Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №420/26149/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №420/26149/26

Суддя: Стефанов С.О.

Справа № 420/26149/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 26 серпня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати довідку Військово-лікарської комісії про визначення придатності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , за станом здоров`я до військової служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову ОСОБА_1 до військової служби під час мобілізації в особливий період та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2026 року в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, а також призначення на посаду ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач обґрунтовує позовні вимоги протиправністю дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації без належного проходження військово-лікарської комісії та визначення ступеня придатності до військової служби.

Зазначає, що 20.07.2026 його було мобілізовано без вручення повістки, направлення на медичний огляд та проведення повноцінного обстеження, попри повідомлення посадових осіб про наявність у нього низки захворювань, зокрема цукрового діабету 2 типу, ожиріння III ступеня та гіпертонічної хвороби II стадії, і надання відповідних медичних документів. За твердженням позивача, у період перебування в ТЦК та СП з 20.07.2026 по 28.07.2026 медичний огляд йому не проводився, хоча посадові особи повідомляли про нібито встановлену придатність до військової служби, однак ознайомитися з відповідною довідкою ВЛК йому не надали можливості.

Позивач указує, що 10.08.2026 його представник направив до ІНФОРМАЦІЯ_3 , Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 адвокатські запити щодо надання документів, які підтверджують проходження медичного огляду, визначення придатності, призову на військову службу та зарахування до списків особового складу. Однак станом на день подання позову відповідей на запити не отримано. Водночас із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2026 позивачу стало відомо про його призначення на військову посаду та зарахування до списків особового складу військової частини з цієї дати.

На думку позивача, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, призов на військову службу під час мобілізації передбачає визначення придатності особи за станом здоров`я у встановленому порядку. Позивач вважає, що непроведення належного медичного огляду, неврахування наданих медичних документів та ненадання можливості ознайомитися з висновком ВЛК порушили його права й позбавили можливості оскаржити відповідне рішення.

Позивач також наголошує, що скасування лише довідки ВЛК не забезпечить ефективного захисту його прав, оскільки накази про призов, зарахування до списків особового складу та призначення на посаду продовжуватимуть створювати для нього правові наслідки. З огляду на викладене просить визнати протиправною та скасувати довідку ВЛК щодо визначення його придатності до військової служби, визнати протиправними та скасувати відповідні накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 й командира військової частини НОМЕР_1 , а також зобов`язати військову частину виключити його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позиція відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_4 обґрунтовується наступним

Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Зазначає, що 20.07.2026 під час перевірки військово-облікового документа позивача в застосунку «Резерв+» було встановлено його перебування в розшуку у зв`язку з порушенням правил військового обліку, у зв`язку із чим йому запропонували прибути до ТЦК та СП для уточнення облікових даних і проходження медичного огляду. За твердженням відповідача, призов позивача відбувся не 20.07.2026, а був оформлений 21.07.2026 наказом № 3340 після проходження військово-лікарського огляду та визначення придатності до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК № 2026-0721-1612-1317-0.

Відповідач наголошує, що визначення придатності до військової служби належить до компетенції ВЛК, а наявність у позивача певних захворювань сама собою не свідчить про протиправність призову. Також зазначає, що відсутність підпису позивача в журналі реєстрації направлень на ВЛК та ненадання йому копії довідки ВЛК не доводять факту непроведення медичного огляду чи незаконності мобілізаційних заходів. Доводи про примусове затримання, на думку відповідача, також не підтверджені належними доказами застосування насильства, погроз або інших неправомірних способів впливу.

Крім того, відповідач вказує, що не уповноважений самостійно скасовувати або змінювати постанову ВЛК, а на момент оформлення призову відповідний висновок був чинним. Вважає, що позивач не довів конкретних порушень з боку ТЦК та СП, які б свідчили про протиправність його дій і зумовлювали скасування наказу про призов. З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Позиція відповідача – військової частини НОМЕР_1 обґрунтовується наступним

Військова частина НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, вважає позовні вимоги необґрунтованими та зазначає, що вимоги про скасування довідки ВЛК і наказу про призов стосуються рішень інших суб`єктів владних повноважень, оскільки військова частина не уповноважена визначати придатність до військової служби чи здійснювати призов на військову службу під час мобілізації.

Щодо оскарження наказу командира військової частини від 21.07.2026 відповідач зазначає, що його видано на підставі документів, отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема наказу про призов № 3340 від 21.07.2026 та довідки ВЛК про придатність позивача до військової служби. На думку відповідача, зарахування позивача до списків особового складу, призначення на посаду та взяття на всі види забезпечення були оформленням проходження військової служби, а не самостійним рішенням про мобілізацію. На момент видання наказу зазначені документи були чинними та не скасованими у встановленому законом порядку.

Відповідач також вважає безпідставною вимогу про зобов`язання виключити позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, оскільки таке виключення пов`язане із закінченням проходження військової служби, а припинення військової служби допускається лише за передбаченими законом підставами. Посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає, що навіть установлення порушень процедури призову саме собою не створює підстав для звільнення військовослужбовця та не покладає на військову частину відповідного обов`язку.

Крім того, відповідач наголошує, що наведені позивачем доводи щодо невручення повістки, непроведення медичного огляду та ненадання копії довідки ВЛК стосуються дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не військової частини НОМЕР_1 . Вважає, що позивач не навів належних доказів протиправності дій командування військової частини та порушення його прав саме цим відповідачем, у зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Зазначеною ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_4 належним чином засвідчені копії первинних облікових, медичних і розпорядчих документів, пов`язаних із призовом ОСОБА_1 , зокрема наказ про призов та наказ про направлення до військової частини.

01 вересня 2026 року до суду від відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

08 вересня 2026 року від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

11 вересня 2026 року від відповідача – військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 17 вересня 2026 року клопотання ОСОБА_1 – задоволено.

Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_4 належним чином засвідчені копії наступних письмових доказів: витягу з журналу направлення на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з доказами ознайомлення останнього; медичної картки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (форма 13); результати проведення загального аналізу крові ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , групи крові та резусфактору, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітини та ЕКГ; повісток, які було отримано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 та докази їх отримання.

18 вересня 2026 року від відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_4 на виконання ухвали суду до суду надійшли додаткові пояснення з доданими доказами.

30 вересня 2026 року від позивача до суду надійшло клопотання, в якому він просить:

- залучити до участі у справі № 420/26149/26 як третю особу на стороні відповідача - Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- витребувати від Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 належним чином засвідчені копії наступних письмових доказів, матеріали медичного огляду відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: витягу з журналу направлення на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з доказами ознайомлення останнього; медичної картки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (форма 13); результати проведення загального аналізу крові ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , групи крові та резусфактору, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітини та ЕКГ; повісток, які було отримано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 та докази їх отримання; належним чином засвідчену копію довідки ВЛК відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою суду від 02 жовтня 2026 року клопотання ОСОБА_1 – задоволено.

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено третій особі 3-денний строк з дня отримання позовної заяви для подання пояснень до позову, з дня отримання відзиву на позов – для подання пояснень до відзиву, із дотриманням вимог ч.ч.2, 4 ст.162 КАС України. На виконання вимог ч.3 ст.162 КАС України, копії пояснень та доданих до них документів повинні бути надіслані (надані) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) пояснень до суду.

Витребувано у Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчені копії наступних доказів: матеріали медичного огляду відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , а саме: витяг з журналу направлення на військово-лікарську комісію ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з доказами ознайомлення останнього; медичну картку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (форма 13); результати проведення загального аналізу крові ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , групи крові та резусфактору, біохімічного аналізу крові, серологічного аналізу крові, загального аналізу сечі, флюорографії органів грудної клітини та ЕКГ; повістки, які було отримано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та докази їх отримання; довідку ВЛК відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Станом на 05 листопада 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача та відповідачів, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно інформації із Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_7 .

20.07.2026 року під час проведення уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_8 та територіального органу (підрозділу) поліції, визначених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 на особливий період (далі – Порядок № 560) заходів оповіщення та перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі), ІНФОРМАЦІЯ_9 було виявлено громадянина ОСОБА_1 . При огляді електронного військово-облікового документу у застосунку «Резерв+», який було надано позивачем на прохання уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_8 було встановлено, що позивач перебуває у розшуку за порушення правил військового обліку.

21.07.2026 року ОСОБА_1 оформлено направлення на медичний огляд для визначення придатності до військової служби № НОМЕР_3 від 21.07.2026 року, яке наявне в матеріалах справи.

За результатами військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби у Збройних Силах України на підставі статті 13в гр. ІІ (наказ МО України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ» №402 від 14.08.2008), що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії № 2026-0721-1612-1317-0 від 21.07.2026 року.

З метою комплектування ЗСУ військовозобов`язаний ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 21.07.2026 року №3340 та відповідно до поіменного списку № 01618 від 21.07.2026 року направлений до військової частини НОМЕР_1 для проходження служби в лавах Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2026 року солдата ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_11 призначено на посаду водія електрика відділення управління командира дивізіону взводу управління самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , ВОС -790058А, з 21 липня 2026 року зараховано до списків особового складу.

Згідно ІС «Оберіг», ОСОБА_1 , станом на дату розгляду справи має статус військовослужбовця.

Як зазначає позивач, його було мобілізовано без вручення повістки, направлення на медичний огляд та проведення повноцінного обстеження, попри повідомлення посадових осіб про наявність у нього низки захворювань, зокрема цукрового діабету 2 типу, ожиріння III ступеня та гіпертонічної хвороби II стадії, і надання відповідних медичних документів.

З огляду на викладене просить визнати протиправною та скасувати довідку ВЛК щодо визначення його придатності до військової служби, визнати протиправними та скасувати відповідні накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 й командира військової частини НОМЕР_1 , а також зобов`язати військову частину виключити його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Джерела права та висновки суду

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває станом на дату розгляду даної адміністративної справи.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина п`ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).

Як вбачається з позову, позивач обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що під час призову позивача на військову службу за мобілізацією військово-лікарський огляд був проведений формально та з порушенням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ №402. Позивач стверджує, що обов`язкові лабораторні, інструментальні та спеціалізовані медичні обстеження не проводилися, результати відповідних аналізів були відсутні, а висновок про придатність до військової служби прийнято без належного дослідження стану його здоров`я.

Отже, у спірних правовідносинах порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що 21.07.2026 року ОСОБА_1 оформлено направлення на медичний огляд для визначення придатності до військової служби № НОМЕР_3 від 21.07.2026 року, яке наявне в матеріалах справи.

За результатами військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби у Збройних Силах України на підставі статті 13в гр. ІІ (наказ МО України «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ» №402 від 14.08.2008), що підтверджується Довідкою військово-лікарської комісії № 2026-0721-1612-1317-0 від 21.07.2026 року.

Згідно інформації із Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів військовозобов`язаний ОСОБА_1 , станом на 21.07.2026 року, не мав відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З метоюкомплектування ЗСУ військовозобов`язаний ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 21.07.2026 року №3340 та відповідно до поіменного списку № 01618 від 21.07.2026 року направлений до військової частини НОМЕР_1 для проходження служби в лавах Збройних Сил України.

Таким чином, твердження позивача про призов без проходження військово-лікарської комісії спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Посилання позивача на те, що він фактично не проходив ВЛК добровільно, а був змушений до цього представниками ТЦК та СП, суд оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 72– 77 КАС України. Самі по собі пояснення сторони без їх документального підтвердження або інших об`єктивних доказів не можуть бути покладені в основу висновку суду про протиправність дій суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів про нібито незаконне затримання позивача, суд зазначає, що предметом даного адміністративного позову є правомірність призову на військову службу та видання відповідного наказу. Питання можливого перевищення службових повноважень, застосування фізичної сили або вчинення кримінальних правопорушень не входять до предмета доказування у цій справі та підлягають перевірці в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю відстрочки, оформленою у встановленому порядку, а тому у ІНФОРМАЦІЯ_1 не було законодавчо визначених підстав для нездійснення призову позивача для проходження військової служби під час мобілізації, а у військової частини НОМЕР_1 - для незарахування позивача до списків особового складу військової частини.

До того ж, факт непроходження позивачем належного медичного огляду під час його призову, як зазначає позивач, не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 3 Розділу 1 (Порядок подання та розгляду звернень штатними ВАК) «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК. Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_12 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_13 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Відповідно до положень п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.4 Розділу II «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення, зокрема, ступеня придатності. до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, у мирний час та під час дії особливого періоду. Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення, зокрема, придатності до військової служби військовозобов`язаних.

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться, зокрема, за рішенням керівників ТЦК та СП. Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зазначив, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду. Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарських комісій, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є е є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.

Отже, у разі наявності сумніву щодо правильності висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_14 , позивач мав право звернутись до регіональної або центральної ВЛК для перегляду відповідного висновку відповідно до Положення №402.

Слід зазначити, що Верховний Суд в своєму рішенні від 26.02.2025 року у справі №600/3273/22-а зазначив про ненадання позивачем доказів на підтвердження звернення до регіональної ВЛК зі скаргою чи заявою щодо перегляду висновку та не надав доказів звернення зі скаргою до ЦВЛК. В зв`язку із цим, Суд дійшов висновку, що перевірка рішення ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв`язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.

Як встановлено судом, позивачем не надано з позовною заявою будь-яких доказів та не наведено будь-яких обставин звернення до штатної ВЛК (ВЛК регіону або ЦВЛК) із скаргою на дії або рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_15 , а тому відсутні докази дотримання ОСОБА_1 . Положення №402, які передбачають, що в разі незгоди з рішенням ВЛК воно може бути переглянуто штатними ВЛК, а рішення штатних ВЛК, в свою чергу, можуть бути оскаржені до суду.

Окрім того, пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 р. у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Відтак суд зазначає, що обраний же позивачем спосіб захисту порушеного права, скасування наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_16 в частині призову ОСОБА_1 , на військову службу та скасування наказу командира відповідної військової частини в частині призову на військову службу під час мобілізації та зарахування до списків особового складу відповідної військової частини ОСОБА_1 на відповідну посаду та зобов`язання командира відповідної військової частини виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов`язання військової частини виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини виходить за межі правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_11 та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами.

Окрім цього, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року у справі №160/2592/23 наголосив, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

За таких обставин суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, при тому, що порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не встановлено.

Суд вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з рапортом про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2024 року в справі №200/4189/22.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Третя особа: Військово-лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя С.О. Cтефанов

.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua