Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №916/3558/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3558/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №916/3558/26 за позовом ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного акціонерного товариства «ВФ УКРАЇНА» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 14333937) про стягнення 20 675,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, вирішені судом заяви, клопотання сторін, вчинені судом процесуальні дії у справі:

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», правонаступником якого є ДКВ ОМР, (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є ПАТ «ВФ УКРАЇНА», (орендар) було укладено договір оренди № ТГО-294/13, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 81 (частина крівлі будівлі ЦТП № 73).

Додатковим договором №1 від 16.04.2018 про внесення змін до договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 сторони за взаємною згодою домовились внести зміни до договору оренди, зокрема п. 1.3. розділу «Предмет договору» доповнити наступним: « 1.3. Продовжити термін дії цього договору до « 01.06.2018». У пункті 7.8 договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічні положення містив ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-ХІІвід 10.04.1992 (далі – Закон № 2269-ХІІ) (втратив чинність 01.02.2020), який був чинним на момент автоматичного продовження строку дії Договору оренди. Відповідно до ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відтак, з огляду на відсутність заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, передбаченої п.7.8. договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 та нормами чинного на той час Закону № 2269-ХІІ, договір оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 автоматично продовжено після 01.06.2018, тобто закінчення строку, обумовленого додатковим договором № 1 від 16.04.2018, на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме на 2 роки 11 місяців.

Таким чином, автоматична пролонгація договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 відбулась на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто до 01.05.2021, починаючи з 01.06.2018. Вказане повністю підтверджується рішенням ГСОО від 05.02.2026 по справі №916/1552/25, яке має преюдиційне значення для цієї справи, оскільки ухвалене у справі між тими самими сторонами.

Так, відповідно до п.4.4. договору оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди. Водночас, ПрАТ “ВФ Україна” повернуло орендоване майно департаменту лише 06.10.2025, що підтверджується актом приймання-передачі майна, відповідно до якого повернуто орендодавцю об`єкт оренди – частина крівлі будівлі ЦТП № 73 загальною площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 81, за договором оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013.

Разом з тим, позивач враховує, що з відповідача частково була стягнута за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 неустойка за прострочення повернення об`єкта оренди на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 по справі №916/1552/25.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 у розмірі 20 675,61 грн за договором оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013.

15.09.2026 за вх.№ 31272/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному розрахунку неустойки.

Так, відповідач відмічає, що між сторонами вже неодноразово виникали судові спори щодо виконання договорів оренди, зокрема у справах № 916/1822/22, № 916/1823/22, № 916/1824/22, № 916/1826/22, № 916/1827/22 та № 916/2512/22, у яких судами було відмовлено в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Крім того, відповідач посилається на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 у справі № 916/1552/25, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 07.07.2026, яким за договором оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 з відповідача стягнуто 34 159,14 грн неустойки, а в решті позовних вимог відмовлено. При цьому судом було встановлено неправильність визначення позивачем періоду нарахування неустойки та безпідставне включення до її складу податку на додану вартість.

На переконання відповідача, зазначені судові рішення мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, однак позивач не врахував установлених судами обставин та повторно заявив вимоги про стягнення неустойки за період з 01.04.2025 по 06.10.2025 у розмірі 20 675,61 грн.

Відповідач також стверджує, що позивачем не надано належного розрахунку заявленої до стягнення суми, безпідставно здійснено індексацію неустойки та не враховано платежі в розмірі 6 074,95 грн, сплачені на рахунок балансоутримувача КП «Теплопостачання міста Одеси». На підтвердження здійснення відповідних платежів до відзиву додано копії платіжних інструкцій. За власним розрахунком відповідача, розмір неустойки за спірний період не може перевищувати 6 363,49 грн. Водночас, посилаючись на частину третю статті 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, відповідач просить зменшити розмір неустойки на 95 %, до 318,17 грн, враховуючи відсутність доведених збитків позивача, виконання відповідачем грошових зобов`язань та суспільну важливість його діяльності як оператора мобільного зв`язку в умовах воєнного стану.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, постановити окрему ухвалу щодо дій посадових осіб позивача та направити відповідні матеріали до правоохоронних органів. Також просить здійснювати розгляд справи без участі його представника.

У відповіді від 15.09.2026 за вх.№ 31404/26 на відзив ДКВ ОМР заперечує проти доводів відповідача та наполягає на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Позивач вказує на те, що договір оренди № ТГО-294/13 від 18.07.2013 припинив свою дію 01.05.2021, а відповідач не вчинив передбачених законодавством дій для його продовження та своєчасно не повернув орендоване майно. На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 916/1827/22, вважаючи встановлені нею обставини преюдиційними.

Щодо здійснених відповідачем платежів позивач зазначає, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 16.04.2018 орендна плата підлягала розподілу між балансоутримувачем та орендодавцем у співвідношенні 95 % та 5 % відповідно. Водночас спір стосується не заборгованості з орендної плати, а стягнення неустойки за несвоєчасне повернення майна.

Позивач вважає, що перераховані відповідачем на рахунок КП «Теплопостачання міста Одеси» кошти в розмірі 6 074,95 грн не можуть зараховуватися в рахунок сплати неустойки, оскільки право на її стягнення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України належить саме орендодавцю. На підтвердження своєї позиції посилається на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 916/2466/22.

Крім того, позивач заперечує проти доводів відповідача щодо подвійного стягнення коштів, зазначаючи, що орендна плата та неустойка мають різну правову природу, оскільки остання є самостійним заходом відповідальності за неповернення майна після припинення договору оренди.

Також, позивач заперечує щодо розрахунку неустойки відповідача.

З огляду на викладене позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.09.2026 відкрито провадження у справі №916/3558/26, постановлено розглядати справу №916/3558/26 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна» (орендар) був укладений договір оренди № ТГО-294-13, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди, загальною площею 2,0 кв.м., яке розташовано за адресою: м. Одеса (частина крівлі будівлі ЦТП № 73) (далі - об`єкт оренди). Визначений строк його дії з 18.07.2013 по 18.06.2016 (п.п. 1.1., 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1.-2.4. договору № ТГО-294-1 від 18.07.2013 орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 року, з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради. За орендоване нерухоме майно орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 402 ( чотириста дві) грн 70 коп (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Орендна плата з урахуванням податку на додану вартість складає 483 (чотириста вісімдесят три) гривні 24 копійок. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Пунктами 4.4., 4.6. договору № ТГО-294-1 від 18.07.2013 передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди. Увипадку припинення дії цього договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщень.

Згідно з п. 7.11. договору № ТГО-294-1 від 18.07.2013 його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до акту приймання-передачі від 18.07.2013 орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13.

16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» був укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13, відповідно до умов якого, керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 1962-VII «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 № 2284-VII «Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси», та на підставі акту приймання - передачі від 16 квітня 2018 року у преамбулі та розділі «місцезнаходження сторін» договору назву орендодавця змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради. Укладення додаткового договору № 1 від 16.04.2018 також погоджено балансоутримувачем – Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси».

У п. 1.2. додаткового договору № 1 від 16.04.2018 погоджено змінити назву орендаря на Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна».

За умовами п. 1.3. додаткового договору № 1 від 16.04.2018 продовжено термін дії договору оренди до 01.06.2018.

Відповідно до п. 1.4. додаткового договору № 1 від 16.04.2018 доповнено п. 2.2. договору та погоджено, що з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату у встановленому договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції на поточний рахунок Департаменту. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на відповідний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість нараховується відповідно до вимог чинного законодавства. Розподіл щомісячної орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік.

Згідно п. 15 додаткового договору № 1 від 16.04.2018 орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.11.2022 у справі № 916/1827/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 позивачу у задоволенні позову було відмовлено повністю, при цьому судом було зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення неустойки, у зв`язку з тим, що позивач помилково вважав договір припиненим з 10.03.2020, зазначив, що договір був продовжений до 02.05.2021, а також щодо відсутності доказів направлення позивачем відповідачу, станом на цю дату і протягом місяця після відповідного строку, повідомлення про припинення договору.

06.10.2025 між ДКВ ОМР (орендодавцем), ПрАТ “ВФ Україна” (орендарем) та КП «Теплопостачання міста Одеси» (балансоутримувачем) був підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, згідно з яким ПрАТ “ВФ Україна” було передано, а КП «Теплопостачання міста Одеси» прийнято зі строкового платного користування нерухоме майно - частину крівлі будівлі ЦТП № 73, площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса та знаходилось у користуванні відповідача на підставі договору від 18.07.2013 № ТГО-294/13.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 по справі №916/1552/25, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026, було стягнуто з ПрАТ “ВФ Україна” на користь ДКВ ОМР неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 за договором від 18.07.2013 № ТГО-294/13.

Матеріали справи містять розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.04.2026 по 06.10.2026 за договором від 18.07.2013 № ТГО-294/13 у розмірі 21 315,48 грн мінус сплачені 639,87 грн = 20 675,61грн.

В матеріалах справи наявні платіжні інструкції про сплату ПрАТ “ВФ Україна” на користь ДКВ ОМР орендної плати на суму 639,45 та на користь КП «ТМО» орендної плати на суму 6 074,95 грн за період з квітня 2025 року по жовтень 2025 року.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення сторін, мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що якщо договір розривається у судовому порядку, зобов?язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка) яка передбачена ст. 785 ЦК України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном).

Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями ст. 230 ГК України та ст. 549 ЦК України.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.

Постановою Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/1916/18 визначено, що на виконання вимог ч. 2 ст. 785 ЦК України за несвоєчасне повернення об`єкта оренди комунальної форми власності після припинення дії договору, неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті у разі дії договору.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Щодо індексу інфляції, колегія суддів зазначає, що передбачену приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби договір діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 25.06.2019 у справі № 916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наявність обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Отже, як встановлено судом, 18.07.2013 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», правонаступником якого є (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ УКРАЇНА» (орендар) було укладено договір оренди № ТГО-294/13, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди загальною площею 2,0 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 81 (частина крівлі будівлі ЦТП № 73). Відповідно до акту приймання-передачі від 18.07.2013 орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно за договором оренди від 18.07.2013 № ТГО-294-13. Строк дії цього договору був погоджений з 18.07.2013 по 18.06.2016, тобто, договір укладено на 2 роки та 11 місяців. В подальшому, шляхом укладення додаткового договору № 1, строк дії договору продовжено до 01.06.2018.

Суд зазначає, що строк, на який був укладений договір, не завжди співпадає зі строком, протягом якого цей договір діє. Це зумовлене тим, що в процесі виконання договору сторони в порядку, передбаченому законодавством України, можуть продовжити строк дії договору ще на строк, на який він був попередньо укладений. При цьому строк, на який укладений договір, є істотною умовою договору та, відповідно, узгоджується сторонами у договорі та передбачається у Законі.

Так, наведені вище норми законодавства, які діяли станом на 01.06.2018, визначали можливість автоматичного продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, і для такого продовження договору оренди передбачені умови - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Водночас, 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону. Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 27 грудня 2022 року у справі № 910/21725/21 зазначив, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.

Як встановлено судом, між сторонами не було дотримано процедури продовження договору відповідно до вимог Закону № 157-ІХ, а тому договір оренди від 18.07.2013 № ТГО-294/13 припинив свою дію 01.05.2021, що встановлено також судовими рішеннями у справі №916/1552/25.

При цьому, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 по справі №916/1552/25, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026, було стягнуто з ПрАТ “ВФ Україна” на користь ДКВ ОМР 34 159,14грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.12.2021 по 31.03.2025 за договором від 18.07.2013 № ТГО-294/13.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Водночас, 06.10.2025 між ДКВ ОМР (орендодавцем), ПрАТ “ВФ Україна” (орендарем) та КП «Теплопостачання міста Одеси» (балансоутримувачем) був підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, згідно з яким ПрАТ “ВФ Україна” було передано, а КП «Теплопостачання міста Одеси» прийнято зі строкового платного користування нерухоме майно - частину крівлі будівлі ЦТП № 73, площею 2,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса та знаходилось у користуванні відповідача на підставі договору від 18.07.2013 № ТГО-294/13.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.04.2026 по 06.10.2026 за договором від 18.07.2013 № ТГО-294/13 у розмірі 20 675,61грн.

Суд, перевіривши поданий позивачем розрахунок неустойки встановив, що його зроблено вірно без врахування сум ПДВ, однак із врахуванням щомісячного індексу інфляції, як то викладено ВС у постановах від 25.06.2019 у справі № 916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20, однак, позивачем включено у період стягнення неустойки дату повернення об`єкта оренди, а саме – 06.10.2025, що є помилковим.

Таким чином, за обрахунком суду неустойка за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 01.04.2026 по 05.10.2026 за договором від 18.07.2013 № ТГО-294/13 у розмірі 21 070,80грн, мінус сплачені позивачем 639,87грн складає 20 430,31грн.

Разом з цим, слід відмітити, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу). Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. За таких обставин Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2024 по справі № 910/14706/22 було відступлено від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19.

Отже, з урахуванням того, що рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2026 №916/1552/25 було стягнуто з ПрАТ “ВФ Україна” на користь ДКВ ОМР неустойку у розмірі 34159,14 грн в порядку ст. 785 ЦК України за період з 01.12.2021 по 31.03.2025, з урахуванням фактичних і правових підстав позову, заперечень відповідача на них, балансу інтересів сторін та введення військового стану по всій території України, суд вважає, що за доцільним є стягнення з відповідача на користь позивача 50% неустойки за несвоєчасне повернення відповідачем орендованого нежитлового приміщення за період з 01.04.2026 по 05.10.2026 у розмірі 10 215,15грн.

Крім того, слід зауважити, що посилання відповідача на сплату 6 074,95 грн на рахунок КП «Теплопостачання міста Одеси» як на підставу для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є необґрунтованими та ґрунтуються на помилковому ототожненні орендної плати з неустойкою за несвоєчасне повернення орендованого майна. Так, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Отже, на відміну від орендної плати, яка відповідно до умов договору може розподілятися між орендодавцем та балансоутримувачем, право на отримання неустойки за несвоєчасне повернення майна належить саме орендодавцю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22 у п. 5.43 якої зазначив, що право на стягнення неустойки у разі несвоєчасного повернення майна належить саме орендодавцю (наймодавцю), у зв`язку з чим доводи орендаря про необхідність врахування при розрахунку неустойки сум коштів, сплачених балансоутримувачу, є необґрунтованими. Таким чином, сплата відповідачем коштів на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» після припинення договору оренди не свідчить про виконання ним зобов`язання зі сплати неустойки перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та не є підставою для зменшення її розміру.

При цьому, можливе безпідставне отримання балансоутримувачем орендних платежів після припинення договору оренди може бути предметом окремих правовідносин між відповідачем та балансоутримувачем, однак не впливає на обсяг відповідальності відповідача перед орендодавцем за несвоєчасне повернення орендованого майна.

За таких обставин наведені відповідачем доводи щодо необхідності врахування сплачених балансоутримувачу 6 074,95 грн під час визначення розміру неустойки підлягають відхиленню.

Враховуючи викладене, судом підлягають частковому задоволенню заявлені ДКВ ОМР позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «ВФ УКРАЇНА» неустойки за несвоєчасне повернення відповідачем орендованого нежитлового приміщення за період з 01.01.2024 по 26.03.2024 у розмірі 10 215,81грн з врахуванням зменшення судом неустойки в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, за умови зменшення судом в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України з власної ініціативи розміру нарахованої позивачем до стягнення з відповідача неустойки на 50%, судом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2 630,81грн.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити частково позов ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного акціонерного товариства «ВФ УКРАЇНА» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 14333937) про стягнення 20 675,61 грн.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ВФ УКРАЇНА» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 14333937) на користь ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) 10 215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) грн 15 коп неустойки, 2 630 (дві тисячі шістсот тридцять) грн 81 коп судового збору.

3. Відмовити у решті частини заявлених Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська,1, м. Одеса, 65039, e-mail: general_dks@omr.gov.ua, код ЄДРПОУ 26302595) позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.11.2026 у зв`язку із перебуванням судді Ірини Малярчук у щорічній відпустці у період з 26.10.2026 по 03.11.2026 включно.

Суддя І.А. Малярчук