Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №950/145/25
Суддя: Нестеренко М. В.
Справа №950/145/25
Номер провадження 22-ц/816/2644/26
Категорія - 21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Щербаченко М.В., Воронкова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
у присутності:
прокурора - Гладенка Я.Ю.,
відповідачки - ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 - адвоката Берестовської С.О. (у режимі ВКЗ),
представника відповідача Лебединської міської ради Сумської області - Звоновського Р.А. (у режимі ВКЗ),
представника третьої особи Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп» - адвоката Кондратенка М.М. (у режимі ВКЗ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Берестовською Світланою Олександрівною, та апеляційну скаргу Лебединської міської ради Сумської області
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року (повне рішення складено 23 червня 2026 року), ухвалене у м. Лебедині, у складі судді Бакланова Р.В.,
у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича, поданим в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, до Лебединської міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У січні 2025 року перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін М.В., діючи в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, звернувся до суду з позовом до Лебединської міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , СТОВ «Промінь», третя особа – ДП «Лебединський агролісгосп», про захист права на земельну ділянку лісогосподарського призначення.
Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Лебединської міської ради від 10 серпня 2021 року № 427-МР затверджено проєкт землеустрою та безоплатно передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, право власності на яку зареєстровано за нею 24 вересня 2021 року. 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 передала цю земельну ділянку в оренду СТОВ «Промінь» строком на 10 років.
Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка сформована та передана у приватну власність із порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Лебединський агролісгосп» та належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління якими здійснює Сумська обласна рада.
Посилався на те, що рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року землі сільських, селищних та міських рад області були вилучені та надані у постійне користування дочірнім агролісогосподарським підприємствам СОКАП «Сумиоблагроліс» для ведення лісового господарства, зокрема Лебединському агролісгоспу надано 12 307,1 га земель, із яких 12 055,3 га – ліси та інші лісовкриті площі. На підставі цього рішення виготовлено лісовпорядну документацію.
За інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04 вересня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 за матеріалами лісовпорядкування 2017 року частково розташована в межах кварталу 77, який перебуває у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», а площа такого перетину становить 1,1713 га. На думку прокурора, ці обставини підтверджують належність зазначеної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та незаконність її передачі у приватну власність ОСОБА_1
17 червня 2025 року прокурор подав заяву про зміну предмета та підстав позову, посилаючись, зокрема, на зміни, внесені Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX до статей 388, 391 ЦК України, та на актуальні правові висновки Верховного Суду щодо застосування віндикаційного способу захисту у разі позбавлення власника володіння земельною ділянкою. Зазначав, що за таких обставин належним способом захисту порушеного права є витребування земельної ділянки з незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності.
З урахуванням заяви про зміну предмета та підстав позову прокурор просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,1713 га, що становить 58,565 % земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018; скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; визнати незаконним та скасувати рішення Лебединської міської ради від 10 серпня 2021 року № 427-МР у частині затвердження проєкту землеустрою та надання ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки; визнати недійсним договір оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Промінь», а також стягнути з відповідачів понесені судові витрати.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року позов задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Сумської обласної ради частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 1,1713 га, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 загальною площею 2 га. Скасовано державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.
Скасовано рішення Лебединської міської ради від 10 серпня 2021 року № 427-МР у частині затвердження проєкту землеустрою та передачі цієї земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Промінь». Припинено право власності ОСОБА_1 та право оренди СТОВ «Промінь» на зазначену земельну ділянку. Стягнуто з кожного з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури по 2 826,13 грн судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності належності спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення спільної власності територіальних громад області, наданих у постійне користування ДП «Лебединський агролісгосп». Ці обставини суд установив на підставі рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, документів про передачу земель, матеріалів лісовпорядкування та інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» про накладення земельних ділянок. Відсутність державної реєстрації права постійного користування суд не вважав доказом відсутності такого права, врахувавши пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Суд зазначив, що облік землі як сільськогосподарської не змінював її правового режиму та не наділяв Лебединську міську раду повноваженнями розпоряджатися нею. Оскільки Сумська обласна рада не приймала рішень про вилучення спірної землі, зміну її цільового призначення або передачу до іншої власності, суд дійшов висновку, що вона вибула з володіння належного власника поза його волею та підлягає витребуванню за статтями 387, 388 ЦК України.
Доводи про добросовісність ОСОБА_1 суд відхилив, вважаючи, що за розумної обачності вона могла встановити наявність лісової рослинності та перевірити придатність ділянки для ведення особистого селянського господарства. Положення про компенсацію вартості майна добросовісному набувачеві суд не застосував, пославшись на невстановлення добросовісності відповідачки, безоплатність набуття землі та відсутність доказів витрат на її придбання.
Задоволення інших вимог суд обґрунтував незаконним формуванням земельної ділянки у визначених межах та необхідністю відновлення прав належного власника. Визнаючи договір оренди недійсним, виходив із того, що ОСОБА_1 не набула правомірно права власності на спірну частину землі, а тому не мала права передавати її в оренду.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг
Із рішенням суду першої інстанції не погодилися і подали апеляційні скарги відповідачка ОСОБА_1 і Лебединська міська рада.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , поданій через її представника ОСОБА_2 , апелянт просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, а також стягнути на її користь понесені судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами належність спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». Апелянтка зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 утворена шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001, яка була сформована у 2019 році за результатами інвентаризації земель як земля сільськогосподарського призначення з видом угідь «пасовища», а її цільове призначення не змінювалося. При цьому за матеріалами землеустрою ця земельна ділянка межує із землями ДП «Лебединське лісове господарство», а не ДП «Лебединський агролісгосп».
На думку апелянтки, рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року та акт приймання-передачі земель від 11 листопада 2000 року не дають можливості встановити місце розташування переданих ДП «Лебединський агролісгосп» земель та їх накладення на спірну земельну ділянку, оскільки відповідний проєкт відведення земель і належні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування у справі відсутні. Наданий прокурором оглядовий план також не дозволяє ідентифікувати межі земельних ділянок та їх користувачів, а лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04 вересня 2024 року № 542, на переконання апелянтки, не є достатнім доказом накладення, оскільки не містить координат такого накладення та відомостей про спосіб визначення його площі у розмірі 1,1713 га.
Крім того, ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті заяви прокурора від 17 червня 2025 року про зміну предмета та підстав позову. Вважає, що прокурор фактично одночасно змінив як предмет, так і підстави позову, перейшовши від негаторного до віндикаційного способу захисту та заявивши нову матеріально-правову вимогу про витребування частини земельної ділянки, що за змістом статті 49 ЦПК України є пред`явленням нового позову та не допускається шляхом зміни раніше заявлених позовних вимог.
Також апелянтка вказує на неврахування судом першої інстанції гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та необхідності дотримання справедливого балансу між суспільним інтересом і правом особи на мирне володіння майном. На її думку, позбавлення її права власності за обставин цієї справи покладає на неї надмірний індивідуальний тягар. Окремо зазначає, що при визнанні недійсним договору оренди землі суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду щодо необхідності встановлення нікчемності такого правочину.
В апеляційній скарзі, поданій Лебединською міською радою Сумської області, апелянт також просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним перебування спірної частини земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». Міська рада зазначає, що в матеріалах справи відсутні землевпорядна документація та державний акт на право постійного користування із відповідними картографічними матеріалами, які б дозволяли встановити, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 повністю або частково належить до земель, переданих цьому підприємству.
Апелянт звертає увагу на те, що на момент передачі 10 серпня 2021 року спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України передбачав можливість підтвердження права постійного користування планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування лише щодо державних лісогосподарських підприємств, тоді як ДП «Лебединський агролісгосп» є комунальним підприємством. На думку міської ради, застосування до спірних правовідносин пізнішої редакції цієї норми, якою її дію поширено також на комунальні лісогосподарські підприємства, суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Крім того, посилаючись на статті 125, 126 ЗК України, апелянт вважає, що за відсутності державної реєстрації право постійного користування спірною землею у ДП «Лебединський агролісгосп» не виникло.
Лебединська міська рада також заперечує достатність доказів накладення земельних ділянок, зазначаючи, що до рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року та акта приймання-передачі земель від 11 листопада 2000 року не додано картографічних матеріалів, які б підтверджували належність саме спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Наданий прокурором оглядовий план, на думку апелянта, не є належним документом, а лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04 вересня 2024 року ґрунтується на матеріалах лісовпорядкування 2017 року, яких у матеріалах справи немає.
Водночас міська рада посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001, шляхом поділу якої сформовано спірну земельну ділянку, у 2020 році була передана Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області у комунальну власність Лебединської міської територіальної громади як земля сільськогосподарського призначення, при цьому в акті приймання-передачі були відсутні відомості про обтяження речових прав та обмеження у її використанні. Тому апелянт вважає, що, передаючи у 2021 році спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , Лебединська міська рада діяла в межах наданих їй законом повноважень.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційні скарги Сумської обласної ради
25 вересня 2026 року Сумська обласна рада в особі представника ОСОБА_3 подала відзив на апеляційні скарги Лебединської міської ради та представника ОСОБА_1 - адвоката Берестовської С. О., у якому просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року - без змін.
На обґрунтування відзиву представник Сумської обласної ради зазначила, що спірні землі були правомірно передані у постійне користування Лебединському агролісгоспу на підставі рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, яке є чинним та не скасоване. Право постійного користування, набуте до набрання чинності Земельним кодексом України 2001 року, зберігається незалежно від оформлення державного акта та державної реєстрації такого права.
Вважала, що накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення підтверджується матеріалами лісовпорядкування та інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», яке є спеціалізованою організацією, уповноваженою здійснювати відповідні роботи.
Заперечуючи проти доводів про неможливість застосування до комунального підприємства пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України в редакції, чинній на час передачі земельної ділянки у приватну власність, посилалася на можливість застосування аналогії закону та необхідність однакового захисту прав державних і комунальних лісогосподарських підприємств.
Крім того, зазначила, що прокурор правомірно змінив предмет позову у зв`язку зі змінами законодавства щодо захисту прав добросовісного набувача, не змінюючи фактичних підстав позову, якими залишилися обставини незаконного розпорядження землями лісогосподарського призначення Лебединською міською радою.
Відзив прокурора на апеляційну скаргу Лебединської міської ради
5 жовтня 2026 року перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін М. В. подав відзив на апеляційну скаргу Лебединської міської ради, у якому заперечував проти її задоволення.
На обґрунтування відзиву зазначив, що рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року землі загальною площею 12 307,1 га, зокрема землі лісового фонду, правомірно передано у постійне користування Лебединському агролісгоспу. Відсутність державної реєстрації права постійного користування не припиняє раніше набутого права, яке підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Вказував, що положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України в редакції, чинній до 10 липня 2022 року, хоча прямо й стосувалися державних лісогосподарських підприємств, підлягають застосуванню до комунальних підприємств за аналогією закону з огляду на необхідність рівного захисту майнових прав.
Наголошував, що факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 на землі лісогосподарського призначення підтверджується матеріалами лісовпорядкування та листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 4 вересня 2024 року. Лебединська міська рада не мала повноважень розпоряджатися цими землями, оскільки вони перебували у спільній власності територіальних громад Сумської області.
Вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують установлених судом обставин.
Відзив прокурора на апеляційну скаргу ОСОБА_1
5 жовтня 2026 року перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін М. В. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Берестовської С. О., у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначив, що спірна частина земельної ділянки належить до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Лебединського агролісгоспу, а її незаконна передача у приватну власність порушує права територіальних громад Сумської області.
Стверджував, що подання заяви від 17 червня 2025 року не призвело до одночасної зміни предмета і підстав позову, оскільки прокурор змінив лише спосіб захисту порушеного права, тоді як фактичні обставини, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, залишилися незмінними.
Вважав обґрунтованим витребування з володіння ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 1,1713 га, оскільки її накладення на землі лісового фонду та просторове розташування підтверджуються матеріалами лісовпорядкування і листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 4 вересня 2024 року. Посилався також на судову практику Верховного Суду щодо можливості витребування земель лісогосподарського призначення та поєднання такої вимоги з припиненням речових прав і скасуванням державної реєстрації земельної ділянки.
Щодо добросовісності набувачки зазначив, що законодавством установлено обмеження на передачу земель лісогосподарського призначення у приватну власність, а тому набуття ОСОБА_1 спірної землі не можна вважати добросовісним. На думку прокурора, витребування земельної ділянки відповідає суспільному інтересу в охороні лісів, відновленні законності та не становить непропорційного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Додаткові письмові пояснення прокурора
6 жовтня 2026 року перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури Колобилін М. В. подав додаткові письмові пояснення щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про неможливість виконання рішення суду в частині витребування земельної ділянки.
Зазначив, що відсутність у резолютивній частині рішення координат поворотних точок не свідчить про неможливість його виконання, оскільки площа та розташування спірної частини земельної ділянки встановлені на підставі матеріалів лісовпорядкування та інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція». Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 та від 3 вересня 2025 року у справі № 911/906/23, вважав, що витребування частини земельної ділянки разом із припиненням речових прав та скасуванням державної реєстрації забезпечує ефективне відновлення порушеного права.
Просив урахувати наведені пояснення під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами встановлено, що наказом Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» від 12 липня 2000 року № 1 «Про створення дочірніх агролісогосподарських підприємств в районах області», виданим з метою реалізації державної політики розвитку лісового господарства, раціонального використання лісових ресурсів, забезпечення охорони і захисту лісів, реорганізовано відділи лісового господарства при районних управліннях АПК у дочірні агролісогосподарські підприємства. Зокрема, утворено Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство (Т.1 а.с. 24).
Відповідно до Статуту Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Лебединський агролісгосп», затвердженого у 2022 році, підприємство є дочірнім підприємством Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс», засновником якого є Сумська обласна рада. Управління майном підприємства здійснює Управління майном Сумської обласної ради. ДП «Лебединський агролісгосп» створено наказом від 12 липня 2000 року № 1 генерального директора Сумського ОКАП «Сумиоблагроліс».
Згідно з пунктами 2.10–2.12 Статуту підприємство набуває статусу лісокористувача та здійснює лісогосподарську діяльність згідно з Лісовим кодексом України, здійснює володіння та користування землею, іншими природними ресурсами в межах статутних повноважень згідно із законодавством України, а надання підприємству земель лісового фонду здійснюється в установленому законодавством порядку за погодженням із засновником.
Відповідно до пункту 4.1 Статуту майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та закріплюється за ним на праві господарського відання (Т.1 а.с. 60-65).
Рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» дочірнім агролісогосподарським підприємствам Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» надано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства (Т.1 а.с. 21-22).
На виконання цього рішення 11 листопада 2000 року складено акт № 25 приймання-передачі земельних ділянок лісового фонду колишніх КСП у постійне користування Лебединському дочірньому агролісогосподарському підприємству Сумського ОКАП «Сумиоблагроліс». Зі змісту акта вбачається передача підприємству земель лісового фонду, зокрема вкритих лісом земель (Т.1 а.с. 23).
Матеріали справи також містять оглядовий план запроектованих господарських заходів Лебединської міської ради ДП «Лебединський агролісгосп» Сумської області, складений за матеріалами лісовпорядкування 2016 року у масштабі 1:25 000, на якому відображено квартальну мережу підприємства, зокрема квартал 77 площею 125,3 га (Т. 1 а.с 25).
Крім того, у матеріалах справи наявні матеріали Проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Лебединський агролісгосп», складеного Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» у 2017 році, а саме таксаційний опис та поквартальні підсумки розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями, які містять таксаційну характеристику виділів кварталу 77 (Т. 1 а.с. 26-27).
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 має площу 2 га, цільове призначення - 01.03 для ведення особистого селянського господарства, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та перебуває у приватній власності ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 54).
Як убачається з інформації Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30 квітня 2025 року, земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 сформована на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності.
Вказана земельна ділянка утворилася шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001 загальною площею 45,4095 га, яка відповідно до відомостей Державного земельного кадастру належала до земель сільськогосподарського призначення, мала цільове призначення «землі запасу» та вид угідь «пасовища» і була сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель у 2019 році.
Земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 межує із земельними ділянками лісогосподарського призначення, які належать ДП «Ліси України» на праві постійного користування відповідно до державного акта серії ЯЯ № 277789 від 18 жовтня 2010 року. Відомості щодо покриття цієї земельної ділянки лісом у Головного управління відсутні (Т.2 а.с. 5).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 15 грудня 2020 року №47-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Лебединській міській раді Сумського району (Лебединського району) Сумської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7820,3565 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Лебединської об`єднаної територіальної громади Сумського району (Лебединського району) Сумської області згідно з актом приймання-передачі (Т. 1 а.с. 99).
Згідно з Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 15.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Сумській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 15.12.2020 №47-ОТГ передало із державної власності, а Лебединська міська рада Сумського району (Лебединського району) Сумської області прийняла у комунальну власність Лебединської територіальної громади Сумського району (Лебединського району) Сумської області земельні ділянки згідно з додатком (Т. 1 а.с. 100).
Із додатка до цього акта виходить, що під порядковим номером 443 передана земельна ділянка кадастровий номер 5910500000:05:007:0001, 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам) землі запасу, відомості про обтяження речових прав відсутні, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані (Т.1 а.с. 101).
Рішенням Лебединської міської ради Сумської області від 22.12.2020 прийнято у комунальну власність Лебединської міської територіальної громади, в особі Лебединської міської ради, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у якому зазначена земельна ділянка кадастровий номер 5910500000:05:007:0001 (Т. 1 а.с. 103).
Рішенням Лебединської міської ради Сумської області від 11 червня 2021 року з урахуванням додатка ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства для подальшої передачі у приватну власність із земельної ділянки кадастровий номер 5910500000:05:007:0001 (Т. 1 а.с. 104).
Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 розроблений у 2021 році Сумською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» на підставі рішення Лебединської міської ради від 11 червня 2021 року № 313-МР.
Із пояснювальної записки до проєкту землеустрою вбачається, що земельна ділянка, яка відводилася ОСОБА_1 , розташована в межах раніше сформованої земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001 площею 45,4095 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 16.00 «землі запасу», вид угідь - пасовища. Проєктом передбачалося сформувати шляхом поділу цієї земельної ділянки окремі земельні ділянки площею по 2 га та передати їх громадянам у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до кадастрового плану сформованій для ОСОБА_1 земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5910500000:05:007:0018, її площа становить 2,0000 га, периметр - 665,95 м, категорія земель — землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 01.03 «для ведення особистого селянського господарства», вид угідь - пасовища.
Згідно з експлікацією земельних угідь уся площа земельної ділянки 2,0000 га віднесена до пасовищ. У кадастровому плані також зазначено, що обмеження та сервітути на земельну ділянку не встановлені (Т. 1 а.с. 106-117, матеріали електронної справи).
Рішенням Лебединської міської ради Сумської області № 427-МР від 10 серпня 2021 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (Т.1 а.с. 49-50).
24 вересня 2021 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, номер запису про право власності 44210398. Підставою для державної реєстрації було рішення Лебединської міської ради від 10 серпня 2021 року; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 29 вересня 2021 року за індексним номером 60649606 (Т.1 а.с. 20).
22 листопада 2021 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та СТОВ «Промінь» як орендарем укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 2 га строком на 10 років. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 46304063; державну реєстрацію іншого речового права проведено 19 січня 2022 року на підставі договору оренди від 22 листопада 2021 року (Т. 1 а.с. 20, 55-58).
Відповідно до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» № 542 від 04 вересня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 за матеріалами лісовпорядкування 2017 року частково знаходиться у межах кварталу 77, який перебуває у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп». Площа перетину земельної ділянки з межами земель лісового фонду становить 1,1713 га. Ці відомості відображені також у доданій до листа схемі розташування земельних ділянок та площ їх перетину. (Т. 1 а.с. 51-52).
Із наданої відповіді Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07 травня 2025 року вбачається, що у відділі відсутні графічні зображення, матеріали лісовпорядкування та інші матеріали, на яких були б зазначені земельні ділянки, передані відповідно до рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року ДП «Лебединський агролісгосп» у постійне користування для ведення лісового господарства (Т. 2 а.с. 4).
Листом від 01 травня 2025 року № 119 фізична особа-підприємець, сертифікований інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , у відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 повідомила, що за результатами повторного встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 встановлено, що ця земельна ділянка межує із земельними ділянками лісогосподарського призначення, які належать Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України». Водночас інформація щодо покриття земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 лісом за результатами проведених робіт відсутня (Т. 2 а.с. 6).
18 листопада 2024 року Сумська окружна прокуратура звернулася до Сумської обласної ради з повідомленням про виявлені порушення земельного законодавства щодо вибуття частини земель лісогосподарського призначення та необхідність вжиття заходів для захисту інтересів територіальних громад області. У відповідь Сумська обласна рада повідомила про належність спірних земель до земель, наданих ДП «Лебединський агролісгосп», та про чинність рішення обласної ради від 19 жовтня 2000 року (Т. 1 а.с. 66-67).
Листом від 19 грудня 2024 року Сумська обласна рада повідомила Сумську окружну прокуратуру, що земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 належить до земель, наданих у постійне користування ДП «Лебединський агролісгосп» відповідно до рішення Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб», яке є чинним та не скасоване. Також Сумська обласна рада повідомила, що їй стало відомо про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», однак обласна рада не заперечувала проти вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави в її особі (Т. 1 а.с. 68-69).
30 грудня 2024 року Сумська окружна прокуратура повідомила Сумську обласну раду про намір звернутися до суду в інтересах держави в особі обласної ради з позовом щодо спірної земельної ділянки (Т. 1 а.с. 70).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Європейський суд з прав людини зауважував, що:
відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);
процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо правового режиму спірної земельної ділянки
Відповідно до частини першої статті 76 Земельного кодексу України 1990 року в редакції, чинній на час прийняття Сумською обласною радою рішення від 19 жовтня 2000 року, землями лісового фонду визнавалися землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.
За змістом частини четвертої статті 2, статей 12, 19 цього Кодексу віднесення земель до відповідних категорій здійснювалося органами, які приймали рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування. До повноважень обласних рад належало надання земельних ділянок у користування у випадках та порядку, встановлених статтею 19 цього Кодексу.
Зазначені положення узгоджувалися з частиною другою статті 5 Лісового кодексу України в редакції, чинній на час прийняття рішення від 19 жовтня 2000 року, відповідно до якої віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду та визначення їх меж провадилися в порядку, встановленому земельним законодавством.
Отже, для визначення правового режиму спірної території необхідно враховувати не лише відомості, внесені до Державного земельного кадастру при формуванні вихідної земельної ділянки у 2019 році, а й документи щодо попереднього надання та використання відповідних земель.
Рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб», прийнятим за результатами розгляду проєктів відведення земельних ділянок та з урахуванням згоди відповідних землевласників, землекористувачів і місцевих рад, вилучено та надано у постійне користування землі сільських, селищних і міських рад області дочірнім агролісогосподарським підприємствам Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс» для ведення лісового господарства.
Згідно з додатком до цього рішення Лебединському агролісгоспу надано землі загальною площею 12 307,1 га, з яких 12 055,3 га становили ліси та інші лісовкриті площі, у тому числі 11 737,9 га - лісові землі.
На виконання зазначеного рішення складено акт № 25 від 11 листопада 2000 року, за яким представник Лебединської міської ради передав, а директор Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства прийняв у натурі землі лісового фонду загальною площею 426,1 га. В акті зазначена площа віднесена до лісів та інших лісовкритих площ, із яких 417,5 га становили лісові землі. Передача здійснювалася відповідно до проєкту відведення земель.
Таким чином, наведені документи підтверджують прийняття рішення про надання земель для ведення лісового господарства та його виконання шляхом передачі земель підприємству в натурі. Наявність у загальному додатку до рішення обласної ради також сільськогосподарських угідь не змінює змісту акта № 25, який стосується конкретної передачі земель Лебединською міською радою та не містить відомостей про передачу за цим актом пасовищ або інших сільськогосподарських угідь.
Місцезнаходження відповідних лісових територій встановлюється з урахуванням матеріалів лісовпорядкування.
За змістом статей 45–47 Лісового кодексу України у редакції, чинній на час виготовлення матеріалів лісовпорядкування 2016–2017 років, лісовпорядкування охоплює комплекс заходів щодо організації ведення лісового господарства, отримання достовірної інформації про лісовий фонд, відновлення його меж, виконання топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування та інвентаризації лісів і здійснюється державними лісовпорядними організаціями.
У справі наявний оглядовий план запроєктованих господарських заходів Лебединської міської ради ДП «Лебединський агролісгосп», складений за матеріалами лісовпорядкування 2016 року у масштабі 1:25 000, на якому відображено квартальну мережу, зокрема квартал 77.
Також надано витяг із Проєкту організації і розвитку лісового господарства ДП «Лебединський агролісгосп» 2017 року, розробленого ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект», який містить таксаційний опис виділів кварталу 77 та їх характеристики. Копію витягу засвідчено підписами та печаткою агролісгоспу.
Зазначені відомості дозволяють встановити походження матеріалів, час їх виготовлення та підприємство, щодо лісових територій якого вони складені. Тому доводи про невстановлене походження цих документів та відсутність у них будь-яких реквізитів не відповідають змісту наданих матеріалів.
Безпосереднє зіставлення меж сучасних кадастрових ділянок із матеріалами лісовпорядкування здійснено ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція».
У листі від 04 вересня 2024 року № 542 зазначено, що дослідження проведено на підставі наданих прокуратурою координат земельних ділянок та матеріалів лісовпорядкування 2017 року. За результатами такого зіставлення встановлено часткове розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 у межах кварталу 77 ДП «Лебединський агролісгосп».
На доданій схемі у масштабі 1:10 000 окремими умовними позначеннями відображено межі земель агролісгоспу за матеріалами базового лісовпорядкування 2017 року, межі лісових виділів та межі кадастрових ділянок за наданими координатами. Ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 позначено під № 5, а площу її перетину із землями лісового фонду визначено у розмірі 1,1713 га. Схема містить відомості про осіб, які її підготували, підписи та печатку лісовпорядної експедиції.
При цьому у проєкті землеустрою ділянка ОСОБА_1 визначена за площею, конфігурацією та координатами шести поворотних точок у системі МСК-59. Її позначення під № 13 у проєкті землеустрою та під № 5 на схемі лісовпорядної експедиції є різною умовною нумерацією в окремих документах. Ідентифікація ділянки на схемі здійснена за її кадастровим номером.
Оглядовий план і схема до листа № 542 мають різні призначення та масштаби. Перший відображає структуру лісових територій, а друга - результат зіставлення цих територій із межами конкретних кадастрових ділянок.
Лист № 542 та додана до нього схема містять відомості про вихідні дані, використані для зіставлення меж, кадастровий номер дослідженої ділянки, графічне відображення накладення та його площу - 1,1713 га. У сукупності з матеріалами лісовпорядкування ці відомості підтверджують факт часткового розташування ділянки в межах кварталу 77.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 80, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
У пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, проте не зобов`язує суд вважати встановленою обставину лише тому, що про неї стверджує сторона. Доказування має відповідати стандарту більшої переконливості, за якого висновок про існування певної обставини з урахуванням поданих доказів є вірогіднішим, ніж протилежний.
З урахуванням наведеного колегія суддів оцінює надані матеріали лісовпорядкування як письмові докази, що містять відомості про місцезнаходження та характеристики лісових територій кварталу 77. Рішення обласної ради й акт приймання-передачі підтверджують надання та передачу земель для ведення лісового господарства; оглядовий план і таксаційний опис відображають лісовпорядну характеристику відповідної території до формування спірної кадастрової ділянки; лист № 542 та схема конкретизують її просторове співвідношення із земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Оцінюючи документи, на які посилаються відповідачі, колегія суддів враховує, що проєкт землеустрою 2021 року, розроблений ДП «Центр державного земельного кадастру», складався на підставі відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001 площею 45,4095 га, сформовану у 2019 році за результатами інвентаризації та обліковану як землі сільськогосподарського призначення, землі запасу, з видом угідь «пасовища».
Вказівка у пояснювальній записці на відсутність земель лісогосподарського призначення наведена з посиланням на наявні вихідні дані. Проєкт не містить результатів зіставлення меж ділянки з матеріалами лісовпорядкування кварталу 77. Отже, він відображає відомості, покладені в основу кадастрового формування та поділу ділянки, тоді як її співвідношення з лісовими територіями досліджено спеціалізованою лісовпорядною організацією.
Лист Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30 квітня 2025 року містить відомості про кадастрову історію ділянки, її облік як землі сільськогосподарського призначення та суміжність із землями, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України». При цьому в ньому зазначено, що інформація про покриття ділянки лісом у відповідному відділі відсутня.
У листі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07 травня 2025 року повідомлено про відсутність у відділі графічних зображень, матеріалів лісовпорядкування та інших документів щодо земель, переданих агролісгоспу у 2000 році, і запропоновано звернутися за ними до обласної ради або підприємства. Таким чином, цей лист характеризує обсяг документації, наявної у відповідному відділі.
У листі від 01 травня 2025 року № 119 сертифікований інженер-землевпорядник ФОП ОСОБА_4 повідомила про повторне встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 та її суміжність із землями лісогосподарського призначення ДП «Ліси України». Також зазначено, що за результатами проведених робіт інформація щодо покриття ділянки лісом відсутня.
Цей лист не містить відомостей про використання матеріалів лісовпорядкування ДП «Лебединський агролісгосп», зіставлення з ними встановлених меж або висновку про відсутність перетину з кварталом 77. Повторне встановлення меж за даними кадастрової ділянки підтверджує її розташування відповідно до цих даних, але не вирішує питання про правомірність включення до неї земель іншого правового режиму.
Відомості про суміжність земельної ділянки із землями ДП «Ліси України» характеризують її зовнішню межу, тоді як предметом дослідження лісовпорядної експедиції було розташування частини цієї ділянки в межах кварталу 77 ДП «Лебединський агролісгосп». Отже, зазначені відомості стосуються різних просторових характеристик ділянки та можуть існувати одночасно.
Крім того, за наведеними положеннями земельного законодавства до земель лісового фонду належали також невкриті лісом землі, надані для потреб лісового господарства. Тому правовий режим відповідної території визначається з урахуванням її надання для таких потреб, а не наявності рослинності на певний момент.
Таким чином, документи, на які посилаються відповідачі, відображають кадастровий облік ділянки, встановлення її меж за кадастровими даними та обсяг інформації, наявної у відповідних осіб. Вони не містять іншого результату просторового зіставлення меж спірної ділянки з кварталом 77 або конкретних даних про помилку в ідентифікації ділянки чи визначенні площі перетину.
Оцінивши наведені докази в сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали лісовпорядкування, лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» № 542 та додана до нього схема разом із документами про надання і передачу земель підтверджують розташування частини земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 1,1713 га в межах земель лісогосподарського призначення кварталу 77, раніше наданих ДП «Лебединський агролісгосп».
Клопотань про призначення судової земельно-технічної експертизи учасники справи не заявляли.
Висновок суду щодо накладення ґрунтується на змісті та взаємній узгодженості досліджених письмових доказів, які є достатніми для встановлення цієї обставини.
Щодо доводів про відсутність державного акта та державної реєстрації права постійного користування колегія суддів зазначає, що ці обставини стосуються оформлення речового права на землю. Належність спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення суд установлює на підставі документів про надання відповідної території для потреб лісового господарства, її передачу та просторове розташування.
Колегія суддів оцінює доводи Лебединської міської ради про те, що станом на 10 серпня 2021 року пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України передбачав підтвердження планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення лише державних лісогосподарських підприємств, таким чином.
Так, Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», який набрав чинності 10 липня 2022 року, пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено можливість підтвердження планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування раніше наданого права постійного користування також комунальних лісогосподарських підприємств.
Водночас у цій справі матеріали лісовпорядкування 2016–2017 років оцінюються судом у сукупності з іншими доказами для встановлення правового режиму та місцезнаходження спірної території, а не як самостійна підстава для підтвердження оформлення за ДП «Лебединський агролісгосп» права постійного користування земельною ділянкою. Позов пред`явлено прокурором в інтересах держави в особі Сумської обласної ради на захист права на спірну земельну ділянку, а не в інтересах ДП «Лебединський агролісгосп» з метою визнання чи державної реєстрації за ним права постійного користування.
Як зазначено вище, належність відповідної території до земель лісового фонду підтверджується сукупністю досліджених доказів: рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року про вилучення та надання земель для ведення лісового господарства, актом приймання-передачі земель лісового фонду від 11 листопада 2000 року № 25, матеріалами лісовпорядкування 2016–2017 років, а також відомостями спеціалізованої державної лісовпорядної організації про просторове накладення сучасної кадастрової ділянки на територію кварталу 77.
Отже, питання про можливість підтвердження права постійного користування комунального підприємства матеріалами лісовпорядкування за пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України не є визначальним для висновку про лісогосподарське призначення спірної території. Ця обставина встановлена на підставі сукупності доказів її надання для потреб лісового господарства, передачі в натурі та просторового розташування.
Відсутність державного акта та державної реєстрації права постійного користування агролісгоспу не змінює наведених висновків суду.
Відомості Державного земельного кадастру про віднесення сформованої у 2019 році вихідної земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001 до земель сільськогосподарського призначення підлягають оцінці з урахуванням установленого попереднього правового режиму спірної території та передбаченого законом порядку його зміни. Саме по собі внесення таких відомостей до кадастру не підтверджує зміни лісогосподарського призначення тієї частини території, яку включено до складу цієї ділянки.
За статтею 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського та лісогосподарського призначення належать до різних категорій земель. Перебування земельної ділянки у запасі не визначає її категорії, оскільки відповідно до частини другої цієї статті у запасі можуть перебувати землі кожної категорії.
Згідно з частинами першою та другою статті 20 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час формування вихідної ділянки у 2019 році, віднесення земель до відповідної категорії здійснювалося за рішенням уповноваженого органу, а зміна цільового призначення - за проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Частина сьома цієї статті передбачала погодження зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної або комунальної власності з Кабінетом Міністрів України.
Отже, відображення спірної території у Державному земельному кадастрі як сільськогосподарської саме по собі не підтверджує зміни її попереднього лісогосподарського призначення.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 15 грудня 2020 року № 47-ОТГ вихідну земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0001 передано у комунальну власність Лебединської міської територіальної громади як землю сільськогосподарського призначення. Рішенням міської ради від 22 грудня 2020 року № 50-МР її прийнято у таку власність.
Ці документи ґрунтуються на кадастровому обліку вихідної ділянки як сільськогосподарської та не містять рішення про зміну категорії спірної території. Дотримання передбаченої законом процедури зміни її лісогосподарського призначення матеріалами справи не підтверджено.
Проєкт землеустрою 2021 року передбачав поділ вихідної ділянки та відведення утворених ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства. Зазначена у ньому зміна цільового призначення земель запасу здійснювалася виходячи з їх обліку як сільськогосподарських. Тому цей проєкт також не підтверджує зміни категорії спірної частини із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Відсутність зареєстрованих обмежень та обтяжень не змінює категорії земель і не замінює встановленої законом процедури зміни їх цільового призначення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 1,1713 га розташована в межах кварталу 77 ДП «Лебединський агролісгосп» та належала до земель лісогосподарського призначення. Її включення до складу кадастрової ділянки, облікованої як сільськогосподарська, подальша передача цієї ділянки міській територіальній громаді та поділ не підтверджують законної зміни правового режиму спірної території.
Наведені висновки спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність накладення спірної ділянки на землі лісогосподарського призначення; недостатність рішення обласної ради, акта передачі, матеріалів лісовпорядкування, листа № 542 та доданої до нього схеми для встановлення такого накладення за відсутності повного проєкту відведення земель 2000 року; спростування накладення відомостями про суміжність із землями іншого лісогосподарського підприємства, листами Держгеокадастру та сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 ; а також про належність спірної частини землі до земель сільськогосподарського призначення з огляду на її кадастровий облік як пасовища.
Ці ж висновки спростовують доводи апеляційної скарги Лебединської міської ради про відсутність документального підтвердження надання відповідних земель для ведення лісового господарства; невстановлене походження та відсутність реквізитів наданих матеріалів лісовпорядкування; неможливість їх оцінки як доказів розташування спірної території через ненадання окремого документа про затвердження; недоведеність лісогосподарського призначення землі через відсутність державного акта та державної реєстрації права постійного користування агролісгоспу, а також поширення у 2021 році пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України лише на державні лісогосподарські підприємства.
Також відхиляються доводи міської ради про сільськогосподарське призначення спірної частини землі, обґрунтовані кадастровим обліком вихідної ділянки, її передачею до комунальної власності міської територіальної громади та відсутністю зареєстрованих обмежень і обтяжень.
Щодо належності спірної частини земельної ділянки до спільної власності територіальних громад області
Вирішуючи питання про власника спірної землі, колегія суддів виходить з обставин її надання агролісогосподарському підприємству та законодавчого розмежування земель державної і комунальної власності.
Рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року ДП «Лебединський агролісгосп» надано землі у постійне користування для ведення лісового господарства. Передачу підприємству земель лісового фонду на території Лебединської міської ради оформлено актом від 11 листопада 2000 року № 25. Як установлено вище, спірна частина земельної ділянки площею 1,1713 га розташована в межах цієї території.
ДП «Лебединський агролісгосп» створено як дочірнє підприємство Сумського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс». Його установчі документи підтверджують, що підприємство засноване на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління яким здійснює Сумська обласна рада.
Відповідно до підпункту «а» пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 вересня 2012 року № 5245-VI до земель комунальної власності належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні комунальних підприємств. Згідно з пунктом 7 цього розділу з дня набрання чинності зазначеним Законом - 1 січня 2013 року - землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Документи про надання і передачу земель ДП «Лебединський агролісгосп», установчі документи підприємства та досліджені докази розташування спірної території у сукупності дають підстави для висновку, що вона належить до земель спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області.
Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 906/36/24, у якій при визначенні повноважень обласної ради враховано належність земель до спільної власності територіальних громад області та їх надання у постійне користування дочірньому підприємству обласного комунального лісогосподарського підприємства.
У постанові від 17 червня 2026 року у справі № 920/459/25 Верховний Суд також залишив без змін судові рішення в частині витребування у міської ради земель, наданих підприємству системи «Сумиоблагроліс» рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, належність яких до спільної власності територіальних громад області встановили суди попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту «а» статті 8 та частини другої статті 122 Земельного кодексу України розпорядження землями спільної власності територіальних громад належить до повноважень обласної ради. Отже, Сумська обласна рада є органом, уповноваженим здійснювати права власника щодо спірної території.
Згідно з листом Сумської обласної ради від 19 грудня 2024 року рішень щодо зміни цільового призначення, меж чи передачі наданих агролісгоспу земель до іншої власності обласна рада не приймала. Ці відомості узгоджуються з дослідженими документами про надання та передачу земель підприємству.
Передача вихідної кадастрової ділянки до комунальної власності Лебединської міської територіальної громади як землі сільськогосподарського призначення охопила територію, частина якої вже належала до спільної власності територіальних громад області. Тому така передача не створювала для міської ради повноважень розпоряджатися спірною частиною землі.
За таких обставин, передаючи ОСОБА_1 земельну ділянку за рішенням від 10 серпня 2021 року № 427-МР, Лебединська міська рада в частині включених до неї 1,1713 га земель лісогосподарського призначення діяла поза межами своїх повноважень. Зазначена територія вибула зі спільної власності територіальних громад Сумської області без рішення уповноваженого органу - Сумської обласної ради.
Наведеним відхиляються доводи апеляційної скарги Лебединської міської ради про наявність у неї повноважень передати спірну частину земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 у зв`язку з передачею вихідної кадастрової ділянки до комунальної власності міської територіальної громади. Посилання ОСОБА_1 на зазначену передачу та подальше відведення їй земельної ділянки також не підтверджують повноважень міської ради розпоряджатися тією її частиною, яка належала до спільної власності територіальних громад області.
Щодо доводів про порушення вимог статті 49 ЦПК України при зміні предмета та підстав позову
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що поданою 17 червня 2025 року заявою прокурор одночасно змінив предмет і підстави позову та фактично пред`явив новий позов.
Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, тоді як зміна підстав позову полягає у зміні фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує заявлену вимогу. При цьому зміна правової кваліфікації спірних правовідносин або посилання на інші норми матеріального права не є зміною фактичних підстав позову. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 та від 15 травня 2025 року у справі № 215/4936/24, щодо необхідності розмежування фактичних підстав позову та їх правової кваліфікації.
Як у первісній позовній заяві, так і в заяві від 17 червня 2025 року прокурор обґрунтовував вимоги одними й тими самими фактичними обставинами: належністю спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, неправомірністю розпорядження нею Лебединською міською радою, передачею земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та подальшою передачею останньою цієї земельної ділянки в оренду СТОВ «Промінь». Отже, спірний об`єкт, учасники спірних правовідносин та фактичні обставини, якими прокурор обґрунтовував порушення права власника, залишилися незмінними.
Водночас після відкриття провадження у цій справі набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою та встановлено, що у разі вчинення органом державної влади або органом місцевого самоврядування дій, спрямованих на відчуження майна, внаслідок яких його набувачем став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння, розпоряджання та користування таким майном вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Отже, необхідність уточнення способу захисту виникла внаслідок зміни законодавчого регулювання спірних правовідносин уже після пред`явлення позову. На виконання нового законодавчого регулювання прокурор, не змінюючи фактичних підстав спору, замінив первісно обраний спосіб захисту права власника на вимогу про витребування спірної частини земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 .
Та обставина, що подана прокурором заява названа заявою про зміну предмета та підстав позову, сама по собі не визначає характеру вчиненої процесуальної дії, який встановлюється виходячи зі змісту заяви та наведених у ній обставин.
Таким чином, подання прокурором заяви від 17 червня 2025 року не призвело до одночасної зміни предмета і фактичних підстав позову та не мало наслідком виникнення нового спору, оскільки зміна заявленої матеріально-правової вимоги була пов`язана зі зміною законодавчого регулювання способу захисту того самого права в межах тих самих спірних правовідносин.
Тому доводи апеляційної скарги про пред`явлення прокурором нового позову та порушення у зв`язку із цим вимог статті 49 ЦПК України є необґрунтованими.
Отже, змінивши вимогу про усунення перешкод у здійсненні Сумською обласною радою права користування та розпорядження земельною ділянкою на вимогу про витребування її спірної частини, прокурор обрав спосіб захисту, який відповідає характеру спірних правовідносин. Водночас для вирішення цієї вимоги необхідно оцінити добросовісність відповідачки та дотримання встановлених законом умов витребування майна.
Щодо оцінки добросовісності набувача спірної земельної ділянки
Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оцінка добросовісності набувача має значення також для забезпечення права на мирне володіння майном.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У пункті 191 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зазначила, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Критерії оцінки добросовісності набувача розкрито в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20. Зокрема, у пункті 87 цієї постанови зазначено, що добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним, доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.
Зокрема, Верховний Суд наголосив, що такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати". За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.
Щодо земель лісогосподарського призначення Велика Палата Верховного Суду в пункті 55 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц сформулювала такий висновок, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
У пункті 41 постанови від 14 січня 2026 року у справі № 354/160/25 Верховний Суд зазначив, що питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
З урахуванням наведеного оцінці підлягає обізнаність набувача на час набуття земельної ділянки: чи знав він про відсутність у відчужувача повноважень розпоряджатися нею або чи міг установити це, проявивши розумну обачність.
Для цього суд враховує підстави та процедуру набуття ділянки, зміст документів, з якими набувач був ознайомлений або мав реальну можливість ознайомитися, доступні йому відомості про права на землю та обставини, які могли вказувати на неправомірність її відчуження. Окремій оцінці підлягають наявність на час набуття ділянки зовнішніх, явних і видимих природних ознак лісової землі та можливість їх сприйняття набувачем.
При цьому встановлення незаконності відчуження земельної ділянки та оцінка добросовісності її набувача є окремими питаннями. Висновок про недобросовісність має ґрунтуватися на доказах обізнаності особи або її можливості за розумної обачності знати про неправомірність набуття землі. Саме ці обставини підлягають перевірці при вирішенні питання, чи спростована презумпція добросовісності набувача.
У своїх письмових поясненнях прокурор обґрунтував недобросовісність відповідачки ОСОБА_1 такими доводами:
- за інформацією ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04.09.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2 га за матеріалами лісовпорядкування 2017 року частково знаходиться в межах території кварталу 77, що перебуває у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», площа перетину складає 1,1713 га;
- дані про те, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, що є загальновідомою обставиною, також це можливо було встановити з відкритих даних земельного кадастру, а саме інтернет-ресурсу https://kadastr.live/, https://www.google.com.ua/maps/, сервіс «Google Планета Земля» на час подання відповідачем заяви про безоплатне надання земельної ділянки з додаванням графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки;
- маючи намір на отримання земельної ділянки, відповідачка мала б проявити розумну обачність шляхом виїзду на місце та самостійно побачити фактичний стан спірної земельної ділянки з метою оцінки її для можливості використання за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з наведеними доводами прокурора щодо недобросовісності набуття права власності ОСОБА_1 у частині, в якій вони стосуються оцінки обізнаності набувача про фактичний стан земельної ділянки. Суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка передавалася у власність для ведення особистого селянського господарства. Особа, яка звертається з клопотанням про безоплатну передачу земельної ділянки із додаванням графічних матеріалів бажаного місця розташування, повинна виявити розумну обачність, зокрема перевірити фактичний стан земельної ділянки, її придатність для заявленого використання, наявність на ній лісової рослинності та доступні відкриті картографічні дані. За висновком суду першої інстанції, відповідачка не надала доказів того, що до набуття права власності вживала розумних заходів для перевірки фактичного стану земельної ділянки та її відповідності заявленому цільовому призначенню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недобросовісність ОСОБА_1 , оскільки досліджені докази не є достатніми для спростування презумпції її добросовісності на час набуття земельної ділянки.
Як установлено вище, до земель лісогосподарського призначення належать не лише землі, вкриті лісовою рослинністю, а й землі, не вкриті такою рослинністю, але надані та використовувані для потреб лісового господарства. Отже, належність земельної ділянки до цієї категорії сама по собі не свідчить про наявність на ній лісової рослинності.
У цій справі висновок суду про лісогосподарське призначення спірної території ґрунтується на її наданні агролісгоспу для потреб лісового господарства рішенням Сумської обласної ради від 19 жовтня 2000 року, передачі за актом та досліджених доказах її розташування. Встановлення такого правового режиму землі саме по собі не доводить, що на час набуття відповідачкою вона була вкрита лісом і мала очевидні природні ознаки, за якими можна було розпізнати її лісогосподарське призначення.
Обґрунтовуючи недобросовісність ОСОБА_1 , прокурор посилався саме на заліснення ділянки, яке, на його думку, відповідачка могла виявити під час особистого огляду або за відкритими картографічними даними. Проте достатніх доказів покриття саме спірної частини земельної ділянки лісом як на час її набуття у 2021 році, так і на день пред`явлення позову не надано.
Лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 4 вересня 2024 року № 542 зі схемою підтверджує просторове накладення ділянки відповідачки на територію кварталу 77. Зазначена в ньому площа перетину 1,1713 га є площею накладення, а не встановленою площею заліснення. Таксаційний опис містить характеристики насаджень за матеріалами лісовпорядкування 2017 року, однак сам по собі не встановлює стану рослинності саме на спірній частині ділянки у 2021 році або на день подання позову.
Умовні позначення на наданих схемах визначають межі та розташування земельних ділянок, але не містять розшифрування позначень лісових насаджень. На використаних зображеннях місцевості не зазначено часу знімання. Тому вони не дають змоги встановити, що на час набуття землі її природні ознаки були очевидними для відповідачки та вказували на лісогосподарське призначення. Крім того, зображення (фото) земельної ділянки із накладеними на неї межами земельних ділянок, яке є додатком до листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» не відноситься до картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Згідно з листом територіального підрозділу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 30 квітня 2025 року інформація щодо покриття ділянки ОСОБА_1 лісом у відділі відсутня.
Отже, зазначені документи не підтверджують твердження прокурора про очевидність заліснення спірної території.
Матеріали справи також не підтверджують, що до набуття землі відповідачка була ознайомлена з матеріалами лісовпорядкування або мала реальну можливість установити за ними межі земель агролісгоспу. Листом від 7 травня 2025 року територіальний підрозділ Держгеокадастру повідомив, що відповідні графічні зображення, матеріали лісовпорядкування та викопіювання у відділі відсутні.
Натомість проєкт землеустрою 2021 року, за яким відповідачці відводилася земельна ділянка, містив відомості про її сільськогосподарське призначення. Вихідна ділянка за матеріалами інвентаризації 2019 року обліковувалася як пасовище. У кадастровому плані ділянки ОСОБА_1 усі 2 га також визначено як пасовища, а в пояснювальній записці зазначено відсутність земель лісогосподарського призначення на запроєктованій території за наявними вихідними даними. Саме на ці відомості відповідачка могла спиратися при набутті землі.
У договорі оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладеному ОСОБА_1 із СТОВ «Промінь», ділянку також описано як землю сільськогосподарського призначення, без недоліків, які перешкоджали б її використанню за цільовим призначенням, зокрема для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування товарної сільськогосподарської продукції).
Зазначена у кадастровому плані суміжність із землями ДП «Лебединське лісове господарство» не свідчила про включення до ділянки відповідачки земель іншого підприємства - ДП «Лебединський агролісгосп». Саме по собі сусідство з лісогосподарськими землями не давало підстав вважати неправомірним набуття ділянки, відображеної в документації як сільськогосподарська.
Також прокурор не надав конкретних зображень спірної ділянки з інтернет-ресурсів «kadastr.live», «Google Maps» та «Google Планета Земля» із зазначенням часу знімання й відомостей про стан земельної ділянки станом на момент набуття її відповідачкою ОСОБА_1 . Тому посилання прокурором на ці ресурси та твердження про загальновідомість заліснення не підтверджується матеріалами справи.
Ненадання ОСОБА_1 доказів особистого огляду ділянки, усупереч висновкам суду першої інстанції, також не свідчить про її недобросовісність, оскільки подані суду докази не дають достатніх підстав вважати, що під час такого огляду у 2021 році вона могла виявити очевидні ознаки лісової землі та усвідомити неправомірність її набуття. Обов`язок доводити власну добросовісність не може покладатися на відповідачку.
Таким чином, оцінивши докази в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор не довів, що ОСОБА_1 знала або за розумної обачності могла знати про неправомірність передачі їй спірної частини земельної ділянки. Презумпцію її добросовісності не спростовано, тому вимога про витребування землі підлягає вирішенню з урахуванням того, що відповідачка є добросовісним набувачем.
Щодо умов витребування земельної ділянки від добросовісного набувача
Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 9 квітня 2025 року, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою.
Відповідно до абзацу першого цієї частини суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Абзацом другим цієї частини передбачено, що суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Згідно з пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-IX його положення щодо умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна добросовісному набувачеві мають зворотну дію в часі у справах, у яких на день набрання чинності цим Законом суд першої інстанції не ухвалив рішення про витребування майна.
У цій справі передбачені частиною п`ятою статті 390 ЦК України умови витребування майна підлягають застосуванню при вирішенні спору.
У пункті 42 постанови від 14 січня 2026 року у справі № 354/160/25 Верховний Суд зазначив, що у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.
Такий самий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 1 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 та від 2 квітня 2026 року у справі № 676/47/21. Обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду є матеріально-правовою умовою задоволення вимоги про його витребування від добросовісного набувача.
Як установлено вище, досліджені докази не спростовують презумпції добросовісності ОСОБА_1 на час набуття земельної ділянки. Водночас матеріали справи не містять доказів внесення прокурором або Сумською обласною радою вартості спірної частини земельної ділянки на депозитний рахунок суду.
Суд першої інстанції помилково пов`язав незастосування положень про компенсацію також із безоплатним отриманням землі та відсутністю доказів витрат відповідачки на її придбання. Частина п`ята статті 390 ЦК України передбачає компенсацію вартості майна, що витребовується, а не відшкодування витрат на його придбання. Її застосування не поставлено в залежність від оплатності набуття майна.
Отже, положення частини четвертої статті 388 ЦК України про можливість витребування безвідплатно набутого майна не усувають обов`язку дотриматися вимог частини п`ятої статті 390 цього Кодексу. Незаконність передачі спірної частини землі у приватну власність сама по собі не є достатньою для її витребування від добросовісного набувача без попереднього внесення передбаченої законом компенсації.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що відсутність доказів попереднього внесення вартості спірної частини земельної ділянки на депозитний рахунок суду за встановленої добросовісності ОСОБА_1 виключає можливість задоволення вимоги про витребування цього майна відповідно до частини п`ятої статті 390 ЦК України.
Водночас, незалежно від недотримання зазначеної умови витребування майна, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку також і доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо належної ідентифікації частини земельної ділянки площею 1,1713 га, яка є предметом віндикаційної вимоги.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належної ідентифікації частини земельної ділянки, яка підлягає витребуванню
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Берестовська С. О. - посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції витребував із володіння відповідачки частину земельної ділянки площею 1,1713 га, яка входить до складу сформованої земельної ділянки загальною площею 2 га з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018, не встановивши її конкретних меж, конфігурації та координат поворотних точок.
На думку апелянтки, зазначення лише площі частини земельної ділянки, яка підлягає витребуванню, без її належної просторової ідентифікації не дозволяє визначити предмет витребування та забезпечити виконання судового рішення.
Заперечуючи проти цих доводів, прокурор у додаткових письмових поясненнях від 06 жовтня 2026 року зазначив, що площа та місце розташування спірної частини земельної ділянки встановлені на підставі матеріалів лісовпорядкування та інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» від 04 вересня 2024 року.
Прокурор вважав, що відсутність у резолютивній частині рішення суду координат поворотних точок не свідчить про неможливість його виконання, оскільки спірна частина земельної ділянки визначається шляхом співвіднесення меж сформованої земельної ділянки з межами земель лісогосподарського призначення, відображеними у планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування.
На підтвердження своєї позиції посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 та від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23, а також на практику Верховного Суду щодо можливості використання інформації спеціалізованих лісовпорядних організацій для встановлення належності земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.
Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04 вересня 2024 року та доданими до нього матеріалами підтверджено часткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні ДП «Лебединський агролісгосп», а площа такого накладення становить 1,1713 га.
Місцевий суд визнав зазначені докази належними та допустимими, врахувавши, що ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» є спеціалізованою організацією, яка володіє матеріалами лісовпорядкування та має відповідну компетенцію щодо надання інформації про межі лісових кварталів і накладення земельних ділянок.
Водночас питання достатності встановлених відомостей для індивідуалізації саме тієї частини сформованої земельної ділянки, яка підлягає витребуванню, суд першої інстанції окремо не дослідив та належних мотивів щодо цього не навів.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до відомостей про земельну ділянку, які включаються до Державного земельного кадастру, належать, зокрема, відомості про її місце розташування, координати поворотних точок меж, площу та інші характеристики, що забезпечують її просторову визначеність.
У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо належного способу захисту порушеного права у випадку, коли земельна ділянка, передана у приватну власність, лише частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні іншої особи.
У пунктах 117–120 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у випадку часткового накладення земельних ділянок захист порушеного права має стосуватися саме тієї частини земельної ділянки, щодо якої встановлено порушення, а не всієї земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності.
У пункті 121 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач має довести, яка саме земельна ділянка та в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.
Розвиваючи цей висновок, у пункті 122 постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що для вирішення подібних спорів земельна ділянка, підстави для витребування якої наявні, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
У пункті 123 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта, підготовленому на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У пункті 124 постанови Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка є частиною земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Отже, за змістом наведених висновків Великої Палати Верховного Суду можливість витребування частини земельної ділянки пов`язується не лише з установленням факту накладення та його площі, а й із належною просторовою ідентифікацією цієї частини, яка дозволяє визначити її місце розташування та межі.
У справі, яка переглядається, прокурор просив витребувати з володіння ОСОБА_1 не всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 площею 2 га, а лише її частину площею 1,1713 га, що становить 58,565 % загальної площі земельної ділянки.
Відтак для вирішення цієї вимоги необхідно було встановити не лише належність відповідної землі до земель лісогосподарського призначення та факт її накладення на сформовану земельну ділянку, а й конкретні межі тієї частини земної поверхні, яка підлягає витребуванню.
Проте на підтвердження зазначених обставин прокурор послався на лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 04 вересня 2024 року, згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 за матеріалами лісовпорядкування 2017 року частково розташована в межах кварталу 77, а площа перетину становить 1,1713 га.
Зазначений лист містить відомості про факт часткового накладення та його площу, однак не містить визначених координат поворотних точок меж тієї частини земельної ділянки, яка заявлена до витребування, та даних про їх прив`язку до державної геодезичної мережі.
Інших доказів, які б дозволяли однозначно визначити конфігурацію та межі спірної частини земельної ділянки, прокурором не надано. Судова земельно-технічна експертиза з метою встановлення відповідних обставин не проводилася, відповідних клопотань сторони не подавали.
За таких обставин зазначення у листі спеціалізованої лісовпорядної організації площі перетину 1,1713 га саме по собі не є достатнім для висновку про належну індивідуалізацію цієї частини земельної ділянки як самостійного предмета витребування.
Посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16-ц та від 04 жовтня 2023 року у справі № 676/4253/21 не спростовують наведеного висновку.
У зазначених справах Верховний Суд оцінював можливість використання матеріалів лісовпорядкування та інформації спеціалізованих лісовпорядних організацій для встановлення належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.
Натомість питання достатності таких матеріалів для визначення меж частини сформованої земельної ділянки, яка раніше не існувала як окремий об`єкт та підлягає витребуванню із земельної ділянки більшої площі, не було предметом відповідних правових висновків.
Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 915/1165/21 також не підтверджує достатності зазначення лише площі накладення для задоволення вимоги про витребування відповідної частини земельної ділянки.
Хоча у цій справі досліджувалися обставини часткового накладення земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення та оцінювалися матеріали лісовпорядкування, Верховний Суд не формулював висновку про те, що лист спеціалізованої організації із зазначенням площі накладення сам собою є достатнім доказом визначеності меж частини земельної ділянки, яка підлягає витребуванню.
Не змінюють цього висновку й посилання прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо ефективного способу захисту порушеного права у випадку об`єднання раніше сформованих земельних ділянок із іншими земельними ділянками та утворення нової земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду виходила з можливості поєднання вимог про припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок, які до об`єднання існували у визначених координатах, межах і конфігурації.
Натомість у справі, яка переглядається, предметом витребування є частина сформованої земельної ділянки площею 1,1713 га, яка раніше не була сформована як окрема земельна ділянка, а її конкретні межі та конфігурація належними доказами не визначені.
Отже, наведений прокурором висновок Великої Палати Верховного Суду стосується можливості застосування відповідного способу захисту за умови визначеності об`єктів витребування, а не звільняє позивача від обов`язку довести їх просторову ідентифікацію.
Колегія суддів також враховує, що у пункті 125 постанови від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила на неприпустимості застосування способу захисту, який спричиняє втручання у право особи на майно, щодо якого немає спору.
У цій справі предметом вимоги про витребування є лише 1,1713 га земельної ділянки загальною площею 2 га, тоді як інша її частина площею 0,8287 га не заявлена до витребування.
За відсутності належного визначення меж спірної частини земельної ділянки неможливо забезпечити чітке розмежування частини, яка підлягає поверненню позивачу, та частини, яка не є предметом витребування.
Водночас колегія суддів погоджується з тим, що сама собою відсутність у резолютивній частині судового рішення координат поворотних точок не в усіх випадках свідчить про неможливість його виконання.
Однак такий висновок можливий за умови, що відповідні координати, межі та конфігурація предмета витребування належним чином установлені на підставі досліджених судом доказів.
У справі, яка переглядається, таких обставин не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що прокурор не довів належними та достатніми доказами конкретні межі та конфігурацію частини земельної ділянки площею 1,1713 га, яка заявлена до витребування з володіння ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, встановивши на підставі листа спеціалізованої лісовпорядної організації факт часткового накладення земельних ділянок та його площу, помилково ототожнив ці обставини з належною індивідуалізацією предмета витребування та не врахував відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у цій частині заслуговують на увагу та є додатковою самостійною підставою для висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про витребування частини земельної ділянки.
Наведене узгоджується з викладеним вище висновком колегії суддів про недоведеність недобросовісності ОСОБА_1 та недотримання передбачених частиною п`ятою статті 390 ЦК України умов витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.
Щодо вимог, пов`язаних із витребуванням спірної частини земельної ділянки
Поряд із вимогою про витребування з володіння ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 1,1713 га прокурор заявив вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5910500000:05:007:0018 у Державному земельному кадастрі, визнання незаконним та скасування рішення Лебединської міської ради від 10 серпня 2021 року № 427-МР у частині затвердження проєкту землеустрою та передачі цієї земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , а також про визнання недійсним договору оренди землі від 22 листопада 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Промінь».
Зі змісту первісної позовної заяви та заяви прокурора від 17 червня 2025 року про зміну предмета та підстав позову вбачається, що зазначені вимоги спрямовані на усунення правових наслідків передачі спірної землі у приватну власність та забезпечення відновлення порушеного права Сумської обласної ради.
Водночас колегія суддів враховує, що порушення права Сумської обласної ради встановлено щодо частини земельної ділянки площею 1,1713 га, тоді як рішення міської ради в оспорюваній частині стосується передачі ОСОБА_1 усієї сформованої земельної ділянки площею 2 га. Щодо всієї цієї земельної ділянки заявлено також вимоги про скасування її державної реєстрації та визнання недійсним договору оренди.
У пункті 125 постанови від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність забезпечення захисту права власника без необґрунтованого втручання у права особи щодо тієї частини земельної ділянки, стосовно якої порушення не встановлено.
Зазначений висновок підлягає врахуванню й під час оцінки вимог, задоволення яких може мати наслідком припинення речових прав відповідачки на всю сформовану земельну ділянку, хоча спір стосується лише її частини.
Як установлено вище, передача Лебединською міською радою спірної частини земельної ділянки у приватну власність відбулася з порушенням повноважень щодо розпорядження землями спільної власності територіальних громад області. Проте встановлення цієї обставини саме по собі не є достатньою підставою для задоволення всіх заявлених прокурором вимог без урахування їхнього змісту, правових наслідків та умов захисту права власності.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених частиною п`ятою статті 390 ЦК України умов для витребування спірної частини земельної ділянки від добросовісної набувачки, а також про недоведеність належної просторової ідентифікації цієї частини як предмета витребування.
За таких обставин задоволення вимог про скасування рішення міської ради в частині передачі ОСОБА_1 усієї земельної ділянки, скасування її державної реєстрації та визнання недійсним договору оренди не забезпечить повернення Сумській обласній раді належної їй частини землі, натомість створить підстави для втручання у права відповідачки щодо всієї сформованої земельної ділянки, зокрема її частини площею 0,8287 га, щодо якої порушення права позивача не встановлено.
При цьому самостійних обставин, які б обґрунтовували необхідність визнання недійсним договору оренди всієї земельної ділянки незалежно від вирішення вимоги про витребування її спірної частини, прокурор не довів.
Отже, з урахуванням змісту та підстав заявленого позову, встановлених обставин справи і правових наслідків обраних способів захисту колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог про скасування рішення Лебединської міської ради, державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та визнання недійсним договору оренди землі.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши належність спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та неправомірність її передачі у приватну власність, помилково визнав доведеною недобросовісність ОСОБА_1 , не врахувавши обставин набуття нею права власності та недоведеності того, що ОСОБА_1 на час набуття земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про неправомірність її передачі у приватну власність.
Унаслідок цього суд першої інстанції не застосував положення частини п`ятої статті 390 ЦК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та не врахував, що за неспростованої добросовісності набувачки і невнесення вартості спірного майна на депозитний рахунок суду правові підстави для його витребування відсутні.
Крім того, суд першої інстанції, установивши факт часткового накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на землі лісогосподарського призначення та площу такого накладення, не врахував необхідності належної просторової ідентифікації частини земельної ділянки, заявленої до витребування. За відсутності достатніх доказів визначення її конкретних меж і конфігурації висновок про можливість витребування частини земельної ділянки площею 1,1713 га є передчасним.
З огляду на встановлені обставини та відсутність підстав для задоволення вимоги про витребування спірної частини земельної ділянки не підлягають задоволенню й пов`язані з нею вимоги про скасування рішення Лебединської міської ради, державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та визнання недійсним договору оренди землі.
Отже, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права призвели до помилкового вирішення спору, що відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
За таких обставин апеляційні скарги ОСОБА_1 та Лебединської міської ради Сумської області підлягають задоволенню, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Висновки суду щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права і виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21.
За подання позову в електронній формі з урахуванням зміни позовних вимог Сумська обласна прокуратура сплатила судовий збір у загальному розмірі 9 689,60 грн.
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, понесені Сумською обласною прокуратурою витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції залишаються за нею.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 14 534,40 грн (квитанція від 15 липня 2026 року №2.757043243.1 на суму 1996,80 грн і квитанція від 11 вересня 2026 року №1.839455755 на суму 12537,60 грн).
За подання апеляційної скарги Лебединської міської ради сплачено 14 534,40 грн (платіжна інструкція від 01 липня 2026 року №633 на суму 10 900,80 грн, а також платіжна інструкція від 9 вересня 2026 року № 943 на суму 3633,60 грн).
З огляду на задоволення апеляційних скарг зазначені витрати підлягають відшкодуванню за рахунок Сумської обласної прокуратури: на користь ОСОБА_1 - 14 534,40 грн і на користь Лебединської міської ради - 14 534,40 грн.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Берестовською Світланою Олександрівною, та апеляційну скаргу Лебединської міської ради Сумської області задовольнити.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 червня 2026 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліна Максима Васильовича, поданого в інтересах держави в особі Сумської обласної ради, до Лебединської міської ради Сумської області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Лебединський агролісгосп», про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, - відмовити.
Стягнути з Сумської обласної прокуратури (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891, МФО 820172, UA598201720343120001000002983, банк платника Держказначейська служба України м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 14 534 (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 40 коп.
Стягнути з Сумської обласної прокуратури (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891, МФО 820172, UA598201720343120001000002983, банк платника Держказначейська служба України м. Київ) на користь Лебединської міської ради (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Сумська, 12, код ЄДРПОУ 39449040) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 14 534 (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 40 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 05 листопада 2026 року.
Головуючий - М.В. Нестеренко
Судді: М.В. Щербаченко
Д.В. Воронков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua