Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №902/1241/26 — Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р. Cправа № 902/1241/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс", 08292, Київська обл., місто Буча, вулиця Шухевича, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 42886053

до відповідача Фермерського господарства "Довгополюк", 24450, Вінницька обл., Бершадський р-н, село Джулинка, вулиця Некрасова, будинок 12 А, ідентифікаційний код юридичної особи 37908406

про стягнення 1 094 146,99 гривень

за участю:

представника позивача – Кучинська І.В., у порядку самопредставництва

представника відповідача – адвокат Овчарук О.О., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 15.09.2026 року надійшла позовна заява № б/н від 15.09.2026 (вх. № 1376/26 від 15.09.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" до Фермерського господарства "Довгополюк" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 009 від 01 липня 2019 року у розмірі 1 094 146,99 гривень, з яких: 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 16.09.2026 суд постановив позовну заяву № б/н від 15.09.2026 (вх. № 1376/26 від 15.09.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

16.09.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" надійшла заява № б/н від 15.09.2026 (вх. № 01-43/45/26 від 16.09.2026) про забезпечення позову.

Ухвалою від 16.09.2026 судом призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" № б/н від 15.09.2026 (вх. № 01-43/45/26 від 16.09.2026) про забезпечення позову у справі № 902/1241/26 до розгляду у судовому засіданні 23.09.2026 року о 14:00 год., запропоновано відповідачу до 22.09.2026 року надати суду письмові пояснення з викладенням своєї правової позиції щодо поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" заяви про забезпечення позову у справі № 902/1241/26.

17.09.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків №б/н від 17.09.2026 (вх. № 01-30/9532/26 від 17.09.2026) з додатками.

Ухвалою від 21.09.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №902/1241/26, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.10.2026 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 23.09.2026 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" № б/н від 15.09.2026 (вх. № 01-43/45/26 від 16.09.2026) про забезпечення позову у справі № 902/1241/26 до 15:30 год. 29.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 29.09.2026 судом задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" № б/н від 15.09.2026 (вх. № 01-43/45/26 від 16.09.2026) про забезпечення позову у справі № 902/1241/26, накладено арешт на грошові кошти, що належать Фермерському господарству "Довгополюк" (ідентифікаційний код юридичної особи 37908406), які знаходяться на всіх рахунках Фермерського господарства "Довгополюк" у банках та інших фінансових установах, у національній та іноземній валюті, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову та на рухоме майно, нерухоме майно, що належить Фермерському господарству "Довгополюк" в межах суми позову 1 094 146,99 гривень.

06.10.2026 до суду від відповідача Фермерського господарства "Довгополюк" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 06.10.2026 (вх. № 01-30/01212/26 від 06.10.2026) у якому відповідач з посиланням на положення статті 191 ГПК України заявив про визнання позову відповідачем у повному обсязі, клопотав про повернення у порядку статті 130 ГПК України 50% судового збору та просив розстрочити виконання рішення суду у частині стягнення 1 094 146,99 гривень на шість місяців рівними частинами згідно графіку наведеному у відзиві; судовий збір, який за результатами розгляду справи буде покладений на відповідача, дозволити сплатити разом із шостим платежем за графіком розстрочення.

07.10.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 06.10.2026 (вх. № 01-30/10227/26 від 07.10.2026 року) із запереченнями щодо розстрочення виконання рішення суду.

09.10.2026 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення до відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів № б/н від 08.10.2026 (вх. № 01-30/10307/26 від 09.10.2026 року).

12.10.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 12.10.2026 (вх. № 01-30/10403/26 від 12.10.2026 року).

20.10.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. № 01-30/9433/26 від 16.09.2026 року) у якому відповідач клопотав про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою від 29.09.2026 року, у разі, якщо суд не вбачатиме підстав для повного скасування заходів, скасувати арешт грошових коштів на всіх наявних і майбутніх рахунках ФГ "Довгополюк" та залишити забезпечення лише щодо конкретного майна у межах документально підтвердженої вартості, яка не перевищує ціни позову.

У судовому засіданні 20.10.2026 судом постановлено ухвалу про задоволення усного клопотання представника позивача, оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні у справі № 902/1241/26 до 27.10.2026 о 16:00 год. та про призначення клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову до розгляду у судовому засіданні 27.10.2026 о 16:00 год., яку занесено по протоколу судового засідання.

21.10.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову.

На визначену судом дату у судове засідання з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити, у клопотанні про розстрочення рішення суду відмовити, у скасуванні заходів забезпечення позову, залишення забезпечення лише щодо конкретного майна у межах документально підтвердженої вартості, яка не перевищує ціни позову відмовити.

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розстрочити виконання рішення суду на шість місяців, повернути позивачу 50% судового збору, скасувати заходи забезпечення позову, залишити забезпечення лише щодо конкретного майна у межах документально підтвердженої вартості, яка не перевищує ціни позову.

Судом установлено, що відповідач у відзиві на позов позовні вимоги визнав у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заявив, що позовні вимоги визнає повністю та просив здійснити розподіл судових витрат з урахуванням визнання відповідачем позову.

Відповідно до частин 3, 4 статті 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення у підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 ГПК України.

Так, згідно частини 4 статті 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Судом установлено, що відзив на позовну заяву підписано уповноваженим представником відповідача та представництво інтересів відповідача у судовому засіданні здійснював представник юридичної особи, повноваження якого підтверджуються матеріалами справи. Судом не виявлено обмежень представника відповідача на вчинення відповідних дій.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачем позову.

Матеріали справи не містять доказів того, що визнання відповідачем позову у цій справі суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про ухвалення у справі №902/1241/26 судового рішення у підготовчому засіданні.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив перерву та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин ухвали та про перехід до стадії ухвалення рішення у справі та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Після перерви судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Довгополюк" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 009 від 01 липня 2019 року у розмірі 1 094 146,99 гривень, з яких: 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № 009 від 01 липня 2019 року в частині оплати за поставлений товар.

Позивач зазначив, що на підставі укладеного договору у 2024 році позивач поставив відповідачу товар за 23 видатковими накладними на загальну суму 1 115 979,90 гривень, проте відповідач розрахувався частково у сумі 300 000,00 гривень, решту заборгованості в сумі 815 979,90 гривень не сплатив.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся із цим позовом до суду та просить стягнути з відповідача 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних.

Відповідач у поданому до суду відзиві підтвердив обставину укладення сторонами договору купівлі-продажу № 009 від 01.07.2019, одержання товару за видатковими накладними, здійснення часткових оплат у загальному розмірі 300 000,00 грн та наявність непогашеної заборгованості.

Відповідач зауважив, що 08.09.2026 між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 до 07.09.2026, яким зафіксовано залишок основного боргу ФГ "Довгополюк" у сумі 815 979,90 грн. Після перевірки нарахувань відповідач також визнає заявлені позивачем 219 228,40 грн інфляційних втрат і 58 938,69 грн трьох процентів річних.

З посиланням на вимоги статті 191 ГПК України відповідач зазначив про визнання ним у порядку статті 191 ГПК України суми заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 1 094 146,99 гривень, з яких: 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних, зазначив, що ФГ "Довгополюк" (відповідачу) зрозумілі наслідки визнання позову, передбачені ГПК України та просив позов задовольнити, розстрочити виконання рішення суду на шість місяців щомісячними платежами, при вирішенні питання щодо стягнення судового збору застосувати ч. 1 ст. 130 ГПК України та стягнути з відповідача 50 % судового збору (сплату якого здійснити разом із шостим платежем за графіком розстрочення), 50 % судового збору повернути позивачу з державного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" (далі - продавець, позивач) та Фермерським господарством "Довгополюк" (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №009 (далі - договір) (т. 1 а.с.6-6 зворот).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію, (запасні частини, витратні матеріали) надалі товар, в асортименті, зазначеному в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами пункту 1.2. договору загальна сума договору визначається шляхом додавання сум всіх видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору ціна товару вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні (з урахуванням податку на додану вартість)

Оплата за замовлений або отриманий товар по даному договору проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 3.3. договору).

За умовами пункту 4.1. договору поставка товару проводиться зі складу продавця в м. Буча шляхом відвантаження в наданий покупцем транспорт і за його рахунок. За заявкою покупця товар може бути надісланий кур`єрською службою на адресу покупця за рахунок останнього.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що за письмовою домовленістю сторін поставка товару може бути здійснена без попереднього перерахування коштів. Оплату за отриманий товар покупець зобов`язується здійснити на протязі 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання товару. В даному випадку право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту його (товару) повної оплати.

Згідно з пунктом 9.5. договору у випадку, коли жодна із сторін протягом одного місяця до закінчення терміну дії даного договору не заявила про намір його розірвати, то договір вважається таким, що діє на кожен наступний період - 1 (один) календарний рік на умовах передбачених даним договором.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє в частині поставки товарів до 31.12.2019 року, а в частині оплати за товари, сплати процентів, неустойки, пені та штрафів, до моменту повного виконання зобов`язань покупця.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін, обставина укладення договору сторонами визнається.

Судом установлено, що на виконання умов укладеного договору за період з 08.07.2024 по 18.11.2024 згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 115 979,90 гривень (т. 1 а.с. 7-18).

Як убачається із банківських виписок, розрахунку суми основного боргу за договором, акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 - 07.09.2026 відповідачем перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" грошові кошти у рахунок погашення заборгованості за вказаними видатковими накладними у загальній сумі 300 000,00 гривень (т. 1 а.с. 54-56).

Докази сплати решти заборгованості у сумі 815 979,90 гривень у матеріалах справи відсутні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 1 094 146,99 гривень заборгованості, у тому числі 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних за договором купівлі-продажу №009 від 01 липня 2019 року.

Згідно статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з виконанням умов вказаного договору, а саме поставка газу позивачем, його прийняття та оплата відповідачем.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Предметом спору є вимога про стягнення 815 979,90 гривень основного боргу за договором купівлі-продажу.

Судом установлено, що позивачем за період з 08.07.2024 по 18.11.2024 здійснено на користь відповідача поставку товару на суму 1 115 979,90 гривень з ПДВ, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, а також складеними та зареєстрованими за фактом здійснення відповідних господарських операцій податковими накладними.

Обстивина щодо обсягу та вартості поставленого позивачем відповідачу товару за період з 08.07.2024 по 18.11.2024, що входить до предмета доказування у цій справі підтверджуються доказами, які містяться у матеріалах справи та визнається відповідачем.

З огляду на часткову сплату відповідачем на користь позивача коштів у розмірі 300 000,00 гривень, заборгованість відповідача за поставлений товар за договором купівлі-продажу №009 від 01 липня 2019 року становить 815 979,90 гривень.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що за письмовою домовленістю сторін поставка товару може бути здійснена без попереднього перерахування коштів. Оплату за отриманий товар покупець зобов`язується здійснити на протязі 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання товару. В даному випадку право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту його (товару) повної оплати.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу №009 від 01 липня 2019 року у сумі 815 979,90 гривень не виконані.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача за договором купівлі-продажу №009 від 01 липня 2019 року в частині сплати заборгованості за поставлений товар у сумі 815 979,90 гривень є невиконаними та на день розгляду справи доказів здійснення повного розрахунку за поставлений позивачем відповідачу товар матеріали справи не містять.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 815 979,90 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних нарахованих у зв`язку із несвоєчасною оплатою за договором.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом враховано таке.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні втрати відповідають вимогам договору, чинного законодавства та заявлені правомірно.

Розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних становить відповідно 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 3 % річних та інфляційних втрат нарахована правильно, отже позовні вимоги про стягнення 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Положеннями частини 4 статті 191 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладені фактичні обставини справи, заяву відповідача про визнання позовних вимог у повному обсязі, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 1 094 146,99 гривень заборгованості, у тому числі 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат та 58 938,69 гривень 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Згідно приписів частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За змістом абзаців 1 частин 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для відстрочення чи розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зауважує, що можливість розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення суду. Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, пункт 43).

У зв`язку з тим, що розстрочення виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача, з метою вирішення питання про наявність підстав та строку його надання, суд повинен враховувати виняткові підстави та допустимі межі розстрочення виконання судового рішення.

Відповідач просив розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 1 094 146,99 гривень на шість місяців рівними щомісячними платежами згідно з графіком, наведеним у розділі 6 відзиву (протягом шести місяців рівними платежами по 182357,83 гривні).

На обгрунтування вказаного клопотання відповідач зауважив, що ФГ "Довгополюк" є сільськогосподарським товаровиробником, його грошові надходження мають сезонний характер і залежать від виробничого циклу, строків збирання та реалізації вирощеної продукції та наявність активів або майбутнього врожаю не є тотожною наявності на поточному рахунку всієї суми боргу в конкретний момент часу.

Відповідач зазначив, що на його переконання одноразове стягнення 1 094 146,99 гривень створює ризик вилучення оборотних коштів, необхідних для завершення виробничого циклу, оплати пального, насіння, засобів захисту рослин, оренди землі, заробітної плати та обов`язкових платежів, що може призвести зупинення діяльності господарства, зменшення майбутньої виручки та, відповідно, ускладнення фактичного виконання рішення на користь позивача.

Разом з тим, на думку відповідача шестимісячний графік узгоджує розмір щомісячного платежу з можливістю акумулювати кошти від поточної діяльності та реалізації сільськогосподарської продукції; забезпечує позивачу регулярне одержання значних сум і повне погашення боргу у короткий та наперед визначений строк.

Відповідач зазначив, що відповідач не оспорює борг; акт звірки підписаний уповноваженою особою; часткові оплати вже здійснювалися; позов визнано повністю; запропоновано чіткий реальний графік виконання рішення; строк обмежений шістьма місяцями; кожен платіж становить понад 182 тис. грн; останній платіж ліквідує заборгованість повністю та наведені обставини у сукупності, на переконання відповідача свідчать на користь розстрочки рішення.

На думку відповідача запропонований порядок не покладає на позивача надмірного тягаря; позивач одержуватиме кошти щомісяця, строк розрахунку є коротким, а невиконання будь - якого встановленого судом платежу не позбавлятиме позивача права пред`явити виконавчий документ до примусового виконання в установленому законом порядку, тоді як відмова у розстрочці за твердженням відповідача може призвести до одночасного арешту рахунків, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що збільшить загальний фінансовий тягар і зменшить обсяг коштів, які можуть бути спрямовані безпосередньо позивачу. На переконання відповідача, розстрочка забезпечує більш ефективний баланс між правом позивача на своєчасне виконання рішення та необхідністю зберегти платоспроможність відповідача як джерело такого виконання.

Позивач у відповіді на відзив заперечив щодо розстрочення рішення суду, зазначив, що заборгованість виникла у зв`язку з поставками товару у 2024 році; відповідач здійснив лише часткові оплати у загальній сумі 300 000,00 грн, 08.09.2026 підписав акт звірки, яким визнав залишок основного боргу 815 979,90 грн.; після звернення позивача до суду відповідач визнав інфляційні втрати та 3 % річних, водночас у наданій самим відповідачем банківській виписці за період 01.07.2026 - 30.09.2026 відсутній будь-який платіж на користь ТОВ "ТК "Дітіс", відтак визнання боргу не супроводжувалося хоча б частковим добровільним погашенням заборгованості.

На переконання позивача, запропонований графік також не передбачає негайного першого платежу (перший платіж пропонується здійснити лише до останнього дня першого місяця після набрання рішенням законної сили, а відтак теза відповідача про "невідкладний початок виконання" не відповідає фактичному змісту запропонованого графіка); надана відповідачем банківська виписка є вибірковою та не підтверджує реального фінансового стану ФГ "Довгополюк" (один тримісячний фрагмент одного рахунку не дає можливості встановити повну картину ліквідності відповідача).

Позивач зауважив, що за період 20.07.2026-31.08.2026 ФГ "Довгополюк" здійснило 28 платежів на користь ФОП Довгополюка Олександра Володимировича (який одночасно ( ОСОБА_1 ) є головою/засновником господарства) на загальну суму 2 597 600,00 грн з однаковим призначенням: "За оренду с/г техніки згідно договору оренди №2 від 17.10.2017 року. Без ПДВ"; вказані операції не є незаконними, натомість на переконання позивача вони мають безпосереднє значення для оцінки реального розподілу грошових потоків (суб`єкт господарювання, який просить кредитора чекати ще шість місяців, упродовж короткого періоду систематично спрямовував мільйонні суми ФОП тієї ж фізичної особи, яка керує ФГ). Подані відповідачем дані на думку позивача не підтверджують тезу про відсутність можливості виконати рішення, а потребують оцінки в сукупності з іншими доказами.

Позивач зазначив, що подані відповідачем внутрішні довідки не доводять неможливість одноразового виконання зобов`язання; після постановлення ухвали про забезпечення позову конкуренція кредиторів посилилася; інші значні зобов`язання відповідача вже відомі суду та стороні відповідача; визнання позову не є самостійною підставою для розстрочення виконання рішення суду; надання відповідачу додаткових шести місяців на переконання позивача фактично перекладатиме фінансовий ризик його діяльності на ТОВ "ТК "Дітіс".

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання ФГ "Довгополюк" про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців позивач просив відмовити.

Суд зауважує, що можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 ГПК України.

Дослідивши подані відповідачем в обґрунтування клопотання докази, суд дійшов висновку про відсутність достатніх та належних правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

До відзиву відповідачем надано суду виписку АТ "Укргазбанк" за рахунком НОМЕР_1 з 01.07.2026 по 30.09.2026 року.

Надаючи оцінку поданому доказу, судом взято до уваги, що відповідачем на обгрунтування свого фінансового стану надано виписку з одного банку, разом з тим відомостей щодо наявності/відсутності інших банківських рахунків ФГ "Довгополюк" та коштів на них, у тому числі в інших банківських установах відповідачем суду не надано.

Положеннями статей 218 ГК України, 617 ЦК України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, що є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності та відповідно не є обставиною, з якою закон пов`язує можливість розстрочення/відстрочення виконання судового рішення, тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява N 59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява N 18357/91) та інші).

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (відповідна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Щодо наданих суду довідки про прогнозовані надходження соняшнику, кукурудзи, звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2026 року, суд зауважує, що вказані довідка, звіт засвідчують прогнозовані надходження та посівні площі відповідних культур, натомість вказані докази не відображають загального фінансово-майнового стану боржника та не підтверджують, що ФГ "Довгополюк" зможе/не зможе виконати зобов`язання протягом визначеного у графіку запропонованого строку розстрочення виконання рішення суду.

Щодо наданої відповідачем оборотно-сальдової відомості по рахунку, суд зауважує, що вказаний документ не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оборотно-сальдова відомість є зведеним обліковим документом, який фактично формується на підставі первинних документів з метою контролю, узагальнення та впорядкування оброблення даних, а відтак не може свідчити щодо наявності/відсутності у ФГ "Довгополюк" можливості виконання зобов`язання протягом визначеного у графіку запропонованого строку розстрочення виконання рішення суду.

Також, надана суду довідка про дебіторську заборгованість не є документом, що підтверджує здатність ФГ "Довгополюк" виконання/невиконання зобов`язання протягом визначеного у графіку запропонованого строку розстрочення виконання рішення суду.

Зокрема, боржником не надано відомостей щодо наявної кредиторської заборгованості; дебіторська заборгованість не підтверджує надходження грошових коштів від інших юридичних осіб; доказів ведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення наявної заборгованості відповідачем суду не надано.

Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. по справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Відтак, питання щодо відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарським судом із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, і щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Також необхідно зазначити, що посилання відповідача на його скрутний фінансовий стан не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, у постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/1, від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Суд зауважує, що обставини, якими відповідач мотивує наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду, з урахуванням положень статті 331 ГПК України не являються тими виключними обставинами, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Суд зауважує, що доказів наявності виняткових обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду (звітності, відомостей щодо поточного стану наявності/відсутності грошових коштів на рахунках боржника, тощо) відповідачем суду не надано.

Відтак відповідачем не надано доказів існування наявності виняткових обставин для розстрочення виконання рішення суду у цій справі.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом також враховано, що доказів на підтвердження можливості виконання рішення суду з урахуванням пропозиції про строк розстрочення виконання рішення суду протягом шести місяців відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, враховуючи баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у цій справі, у зв`язку з чим вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо заходів забезпечення позову.

Вжиті ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29.09.2026 року у справі № 902/1241/26 заходи забезпечення позову, відповідно до частини 7 статті 145 ГПК України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно частини 8 статті 145 ГПК України якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог частин 1-2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 58 від 14.09.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 13129,76 гривень та згідно платіжної інструкції № 59 від 14.09.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 гривень. Загальний розмір витрат зі сплати судового збору становить 14 460,96 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимог частини 1 статті 130 ГПК України, частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 910/14479/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.

Судом установлено, що відповідачем заявлено про визнання позовних вимог у сумі основного боргу у відзиві на позовну заяву та усно у підготовчому засіданні до початку розгляду справи по суті, отже під час розподілу витрат на сплату судового збору сплаченого позивачем при зверненні з позовом до суду в частині визнаних позовних вимог підлягають застосуванню положення частини 1 статті 130 ГПК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Судом враховано, що із системного аналізу положень частини 1 статті 130, частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що суд вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті незалежно від подання чи не подання клопотання про повернення судового збору.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що судовий збір у сумі 7 230,48 гривень (50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до частини 1 статті 130 ГПК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені повністю, решта судових витрат зі сплати судового збору в сумі 7 230,48 гривень відповідно до вимог статей 129 - 130 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Довгополюк" (24450, Вінницька обл., Бершадський р-н, село Джулинка, вулиця Некрасова, будинок 12 А, ідентифікаційний код юридичної особи 37908406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" (08292, Київська обл., місто Буча, вулиця Шухевича, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 42886053; НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк") 815 979,90 гривень основного боргу, 219 228,40 гривень інфляційних втрат, 58 938,69 гривень 3% річних та 7 230,48 гривень судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Дітіс" (08292, Київська обл., місто Буча, вулиця Шухевича, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 42886053; НОМЕР_2 АТ "Райффайзен Банк") з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7 230,48 гривень, сплачений ним до Державного бюджету України при поданні позову згідно платіжних інструкцій № 58 від 14.09.2026 року та № 59 від 14.09.2026 року.

5. У задоволенні клопотання Фермерського господарства "Довгополюк" про розстрочення виконання рішення суду у справі № 902/1241/26 - відмовити.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 04 листопада 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2, 3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.