Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №120/5897/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 листопада 2026 р. Справа № 120/5897/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови, викладеної у листі від 23.02.2026 року №17-3-13-2 у перегляді адміністративної процедури та скасування рішення №3 від 17.07.2023 року.

Ухвалою від 29.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.

04.05.2026 позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 12.05.2026 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечив щодо задоволення даного позову. Зазначає, що рішення комісії Вінницької районної військової адміністрації від 17.07.2023 року № 3 прийнято відповідно до Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 року №280 та вказує, що комісією застосовано положення Порядку, які були чинні на дату прийняття рішення.

Стосовно рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі № 320/31254/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2025, яким визнано протиправними та нечинними окремі зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2023 № 263 до Порядку № 280 зазначає, що вказаним судовим рішенням не встановлювався обов`язок районних військових адміністрацій здійснювати перегляд індивідуальних рішень комісій, прийнятих до набрання ним законної сили. Також прийнятим рішенням не визначено механізм, порядку чи процедури перегляду раніше прийнятих рішень комісій та не зобов`язано районні військові адміністрації самостійно скасовувати прийняті індивідуальні акти.

Крім того представник відповідача вказує, що комісія Вінницької районної військової адміністрації не наділена повноваженнями щодо скасування чи перегляду рішень за відсутності прямо визначених законом підстав та вказує на відсутність норм, які передбачають повторний розгляд заяв та документів, щодо яких було прийнято рішення.

20.05.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Погребищенським РВ УМВС України у Вінницькій області.

Позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою від 04.04.2022 №518-7000250178 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання якого є АДРЕСА_1 .

В червні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеної особи, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, до якої було додано передбачений Порядком №280 пакет документів.

За результатами розгляду поданих позивачем документів Комісією відповідача щодо розгляду заяв деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення було винесено рішення № 3 від 17.07.2023 про відмову позивачу у призначені компенсації за належні для отримання жилі приміщення, оскільки до 24.02.2022 позивач та члени його сім`ї не перебували на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб як внутрішньо переміщена особа.

Позивач не погодившись із, на його думку, дискримінаційними нормами ініціював розгляд питання щодо законності змін, внесених до Постанови № 280, у судовому порядку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року, залишеними без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 320/31254/23, визнано протиправними та нечинними зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме, до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України".

На виконання вимог статті 265 КАС України, Кабінет Міністрів України офіційно оприлюднив резолютивну частину зазначеного рішення в "Офіційному віснику України" від 25.11.2025 № 92, а також на офіційному вебпорталі Верховної Ради України.

У зв`язку із набранням рішенням від 30.04.2024 року у справ 320/31254/23 законної сили, позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2026 року, у якій просив переглянути та скасувати рішення від 17.07.2023 року №3 з урахуванням положень статтей 87 та 89 Закону України "Про адміністративну процедуру". Як підставу для перегляду спірного рішення позивач зазначив зміну правових обставин, а саме - усунення з нормативно-правового поля дискримінаційного обмеження щодо дати взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

У відповідь на подану заяву відповідач листом від 23.02.2026 року №17-3-13-2 повідомив, що рішенням від 17.07.2023 року №3 відмовлено в призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення та станом на 23.02.2023 року норми Постанови КМ України від 18.04.2018 року №280 були чинними та інших роз`яснень від Міністерства у справах ветеранів України щодо її застосування не надходило.

Не погоджуючись із відмовою відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до преамбули Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 ст. 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на вебсайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Відповідно ч. 2 ст. 1 Закону № 1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Частиною 1-4 ст. 4 Закону № 1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну. Заява подається внутрішньо переміщеною особою, у тому числі неповнолітніми дітьми, особисто, а малолітніми дітьми, недієздатними особами або особами, дієздатність яких обмежено, - через законного представника (далі - заявник). Заява підписується заявником або особою, зазначеною в абзацах другому - четвертому цієї частини, яка дає згоду на обробку, використання, зберігання його персональних даних та персональних даних особи, від імені якої подається заява.

Відповідно до п. 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до п. 6 Порядку № 509 у день подання заяви про взяття на облік, крім випадків, передбачених абзацом 2 пункту 4 цього Порядку, безоплатно видається довідка за формою згідно з додатком 2, яка роздруковується на аркуші формату А4, підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою такого органу.

Умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення (далі - грошова компенсація) для внутрішньо переміщених осіб визначені Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 №280.

Відповідно до пункту 2 Порядку №280 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про отримання грошової компенсації) право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 р. заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів у період їх здійснення, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини 2 статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які перебувають на квартирному обліку станом на 1 червня 2024 р., обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24 лютого 2022 р. і на час призначення грошової компенсації перебувають на обліку в базі даних.

Грошова компенсація внутрішньо переміщеним особам виплачується у повному обсязі в порядку черговості відповідно до дати взяття на квартирний облік за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини 2 статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та які потребують поліпшення житлових умов".

Виплату грошової компенсації за рахунок субвенції забезпечують розпорядники субвенції за місцевими бюджетами, визначені рішеннями про такі бюджети відповідно до законодавства.

За рішенням виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюється комісія щодо розгляду заяв внутрішньо переміщених осіб про призначення грошової компенсації (далі - комісія).

Згідно з пунктом 13 Порядку №280 комісія відмовляє внутрішньо переміщеній особі у призначенні грошової компенсації з таких підстав:

1) невідповідність в документах, що посвідчують внутрішньо переміщену особу або законного представника чи уповноваженого представника, від імені якої подається заява;

2) подання недостовірних відомостей;

3) внутрішньо переміщена особа не брала безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, чи у здійсненні до 1 червня 2018 р. заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (відсутні документи, передбачені підпунктами 3-6 пункту 7 цього Порядку);

3-1) внутрішньо переміщена особа, зазначена в абзаці 4 пункту 2 цього Порядку, не брала участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення передбачені підпунктом 5-1 пункту 7 цього Порядку); (відсутні документи, передбачені підпунктом 5-1 пункту 7 цього Порядку);

4) внутрішньо переміщена особа не є особою, визначеною у пунктів 19-21 частини 1 статті 6, пунктах 11-14 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

5) скасування дії довідки про облік (за винятком випадків, коли дію довідки, виданої до 24 лютого 2022 р., скасовано з підстав її переоформлення у зв`язку із зміною фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, яка перемістилася з території, на якій ведуться бойові дії);

6) внутрішньо переміщена особа та члени її сім`ї, на яких було розраховано грошову компенсацію, володіють майновими правами на об`єкти незавершеного житлового будівництва чи правом власності на житлове приміщення, що відповідає нормі жилої площі, визначеної статтею 47 Житлового кодексу України (на кожного члена сім`ї), що розташовані в населених пунктах на підконтрольній Україні території (крім житлового приміщення, яке зруйноване (знищене) або стало непридатним для проживання внаслідок збройної агресії РФ, зокрема з моменту введення воєнного стану), або таке нерухоме майно було відчужено протягом п`яти років, що передують даті подання заяви про призначення грошової компенсації;

7) внутрішньо переміщена особа не перебуває на квартирному обліку або перебуває на такому обліку після 1 червня 2024 р.;

8) внутрішньо переміщеній особі або членам її сім`ї вже надавалося житло або виплачувалася грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення за рахунок бюджетних та благодійних коштів, залучених коштів суб`єктів господарювання, інших джерел, не заборонених законодавством;

9) внутрішньо переміщена особа не перебуває на обліку в базі даних на час призначення грошової компенсації згідно з відомостями бази даних;

9-1) внутрішньо переміщена особа вперше облікована в базі даних після 24 лютого 2022 р.;

10) наявність обвинувального вироку суду у зв`язку із вчиненням внутрішньо переміщеною особою злочину проти України.

Знищення або пошкодження житла, об`єкта незавершеного житлового будівництва починаючи з 24 лютого 2022 року внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією РФ, є підставою для відстрочення прийняття комісією рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за умови подання акта комісійного обстеження та/або відомостей з Реєстру пошкодженого та знищеного майна.

Відповідно до копії Протоколу №6 від 17.07.2023 засідання комісії з питань забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх судом встановлено, що у якості підстави для відмови позивачу у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, відповідачем визначено те, що позивач та члени його сім`ї взяті на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб як внутрішньо переміщені особи після 24.02.2022 року, а саме 04.04.2022 року.

Під час звернення з заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення йому, як учаснику бойових дій з числа внутрішньо переміщених осіб, позивач надав довідку від 04.04.2022 №518-7000250178 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Додатково позивачем надано довідки від 04.04.2022 про взяття на облік інших членів його сім`ї.

Отже, позивач облікований в базі даних як внутрішньо переміщена особа після 24.02.2022 разом із членами сім`ї.

Враховуючи, що відповідно до підпункту 9-1 пункту 13 Порядку №280 комісія відмовляє внутрішньо переміщеній особі у призначенні грошової компенсації зокрема у зв`язку з тим, що внутрішньо переміщена особа облікована в базі даних після 24.02.2022, позивачу відмовлено у призначенні грошової компенсації на підставі підпункту 9-1 пункту 13 Порядку.

Позивач не погодившись із прийнятим рішенням звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2026 року відмовлено у задоволені позовної заяви.

Крім того позивач не погодився із дискримінаційною, на його думку, вимогою, яка обмежує права внутрішньо перемішених осіб на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилих приміщень, які взяті на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб як внутрішньо переміщені особи після 24.02.2022 року, в тому звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними зміни внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2025 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними та нечинними зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме, до абзацу 1 пункту 1 та абзацу 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" та зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із набранням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року у справі №320/31254/23 позивач з метою поновлення своїх прав звернувся 24.01.2026 року до відповідача із заявою посилаючись на норми статтей 87, 89 Закону України "Про адміністративну процедуру", у якій просив скасувати (або визнати таким, що втратило чинність) рішення комісії Вінницької районної військової адміністрації №3 від 17.07.2023 року про відмову у призначенні грошової компенсації.

За наслідком розгляду вказаної заяви відповідачем 23.02.2026 року направлено лист №17-3-13-2, у якому повідомлено останнього, що рішенням від 17.07.2023 року №3 відмовлено у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення та станом на 23.02.2026 року норми Постанови КМ України від 18.04.2018 року №280 є чинними та інші роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України щодо застосування норм вказаної постанови до Управління не надходило.

Разом із тим, позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні заяви, оскільки рішенням у справі 320/31254/23 скасовано дискримінаційну умову, відтак, на думку позивача відповідач зобов`язаний переглянути його із урахуванням положень Закону України "Про адміністративну процедуру".

З приводу вказаних тверджень суд зазначає наступне.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Так, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить повноваження зі скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (пункт 15 частини 1 статті 26 Закону).

Також відповідною радою можуть бути скасовані рішення її виконавчого комітету з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради (частина 9 статті 59 Закону).

Виконавчий комітет місцевої ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, їх посадових осіб (пункт 3 частини 2 статті 52 Закону).

Законом України "Про адміністративну процедуру" врегульовано відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про адміністративну процедуру" було закріплено положення у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" про те, що "новообрана рада, її виконавчий комітет можуть вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування, правонаступниками яких вони є, та їх посадових осіб. У разі якщо акт органу або посадової особи місцевого самоврядування відповідно до закону є адміністративним актом, його правонаступник може вносити зміни та припиняти дію такого акта у порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру" (підпункт 14 пункту 6-1 розділу V Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні).

Закон України "Про адміністративну процедуру" визначає загальні правила розгляду і вирішення адміністративних справ суб`єктами публічної адміністрації, одним з головних критеріїв розмежування юрисдикцій є зв`язок спору із застосуванням або незастосуванням адміністративної процедури. Зокрема, чи підлягала вимога позивача розгляду в порядку такої процедури, а також який орган, у якій формі та в які строки мав її розглянути.

За визначеннями, наведеними в пунктах 2, 4 та 5 частини 1 статті 2 Закону, адміністративна справа - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта;

адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи.

Тобто формою розгляду і вирішення адміністративної справи є адміністративне провадження з дотриманням визначеного законом порядку розгляду та вирішення справи (процедури).

Підставами для початку адміністративного провадження з огляду на пункти 1 та 2 частини першої статті 36 Закону є заява особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, або ініціатива адміністративного органу.

Відповідно до частини 2 статті 34 Закону у разі якщо законом не визначено граничний строк вирішення окремої категорії справ, справа за заявою особи вирішується протягом розумного строку, але не більше тридцяти календарних днів після надходження заяви, а в разі проведення слухання у справі - не більше сорока п`яти календарних днів з дня реєстрації заяви адміністративним органом.

Адміністративне провадження розпочинається з дня отримання заяви компетентним адміністративним органом (пункт 1 частини першої статті 46 Закону України "Про адміністративну процедуру").

Частиною 1 статті 69 Закону визначено, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

При цьому навіть у випадках, коли заява не підлягає розгляду, зокрема якщо вона стосується суспільних відносин, на які не поширюється дія цього Закону (пункт 4 частини першої статті 45 Закону № 2073-IX), згідно з частиною другою статті 45 цього Закону рішення про відмову у прийнятті заяви до розгляду у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, приймає посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, про що невідкладно повідомляється особа, яка подала заяву.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 2073-IX особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

Пунктом 4 частини 2 статті 78 Закону № 2073-IX, визначено, що особа, реалізуючи своє право на адміністративне оскарження відповідно до цього Закону, залежно від обставин справи може вимагати визнання протиправним та скасування адміністративного акта чи окремих його положень.

Разом із тим, як слідує із заяви ОСОБА_1 останній просив скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні грошової компенсації у зв`язку із набранням законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року у справі №320/31254/23. При цьому останній у поданій заяві наголошував про розгляд вказаної заяви із урахуванням положень Закону України "Про адміністративну процедуру".

Водночас відповідачем у листі від 23.02.2026 року №17-3-13-2 протиправно не надано оцінку наведеним позивачем обставинам.

Виходячи із обставин цієї справи суд приходить до висновку, що оскаржувана позивачем відмова не містить повного аналізу обставин вказаних у заяві, що, в свою чергу, вказує на протиправність відмови та перешкоджає суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами законодавства, умов для прийняття рішення.

Крім того, зі змісту оскаржуваної відмови вбачається, що відповідачем не досліджувалось питання щодо розгляду заяви із урахуванням положень Закону України "Про адміністративну процедуру", які просить врахувати позивач при повторному розгляді заяви про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, що також перешкоджає суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами законодавства, умов для прийняття рішення.

Вказане у свою чергу свідчить про формальний розгляд заяви позивача та обрання найменш сприятливого для позивача способу трактування норм законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації N R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.80 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Також суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі Рисовський проти України, в якому суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту такого права позивача визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 24.01.2026 року та зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2026 року

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області щодо неналежного розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 24.01.2026 року.

Зобов`язати Вінницьку районну військову адміністрації Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2026 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Вінницька районна військова адміністрація (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 04050975)

Повний текст рішення складено 05.11.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна