Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №360/1017/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №360/1017/26

Суддя: Ніколайчук Світлана Василівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокуСправа № 360/1017/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153

УСТАНОВИВ:

10.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з цим позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він призваний на військову службу за контрактом 27.02.2020 який потім було автоматично продовжено. Він звернувся до відповідача із рапортом при виплату йому грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», однак відповідач відмовив у виплаті на підставі того, що контракт укладено до набрання чинності Постановою 153 та поза межами умов експеремантального проекту. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 28 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі №360/1017/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 30.07.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що пролонгація чи продовження виконання обов`язків за раніше укладеним контрактом 2020 року не є тотожним поняттю укладення контракту на умовах, визначених цим Порядком. Позивачем не надано до суду жодних конкретних доказів про безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, доказів відсутності дисциплінарних стягнень чи адміністративних, кримінальних правопорушень, які б підтверджували правові підстави для застосування положень постанови №153.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується даними військового квитка Серія НОМЕР_5 .

ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом від 27.02.2020 на три роки, що підтверджується даними військового квитка НОМЕР_5 , та не заперечується відповідачем.

Після закінчення контракту від 27.02.2020 року ОСОБА_1 продовжено термін дії поточного контракту з дати його закінчення понад встановлені строки, що підтверджується Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2023 №57.

Відповідно до Довідок № 2544 від 23.03.2026 року, № 3327 від 25.03.2026 року, № 3328 від 25.03.2026 року, старший солдат ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України: у період з 24.02.2022 по 20.09.2022, з 15.10.2022 по 22.12.2022, з 14.02.2023 по 28.02.2023, 3 01.03.2023 по 31.03.2023, 3 01.04.2023 по 30.04.2023, 3 01.05.2023 пo 31.05.2023, 3 01.06.2023 по 30.06.2023, 3 01.07.2023 по 31.07.2023, 3 01.08.2023 по 31.08.2023, 3 01.09.2023 по 23.09.2023, 3 07.10.2023 по 31.10.2023, 3 01.11.2023 пo 30.11.2023, 3 01.12.2023 по 18.12.2023, 3 01.01.2024 по 31.01.2024, 3 01.02.2024 по 29.02.2024, 3 01.03.2024 по 26.03.2024, 3 15.07.2024 по 19.07.2024, 3 01.08.2024 по 31.08.2024, 3 01.09.2024 по 30.09.2024, 3 01.10.2024 пo 31.10.2024, 3 01.11.2024 пo 30.11.2024, 3 01.12.2024 по 10.12.2024.

01 квітня 20226 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Відповіддю №855/5688 від 22 квітня 2026 року, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди передбаченої Постановою № 153 у зв`язку з тим що позивачем укладено контракт поза межами експериментального проекту та до набрання чинності постановою.

Позивач вважає дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним у позовній заяві, а також доводам відповідачів у відзивах, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася та триває дотепер.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок. Постанова № 153 офіційно опублікована та набрала чинності 13.02.2025.

Відповідно до пункту 4 постанови № 153 (у редакції з урахуванням змін, унесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942) громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн.

Абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153 визначено категорії військовослужбовців, яким винагорода не виплачується, зокрема осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів - до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу - до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн виникає за одночасної наявності таких умов: 1) особа належить до рядового, сержантського чи старшинського складу; 2) до набрання чинності постановою № 153 у віці до 25 років була прийнята (у тому числі за контрактом) або призвана на військову службу під час воєнного стану; 3) проходить військову службу станом на дату набрання чинності постановою та брала безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; 4) строк такої участі за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025; 5) особа не належить до кола військовослужбовців, визначених абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

Суд оцінює відповідність позивача наведеним умовам.

Згідно із матеріалів справи слідує, позивач уклав контракт від 27.02.2020 строком на 3 роки, отже юридичні факти призову або прийняття на військову службу, мали місце до введення в Україні воєнного стану.

В подальшому, після закінчення контракту від 27.02.2020 року ОСОБА_1 продовжено термін дії поточного контракту з дати його закінчення понад встановлені строки, що підтверджується Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2023 № 57.

Відповідно до умов Постанови № 153, право на отримання винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які на момент набрання чинності цією Постановою були молодші 25 років та були принйняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року.

Суд встановив, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 27.02.2020 уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового складу - солдат. Таким чином, на момент укладення контракту позивач не досяг 25-річного віку і у період початку дії воєнного стану в країні (24.02.2022 року) укладений контракт діяв.

Безпосередня участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій у сукупності понад шість місяців станом на 13.02.2025 року підтверджується довідками №2544 від 23.03.2026 року, №3327 та №3328 від 25.03.2026 року, якими засвідчено періоди його безпосередньої участі у відповідних заходах. За наведеними періодами у вказаних документах, з урахуванням обох початкової та кінцевої дат кожного періоду у 2022,2023,2024 роках, загальна тривалість становить 796 календарних днів, тобто понад 26 місяців.

Доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності, двократного або більше притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії стягнень за які не закінчився, матеріали справи не містять; відповідач на наявність таких обставин не посилається.

Суд враховує, що відповідно до принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) норми, які встановлюють соціальні гарантії, не можуть тлумачитися так, щоб позбавити особу гарантованого державою права за відсутності для цього прямої вказівки в нормативному акті. У разі вагомих сумнівів щодо змісту такої норми перевага надається тлумаченню, яке максимально захищає права особи (принцип тлумачення закону на користь особи; зокрема, постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23).

Постанова № 153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення контракту саме вперше або щодо неприпустимості врахування проходження військової служби за контрактом, укладеним до введення воєнного стану, та продовження такої служби в умовах воєнного стану. Метою експериментального проекту, згідно з пунктом 1 Порядку, є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом удосконалення механізму залучення громадян віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Водночас пункт 4 Постанови № 153 передбачає одноразову грошову винагороду саме "за тривалість проходження служби в бойових умовах", тобто як винагороду за вже пройдену службу. Позивач, який у віці до 25 років проходив військову службу в умовах воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та був поранений під час захисту Вітчизни, за своїм фактичним становищем відповідає тій категорії осіб, для винагородження яких ухвалено пункт 4 Постанови № 153.

Суд не погоджується з доводом відповідача про те, що застосування пункту 4 Постанови № 153 до осіб, прийнятих на військову службу до 24.02.2022, суперечить меті експериментального проекту, яка полягає в залученні до Сил оборони нових громадян. Пункт 3 Постанови № 153 та Порядок регулюють залучення нових учасників проекту шляхом укладення ними контрактів за встановленою формою, тоді як пункт 4 цієї постанови встановлює винагороду, зокрема, для осіб, які були прийняті або призвані на військову службу до набрання нею чинності, тобто винагороду, яка за своєю природою не може мотивувати цих осіб до вступу на службу. За таких обставин мета залучення нових військовослужбовців не може слугувати об`єктивним і розумним виправданням відмінного ставлення до військовослужбовців, які до 24.02.2022 уже перебували на службі за контрактом і продовжили її, беручи участь у бойових діях, порівняно з тими, кого прийнято на службу після цієї дати. Те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 прямо передбачено виплату винагороди й особам, які проходили строкову військову службу та уклали контракт під час воєнного стану, не свідчить про волю Уряду виключити з кола отримувачів військовослужбовців, які проходили службу за контрактом до введення воєнного стану, а лише врегульовує іншу категорію осіб.

Тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану - призводило б до дискримінації осіб, які у віці до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану та після його введення продовжили військову службу, фактично проходячи її в умовах воєнного стану та беручи участь у бойових діях. Частинами першою та другою статті 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а також що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими; у протилежному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004). Відмінне ставлення до військовослужбовців, які продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану після укладення контракту до введення воєнного стану, порівняно з військовослужбовцями, які уклали контракт вперше під час воєнного стану, за відсутності об`єктивного та розумного виправдання такої відмінності суперечило б наведеним конституційним гарантіям рівності. Позивач та особи, прийняті на службу після 24.02.2022, перебувають у порівнянному становищі, оскільки всі вони у віці до 25 років проходили службу та брали участь у бойових діях під час воєнного стану, а єдиною відмінністю є дата укладення контракту, яка з огляду на викладене не має об`єктивного та розумного виправдання.

Суд підкреслює, що згідно з частиною третьою статті 6 КАС України та статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Якщо підзаконний нормативно-правовий акт, яким є Постанова № 153, встановлює критерії, що при їх звужувальному (буквальному) застосуванні призводять до дискримінаційного обмеження прав військовослужбовців та порушення принципу рівності (стаття 24 Конституції України), суд зобов`язаний застосовувати саме норми Конституції України та надавати підзаконному акту таке системне тлумачення, яке відповідає конституційним засадам та гарантує повноцінний захист прав особи.

Тому суд вважає, що умова абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, з урахуванням мети винагороди, вимог статті 24 Конституції України та принципу тлумачення норм на користь особи, охоплює й осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом у віці до 25 років до 24.02.2022 та продовжили її проходження в умовах воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Тлумачення пункту 4 постанови № 153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, - призводило б до дискримінації осіб, які до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану і після його введення також виявили волю продовжувати військову службу, фактично проходячи її в умовах воєнного стану та беручи участь у бойових діях. Частинами першою, другою статті 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками соціального походження, майнового стану чи іншими ознаками.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 наголосив, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності, що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими; у противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію. Суд не вбачає істотної, об`єктивно виправданої та справедливої мети, яка б виправдовувала позбавлення права на винагороду осіб, котрі, перебуваючи у тій самій віковій категорії та беручи участь у бойових діях, продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану лише на тій підставі, що первісно контракт укладено до 24.02.2022.

Суд також враховує, що в разі неоднозначності норми права перевага надається тлумаченню, яке найбільш повно забезпечує реалізацію прав особи. Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, вирішуючи спір про право на соціальну виплату, передбачену актом Кабінету Міністрів України, сформулював правовий висновок, відповідно до якого застосування судом принципу тлумачення закону на користь особи (in dubio pro homine) має бути правилом, а принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися обрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси особи: «у вагомих сумнівах - на користь людини». У силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України цей висновок враховується судом при вирішенні цієї справи.

Суд зважає на конституційно значущий характер функцій, які виконують громадяни, що захищають Вітчизну. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 зазначив, що, виходячи зі змісту статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, а тому держава повинна надавати їм особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту.

Формування суб`єктного складу учасників експериментального проекту (пункт 3 постанови № 153) і визначення кола осіб, які мають право на винагороду (пункт 4 постанови № 153), не є тотожними. Пункт 3 постанови № 153 визначає учасників проекту як осіб віком від 18 до 25 років, які приймаються на службу за контрактом на посади рядового складу, тоді як пункт 4 окремо й самостійно визначає коло осіб, які набувають права на винагороду, охоплюючи осіб рядового, сержантського і старшинського складу, що проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях. Позивач підпадає під дію саме пункту 4 постанови № 153.

З урахуванням наведеного суд зробив висновок, що позивач відповідає сукупності умов, визначених пунктом 4 постанови № 153, а саме: належить до осіб рядового складу; у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану; станом на дату набрання чинності постановою № 153 проходив військову службу та продовжує її проходити; брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців станом на 13.02.2025; не належить до кола осіб, яким винагорода не виплачується. Відтак позивач має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн.

Отже, у позивача наявні всі визначені Постановою № 153 умови для виплати одноразової грошової винагороди, а тому її невиплата за обставин з боку відповідача, викладених у відмові, є протиправною.

Відповідач не довів правомірності своєї відмови, а його доводи, викладені у відзиві, суд відхиляє з наведених вище підстав.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За практикою цього суду (зокрема, рішення у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005, заява № 63134/00) поняття "майно" охоплює не лише наявні речі, а й майнові права та обґрунтовані очікування отримати виплату, якщо вони мають достатню підставу в національному законодавстві. Така підстава у цій справі наявна, оскільки позивач відповідає умовам пункту 4 Постанови № 153.

Оскільки позивач відповідає всім умовам пункту 4 Постанови № 153, а відповідач не посилається на інші підстави для відмови, питання про нарахування та виплату винагороди не належить до дискреційних повноважень відповідача, і єдиним варіантом його правомірної поведінки є нарахування та виплата винагороди у розмірі 1000000,00 грн. За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача (стаття 5, частина друга статті 245 КАС України) є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу зазначену винагороду.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд робить висновок про задоволення адміністративного позову.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Судові витрати у справі не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua