Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №300/1485/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №300/1485/26

Суддя: Панікар І.В.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2026 р. справа № 300/1485/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Рожнів Ярослав Ярославович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), за змістом якого просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. за тривалість проходження військової служби в бойових умовах на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та здійснити виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. за тривалість проходження військової служби в бойових умовах на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, проходячи військову службу у складі Збройних Сил України та будучи мобілізованим під час воєнного стану у віці до 25 років, безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій сукупною тривалістю не менше шести місяців, що підтверджується відповідними довідками та документами військового обліку. У зв`язку з цим позивач відповідає усім критеріям, визначеним абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025, та має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. Проте відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо збирання, узагальнення та подання інформації, необхідної для прийняття рішення про виплату зазначеної винагороди, не здійснив передбачених законодавством дій, не забезпечив підготовку відповідних матеріалів, не видав наказ про виплату винагороди та фактично не розглянув поданий позивачем рапорт, чим допустив протиправну бездіяльність, що порушує вимоги статті 19 Конституції України та норми законодавства щодо соціального і грошового забезпечення військовослужбовців.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.57).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 3 задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів – відмовлено (а.с.72).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 31.03.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що у первинній редакції пункту 4 Постанови № 153 право на таку винагороду мали військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану та станом на 13.02.2025 мали не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях, або менший строк участі за наявності передбачених постановою винятків. Водночас, позивач був призваний на військову службу 07.10.2021, тобто до введення воєнного стану, а контракт про проходження військової служби уклав 14.11.2022. Внаслідок чого, на думку відповідача, за первинною редакцією Постанови № 153 він не належав до категорії осіб, які мали право на зазначену винагороду. Відповідач також враховує зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, якими коло осіб, що можуть претендувати на винагороду, було розширено, зокрема, на військовослужбовців, прийнятих під час воєнного стану на військову службу за контрактом із числа осіб, які проходили строкову військову службу. Однак, на переконання відповідача, для цієї додатково визначеної категорії обов`язковою умовою залишається наявність не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 позивач станом на відповідну дату мав 174 дні безпосередньої участі у бойових діях, тобто менше шести місяців, внаслідок чого, позивач не має право на оскаржувану винагороду. У зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позовної заяви (а.с.60-64).

08.06.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої вказав, що змінами, внесеними Постановою № 942, розширено коло військовослужбовців, на яких поширюється механізм виплати винагороди, однак, не встановлено окремого правила, за яким щодо ново визначених категорій не застосовуються передбачені цим же пунктом винятки щодо пропорційної виплати або виплати винагороди у повному розмірі в разі поранення. На думку сторони позивача, після включення такої категорії до пункту 4 Постанови №153 на неї поширюється регулювання цього пункту в цілому, у тому числі положення про виплату винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які мали менше шести місяців участі у бойових діях у зв`язку з пораненням, отриманим під час захисту Вітчизни (а.с.74-76).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

Згідно витягу із послужного списку особової справи старшого солдата ОСОБА_1 , проходження служби складає:

- 08.10.2021 по 25.11.2021 – перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 ;

- 25.11.2021 по 01.06.2022 – водій-кранівник відділення інженерної техніки інженерного взводу військової частини НОМЕР_3 ;

- 01.06.2022 по 14.11.2022 – старший механік ремонтного відділення ремонтного взводу транспортного відділення військової частини НОМЕР_3 ;

- 14.11.2022 по 16.03.2024 - старший механік ремонтного відділення ремонтного взводу транспортного відділення військової частини НОМЕР_3 ;

- 16.03.2024 по 22.03.2024 – солдат резерву військової частини НОМЕР_2 ;

- 22.03.2024 по 04.04.2024 старший водій десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу запасної десантно-штурмової роти запасного десантноштурмового батальйону військової частини НОМЕР_2 ;

- 04.04.2024 по 18.07.2025 – старший стрілець аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_4 ;

- 18.07.2025 по 09.08.2025 – зарахований у підпорядкування командира військової частини НОМЕР_2 ;

- 09.08.2025 по 06.09.2025 – старший стрілець – вогнеметник аеромобільного відділення аеромобільного взводу аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 ;

- 06.09.2025 по 13.10.2025 – зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 ;

- 13.10.2025 по 27.03.2026 – водій-механік групи регламенту літаків технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 а.с.66).

Так, судом встановлено, що 14.11.2022 позивачем укладено контракт з Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_3 на строк до оголошення демобілізації (а.с.39-42).

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національної Гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, було прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній Гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній Гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

05.02.2026 позивач на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подав рапорт, за змістом якого просив призначити та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн. за тривалість проходження військової служби в бойових умовах на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (а.с.50-53).

Листом від 11.02.2026 за № 501/1 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що у зв`язку із тим, що кількість днів безпосередньої участі у бойових діях становить 174 дні, у разі нормативними вимогами передбачено 6 місяців і більше днів участі, підстав для здійснення виплати не має (а.с.54).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень відповідно постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом частини 1, частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

За правилами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153, пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок № 153).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

"в абзаці другому слово “особам” замінити словами “громадянам України з числа осіб”;

в абзаці п`ятому слова “два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності,” замінити словами “притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до”;

доповнити пункт абзацами такого змісту:

“виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання".

Відповідно, внесеними Постановою № 942 зміни до Постанови № 153 законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Інше тлумачення приписів Постанови № 153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

На підставі абзацу 1 пункту 7 Порядку № 153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Також, пункт 13 Порядку № 153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.

Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 та Порядком № 153 вимог, а саме:

- особа відноситься до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (у тому числі Національної гвардії України),

- до набрання чинності Постановою № 153 (тобто до 13.02.2025) у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;

- особа проходить військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025);

- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій);

- строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025);

- відсутність факту притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Водночас, відповідно до пункту 4 Постанови № 153 встановлено, що:

- особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналізуючи зазначений пункт, суд зазначає, що пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 встановлює, що одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн. виплачується громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою. Для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях менше шести місяців, винагорода встановлюється пропорційно часу їх участі з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів участі.

Разом з тим, якщо така менша тривалість зумовлена пораненням, захворюванням, одержаними під час захисту України, або перебуванням та звільненням з полону (крім добровільної здачі), винагорода виплачується у повному обсязі незалежно від фактичної кількості днів участі у бойових діях. Винагорода не виплачується військовослужбовцям, які притягувалися до кримінальної відповідальності, двічі або більше до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, або мають чинні дисциплінарні стягнення. Право на зазначену винагороду також мають особи, які відповідають установленим критеріям та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану із числа строковиків, атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання молодший лейтенант або переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

З матеріалів справи встановлено, що позивач до набрання чинності Постановою № 153 у віці до 25 років був прийнятий з 14.11.2022 на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, не притягався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та до дисциплінарної відповідальності, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до довідки про безпосередньо участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, виданою військовою частиною НОМЕР_1 від 08.01.2026 за № 816/484/2/95/пс ОСОБА_1 в період з 05.04.2024 по 03.06.2024, з 14.07.2024 по 09.08.2024, з 21.08.2024 по 06.11.2024, та з 26.12.2024 по 03.01.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних(бойових) дій. Всього брав безпосередню участь в бойових діях 174 дні (а.с.46-47).

Тобто, у період дії укладеного позивачем контракту, періоди його участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) у сукупності складають 174 днів.

Водночас, Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, виходячи з того, що позивач після проходження строкової військової служби був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану та належить до категорії військовослужбовців, додатково включених до пункту 4 Постанови №153 змінами, внесеними Постановою № 942, внаслідок чого, для набуття права на винагороду ОСОБА_1 повинен відповідати вимогам абзацу другого пункту 4 Постанови № 153, зокрема, мати не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025.

Тобто, визначальним для вирішення цього спору є питання про те, чи поширюється передбачене абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 правило щодо виплати винагороди у повному обсязі військовослужбовцю, який станом на 13.02.2025 мав менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях у зв`язку з отриманим під час захисту Вітчизни пораненням, на військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, що проходили строкову військову службу, та були включені до кола отримувачів винагороди Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942.

В даному аспекті суд вказує на таке.

Так, абзацом другим пункту 4 встановлено загальне правило, за яким за наявності сукупного строку безпосередньої участі у бойових діях не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 військовослужбовцю виплачується винагорода у розмірі 1 млн грн.

Водночас, абзацами третім та четвертим цього самого пункту врегульовано випадки, коли шестимісячного строку безпосередньої участі у бойових діях не досягнуто, зокрема, абзац четвертий установлює спеціальне правило, а саме, якщо строк безпосередньої участі у бойових діях становить менше шести місяців у зв`язку з наявністю у військовослужбовця захворювання, поранення, травми, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується у повному обсязі.

Отже, вимога щодо шестимісячного строку участі у бойових діях не має характеру абсолютної передумови виплати винагороди, оскільки Постановою № 153 передбачено спеціальний виняток із такого правила для військовослужбовців, які не набули необхідної тривалості бойової участі у зв`язку з обставинами, прямо визначеними абзацом четвертим пункту 4.

Постановою № 942 пункт 4 Постанови № 153 доповнено положенням про те, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, що проходили строкову військову службу. При цьому, Постановою № 942 не внесено змін до абзацу четвертого пункту 4, не встановлено застереження щодо його незастосування до додатково включених категорій військовослужбовців та не передбачено для таких осіб окремих правових умов виплати винагороди.

Суд вказує, що застосоване у Постанові № 942 формулювання «виплата винагороди здійснюється також» свідчить про розширення суб`єктного складу осіб, на яких поширюється встановлений пунктом 4 механізм виплати винагороди, а не про запровадження для таких осіб іншої, самостійної підстави її виплати.

Посилання відповідача на те, що додатково включені Постановою № 942 військовослужбовці повинні у будь-якому випадку мати не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях, фактично надає вимозі абзацу другого абсолютного характеру та залишає поза увагою спеціальне регулювання, закріплене абзацом четвертим цього ж пункту.

На переконання суду, відсилання у доповненому Постановою № 942 положенні до «вимог щодо виплати винагороди, зазначених в абзаці другому», не може тлумачитися відокремлено від наступних абзаців пункту 4, якими Кабінет Міністрів України визначив правові наслідки недотримання шестимісячного строку та прямо передбачив випадок, за якого менша тривалість бойової участі не перешкоджає виплаті винагороди у повному обсязі.

Інше тлумачення означало б, що військовослужбовці, спеціально включені Постановою №942 до кола отримувачів винагороди, за однакових обставин бойової участі та отримання поранення під час захисту Вітчизни перебували б у менш сприятливому становищі порівняно з іншими військовослужбовцями, охопленими пунктом 4 Постанови № 153. Встановлення такого обмеження шляхом розширювального тлумачення умови, яка звужує право особи на передбачену нормативним актом виплату, не відповідає змісту пункту 4 Постанови № 153 у його системному взаємозв`язку.

Судом встановлено, що станом на 13.02.2025 тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях становила 174 дні, тобто була меншою шести місяців, водночас, матеріалами справи підтверджено, що 03.01.2025, під час безпосередньої участі у бойових діях та виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, позивач отримав вибухову травму та вогнепальні осколкові поранення.

При цьому, крайній період його безпосередньої участі у бойових діях тривав по 03.01.2025 включно, тобто закінчився саме в день отримання бойового поранення.

Сукупність наведених обставин дає підстави для висновку про наявність передбаченого абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 зв`язку між недосягненням позивачем шестимісячної тривалості безпосередньої участі у бойових діях та отриманим ним під час захисту Вітчизни пораненням. При цьому, відповідачем не наведено обставин, які б спростовували такий зв`язок або свідчили про те, що припинення бойової участі позивача після 03.01.2025 було зумовлено іншими причинами.

Відтак, сама по собі обставина, що підтверджена тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях становить 174 дні, не є достатньою правовою підставою для відмови у виплаті винагороди, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальне правило абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 щодо виплати винагороди у повному обсязі у разі недосягнення шестимісячного строку у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни.

Отже, висновок відповідача про відсутність у позивача права на одноразову грошову винагороду виключно з огляду на наявність 174 днів безпосередньої участі у бойових діях ґрунтується на неповному застосуванні положень пункту 4 Постанови № 153.

Суд також враховує мету нормативного регулювання, запровадженого Постановою №153, яка полягає у підвищенні мотивації окремих категорій громадян до проходження військової служби під час воєнного стану.

З огляду на мету положення пункту 4 Постанови № 153 не можуть тлумачитися у спосіб, який за відсутності прямої нормативної заборони фактично звужує обсяг передбаченої державою гарантії для військовослужбовця, який відповідає встановленим критеріям, безпосередньо брав участь у бойових діях та не набув шестимісячного строку такої участі саме у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни.

Запропоноване відповідачем тлумачення, за яким передбачений абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 виняток не поширюється на категорії військовослужбовців, додатково включені Постановою № 942, прямо з тексту нормативного акта не випливає та призводить до звуження обсягу права таких осіб на винагороду порівняно з іншими військовослужбовцями, які за аналогічних обставин бойової участі та поранення мають право на її виплату у повному обсязі.

Такий підхід не узгоджується ні із системним змістом пункту 4 Постанови № 153, ні з метою запровадженого нею експериментального проєкту, оскільки замість підвищення мотивації до проходження військової служби, Військова частина НОМЕР_1 фактично ставить окрему категорію військовослужбовців, спеціально включену Постановою № 942 до кола отримувачів винагороди, у менш сприятливе становище без чітко встановленої нормативної підстави.

Довільне трактування норм Постанови № 153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи. Це узгоджується з положеннями статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Отже, враховуючи той факт, що позивач не досяг 25 років станом на день укладення контракту про проходження військової служби, контракт було укладено у період дії на території України воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою № 153, та має травми та поранення, одержані під час захисту Вітчизни, позивач має право на виплату винагороду в повному обсязі відповідно до пункту 4 абзацу 4 Постанови № 153.

Окрім того, Міністром оборони України видано Доручення № 999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення № 999/уд), відповідно до якого передбачено, що право на Винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Крім того, Дорученням № 999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах;

б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди;

в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо:

- створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності;

- з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон);

- в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин;

г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03.03.2025 подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України;

д) виплату Винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Цим же дорученням, зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги.

Суд враховує, що у спірних правовідносинах відповідачем фактично здійснено передбачені нормативним регулюванням заходи, необхідні для вирішення питання про виплату позивачу одноразової грошової винагороди та за результатами розгляду рапорту останній прийняв рішення про відмову у виплаті, тобто реалізував надані йому повноваження.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до Постанови № 153, з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року № 18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua