Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №910/9499/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2026Справа № 910/9499/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, вул. Андріївська, буд.4, м. Київ, код 14282829)

до Фізичної особи-підприємця Полуботка Євгена Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 354 997,46 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

30.07.2026 Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Полуботка Євгена Олександровича про стягнення 354 997,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Фізичною особою-підприємцем Полуботком Є.О. зобов`язань за Кредитним договором № 7101900759872 від 25.07.2025 щодо своєчасного погашення кредиту (300 000,00 грн) та сплати комісії, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 354 997,46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/9499/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

19.08.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач частково заперечив проти позову, а саме в частині стягнення 63 347,46 грн простроченої заборгованості за комісією. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що обслуговування кредиту є внутрішньою операційною діяльністю банку, а не окремою послугою, яка надається позичальнику, тому встановлення щомісячної комісії у фіксованому розмірі 1,9 % від початкової суми кредиту суперечить ч. 2 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 3, 509, 627 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідач зазначає, що частина сплачених ним коштів безпідставно зараховувалася в погашення комісії, хоча мала зараховуватися в погашення тіла кредиту, а отже, заборгованість за тілом кредиту підлягає перерахунку. Також відповідач заперечив проти розгляду справи в порядку письмового провадження та просив розглядати її в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

20.08.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заперечення відповідача позивач вважає безпідставними і зазначає, що кредитний договір укладено з фізичною особою-підприємцем для потреб її підприємницької діяльності. Таким чином, на думку позивача, законодавство про захист прав споживачів і практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач, до спірних правовідносин не застосовуються. Позивач вказує, що ст. 47, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не забороняють встановлювати для суб`єктів господарювання комісійну винагороду за обслуговування кредиту. Розмір такої комісії (1,9 % щомісячно від суми кредиту) та порядок її сплати визначені п. 1.1.4.2 кредитного договору і ст. 6 Типових умов, а відповідач погодився з ними, підписавши договір. Позивач також вважає, що зарахування сплачених відповідачем коштів здійснювалося відповідно до умов договору та ст. 534 Цивільного кодексу України, тому підстав для перерахунку заборгованості за тілом кредиту немає. Щодо клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін позивач поклався на розсуд суду.

24.08.2026 через систему «Електронний суд» відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав свою позицію. Відповідач зазначає, що ч. 2 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є загальною імперативною нормою банківського законодавства. На його думку, вона поширюється на відносини банку з усіма клієнтами, зокрема, із суб`єктами господарювання, а не лише зі споживачами. Відповідач також вказує, що свобода договору обмежена вимогами закону, тому умова про щомісячну комісію в розмірі 1,9 % від початкової суми кредиту суперечить зазначеній нормі та засадам добросовісності й розумності. Доводи позивача про те, що без комісії кредит стає безоплатним, відповідач вважає безпідставними, оскільки умови кредитного продукту банк формував самостійно. Крім того, відповідач повторно просив розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2026 у задоволенні заяв Фізичної особи-підприємця Полуботка Євгена Олександровича про розгляд справи № 910/9499/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, викладених у відзиві на позовну заяву від 18.08.2026 та в запереченні на відповідь на відзив від 21.08.2026 відмовлено.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

25.07.2025 між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі за текстом-Банк) та Фізичною особою-підприємцем Полуботком Євгеном Олександровичем (далі за текстом-позичальник) укладено кредитний договір «Кредит «всеБІЗНЕС» № 7101900759872 (далі за текстом-Договір). Договір укладено в електронній формі за допомогою системи «Інтернет Банкінг» шляхом підписання електронним підписом, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Відповідно до умов Договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути кредит у повному обсязі в порядку та строки, визначені Договором і Типовими умовами кредитування.

Сторонами погоджено, зокрема, такі умови кредитування:сума кредиту - 300 000,00 грн;

валюта кредитування - гривня; строк кредитування - до 25.07.2028 включно; комісійна винагорода за надання кредиту - 1,5 % від суми кредиту, що сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів; комісійна винагорода за обслуговування кредиту - 1,9 % за один місяць користування кредитом, що сплачується щомісячно згідно з графіком платежів; процентна ставка за користування кредитом та процентна ставка на прострочену суму кредиту - 0,000001 % річних.

Пунктом 1.1.7 Договору визначено цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника. Використання кредиту для задоволення особистих потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, Договором заборонено.

Згідно з пунктом 1.4 Договору відповідач зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит відповідно до графіка платежів. Зокрема, у період з 25.08.2025 по 25.06.2028 відповідач мав щомісячно, 25 числа, сплачувати по 14 033,33 грн. З цієї суми 8 333,33 грн становить платіж за основною сумою кредиту, а 5 700,00 грн - комісійна винагорода за обслуговування кредиту. Останній платіж у розмірі 14 033,45 грн мав бути здійснений 25.07.2028.

Типові умови кредитування в рамках кредитного договору «Кредит «всеБІЗНЕС», укладеного в системі інтернет-банкінг ПУМБ digital business АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (діють з 02.12.2024; далі за текстом-Типові умови), визначені невід`ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору 25.07.2025 позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 300 000,00 грн. З них 295 500,00 грн перераховано на поточний рахунок відповідача, а 4 500,00 грн спрямовано на сплату комісійної винагороди за надання кредиту. Це підтверджується платіжними інструкціями від 25.07.2025 № TR.99756091.99616.29514 та № TR.99756091.99615.29514, а також випискою по рахунку.

Відповідач здійснив погашення заборгованості за Договором лише частково. 25.08.2025 він сплатив 8 350,00 грн в рахунок погашення кредиту та 5 700,00 грн в рахунок погашення комісійної винагороди за обслуговування кредиту. 25.09.2025 в рахунок погашення комісійної винагороди списано 88,02 грн. Надалі платежі за Договором відповідачем не здійснювалися.

У зв`язку з наявністю простроченої заборгованості позивач направив відповідачу вимогу від 30.12.2025 № 774 про погашення заборгованості. У вимозі позивач зазначив, що станом на 30.12.2025 загальна заборгованість відповідача за Договором становить 315 281,33 грн, і вимагав негайно погасити її в зазначеному загальному розмірі.

Вимогу направлено 31.12.2025 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, це підтверджується описом вкладення до поштового відправлення № 0505531724598; списком згрупованих відправлень « 20251230 ПУМБ_ОП_85»; фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 31.12.2025.

Згідно з відомостями про відстеження поштового відправлення, воно надійшло до відділення поштового зв`язку 02.01.2026 і 16.01.2026 повернуте у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Зазначена вимога відповідачем не виконана.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним позивачем станом на 28.07.2026 включно, загальний розмір заборгованості відповідача за Договором становить 354 997,46 грн. З них 291 650,00 грн заборгованість за сумою кредиту, у тому числі 91 661,46 грн простроченої та 199 988,54 грн строкової заборгованості; 63 347,46 грн прострочена заборгованість за комісійною винагородою за обслуговування кредиту.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наведених нижче підстав.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором. Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 цієї статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частинами 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 4.1 Типових умов встановлено, що несприятливою подією, зокрема, є несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з Договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк.

Згідно з пунктом 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої несприятливої події банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий кредит. Позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення п. 1.1.3, п. 1.4 Договору, п. 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником згідно з Договором. Строк виконання - не пізніше 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідної вимоги.

За пунктом 12.1 Типових умов сторони погодили, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими позичальником на 7 (сьомий) календарний день з дати реєстрації банком листа у відділенні поштового зв`язку або в день особистого вручення позичальнику. При цьому позичальник несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів.

Як встановлено судом, відповідач з 25.09.2025 припинив належне виконання зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати комісійної винагороди згідно з погодженим графіком, що є несприятливою подією в розумінні пункту 4.1 Типових умов.

Суд зазначає, що у вимозі від 30.12.2025 № 774 позивач вимагав від відповідача погасити заборгованість у загальному розмірі 315 281,33 грн. Ця сума включає весь непогашений залишок кредиту (291 650,00 грн), прострочену комісійну винагороду за платежами з 25.09.2025 по 25.12.2025 (22 711,98 грн) та комісійну винагороду, нараховану за період з 26.12.2025 по 30.12.2025 (919,35 грн). Водночас прострочена заборгованість згідно з графіком платежів станом на 30.12.2025 становила 56 043,42 грн. Отже, за своїм змістом ця вимога є вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту в розумінні частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та пункту 4.2 Типових умов, а не лише вимогою про сплату чергових платежів. Ні назва вимоги, ні віднесення позивачем у розрахунку частини заборгованості за тілом кредиту до строкової не змінюють її змісту. Крім того, у позовній заяві позивач сам зазначив, що прийняв рішення вимагати дострокового повернення, крім простроченої заборгованості, також залишку за тілом кредиту.

Зазначена вимога направлена відповідачу 31.12.2025 на адресу, визначену в Договорі. Відповідно до пункту 12.1 Типових умов вона вважається отриманою відповідачем 07.01.2026. Отже, з урахуванням пункту 4.2 Типових умов строк виконання відповідачем зобов`язання з повернення всієї суми кредиту настав 08.01.2026.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт надання позивачем кредитних коштів у розмірі 300 000,00 грн підтверджений матеріалами справи та відповідачем не заперечується. З матеріалів справи вбачається, що в рахунок погашення кредиту відповідачем сплачено 8 350,00 грн. Доказів повернення решти суми кредиту суду не надано. Отже, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 291 650,00 грн (300 000,00 грн - 8 350,00 грн). Строк її повернення настав у зв`язку з пред`явленням позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 291 650,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 63 347,46 грн заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредиту та заперечень відповідача в цій частині суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Пунктом 1.1.4.2 Договору сторони погодили, що комісійна винагорода за обслуговування кредиту становить 1,9 % за один місяць користування кредитом. Вона розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до п. 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно з графіком платежів, наведеним у п. 1.4 Договору.

Статтею 1 Типових умов визначено, що плата за кредит - це проценти за користування кредитом і комісійні винагороди, які позичальник зобов`язаний сплатити банку за Договором.

Відповідно до пункту 6.3.2 Типових умов комісійна винагорода за обслуговування кредиту сплачується щомісячно згідно з графіком платежів за відповідний розрахунковий період - повний місяць. Повним місяцем вважається період від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з графіком платежів.

Відхиляючи доводи відповідача про неправомірність встановлення комісійної винагороди за обслуговування кредиту, суд виходить з такого.

Договір укладено між банком та фізичною особою-підприємцем, кредит надано на цілі, пов`язані з підприємницькою діяльністю позичальника, а саме на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу (п. 1.1.7 Договору).

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчим є кредит, що надається споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Отже, отриманий відповідачем кредит не є споживчим, і на спірні правовідносини не поширюються положення законодавства про захист прав споживачів та про споживче кредитування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 711/871/17.

З цих підстав суд відхиляє посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо нікчемності умов про комісію за обслуговування кредиту, оскільки ці висновки сформовані у спорах щодо договорів про надання споживчого кредиту.

Крім того, твердження відповідача про те, що частина 2 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» забороняє банкам вимагати від клієнта плату за послуги, які не є окремими банківськими послугами, не відповідає змісту цієї норми. Статтею 55 вказаного Закону банкам заборонено вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) дійшла висновку, що стаття 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не містить підстав для недійсності умови про плату (комісію) за управління кредитом (його обслуговування), інші подібні платежі, встановлені у договорі.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Матеріали справи не містять доказів визнання Договору або його окремих умов недійсними, а законом недійсність умови про комісійну винагороду за обслуговування кредиту в договорі, укладеному із суб`єктом господарювання, прямо не встановлена.

Підписавши Договір, відповідач підтвердив, що до його укладення йому була надана повна інформація про вартість фінансової послуги, а всі умови Договору та Типових умов йому зрозумілі (пункти 4.3, 5.1 Договору). Розмір щомісячної комісійної винагороди та загальна сума плати за кредит (205 200,00 грн) прямо визначені в графіку платежів. За таких обставин доводи відповідача про приховане підвищення вартості кредиту та невідповідність умов Договору засадам добросовісності, розумності та справедливості (статті 3, 509 Цивільного кодексу України) є необґрунтованими.

Водночас, перевіряючи правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за комісійною винагородою, суд зазначає таке.

Зі змісту Договору вбачається, що процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 0,000001 % річних. Отже, щомісячна комісійна винагорода за обслуговування кредиту, яка розраховується від суми кредиту за кожен місяць користування ним, фактично є платою за користування кредитом, що узгоджується з визначенням плати за кредит у статті 1 Типових умов.

Відповідно до пункту 6.1 Типових умов плату, до складу якої входять як проценти (п. 6.2), так і комісійні винагороди (п. 6.3), позичальник сплачує саме за користування кредитом. Пунктом 1.1.4.2 Договору тариф комісійної винагороди визначено за один місяць користування кредитом. За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про відмінність правової природи комісійної винагороди за обслуговування кредиту від плати за користування кредитом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України. Після цього права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла і в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). У ній зазначено: уклавши кредитний договір, кредитор розраховує, що отримає плату за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту позичальник не може правомірно не повертати кошти. Тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту. При цьому боржник не звільняється від обов`язку сплатити плату за користування кредитом, нараховану в межах строку кредитування, зокрема, до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, позивач, пред`явивши відповідачу вимогу від 30.12.2025 № 774 про дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом, реалізував право, передбачене частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та пунктом 4.2 Типових умов. Тим самим позивач змінив строк виконання основного зобов`язання, який настав 08.01.2026.

Таким чином, з моменту пред`явлення вказаної вимоги право позивача нараховувати комісійну винагороду за обслуговування кредиту, яка за своєю суттю є платою за користування кредитом, припинилося. Позивач має право на стягнення комісійної винагороди лише в межах сум, строк сплати яких згідно з графіком платежів настав до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту.

Згідно з графіком платежів (п. 1.4 Договору) до пред`явлення позивачем вимоги про дострокове повернення кредиту строк сплати комісійної винагороди настав 25.08.2025, 25.09.2025, 25.10.2025, 25.11.2025 та 25.12.2025. Загальна сума комісійної винагороди за ці платежі становить 28 500,00 грн. Як встановлено судом, відповідачем сплачено в рахунок комісійної винагороди 5 788,02 грн (5 700,00 грн - 25.08.2025 та 88,02 грн - 25.09.2025). Отже, заборгованість відповідача за комісійною винагородою, нарахованою до пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, становить 22 711,98 грн (28 500,00 грн - 5 788,02 грн).

Решта заявленої до стягнення комісійної винагороди у розмірі 40 635,48 грн нарахована позивачем за період після пред`явлення відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту. Сюди входять нарахування за графіком на 25.01.2026, 25.02.2026, 25.03.2026, 25.04.2026, 25.05.2026, 25.06.2026, 25.07.2026 (по 5 700,00 грн) та нарахування на 28.07.2026 (735,48 грн). Тобто ця сума нарахована після того, як строк виконання основного зобов`язання було змінено. З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду правові підстави для нарахування та стягнення цієї суми відсутні, а тому в цій частині в позові належить відмовити.

Щодо доводів відповідача про необхідність перерахунку заборгованості за тілом кредиту суд зазначає таке.

Пунктом 7.2 Типових умов сторони погодили черговість погашення боргових зобов`язань, згідно з якою прострочені комісійні винагороди погашаються перед простроченою заборгованістю за основною сумою кредиту. Це узгоджується з положеннями статті 534 Цивільного кодексу України. Як встановлено судом, умова Договору про комісійну винагороду за обслуговування кредиту не є недійсною. Кошти, сплачені відповідачем 25.08.2025 та 25.09.2025 в рахунок комісійної винагороди, зараховані позивачем в рахунок сум, строк сплати яких на той момент настав. Отже, підстав для їх перерахування в рахунок погашення тіла кредиту суд не вбачає.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 291 650,00 грн заборгованості за сумою кредиту та 22 711,98 грн заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредиту. У стягненні 40 635,48 грн заборгованості за комісійною винагородою суд відмовляє.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 772,34 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Полуботка Євгена Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код 14282829) 291 650 (двісті дев`яносто одну тисячу шістсот п`ятдесят) грн 00 коп. заборгованості за сумою кредиту; 22 711 (двадцять дві тисячі сімсот одинадцять) грн 98 коп. заборгованості за комісійною винагородою; витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 772 (три тисячі сімсот сімдесят дві) грн 34 коп.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА