Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №160/21311/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №160/21311/26

Суддя: Ніколайчук Світлана Василівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокуСправа № 160/21311/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпус Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

20.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 оперативно тактичного з`єднання 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якій позивач просить:

- Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 оперативно тактичного з`єднання 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо відмови у нарахуванні та виплаті солдату ОСОБА_1 , одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».;

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 оперативно-тактичного з`єднання 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. (один мільйон) гривень, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив строкову військову службу з 23.11.2021, а 06.06.2022 уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України. Під час проходження служби брав безпосередню участь у бойових діях, а 01.10.2022 отримав поранення внаслідок підриву на міні під час виконання бойового завдання. Вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, звернувся з відповідним рапортом до військової частини НОМЕР_2 . Однак рішенням комісії, оформленим витягом з протоколу №5 від 11.03.2026, йому відмовлено у виплаті з підстав недотримання вимоги щодо безпосередньої участі в бойових діях сукупно не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на отримання передбаченої державою грошової винагороди. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 27 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/21311/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 12.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивач проходив строкову військову службу з 23.11.2021, тобто до введення воєнного стану, а 06.06.2022 уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026, безпосередня участь позивача в бойових діях підтверджена загальною тривалістю 10 днів. При цьому 01.10.2022 позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання. За результатами розгляду рапорту про виплату одноразової грошової винагороди комісією військової частини НОМЕР_2 прийнято рішення про відмову у її виплаті. Відповідач вважає таке рішення правомірним, оскільки, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, положення абзаців шостого та сьомого поширюють право на отримання винагороди на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, за умови дотримання критеріїв, визначених абзацом другим цього пункту, зокрема щодо безпосередньої участі в бойових діях сукупною тривалістю не менше шести місяців станом на 13.02.2025. На думку відповідача, передбачена абзацом четвертим цього пункту можливість виплати винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з отриманими під час захисту Вітчизни пораненнями, на позивача не поширюється. З огляду на те, що тривалість безпосередньої участі позивача в бойових діях становить лише 10 днів, відповідач вважає, що позивач не має права на спірну виплату, а комісія діяла відповідно до частини другої статті 19 Конституції України. Додатково зазначив про бюджетний характер фінансування військової частини та необхідність здійснення виплат виключно за наявності визначених законодавством підстав.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

23.11.2021 року ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на строкову військову службу та проходив її у військовій частині НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується випискою з військового квитка серії НОМЕР_5 та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 №30-о/с від 06.06.2022.

06.06.2022 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу та був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 , де продовжив проходження військової служби за контрактом.

У періоди з 03.09.2022 по 05.09.2022, з 13.09.2022 по 15.09.2022 та з 28.09.2022 по 01.10.2022 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, загальною тривалістю 10 днів, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026 №312.

01.10.2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Золота Балка Херсонської області позивач отримав поранення внаслідок підриву на міні, у зв`язку з чим був евакуйований та проходив стаціонарне лікування. Згідно з медичними документами, йому було встановлено діагноз: вибухова травма, осколкове поранення обох гомілок, перелом лівої п`яткової кістки.

31.07.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , до списків особового складу якої його зараховано з 01.08.2023 року. Військову службу у зазначеній військовій частині позивач продовжує проходити до теперішнього часу.

У лютому 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом щодо виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

11.03.2026 року комісією військової частини НОМЕР_2 за результатами розгляду рапорту позивача прийнято рішення, оформлене витягом з протоколу №5, про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди у зв`язку з відсутністю правових підстав для її нарахування. Підставою для відмови зазначено, що загальна тривалість безпосередньої участі позивача в бойових діях станом на 13.02.2025 року становить 10 днів, що є меншим за встановлені постановою №153 шість місяців.

Відповідач 12.08.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу 23.11.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні, та проходив її у військовій частині НОМЕР_4 Національної гвардії України. 06.06.2022, вже під час дії воєнного стану, позивач уклав контракт про проходження військової служби та був прийнятий на військову службу за контрактом.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026 №3102, позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у такі періоди: з 03.09.2022 по 05.09.2022, з 13.09.2022 по 15.09.2022 та з 28.09.2022 по 01.10.2022, загальною тривалістю 10 днів.

01.10.2022 під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 позивач отримав поранення під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Золота Балка Херсонської області, внаслідок чого проходив тривале лікування. Надалі, 01.08.2023, його було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , де він продовжує проходити військову службу.

У лютому 2026 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. За результатами розгляду рапорту комісією військової частини НОМЕР_2 , оформленими витягом з протоколу №5 від 11.03.2026, прийнято рішення про відмову у виплаті винагороди у зв`язку з відсутністю правових підстав для її нарахування. Відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 у редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, одноразова грошова винагорода в розмірі 1 млн грн передбачена для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, продовжують проходити військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою. Також відповідач звернув увагу на положення абзацу третього пункту 4 постанови №153, яким передбачено виплату винагороди військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців, пропорційно часу такої участі, з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях. При цьому абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 передбачено виплату винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою, у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень, травм, контузій чи каліцтв, одержаних під час захисту Вітчизни, або у зв`язку з їх перебуванням та звільненням з полону, за винятком осіб, які добровільно здалися в полон. Водночас відповідач вважає, що положення абзаців шостого та сьомого пункту 4 постанови №153, якими поширено виплату винагороди також на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, містять відсилання виключно до вимог абзацу другого цього пункту, а не до положень абзацу четвертого. На думку відповідача, системний аналіз зазначених положень свідчить, що військовослужбовці, які уклали контракт під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, мають право на отримання винагороди в повному обсязі лише за умови дотримання критерію безпосередньої участі в бойових діях сукупною тривалістю не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Водночас положення абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 щодо виплати винагороди в повному обсязі у зв`язку з отриманим пораненням, на переконання відповідача, на зазначену категорію військовослужбовців не поширюються.

З огляду на те, що позивач проходив строкову військову службу до введення воєнного стану, 06.06.2022 уклав контракт під час його дії, отримав поранення 01.10.2022, однак безпосередньо брав участь у бойових діях загалом лише 10 днів, відповідач вважає, що позивач не відповідає встановленому критерію щодо шестимісячної тривалості такої участі.

За таких обставин відповідач стверджує, що комісія військової частини НОМЕР_2 під час розгляду рапорту позивача та прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди діяла відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.

Крім того, відповідач зауважив, що військова частина НОМЕР_2 є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету, а видатки на її утримання та забезпечення є обмеженими й визначаються на відповідний бюджетний період. На думку відповідача, здійснення виплат військовослужбовцям за відсутності передбачених законодавством підстав може мати негативні наслідки для відповідальних посадових осіб та військової частини в цілому.

На підставі викладеного відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, у зв`язку з чим просить відмовити у їх задоволенні.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним у позовній заяві, а також доводам відповідачів у відзивах, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення військовослужбовців відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» запроваджено експериментальний проект, спрямований на підвищення мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби під час воєнного стану.

Пунктом 4 постанови №153 передбачено особливі умови виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Абзацом другим пункту 4 постанови №153 встановлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода у розмірі 1 млн грн.

Абзацом третім пункту 4 постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу такої участі з розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно обчислених).

Абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 визначено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, яка набрала чинності 07.08.2025, пункт 4 постанови №153 доповнено новими абзацами, якими розширено коло військовослужбовців, на яких поширюється право на отримання зазначеної винагороди.

Відповідно до абзацу шостого пункту 4 постанови №153 виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та належать до визначених у наступних абзацах категорій.

Згідно з абзацом сьомим пункту 4 постанови №153 до таких категорій належать військовослужбовці, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Отже, положеннями постанови №153 у редакції постанови №942 передбачено можливість отримання одноразової грошової винагороди не лише військовослужбовцями, які були призвані або прийняті на військову службу під час воєнного стану, а й особами, які проходили строкову військову службу та надалі були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану.

Визначальним для вирішення спору є встановлення змісту відсильної норми, викладеної в абзаці шостому пункту 4 постанови №153, а саме: чи поширюється на військовослужбовців, зазначених в абзаці сьомому цього пункту, передбачений абзацом четвертим виняток щодо виплати винагороди в повному обсязі за наявності поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, незалежно від тривалості безпосередньої участі в бойових діях.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом статті 19 Конституції України реалізація повноважень суб`єктами владних повноважень має здійснюватися відповідно до встановленого нормативного регулювання, а тому під час вирішення питання про призначення спірної виплати необхідно виходити з буквального змісту та системного зв`язку відповідних положень постанови Кабінету Міністрів України №153.

Суд звертає увагу, що абзац шостий пункту 4 постанови №153 прямо передбачає, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним саме в абзаці другому цього пункту, та додатково належать до однієї з категорій, перелічених у наступних абзацах.

Тому для поширення права на отримання винагороди на військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, законодавцем встановлено не лише належність до відповідної категорії, а й обов`язкову відповідність вимогам, визначеним абзацом другим пункту 4 постанови №153.

При цьому абзац четвертий пункту 4 постанови № 153 також містить відсилання до військовослужбовців, зазначених саме в абзаці другому цього пункту, та встановлює спеціальну підставу для виплати винагороди в повному обсязі за умови участі в бойових діях менше шести місяців у зв`язку з отриманими під час захисту Вітчизни пораненнями, захворюваннями, травмами, контузіями, каліцтвами або перебуванням та звільненням з полону.

Абзац шостий пункту 4 постанови № 153 не містить посилання на абзац четвертий цього пункту та не передбачає, що на військовослужбовців, зазначених в абзаці сьомому, поширюються винятки щодо тривалості безпосередньої участі в бойових діях, установлені абзацом четвертим.

За таких обставин суд робить висновок, що системне тлумачення абзаців другого, четвертого, шостого та сьомого пункту 4 постанови №153 свідчить про необхідність дотримання військовослужбовцями, які уклали контракт під час воєнного стану з числа осіб, що проходили строкову військову службу, вимог щодо тривалості безпосередньої участі в бойових діях, установлених абзацом другим цього пункту.

Абзацом третім пункту 4 постанови №153 передбачено пропорційну виплату винагороди за участь у бойових діях строком менше шести місяців, однак ця норма, так само як і абзац четвертий, поширюється на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту. Відповідно, положення абзацу шостого щодо поширення виплати на додаткові категорії військовослужбовців не дають підстав для застосування до них зазначених винятків без дотримання прямо визначених у ньому умов.

Таким чином, суд вважає, що отримання поранення під час захисту Вітчизни за обставин, передбачених абзацом четвертим пункту 4 постанови №153, саме по собі не є достатньою підставою для призначення винагороди військовослужбовцям, які підпадають під дію абзаців шостого та сьомого цього пункту, за відсутності інших установлених умов.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 23.11.2021 був призваний на строкову військову службу, тобто до введення воєнного стану в Україні.

06.06.2022 позивач уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України, тобто під час дії воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Отже, позивач належить до категорії військовослужбовців, визначеної абзацом сьомим пункту 4 постанови №153.

Разом із тим, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026 №312, безпосередня участь позивача в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, підтверджена за періоди з 03.09.2022 по 05.09.2022, з 13.09.2022 по 15.09.2022 та з 28.09.2022 по 01.10.2022, загальною тривалістю 10 днів.

Доказів безпосередньої участі позивача в бойових діях у районах їх ведення протягом іншого часу, які б давали підстави для обчислення сукупної тривалості такої участі в обсязі не менше шести місяців станом на 13.02.2025, матеріали справи не містять.

Суд також бере до уваги, що 01.10.2022 позивач отримав поранення внаслідок підриву на міні під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Золота Балка Херсонської області, що підтверджується матеріалами розслідування нещасного випадку, довідкою про обставини травми та медичними документами.

Водночас установлений факт отримання позивачем поранення не змінює висновку суду щодо необхідності дотримання умов, передбачених абзацом шостим пункту 4 постанови №153, оскільки позивач належить до категорії військовослужбовців, визначеної абзацом сьомим цього пункту, для якої прямо передбачено відповідність вимогам абзацу другого.

Отже, незважаючи на підтверджений факт отримання поранення під час захисту Вітчизни, позивач не відповідає критерію щодо сукупної тривалості безпосередньої участі в бойових діях не менше шести місяців станом на 13.02.2025, установленому абзацом другим пункту 4 постанови №153.

За таких обставин суд робить вирсновок, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення, а також своєчасно, протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач довів правомірність прийнятого рішення про відмову у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди.

Так, витяг з протоколу комісії військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2026 №5 містить мотиви відмови у виплаті винагороди, які ґрунтуються на встановленій тривалості безпосередньої участі позивача в бойових діях та положеннях пункту 4 постанови №153. Зазначені обставини підтверджуються також довідкою військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2026 №312.

Доводи позивача щодо отримання поранення під час виконання бойового завдання судом враховані, однак вони не спростовують установленої відсутності необхідної тривалості безпосередньої участі в бойових діях та не змінюють правового регулювання, яке застосовується до відповідної категорії військовослужбовців.

Посилання відповідача на бюджетний характер фінансування військової частини суд не вважає самостійною правовою підставою для відмови у виплаті винагороди, оскільки наявність або відсутність права на таку виплату визначається насамперед відповідністю військовослужбовця умовам, установленим нормативно-правовими актами. Водночас у цій справі відсутність у позивача права на спірну виплату підтверджується саме недотриманням передбаченого пунктом 4 постанови №153 критерію щодо тривалості безпосередньої участі в бойових діях.

За таких обставин суд робить висновок, що відмова військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 є правомірною, а підстави для визнання відповідних дій протиправними відсутні.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду є похідною від вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови у її виплаті, вона також не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, оцінивши докази, надані сторонами, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпус Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua