Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №489/6916/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

03.11.2026

Справа № 489/6916/26

Провадження №2/489/3711/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань – Горецькою П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері

встановив.

Позивачка, через свою представницю – адвокатку Луконіну Н.В., звернулася до суду із позовом, яким просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на її утримання у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з дати звернення до суду та довічно. Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою за віком, не має встановленої групи інвалідності, але має потребу у сторонньому догляді, оскільки після перенесеного в 2025 році інсульту не може забезпечувати свої побутові та гігієнічні потреби самостійно. До 16 січня 2026 вона проживала разом зі своїм сином – відповідачем ОСОБА_2 , який доглядав за нею та надавав необхідну допомогу у побуті, за адресою АДРЕСА_1 . З 16 сiчня 2026 ОСОБА_2 призваний на вiйськову службу пiд час мобiлiзацii, в особливий перiод та направлений для проходження вiйськової служби до вiйськової частини НОМЕР_1 . Інший син позивачки – ОСОБА_3 з 2019 року проживає за кордоном разом зі своєю сім`єю, де має сталі соціальні зв`язки, роботу, постійне житло. Він хоча і не приймав участі у фізичному догляді за хворою непрацездатною матір`ю, але надавав постійну матеріальну допомогу на її лікування, догляд і утримання. Інших родичів позивачка не має. Після мобілізації відповідача вона залишилася сама в безпорадному стані, тому сусіди зв`язалися з ОСОБА_4 та було прийнято рішення про влаштування ОСОБА_5 до приватного соціального закладу – геріатричного пансіонату, що надає послуги стаціонарного догляду за літніми людьми. Згідно умов договору про надання соціальних послуг на користь третьої особи, укладеного 23.01.2026 року виконавець – ФОП ОСОБА_6 прийняла на себе зобов`язання за щомісячну плату в сумі 13 000 грн. надавати ОСОБА_3 послугу з догляду і допомоги ОСОБА_1 , яка втратила здатність до самообслуговування та потребує стороннього догляду. Позивачка була заселена до стаціонарного пансіонату, де перебуває по теперішній час. ОСОБА_3 наразі самостійно забезпечує матір необхідним доглядом, сплачуючи витрати по перебуванню в пансіонаті, а також витрати на побутові потреби (пелюшки, памперси), ліки, додаткове харчування та ін. Гроші для цього він перераховує на рахунок своєї колишньої дружини – ОСОБА_7 , а вона, в свою чергу сплачує послуги перебування колишньої свекрухи в пансіонаті, купує необхідні гігієнічні засоби, ліки та ін. Позивачка отримує дохід у вигляді пенсії за віком в мінімальному розмірі, що є недостатнім для задоволення її потреби у сторонньому догляді. Відповідач добровільно матеріальної допомоги матері не надає, хоча має таку можливість. Інших дітей, окрім ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивачка не має. Батьківських прав відносно них вона не позбавлялася. Обставин, які б слугували підставами для звільнення ОСОБА_2 від обов`язку утримувати матір немає, оскільки він не має інших утриманців.

Ухвалою суду від 03.08.2026, позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 13.08.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та витребувано докази.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від представниці позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Просить позовні вимоги задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним сином ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним сином ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .

Представниця позивачки зазначає, що до 16 січня 2026 вона проживала разом зі своїм сином – відповідачем ОСОБА_2 , який доглядав за нею та надавав необхідну допомогу у побуті, за адресою АДРЕСА_1 . З 16 сiчня 2026 ОСОБА_2 призваний на вiйськову службу пiд час мобілізації, після чого самоусунувся у наданні матеріальної допомоги.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі.

Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

При цьому, сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.

Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі №6-3066цс15.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №301/160/17.

Суд вважає необхідним зазначити, що батьки можуть бути визнані такими, що потребують матеріальної допомоги, у тому разі, якщо їх заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не відповідають прожитковому мінімуму, встановленому законом. При вирішенні розміру аліментів на утримання батьків суд має враховувати обставини, що мають істотне значення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено на 2026 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: 2595 грн.

Згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суди при постановленні рішень мають зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.07.2026, ОСОБА_2 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.01.2026 № 111 призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно відповіді № 3229375 від 26.08.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, ОСОБА_2 отримує дохід від військової частини НОМЕР_1 , який за період з квітня 2026 по липень 2026 у загальній сумі становить 406311,64 грн.

23 січня 2026 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , який діє як член родини, який повинен забезпечити догляд і допомогу ОСОБА_1 в силу втрати працездатності самообслуговування та потребує соціальної послуг, укладено Договір про надання соціальних послуг на користь третьої особи, відповідно до умов якого ОСОБА_6 прийняла на себе зобов`язання за щомісячну плату в сумі 13 000 грн. надавати ОСОБА_3 послугу з догляду і допомоги ОСОБА_1 , яка втратила здатність до самообслуговування та потребує стороннього догляду.

До матеріалів справи долучено квитанції про придбання: підгузків-трусиків для дорослих на суму 733,60 грн. та 249,21 грн.; медичних препаратів на суму 834,00 грн. та 493,80 грн.

Також до матеріалів справи долучені квитанції про здійснення переказів ОСОБА_7 отримувачу ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 13000,00 грн. щомісячно. В розділі призначення платежу зазначено « ОСОБА_1 ».

Представниця позивача у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою за віком.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Згідно довідки КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», ОСОБА_1 знаходиться під «Д» наглядом. Потребує догляду, памперси та пелюшки.

Згідно відповіді № 3229352 від 26.08.2026 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, відсутня інформація щодо отримання доходів ОСОБА_1 .

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 отримує заробітну плату у 2026 до липня 2026 у середньому загальному розмірі 114500,00 грн.

В свою чергу, статус учасника бойових дій надає право позивачці на великий перелік державних соціальних пільг і гарантій, згідно із Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема на житлово-комунальні послуги, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що на дату ухвалення рішення, позивачка має повних 67 років, а тому в силу чинного законодавства, є непрацездатною особою. Проте, належних та допустимих доказів отримання/неотримання пенсії за віком суду не надано, як і не надано доказів причини не оформлення пенсійного забезпечення.

Перебування у стаціонарному пансіонаті, що розташований за адресою АДРЕСА_2 сплачує її син ОСОБА_3 .

Потребу людини в постійному сторонньому догляді встановлюються:.

-експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО), які визначають потребу в постійному сторонньому догляді під час оцінювання повсякденного функціонування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338;

-лікарсько-консультативними комісіями (ЛКК), які можуть оформити висновок про наявність порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду — за формою № 080-4/о. Такий висновок надається самій особі або її законному представнику.

В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт встановлення інвалідності в силу захворювання. Також, до матеріалів справи не долучено доказів, на підтвердження необхідності в сторонньому догляді. Доказів щодо звернення до відповідних установ зазначених вище, суду не надано. Тобто влаштування позивачки у пансіонат не викликано такими особливими обставинами, а якщо й так, то позивачкою не надано доказів на підтвердження.

У Сімейному кодексі України визначено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов`язаних із наданням такого піклування (стаття 172 СК).

Позивачка особисто вказує на те, що до мобілізації відповідач піклувався нею, доглядав та надавав необхідну допомогу, тобто не ухилявся від виконання своїх обов`язків щодо матері.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 позбавлені доказового обґрунтування, а тому суд відмовляє у задоволенні позову.

Щодо судових витрат.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 141, 89, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері – відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено «03» листопада 2026.

Суддя Н.О. Рум`янцева