Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №420/25681/26
Суддя: Стефанов С.О.
Справа № 420/25681/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду 21 серпня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045750035201 від 03.07.2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи на посаді керівника фізичного виховання з 02.11.2009 року по 27.11.2025 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій, обчислених станом на день призначення пенсії за віком;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи.
Позиція позивачки обґрунтовується наступним
Позивачка на обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2025 році їй уперше призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На день досягнення пенсійного віку вона продовжувала працювати у Комунальному закладі «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради, а її загальний педагогічний стаж становить 36 років.
Позивачка стверджує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» зазначеного Закону. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.07.2026 року № 045750035201 їй відмовлено у призначенні такої допомоги. При цьому відповідач визначив спеціальний стаж у розмірі 19 років 1 місяця 11 днів, не зарахувавши період роботи з 02.11.2009 по 27.11.2025 на посаді керівника фізичного виховання, оскільки, на його думку, така посада не передбачена відповідним Переліком посад і закладів, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Крім того, підставою для відмови стало ненадання документів про акредитацію навчального закладу.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка наголошує, що зміна назви посади з «викладач фізичного виховання» на «керівник фізичного виховання» не призвела до зміни характеру її трудової діяльності. Упродовж усього спірного періоду вона залишалася педагогічним працівником, здійснювала викладацьку діяльність, мала педагогічне навантаження, проходила атестацію як викладач фізичного виховання, мала вищу кваліфікаційну категорію та педагогічне звання «викладач-методист». На підтвердження цих обставин посилається на записи трудової книжки та довідку закладу освіти від 10.07.2026 № 01-04/788.
Також позивачка зазначає, що навчальний заклад, у якому вона працювала, протягом відповідного періоду мав статус вищого навчального закладу І–ІІ рівнів акредитації, що підтверджується рішеннями Державної акредитаційної комісії та Акредитаційної комісії України, наказами Міністерства освіти і науки України й іншими документами закладу. Зміни його найменування були зумовлені реорганізацією та приведенням назви у відповідність до законодавства у сфері освіти, а не зміною його форми власності чи освітнього статусу.
Позивачка вважає, що відповідач неповно дослідив подані документи, неправильно застосував положення законодавства та формально підійшов до оцінки характеру її роботи й статусу навчального закладу. Зазначає, що 12.07.2026 звернулася зі скаргою на рішення пенсійного органу, однак порушене право не було поновлено.
У зв`язку з викладеним позивачка просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.07.2026 № 045750035201, зобов`язати відповідача зарахувати до її спеціального стажу період роботи з 02.11.2009 по 27.11.2025 та призначити і виплатити одноразову грошову допомогу при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій.
Позиція відповідачів обґрунтовується наступним
Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає оскаржуване рішення правомірним. Зазначає, що позивачка з 2025 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а за результатами розгляду її заяви рішенням від 03.07.2026 № 045750035201 їй відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на пункт 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV та Порядок № 1191, відповідно до яких право на допомогу в розмірі десяти місячних пенсій залежить від наявності необхідного спеціального страхового стажу на посадах, передбачених Переліком № 909, роботи в закладах державної або комунальної форми власності та неотримання до призначення пенсії за віком будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідач наголошує, що посада «керівник фізичного виховання» не передбачена Переліком № 909, а тому період роботи позивачки з 02.11.2009 по 27.11.2025 не підлягає зарахуванню до спеціального стажу. За його розрахунком, спеціальний стаж позивачки становить 19 років 1 місяць 11 днів, що є недостатнім для призначення спірної допомоги. Крім того, відповідач зазначає, що до заяви позивачки не було долучено документів на підтвердження акредитації навчального закладу.
Вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову.
Процесуальні дії та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.
07 вересня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву та належним чином завірені копії документів з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 .
18 вересня 2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Станом на 05 листопада 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивачки та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні та з 2025 року отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон № 1058-IV).
На день досягнення пенсійного віку позивач продовжувала працювати у Комунальному закладі «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради - закладі комунальної форми власності, який у різні періоди своєї діяльності мав статус вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації та здійснював освітню діяльність у відповідному статусі.
Загальний педагогічний стаж позивача становить 36 років.
З матеріалів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.07.1983 року вбачається тривала трудова діяльність у сфері освіти, зокрема на педагогічних посадах, пов`язаних із викладанням фізичного виховання.
Відповідно до листа КЗ «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради № 01-04/788 від 10.07.2026 року, протягом усього періоду роботи у зазначеному закладі з 01.09.2003 року по теперішній час позивач працювала на посадах викладача фізичного виховання та керівника фізичного виховання, тарифікувалася як викладач фізичної культури та фізичного виховання та мала педагогічне навантаження згідно із щорічними наказами про педагогічне навантаження викладачів в обсязі не більше 360 годин на навчальний рік.
Крім того, відповідно до Положення про атестацію педагогічних працівників позивач кожні п`ять років проходила атестацію саме як викладач фізичного виховання, має вищу кваліфікаційну категорію та педагогічне звання «викладач-методист».
Згідно з вищевказаним листом КЗ «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровське базове медичне училище № 1 відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії від 09.06.1999 року, протокол № 21, було визнано акредитованим за статусом вищого закладу освіти І рівня акредитації.
Надалі, відповідно до рішення ДАК від 22.06.2004 року, протокол № 21, оформленого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.07.2004 року № 558, Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище» було визнано акредитованим за статусом вищого закладу освіти І рівня акредитації.
Рішенням ДАК від 04.06.2009 року, протокол № 78, цей же заклад також було визнано акредитованим за статусом вищого закладу освіти рівня акредитації.
Рішенням Акредитаційної комісії України від 03.06.2014 року, протокол № 109, Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище» визнано акредитованим за статусом вищого навчального закладу освіти І рівня акредитації.
Рішенням Акредитаційної комісії України від 27.12.2018 року, протокол № 133, оформленим наказом Міністерства освіти і науки України від 08.01.2019 року № 13, Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпропетровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради визнано акредитованим за рівнем вищої освіти I-II рівня акредитації.
Рішенням Акредитаційної комісії України від 06.06.2019 року, протокол № 136, оформленим наказом Міністерства освіти і науки України від 12.06.2019 року № 821, а також наказом Державної служби якості освіти України від 28.03.2022 року № 01-10/32, Комунальний заклад «Дніпропетровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради визнано акредитованим за відповідним рівнем вищої освіти.
При цьому назва закладу змінювалася у зв`язку з його реорганізацією та приведенням назви у відповідність до законодавства у сфері освіти.
Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище» було утворено шляхом злиття «Дніпропетровського базового медичного училища № 1» із «Дніпропетровським медичним училищем № 2» згідно з рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 28.09.2001 року № 442- 17/XXIII.
Надалі Обласний комунальний заклад «Дніпропетровське медичне училище» перейменовано в Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» І рівня акредитації згідно з рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 02.12.2016 року № 143-7/VII.
У свою чергу, Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» перейменовано в Комунальний заклад «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради» І рівня акредитації згідно з рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради від 26.02.2021 року № 55-4/VIII.
Отже, документи закладу освіти підтверджують не лише факт його комунальної форми власності, а й відповідний освітній статус протягом періоду роботи позивача.
10.07.2026 року КЗ «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради надало відповідну довідку на підставі рішень ДАК України та Акредитаційної комісії України, а також архівних документів закладу, зокрема книг реєстрації наказів за період з 2003 по 2026 роки.
Судом встановлено, що при вирішенні питання щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення № 045750035201 від 03.07.2026 року, яким відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій.
Зі змісту рішення вбачається, що ГУ ПФУ в Одеській області розглянуло заяву позивача від 26.06.2026 року № 2091, подану через Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо допризначення одноразової грошової допомоги при призначенні пенсії за віком як працівнику освіти.
Пенсійний орган визначив спеціальний стаж у розмірі 19 років 1 місяця 11 днів. При цьому період роботи з 02.11.2009 року по 27.11.2025 року не було зараховано до спеціального стажу з мотивів того, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, нібито не передбачено посаду «керівник фізичного виховання». Додатковою підставою для відмови зазначено ненадання разом із заявою документів про акредитацію навчальних закладів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до пункту 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі – Закон України №1058-IV) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вказаного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Отже, законодавець пов`язує право на допомогу не просто із формальною назвою посади, а із сукупністю таких юридично значимих обставин: особа повинна працювати на відповідній посаді у державному або комунальному закладі; робота на такій посаді повинна давати право на пенсію за вислугу років; особа повинна мати необхідний спеціальний страховий стаж; пенсія за віком повинна бути призначена вперше.
Судом встановлено, що позивач відповідає цим умовам. Пенсію за віком призначено вперше у 2025 році. До цього будь-яку пенсію позивач не отримувала. На день досягнення пенсійного віку працювала у комунальному закладі освіти. Тривала педагогічна діяльність підтверджується трудовою книжкою, документами роботодавця, наказами про педагогічне навантаження, документами про атестацію, присвоєнням та підтвердженням кваліфікаційної категорії і педагогічного звання.
Питання обчислення спеціального стажу для цілей призначення грошової допомоги врегульоване постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191, якою затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати.
Пунктом 1 Порядку № 1191 визначено, що цей Порядок встановлює умови обчислення страхового стажу, який дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону № 1058-IV, а також механізм її виплати.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи у закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачених відповідним Переліком.
Пунктом 5 Порядку № 1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за в ком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, мають необхідний страховий стаж на таких посадах і до цього не отримували будь-яку пенсію.
Пунктом 6 Порядку № 1191 встановлено, що для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений відповідно до статей 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.
Пунктом 7 Порядку № 1191 прямо передбачено, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, призначеної до виплати.
Таким чином, саме на Відповідача покладено обов`язок реалізувати передбачену пунктом 7-1 розділу XV Закону № 1058-IV соціальну гарантію.
Основною підставою для відмови Відповідача є твердження, що посада «керівник фізичного виховання» не передбачена Переліком № 909.
Суд вважає, що такий висновок є надмірно формальним і не враховує системного взаємозв`язку нормативно-правових актів, які регулюють статус педагогічних працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників.
У пункті 4 відповідного Переліку прямо передбачено посаду «керівник фізичного виховання» як педагогічну посаду.
Це має принципове значення, оскільки законодавство не відносить зазначену посаду до адміністративно-господарських або технічних посад, а прямо визнає її педагогічною.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 врегульовано порядок зарахування педагогічного стажу для виплати надбавки за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам.
Важливим є те, що нормативне регулювання педагогічного стажу прямо охоплює роботу керівників фізичного виховання у відповідних закладах освіти.
Постанова № 78 у чинній редакції прямо передбачає зарахування до педагогічного стажу часу роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників за профілем на посадах керівників фізичного виховання у закладах вищої, фахової передвищої та професійної освіти.
Таким чином, законодавець системно визнає посаду керівника фізичного виховання педагогічною та такою, що є складовою педагогічної діяльності у відповідних закладах освіти.
Таке нормативне регулювання має оцінюватися у взаємозв`язку із Законом України «Про освіту», Законом України «Про вищу освіту», Законом України «Про фахову передвищу освіту», постановами Кабінету Міністрів України № 78 та № 963, а також Порядком № 1191.
Відповідач фактично ототожнив відсутність буквального збігу назви посади у конкретному пункті Переліку № 909 із відсутністю права на зарахування відповідної роботи до спеціального стажу.
Проте такий підхід не відповідає принципу системного тлумачення законодавства.
Пенсійний орган повинен був встановити не лише формальну назву посади, а й те, яку саме роботу фактично позивач виконувала, у якому закладі працювала, який правовий статус мав цей заклад, чи була вона педагогічним працівником, чи проходила педагогічну атестацію, яким чином здійснювалося тарифікування та чи підтверджуються ці обставини належними документами. Усі ці обставини у справі підтверджуються наданими позивачем доказами.
Позивач не просто формально займала посаду із відповідним найменуванням. Упродовж роботи в медичному коледжі вона була педагогічним працівником, що підтверджується системою кадрових і педагогічних документів. Позивач тарифікувалася як викладач фізичної культури та фізичного виховання, мала педагогічне навантаження, визначалася у документах закладу як педагогічний працівник, проходила атестацію, підтверджувала кваліфікаційну категорію та отримала педагогічне звання «викладач-методист».
Зміст професійної діяльності позивача безпосередньо пов`язаний із забезпеченням освітнього процесу та фізичного виховання здобувачів освіти.
Отже, відсутні будь-які об`єктивні підстави стверджувати, що з 02.11.2009 року вона припинила педагогічну діяльність. Навпаки, зміна посади відбулася шляхом переведення в межах того самого закладу освіти, а характер професійної діяльності залишився педагогічним.
При цьому законодавство про освіту розглядає керівника фізичного виховання саме як педагогічного працівника.
Пунктом 4 Переліку № 963 посада «керівник фізичного виховання» безпосередньо віднесена до посад педагогічних працівників.
Відтак відмова ПФУ лише з посиланням на назву посади без оцінки фактичного характеру роботи є юридично необґрунтованою.
Другою підставою для відмови відповідач зазначив ненадання документів про акредитацію навчального закладу.
Разом з тим, як встановлено судом, документи про акредитацію існують та отримані позивачем від самого закладу освіти.
Листом КЗ «Дніпровський базовий фаховий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради від 10.07.2026 року підтверджено акредитаційний статус закладу протягом відповідних періодів.
По-друге, Відповідач як адміністративний орган зобов`язаний був повно і всебічно дослідити обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд при розгляді справи керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі.
Водночас обов`язок адміністративного органу встановити всі обставини справи випливає також із Закону України «Про адміністративну процедуру».
Стаття 17 цього Закону закріплює принцип законності, а стаття 18 - принцип рівності перед законом.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган під час адміністративного провадження повинен забезпечити повне та об`єктивне встановлення обставин справи.
При цьому адміністративний орган має право та обов`язок витребувати необхідні документи, якщо вони мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Відтак, сама по собі обставина, що документи про акредитацію не були долучені до первинної заяви, не могла автоматично зумовлювати негативне рішення, якщо відповідні відомості можуть бути підтверджені іншими документами, перебувають у розпорядженні закладу освіти або можуть бути витребувані адміністративним органом.
Більше того, у даному випадку документи фактично отримані та надані позивачем, отже на момент судового розгляду відсутність відповідних документів як підстава для відмови повністю усунена, а сам мотив рішення виявляється таким, що ґрунтується на неповному дослідженні матеріалів справи.
Пенсійний фонд визначив спеціальний стаж позивача у розмірі лише 19 років місяця 11 днів. При цьому Відповідач не врахував період з 02.11.2009 року по 27.11.2025 року, тобто понад 16 років педагогічної діяльності.
Таким чином, саме неврахування зазначеного періоду істотно вплинуло на висновок Відповідача про відсутність у позивача необхідних 30 років спеціального стажу.
У той же час документи підтверджують значно триваліший період педагогічної діяльності.
Пункт 4 Порядку № 1191 передбачає календарне обчислення відповідного страхового стажу та можливість підсумовування періодів роботи, які дають право на відповідну пенсію за вислугу років.
Неприпустимим є вибіркове врахування окремих періодів роботи та одночасне ігнорування документально підтверджених періодів педагогічної діяльності лише через формальне найменування посади.
Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова Книжка.
Записи трудової книжки є послідовними, містять відомості про прийняття на роботу, переведення, звільнення та інші юридично значимі кадрові події.
При цьому відомості трудової книжки підтверджуються документами самого закладу освіти, який у листі від 10.07.2026 року прямо зазначив періоди роботи позивача, займані нею посади, характер тарифікації, педагогічне навантаження та проходження атестації.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; своєчасно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення зазначеним критеріям не відповідає, оскільки відповідачем не враховано сукупність документів, які підтверджують педагогічний характер діяльності позивача; тривалість роботи позивача у закладі освіти; педагогічну атестацію позивача та педагогічне звання; офіційне підтвердження акредитації закладу освіти; нормативного закріплення (посади керівника фізичного виховання) як педагогічної.
Відтак суд вважає, що Відповідач застосував надмірно формальний підхід, фактично поставивши назву посади вище за реальний зміст трудових правовідносин та нормативно визначений статус як педагогічного працівника.
Такий підхід суперечить принципу верховенства права, принципу належного врядування та вимозі ефективного захисту соціальних прав.
Отже, сукупність доказів та встановлених обставин підтверджує, що позивач відповідає передбаченим пунктом 7-1 розділу XV Закону № 1058-IV умовам для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, а оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 045750035201 від 03.07.2026 року є протиправним, оскільки прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, неповного встановлення обставин справи та без належної оцінки доказів.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені такою Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Основного Закону).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 року №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045750035201 від 03.07.2026 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи на посаді керівника фізичного виховання з 02.11.2009 року по 27.11.2025 року та призначити і виплатити їй одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій, обчислених станом на день призначення пенсії за віком.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 КАС України.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивачки у розмірі 1331,20 грн. підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 045750035201 від 03.07.2026 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи на посаді керівника фізичного виховання з 02.11.2009 року по 27.11.2025 року та призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій, обчислених станом на день призначення пенсії за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя С.О. Cтефанов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua