Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №380/10416/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 рокусправа № 380/10416/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, у якій просить:

- Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2026 у розмірі місячного грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу в органі відповідача та 26 березня 2026 року був звільнений зі служби цивільного захисту у відставку за станом здоров`я. 05 лютого 2026 року ним було подано рапорт про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік. Незважаючи на це, при проведенні остаточного розрахунку при звільненні зазначену допомогу виплачено не було. На звернення позивача щодо причин невиплати відповідач листом повідомив про відсутність у кошторисі асигнувань на вказану виплату. Позивач уважає, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не є правовою підставою для невиплати гарантованого грошового забезпечення або його складових, у зв`язку з чим порушене право підлягає судовому захисту. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№49788 від 10.06.2026) в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що за приписами статті 125 Кодексу цивільного захисту України, пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та розділу XXIX Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Її виплата не є обов`язковою та безумовною, а залежить від розсуду керівника органу та здійснюється виключно в межах затвердженого фонду грошового забезпечення. Згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ беруть бюджетні зобов`язання лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом. Оскільки в кошторисі Головного управління на 2026 рік видатки на вказані цілі не передбачалися, а наказ про виплату допомоги керівником не видавався, підстави для її виплати позивачу відсутні, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту на посаді заступника начальника оперативно-координаційного центру Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

05 лютого 2026 року позивач звернувся до начальника Головного управління з рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік (зареєстрований за № Р-278/58 21).

За змістом резолюцій системи електронного документообігу рапорт було передано до виконання встановленим порядком керівнику фінансового підрозділу, яка 10 лютого 2026 року визначила завдання підлеглому виконавцю «до виконання в межах фінансування».

Водночас окремого наказу керівника Головного управління про призначення та нарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік видано не було.

Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 26 березня 2026 року № 275 о/с полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту відповідно до підпункту 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я).

Наказом Головного управління ДСНС України у Львівській області від 26 березня 2026 року № 137 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26 березня 2026 року. При здійсненні остаточного розрахунку матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік позивачу виплачена не була.

05 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій порушив питання невиплати йому вказаної допомоги.

Листом від 15 травня 2026 року № 58 01-3813/58 07 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до Інструкції № 623 та статті 51 Бюджетного кодексу України зазначена матеріальна допомога надається лише в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі, тоді як кошторисом Головного управління на 2026 рік кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не передбачені.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України, Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623.

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, пов`язаною із забезпеченням пожежної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право надавати один раз на рік особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Пунктом 7 цієї ж постанови передбачено, що видатки здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті.

Пунктами 1 та 2 розділу XXIX Інструкції № 623 регламентовано, що особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. Підставами для виплати зазначеної допомоги є рапорт особи про надання цієї допомоги та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати.

З системного аналізу викладених правових норм слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не належить до обов`язкових, постійних чи регулярних складових грошового забезпечення, які гарантовано виплачуються особі за сам факт проходження служби (як посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років тощо).

За своєю правовою природою ця виплата має характер факультативної одноразової допомоги. Її виплата прямо обумовлена настанням сукупності юридичних фактів: наявністю рапорту службовця, відповідного наказу керівника органу управління, а також наявністю реального бюджетного фінансування у межах затвердженого кошторису на відповідний бюджетний період.

За змістом статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення, включаючи видатки на матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Подання позивачем рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необхідною, але не достатньою умовою для виникнення у суб`єкта владних повноважень безумовного обов`язку нарахувати та виплатити такі кошти. Право вимагати отримання зазначеної одноразової допомоги виникає виключно після прийняття керівником органу рішення про її надання, оформленого відповідним наказом.

Такий підхід узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування аналогічних норм права, викладеними, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 620/17864/21.

Верховний Суд зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою, а можливість її отримання залежить від наявності відповідних асигнувань. Якщо бюджетних асигнувань на час звернення та проходження служби було недостатньо або вони взагалі не виділялися на вказані цілі, відмова суб`єкта владних повноважень у її наданні є правомірною.

Як убачається з матеріалів справи, кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у кошторисі Головного управління на 2026 рік передбачені не були, розпорядчий документ (наказ) про виплату такої допомоги позивачу керівником органу не видавався.

За таких обставин у відповідача не виникло обов`язку щодо виплати вказаних коштів позивачу при звільненні.

Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для зменшення виплат, суд відхиляє, оскільки такі висновки стосуються обов`язкових та гарантованих законом виплат (соціальних виплат, пенсій або обов`язкових складових заробітної плати чи грошового забезпечення), тоді як спірна матеріальна допомога є разовою додатковою виплатою, надання якої законом прямо поставлено у залежність від наявності асигнувань у межах фонду грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, суд висновує про відсутність у діях відповідача протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд висновує, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», та в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області ( м. Львів, вул. підвальна 6, ЄДРПОУ 38627339) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

2.Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна