Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №909/1057/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.2026м. Івано-ФранківськСправа № 909/1057/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи

за позовом: Пасічнянської сільської ради

78432, вул. Софії Галечко, 127, с. Пасічна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Консенсус -Буд"

78431, вул. Грушевського М., буд.13, с. Пнів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область

про стягнення 59 190 грн 00 коп. зайво перерахованих коштів

ВСТАНОВИВ: Пасічнянська сільська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консенсус -Буд" про стягнення 59 190 грн 00 коп. зайво перерахованих коштів.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.08.2026, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив учасникам справи строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.

Позивачу ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.08.2026 направлено в його електронний кабінет, що відповідає приписам ч. 11 ст.242 ГПК України та доставлено до електронного кабінету 27.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 02.09.2026.

Відповідачу копію цієї ухвали вручено 05.09.2026, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Отже, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області про відкриття провадження у справі від 27.08.2026 позивачу вручено 27.08.2026, а відповідачу - 05.09.2026.

07.09.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 07.09.2026 (вх.№16519/26).

Відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін від учасників справи до суду не надходило.

ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція позивача. Позов мотивовано безпідставним включенням відповідачем до прийнятих позивачем та оплачених за договорами підряду актів ф. № КБ-2в єдиного податку та військового збору, що призвело до завищення вартості робіт на загальну суму 59 190 грн 00 коп., про що зазначено в Акті ревізії Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області №130908-21/15 від 10.07.2026 окремих питань фінансово - господарської діяльності Пасічнянської сільської ради за період з 01.01.2022 по 31.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 16, 203, 215, 216, 236, 669, 1212 ЦК України, ст.ст. 36, 293 ПК України та положеннями "Настанови з визначення вартості будівництва", затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України №281 від 01.11.2021.

Позиція відповідача. Відповідач проти задоволення позову заперечив. В спростування позовних вимог у відзиві на позов зазначив, що:

- умовами договорів було передбачено тверду договірну ціну, до складу якої, згідно з погодженими сторонами договірними цінами та локальними кошторисами, включено витрати на сплату єдиного податку;

- роботи виконані в повному обсязі, а акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в підписані замовником без зауважень чи заперечень;

- включення відповідних податкових витрат до вартості виконаних робіт є правомірним, а вимога про їх стягнення призведе до подвійного фінансового навантаження на бізнес та завдання йому збитків, оскільки відсутній будь-який механізм повернення сплаченого податку з державного бюджету;

- акт ревізії Управління Західного офісу Держаудитслужби сам по собі не є достатньою правовою підставою для стягнення коштів та не змінює умов укладених договорів і зобов`язань сторін, а висновки ревізії не спростовують факту належного виконання робіт і не доводять наявності у позивача збитків у заявленому розмірі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доказам у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

03.02.2025 між Пасічнянською сільською радою (замовник) та ТОВ "Консенсус -Буд" (виконавець) укладено договір №01-01/2025, предметом якого є виконання виконавцем робіт, визначених у п. 1.2 договору.

Згідно з п. 1.4 договору, прийняття-передача виконаних робіт здійснюється на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт, які підписуються сторонами.

В п. 3.1 договору визначено, що загальна сума договору визначається згідно кошторису з розрахунком договірної ціни (додаток 1 до даного договору, що є невід`ємною частиною) та становить 986 500 грн 00 коп. без ПДВ.

Замовник зобов`язаний оплатити виконавцеві роботи на протязі 5 робочих днів після підписання сторонами актів приймання виконаних підрядних робіт (п.3.2 договору).

За змістом п. 6.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 включно або до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Як вбачається з договірної ціни, яка є додатком до цього договору, договірна ціна за договором становить всього 986 500 грн 00 коп., в т.ч. єдиний податок 49 325 грн 00 коп. та військовий збір 9 865 грн 00 коп.

Згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2025 року №1-02-1-1 від 17.02.2025, вартість виконаних робіт та витрати становлять 986 500 грн 00 коп., в т.ч. єдиний податок 49 325 грн 00 коп. та військовий збір 9 865 грн 00 коп.

Відповідно до акту №1-02-1-1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2025 року від 17.02.2025, який підписаний сторонами без зауважень, вартість виконаних робіт становить всього 986 500 грн 00 коп., в т.ч. єдиний податок 49 325 грн 00 коп. та військовий збір 9 865 грн 00 коп.

Таким чином, загальна сума військового збору та єдиного податку за вищевказаним актом становить 59 190 грн 00 коп.

Згідно з Актом ревізії №130908-21/15 від 10.07.2026 окремих питань фінансово-господарської діяльності Пасічнянської сільської ради за період з 01.01.2022 по 31.03.2026, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, ревізією встановлено, що в порушення статей 292, 293, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, пунктів 5,1 та 5.34 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV в договірних цінах та актах приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-26, підписаних та оплачених Пасічнянською сільською радою, включено єдиний податок та військовий збір, що призвело до завищення вартості робіт на загальну суму 1 358 389 грн 26 коп., в т.ч. виконавцем ТОВ "Консенсус-Буд" в сумі 59 190 грн 00 коп. (а.63-66).

13.05.2026 Пасічнянська сільська рада направила ТОВ "Консенсус -Буд" претензією №137/02-18 від 08.05.2026, в якій просила повернути до місцевого бюджету Пасічнянської громади кошти, які зайво включені до актів КБ-2в у вигляді єдиного податку та військового збору.

У відповіді на претензію відповідач вказав на те, що усі роботи за договорами виконані належним чином, у повному обсязі та прийняті замовником без зауважень, що підтверджується підписаними сторонами актами виконавчих робіт та проведеними розрахунками; на момент укладення договорів, погодження договірних цін та підписання актів виконаних робіт замовник був обізнаний із його статусом платника єдиного податку, а також погодив вартість робіт без будь яких застережень та заперечень. Крім того, чинним законодавством України не передбачено обов`язку підрядника після належного виконання договору та прийняття робіт замовником здійснювати повернення сум податків та зборів, які були враховані у договірній ціні та фактично сплачені до бюджету. А тому, вважав претензію Пасічнянської сільської ради необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з розрахунком позивача завищення вартості робіт, внаслідок включення військового збору та єдиного податку, ТОВ "Консенсус -Буд" завищив вартість робіт на загальну суму 59 190 грн 00 коп.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Предметом позову у цій справі є стягнення 59 190 грн 00 коп. зайво перерахованих коштів, правова підстава позову – ст. 1212 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За приписами статей 525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За встановлених судом обставин справи, між сторонами було укладено договір №01-01/2025 на виконання робіт від 03.02.2025, в якому вони досягли всіх істотних умов, тому зазначений договір є підставою для виникнення у сторін зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до статті 629 ЦК України.

На виконання умов вищевказаного договору відповідач виконав обумовлені підрядні роботи, в підтвердження чого сторони склали та підписали відповідний акт приймання виконаних робіт.

Загальна вартість виконаних робіт, відповідно до підписаного сторонами акту приймання виконаних робіт, не перевищує договірну ціну, погоджену сторонами у договорі.

Отже, вартість робіт підряду була погоджена сторонами умовами договору та договірною ціною, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи підряду виконані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.

Факт здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторони не заперечують. При цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в акті виконаних робіт.

Доказів недійсності чи розірвання сторонами договору або зміни його умов у частині вартості матеріали справи не містять.

Щодо посилань позивача на акт ревізії управління Західного офісу ДАС суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (далі - Закон № 2939-XII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп. 9 п. 4 Положення).

Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, в п. 7 цієї статті передбачено право цього органу пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Статтею 10 Закону № 2939-ХІІ встановлено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог ч. 3 ст. 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Разом з цим, акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу (Вимога щодо усунення встановлених правопорушень). Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19, від від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17).

Судом також прийнято до уваги правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

За висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

У пунктах 59-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/11273/20 вказано, що однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

Тобто, акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих послуг за договором.

Суд зауважує, що для констатації факту завищення вартості наданих послуг контролюючий орган мав встановити, що вартість загальної суми наданих виконавцем послуг перевищує договірну ціну, визначену сторонами в укладеному між ними договорі. Саме у випадку встановлення завищеної вартості послуг, яка відмінна від погодженої сторонами договору, можливо стверджувати про порушення зобов`язання у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України та його неналежне виконання всупереч вимогам статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Таких доказів завищення вартості виконаних підрядних робіт за договором виконання робіт позивачем суду не надано, а судом з наявних в матеріалах справи доказів не встановлено.

Водночас правовою підставою позову у цій справі є стаття 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Судом встановлено, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі – на підставі умов договору, тобто між сторонами існували договірні правовідносини, така підстава не відпала, договір не визнано недійсним, послуги надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття послуг за вказаним правочином, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

До того ж, виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору та не змінюють правомірність виконання такого договору за умови надання належних доказів, у даному випадку акту приймання робіт.

За таких обставин правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 1212 ЦК України відсутні.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Рочняк

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці рішення складено та підписано 05.11.2026.