Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: надання послуг
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №904/2390/26
Суддя: Кощеєв Ігор Михайлович
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.11.2026 року м. Дніпро Справа № 904/2390/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Чередка А.Є., Іванова О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р.
(суддя Перова О.В., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 21.09.2026р.)
у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Азарова Станіслава Михайловича, м.Київ
до Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича, м.Дніпро
про стягнення заборгованості, у розмірі 30 000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Азаров Станіслав Михайлович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича, про стягнення заборгованості, у розмірі 20 000,00 грн., моральної шкоди, у розмірі 10 000,00 грн. та судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконання укладеного між сторонами договору ним надано послуги з розробки, налаштування та запуску рекламних кампаній для інтернет-магазину відповідача https://nevidimka.com.ua/.
За твердженням позивача, рекламні кампанії було створено та запущено, забезпечено їх функціонування, проведено необхідні налаштування рекламних кабінетів, здійснювалася комунікація із замовником щодо роботи реклами.
Відповідач сплатив перші два платежі за договором на загальну суму 20 000,00 грн, однак відмовився від внесення третього платежу в розмірі 20 000,00 грн, посилаючись на неналежну якість наданих послуг та відсутність очікуваного результату рекламної діяльності.
Позивач вважав таку відмову безпідставною, оскільки договором не передбачено гарантування конкретного рівня продажів, кількості замовлень чи прибутковості рекламних кампаній.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича на користь Фізичної особи-підприємця Азарова Станіслава Михайловича заборгованість, у розмірі 20 000,00 грн. та судовий збір, у розмірі 3 549,86 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Мілохов Юрій Миколайович, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р. в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 036, про рекламну співпрацю від 03.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Насамперед скаржник посилається на неправильне застосування судом положень договору № 036 від 03.03.2026 щодо виникнення обов`язку зі сплати третього платежу.
Зазначає, що відповідно до пункту 2.2.3 договору обов`язок замовника сплатити 20 000,00 грн виникає не лише після спливу чотирнадцяти календарних днів із дня внесення другого платежу, а й за умови подальшого функціонування рекламних кампаній та їх активної роботи.
На переконання апелянта, зазначена умова належним чином не виконувалася внаслідок допущених виконавцем порушень при налаштуванні та оптимізації реклами.
Скаржник звертає увагу на пункт 4.4 договору, відповідно до якого виконавець гарантував професійне та добросовісне надання послуг, дотримання технічних вимог рекламних платформ, належне підключення аналітики, відстеження конверсій, використання актуальних методик digital-маркетингу та оптимізацію рекламних кампаній.
Вважає, що наведені обов`язки позивачем не виконані належним чином.
На підтвердження своїх тверджень відповідач посилається на аудит контекстної реклами «Nevidimka», який, на його думку, свідчить про істотні недоліки налаштування та ведення рекламних кампаній.
При цьому, скаржник не погоджується з оцінкою зазначеного документа місцевим господарським судом та вважає помилковим фактичне зведення його доказового значення до питання про наявність статусу судової експертизи.
Крім того, апелянт посилається на положення частини третьої статті 538, частини першої статті 615, частини третьої статті 651 та статті 907 Цивільного кодексу України, вважаючи, що неналежне виконання виконавцем зустрічного зобов`язання надавало замовнику право відмовитися від подальшого виконання договору та відповідної оплати.
Окремо скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції принципів рівності та змагальності сторін, неврахування його заперечень, відсутність належної оцінки письмових та електронних доказів і недостатню мотивованість оскаржуваного рішення.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Фізична особа-підприємець Азаров Станіслав Михайлович у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення місцевого господарського суду в оскарженій частині без змін.
Позивач зазначає, що факт укладення договору, внесення відповідачем перших двох платежів, запуску рекламних кампаній та їх функціонування фактично не заперечується сторонами.
Вважає, що основним предметом договору було надання послуг із розробки, налаштування та запуску рекламних кампаній, а не досягнення гарантованого обсягу продажів чи прибутку.
Посилається на пункти 1.3, 4.1– 4.3 договору, відповідно до яких послуги вважаються наданими з моменту запуску рекламних кампаній, а виконавець не гарантує конкретних показників комерційної ефективності реклами.
Щодо аудиту «Nevidimka» позивач зазначає, що цей документ не містить належного підтвердження обставин, які дозволяли б установити істотне порушення ним договору, зокрема не дає змоги достовірно визначити причини виникнення відповідних налаштувань, період їх існування та особу, відповідальну за такі зміни.
Позивач також наголошує, що положення пункту 4.4 договору підлягають застосуванню у взаємозв`язку з іншими його умовами, а наявність окремих зауважень до рекламної діяльності не свідчить про повне ненадання послуг.
Крім того, позивач посилається на листування сторін у месенджері Telegram, яке, на його думку, підтверджує здійснення рекламних показів, функціонування рекламних кабінетів, обговорення статистичних показників та фактичне використання відповідачем результатів наданих послуг.
У відзиві також наведено доводи щодо відсутності підстав для застосування Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір укладено у зв`язку зі здійсненням сторонами підприємницької діяльності.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. (доповідач), судді – Чередко А.Є., Іванов О.Г..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2026р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р. у справі № 904/2390/26 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів доплати судового збору, у розмірі 1331 грн. 21 коп.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2026р відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/2390/26.
28.10.2026р. матеріали справи № 904/2390/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи
03.03.2026 між фізичною особою-підприємцем Азаровим Станіславом Михайловичем як виконавцем та фізичною особою-підприємцем Мілоховим Юрієм Миколайовичем як замовником укладено договір № 036 про рекламну співпрацю.
Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов`язався надати послуги з розробки, налаштування та запуску рекламних кампаній для сайту https://nevidimka.com.ua/, а замовник - прийняти та оплатити послуги.
Пунктом 1.2 договору визначено, що послуги включають розробку рекламної стратегії, створення рекламних креативів, налаштування Google Ads та Meta Ads, ремаркетингу, підключення аналітики, а також зв`язування рекламних каналів в єдину систему.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що послуги вважаються наданими з моменту запуску рекламних кампаній у рекламних кабінетах.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість послуг із повного запуску реклами «під ключ» становить 40 000,00 грн..
Пунктом 2.2 договору передбачено поетапний порядок оплати.
Згідно з пунктом 2.2.1 договору, перший платіж, у розмірі 10 000,00 грн. сплачується протягом двох банківських днів із моменту підписання договору, після чого виконавець розпочинає роботи.
Відповідно до пункту 2.2.2 договору, другий платіж, у розмірі 10 000,00 грн. здійснюється через чотирнадцять календарних днів із моменту запуску рекламних кампаній за умови відсутності блокування рекламних акаунтів та фактичного функціонування кампаній.
За змістом пункту 2.2.3 договору, третій платіж, у розмірі 20 000,00 грн. здійснюється через чотирнадцять календарних днів після другого платежу за умови подальшого функціонування рекламних кампаній та їх активної роботи.
Пунктом 2.3 договору встановлено обов`язок замовника в день здійснення третього платежу також внести авансовий платіж за ведення реклами на наступний місяць, у розмірі 10 000,00 грн.
Водночас, спірна позовна вимога не охоплює зазначений авансовий платіж, а стосується виключно несплаченої частини загальної вартості запуску реклами за пунктом 2.2.3 договору.
Відповідно до пункту 2.4 договору, рекламний бюджет, тобто кошти, призначені безпосередньо для оплати реклами на платформах Google, Meta тощо, замовник сплачує окремо, і такі кошти не входять до вартості послуг виконавця.
Пунктами 4.1– 4.3 договору визначено, що виконавець не гарантує конкретної кількості заявок, рівня продажів, прибутку, окупності інвестицій, позицій у Google та стабільності роботи рекламних платформ. Результат рекламних кампаній залежить, зокрема, від якості сайту, конкурентного середовища, ціни товару, сезонності та обсягу рекламного бюджету.
Разом із тим, пунктом 4.4 договору передбачено гарантії професійного та добросовісного надання послуг, налаштування реклами відповідно до технічних вимог платформ, підключення аналітики й відстеження конверсій, використання актуальних методик digital-маркетингу та оптимізації рекламних кампаній протягом строку ведення.
Згідно з пунктом 4.6 договору, технічна помилка, допущена виконавцем, усувається за його рахунок.
На виконання умов договору, відповідач здійснив два платежі, на загальну суму 20 000,00 грн.
Зокрема, відповідно до платіжних документів від 05.03.2026р. та 30.03.2026р. на користь позивача перераховано по 10 000,00 грн., із призначенням платежів за рекламні послуги.
Факт отримання зазначених коштів позивачем не заперечується.
Із матеріалів листування сторін убачається, що рекламні кампанії були запущені в березні 2026 року, після чого сторони обговорювали їх функціонування, рекламний бюджет, покази, переходи користувачів, налаштування рекламних кабінетів та результати реклами.
09.04.2026р. між сторонами виник спір щодо належного виконання договору та необхідності внесення третього платежу.
Позивач звернувся до відповідача з досудовою претензією щодо погашення заборгованості, тоді як відповідач заявив про відмову від подальшої оплати, посилаючись на недоліки наданих послуг та необхідність зменшення їх вартості.
Відповідно до змісту пункту 2.2.3 договору, та дати другого платежу - 30.03.2026р. - передбачений сторонами чотирнадцятиденний період спливав 13.04.2026р..
Відповідач третій платіж, у розмірі 20 000,00 грн. не здійснив, у зв`язку із чим виник спір, переданий на вирішення господарського суду.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Задовольняючи вимогу про стягнення заборгованості, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини з надання послуг, позивач здійснив запуск та забезпечив функціонування рекламних кампаній, тоді як відповідач, сплативши частину договірної вартості, без належного обґрунтування відмовився від остаточного розрахунку.
Суд першої інстанції врахував умови договору щодо порядку надання послуг та їх оплати, положення про відсутність гарантій конкретного комерційного результату, а також надані сторонами письмові та електронні докази.
Оцінюючи поданий відповідачем аудит контекстної реклами «Nevidimka», суд зазначив, що такий документ не є судовою експертизою та сам собою не підтверджує наявності істотних недоліків виконаних робіт, які могли б бути підставою для звільнення відповідача від оплати.
Водночас, суд не встановив належних підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
З огляду на зміст апеляційної скарги предметом апеляційного перегляду є правильність висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача 20 000,00 грн. заборгованості за третім платежем відповідно до договору № 036 від 03.03.2026р., а також пов`язаний із цим розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 10 000,00 грн. сторонами не оскаржується, тому, колегія суддів здійснює перевірку законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення в межах зазначених вимог і доводів.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, оцінивши наявні докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
За змістом статей 11, 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а друга сторона має право вимагати виконання відповідного обов`язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.
За змістом частини першої статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, обов`язок замовника здійснити оплату послуг має визначатися не ізольовано від погодженого сторонами порядку виконання договору, а з урахуванням його предмета, змісту відповідних послуг, умов їх надання та передбаченого договором моменту виникнення грошового зобов`язання.
У справі, що переглядається, сторонами погоджено поетапний порядок оплати загальної вартості послуг із запуску реклами, в розмірі 40 000,00 грн..
Третій платіж, у розмірі 20 000,00 грн. становить частину вартості погоджених сторонами послуг, а не штрафну санкцію, компенсацію збитків чи окрему винагороду за досягнення певного рівня продажів.
Основним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що третій платіж у розмірі 20 000,00 грн. не підлягав сплаті внаслідок неналежного забезпечення виконавцем активної роботи рекламних кампаній.
Колегія суддів зазначає, що пункт 2.2.3 договору передбачає дві взаємопов`язані умови: сплив чотирнадцяти календарних днів після внесення другого платежу та подальше функціонування рекламних кампаній і їх активну роботу.
Отже, сама лише сплата другого платежу та сплив визначеного договором строку не є безумовною підставою для виникнення обов`язку зі сплати третього платежу без оцінки фактичного виконання другої договірної умови.
Водночас, зміст положення про активну роботу рекламних кампаній необхідно визначати із системного аналізу всіх умов договору.
Відповідно до статей 213, 637 Цивільного кодексу України, при тлумаченні умов договору враховуються зміст його положень, взаємний зв`язок відповідних умов та спрямованість погоджених сторонами договірних зобов`язань.
Із пунктів 1.1– 1.3, 2.1, 2.2.3, 4.1– 4.4 договору вбачається, що сторони пов`язали оплату з наданням послуг щодо розробки, налаштування, запуску та функціонування рекламних кампаній, а не з досягненням конкретного фінансового результату.
За змістом пункту 4.1 договору, виконавець не гарантував визначеної кількості продажів, заявок, прибутку або окупності інвестицій.
Отже, передбачене пунктом 2.2.3 договору поняття активної роботи рекламних кампаній не може ототожнюватися з обов`язковим досягненням певного показника реалізації товарів або гарантованого рівня доходу замовника.
Разом із тим, активна робота не повинна розумітися і як виключно формальне існування створеного рекламного кабінету без фактичного здійснення рекламної діяльності.
Для оцінки виконання відповідної умови мають значення обставини запуску реклами, здійснення показів, переходів користувачів, роботи рекламних кабінетів, використання рекламного бюджету, а також дії виконавця щодо підтримання та налаштування кампаній.
Із наданих сторонами матеріалів листування вбачається, що після запуску рекламних кампаній у березні 2026 року здійснювалися рекламні покази, фіксувалися переходи користувачів, обговорювалися статистичні показники, додавання товарів до кошика та питання витрачання рекламного бюджету.
Зазначені обставини підтверджують, що рекламні кампанії не обмежувалися створенням формальних облікових записів, а використовувалися для здійснення фактичної рекламної діяльності.
При цьому, повідомлення відповідача про недостатню кількість замовлень, невисоку результативність реклами та необхідність зміни підходів до її налаштування не є тотожними повідомленням про повну відсутність функціонування рекламних кампаній.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 2.4 договору рекламний бюджет сплачувався замовником окремо від винагороди виконавця, а тому наявність або відсутність необхідного фінансування рекламних показів могла безпосередньо впливати на інтенсивність роботи реклами.
Водночас, у листуванні сторін містяться відомості про прийняття замовником рішення щодо призупинення рекламних кампаній з метою запобігання подальшому витрачанню коштів до вирішення питань, пов`язаних із функціонуванням сайту.
Зазначене листування підтверджує існування відповідного рішення замовника, однак не дозволяє безспірно визначити календарну дату зупинення кампаній та саме по собі не встановлює їх стан станом на 13.04.2026р..
Тому, колегія суддів не покладає в основу висновку про наявність заборгованості припущення про безперервну роботу всіх рекламних кампаній протягом кожного дня зазначеного періоду.
Натомість, оцінці підлягає сукупність обставин виконання договору, характер фактично наданих послуг, встановлені дії сторін і наявність доказів того, що умова пункту 2.2.3 договору не була виконана з причин, за які відповідає виконавець.
За результатами такої оцінки колегія суддів виходить із того, що наявні докази фактичного запуску та функціонування рекламних кампаній, здійснення показів, переходів користувачів і налаштувань рекламної діяльності узгоджуються з характером послуг, передбачених договором, тоді як доводи апелянта про ненастання умови третього платежу не підтверджені доказами, які в сукупності переважали б установлені обставини фактичного виконання договору.
Апелянт зазначає, що виконавець не забезпечив виконання передбачених пунктом 4.4 договору гарантій професійного та добросовісного надання послуг, дотримання технічних вимог рекламних платформ, налаштування аналітики та використання актуальних методик digital-маркетингу.
Колегія суддів погоджується з тим, що зазначені обов`язки мають самостійне договірне значення та підлягають оцінці незалежно від положень договору про відсутність гарантування комерційного результату.
Умови пунктів 4.1– 4.3 договору, які виключають гарантування визначеної кількості продажів чи прибутку, не можуть тлумачитися як повне звільнення виконавця від відповідальності за неналежне налаштування рекламних кампаній або невиконання конкретних передбачених договором дій.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно розмежовувати незадовільну для замовника економічну ефективність реклами та порушення виконавцем установлених договором вимог щодо професійного надання відповідних послуг.
Водночас, наявність певних технічних недоліків або можливість використання більш ефективних налаштувань рекламних кампаній сама по собі не означає, що відповідні послуги взагалі не були надані або що замовник безумовно звільняється від сплати всієї залишкової частини договірної вартості.
Оцінюючи доводи відповідача щодо неналежного виконання позивачем пункту 4.4 договору, колегія суддів враховує, що наданий відповідачем аудит контекстної реклами «Nevidimka» містить зауваження стосовно відсутності налаштування окремих конверсій, недостатнього опрацювання списків мінус-слів, використання однієї групи оголошень для різних товарів, відсутності сегментації за регіонами та недоліків обраної стратегії оптимізації рекламних кампаній.
Водночас, зазначені недоліки стосуються окремих технічних параметрів рекламної діяльності та її ефективності, проте самі по собі не підтверджують відсутності фактичного функціонування рекламних кампаній. Зокрема, з аудиту неможливо достовірно встановити, які саме недоліки існували протягом періоду виконання спірних договірних зобов`язань, коли вони виникли та чи були наслідком дій позивача.
Натомість, матеріали листування сторін свідчать про здійснення рекламних показів, переходи користувачів на вебсайт, додавання товарів до кошика, а також обговорення сторонами статистичних показників, рекламного бюджету та заходів щодо покращення роботи реклами.
Отже, наявні у справі докази підтверджують фактичне здійснення рекламної діяльності, тоді як зауваження відповідача переважно стосуються її недостатньої результативності та необхідності вдосконалення окремих налаштувань.
При цьому, відповідно до пункту 4.1 договору, виконавець не гарантував досягнення конкретної кількості заявок, рівня продажів, прибутку чи окупності інвестицій, а тому відсутність очікуваного комерційного результату не може ототожнюватися з невиконанням договірних зобов`язань.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем зауваження до якості рекламних послуг у сукупності з іншими матеріалами справи не доводять такого порушення позивачем умов договору, яке надавало б відповідачу право відмовитися від сплати всієї залишкової частини погодженої сторонами вартості послуг у розмірі 20 000,00 грн..
Відповідач посилається на аудит контекстної реклами «Nevidimka», оформлений від імені ТОВ «ХАЙВЕЙ ТУ ТОП», як на доказ неналежного виконання позивачем договірних зобов`язань.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які мають значення для вирішення спору, можуть підтверджуватися письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Отже, відсутність у документа статусу висновку судового експерта сама по собі не є достатньою підставою для його відхилення як доказу.
У зв`язку із цим, колегія суддів оцінює наведений аудит за його фактичним змістом, зв`язком із предметом доказування, достовірністю наведених відомостей та взаємозв`язком з іншими матеріалами справи.
Зокрема, у документі містяться зауваження щодо відсутності налаштування окремих конверсій, використання мікроконверсій, як основних цілей оптимізації, недостатнього опрацювання списків мінус-слів, відсутності окремих параметрів виключення місць рекламних показів, структури рекламних груп та використання загальних рекламних оголошень.
Також, в аудиті зазначено про видалення частини рекламних кампаній, недоліки сегментації за регіонами, вибір стратегії призначення ставок та інші обставини, які, на думку його укладача, негативно впливають на ефективність рекламної діяльності.
Наведені зауваження стосуються технічних аспектів функціонування реклами та не можуть бути відхилені виключно як суб`єктивне невдоволення замовника кількістю продажів.
Водночас, за своїм змістом аудит переважно містить аналіз поточного стану рекламного кабінету, оцінку використаних налаштувань і рекомендації щодо вдосконалення рекламних кампаній.
При цьому, із зазначеного документа неможливо з належним ступенем визначеності встановити, що всі виявлені під час аудиту недоліки існували саме в період, з яким пов`язане виникнення обов`язку зі сплати третього платежу.
Крім того, наведені в аудиті висновки про необхідність застосування інших рекламних стратегій, перегляду структури оголошень або вдосконалення оптимізації не свідчать самі по собі про відсутність фактичної роботи рекламних кампаній.
Наявність рекомендацій щодо підвищення ефективності реклами необхідно відрізняти від встановлення факту невиконання погоджених сторонами обов`язків у такому обсязі, який виключав би виникнення права виконавця на договірну оплату.
Окремого значення набуває також питання про те, чи були відповідні недоліки наслідком дій саме позивача, чи могли виникнути внаслідок зміни налаштувань рекламних платформ, втручання інших осіб або подальших дій замовника.
Належного підтвердження зазначених обставин у взаємозв`язку з усіма виявленими аудитом недоліками апелянтом не наведено.
При цьому, пунктом 4.6 договору передбачено усунення технічних помилок виконавцем за власний рахунок, що додатково підтверджує погоджене сторонами розмежування між виявленням технічного недоліку та припиненням обов`язку з оплати всіх послуг за договором.
Отже, колегія суддів бере до уваги зміст аудиту «Nevidimka» як письмового доказу, проте дійшла висновку, що наведені в ньому відомості в сукупності з іншими матеріалами справи не підтверджують відсутності активної роботи рекламних кампаній у розумінні пункту 2.2.3 договору або такого порушення виконавцем договірних обов`язків, яке звільняло б відповідача від сплати третього платежу в повному обсязі.
Апелянт посилається на положення частини третьої статті 538, частини першої статті 615, частини третьої статті 651 та статті 907 Цивільного кодексу України, вважаючи, що неналежне виконання позивачем договірних обов`язків надавало йому право відмовитися від подальшого виконання власного грошового зобов`язання.
Оцінюючи відповідні доводи, колегія суддів виходить із того, що право на односторонню відмову від зобов`язання або договору не є безумовним та реалізується за наявності визначених законом або договором підстав.
За змістом частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України, сторона, яка виконує зустрічне зобов`язання, має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі за наявності передбачених цією нормою обставин невиконання чи очевидної загрози невиконання обов`язку іншою стороною.
Статтею 615 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення зобов`язання та можливість односторонньої відмови у випадках, встановлених договором або законом.
Частина третя статті 651 Цивільного кодексу України пов`язує наслідки односторонньої відмови від договору з наявністю відповідного права, передбаченого договором або законом.
Стаття 907 Цивільного кодексу України регулює питання розірвання договору про надання послуг, у тому числі шляхом односторонньої відмови у випадках та порядку, передбачених Кодексом, іншим законом або домовленістю сторін.
Системний аналіз зазначених положень свідчить, що для оцінки правомірності відмови замовника від подальшої оплати необхідно встановити не лише факт направлення повідомлення про припинення співпраці, а й наявність правових підстав для відповідної відмови та її наслідки для вже виконаних зобов`язань.
Колегія суддів враховує, що 09.04.2026р. відповідач повідомив про відмову від подальшої оплати, у зв`язку з претензіями до якості наданих послуг.
Водночас, на момент направлення відповідного повідомлення між сторонами вже було укладено договір, здійснено два платежі, на суму 20 000,00 грн. та фактично запущено рекламні кампанії.
Тому, правомірність відмови не може обґрунтовуватися виключно відсутністю очікуваного комерційного результату, якого виконавець за умовами договору не гарантував.
Наявні у справі докази також не підтверджують, що на момент заявлення відповідної відмови позивач допустив таке порушення договірних обов`язків, яке безумовно надавало замовнику право не сплачувати залишкову частину погодженої вартості фактично наданих послуг.
При цьому, колегія суддів зазначає, що оцінка односторонньої відмови не може обмежуватися виключно посиланням на недодержання форми двостороннього розірвання договору.
Якщо право на односторонню відмову передбачене законом або договором, суд повинен перевірити насамперед існування такого права, підстави його реалізації та відповідні правові наслідки.
Отже, саме по собі направлення повідомлення через месенджер Telegram не є достатньою підставою для висновку про правомірність або неправомірність відмови від договору.
Вирішальним є те, чи були встановлені правові та фактичні передумови такої відмови.
У цій справі доводи відповідача про неналежну якість рекламних послуг оцінено в сукупності з доказами їх фактичного надання, умовами договору та змістом аудиту.
За результатами відповідної оцінки колегія суддів не встановила підстав для висновку про правомірність відмови відповідача від сплати всієї суми третього платежу.
Оцінюючи доводи, які були наведені відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини виникли з договору, укладеного сторонами у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності.
Предметом договору є надання рекламних послуг для просування товарів інтернет-магазину, а не придбання послуг для задоволення особистих потреб фізичної особи.
За таких обставин, підстави для застосування до спірних правовідносин спеціальних положень законодавства про захист прав споживачів у частині прав фізичної особи, як побутового споживача, відсутні.
Водночас, зазначене не позбавляє відповідача права на захист своїх інтересів на підставі відповідних положень Цивільного кодексу України та умов укладеного договору.
Саме тому, доводи відповідача щодо неналежного надання послуг підлягають оцінці за загальними правилами договірного права, а не виключно з мотивів незастосовності Закону України «Про захист прав споживачів».
Апелянт звертає увагу на те, що позивач не надав належних звітів про виконання робіт, хоча в позовній заяві посилався на здійснення регулярного звітування.
Колегія суддів зазначає, що пунктами договору № 036 не визначено складання щоденних або щотижневих письмових звітів як самостійну передумову виникнення обов`язку зі сплати третього платежу.
Водночас, відсутність такого договірного обов`язку не означає звільнення позивача від доведення фактичного надання послуг.
У цій справі відповідні обставини можуть підтверджуватися не лише формалізованими звітами, а й іншими належними доказами, зокрема відомостями рекламних кабінетів, електронним листуванням, матеріалами щодо налаштувань, запуску кампаній та їх фактичного функціонування.
Наявне листування сторін підтверджує обговорення ходу рекламної діяльності, статистичних показників, рекламного бюджету та технічних питань.
Отже, відсутність окремо оформлених періодичних звітів за встановлених обставин не є самостійною підставою для висновку про повне ненадання послуг або відсутність обов`язку з їх оплати.
Апелянт вважає, що місцевий господарський суд необґрунтовано надав перевагу доказам позивача, не забезпечив рівного підходу до оцінки доказів та не надав належної відповіді на заперечення відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 13, 73, 74, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд оцінює докази за внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку.
При цьому, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Принцип змагальності сторін не передбачає обов`язку суду погоджуватися з усіма аргументами учасника справи або визнавати належним доказом будь-який поданий ним документ.
Водночас, суд зобов`язаний надати оцінку доказам та доводам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції досліджував наданий відповідачем аудит «Nevidimka» та навів мотиви його оцінки.
Таким чином, твердження апелянта про повне ігнорування цього документа не відповідає змісту рішення місцевого господарського суду.
Разом із тим, колегія суддів погоджується, що відсутність в аудиту статусу судової експертизи сама по собі не може бути достатньою підставою для відхилення наведених у ньому відомостей.
З цієї причини, апеляційний суд здійснив самостійну оцінку змісту аудиту у взаємозв`язку з умовами договору та іншими матеріалами справи.
За результатами такої оцінки не встановлено обставин, які спростовували б висновок про наявність підстав для стягнення спірної частини вартості послуг.
Отже, хоча окремі мотиви рішення місцевого господарського суду потребують додаткового правового обґрунтування, наведене саме по собі не свідчить про неправильність результату вирішення спору.
У цій справі колегія суддів надала оцінку основним доводам апелянта щодо застосування пунктів 2.2.3 та 4.4 договору, правових наслідків неналежного виконання зустрічного зобов`язання, доказового значення аудиту та правомірності односторонньої відмови від подальшої оплати.
Саме по собі непогодження апелянта з результатами оцінки доказів не підтверджує порушення принципу змагальності або необґрунтоване надання переваги іншій стороні.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів виходить із того, що між сторонами існували чинні договірні відносини з надання рекламних послуг, загальна вартість яких відповідно до пункту 2.1 договору становила 40 000,00 грн.
На виконання зазначеного договору відповідач здійснив два платежі по 10 000,00 грн. кожний, загалом сплативши 20 000,00 грн..
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалися дії щодо створення, налаштування, запуску та забезпечення функціонування рекламних кампаній.
Фактична рекламна діяльність підтверджується наявними у справі матеріалами щодо показів, переходів користувачів, роботи рекламних кабінетів та листуванням сторін.
Умови договору не передбачали досягнення конкретного рівня продажів, прибутку чи окупності реклами як передумови внесення третього платежу.
Разом із тим, колегія суддів врахувала передбачену пунктом 2.2.3 договору вимогу щодо подальшого функціонування рекламних кампаній та їх активної роботи, а також договірні гарантії виконавця, визначені пунктом 4.4 договору.
Наведені апелянтом недоліки рекламних налаштувань, у тому числі викладені в аудиті «Nevidimka», були оцінені у взаємозв`язку з іншими доказами та не підтвердили відсутності підстав для виникнення обов`язку зі сплати третього платежу.
Колегія суддів також не встановила належного підтвердження обставин, які надавали б відповідачу право повністю відмовитися від оплати зазначеної частини договірної вартості послуг на підставі статей 538, 615, 651 та 907 Цивільного кодексу України.
При цьому, сама по собі наявність розбіжностей між сторонами щодо оцінки комерційної ефективності рекламних кампаній не є підставою для звільнення замовника від виконання відповідного грошового зобов`язання.
Оцінивши наявні у справі докази за правилами статей 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність підстав для стягнення з відповідача 20 000,00 грн. заборгованості за договором № 036 від 03.03.2026р..
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026р. у справі № 904/2390/26 в оскарженій частині.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в обсязі, необхідному для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду, та не спростовують правильності висновку про задоволення вимоги щодо стягнення 20 000,00 грн. заборгованості.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.", Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про ухвалення рішення за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норми процесуального права не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.
10. Судові витрати
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2026 у справі № 904/2390/26 в оскарженій частині залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Мілохова Юрія Миколайовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко
Суддя О.Г. Іванов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua