Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №320/22774/26
Суддя: Дудін С.О.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року м. Київ справа №320/22774/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання запису у трудовій книжці недійсним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач, Мін`юст), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680/к (про звільнення ОСОБА_1 ), від 01.05.2026 №684/к (про продовження строку випробування), від 04.05.2026 №689/к;
- поновити позивача на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області з 04.05.2026;
- визнати запис у трудовій книжці за №39 від 04.05.2026 про припинення державної служби та звільнення з роботи позивача недійсним;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку за 1 місяць - 58495,00 грн;
- стягнути з відповідача середньоденну заробітну плату, яка складає 2789,39 грн (з врахуванням податків, передбачених системою оподаткування), починаючи з 04.05.2026 до дати поновлення позивача на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що тривалий час проходив державну службу в органах Міністерства юстиції України, обіймаючи, зокрема, керівні посади.
Позивач пояснив, що наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к його призначено з 04.03.2026 на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області зі встановленням випробування строком два місяці. На виконання наказу позивач приступив до виконання посадових обов`язків 04.03.2026. На період випробування йому було визначено п`ять завдань, строк виконання яких установлено до 17.04.2026.
Позивач стверджує, що у визначений строк виконав усі покладені на нього завдання та 17.04.2026 подав відповідний звіт, а 20.04.2026 на виконання вимоги безпосереднього керівника були надані додаткові письмові пояснення. Водночас безпосередній керівник позивача за результатами розгляду поданих матеріалів склала висновок від 21.04.2026 про невиконання ним завдань, визначених на строк випробування, та запропонувала вважати його таким, що не пройшов випробування і не відповідає займаній посаді. В подальшому, 24.04.2026 позивача було попереджено про наступне звільнення з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Не погодившись з цим попередженням, позивач 28.04.2026 звернувся до державного секретаря Міністерства юстиції України зі скаргою, у якій заперечив висновки щодо невиконання завдань та просив скасувати попередження про звільнення.
Наказом Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680/к позивача звільнено із займаної посади у зв`язку зі встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Надалі наказом від 01.05.2026 №684/к строк випробування продовжено на два календарні дні у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача, а наказом від 04.05.2026 №689/к змінено дату його звільнення на 04.05.2026.
Позивач вважає зазначені накази протиправними, посилаючись на необґрунтованість висновку про невідповідність займаній посаді, відсутність належних доказів невиконання визначених завдань та неврахування відповідачем фактично досягнутих результатів його роботи.
Зокрема, позивач зазначає, що висновки безпосереднього керівника про невиконання завдань ґрунтуються на формальному оцінюванні поданих ним звітних матеріалів, не враховують фактичного обсягу виконаної роботи та не містять належного обґрунтування того, яким чином установлені обставини свідчать про його професійну невідповідність займаній посаді.
Позивач наполягає, що під час виконання завдань на строк випробування ним було проведено роботу щодо аналізу матеріально-технічного забезпечення структурних підрозділів, стану службових приміщень та можливості їх використання, організації взаємодії з органами місцевого самоврядування, перевірки стану службової документації та мобілізаційних планів.
Крім того, позивач звертає увагу, що раніше неодноразово проходив оцінювання результатів службової діяльності, за результатами якого отримував позитивні оцінки, у тому числі відмінні оцінки за 2024 та 2025 роки.
На переконання позивача, його тривалий досвід роботи на державній службі, попередні результати службової діяльності та фактичне виконання визначених завдань спростовують висновки відповідача щодо невідповідності займаній посаді.
Також позивач стверджує про порушення його трудових прав унаслідок прийняття оскаржуваних наказів, у зв`язку з чим просить суд визнати ці накази протиправними та скасувати їх, поновити його на посаді, визнати протиправним відповідний запис у трудовій книжці та зобов`язати відповідача внести запис про його анулювання, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Відмовлено у задоволенні клопотання позивача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про правомірність встановлення позивачеві випробування під час призначення на посаду, обґрунтованість висновку про невідповідність займаній посаді та дотримання процедури звільнення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №844/к ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області з 28.02.2020 як переможця конкурсу зі встановленням випробування строком шість місяців. Наказом Міністерства юстиції України від 07.11.2022 №4955/5 позивача звільнено із зазначеної посади за власним бажанням із припиненням державної служби. Надалі позивач проходив державну службу на посаді регіонального координатора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, призначення та звільнення з якої належало до повноважень начальника відповідного міжрегіонального управління.
Відповідач наголосив, що наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к позивача призначено з 04.03.2026 на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області з установленням випробування строком два місяці.
На переконання відповідача, зазначене призначення було новим, самостійним призначенням на посаду державної служби, а не продовженням перебування на посаді, яку позивач обіймав до 07.11.2022. При цьому зі встановленням випробування позивач погодився, що підтверджується його особистою заявою про призначення та ознайомленням із відповідним наказом.
Посилаючись на статтю 35 Закону України «Про державну службу», відповідач зазначив, що суб`єкт призначення має право встановлювати випробування для визначення відповідності державного службовця займаній посаді.
Відповідач також зауважив, що відповідно до Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України суб`єктом призначення позивача на посаду є державний секретар Міністерства юстиції України, а його безпосереднім керівником - начальник Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Згідно з розподілом функціональних повноважень між начальником Сумського міжрегіонального управління та його заступниками, затвердженим наказом від 31.12.2025 №4/7, та посадовою інструкцією заступника начальника міжрегіонального управління до посадових обов`язків позивача належали, зокрема, питання матеріально-технічного забезпечення, збереження матеріальних цінностей, взаємодії з органами місцевого самоврядування, мобілізаційної підготовки та цивільного захисту. З указаними документами позивача було ознайомлено під підпис.
Відповідач зазначив, що 04.03.2026 начальником Сумського міжрегіонального управління Свистун І.П. визначено, а 05.03.2026 державним секретарем Міністерства юстиції України затверджено п`ять завдань на строк випробування позивача, строк виконання яких установлено до 17.04.2026. 17.04.2026 позивач подав звіт про результати виконання визначених завдань, а 20.04.2026 - додаткові письмові пояснення. За результатами їх розгляду начальником Сумського міжрегіонального управління Свистун І.П. складено висновок від 21.04.2026, згідно з яким позивач не виконав жодного із завдань у встановлений строк та не надав належних документальних підтверджень їх виконання.
Стосовно першого завдання, яке передбачало проведення повного аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області, відповідач зазначив, що позивач обмежився аналізом видатків на охорону праці та цивільний захист у межах виконання окремого доручення щодо підготовки пропозицій до Бюджетної декларації на 2027-2029 роки. При цьому сформований позивачем у системі електронного документообігу АСКОД лист до Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення не був підписаний, унаслідок чого відповідна інформація не надійшла адресату. Наданий позивачем лист від 05.03.2026 щодо проведення структурними підрозділами внутрішнього аудиту та визначення потреб у матеріально-технічному забезпеченні, на думку відповідача, також не підтверджує виконання завдання, оскільки за результатами отриманих відповідей відповідні потреби не були сформовані, а обґрунтовані пропозиції до міжрегіонального управління не надходили. Крім того, відповідач зазначив, що подана позивачем 20.04.2026 таблиця не відповідала суті визначеного завдання, не містила необхідних погоджень та була надана після встановленого строку звітування.
Щодо другого завдання, яке стосувалося аналізу стану службових приміщень, пошуку приміщень та надання обґрунтованих пропозицій щодо їх оренди, а також організації збереження матеріальних цінностей, відповідач зазначив, що позивач не провів належного аналізу стану приміщень, не здійснив необхідних виїздів до структурних підрозділів у районах Чернігівської області та не подав документально підтверджених пропозицій щодо оренди чи поліпшення стану службових приміщень. Відповідач послався на невідповідність зазначених позивачем відомостей про розмір орендної плати фактичним умовам договорів оренди приміщень у містах Городня та Чернігів, а також на те, що заходи щодо пошуку приміщення для державного нотаріального архіву здійснювалися іншими посадовими особами міжрегіонального управління. За твердженням відповідача, позивач не був залучений до відповідного листування щодо оренди приміщень, а його посилання на попередні заходи з пошуку приміщень та укладення договорів про повну матеріальну відповідальність не підтверджують виконання визначеного завдання.
Стосовно третього завдання щодо налагодження ефективної взаємодії та співпраці з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами та організаціями у Чернігівській області відповідач зазначив, що позивач не надав належних документальних підтверджень здійснення відповідних заходів, офіційного листування або досягнутих результатів співпраці. На думку відповідача, наведені позивачем відомості про зустрічі з окремими посадовими особами з питань пошуку приміщень для державного нотаріального архіву не підтверджують виконання цього завдання, оскільки відповідні питання вже опрацьовувалися міжрегіональним управлінням, а результативної взаємодії з іншими органами місцевого самоврядування та територіальними громадами позивачем не забезпечено.
Щодо четвертого завдання, яке передбачало перевірку стану документації, актуалізацію мобілізаційних планів та аналіз готовності структурних підрозділів до роботи в особливий період, відповідач зазначив, що позивач не забезпечив актуалізації мобілізаційних планів, не подав їх на затвердження та не здійснив повного аналізу готовності структурних підрозділів до роботи в особливий період. При цьому відповідач не погодився з доводами позивача про ненадання йому відповідної документації та доступу до документів з обмеженим доступом, наголосивши на відповідності визначеного завдання його посадовим обов`язкам. Відповідач також зазначив, що наявність вакантної посади головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи не звільняла позивача від виконання покладених на нього функцій, зокрема від необхідності внесення пропозицій щодо заміщення відповідної вакансії або організації виконання обов`язків за цією посадою.
Стосовно п`ятого завдання щодо забезпечення повної актуалізації планів цивільного захисту відповідач зазначив, що позивач не забезпечив приведення зазначених планів у відповідність до чинних вимог, не здійснив необхідного аналізу нормативно-правових актів та не вніс пропозицій щодо організації виконання функцій за вакантною посадою головного спеціаліста з питань цивільного захисту та охорони праці. На думку відповідача, наведені позивачем відомості щодо проведення навчань з питань цивільного захисту не стосувалися безпосередньо визначеного завдання, а відповідні організаційні заходи були здійснені ще до призначення позивача на посаду. Відповідач також заперечив доводи позивача щодо неналежної передачі документації з питань цивільного захисту, посилаючись на службову записку Управління організаційної роботи, документування та контролю міжрегіонального управління.
Узагальнюючи наведене, відповідач зазначив, що за результатами проходження випробування встановлено невиконання позивачем усіх п`яти визначених завдань у встановлений строк, що стало підставою для висновку безпосереднього керівника від 21.04.2026 про невідповідність позивача займаній посаді та внесення пропозиції щодо його звільнення.
Відповідач наголосив, що відповідно до частини шостої статті 35 та пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця у разі встановлення невідповідності займаній посаді протягом строку випробування за умови письмового попередження не пізніше ніж за сім календарних днів.
Відповідач вважає, що встановлена законом процедура звільнення була дотримана. При цьому Законом України «Про державну службу» не передбачено обов`язку наводити в письмовому попередженні про звільнення розширене обґрунтування встановленої невідповідності займаній посаді.
Окремо відповідач заперечив доводи позивача про необхідність урахування позитивних результатів щорічного оцінювання його службової діяльності за 2024 та 2025 роки. На думку відповідача, оцінювання результатів службової діяльності державного службовця відповідно до статті 44 Закону України «Про державну службу» та встановлення відповідності займаній посаді протягом строку випробування відповідно до статті 35 цього Закону є різними правовими процедурами, які мають відмінні цілі, порядок проведення та правові наслідки. Відмінні результати оцінювання службової діяльності позивача на попередній посаді регіонального координатора не підтверджують його відповідності іншій посаді, яка передбачає відмінні повноваження, завдання та рівень відповідальності.
Враховуючи викладене, Міністерство юстиції України вважає, що оскаржувані накази прийняті уповноваженим суб`єктом із дотриманням вимог законодавства, за наявності належних підстав для припинення державної служби позивача у зв`язку з невідповідністю займаній посаді протягом строку випробування, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Представником позивача було подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що наведені у відзиві твердження про невиконання завдань ґрунтуються переважно на суб`єктивних оцінках безпосереднього керівника та не підтверджені конкретними документами, результатами службових перевірок або іншими належними доказами.
Стосовно правомірності встановлення випробувального строку позивач не заперечує факту видання наказу Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к та встановлення випробування строком два місяці. Водночас предметом спору вважає дотримання процедури проходження випробування, відповідність визначених завдань посадовим обов`язкам позивача та обґрунтованість висновку про його невідповідність займаній посаді.
Позивач наголосив, що він понад 24 роки працював в органах Міністерства юстиції України, з яких понад 20 років обіймав керівні посади, а результати оцінювання його службової діяльності за 2024 та 2025 роки були визначені як «відмінні». На думку позивача, попереднє припинення державної служби та подальші організаційні зміни в системі міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України не свідчать про втрату ним професійної компетентності. При цьому його основні управлінські функції після призначення на посаду у 2026 році залишилися аналогічними тим, які він виконував раніше.
Окремо позивач наголосив, що відповідач безпідставно ототожнює функції заступника начальника міжрегіонального управління щодо організації, координації та контролю відповідних напрямів роботи з безпосереднім виконанням спеціалізованих функцій головних спеціалістів.
Зокрема, у період проходження випробування посади головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи та головного спеціаліста з питань цивільного захисту й охорони праці залишалися вакантними. За твердженням представника позивача, визначені завдання фактично передбачали виконання позивачем функціональних обов`язків зазначених спеціалістів, а не властивих його посаді управлінських функцій, що суперечить вимогам статті 35 Закону України «Про державну службу».
Щодо першого завдання, яке передбачало проведення аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області, представник позивача зазначила, що позивач організував збір відповідної інформації, надав 05.03.2026 доручення керівникам структурних підрозділів, опрацював отримані відповіді та сформував узагальнену таблицю потреб.
На її переконання, відповідач фактично визнає проведення позивачем зазначеної роботи, проте безпідставно не вважає її належним виконанням завдання через спосіб оформлення результатів.
Представник позивача наголосила, що завданнями на строк випробування не було визначено обов`язкової форми проведення аналізу, способу узагальнення інформації, необхідності погодження матеріалів, підписання кожного окремого документа чи оформлення результатів у вигляді службової записки.
Відтак, на її думку, відповідач застосував критерії оцінювання, які не були встановлені до початку виконання завдання та не доводилися до відома позивача під час проходження випробування.
Також представник позивача заперечила доводи відповідача про те, що проведений аналіз стосувався виключно формування бюджетної декларації, зазначивши, що результати аналізу матеріально-технічних потреб могли одночасно використовуватися для виконання декількох взаємопов`язаних службових завдань.
Стосовно відсутності електронного підпису на окремому документі в системі електронного документообігу представник позивача зазначила, що предметом оцінювання було проведення аналізу та формування потреб, а не технічний статус документа. При цьому відповідач не довів, що зазначена обставина унеможливила виконання завдання або спричинила негативні наслідки.
Щодо другого завдання, яке стосувалося аналізу стану службових приміщень, пошуку приміщень, підготовки пропозицій щодо їх оренди та організації збереження матеріальних цінностей, позивач зазначив, що його виконання не передбачало обов`язкового здійснення службових відряджень, особистого огляду кожного приміщення, оформлення окремих довідок чи письмового підтвердження переговорів.
На думку позивача, аналіз стану приміщень міг здійснюватися на підставі інформації структурних підрозділів, службового листування, технічних характеристик та інших офіційних джерел, а використання позивачем уже наявних матеріалів відповідало характеру його управлінських функцій.
Позивач також заперечив твердження про невиконання роботи щодо пошуку приміщень для Державного нотаріального архіву Чернігівської області, зазначивши, що здійснення відповідного листування іншими підрозділами не спростовує його участі в організації цієї роботи. Відсутність прізвища позивача серед виконавців окремого листа, на його переконання, не є доказом невиконання завдання.
Щодо розбіжностей у зазначених розмірах орендної плати позивач зауважив, що завдання передбачало аналіз стану приміщень і пошук можливих варіантів їх використання, а не проведення бухгалтерських розрахунків.
Стосовно організації збереження матеріальних цінностей позивач наголосив на відсутності встановлених фактів втрати, пошкодження, нестачі або незаконного відчуження майна, а також актів інвентаризації, ревізій чи службових перевірок, які підтверджували б порушення в цій сфері. За твердженням позивача, договори про повну матеріальну відповідальність були укладені, а система забезпечення збереження майна функціонувала.
Щодо третього завдання, яке передбачало налагодження ефективної взаємодії з органами місцевого самоврядування, територіальними громадами, підприємствами, установами та організаціями Чернігівської області, позивач зазначив, що відповідач не заперечує факту проведення позивачем зустрічей з посадовими особами органів місцевого самоврядування щодо вирішення питання розміщення Державного нотаріального архіву.
На переконання позивача, налагодження взаємодії не обмежується офіційним листуванням, а може здійснюватися шляхом робочих зустрічей, переговорів, нарад, особистого спілкування та телефонних консультацій. При цьому визначене завдання не містило вимоги щодо проведення конкретної кількості зустрічей, відвідування визначених територіальних громад, обов`язкового письмового оформлення кожного контакту або досягнення позитивного результату у вигляді укладення договору оренди.
Позивач зазначив, що відмова потенційного орендодавця в наданні приміщення не свідчить про відсутність проведеної роботи, оскільки прийняття такого рішення залежало від волевиявлення іншого суб`єкта. Відтак висновок відповідача про повне невиконання третього завдання позивач вважає необґрунтованим та таким, що ґрунтується на застосуванні додаткових критеріїв оцінювання після завершення випробування.
Щодо четвертого завдання, яке передбачало перевірку стану документації, актуалізацію мобілізаційних планів та аналіз готовності структурних підрозділів до роботи в особливий період, позивач зазначив, що відповідач не врахував об`єктивних обставин, які перешкоджали його виконанню. Зокрема, посада головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи залишалася вакантною, документація з відповідного напряму позивачу не передавалася, акти приймання-передачі та номенклатурні справи були відсутні, а доступу до документів з грифом «Для службового користування» йому не було надано.
Позивач наголосив, що посадовою інструкцією заступника начальника міжрегіонального управління передбачено здійснення організації та контролю за заходами з мобілізаційної підготовки, тоді як завдання на строк випробування фактично передбачало особисте виконання комплексу спеціалізованих робіт головного спеціаліста.
Також позивач заперечив доводи відповідача щодо невнесення позивачем пропозицій про заміщення вакантної посади, зазначивши, що вирішення кадрових питань належить до повноважень суб`єкта призначення та керівника державної служби.
На переконання позивача, відсутність належного кадрового забезпечення, не передача документації, ненадання доступу до відповідних матеріалів та відсутність методичного супроводу з боку відповідача об`єктивно впливали на можливість виконання завдання.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач не конкретизував, які саме мобілізаційні плани не були актуалізовані, які положення нормативно-правових актів порушено та які конкретні недоліки встановлено. При цьому жодних приписів або зауважень контролюючих органів щодо відповідного напряму діяльності не наведено.
Щодо п`ятого завдання, яке передбачало забезпечення повної актуалізації планів цивільного захисту, позивач зазначив, що відповідач не визначив, які саме плани не були приведені у відповідність до чинних вимог, яких змін вони потребували та які конкретні заходи позивач не виконав.
Позивач повторно звернув увагу на вакантність посади головного спеціаліста з питань цивільного захисту та охорони праці, функції якого, за його твердженням, фактично були покладені на позивача поряд із виконанням ним власних посадових обов`язків. Водночас документація з питань цивільного захисту позивачу належним чином не передавалася, відповідні акти приймання-передачі, описи справ та інші документи, що підтверджують передачу матеріалів, були відсутні.
Позивач зазначив, що наведені відповідачем посилання на проведення заходів із навчання працівників до призначення позивача не доводять невиконання ним завдання, оскільки його управлінські функції передбачали забезпечення подальшої організації та функціонування відповідного напряму діяльності.
Узагальнюючи заперечення щодо четвертого та п`ятого завдань, позивач наголосив, що відповідач фактично поклав на нього одночасне виконання обов`язків за трьома різними посадами, не забезпечивши необхідних організаційних умов, документації, кадрового та методичного супроводу.
Окремо позивач заперечив посилання відповідача на дискреційний характер повноважень суб`єкта призначення щодо встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, оскільки, на його думку, наявність дискреційних повноважень не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку приймати законні, обґрунтовані та пропорційні рішення на підставі всебічного дослідження обставин і належних доказів.
Позивач також не погодився з твердженням відповідача про відсутність правового значення результатів щорічного оцінювання службової діяльності позивача за 2024 та 2025 роки, зазначивши, що він не ототожнює процедуру щорічного оцінювання з процедурою випробування. Водночас результати щорічного оцінювання підтверджують рівень професійної компетентності позивача, управлінських навичок та здатність виконувати аналогічні посадові обов`язки.
За твердженням позивача, оцінювання службової діяльності позивача за 2024 та 2025 роки здійснювалося за участю тієї самої безпосередньої керівниці, яка згодом склала негативний висновок про результати випробування. При цьому завдання, які виконувалися позивачем у межах щорічного оцінювання, стосувалися аналогічних напрямів діяльності, зокрема організації роботи структурних підрозділів, матеріально-технічного забезпечення, взаємодії з органами влади та здійснення контрольних функцій.
Позивач вважає необґрунтованим висновок про повну його невідповідність займаній посаді через декілька місяців після отримання ним відмінної оцінки службової діяльності, за відсутності істотних змін у посадових обов`язках та функціональному навантаженні.
Крім того, позивач заперечив доводи відповідача щодо необізнаності з підставами звільнення та відсутності звернення про ознайомлення з висновком безпосереднього керівника, зазначивши, що попередження про звільнення від 24.04.2026 не містило належної конкретизації обставин, які стали підставою для висновку про невідповідність позивача займаній посаді. Після його отримання позивач 28.04.2026 звернувся зі скаргою, у якій виклав заперечення щодо підстав запланованого звільнення.
Також позивач наголосив, що рішення про невідповідність його займаній посаді було прийнято без проведення належного проміжного моніторингу виконання завдань, обговорення результатів з позивачем та надання йому рекомендацій щодо усунення можливих недоліків.
На підтвердження своєї позиції позивач послався на Методичні рекомендації з питань випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31.01.2024 №11-24, які, за його доводами, передбачають необхідність чіткого визначення завдань, створення належних умов проходження випробування, здійснення моніторингу та обговорення результатів виконання завдань.
На переконання позивача, висновок безпосереднього керівника від 21.04.2026 не може розглядатися як беззаперечне підтвердження невиконання позивачем завдань, оскільки є одним із документів, що підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.
Крім того, позивач наголосив, що предметом оскарження є три накази Міністерства юстиції України: від 01.05.2026 №680/к, від 01.05.2026 №684/к та від 04.05.2026 №689/к, а не лише два накази, зазначені відповідачем у відзиві.
З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач не довів фактичного невиконання ним визначених завдань, не забезпечив об`єктивного оцінювання результатів випробування та прийняв рішення про звільнення без належного фактичного й правового обґрунтування.
У запереченнях на відповідь на відзив Міністерство юстиції України не погодилося з доводами позивача, зазначивши, що вони фактично повторюють аргументи позовної заяви, ґрунтуються на вибірковому тлумаченні законодавства та суб`єктивній оцінці доказів, які вже були проаналізовані відповідачем у відзиві.
На думку відповідача, у відзиві наведено конкретні обставини невиконання кожного із завдань, зазначено результати, яких позивач не досягнув, та документи, які ним не були надані. Водночас відповідь на відзив не містить нових доказів, які б спростовували відповідні висновки.
Стосовно правомірності встановлення випробування відповідач зазначив, що наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к ОСОБА_1 призначено з 04.03.2026 на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області зі встановленням випробування строком два місяці.
Відповідач наполягав, що зазначене призначення зумовило виникнення нових самостійних правовідносин державної служби, а позивач особисто погодився зі встановленням випробування, що підтверджується його заявою про призначення та ознайомленням з відповідним наказом.
При цьому відповідач повторно звернув увагу на те, що наказом Міністерства юстиції України від 07.11.2022 №4955/5 позивача було звільнено з попередньої посади за власним бажанням з припиненням державної служби, після чого він проходив державну службу на посаді регіонального координатора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідач зазначив, що подальше призначення позивача на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області не було продовженням попереднього призначення, а тому тривалий стаж державної служби та позитивні результати попередньої службової діяльності не виключали передбаченого статтею 35 Закону України «Про державну службу» права суб`єкта призначення встановити випробування.
Щодо відповідності завдань посадовим обов`язкам відповідач зазначив, що посадовою інструкцією заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, затвердженою 31.12.2025, передбачено виконання управлінських функцій, зокрема забезпечення реалізації відповідних напрямів діяльності, здійснення організації роботи, контролю та координації структурних підрозділів.
На думку відповідача, усі визначені позивачеві завдання відповідали зазначеним посадовим повноваженням та передбачали досягнення управлінського результату, а не безпосереднє виконання технічних функцій головних спеціалістів.
Відповідач заперечив твердження позивача про те, що на нього фактично покладено виконання обов`язків за вакантними посадами головного спеціаліста з питань мобілізаційної роботи та головного спеціаліста з питань цивільного захисту й охорони праці.
Посилаючись на наказ Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 31.12.2025 №4/7 «Про розподіл функціональних повноважень між начальником Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та його заступниками», відповідач зазначив, що до повноважень позивача належали організація та координація роботи у сферах мобілізаційної підготовки, цивільного захисту й охорони праці, здійснення контролю за відповідними заходами та забезпечення результатів діяльності за цими напрямами.
Відповідач наголосив, що наявність вакантних посад відповідних головних спеціалістів не змінювала обсягу повноважень позивача та не звільняла його від обов`язку організовувати роботу за закріпленими напрямами. При цьому за відсутності працівників на окремих посадах саме посадова особа, відповідальна за організацію та координацію відповідного напряму, повинна забезпечувати безперервність виконання покладених на державний орган функцій.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач був ознайомлений з розподілом функціональних повноважень під підпис та не висловлював зауважень щодо їх змісту.
Стосовно посилань позивача на Методичні рекомендації з питань випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, затверджені наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31.01.2024 №11-24, відповідач зазначив, що вказані рекомендації не є нормативно-правовим актом, не проходили державної реєстрації в Міністерстві юстиції України та не встановлюють юридично обов`язкових правил поведінки.
Відповідач також заперечив доводи позивача про застосування після завершення випробування нових критеріїв оцінювання, зазначивши, що єдиним критерієм було виконання визначених завдань у встановлений строк.
За твердженням відповідача, 04.03.2026 начальником Сумського міжрегіонального управління Свистун І.П. було визначено, а 05.03.2026 державним секретарем Міністерства юстиції України затверджено п`ять завдань на строк випробування, з якими позивача ознайомлено 05.03.2026. 17.04.2026 позивач подав звіт про результати виконання завдань, а також додаткову інформацію, викладену в листі №1.4/34/6/26/СЛВ. За результатами розгляду зазначених матеріалів безпосереднім керівником складено висновок від 21.04.2026 про невиконання позивачем жодного із визначених завдань у встановлений строк та відсутність документального підтвердження їх виконання.
Відповідач наголосив, що організація збору інформації, проведення окремих зустрічей, підготовка проєктів документів або здійснення попереднього аналізу самі по собі не свідчать про виконання завдань, оскільки предметом оцінювання був саме кінцевий результат, а не окремі проміжні дії.
Щодо доводів позивача про недостатню конкретизацію завдань та невизначеність форми їх виконання відповідач зазначив, що позивач своєчасно ознайомився з переліком завдань і строками їх виконання, не висловлював зауважень щодо їх змісту та протягом строку випробування не звертався до суб`єкта призначення або безпосереднього керівника з проханням про роз`яснення чи уточнення завдань.
На думку відповідача, відсутність визначеної форми документального оформлення результату не свідчить про неможливість виконання завдання, оскільки визначальним є досягнення його мети, підтверджене об`єктивними даними або службовими документами.
При цьому відповідач зазначив, що листом Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 17.04.2026 №10.3/34/23/26/СЛВ позивачеві було запропоновано надати документи, які підтверджують виконання визначених завдань.
Однак, за твердженням відповідача, позивач не надав належних організаційно-розпорядчих документів, аналітичних матеріалів, службових записок, проєктів рішень, листів або інших офіційних документів, які б підтверджували досягнення необхідних результатів хоча б за одним із завдань.
Стосовно дискреційних повноважень суб`єкта призначення відповідач зазначив, що відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу» саме суб`єкт призначення уповноважений оцінювати результати проходження випробування, професійні якості державного службовця, його здатність належним чином виконувати посадові обов`язки та забезпечувати виконання поставлених завдань.
У відповіді на заперечення позивач зазначив, що наведені відповідачем доводи не спростовують обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, і не підтверджені належними та допустимими доказами.
На переконання позивача, відповідач повторно викладає власну суб`єктивну оцінку спірних правовідносин, не наводить нових доказів та не виконує покладеного на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності оскаржуваних рішень.
Зокрема, позивач наголосив, що відповідач фактично обмежується посиланням на висновок безпосереднього керівника від 21.04.2026 про невиконання завдань на строк випробування, який, на його думку, лише відображає позицію відповідної посадової особи та сам по собі не підтверджує достовірності викладених у ньому обставин. При цьому відповідач не спростував доказів, поданих позивачем разом із позовною заявою та відповіддю на відзив, а також не навів нових обставин, які б підтверджували правомірність прийнятих наказів.
Стосовно доводів відповідача про законність встановлення випробування позивач зазначив, що вони не стосуються предмета спору, оскільки позивач не заперечує права суб`єкта призначення встановлювати державному службовцю випробування під час призначення на посаду. Позивач наголосив, що предметом оскарження є законність звільнення позивача відповідно до наказів, прийнятих на підставі висновку про його невідповідність займаній посаді.
На думку позивача, відповідач залишив поза увагою ту обставину, що визначені йому на строк випробування завдання стосувалися тих самих напрямів діяльності, за якими він раніше виконував управлінські функції на посадах регіонального координатора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області.
Позивач зазначив, що посадова інструкція заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, затверджена у 2025 році, за своїм змістом та функціональним наповненням є аналогічною посадовим інструкціям, які діяли під час попереднього проходження ним державної служби, та передбачає виконання аналогічних управлінських функцій щодо організації роботи, координації діяльності структурних підрозділів і взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування.
На переконання позивача, за відсутності істотних змін у посадових обов`язках, функціональному навантаженні та професійних вимогах до посади відповідач не обґрунтував, яким чином позивач, чия службова діяльність незадовго до призначення була оцінена на найвищому рівні, протягом двох місяців став таким, що повністю не відповідає займаній посаді.
Представник позивача вважає, що зазначена суперечність свідчить про необ`єктивність висновку щодо результатів випробування, тоді як посилання відповідача на виникнення нових правовідносин державної служби не пояснює, у чому саме полягала зміна професійного функціонального навантаження позивача.
Щодо посилань відповідача на рекомендаційний характер Методичних рекомендацій з питань випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31.01.2024 №11-24, позивач зазначив, що він не розглядає ці рекомендації як самостійну нормативно-правову підставу для вирішення спору. На переконання позивача, відсутність державної реєстрації цього документа не виключає можливості його врахування судом під час тлумачення норм законодавства, а посилання на рекомендаційний характер документа не спростовує наведених у ньому підходів до визначення завдань, оцінювання результатів випробування та створення належних умов його проходження.
Стосовно доводів відповідача про те, що під час проходження випробування оцінюванню підлягав виключно кінцевий результат виконання завдань, позивач зазначив, що затверджені 05.03.2026 завдання не містили такого критерію оцінювання, оскільки не були визначені конкретні показники успішності виконання завдань, форми оформлення кінцевих результатів, способи їх документального підтвердження та перелік документів, які повинен був подати позивач.
Позивач наголосив, що твердження про оцінювання виключно кінцевого результату вперше наведено відповідачем під час судового розгляду справи, а тому фактично свідчить про зміну або конкретизацію критеріїв оцінювання після завершення строку випробування.
Крім того, позивач звернув увагу на суперечливість позиції відповідача, який, визнаючи відсутність заздалегідь визначеної форми результату виконання завдань, водночас вважає їх невиконаними через неподання певних документів, вимоги щодо складання яких позивачу попередньо не встановлювалися. На переконання позивача, такий підхід суперечить принципу правової визначеності та свідчить про застосування до результатів випробування критеріїв, які не були доведені до відома державного службовця до початку виконання завдань.
Окремо позивач не погодився з доводами відповідача про дискреційний характер повноважень суб`єкта призначення щодо визначення відповідності державного службовця займаній посаді, оскільки наявність таких повноважень не означає права суб`єкта призначення ухвалювати рішення без належного фактичного та доказового обґрунтування і не виключає судового контролю за їх реалізацією.
Також позивача заперечив твердження відповідача про відсутність звернень після отримання попередження про звільнення від 24.04.2026 та зазначив, що 28.04.2026 позивач подав на ім`я державного секретаря Міністерства юстиції України скаргу на попередження про звільнення, у якій виклав заперечення щодо встановлених відповідачем обставин, навів пояснення стосовно виконання визначених завдань та висловив незгоду з висновком про невідповідність займаній посаді.
На переконання позивача, відповідач безпідставно ототожнює відсутність окремого звернення про ознайомлення з висновком безпосереднього керівника з відсутністю заперечень проти запланованого звільнення, хоча подана позивачем скарга вимагала належного розгляду викладених у ній аргументів.
Узагальнюючи наведене, позивач зазначив, що відповідач не спростував обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не довів фактичного невиконання позивачем визначених завдань та повторно обмежився посиланням на висновок безпосереднього керівника щодо їх повного невиконання.
Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, в якому Мін`юст просить суд:
- призначити розгляд справи № 320/22774/26 за правилами загального позовного провадження;
- у разі відмови в задоволенні клопотання - здійснювати розгляд справи у спрощеному з викликом представника Міністерства юстиції України.
Клопотання мотивоване недоцільністю здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши означене клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову у даній справі є оскарження наказів про звільнення позивача із займаної посади, а також поновлення його на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та внесення записів до трудової книжки.
Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.
Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26.05.2022 у справі №640/594/20, від 22.10.2021 у справі № 200/6491/20-а, від 07.10.2021 у справі № 640/23517/20, від 05.10.2021 у справі № 640/23385/20, від 05.08.2021 у справі № 200/5490/20-а, від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 тощо.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, а тому відсутні підстави для задоволення заяви відповідача у цій частині.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Проте, як вже зазначалося судом, посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про здійснення розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
у с т а н о в и в:
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №844/к позивача призначено з 28.02.2020 на посаду заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) як переможця конкурсу зі встановленням випробування строком шість місяців.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.11.2022 №4955/5 позивача звільнено з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління 07.11.2022 за власним бажанням.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.11.2022 №4369/04 оголошено наказ від 07.11.2022 №4955/5 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління 07.11.2022 за власним бажанням.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.11.2022 №7374/04 ОСОБА_1 призначено на посаду регіонального координатора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з 08.11.2022.
Наказом Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №642/04 позивача звільнено з посади регіонального координатора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 03.03.2026 за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби. Підставою вказано заяву ОСОБА_1 .
Наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к ОСОБА_2 призначено з 04.03.2026 на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції у Чернігівській області на строк до призначення на цю посаду переможця конкурсу в установленому законодавством порядку, але не більше ніж 12 місяців з дня припинення або скасування воєнного стану із встановленням випробування строком на два місяці.
Означений наказ містить відмітку про ознайомлення позивача та про отримання копії наказу 03.03.2026.
Наказом Мін`юсту від 03.03.2026 №665/04 оголошено наказ від 02.03.2026 №388/к про призначення позивача на посаду.
Начальником міжрегіонального Міністерства юстиції України позивачу визначено завдання від 05.03.2026 №30552/14.3/32-26 на строк випробування з 04.03.2026 по 03.05.2026, зі встановленням строку подання звіту про виконання завдань - 17.04.2026, та строку подання висновку безпосереднього керівника - 21.04.2026. Із завданням позивача ознайомлено під підпис 05.03.2026. Строк виконання завдань встановлено до 17.04.2026.
Позивачу встановлено наступні завдання:
1) проведення 100 % аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області;
2) проведення 100 % аналізу стану службових приміщень структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, пошук службових приміщень та надання обґрунтованих пропозицій щодо їх оренди (у разі необхідності); забезпечення координації та організації збереження матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області в межах повноважень;
3) забезпечення налагодження ефективної взаємодії та співпраці з питань, в межах повноважень Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами, організаціями у Чернігівській області;
4) проведення 100 % перевірки стану документації, забезпечення актуалізації мобілізаційних планів, забезпечення повного аналізу готовності структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до роботи в особливий період, відсутності порушень та приписів контролюючих органів;
5) забезпечення 100 % актуалізації планів цивільного захисту.
17.04.2026 позивачем подано через СЕД АСКОД звіт №1.4/34/2/26/СЛІ про результати виконання завдань, встановлених на строк випробування на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області за період з 04.03.2026 по 17.04.2026, в якому щодо кожного з поставлених 5 завдань зазначив таке:
- перше завдання фактично виконано 15.04.2026, а саме: з метою належного функціонування підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області здійснено системний збір, узагальнення та аналіз інформації, отриманої від відповідальних осіб структурних підрозділів щодо наявного матеріально-технічного забезпечення, його стану та фактичної потреби в оновленні або доукомплектуванні. На підставі зібраних даних сформовано перелік потреб у матеріально-технічних цінностях. Отримана інформація буде використана при формуванні бюджетного запиту на 2027 рік. Закупівля матеріально-технічних цінностей у Сумському міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України у Чернігівській області здійснюється в межах затверджених бюджетних асигнувань на 2026 рік з дотриманням вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель;
- друге завдання фактично виконано 15.04.2026, а саме: у межах виконання посадових обов`язків здійснено збір та опрацювання інформації щодо фактичного стану службових приміщень Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, рівня їх забезпеченості, відповідності вимогам щодо умов праці та потреби у покращенні або розширенні площ. За результатами аналізу сформовано узагальнену інформацію щодо прийняття відповідних рішень. Організовано роботу з пошуку службових приміщень для розміщення відділення відділу державної виконавчої служби у місті Городня Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, а також додаткових приміщень для розміщення нотаріального архіву у Чернігівській області, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 55. Підготовлено та направлено балансоутримувачу - Чернігівській обласній раді, обґрунтовану пропозицію щодо доцільності оренди додаткових приміщень. Станом на 17.04.2026 погоджується питання щодо надання в оренду додаткових приміщень. З метою належної організації обліку та забезпечення збереження матеріальних цінностей, що перебувають на балансі Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області та використовуються працівниками структурних підрозділів, забезпечено укладення договорів про повну матеріальну відповідальність з усіма керівниками структурних підрозділів. Вжиті заходи сприяли впорядкуванню використання службових приміщень, підвищенню рівня матеріальної відповідальності та забезпеченню належних умов для функціонування структурних підрозділів;
- щодо третього завдання вказано, що з метою вирішення актуальних питань діяльності та забезпечення належного функціонування структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області організовано та проведено робочі зустрічі з керівництвом Чернігівської обласної ради, зокрема з головою обласної ради та заступником голови обласної ради. Під час зустрічей обговорено питання, що стосуються забезпечення службовими приміщеннями, а також можливостей взаємодії у межах реалізації повноважень органів юстиції. Крім того, проведено робочу зустріч з керівництвом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради, під час якої розглянуто питання, пов`язані з використанням державного майна, можливості передачі в оренду приміщень для забезпечення діяльності підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. За результатами проведених зустрічей досягнуто домовленостей щодо подальшої взаємодії, визначено напрями співпраці. Фактичним строком виконання вказано 26.03.2026 - 02.04.2026;
- по четвертому завданню вказано про його виконання 23.03.2026 та зазначено, що проведено перевірку стану документації, забезпечення актуалізації мобілізаційних планів, забезпечено повний аналіз готовності структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до роботи в особливий період, відсутності порушень та приписів контролюючих органів;
- по п`ятому завданню вказано про його виконання 19.03.2026 та зазначено, що у межах виконання завдань з організації цивільного захисту здійснено перегляд та оновлення наявних планів реагування на надзвичайні ситуації, особливостей діяльності структурних підрозділів та можливих ризиків. Уточнено порядок дій відповідальних осіб у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Крім того, з 16.03.2026 по 19.03.2026 організовано та проведено Навчально-методичним центром ЦЗ та БЖД Чернігівської області навчання та перевірку знань у сфері цивільного захисту для керівників структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області. Під час навчання розглянуто основні положення нормативних актів щодо цивільного захисту, порядок дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, правила користування засобами індивідуального захисту, а також відповідальність посадових осіб за дотримання встановлених вимог. Встановлено порядок взаємодії між структурними підрозділами та відповідальними особами у сфері цивільного захисту, зокрема щодо оповіщення, евакуації працівників, забезпечення безпеки матеріальних цінностей та організації першочергових заходів реагування. Забезпечено приведення планувальної документації у відповідність до актуальних вимог нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту. Проведені заходи сприяли підвищенню рівня готовності структурних підрозділів до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій та забезпеченню належного рівня організації цивільного захисту.
Листом начальника управління Ірини Свистун від 17.04.2026 №10.3/34/23/26/СЛВ за результатами розгляду звіту позивача про результати виконання завдань, встановлених на строк випробування на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області, для прийняття рішення про відповідність займаній посаді позивача повідомлено, що йому необхідно у термін до 16.00 год. 20.04.2026 надати:
1) підтверджуючі матеріали з детальними розрахунками та обґрунтуваннями, що лягли в основу сформованих позивачем потреб структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області формування бюджетної декларації на 2027 рік;
2) сформований та узагальнений позивачем аналіз, здійснений за результатами збору інформації щодо фактичного стану службових приміщень міжрегіонального управління у Чернігівській області. Окрім того, необхідно уточнити безпосередню участь позивача щодо пошуку службових приміщень. Враховуючи наявність письмової відмови Чернігівської обласної ради щодо виділення додаткової площі для розміщення Державного нотаріального архіву Чернігівської області, необхідно надати підготовлену позивачем пропозицію щодо доцільності оренди додаткових приміщень, адресовану Чернігівській обласній раді. Також, враховуючи, що обов`язок укладення договорів про повну матеріальну відповідальність покладається на керівника, необхідно надати пояснення уточнення, яким чином саме позивачем забезпечено укладання зазначених договорів;
3) підтверджуючі документи про результати досягнутих домовленостей з керівництвом (конкретизувати з ким) Чернігівської обласної ради та з керівництвом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради;
4) конкретизувати та надати підтверджуючі документи виконання четвертого завдання, встановленого на строк випробування;
5) підтверджуючі документи, які лягли в основу наявних планів реагування на надзвичайні ситуації та як саме позивачем уточнено порядок дій відповідальних осіб у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Окрім того, необхідно конкретизувати безпосередньо участь позивача в організації навчання та перевірки знань у сфері цивільного захисту для керівників структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області. Яким чином встановлено порядок взаємодії між структурними підрозділами та відповідальними особами у сфері цивільного захисту, зокрема щодо оповіщення, евакуації працівників, тощо. Разом з тим, необхідно надати підтверджуючі документи, якими приведено планувальну документацію (уточнити) у відповідність до актуальних вимог нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту.
Позивачем через СЕД АСКОД подано начальнику Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України пояснення від 20.04.2026 №1.4/34/6/26/СЛВ, в яких надано відповіді на поставлені у листі від 17.04.2026 №10.3/34/23/26/СЛВ питання та долучено докази на підтвердження викладених пояснень.
Щодо першого завдання зазначено, що на виконання доручення Міністерства юстиції України від 31.03.2026 №32676/16.1/27-26 позивачу як заступнику начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області доручено службовим листом від 12.03.2026 №12.1/34/17/26 надати розрахунок видатків на охорону праці та цивільний захист до Бюджетної декларації на 2027 рік, який 18.03.2026 як виконаний надіслано на зазначену в листі електронну пошту до Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та в паперовому вигляді поштовим відправленням. При підготовці зазначеного розрахунку спільно з працівниками сектору ресурсного забезпечення у Чернігівській та Полтавській областях було проаналізовано потребу у перезаправці вогнегасників по термінах придатності, які зазначені в облікових документах і термін придатності яких спливає у 2027 році. По Чернігівській області додатково включено перелік необхідних видів закупівель, які були зазначені в Акті обстеження об`єкта фонду захисних споруд цивільного захисту від 13.03.2026 №23 (додатково надіслано заявку про потребу у закупівлі від 14.04.2026 № 13.5/34/26/СЛІ). При поданні прогнозних показників у потребі в навчанні працівників Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України по Сумській, Полтавській та Чернігівській областях з питань цивільного захисту, охорони праці та пожежної безпеки проаналізовано наявні інформаційні матеріали з номенклатурної справи «Документи проведених навчань, занять з питань цивільного захисту, пожежної безпеки, охорони праці», за основу взято штатну кількість працівників з урахуванням можливих звільнень та заповнень наявних вакантних посад та термінів виданих посвідчень про проходження навчання із перелічених вище напрямків. Також узагальнену інформацію щодо розрахунку видатків по напрямках державної виконавчої служби, реєстрації актів цивільного стану та нотаріату надано окремо в розрізі напрямків роботи для узагальнення самостійними структурними підрозділами та направлення до Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. З метою аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України по Чернігівській області на електронні адреси структурних підрозділів було надіслано листа з пропозицією надати потреби в матеріально-технічному забезпеченні за зразком, доданим до листа. Узагальнивши отриману інформацію, проаналізовано можливості та враховано рекомендації, зазначені в дорученні Міністерства юстиції України від 31.03.2026 №32676/16.1/27-26 і відповідно подано пропозиції до формування бюджетної декларації на 2027 рік. Узагальнення додано позивачем до цих пояснень.
По другому завданню зазначено, що з метою аналізу стану приміщень, в яких розташовані структурні підрозділи Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області зроблено запити до керівників відповідних структурних підрозділів з метою отримання інформації у потребах покращення стану приміщень. Вказано, що за наявною інформацією нових приміщень потребують два структурні підрозділи: Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі та Перша чернігівська державна нотаріальна контора. Вказано, що в перспективі буде вирішуватися питання про переміщення Семенівської державної нотаріальної контори до міста Короп, з міркувань безпеки. Стосовно переміщення Прилуцького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі зазначено, що питання перебуває на особистому контролі позивача. Вказано, що неодноразово при виїзді до міста Прилук у попередні роки, безпосередньо до Відділу комунального майна Прилуцької міської ради, встановлено відсутність вільних приміщень. Аргументом є укрупнення державних та комунальних підприємств, установ, організацій при об`єднанні Талалаївського, Срібнянського, Варвинського та Ічнянського районів в Прилуцький район. Позивач пояснив, що при особистому спілкуванні з керівництвом Прилуцької районної державної адміністрації питання залишається відкритим. За наявності вільного приміщення буде розглянуто питання про переміщення. Перша чернігівська державна нотаріальна контора розміщена в приміщенні Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів, цивільного стану, що не передбачає нарахування орендної плати, так як приміщення перебуває на балансі Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Узагальнений аналіз додано до пояснень. Також зазначено, що підготовлений проект пропозиції щодо надання додаткової площі для розміщення Державного нотаріального архіву Чернігівської області додано до листа. Позивач пояснив, що договори про повну матеріальну відповідальність укладаються з новопризначеними та діючими керівниками структурних підрозділів відділом персоналу у Чернігівській області у двох примірниках, один з яких знаходиться в Управлінні бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, а інший у відповідальної особи. Станом на 17.04.2026 всі договори укладені.
По третьому завданню зазначено, що з питання оренди додаткових площ для Державного нотаріального архіву у Чернігівській області позивач особисто був на прийомі 03.04.2026 у Голови Чернігівської обласної ради Дмитренко О.Б., де до розмови було запрошено начальника Управління комунального майна Чернігівської обласної ради Куліду В.О. та поведено додатково робочу нараду Питання взято до вирішення. 16.04.2026 позивач особисто зустрічався з заступником Голови Чернігівської обласної ради Блаушем Д.Я. Запропоновано на сьогодні площі підвального приміщення в орендованій будівлі КП «Ліки України», які позивач особисто сьогодні, 20.04.2026, оглянув разом з начальником відділу нотаріату та фінансового моніторингу у Чернігівській області Павленком Є.О. Запропоноване приміщення на обговоренні і домовлено про огляд приміщення на 4 поверсі протягом тижня безпосередньо з керівником ПК «Ліки України».
По четвертому завданню зазначено, що перевірку стану документації та актуалізації мобілізаційних планів не проведено так як відсутній доступ до цих документів. Приписів контролюючих органів з питань мобілізації не надходило.
По п`ятому питанню зазначено, що план цивільного захисту Сумського (Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) міжрегіонального управління юстиції України затверджено начальником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 16.05.2024 потребує актуалізації в частині виключення слів «Донецької, Луганської та Харківської областей». За необхідності позивач вказав, що підготує пропозиції про внесення змін. При організації проведення навчання з питань цивільного захисту з 16.03.2026 по 19.03.2026 особисто позивачем було налагоджено комунікацію з відповідальними особами з навчання, він особисто відвідав Навчально-методичний центр ЦЗ та БЖД Чернігівської області, узагальнив списки слухачів з актуальними електронними поштовими скриньками та контактними даними, підтримувалася співпраця при проведенні навчання, отримав особисто посвідчення про проходження навчання та передав на відправку слухачам. Порядок взаємодії між структурними підрозділами та відповідальними особами у сфері цивільного захисту, зокрема щодо оповіщення, евакуації працівників передбачено Планом цивільного захисту Сумського (Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) міжрегіонального управління Міністерства юстиції України затверджено начальником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 16.05.2024.
Також у поясненнях зазначено про долучення до них додатків на 18 аркушах.
За результатами випробування та встановлення відповідності займаній посаді ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області складено висновок від 21.04.2026, в якому запропоновано вважати позивача таким, що не пройшов випробування та не відповідає займаній посаді з огляду на невиконання ним жодного із визначених завдань, які не суперечать посадовій інструкції, у встановлений строк.
У висновку зазначено, що звіт про виконання завдань отримано 17.04.2026, в якому вказано, що всі завдання виконано, але доказів на підтвердження їх виконання не надано, у зв`язку з чим позивача було зобов`язано надати підтверджуючу інформацію або документи щодо виконання завдань. Відповідь на таке доручення отримано 20.04.2026. станом на 21.04.2026 встановлено, що позивачем не виконано жодного із зазначених завдань, зокрема:
1) по першому завданню відсутні результати проведення аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області, строк виконання яких визначено до 17.04.2026, офіційної інформації щодо потреби у матеріально-технічному забезпеченні до управління не надано. Інформація, зазначена ОСОБА_1 в звіті про виконання визначених завдань на період випробувального терміну не відповідає дійсності, оскільки державним службовцем не було здійснено системний збір, узагальнення та аналіз інформації наявного матеріально-технічного забезпечення структурних підрозділів та підвідомчих установ міжрегіонального управління у Чернігівській області, у зв`язку з чим ним не був сформований перелік потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів міжрегіонального, управління у Чернігівській області та не наданий до міжрегіонального управління. Обґрунтовані пропозиції до міжрегіонального управління від ОСОБА_1 не надходили. Отже, вказане вище свідчить про 100% невиконання завдання, а письмові пояснення ОСОБА_1 , додані до звіту про виконання завдань на період випробування та зазначені у самому звіті, не відповідають реальному стану речей та суті, самого завдання;
2) по другому завданню не здійснено аналіз стану службових приміщень структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області та не надано жодних пропозицій щодо їх пошуку та оренди, не забезпечено координацію та організацію збереження матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів, міжрегіонального управління у Чернігівській області, строк виконання яких визначено до 17.04.2026. Інформація ОСОБА_1 в поданому ним звіті щодо пошуку приміщень для відділу державної виконавчої служби в місті Городня державного нотаріального архіву не має документального підтвердження. Повідомлення щодо пошуку додаткового приміщення для архіву не відповідає дійсності, оскільки листом виконуючого директора КП «Ліки Чернігівщини» на лист міжрегіонального управління від 06.03.2026 була отримана письмова відмова в оренді приміщення. Про непроведення аналізу, стану службових приміщень свідчить також той факт, що ОСОБА_1 в додаткових поясненнях зазначив, приміщення Першої чернігівської державної нотаріальної контори, розміщене в приміщенні Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану не передбачає нарахування окремої орендної плати, так як перебуває на балансі Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Дане твердження спростовується укладеним договором між Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції та Фондом комунального майна Чернігівської міської ради, оренда та витрати на утримання майна вищезазначеного, приміщення складають майже 2 мли грн на рік. Тобто ОСОБА_1 взагалі не аналізувалось зазначене питання. Від ОСОБА_1 не надходило документальних підтверджень щодо пошуку приміщень, но надано жодної обґрунтованої пропозиції щодо оренди чи поліпшення стану службових приміщень структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області. Для аналізу стану службових приміщень структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області та пошуку приміщень ОСОБА_1 не було здійснено жодного виїзду в райони Чернігівської області, що підтверджується відсутністю відповідних службових записок про направлення у відрядження за його участі, що свідчить про відсутність наміру проведення відповідного аналізу. Питання забезпечення координації організації збереження матеріальних цінностей передбачає організацію комплексу заходів, спрямованих на запобігання псуванню, крадіжкам або втраті майна, матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області в межах повноважень, що ОСОБА_1 не було забезпечено. Отже, наведене вище свідчить про відсутність підтверджуючих фактів виконання. ОСОБА_1 , визначеного завдання, натомість наявна інформація не відповідає дійсності;
3) по третьому завданню, не налагоджено ефективну взаємодію та співпрацю з органами місцевого самоврядування, територіальних громад та іншими органами та установами в Чернігівській області, не здійснено жодного виїзду на місця і не проведено жодного результативного заходу, не проведено жодного виїзду до територіальних громад Чернігівської області для забезпечення виконання завдання, строк виконання якого визначено до 17.04.2026;
4) по четвертому завданню - не проведено перевірку стану документації, не забезпечено актуалізацію мобілізаційних планів та не проведено повного аналізу готовності підрозділів до роботи в особливий період, строк виконання яких визначено до 17.04.2026. ОСОБА_1 завдання не виконано, оскільки мобілізаційні плани не актуалізовано та не надано для відповідного затвердження, аналіз готовності структурних підрозділів Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до роботи в особливий період не проведений. Невиконання завдання підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 , наданими 20.04.2026 начальнику Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Попри твердження ОСОБА_1 про відсутність у нього доступу до відповідної документації, такі доводи не знаходять свого підтвердження. оскільки відсутні будь-які докази службової комунікації з цього питання: не зафіксовано жодної службової записки, запитів чи повідомлень з боку ОСОБА_1 щодо надання йому доступу до мобілізаційних планів чи їх отримання. Тобто, державним службовцем не вчинено жодних дій, спрямованих на отримання інформації у встановленому порядку;
5) по п`ятому завданню - не забезпечено 100% актуалізації планів цивільного захисту, строк виконання яких визначено до 17.04.2026. Державним службовцем План цивільного захисту міжрегіонального управління не актуалізовано та не приведено у відповідність, що також підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_1 , наданими 20.04.2026 начальнику Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Інформація ОСОБА_1 щодо проведених навчань з питань цивільного захисту не стосується визначеного завдання.
У висновку зазначено, що невиконання усіх визначених завдань у встановлений строк свідчить про системну неспроможність забезпечити ОСОБА_1 виконання посадових обов`язків, відсутність належного рівня його професійної компетентності, організації навичок та управлінської відповідальності, необхідних для зайняття посади заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області і не підставою для встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
24.04.2026 позивача ознайомлено з попередженням про звільнення у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», яке містить відмітку про ознайомлення позивача та про його незгоду з означеним попередженням.
28.04.2026 позивачем подано скаргу до державного секретаря Міністерства юстиції України з проханням скасувати попередження про звільнення.
Листом Міністерства юстиції України від 30.04.2026 №61916/76995-32-26/14.3 позивача проінформовано про результати розгляду його скарги та зазначено про відповідність попередження про звільнення вимогам законодавства, а також про відсутність законодавчо встановленого механізму скасування попередження про звільнення.
Наказом Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області 01.05.2026 у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Пунктом 1 наказу встановлено, що у разі відсутності ОСОБА_1 , у період випробування на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв`язку з навчанням або з інших поважних причин, продовжити строк випробування на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував свої обов`язки.
Визначено, що у разі тимчасової непрацездатності або відпустки ОСОБА_1 вважати датою звільнення перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документів про тимчасову непрацездатність, або перший робочий день після закінчення відпустки.
Підставою вказано статті 35, 87 Закону України «Про державну службу», статтю 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказ Мін`юсту від 02.03.2026 №388/к «Про призначення», завдання на строк випробування від 05.03.2026 №30552/14.3/32-26, висновок від 21.04.2026 №6981/10.1/1/26, попередження про звільнення від 24.04.2026, №57861/14.3/31-26, лист Сумського міжрегіонального управління юстиції від 30.04.2026 №7526/10.3/1/26.
В означеному наказі описані обставини, викладені у висновку від 21.04.2026 №6981/10.1/1/26.
Наказом Мін`юсту від 01.05.2026 №684/к у зв`язку з надходженням листа Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №7597/10.3/1/26 щодо тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 та з урахуванням пункту 1 наказу Мін`юсту від 01.05.2026 №680/к визначено вважати, що строк випробування, встановлений позивачу наказом від 02.03.2026 №388/к, продовжено на 2 календарних дні, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки та був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю у період випробування, по 05.05.2026.
Наказом Мін`юсту від 04.05.2026 №689/к внесено зміни до наказу від 01.05.2026 №680/к про звільнення позивача шляхом викладення пункту 2 в такій редакції:
« 2. Звільнити ОСОБА_4 з посади заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в Чернігівській області 04 травня 2026 року у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби».
Не погоджуючись з правомірністю звільнення із займаної посади спірними наказами, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі по тексту - Закон №889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави; державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За приписами частин першої – шостої статті 35 Закону №889-VIII в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.
При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим.
На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату. Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців.
У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.
Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв`язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки.
Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону)
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у суб`єкта призначення права встановлення державному службовцю випробувального строку при призначенні його на посаду.
Водночас реалізація суб`єктом призначення передбаченого законом права на встановлення випробування та припинення державної служби у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді не є необмеженою та має здійснюватися з дотриманням принципів законності, обґрунтованості й правової визначеності.
При цьому сам собою факт установлення випробування та ознайомлення державного службовця з визначеними на цей період завданнями не свідчить про правомірність подальшого звільнення. Для застосування пункту 2 частини першої статті 87 Закону №889-VIII необхідним є встановлення саме невідповідності державного службовця займаній посаді, а не лише констатація невиконання окремих завдань або незгоди керівника з результатами діяльності підлеглого.
Як убачається з матеріалів справи, наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2026 №388/к позивача призначено з 04.03.2026 на посаду заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області зі встановленням випробування строком на два місяці.
На період випробування позивачу визначено п`ять завдань, які стосувалися аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів, аналізу стану службових приміщень і надання пропозицій щодо їх оренди, налагодження взаємодії з органами місцевого самоврядування та іншими установами, перевірки документації й актуалізації мобілізаційних планів, а також актуалізації планів цивільного захисту.
17.04.2026 позивач подав звіт про виконання визначених завдань, у якому зазначив про їх виконання та навів опис здійснених заходів. Після отримання цього звіту безпосередній керівник листом від 17.04.2026 запропонував позивачу до 20.04.2026 надати додаткові пояснення та документи на підтвердження результатів виконання кожного завдання. 20.04.2026 позивач надав відповідні пояснення з додатками, в яких конкретизував здійснені ним дії та навів відомості про документи, підготовлені або опрацьовані в межах виконання визначених завдань.
За результатами розгляду звіту позивача та наданих пояснень щодо випробування 21.04.2026 складено висновок, у якому запропоновано вважати позивача таким, що не пройшов випробування та не відповідає займаній посаді з огляду на невиконання ним усіх п`яти завдань у встановлений строк. У подальшому позивача попереджено про звільнення, а наказом Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680к його звільнено з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону №889-VIII. Наказами від 01.05.2026 №684/к та від 04.05.2026 №689/к оформлено продовження строку випробування у зв`язку з відсутністю позивача на роботі та внесено зміни до дати звільнення.
Верховим Судом неодноразово досліджувалося питання звільнення державного службовця на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді, та сформовано відповідні висновки.
Зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі №809//17, від 22.04.2020 у справі №2140/1369/18, від 16.10.2020 у справі №489/548/17, 28.01.2021 у справі №640/23002/19, від 10.06.2021 у справі № 817/892/18, від 30.06.2022 у справі №500/1799/20, від 20.10.2022 у справі №380/7392/20, від 29.02.2024 у справі №380/18554/21 та інших Верховний Суд зазначив, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.
Отже, випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник.
У свою чергу, оцінку тому наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками, здійснює насамперед суб`єкт призначення.
Верховний Суд наголошував, що для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.
Водночас, завданням суду є перевірка правильності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень про звільнення державного службовця у зв`язку з невідповідністю займаній посаді протягом строку випробування, що полягає, насамперед, у тому чи прийнято таке рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях (бездіяльності) особи є підстави для висновку про її невідповідність займаній посаді.
Окрім того, у постановах від 10.06.2021 у справі №817/892/18, від 29.02.2024 у справі №380/18554/21 Верховний Суд вказав, що з метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби, попередження про звільнення має містити підстави невідповідності позивача посаді, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність посаді, в чому така невідповідність полягає. Такий висновок було зроблено з огляду на те, що наслідком непроходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення.
У постанові від 14.04.2026 у справі №480/7129/23 Верховний Суд дійшов висновку, що «…дійсно, суб`єкт призначення у період випробувального строку з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника дійде негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування.
42. Суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду У від 22 липня 2020 року у справі №826/12446/17, на яку вказує автор касаційної скарги.
43. Водночас варто зазначити, що висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Тобто для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення, оскільки, використовуючи дискреційні повноваження, останній зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми.
44. Натомість завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Обов`язковому з`ясуванню, у цьому випадку, підлягають, зокрема такі обставини: коли працівник не справляється з дорученою йому роботою (обов`язками); фіксування самого факту того, що працівник не впорався зі своїми посадовими обов`язками або неналежним чином поставився до них саме в результаті недостатності своєї кваліфікації; визначення конкретних претензій роботодавця, разом із письмовими поясненнями працівника про причини допущених ним порушень».
Отже, з наведених правових позицій Верховного Суду слідує, що хоча первинна оцінка результатів випробування належить до повноважень суб`єкта призначення, така оцінка не може бути суто формальною або ґрунтуватися виключно на суб`єктивному переконанні керівника. Вона має спиратися на конкретні факти, належні докази та зрозумілий зв`язок між установленими обставинами й висновком про професійну невідповідність державного службовця.
При цьому суд не підміняє суб`єкта призначення у визначенні доцільності управлінських рішень, однак перевіряє, чи не є відповідний висновок довільним, чи враховано всі істотні обставини та чи підтверджується він матеріалами, на підставі яких прийнято рішення про звільнення.
Таким чином, в межах спірних правовідносин предметом судової перевірки є наявність чи відсутність достатніх фактичних і правових підстав для висновку про невідповідність позивача займаній посаді, а також дотримання відповідачем установленого законом порядку припинення державної служби.
Судом встановлено, що зі змісту завдань, визначених позивачу на період випробування, убачається, що вони стосувалися декількох самостійних напрямів управлінської діяльності та передбачали як проведення аналітичної й організаційної роботи, так і досягнення певних результатів.
Водночас формулювання завдань містять різні за змістом вимоги. Зокрема, перше завдання передбачало проведення аналізу та формування потреб у матеріально-технічному забезпеченні; друге - аналіз стану службових приміщень, пошук приміщень і надання обґрунтованих пропозицій щодо оренди, а також координацію збереження матеріальних цінностей; третє - налагодження ефективної взаємодії та співпраці; четверте - перевірку документації, актуалізацію мобілізаційних планів і аналіз готовності до роботи в особливий період; п`яте - актуалізацію планів цивільного захисту.
При цьому в завданнях не конкретизовано, які саме документи повинні бути створені або подані за результатами їх виконання, за якими об`єктивними показниками має визначатися ефективність взаємодії, яким чином має оформлюватися аналіз, а також які саме документи свідчитимуть про повне виконання кожного із завдань.
Означені обставини не свідчать про те, що державний службовець був звільнений від обов`язку належно виконувати визначені завдання або підтверджувати результати своєї роботи. Однак за таких обставин суб`єкт призначення мав оцінити подані позивачем відомості й документи в їх сукупності, з`ясувати, які саме дії були вчинені, які результати досягнуті, які складові завдань залишилися невиконаними та з яких причин, а не обмежуватися загальним висновком про невиконання всіх завдань у повному обсязі.
Так, щодо першого завдання позивач у звіті зазначив про проведення збору й узагальнення інформації щодо наявного матеріально-технічного забезпечення структурних підрозділів та формування переліку відповідних потреб. У поясненнях від 20.04.2026 позивач додатково послався на підготовку й направлення розрахунку видатків на охорону праці та цивільний захист до Бюджетної декларації на 2027 рік, а також на заявку щодо потреби у закупівлях.
Наведені пояснення самі собою не доводять виконання всього завдання в повному обсязі, оскільки предметом оцінювання було формування потреб саме структурних підрозділів у Чернігівській області. Водночас інформація про підготовку розрахунків, заявки та використання даних облікових документів потребувала перевірки й зіставлення з установленим завданням. На переконання суду, за наявності таких відомостей висновок про повне невиконання завдання мав бути належно обґрунтований відповідачем, зокрема поясненням, яких саме результатів бракувало, чому подані матеріали не підтверджують виконання відповідної роботи та які обставини це засвідчують.
Щодо другого завдання позивач зазначив про опрацювання інформації щодо стану службових приміщень, пошук приміщення для відділення державної виконавчої служби у місті Городня, а також підготовку й направлення Чернігівській обласній раді пропозиції щодо доцільності оренди додаткових приміщень для державного нотаріального архіву. Крім того, позивач послався на укладення договорів про повну матеріальну відповідальність із керівниками структурних підрозділів.
Висновок від 21.04.2026 містить заперечення щодо достовірності частини цих відомостей, посилання на відмову в оренді приміщення, відсутність підтвердження пошуку приміщень і виїздів до районів області, а також на недоліки в аналізі стану службових приміщень і організації збереження матеріальних цінностей.
Такі обставини могли мати значення для оцінювання повноти виконання завдання. Однак невстановлення відповідачем факту виїздів позивача до районів області або отримання відмови щодо надання приміщення не є безумовним доказом невиконання ним всіх складових завдання, оскільки вирішальним, на переконання суду, є те, чи вимагало завдання обов`язкового проведення таких виїздів, чи вчиняв позивач інші дії для аналізу та пошуку приміщень, чи підготував відповідні пропозиції та чи були вони належними з огляду на поставлену мету. Проте, у висновку відсутній аналіз відповідачем означених питань.
Аналогічно, факт відмови потенційного орендодавця може свідчити про відсутність досягнутого результату в частині отримання приміщення, однак не спростовує факт здійснення пошуку або підготовки пропозицій позивачем. У зв`язку з цим відповідач мав розмежувати невиконання конкретного кінцевого результату та відсутність будь-яких дій, спрямованих на виконання завдання. Проте, висновок про невідповідність позивача займаній посаді аналізу таких обставин не містить.
Стосовно третього завдання позивач зазначив про проведення робочих зустрічей із головою Чернігівської обласної ради, її заступником та керівництвом Управління комунального майна Чернігівської обласної ради. За його твердженням, під час цих зустрічей обговорювалися питання забезпечення службовими приміщеннями та можливості подальшої взаємодії.
Водночас формулювання завдання передбачало не лише проведення окремих зустрічей, а налагодження ефективної взаємодії та співпраці. Отже, сама наявність зустрічей не є достатньою для висновку про повне виконання цього завдання. Проте й протилежний висновок - про відсутність будь-якої взаємодії - не може ґрунтуватися лише на тому, що позивач не здійснював виїздів до територіальних громад або що відповідач не визнав зустрічі результативними, оскільки, на переконання суду, для обґрунтованої оцінки відповідач мав з`ясувати зміст проведених зустрічей, досягнуті домовленості, визначені напрями співпраці та причини, з яких здійснені заходи не могли вважатися належним виконанням завдання. За відсутності такої оцінки висновок про повне невиконання завдання є необґрунтованим та передчасним.
Щодо четвертого завдання позивач повідомив про проведення перевірки стану документації та аналізу готовності структурних підрозділів до роботи в особливий період. У поясненнях від 20.04.2026 він також зазначив, що не мав доступу до мобілізаційної документації, а приписів контролюючих органів щодо питань мобілізації не надходило.
Відповідач зазначив, що мобілізаційні плани не були актуалізовані та подані на затвердження, а позивач не підтвердив звернення щодо отримання доступу до відповідної документації.
За таких обставин саме по собі посилання позивача на відсутність доступу не підтверджує виконання завдання. Водночас відповідач, роблячи висновок про невиконання, мав оцінити не лише відсутність оновлених мобілізаційних планів, а й фактичні умови, за яких позивач мав виконати завдання, зокрема можливість доступу до необхідної документації, наявність відповідних повноважень і необхідність погодження або затвердження результатів іншими посадовими особами.
Відсутність у матеріалах справи документів про звернення позивача щодо доступу до мобілізаційних планів може свідчити про те, що він не вжив усіх можливих заходів для отримання необхідної інформації, однак, суд вважає, що це питання потребувало самостійної оцінки з огляду на фактичні умови виконання завдання та не могло автоматично ототожнюватися з доведеністю загальної професійної невідповідності позивача займаній посаді.
Щодо п`ятого завдання позивач послався на перегляд планувальної документації у сфері цивільного захисту, організацію навчання керівників структурних підрозділів, комунікацію з навчальним центром та уточнення порядку взаємодії відповідальних осіб. У поясненнях від 20.04.2026 позивач зазначив, що план цивільного захисту, затверджений 16.05.2024, потребує актуалізації в частині виключення назв областей, які не відповідають актуальній структурі управління, та вказав на можливість підготувати відповідні пропозиції.
Отже, наведені самим позивачем пояснення свідчать про те, що станом на 20.04.2026 він визнавав необхідність актуалізації плану цивільного захисту. При цьому, суд погоджується з висновком відповідача, що проведення навчання та організаційних заходів у цій сфері не є тотожним внесенню змін до відповідного плану.
Разом із тим установлення факту невиконання конкретного завдання не звільняє суб`єкта призначення від обов`язку обґрунтувати, чому відповідні обставини свідчать саме про невідповідність державного службовця займаній посаді. Такий висновок має враховувати характер завдання, строк його виконання, фактичні дії державного службовця, причини недосягнення результату та значення виявлених недоліків для виконання посадових обов`язків.
Таким чином, суд вважає, що за відсутності у завданні чітко встановлених вимог до форми та змісту звіту та документів, якими мали б бути підтверджено виконання постановлених завдань, подані позивачем звіт, додаткові пояснення та документи сформовані та викладені позивачем у довільній формі, містять конкретні відомості про вчинені ним дії, підготовлені матеріали та організаційні заходи, а тому відповідач мав надати їм належну оцінку у сукупності, а тому факт наявності цих документів не дозволяє стверджувати про невиконання позивачем у повному обсязі поставлених йому завдань, оскільки належна оцінка обсягу виконаних позивачем завдань відповідачем по суті надана не була. При цьому, наявність окремих недоліків або недосягнення кінцевого результату за певними напрямами не є тотожною доведеності повного невиконання всіх завдань і не свідчить сама собою про професійну неспроможність державного службовця виконувати посадові обов`язки.
Суд звертає увагу, що висновок безпосереднього керівника від 21.04.2026 містить категоричне твердження про невиконання позивачем жодного із п`яти завдань, а також узагальнений висновок про системну неспроможність позивача забезпечувати виконання посадових обов`язків, відсутність належного рівня професійної компетентності, організаційних навичок та управлінської відповідальності.
Проте, як вже зазначалося судом, відповідач у висновку не проведено належного розмежування між завданнями, щодо яких позивач надав відомості про вчинені дії та підготовлені документи, і завданнями, щодо яких відповідний кінцевий результат фактично не був досягнутий, не наведено достатнього обґрунтування, чому подані позивачем документи та пояснення не підтверджують виконання ним відповідної роботи хоча б частково, а всі завдання визнано невиконаними на 100 відсотків.
Суд наголошує, що після подання звіту позивачеві було запропоновано надати додаткові матеріали, які деталізують результати його роботи. Позивач виконав цю вимогу у встановлений строк. Відтак відповідач мав не лише формально констатувати отримання додаткових пояснень, а й належним чином оцінити їх зміст та наведені в них обставини.
Висновок від 21.04.2026 свідчить, що пояснення позивача були враховані при оцінюванні, оскільки в ньому наведено заперечення щодо окремих доводів позивача. Проте сам факт зазначення у висновку про отримання пояснень не засвідчує повноти та об`єктивності їх оцінки. Вирішальним є те, чи спростовано конкретні відомості позивача належними доказами та чи мотивовано належним чином, чому встановлені обставини свідчать про невідповідність посаді, а не лише про неповне виконання окремих завдань.
Так, посилання відповідача на відсутність виїздів до районів області, ненадання певних документів, відмову потенційного орендодавця або неактуалізацію плану цивільного захисту можуть мати значення для оцінювання відповідних напрямів роботи. Однак ці обставини за своїм змістом є різними та потребують окремої оцінки. Вони не можуть без додаткового обґрунтування об`єднуватися в загальний висновок про повне невиконання всіх завдань і системну професійну неспроможність позивача.
Крім того, завдання на період випробування були визначені з використанням формулювань «100 % аналізу», «100 % актуалізації» та «ефективна взаємодія», однак не містили деталізованих показників, за якими можна було б однозначно встановити повноту виконання кожного завдання, а також вичерпного переліку документів, які мали бути складені та подані позивачем. За таких умов оцінка результатів випробування мала ґрунтуватися на змісті завдань, посадових обов`язках, фактично вчинених діях і конкретних результатах, а не на вимогах до оформлення результатів, які не були чітко визначені заздалегідь.
При цьому суд не виходить із того, що відсутність установленої форми документального підтвердження звільняла позивача від необхідності довести виконання завдань. На противагу означеному, державний службовець мав діяти сумлінно, організовувати роботу за закріпленими напрямами та, за необхідності, ініціювати отримання інформації, доступу до документів або сприяння, необхідного для виконання завдань. Однак наявність такого обов`язку не надає суб`єкту призначення права визначати невиконання завдань виключно за формальними ознаками без належної оцінки фактичних обставин.
Суд зауважує, що обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що було проаналізовано усі подані документи і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті такого рішення.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. (постанова ВС від 02.04.2019 року (справа №822/1878/18)
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.09.2026 у справі №990/437/25 наголосила, що судовий контроль за рішеннями суб`єкта владних повноважень не передбачає підміну дискреційної оцінки адміністративного органу власною оцінкою суду. Разом із тим реалізація дискреційних повноважень не звільняє такий орган від обов`язку викласти мотиви прийнятого рішення в обсязі, достатньому для розуміння причин, з яких особу визнано такою, що не відповідає встановленим критеріям.
У разі коли рішення не містить жодних мотивів щодо одного з показників, який був предметом оцінювання та безпосередньо вплинув на підсумковий результат, вимогу обґрунтованості адміністративного акта не можна вважати дотриманою.
У цій справі наведене відповідачем мотивування фактично зводиться до констатації невиконання позивачем завдань у повному обсязі без належного розмежування встановлених недоліків, оцінки фактично виконаної роботи за кожним із завдань та обґрунтування того, чому виявлені обставини свідчать саме про невідповідність позивача займаній посаді, а не про неповне виконання окремих завдань. За таких обставин висновок про невідповідність позивача займаній посаді не містить достатнього фактичного обґрунтування, що унеможливлює належну перевірку правомірності прийнятого рішення та свідчить про формальний характер оцінювання результатів проходження випробування
Визнання такого рішення протиправним у зв`язку з відсутністю належного мотивування та порушенням принципу пропорційності саме по собі зумовлює необхідність усунення таких порушень суб`єктом владних повноважень.
Суд також ураховує, що позивач раніше обіймав посади в системі органів юстиції, пов`язані з виконанням управлінських функцій, координацією роботи структурних підрозділів та взаємодією з іншими органами й установами. Ця обставина сама собою не гарантує проходження випробування на новій посаді та не спростовує права відповідача оцінити професійні якості позивача за результатами нового призначення. Водночас попередній професійний досвід позивача є обставиною, яка підлягає врахуванню під час оцінювання висновку про його загальну професійну невідповідність, особливо за відсутності належно конкретизованих недоліків, які свідчили б про нездатність виконувати управлінські функції.
Так, матеріалами справи підтверджено, що згідно з результатами виконання завдань державним службовцем, який займав посаду державної служби категорії «Б» або «В», за 2024 рік позивач на посаду регіонального координатора (категорія посади – Б) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції отримав середній бал 3,8 (оцінка – відмінно).
При цьому, серед досягнутих результатів вказано:
1) проведено 100% аналіз стану службових приміщень структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області (3 бали); забезпечено координацію та організацію забезпечення матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів міжрегіонального управління по Чернігівській області в межах повноважень (4 бали);
2) забезпечено проведення договірної роботи міжрегіонального управління та надано відповідні проєкти документів для задоволення потреб структурних підрозділів міжрегіонального управління Чернігівської області (4 бали);
3) забезпечено налагодження ефективної взаємодії та співпрацю в межах повноважень міжрегіонального управління з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами, організаціями по Чернігівській області (4 бали);
4) забезпечено 100% проведення особистого прийому громадян та телефонної «гарячої (прямої) лінії» (4 бали);
5) своєчасно надано 100% достовірну звітну інформацію про стан виконавської дисципліни в міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України – щоквартальну за 2024 рік (4 бали).
Згідно з результатами виконання завдань державним службовцем, який займав посаду державної служби категорії «Б» або «В», за 2025 рік позивач на посаду регіонального координатора (категорія посади – Б) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції отримав середній бал 4 (оцінка – відмінно).
При цьому, серед досягнутих результатів вказано:
1) проведено 100% аналіз стану службових приміщень структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області (4 бали); забезпечено координацію та організацію забезпечення матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів міжрегіонального управління по Чернігівській області в межах повноважень (4 бали);
2) забезпечено проведення договірної роботи міжрегіонального управління та надано відповідні проєкти документів для задоволення потреб структурних підрозділів міжрегіонального управління Чернігівської області (4 бали);
3) забезпечено налагодження ефективної взаємодії та співпрацю в межах повноважень міжрегіонального управління з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами, організаціями по Чернігівській області (4 бали);
4) забезпечено 100% проведення особистого прийому громадян та телефонної «гарячої (прямої) лінії» (4 бали);
5) своєчасно надано 100% достовірну звітну інформацію про стан виконавської дисципліни в міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України – щоквартальну (4 бали).
Зазначені обставини мають істотне значення для оцінки обґрунтованості висновку відповідача про невідповідність позивача займаній посаді, оскільки характеризують результати виконання ним управлінських функцій за попередні роки та стосуються напрямів діяльності, які були включені до завдань на період випробування.
Так, за результатами оцінювання службової діяльності за 2024 рік позивач отримав середній бал 3,8 та оцінку «відмінно», а за 2025 рік — середній бал 4 та оцінку «відмінно». При цьому серед досягнутих результатів за обидва роки, які передували року призначення позивача на посаду зі встановленням випробувального терміну, зазначено проведення повного аналізу стану службових приміщень структурних підрозділів у Чернігівській області, координацію та організацію збереження матеріальних цінностей, забезпечення договірної роботи, налагодження ефективної взаємодії з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами й організаціями, а також належне виконання інших організаційних та управлінських завдань.
Отже, результати попередніх оцінювань свідчать, що протягом 2024-2025 років позивач демонстрував належний рівень виконання службових обов`язків та досягав позитивних результатів, зокрема за напрямами, які за своїм змістом є подібними до тих, що були визначені йому на період випробування у березні-травні 2026 року.
Суд зауважує, що позитивні результати попереднього оцінювання самі собою не гарантують успішного проходження випробування на іншій посаді та не позбавляють суб`єкта призначення права оцінити професійні якості державного службовця з урахуванням конкретних завдань і вимог нової посади. Водночас такі результати є об`єктивними відомостями про попередню службову діяльність позивача, які підлягають урахуванню під час перевірки обґрунтованості висновку про його професійну невідповідність.
Особливого значення ця обставина набуває з огляду на те, що окремі завдання на період випробування фактично відтворювали напрями роботи, за якими позивач уже отримував позитивну оцінку, як то аналіз стану службових приміщень, організація збереження матеріальних цінностей, проведення договірної роботи та налагодження взаємодії з органами місцевого самоврядування й іншими установами. За таких обставин висновок про повне невиконання позивачем відповідних завдань потребував особливо переконливого обґрунтування того, які саме обставини змінилися, у чому полягали конкретні недоліки його роботи під час випробування та чому вони свідчили про невідповідність займаній посаді, попри попередні результати оцінювання за аналогічними напрямами.
Водночас із матеріалів справи не вбачається, що у висновку безпосереднього керівника від 21.04.2026 було надано належну оцінку результатам службової діяльності позивача за 2024 та 2025 роки або наведено мотиви, які пояснюють настільки істотну відмінність між попередніми оцінками його роботи та висновком про повне невиконання завдань під час випробування. Саме по собі попереднє оцінювання не спростовує можливості погіршення результатів роботи, однак за відсутності конкретизації встановлених недоліків та їх належного підтвердження не дає підстав вважати висновок про загальну професійну невідповідність належним чином обґрунтованим.
Таким чином, результати оцінювання службової діяльності позивача за 2024 та 2025 роки не є безумовним доказом успішного проходження ним випробування у 2026 році, проте становлять істотну обставину, яка у сукупності з поданим звітом, додатковими поясненнями та іншими матеріалами справи ставить під сумнів обґрунтованість висновку відповідача про невиконання позивачем усіх визначених завдань і його невідповідність займаній посаді.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не забезпечив належного, всебічного та об`єктивного оцінювання результатів випробування, а тому наведені ним мотиви не є достатніми для підтвердження правомірності звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Крім того, суд зазначає, що відповідно до посадової інструкції начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, затвердженої начальником Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України І. Свистун 31.12.2025 метою означеної посади є забезпечення реалізації державної правової політики Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області.
До основних посадових обов`язків позивача на посаді начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України віднесено:
- забезпечення виконання в межах повноважень міжрегіональним управлінням Конституції та законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мін`юсту та доручень Міністра юстиції України, розпоряджень голови відповідної місцевої державної адміністрації, дотримання законності, вимог антикорупційного законодавства;
- внесення начальнику міжрегіонального управління обґрунтованих пропозиції щодо формування та реалізації відповідної державної політики по Чернігівській області, в межах повноважень міжрегіонального управління, з дотриманням достовірності, актуальності та якості підготовленої інформації:
- здійснення ефективної організації контролю за реалізацією повноважень міжрегіонального управління у сфері цивільного захисту та охорони праці, належне реагування на виявлені порушення та підготовка пропозицій щодо їх усунення;
- здійснення ефективної організації контролю за здійсненням заходів у міжрегіональному управлінні з мобілізаційної підготовки та мобілізації, належне реагування на виявлені порушення та підготовка пропозицій щодо їх усунення;
- налагодження ефективної, результативної та професійної зовнішньої комунікації, співпраця з питань, в межах повноважень міжрегіонального управління, з органами місцевого самоврядування, представниками територіальних громад, підприємствами, установами. організаціями по Чернігівській області, забезпечення узгодження пропозицій, виконання домовленостей, недопущення конфлікту інтересів.;
- забезпечення виконавської та трудової дисципліни у міжрегіональному управлінні по Чернігівській області, вжиття заходів реагування щодо виявлених порушень трудової дисципліни, своєчасне інформування про проблемні питання та ризики невиконання завдань;
- координація та організація збереження, обліку, раціонального використання матеріальних цінностей, які знаходяться на балансі міжрегіонального управління у користуванні працівників структурних підрозділів міжрегіонального управління по Чернігівській області. запобігання втратам, пошкодженню та неправомірному використанню матеріальних цінностей;
- забезпечення проведення системного та повного аналізу стану службових приміщень структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області та надання пропозицій (у разі необхідності) щодо оптимізації таких структурних підрозділів; аналіз та формування обґрунтованих потреб у матеріально-технічному забезпеченні структурних підрозділів міжрегіонального управління у Чернігівській області;
- координація та організація забезпечення договірної роботи міжрегіонального управління шляхом оформлення та надання відповідних проєктів документів (у разі необхідності) для задоволення потреб структурних підрозділів міжрегіонального управління Чернігівської області з мінімізацією фінансових, юридичних та репутаційних ризиків для міжрегіонального управління;
- забезпечення своєчасного та повного виконання доручень начальника міжрегіонального управління та оперативне інформування про стан їх виконання.
Оцінюючи поставлені позивачу завдання та висновки щодо їх невиконання у повному обсязі крізь призму посадових обов`язків позивача на посаді начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, суд зазначає, що поставлені позивачу завдання 1-3 безпосередньо пов`язані з основними функціями його на займаній посаді та загалом перебували в межах його посадових обов`язків.
Щодо завдання №4 із проведення 100% перевірки документації, забезпечення актуалізації мобілізаційних планів, забезпечення повного аналізу готовності структурних підрозділів до роботи в особливий період, відсутності порушень та приписів контролюючого органу, суд зазначає, що відповідно до посадових обов`язків до повноважень позивача віднесено організацію контролю за здійсненням заходів із мобілізаційної підготовки та мобілізації, реагування на порушення та підготовка пропозицій щодо їх усунення.
Наведене формулювання посадових обов`язків у цій частині за своїм змістом відрізняється від визначеного позивачу завдання, оскільки організація контролю передбачає вжиття організаційних і координаційних заходів, спрямованих на забезпечення належного здійснення відповідних заходів, контроль за їх виконанням, виявлення порушень та реагування на них. Натомість безпосередня перевірка документації, актуалізація планів і проведення аналізу готовності структурних підрозділів є конкретними виконавчими діями, спрямованими на досягнення визначеного результату.
Отже, з посадової інструкції не випливає, що позивач зобов`язаний особисто виконувати весь комплекс зазначених робіт. Водночас це не виключає можливості покладення на нього відповідних завдань на період випробування, однак при оцінці їх виконання необхідно враховувати зміст посадових обов`язків, межі повноважень позивача та розподіл функцій між працівниками управління.
За таких обставин сам по собі факт непроведення позивачем особистої перевірки стану документації, актуалізації мобілізаційних планів в особливий період не є достатнім для висновку про неналежне виконання ним посадового обов`язку з організації контролю. Для обґрунтування такого висновку відповідач мав установити, які саме організаційні та контрольні заходи позивач повинен був здійснити, чи мав він реальну можливість їх виконати та в чому конкретно полягало невиконання або неналежне виконання цих обов`язків.
Щодо завдання №5 із забезпечення 100% актуалізації планів цивільного захисту суд зазначає, що відповідно до посадової інструкції до повноважень позивача належить ефективна організація контролю за здійсненням керівництвом заходів у сфері цивільного захисту та охорони праці, реагування на виявлені порушення і підготовка пропозицій щодо їх усунення.
Отже, зміст посадових обов`язків позивача передбачає насамперед організацію та контроль за здійсненням відповідних заходів, однак не містить прямої вказівки на обов`язок особисто розробляти або актуалізувати в повному обсязі плани цивільного захисту. Визначене ж на період випробування завдання передбачало досягнення конкретного результату - повної актуалізації таких планів.
За таких обставин при оцінюванні виконання цього завдання відповідач мав установити, чи охоплювала актуалізація планів безпосередні посадові обов`язки позивача, які саме організаційні та контрольні заходи він повинен був здійснити для забезпечення відповідного результату, а також чи були в нього необхідні повноваження, доступ до відповідної документації та реальна можливість завершити цю роботу в межах установленого строку. Проте, з висновку та спірного наказу про звільнення не вбачається про здійснення відповідачем відповідного аналізу поставлених позивачу завдань крізь призму покладених на нього посадовою інструкцією обов`язків.
Таким чином, досліджуючи поставлені позивачу під час випробувального терміну завдання крізь призму покладених на нього посадових обов`язків та висновки відповідача щодо 100% невиконання таких завдань, суд дійшов висновку про відсутність належного обґрунтування висновків відповідача щодо невиконання позивачем поставлених завдань з урахуванням посадових обов`язків, зокрема, не надано оцінки формулюванню поставлених позивачу завдань з урахуванням відсутності у посадовій інструкції покладених безпосередньо на нього обов`язків щодо їх виконання, оскільки під час оцінювання результатів випробування відповідачем не було належним чином досліджено зміст посадової інструкції позивача та не з`ясовано, якою мірою визначені завдання відповідали покладеним на нього функціям і повноваженням. Фактично відповідач обмежився констатацією недосягнення встановлених показників, не встановивши, які саме дії позивач повинен був учинити в межах своїх посадових обов`язків, у чому полягало неналежне виконання ним саме цих обов`язків та які обставини зумовили недосягнення очікуваних результатів. За таких обставин висновок про невиконання позивачем завдань випробувального терміну не ґрунтується на всебічному та об`єктивному оцінюванні відповідності фактичних результатів його роботи змісту займаної посади.
Отже, за наведених суд дійшов висновку, що висновок відповідача від 21.04.2026 про невідповідність позивача займаній посаді, на підставі якого було прийнято спірні накази про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, є передчасним, оскільки в ньому не наведено належного та достатнього обґрунтування того, чому встановлені недоліки виконання окремих завдань свідчать саме про загальну професійну невідповідність позивача посаді заступника начальника міжрегіонального управління. Відповідач фактично ототожнив недосягнення окремих очікуваних результатів із невідповідністю займаній посаді, не обґрунтувавши належним чином такого висновку в контексті всіх обставин проходження випробування.
При цьому, доводи відповідача про те, що визначені позивачу завдання відповідали його посадовим обов`язкам, самі собою не спростовують наведених висновків суду, оскільки відповідність завдань посадовим обов`язкам є необхідною умовою їх визначення відповідно до статті 35 Закону №889-VIII, проте не доводить правомірності будь-якого подальшого рішення про звільнення. Навіть якщо завдання за змістом відповідали посаді, суб`єкт призначення мав установити фактичні обставини їх виконання та навести достатні підстави для висновку про невідповідність державного службовця займаній посаді.
Не є достатнім і посилання відповідача на те, що позивач був ознайомлений із завданнями та не звертався з проханням про їх роз`яснення, оскільки ознайомлення із завданнями підтверджує обізнаність позивача про зміст покладених на нього обов`язків, але не позбавляє його права заперечувати проти необґрунтованого висновку про результати випробування. Відсутність звернень за роз`ясненнями також не звільняє відповідача від обов`язку обґрунтувати законність прийнятого рішення.
Суд не приймає як посилання відповідача на те, що критерієм оцінювання був виключно кінцевий результат виконання завдань з огляду на те, що досягнення кінцевого результату дійсно має істотне значення для оцінювання, особливо коли завдання прямо передбачає актуалізацію відповідної документації або формування конкретного переліку потреб, проте з цього не випливає, що проміжні дії, підготовлені документи, здійснені організаційні заходи та об`єктивні перешкоди виконанню завдань можуть бути залишені поза оцінкою.
Крім того, у разі якщо суб`єкт призначення вважав, що виконання завдань має підтверджуватися виключно конкретними документами або передбачає досягнення певних результатів, така вимога мала бути належним чином відображеною у завданні та зрозумілою державному службовцю, узгоджуватися зі змістом визначених завдань. Відсутність у завданнях деталізованих показників не означає, що будь-який результат є прийнятним, проте вимагає від суб`єкта призначення особливо ретельного й об`єктивного обґрунтування того, чому фактично вчинені дії не відповідають поставленій меті.
Щодо доводів відповідача про рекомендаційний характер Методичних рекомендацій з питань випробування та встановлення відповідності державного службовця займаній посаді, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 31.01.2024 №11-24, суд зазначає, що такі рекомендації не можуть розглядатися як самостійне джерело обов`язкових правил, якщо вони не мають нормативного характеру. Водночас їх рекомендаційний статус не виключає можливості врахування викладених у них підходів як допоміжного матеріалу для розуміння мети випробування та належної організації оцінювання його результатів. Вирішальним у цій справі є не формальний статус зазначених рекомендацій, а дотримання відповідачем вимог Закону №889-VIII та принципу обґрунтованості владного рішення.
Суд наголошує, що посилання відповідача на дискреційний характер повноважень суб`єкта призначення не може бути підставою для відмови в судовому контролі. Суд не визначає замість відповідача, чи був позивач достатньо ефективним працівником з управлінської точки зору, однак перевіряє, чи підтверджено висновок про невідповідність займаній посаді належними фактичними даними та чи дотримано вимог закону при реалізації відповідного повноваження.
Щодо доводів позивача про наявність у нього попереднього досвіду роботи на аналогічних посадах, суд зазначає, що наявність такого досвіду не виключає можливості встановлення невідповідності новій посаді. Також суд наголошує, що організація навчання з питань цивільного захисту, на яку посилається позивач як на доказ виконання ним завдання, не замінює актуалізації відповідного плану, а посилання на відсутність доступу до мобілізаційної документації потребує оцінки з огляду на вчинення позивачем дій для отримання такого доступу. Проте наявність цих обставин не усуває обов`язку відповідача належно обґрунтувати загальний висновок про невідповідність позивача займаній посаді та довести правомірність прийнятих рішень.
Судом також враховується посилання позивача на подання скарги на попередження про звільнення, яким підтверджено, що позивач висловив незгоду з висновком про невідповідність займаній посаді та навів заперечення щодо обставин виконання завдань. Проте, сам факт подання скарги не означає автоматичної незаконності звільнення, так само як відсутність передбаченого законом механізму її задоволення не звільняє відповідача від обов`язку забезпечити законність і обґрунтованість рішення про припинення державної служби.
Отже, наведені відповідачем доводи підтверджують наявність у нього повноважень оцінювати результати випробування, але не спростовують необхідності належного фактичного обґрунтування висновку про невідповідність позивача займаній посаді. Натомість доводи позивача щодо неповноти оцінювання поданих документів, недостатньої конкретизації критеріїв оцінювання та передчасності висновку про повне невиконання завдань знаходять часткове підтвердження в матеріалах справи.
За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте висновок від 21.04.2026, покладений в основу рішення про звільнення, містить загальне твердження про невиконання всіх п`яти завдань, але не забезпечує належного розмежування між фактично здійсненими позивачем діями, недосягненням окремих кінцевих результатів і обставинами, які могли перешкоджати виконанню певних завдань.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами, що виявлені недоліки виконання окремих завдань свідчили саме про невідповідність позивача займаній посаді, а не про неповне виконання окремих доручень або необхідність додаткової організації роботи за відповідними напрямами.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що рішення про звільнення позивача прийнято передчасно, за відсутності достатнього фактичного обґрунтування встановленої невідповідності займаній посаді, а висновок безпосереднього керівника, який став підставою для застосування пункту 2 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, не містить належного обґрунтування того, чому встановлені обставини свідчать про загальну професійну невідповідність позивача посаді заступника начальника міжрегіонального управління.
Враховуючи означені обставини суд дійшов висновку, що спірний наказ Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680/к про звільнення позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, і підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині – задоволенню.
Щодо наказу Міністерства юстиції України від 04.05.2026 №689/к, яким змінено дату звільнення позивача, суд зазначає, що цей наказ має похідний характер від рішення про звільнення та змінює дату припинення державної служби, але не усуває недоліків фактичного обґрунтування підстави звільнення. Тому за умови задоволення вимоги про скасування первинного наказу про звільнення наявні підстави для скасування й наказу, яким змінено дату такого звільнення.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680/к про звільнення позивача, а також наказу від 04.05.2026 №689/к про внесення змін до дати звільнення підлягають задоволенню.
Водночас щодо наказу від 01.05.2026 №684/к про продовження строку випробування, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження його неправомірності, а сам факт скасування наказу про звільнення не зумовлює автоматичного скасування наказу про продовження строку випробування.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №684/к про продовження строку випробування не підлягають задоволенню як такі, що не підтверджені документально та нормативно.
При цьому, судом не досліджується питання правомірності встановлення позивачу випробування з огляду на те, що означене питання не є підставою позову. Крім того, матеріали справи містять документи, які свідчать про ознайомлення позивача з умовами призначення та не містять інформації про незгоду позивача із встановленням випробування.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Водночас Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
За встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівські області з 05.05.2026 тобто, з дня, наступного за днем звільнення із займаної посади.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85679198) зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту також - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
За приписами пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.
Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади 04.05.2026, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату позивача за березень та квітень 2026 року (два місяці, що передують звільненню).
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 21.05.2026 №12.3/34/95/26/Дв середньоденна заробітна плата позивача складає 2789,39 грн, який обраховано відповідачем із заробітної плати позивача за 2 календарні місяці у розмірі 148 526,07 грн, поділеної на 41 робочий день з урахуванням відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Проте, суд зазначає, що за приписами пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, без виключення сум відрахування на податки.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 3622,59 грн (148 526,07 грн /41 робочий день). Такий розмір середньоденної заробітної плати позивача до вирахування податків та зборів зазначено у вищевказаній довідці.
При обчисленні кількості робочих днів суд враховує, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми:
- ч. 3 ст. 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого);
- ст. 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Отже, з 05.05.2026 при розрахунку кількості робочих днів враховуються усі дні з понеділка по п`ятницю включно.
Період вимушеного прогулу позивача - з 05.05.2026 (наступний робочий день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 05.11.2026 (день постановлення рішення у цій справі).
З урахуванням наведеного, кількість робочих днів за період з 05.05.2026 по 05.11.2026 становить 133 робочих дня, а тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 481 804,47 грн (3622,59 грн х 133 дня).
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним запису у трудовій книжці за №39 від 04.05.2026 про припинення державної служби та звільнення з роботи позивача суд зазначає таке.
Статтею 48 КЗпП України встановлено, що облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу.
Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої (далі - Інструкція) передбачено, що у розділі «Відомості про роботу» «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
З аналізу наведених правових норм слідує, що необхідною умовою для визнання недійсним запису про звільнення у разі незаконного звільнення є прийняття наказу про поновлення на роботі.
Проте, станом на дату ухвалення рішення у цій справі позивача не було поновлено на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області на виконання цього ж судового рішення, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог у цій частині.
Отже, всебічно та в повному обсязі розглянувши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:
- поновлення позивача на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області з 05.05.2026;
- стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.05.2026 №680/к «Про ОСОБА_1 ».
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 04.05.2026 №689/к «Про внесення зміни до наказу Міністерства юстиції України від 01 травня 2026 року №680/к».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області з 05.05.2026.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.05.2026 по 05.11.2026 у сумі 481 804,47 грн (чотириста вісімдесят одна тисяча вісімсот чотири гривні 47 коп.).
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у Чернігівській області з 05.05.2026.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua