Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №750/7740/26
Суддя: Онищенко О. І.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
05 листопада 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/7740/26
Головуючий у першій інстанції – Рощина Т. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1982/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 20 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав (суддя Рощина Т.С.), постановлену в м. Чернігів,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття; позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що відповідач вже більш як п`ять років самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, не приймає участь у вихованні дочки, не проживає спільно, його місцезнаходження на даний час невідоме. ОСОБА_1 вважає за доцільне визначити розмір стягуваних з відповідача аліментів на утримання малолітньої дочки в частці від його заробітку/доходу в розмірі 1/3 частини. Також вказувала, що з урахуванням попереднього та нинішнього ставлення ОСОБА_2 до своєї дочки, його поведінки щодо неї, повне самоусунення від виховання та піклування за дитиною, наявні підстави для позбавлення його батьківських прав.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 20 липня 2026 року передано справу № 750/7740/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав на розгляд до Тернівського міського суду Дніпропетровської області. Ухвалу суду мотивовано тим, що згідно з останнім відомим місцем реєстрації проживання відповідача встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин, дана справа не належить до територіальної підсудності Деснянського районного суду м. Чернігова.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказану ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що на правовідносини щодо стягнення аліментів розповсюджуються правила альтернативної підсудності, передбачені статтею 28 ЦПК України, а тому є всі підстави для скасування оскаржуваної ухвали. За доводами ОСОБА_1 , позов нею подано до Деснянського районного суду м.Чернігова, оскільки вона разом з донькою, являючись внутрішньо переміщеними особами, фактично проживають вже більше 4 років у м.Чернігові. Категорично не погоджується позивачка з твердженням суду, що позовна вимога про стягнення аліментів є похідною від вимоги про позбавлення батьківських прав, оскільки зазначені вимоги можуть бути розглянуті самостійно одна від одної. Звертає увагу, що поєднання в одному провадженні із вимогою про стягнення аліментів вимоги про позбавлення батьківських прав не суперечить положенням процесуального закону.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 є уродженкою м.Лисичанськ Луганської області, що підтверджується копією її паспорта (а.с.6).
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (до укладення у серпні 2022 року шлюбу – ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6 зворот, 7).
Згідно з довідками від 23 липня 2022 року №7423-7501151068 та №7423-7501151069 ОСОБА_3 і ОСОБА_1 мають зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , а фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 (а.с.8, 8 зворот, 9).
Відповідно до довідки Чернігівської гімназії №31 від 13 березня 2026 року ОСОБА_3 навчається в указаному навчальному закладі в 6-Б класі (а.с.9 зворот).
Відповідно до ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою-четвертою цієї статті.
У статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.1 ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Альтернативна територіальна підсудність зумовлена необхідністю або доцільністю надання позивачеві права вибору суду, який розглядатиме справу. Встановлення правил альтернативної підсудності створює позивачу більш сприятливий режим для участі в судочинстві (наприклад, зменшуються витрати часу на звернення до суду, що, у свою чергу, може вплинути на оперативність розгляду справи).
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року № 725/2910/19 (провадження № 61-8546св20) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
Отже, право позивача на альтернативну підсудність є абсолютним і не може бути обмежене, оскільки процесуальний закон не передбачає виключень з нього.
Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
При поєднанні в одному провадженні кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша - за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.
У постанові 09 квітня 2020 року № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19) Верховний Суд вказав, що справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до статті 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (частина п`ятнадцята 28 ЦПК України). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України.
Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 638/5159/19 (провадження № 61-430ск20), постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 ч. 1, 2 Закону). Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання/перебування таких осіб, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання/перебування цих осіб у зв`язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання/перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.
У зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно з пунктом 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя положення частини першої статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.
Таким чином, переселенці, які покинули домівки внаслідок бойових дій та окупації місць їх постійного проживання, можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування. Якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як внутрішньо переміщена особа, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування. Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ за ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (постанова Верховного Суду від 29 липня 2019 у справі №409/2636/17).
Особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, громадянин може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 заявила дві позовні вимоги: про стягнення аліментів і позбавлення батьківських прав.
При цьому на підтвердження місця свого проживання та проживання своєї дитини надала довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23 липня 2022 року, зі змісту яких встановлено, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є АДРЕСА_3 .
Отже позивачка використала надане їй процесуальним законодавством право обрати суд та звернулася до Деснянського районного суду м.Чернігова за місцем свого перебування, що відповідає вимогам ч.1 ст.28 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення правил підсудності під час відкриття провадження у справі постановив помилкову ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу про передачу цивільної справи за територіальною підсудністю до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, п.4 ч.1 ст.379, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м.Чернігова від 20 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua