товарів у місці здійснення господарської діяльності позивача та ненадання документів на їх облік і походження. Натомість позивач не надав достатніх доказів, які б спростовували ці обставини або підтверджували належність спірних товарів іншій особі.

Доводи позивача щодо прихованого характеру відеозапису також не є підставою для відхилення цього доказу. Підпункт 20.1.48 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України надає контролюючим органам право відкрито застосовувати технічні засоби фото- та відеофіксації під час проведення перевірок. Досліджений судом відеозапис не дає підстав вважати, що його отримано внаслідок прихованої зйомки. Саме по собі твердження про відсутність попереднього повідомлення представника позивача про відеофіксацію не спростовує допустимості цього доказу, оскільки позивачем не наведено переконливих обставин, які б свідчили про порушення встановленого законом порядку його отримання.

Посилання позивача на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2026 року у справі № 480/10556/24 не змінює наведеного висновку, оскільки оцінка доказів у кожній справі здійснюється з урахуванням конкретних установлених обставин. У цій справі контролюючий орган обґрунтовує свої висновки не лише відомістю про фактичні залишки, а й іншими матеріалами перевірки, зокрема відеозаписом, відомостями про місце виявлення товарів та обставинами ненадання первинних документів на спірні товарні позиції.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання зобов`язані вести облік товарних запасів у встановленому законом порядку та надавати контролюючому органу під час перевірки документи, які підтверджують облік і походження товарів, що перебувають у місці продажу. Отже, наявність товарів у місці їх реалізації за відсутності документів, які підтверджують їх облік та походження, за встановлених у цій справі обставин свідчить про недотримання позивачем зазначеного обов`язку.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що контролюючим органом належними доказами підтверджено виявлення в місці здійснення господарської діяльності позивача товарних запасів на суму 18 905,00 грн, документи щодо обліку та походження яких під час перевірки не надано. Позивач не спростував установлених обставин і не довів належності відповідних товарів іншому суб`єкту господарювання.

За таких обставин суд визнає обґрунтованим висновок контролюючого органу про порушення позивачем пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР та вважає, що доводи позову в цій частині не є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів позивача про необґрунтованість висновку акту фактичної перевірки в частині порушення статті 24 Кодексу законів про працю України у зв`язку з нібито використанням праці ОСОБА_3 без належного оформлення трудових відносин суд зазначає таке.

Як убачається з доводів відповідача, зазначений висновок акту перевірки не був підставою для прийняття жодного з оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень від 18.06.2026 року № 32474/15-32-07-06 та № 32480/15-32-07-06.

Отже, питання щодо дотримання позивачем вимог статті 24 Кодексу законів про працю України не входить до фактичних підстав прийняття оскаржуваних рішень, а тому встановлення обставин щодо наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та ОСОБА_3 не є необхідним для вирішення цього спору в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд бере до уваги, що, за інформацією відповідача, Південним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці за результатами розгляду матеріалів фактичної перевірки листом від 22.07.2026 року № МПД/3.1/7662-26 повідомлено про наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності та застосовано штраф у розмірі 86 470,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Водночас правомірність зазначеного рішення органу Держпраці не є предметом розгляду в цій адміністративній справі, а тому суд не надає оцінки законності його прийняття та обґрунтованості застосованої ним санкції.

За таких обставин доводи позивача щодо необґрунтованості висновку акту перевірки в частині можливого порушення трудового законодавства не впливають на оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не спростовують висновків контролюючого органу щодо інших порушень, які були покладені в основу їх прийняття. У зв`язку із цим суд не вбачає підстав для окремої оцінки зазначених доводів по суті в межах цього спору.

З урахуванням установлених обставин справи, наданих сторонами доказів та наведених правових норм суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.06.2026 року № 32474/15-32-07-06 та № 32480/15-32-07-06 прийняті відповідачем у межах наданих йому повноважень та за наявності визначених законом підстав.

Суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем наведено обставини та надано докази на підтвердження виявлених під час фактичної перевірки порушень вимог законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Зокрема, матеріалами справи підтверджено відсутність у фіскальному чеку від 28.03.2026 № D5h3nez3V3Y обов`язкового реквізиту - коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, а також установлено обставини, які в сукупності свідчать про наявність у місці реалізації товарів, щодо яких позивачем не надано належних документів, що підтверджують їх облік та походження. Наведені обставини відповідач обґрунтовано врахував під час прийняття податкового повідомлення-рішення № 32474/15-32-07-06.

Водночас доводи позивача щодо протиправності призначення та проведення фактичної перевірки, недоведеності встановлених порушень, неналежності частини товарно-матеріальних цінностей іншому суб`єкту господарювання, а також щодо недостовірності окремих висновків акта перевірки не спростовують сукупності доказів, покладених контролюючим органом в основу оскаржуваних рішень. Саме по собі наведення позивачем іншого тлумачення встановлених обставин або незгода з оцінкою контролюючого органу не є достатньою підставою для висновку про протиправність прийнятих рішень за відсутності належних доказів, які б спростовували відповідні висновки.

Також суд ураховує, що доводи позивача щодо встановленого в акті перевірки можливого порушення трудового законодавства не стосуються фактичних підстав прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому не впливають на оцінку їх правомірності в межах цього спору. Питання щодо застосування заходів відповідальності за порушення трудового законодавства вирішувалося відповідним органом у межах окремої процедури та не є предметом розгляду цієї справи.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 18.06.2026 року № 32480/15-32-07-06, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 1 020,00 грн за порушення пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, суд зазначає, що позивач не навів належних та достатніх доказів, які б спростовували встановлені контролюючим органом обставини, покладені в основу цього рішення, або підтверджували його прийняття з порушенням вимог законодавства. Відтак підстав для визнання зазначеного податкового повідомлення-рішення протиправним суд не встановив.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. У цій справі відповідач навів обґрунтування прийнятих рішень та надав докази на підтвердження обставин, які стали підставою для їх прийняття. Натомість позивач не довів наявності таких обставин або порушень процедури, які б свідчили про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зумовлювали необхідність їх скасування.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час перевірки рішень суб`єкта владних повноважень суд з`ясовує, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з дотриманням інших установлених законом критеріїв. За результатами розгляду цієї справи суд не встановив обставин, які б свідчили про невідповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначеним вимогам.

Отже, суд доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.06.2026 року № 32474/15-32-07-06 та № 32480/15-32-07-06 є правомірними, а передбачені законом підстави для їх скасування відсутні. У зв`язку із цим позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема у пар.45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар.43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

З позиції ЄСПЛ важливою вимогою до доказування є належна якість доказів, якими суд обґрунтовує своє рішення. Стаття 6 Конвенції не встановлює якихось вимог до порядку оцінки доказів національним судом, а залишає вирішення цього питання «на поталу» національному законодавству і національним судам.

Разом з тим у питаннях використання національними судами доказів ЄСПЛ застосовує широку палітру термінів на позначення якісних характеристик доказів, акцентуючи особливу увагу на їх належності, тобто на змістовому логічному зв`язку між доказом та обставинами справи, а також на дотриманні належного процесуального порядку отримання, подання та дослідження доказів, від чого залежить їх допустимість (рішення у справах: «Георгіос Папагеоргіу проти Греції», «Перна проти Італії», «Жуковський проти України»). При цьому береться до уваги такий процесуальний порядок, який визначений національним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено повністю, а позивач не є суб`єктом владних повноважень, підстави для стягнення на його користь судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, буд.5, м. Одеса, Одеська обл., 65044, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов

.