Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №160/18664/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №160/18664/26

Суддя: Кучма Костянтин Сергійович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокуСправа № 160/18664/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області щодо відмови у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 року по 31.12.2003 року та здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням цього стажу;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровської області зарахувати до її страхового стажу період роботи з 01.07.2000 року по 30.04.2002 року; з 01.08.2002 року по 31.08.2002 року; з 01.01.2003 року по 31.01.2003 року; з 01.08.2003 року по 31.08.2003 року; з 01.12.2003 року по 31.10.2006 року, та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням цього стажу і виплатити заборгованість недоотриманої пенсії з вини органу, що призначає та виплачує пенсію.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з липня 2023 року вона отримує пенсію за віком, однак при її призначенні відповідачем не в повному обсязі враховано страховий стаж. Зокрема, не зараховано окремі періоди здійснення нею підприємницької діяльності протягом 2000 - 2006 років, унаслідок чого пенсію обчислено виходячи зі страхового стажу тривалістю 27 років 7 місяців замість понад 32 років. Вказує, що неодноразово зверталася до відповідача із заявами про перерахунок пенсії та надавала документи на підтвердження підприємницької діяльності і сплати обов`язкових платежів. Проте за результатами розгляду її звернення від 01.05.2026 відповідач листом від 29.05.2026 відмовив у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату нею внесків. Вважає таку відмову протиправною, оскільки у спірні періоди здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування та сплачувала податок, частина якого підлягала перерахуванню до ПФУ. Так, відсутність заборгованості зі сплати обов`язкових платежів підтверджується відповіддю податкового органу, а відсутність відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку не повинна позбавляти її права на врахування спірних періодів до страхового стажу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 02 та 10 липня 2026 року відповідно, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.

Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та з липня 2023 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.05.2026 позивач звернулася через вебпортал електронних послуг ПФУ до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області зі зверненням щодо обчислення страхового стажу та перерахунку пенсії.

Листом від 29.05.2026 № 65587-44946/Ш-01/8-0400/26 відповідач повідомив позивача, що при підтвердженні страхового стажу за період з 01.07.2000 по 31.12.2003 дані трудової книжки підлягають звірці з відомостями персоніфікованого обліку. Так, в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату нею страхових внесків за період після липня 2000 року до вересня 2006 року (включно), у зв`язку з чим підстави для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу відсутні.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Пунктом 1 ч.2 ст.22 Закону №1058-ІV визначено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Згідно із підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:

1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);

2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;

3) перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно;

4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846.

Відповідно до п.2.23 Порядку, при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

За п.2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).

За п.4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно із пунктом 2 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності та втратив чинність 01.01.2012) суб`єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб`єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли фізична особа - суб`єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім`ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов`язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов`язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім`ї.

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 26.04.2006 №3158 з питання сплати внесків на пенсійне страхування платниками єдиного податку, зазначив, що Указом Президента України від 03.07.98 р. №727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28.06.99 р. №746 передбачено, що суб`єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 року № 5-5 (далі - Інструкція № 5-5) встановлювалися такі внески до Пенсійного фонду, зокрема, для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів - 9 відсотків суми доходу (пункт 5.2.2 вказаної Інструкції).

Відповідно до пункту 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій.

Зазначені вище норми втратили чинність на підставі Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів від 06.09.1996 року № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1), згідно з якою платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси (пункт 2.7 Інструкції № 11-1); такі платники зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за постійним місцем проживання (пункт 2.9 Інструкції № 11-1).

Отже, за змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платниками зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування є як фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, такі і ті, які її не використовують.

Згідно із пунктом 4.3 Розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у підпунктах 2.2, 2.4, ставка збору складає 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4.7 Інструкції № 11-1 для платників, визначених у пункті 2.7 Інструкції, було встановлено ставку збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Збори громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці, нараховуються на чистий доход, що підлягає оподаткуванню, тобто на різницю між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов`язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на добавлену вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. При визначенні чистого доходу громадянина-підприємця не включаються суми винагород, одержані ним за працю по угодах цивільно-правового характеру, так як нарахування страхових зборів на них повинно здійснювати підприємство, що виплачує винагороду, крім випадків, коли суми винагород виплачені підприємством (фірмою), що являється іноземною юридичною особою (пункт 7.1 Інструкції № 11-1).

Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.

Пунктом 7.7 Інструкції № 11-1 було встановлено, що орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток № 4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.

У подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постанову правління ПФ України від 03.06.1999 року за № 4-6.

Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції № 4-6, платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують праці найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов`язаною з одержанням доходу.

Згідно із підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за №4-6 встановлено ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.

Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності був наявний обов`язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Суд також звертає увагу, що постановою КМУ від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.

Отже, у 1993 - 1999 роках на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність, як самозайняті особи і підлягали реєстрації як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.

З огляду на викладене, до 1 січня 2004 року платники сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку (42% від суми податку).

З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV, яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені внески до Пенсійного фонду та загального порядку сплати страхових внесків для всіх роботодавців за найманих працівників, незалежно від обраного способу оподаткування. Фактично одночасно діяли різні порядки сплати страхових внесків для суб`єктів спрощеного оподаткування.

Так, за положенням вищезазначених нормативних актів на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії встановлено, що Закон №1058-IV визначає право на зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Порядок № 22-1 визначає право на зарахування до стажу період здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Порядок № 637 визначає право на зарахування до стажу період провадження фізичною особою підприємницької діяльності за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст.ст.1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі № 576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі № 227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а, від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22, та від 20 березня 2024 року у справі № 560/8994/21.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі №343/659/17 зробив висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Крім того, суд зазначає, що у спірний період діяв Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (втратив чинність на підставі Закону України від 04.11.2011 № 4014-VI), який надавав громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту. Фіксований податок сплачувався громадянином - платником податку до відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 (чинного з 07.03.1998 р.), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо: кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п`яти; валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом за місцем проживання громадянина патенту, в якому зазначаються: прізвище та ім`я цього громадянина; його ідентифікаційний номер; строк дії патенту; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, або членів його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності; місце здійснення підприємницької діяльності; назва органу, що видав патент.

Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність самостійно.

Протягом року платники фіксованого податку що квартально сплачують до бюджету по 25 процентів річної суми податку, обчисленої за доходами за попередній рік, а платники, які вперше залучаються до сплати податку, - 25 процентів суми, обчисленої їм податковими органами за оціночним доходом на поточний рік. Для сплати авансових платежів податку встановлюються такі строки протягом року: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу платника податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали.

У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов`язкового обліку доходів і витрат.

Також у спірний період діяла Інструкція про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 №12 (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів від 20.12.2011 № 1675). Пункт 14.2 цієї Інструкції містив аналогічні вищенаведеним положення щодо права фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі - фіксований податок) шляхом придбання патенту. Так само передбачено, що фіксований податок сплачується громадянином платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його реєстрації у податкових органах. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі податковим органом за місцем реєстрації у податкових органах фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності патенту.

На виконання пункту 2 розділу II Закону України від 13.02.1998 №129/98-ВР "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" наказом Міністерства фінансів України від 10.11.1998 № 233 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України від 04.11.2013 № 917) затверджений Порядок перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів. Цей Порядок визначав механізм відрахування коштів до Пенсійного фонду України від сум фіксованого податку, що сплачується громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і які обрали спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку.

Відповідно до п.3 цього Порядку, фіксований податок сплачується громадянином - платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання і зараховується на рахунок №2542 "Кошти районних, міських, селищних та сільських бюджетів", відкритий в установах банків на ім`я органу, що здійснює виконання відповідного бюджету. За пунктом 4 цього Порядку міськфінвідділи в містах, які не мають районного поділу, райфінвідділи в містах, які мають районний поділ, сільські та селищні ради до 13 години наступного (робочого) дня після отримання з установи банку виписки, в якій відображені надходження на їх рахунки коштів від сплати фіксованого податку, 10 відсотків від сум цих надходжень перераховують платіжними дорученнями (або в системі електронних платежів) на рахунки відповідних відділів Пенсійного фонду України.

За такого правового регулювання, чинного у період провадження позивачем підприємницької діяльності (до 2012 року), суд виходить з того, що для зарахування спірного періоду до страхового стажу достатньо встановити сплату нею фіксованого податку у спірний період, оскільки від сум фіксованого податку 10 відсотків повинні були перераховуватись до Пенсійного фонду, причому таке перерахування повинна була здійснювати не позивач, а зазначені вище суб`єкти.

Як було зазначено вище, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період з 01.07.2000 по 31.12.2003 оскільки дані трудової книжки підлягають звірці з відомостями персоніфікованого обліку. А також період здійснення підприємницької діяльності з липня 2000 року до вересня 2006, так як відсутні дані про сплату страхових внесків та дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 - 28.09.1993 зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.03.2026 № 18463/6/04-36-24-10-14 ОСОБА_1 з 28.09.1993 по 26.12.2016 перебувала на податковому обліку як фізична особа - підприємець у Дніпровській державній податковій інспекції (Центральний район м.Дніпра). Запис про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності внесено до Єдиного державного реєстру 23.12.2016. У зазначеному листі повідомлено про неможливість надання інформації щодо сум сплачених страхових внесків за період з 28.09.1993 по 31.12.2003, оскільки адміністрування відповідних внесків за цей період не належить до компетенції органів Державної податкової служби України. Також зазначено, що строк зберігання документів щодо надходження податків і зборів та особових справ фізичних осіб - підприємців після припинення ними діяльності становить п`ять років. За даними інформаційно-комунікаційних систем ДПС України, станом на 09.03.2026 у ОСОБА_1 відсутня заборгованість із платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

До матеріалів даної адміністративної справи позивач долучила копії патентів, згідно із яких вона перебувала на фіксованому податку з 01.01.2005 по 28.02.2005.

Крім того, відповідачу надавались: звіти суб`єкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку другий, четвертий квартал 2001 року, перший - четвертий квартал 2002, четвертий 2003 року, довідки про суми виплачених доходів і утриманих з них податків фізичних осіб за 1 - 4 квартал 2001, 1 - 4 квартал 2002 року, квитанціями про сплату страхових внесків.

Зазначені документи містять відомості про розмір фактично сплаченого позивачем єдиного податку за відповідні звітні періоди.

Таким чином видно, що у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 позивач здійснювала підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в податковому органі та подавала звітність платника єдиного податку, а також сплачувала єдиний податок у відповідних звітних періодах, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, відсутність у державних органів інформації щодо сплати страхових внесків та системи оподаткування за вказаний період зумовлена закінченням строків зберігання документів та не залежить від волі позивача, яка належним чином виконувала свої обов`язки як суб`єкт підприємницької діяльності.

Отже, з огляду на підтверджений факт здійснення підприємницької діяльності, сплати єдиного податку, відсутність доказів заборгованості та неможливість отримання додаткових даних не з вини позивача, а також з урахуванням принципу найбільш сприятливого для особи тлумачення норм соціального законодавства, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у зарахуванні періодів провадження підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003 до страхового стажу є необґрунтованою.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2003 та зобов`язання зарахувати відповідні періоди до страхового стажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо періоду з 01.01.2004 по 31.12.2003 суд зазначає, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи які підтверджують факт сплати страхових внесків, облік яких ведеться пенсійним органом.

Суд зауважує, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати нею відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування до її страхового стажу періоду підприємницької діяльності та не є належними доказами в підтвердження сплати страхових внесків.

При цьому, суд зауважує, що сам по собі факт відсутності даних у реєстрі застрахованих осіб або відсутність інформації у контролюючих органах не може бути безумовною підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки такі обставини пов`язані з недосконалістю механізмів державного обліку, а не з протиправною поведінкою позивача. Позивач не повинна нести негативні наслідки неналежного виконання державними органами своїх функцій щодо обліку та збереження відповідної інформації.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у позивача заборгованості зі сплати обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України, а відповідачем таких доказів суду не надано. Натомість наявні документи свідчать про фактичне здійснення підприємницької діяльності та сплату обов`язкових платежів у вигляді єдиного податку, що в умовах правового регулювання спірного періоду дає підстави вважати, що позивач брала участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Водночас суд бере до уваги принцип найбільш сприятливого для особи тлумачення норм у сфері соціального забезпечення, відповідно до якого сумніви щодо достатності доказів сплати страхових внесків не можуть тлумачитися на шкоду позивачу, особливо за відсутності можливості отримання відповідних підтверджуючих документів з об`єктивних причин.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, однак не виключно такими даними. Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, є документи про сплату страхових внесків, в тому числі інформація Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності). Відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки визначальним у такому випадку є сукупність доказів, що підтверджують здійснення діяльності та виконання обов`язку зі сплати платежів.

Суд наголошує, що відсутність доказів заборгованості перед податковими та пенсійними органами у поєднанні з наявними документами щодо сплати єдиного податку свідчить про належне виконання позивачем своїх обов`язків під час провадження підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів сплати страхових внесків за період з 01.01.2004 позивачем не надано, однак остання зазначає, що здійснюючи підприємницьку діяльність сплачувала до ПФУ внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства. Однак ці вимоги були проігноровані посадовими особами відповідача та не враховані під час винесення оскаржуваного рішення.

Згідно із пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування.

Отже, за відсутності належних доказів сплати страхових внесків суд не вбачає правових підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача зарахувати період з 01.01.2004 по 31.10.2006 до страхового стажу позивача. Водночас відмова у зарахуванні цього періоду, обґрунтована виключно відсутністю відповідних відомостей у системі персоніфікованого обліку.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача в цій частині є зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 01.05.2026 р. щодо зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу з 01.07.2000 р. по 30.04.2002 р., з 01.08.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.01.2003 р. по 31.01.2003 р., з 01.08.2003 р. по 31.08.2003 р. та з 01.12.2003 р. по 31.12.2003 р., та перерахунку пенсії, і за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням усіх заявлених періодів страхового стажу та виплатити заборгованість з пенсії суд зазначає, що їх вирішення на цьому етапі є передчасним.

Тобто, у задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 665,60 грн (1331,20 грн : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 р. по 30.04.2002 р., з 01.08.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.01.2003 р. по 31.01.2003 р., з 01.08.2003 р. по 31.08.2003 р. та з 01.12.2003 р. по 31.12.2003 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 р. по 30.04.2002 р., з 01.08.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.01.2003 р. по 31.01.2003 р., з 01.08.2003 р. по 31.08.2003 р. та з 01.12.2003 р. по 31.12.2003 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.05.2026 р. щодо зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу з 01.07.2000 р. по 30.04.2002 р., з 01.08.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.01.2003 р. по 31.01.2003 р., з 01.08.2003 р. по 31.08.2003 р. та з 01.12.2003 р. по 31.12.2003 р., та перерахунку пенсії, і за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма

Оригінал: reyestr.court.gov.ua