Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №504/2531/16-ц — Доброславський районний суд Одеської області

Суд: Доброславський районний суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №504/2531/16-ц

Суддя: Барвенко В. К.

Справа №504/2531/16-ц

Провадження №2/504/39/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

за участі секретаря – Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, с-ще Доброслав, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк») проти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – банк, позивач) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2008/694-Ф03.16/74 від 27.03.2008 року у розмірі 103 187,06 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.07.2016 року становить 2 561 235,53 грн., а також судовий збір у розмірі 38 418,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2008/694-Ф03.16/74, за яким позичальнику надано кредит у розмірі 46 000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних для оплати придбаного автомобіля TOYOTA CAMRY, 2008 року випуску.

Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань позичальника між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 06-09/652, за яким поручитель зобов`язався відповідати перед банком солідарно з позичальником.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання виконав, видавши позичальнику кредит готівкою, однак позичальник протягом тривалого часу не здійснює погашення кредиту та процентів.

Згідно з розрахунком позивача станом на 14.07.2016 року заборгованість становить 103 187,06 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом – 40 021,61 доларів США; заборгованість за процентами – 33 927,40 доларів США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 15 036,60 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів – 14 201,45 доларів США.

Зміст заперечень відповідачів.

13.02.2017 року представник відповідачів ОСОБА_3 подав заперечення на позовну заяву, у яких просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові повністю.

Представник відповідачів зазначає, що позичальник почав порушувати умови кредитного договору з жовтня 2008 року, а позивач звернувся до суду лише у 2016 році, тобто з пропуском позовної давності.

Щодо поручителя представник відповідачів вказує, що позивач пропустив шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки договором поруки строк поруки не встановлено, а умова про дію договору до остаточного виконання зобов`язань не є таким строком. Посилається на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2662цс15.

Крім того, на думку представника відповідачів, банк не надсилав поручителю повідомлень про невиконання позичальником зобов`язань, як це передбачено п. 3.3.1 договору поруки, що виключає стягнення коштів з поручителя.

19.04.2024 року адвокат Боровська О.В. в інтересах відповідача ОСОБА_1 подала заперечення, у яких також просила відмовити у позові.

У цих запереченнях адвокат зазначає, що позовна давність спливла щодо всієї заборгованості; що позивач не довів факту укладення договору та отримання кредиту; що наданий банком розрахунок не є належним доказом заборгованості; що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Адвокат також посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо мети інституту позовної давності та звертає увагу на неточності у заявах позивача щодо його процесуального правонаступництва.

Позиція позивача щодо заперечень.

У письмових поясненнях від 13.10.2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» як правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк» заперечило проти доводів відповідачів та зазначило, що договір поруки відповідно до його п. 6.2 діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, а тому порука не припинилась.

У заяві від 29.10.2021 року представник позивача – адвокат Галдецький Я. просив розглядати справу без участі представника банку та не заперечував проти розгляду справи за відсутності відповідачів.

Рух справи в суді першої інстанції.

Позовну заяву позивач направив до суду поштою 28.07.2016 року (згідно з поштовим штемпелем); до Комінтернівського районного суду Одеської області вона надійшла 03.08.2016 року (вх. № 9516).

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області Рідник І.Ю. від 08.08.2016 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 02.06.2020 року в порядку ст. 55 ЦПК України замінено позивача у справі – ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника – АТ «Альфа-Банк».

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12.08.2022 року змінено найменування банку на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК». Нову редакцію статуту погоджено Національним банком України 10.09.2022 року, а 30.11.2022 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Код ЄДРПОУ (23494714) та інші реквізити банку не змінились.

20.11.2024 року представник АТ «СЕНС БАНК» – Матвійчук М.З. подав через підсистему «Електронний суд» заяву, у якій просив замінити найменування позивача у справі з АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», а також відкласти судове засідання, призначене на 20.11.2024 року, для ознайомлення з матеріалами справи.

Суд погоджується з доводами представника позивача, що зміна найменування юридичної особи не є правонаступництвом, оскільки не відбувається вибуття учасника правовідносин і переходу його прав та обов`язків до іншої особи. Тому процесуальна заміна сторони в порядку ст. 55 ЦПК України у цьому випадку не потрібна, а суд зазначає позивача за його чинним найменуванням – Акціонерне товариство «СЕНС БАНК».

Надалі справа перебувала у провадженні судді Доброва П.В.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 справу передано для повторного автоматизованого розподілу; згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025 року головуючим визначено суддю Барвенка В.К.

Ухвалою від 13.01.2025 року справу прийнято до провадження судді Барвенка В.К., розгляд справи розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження з підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 19.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи по суті через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у заяві від 29.10.2021 року просив розглядати справу без його участі.

Відповідачі та їх представники у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або без повідомлення причин неявки не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки відповідачі подали заперечення проти позову, підстав для ухвалення заочного рішення немає. Суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів з урахуванням письмових позицій усіх сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Встановлені судом обставини.

Судом встановлено, що 27.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2008/694-Ф03.16/74.

За умовами договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних, а позичальник зобов`язався повертати кредит щомісячними платежами по 548,00 доларів США до 10 числа кожного місяця, останній платіж – у розмірі 516,00 доларів США – не пізніше 26.03.2015 року (п. 1.1.1 договору).

Проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості, в тому числі простроченої, і сплачуються з 1 по 10 число місяця, наступного за тим, за який їх нараховано (п. п. 2.4.1, 2.4.3 договору).

За прострочення повернення кредиту та сплати процентів позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (п. 4.1 договору). Відповідно до п. 4.4 договору нарахування пені за невиконання зобов`язань, визначених п. п. 1.1, 2.4 договору, та штрафів за невиконання зобов`язань, визначених п. п. 3.3.2-3.3.17 договору, припиняється через один рік від дня, коли будь-яке з таких зобов`язань мало бути виконане.

Суд переконаний, що банк виконав свої зобов`язання за договором. Видачу ОСОБА_1 кредиту готівкою в сумі 46 000,00 доларів США підтверджує заява на видачу готівки № 002 від 27.03.2008 року з призначенням платежу «Видача кредиту на авто згідно дог. кредиту № 2008/694-Ф03.16/74 від 27.03.08», яка містить паспортні дані та підпис отримувача.

27.03.2008 року між банком (кредитор), ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № 06-09/652.

За цим договором поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором як солідарний боржник за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у тому числі щодо повернення кредиту в строк не пізніше 26.03.2015 року, сплати процентів та штрафних санкцій (п. п. 2.1, 3.1.2 договору поруки).

Пунктом 6.2 договору поруки передбачено, що він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Інших умов щодо строку поруки договір не містить.

З розрахунку заборгованості та виписок по рахунках позичальника судом встановлено, що в погашення кредиту ОСОБА_1 сплатив 5 978,39 доларів США, останній платіж у погашення кредиту здійснено 06.10.2009 року.

В погашення процентів позичальник сплатив 10 251,69 доларів США, останній платіж здійснено 07.04.2011 року.

Після 06.10.2009 року залишок заборгованості за кредитом не змінювався і становить 40 021,61 доларів США.

Суд звертає увагу, що у розрахунку позивача частину кредиту в сумі 3 813,33 доларів США станом на 13.07.2016 року віднесено до «строкової» заборгованості, а проценти нараховано до 13.07.2016 року, тобто так, ніби строк кредитування тривав і після 26.03.2015 року.

Разом з тим, жодних доказів зміни строку кредитування (додаткових угод, нового графіка платежів) позивач суду не надав. Тому суд виходить з умов кредитного договору, за якими кредит мав бути повністю повернутий не пізніше 26.03.2015 року.

Доказів пред`явлення банком до ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України матеріали справи не містять.

Доказів пред`явлення будь-яких вимог до поручителя ОСОБА_2 до звернення до суду з цим позовом матеріали справи також не містять.

Релевантні джерела права та висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк.

Щодо доведеності факту укладення договору та отримання кредиту.

Доводи адвоката Боровської О.В. про недоведеність факту укладення кредитного договору та отримання кредиту суд відхиляє.

У матеріалах справи наявні копії кредитного договору та договору поруки, підписані ОСОБА_1 , а також заява на видачу готівки № 002 від 27.03.2008 року, відповідно до якої ОСОБА_1 особисто, за паспортом, отримав 46 000,00 доларів США.

Крім того, протягом 2008-2011 років позичальник частково погашав кредит і проценти, що підтверджується виписками по його рахунках. Такі дії, на думку суду, свідчать про визнання позичальником існування боргу за договором.

Відповідач не заявляв про підробку його підпису та не надав жодних доказів на спростування цих обставин.

Щодо доводу про те, що розрахунок заборгованості не є доказом, суд зазначає, що розрахунок оцінюється разом з первинними документами – виписками по рахунках позичальника. Свого контррозрахунку відповідач не надав. Водночас суд не приймає розрахунок позивача беззастережно, а перевіряє його з урахуванням умов договору, позовної давності та правових висновків Верховного Суду, як наведено нижче.

Посилання адвоката на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суд вважає необґрунтованим, оскільки адвокат не вказала, які саме умови кредитного договору є несправедливими і в чому полягає порушення прав споживача.

Неточність у заявах позивача щодо його правонаступництва (на яку звертає увагу адвокат) не впливає на суть спору. Суд оцінює зміст процесуальних документів, а не окремі описки в них.

Щодо позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну позовну давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У цій справі про застосування позовної давності заявили обидва відповідачі (заперечення від 13.02.2017 року), а відповідач ОСОБА_1 – також у запереченнях від 19.04.2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що в разі встановлення в кредитному договорі строку кредитування, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, перебіг позовної давності щодо кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу і обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про можливість визначати початок перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування). Цей висновок є сталим і застосовується Верховним Судом дотепер.

Отже, суд не погоджується ні з позицією адвоката Боровської О.В., яка вважає, що давність спливла щодо всієї заборгованості з моменту першого порушення у 2008 році чи останнього платежу у 2010 році, ні з розрахунком позивача, який фактично не враховує позовної давності.

Правильним, на переконання суду, є обчислення позовної давності окремо щодо кожного щомісячного платежу.

Позовну заяву здано на пошту 28.07.2016 року, а тому з урахуванням ч. 2 ст. 255 ЦК України (письмові заяви, здані на пошту до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно) суд обчислює позовну давність саме від цієї дати. Пред`явленням позову перебіг позовної давності перервався (ч. 2 ст. 264 ЦК України).

Отже, у межах трирічної позовної давності перебувають вимоги щодо щомісячних платежів, строк сплати яких настав після 28.07.2013 року, тобто починаючи з платежу, що підлягав сплаті до 10.08.2013 року.

Вимоги щодо платежів, строк сплати яких настав до 10.07.2013 року включно, заявлено поза межами позовної давності. Про поважність причин пропуску позовної давності позивач не заявляв і таких причин суд не встановив.

Суд зазначає, що подальші зміни законодавства щодо продовження позовної давності на час карантину та воєнного стану (п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) на вирішення цього спору не впливають, оскільки позов пред`явлено у 2016 році.

Щодо розміру заборгованості за кредитом.

Відповідно до графіка, визначеного п. 1.1.1 кредитного договору, у період з 10.08.2013 року по 26.03.2015 року позичальник мав сплатити дев`ятнадцять щомісячних платежів по 548,00 доларів США та останній платіж у розмірі 516,00 доларів США.

Отже, у межах позовної давності підлягає стягненню заборгованість за кредитом у розмірі 10 928,00 доларів США (19 ? 548,00 + 516,00).

У стягненні решти заборгованості за кредитом у розмірі 29 093,61 доларів США (40 021,61 – 10 928,00) слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

Щодо процентів за користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в такому разі забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таких вимог позивач не заявляв.

Строк кредитування за договором сплив 26.03.2015 року. Отже, проценти, нараховані позивачем після цієї дати, стягненню не підлягають.

Проценти за період до 30.06.2013 року підлягали сплаті не пізніше 10.07.2013 року, а тому вимоги про їх стягнення заявлено поза межами позовної давності.

Таким чином, суд стягує проценти за період з 01.07.2013 року по 26.03.2015 року (634 дні), нараховані на залишок заборгованості за кредитом 40 021,61 доларів США за ставкою 13 % річних, у тому ж порядку нарахування, що застосовував банк (за фактичну кількість днів користування з розрахунку 360 днів у році), правильність якого відповідачі не оспорювали.

Розмір таких процентів становить 9 162,73 доларів США (40 021,61 ? 13 % ? 634 / 360).

Платежів у погашення процентів після 07.04.2011 року позичальник не здійснював, а тому ця сума не погашена.

У стягненні решти заявлених процентів (33 927,40 – 9 162,73 = 24 764,67 доларів США) слід відмовити: в частині процентів до 01.07.2013 року – у зв`язку зі спливом позовної давності, в частині процентів після 26.03.2015 року – у зв`язку з відсутністю у банку права на їх нарахування.

Щодо пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач нарахував пеню за період з 14.07.2015 року по 13.07.2016 року на всю суму простроченої заборгованості, у тому числі на платежі, прострочені ще з 2009 року.

Такий розрахунок, на переконання суду, не відповідає ні умовам договору, ні закону, з огляду на таке.

По-перше, за п. 4.4 кредитного договору нарахування пені на кожен прострочений платіж припиняється через рік від дня, коли цей платіж мав бути сплачений.

По-друге, до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік, а тому пеня може бути стягнута лише за період, що не перевищує одного року до дня пред`явлення позову, – тобто починаючи з 28.07.2015 року.

По-третє, пеня не може нараховуватись на платежі, щодо яких сплила позовна давність за основною вимогою (ч. 1 ст. 266 ЦК України).

По-четверте, позивач обчислював пеню виходячи з 360 днів у році, що призводить до перевищення граничного розміру, встановленого законом. Суд обчислює пеню виходячи з фактичної кількості днів у році (365, у 2016 році – 366).

З урахуванням наведеного, пеня підлягає стягненню лише на щомісячні платежі за кредитом та процентами, строк сплати яких настав з 10.08.2014 року по 26.03.2015 року, за дні прострочення з 28.07.2015 року і до спливу одного року від дня, коли відповідний платіж мав бути сплачений, але не пізніше 13.07.2016 року.

Подвійна облікова ставка НБУ у цей період становила: 60 % річних – до 27.08.2015 року; 54 % – з 28.08.2015 року; 44 % – з 25.09.2015 року (облікова ставка НБУ становила відповідно 30 %, 27 % і 22 %).

За розрахунком суду пеня за прострочення повернення кредиту становить 722,56 доларів США, а пеня за прострочення сплати процентів – 691,21 доларів США.

У стягненні решти пені (15 036,60 – 722,56 = 14 314,04 доларів США та 14 201,45 – 691,21 = 13 510,24 доларів США) слід відмовити.

Суд також зауважує, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальників від неустойки в період воєнного стану до цих правовідносин не застосовується, оскільки пеню нараховано за період 2015-2016 років.

Щодо валюти стягнення.

Кредит надано та має бути повернутий у доларах США. Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшла висновку, що якщо грошове зобов`язання виражене в іноземній валюті, суд, задовольняючи позов, має зазначити суму, яка підлягає стягненню, в іноземній валюті.

Тому заборгованість підлягає стягненню в доларах США.

Щодо вимог до поручителя ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Договір поруки укладено 27.03.2008 року. Тому до правовідносин застосовується ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору та на час настання строку виконання основного зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України в цій редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Подальші зміни ст. 559 ЦК України, внесені законами від 14.06.2016 року № 1414-VIII та від 03.07.2018 року № 2478-VIII, не можуть відновити поруку, яка на момент їх набрання чинності вже припинилась.

Відповідно до ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Умова п. 6.2 договору поруки про те, що договір діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, не є строком поруки, оскільки виконання зобов`язання не є подією, яка має неминуче настати.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (зокрема, постанова Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі № 456/1207/12) та відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-2662цс15, на яку посилається представник відповідачів.

Отже, доводи позивача про те, що порука діє до остаточного виконання зобов`язань, суд відхиляє як такі, що суперечать закону та сталій судовій практиці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23) підтвердила, що строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним: його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. На відміну від позовної давності, суд застосовує його незалежно від заяви сторони.

У цій справі кінцевий строк виконання основного зобов`язання настав 26.03.2015 року. Шестимісячний строк для пред`явлення вимоги до поручителя сплив 26.09.2015 року.

Позов до поручителя пред`явлено у 2016 році, тобто після спливу цього строку.

Суд звертає увагу, що представник відповідачів вважає, що шестимісячний строк має обчислюватися окремо від дати кожного чергового платежу, починаючи з жовтня 2008 року. Проте за будь-якого з цих підходів строк для пред`явлення вимоги до поручителя сплив задовго до звернення банку до суду: навіть щодо останнього платежу (26.03.2015 року) – 26.09.2015 року.

Таким чином, на переконання суду, порука ОСОБА_2 припинилась, а тому в позові до нього слід відмовити повністю.

З огляду на цей висновок, суд не надає окремої оцінки доводу представника відповідачів про неповідомлення поручителя відповідно до п. 3.3.1 договору поруки, оскільки цей довід на результат вирішення спору не впливає.

Позовна давність до вимог до поручителя окремо не застосовується, оскільки порука припинилась з інших підстав. Відмова у позові до ОСОБА_2 ґрунтується саме на припиненні поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Щодо доводів сторін із посиланням на практику Європейського суду з прав людини.

Адвокат Боровська О.В. посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо мети позовної давності – забезпечення юридичної визначеності та захисту відповідачів від застарілих вимог.

Суд погоджується з тим, що позовна давність має саме таку мету. Саме тому суд застосував позовну давність до тієї частини вимог, щодо якої вона сплила. Однак ця практика не дає підстав застосовувати позовну давність до вимог, заявлених у її межах.

Щодо тривалості розгляду справи.

Суд звертає особливу увагу на надзвичайно тривалий строк розгляду цієї справи судом першої інстанції.

Позов надійшов до суду у 2016 році, а рішення у справі ухвалюється 29.10.2026 року, тобто більш ніж через десять років.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку. Розумність строків є однією з основних засад цивільного судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням обставин справи та таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, § 43).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у справах проти України у зв`язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень (зокрема, рішення у справах «Свєтлана Науменко проти України», № 41984/98, від 09.11.2004 року; «Красношапка проти України», № 23786/02, від 30.11.2006 року).

Європейський суд з прав людини також наголошує, що саме на державу покладено обов`язок організувати свою судову систему так, щоб суди могли виконувати вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції, зокрема щодо розгляду справ упродовж розумного строку (рішення у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), від 07.07.1989 року, § 38).

Суд зазначає, що ця справа не є складною ні з фактичної, ні з правової точки зору. Спір стосується стягнення заборгованості за одним кредитним договором і договором поруки, а всі необхідні докази були подані сторонами ще у 2016-2017 роках.

На переконання суду, тривалість розгляду справи зумовлена насамперед обставинами, які не залежали від сторін: неодноразовою зміною суддів, у провадженні яких перебувала справа; звільненням судді ОСОБА_4 після майже восьми років переюбування справи в його провадженні; надмірним навантаженням судді Комінтернівського (нині – Доброславського) районного суду Одеської області Барвенка В.К., яке становить 170 відсотків від середньо обласного значення навантаження.

Суд визнає, що загальна тривалість розгляду цієї справи не відповідає вимозі розумного строку в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Після надходження справи до провадження судді Барвенка В.К. справу прийнято до провадження 13.01.2025 року, проведено підготовче провадження та розглянуто справу по суті.

Водночас суд звертає увагу, що тривалість розгляду справи не збільшила обсягу відповідальності відповідачів.

Позовна давність перервалася пред`явленням позову у 2016 році, право банку нараховувати проценти припинилось 26.03.2015 року, а пеня обмежена умовами договору та законом.

Тривалість провадження не відновила й поруки, яка припинилась ще у 2015 році.

Висновки суду.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази й доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

З ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 504,50 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом – 10 928,00 доларів США; заборгованість за процентами – 9 162,73 доларів США; пеня за прострочення повернення кредиту – 722,56 доларів США; пеня за прострочення сплати процентів – 691,21 доларів США.

У решті позовних вимог до ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності та відсутністю права на нарахування процентів після спливу строку кредитування.

У позові до ОСОБА_2 слід відмовити у зв`язку з припиненням поруки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18.07.2006 року).

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 38 418,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0000347345 від 18.07.2016 року.

Позов задоволено на 20,84 % (21 504,50 доларів США від заявлених 103 187,06 доларів США). Тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 006,54 грн. (38 418,53 ? 21 504,50 / 103 187,06).

Відповідач ОСОБА_1 доказів фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу та заяви про їх розподіл до закінчення судових дебатів не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України такі докази можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 251, 252, 255-258, 261, 264, 266, 267, 526, 530, 533, 549, 553, 554, 559, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) проти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором № 2008/694-Ф03.16/74 від 27.03.2008 року у розмірі 21 504,50 (двадцять одна тисяча п`ятсот чотири) доларів США 50 центів, з яких: заборгованість за кредитом – 10 928,00 доларів США; заборгованість за процентами – 9 162,73 доларів США; пеня за прострочення повернення кредиту – 722,56 доларів США; пеня за прострочення сплати процентів – 691,21 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_1 – відмовити.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) судовий збір у розмірі 8 006,54 грн. (вісім тисяч шість гривень 54 копійки).

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному вебпорталі Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05.11.2026.

СуддяВ. К. Барвенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua