Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №904/2302/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 м. Дніпро Справа № 904/2302/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Висоцького А.М., Левшиної Г.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Крюкова Д.О.;

від відповідача-1: Дерило В.Г.;

від відповідача-1: Риженко М.С.;

від відповідача-2: Керекеша С.М.;

від відповідача-3: не з`явився;

від відповідача-4: не з`явився;

від третьої особи: Остапенко П.В.;

прокурор: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 (суддя Рудь І.А., повний текст складено та підписано 21.07.2026)

у справі № 904/2302/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СІЛЛ РТ”, м. Дніпро

до відповідачів:

1. Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, м. Дніпро

2. Комунального підприємства “Транспортна інфраструктура міста” Дніпровської міської ради, м. Дніпро

3. Приватного підприємства “ВІКО”, м. Дніпро

4. Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Дніпровська міська рада, м. Дніпро

за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро

про визнання недійсним рішення; визнання недійсним погодження на розміщення реклами; визнання недійсними пунктів договору; зобов`язання вчинити певні дії; стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛЛ РТ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради, Приватного підприємства «ВІКО», Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просило визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету від 18.05.2021 № 453 «Про надання погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності» в частині видачі ПП «ВІКО» погоджень на місця, на які вже було видано аналогічні погодження ТОВ «СІЛЛ РТ» (пункти 56– 109 додатку до рішення); визнати недійсними погодження на розміщення реклами, видані ПП «ВІКО» на підставі цього рішення; визнати недійсними пункти 56– 109 додатку № 1 до договору від 19.05.2021 № 1-2021 про тимчасове користування місцями розташування реклами (рекламних засобів) на зупиночних комплексах, укладеного між КП «ТІМ» та ПП «ВІКО»; зобов`язати ПП «ВІКО» усунути перешкоди ТОВ «СІЛЛ РТ» у тимчасовому користуванні місцями на зупиночних комплексах шляхом демонтажу за власний рахунок розміщеної ним реклами (рекламних засобів); стягнути з бюджету Дніпровської міської територіальної громади через ГУ ДКСУ на користь позивача збитки, завдані Виконавчим комітетом, у загальній сумі 84 882 649,84 грн, з яких 59 700 604,84 грн збитки у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди), 25 182 045 грн збитки у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання договорів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Виконавчого комітету від 29.04.2021 № 442 протиправно анульовано видані позивачу 54 погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності (зупиночних комплексах), а рішенням від 18.05.2021 № 453 погодження на ті самі місця видано ПП «ВІКО», внаслідок чого позивач позбавлений можливості використовувати зазначені місця, зайняті рекламою іншого розповсюджувача. Позивач зазначав, що через це він не зміг виконати укладені у лютому–квітні 2021 року з фізичними особами-підприємцями Погуляєм С.П., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори на проведення рекламних кампаній у 2021– 2024 роках і не отримав передбаченого ними доходу. Розмір упущеної вигоди позивач визначив як вартість рекламних кампаній за адресними програмами до вказаних договорів за вирахуванням плати за користування місцями розташування реклами, яку він сплачував би балансоутримувачу за період з квітня 2021 року по 14.08.2022, у сумі 256 645,16 грн.

З урахуванням результатів касаційного перегляду предметом нового розгляду справи є позовна вимога про стягнення з бюджету Дніпровської міської територіальної громади через ГУ ДКСУ на користь ТОВ «СІЛЛ РТ» 59 700 604,84 грн збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено повністю, а додатковими рішеннями від 23.12.2024 та від 24.12.2024 вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 рішення від 09.12.2024 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 25 182 045 грн збитків у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання договорів і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові, в решті рішення залишено без змін, а додаткові рішення змінено в частині розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 касаційну скаргу ТОВ «СІЛЛ РТ» залишено без задоволення, касаційні скарги ПП «ВІКО» та Виконавчого комітету задоволено частково; рішення від 09.12.2024 та постанову від 28.10.2025 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди) і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті постанову від 28.10.2025 залишено без змін, додаткові рішення від 23.12.2024 та від 24.12.2024 скасовано.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 у справі № 904/2302/24 позов задоволено повністю; стягнуто з бюджету Дніпровської міської територіальної громади через ГУ ДКСУ на користь ТОВ «СІЛЛ РТ» 59 700 604,84 грн збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди), завданих Виконавчим комітетом; стягнуто з Виконавчого комітету в дохід Державного бюджету України 895 509,07 грн судового збору.

Рішення мотивоване тим, що протиправність дій Виконавчого комітету підтверджується постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі № 160/7358/21, якою встановлено незаконність рішення від 29.04.2021 № 442, а також скасуванням у цій справі рішення від 18.05.2021 № 453, яким погодження на ті самі місця надано ПП «ВІКО». Суд першої інстанції виходив з того, що договори на проведення рекламних кампаній з ФОП Погуляєм С.П., ФОП Богданом А.В., ФОП Жидіком О.В., ФОП Алєксєєвою В.В. та ФОП Старостенком В.А. укладені до прийняття рішення № 442, містять погоджені умови щодо строків, місць, кількості рекламних площин і вартості послуг та частково виконувалися, про що свідчать часткові оплати замовників, їх повернення, претензійне листування та часткова сплата позивачем штрафних санкцій, а тому відображають реальні господарські наміри сторін. Подальше надання спірних місць ПП «ВІКО» і їх використання цим підприємством, на думку суду, свідчать про сталий попит на відповідні рекламні площини та реальність отримання доходу не лише у 2021 році, а й у подальшому.

Причинно-наслідковий зв`язок суд вбачав у тому, що саме внаслідок прийняття рішення № 442 і подальшого надання спірних місць ПП «ВІКО» позивач був позбавлений можливості виконати договори та отримати дохід. При цьому суд зазначив, що за приписами статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України саме на відповідача покладається обов`язок доводити відсутність своєї вини, однак Виконавчий комітет її не довів, а відповідачі не подали контррозрахунку збитків, незважаючи на вимогу ухвали від 21.04.2026.

Розмір упущеної вигоди суд визначив як загальну вартість рекламних кампаній за 2021–2024 роки за вказаними договорами у сумі 59 957 250 грн без ПДВ за вирахуванням плати за користування місцями розташування реклами в сумі 256 645,16 грн, зазначивши, що витрати на друк, монтаж і ротацію рекламних матеріалів за пунктом 2.3 договорів не входили до їх предмета. Розрахунок суд вважав підтвердженим висновком комісійної судової економічної експертизи № 003-ШЛД/24 від 04.10.2024 і відхилив доводи відповідачів про його недопустимість, вказавши, що ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень» мало право залучити експертів, які не є його працівниками, а відповідачі не довели відсутності в експертів необхідної кваліфікації та не спростували висновків експертів.

Стягнення з бюджету Дніпровської міської територіальної громади через ГУ ДКСУ суд обґрунтував тим, що Виконавчий комітет не є розпорядником коштів місцевого бюджету та не має власних рахунків, а законодавством визначено механізм безспірного списання коштів місцевого бюджету для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органів місцевого самоврядування.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання Дніпровської міської ради про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/1461/26, вказавши на відсутність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи та на те, що на стадії розгляду справи по суті підстави для зупинення обмежені частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 у справі № 904/2302/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також вирішити питання розподілу судових витрат. Розгляд апеляційної скарги скаржник просить здійснювати за участю його представника.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без всебічного та повного з`ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.02.2026 у цій справі.

Виконавчий комітет Дніпровської міської ради зазначає, що відповідальність органу місцевого самоврядування за статтею 1173 Цивільного кодексу України настає незалежно від вини, однак протиправна поведінка, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними підлягають доведенню позивачем, на якого покладається тягар доказування реальності та розміру упущеної вигоди і того, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною її неотримання. Натомість суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідачів обов`язок доводити відсутність вини та подавати контррозрахунок.

На думку апелянта, причинний зв`язок не доведено. Суд встановив, що спірними місцями фактично користувалося ПП «ВІКО», проте поклав обов`язок відшкодування на іншу особу. Рішення від 29.04.2021 № 442 діяло лише до його скасування постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021, тоді як збитки розраховано за значно триваліший період. Крім того, суд ототожнив протиправність рішення виконавчого комітету з наявністю та розміром збитків і не врахував, що постановою апеляційного суду від 28.10.2025, залишеною в цій частині без змін Верховним Судом, у стягненні штрафних санкцій відмовлено саме через відсутність причинного зв`язку, оскільки позивач не вжив заходів для зменшення збитків і не ініціював зміну чи розірвання договорів.

Щодо реальності упущеної вигоди скаржник вказує, що позивач лише склав усі суми, які мали б сплатити контрагенти, і що залишається незрозумілим, на який прибуток він розраховував, якщо, за його ж твердженням, місця для розміщення реклами йому взагалі не були надані. Про неможливість користування рекламними місцями позивач знав з травня 2021 року, проте договорів не розірвав і звернувся до суду лише у 2024 році, що свідчить про штучне збільшення збитків і про відсутність у нього підстав розраховувати на отримання доходу до 2024 року. На думку апелянта, договори укладено без наміру їх реального виконання, що суперечить засадам добросовісності та розумності і свідчить про їх фіктивний характер. Водночас позивач мав усі дозвільні документи, а доказів перешкод з боку відповідача-1 не надав.

Апелянт також вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в задоволенні двох клопотань Дніпровської міської ради про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі № 904/1461/26 про визнання недійсними всіх п`яти договорів, на яких ґрунтується розрахунок, у тому числі з огляду на призначену в тій справі експертизу давності виготовлення договорів. Протокольна ухвала від 12.05.2026 про відмову в задоволенні першого клопотання, на думку скаржника, не вмотивована і підлягає скасуванню, а повторне клопотання суд відхилив з посиланням на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, на який міська рада не посилалася. З огляду на це разом зі скаргою подано клопотання про зупинення провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 227 цього Кодексу.

Крім того, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради стверджує, що сторони кожного з договорів на проведення рекламних кампаній належать до однієї групи пов`язаних осіб, об`єднаної навколо родини ОСОБА_5 та міської організації політичної партії «Громадська сила», на підтвердження чого наводить відомості з відкритих реєстрів щодо кожного з контрагентів. Пов`язаність сторін, непроведення рекламних кампаній і синхронне заявлення контрагентами вимог про сплату штрафів за весь період, на думку апелянта, свідчать про штучне створення підґрунтя для стягнення збитків з бюджету, ознаки фіктивності правочинів (стаття 234 Цивільного кодексу України) та зловживання правом, а створені всередині такої групи документи не можуть бути вірогідними доказами збитків.

Висновок експертизи № 003-ШЛД/24, на думку скаржника, є неналежним і недопустимим доказом. Суд першої інстанції всупереч вказівкам Верховного Суду не дослідив розбіжностей між призначеною експертизою та виготовленим висновком, не витребував договорів з експертами і не врахував, що висновком підтверджено й розмір штрафних санкцій, у стягненні яких апеляційний суд відмовив. Підстав для призначення експертизи не було, оскільки розрахунок зводиться до простих арифметичних дій. Експертизу, доручену ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень», провели не його працівники, а залучені за договорами експерти Шульга Л.Д. та Баранова Ю.Г., хоча штатних експертів-економістів підприємство не має і мало повернути матеріали без виконання. Статут не дозволяє підприємству залучати експертів для проведення експертиз за ухвалою суду, а посилання суду першої інстанції на його статус державного комерційного підприємства є помилковим. Оскільки експертизу провели особи, яких не обирали ні сторони, ні суд, порушено принцип змагальності. Комісійна експертиза судом не призначалася, висновок засвідчено особистими печатками експертів, він містить арифметичні помилки та не містить розрахунків, а клопотання про виправлення помилок подав лише один експерт без підтвердження обізнаності про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Виконавчий комітет Дніпровської міської ради вважає неправомірним стягнення збитків з бюджету Дніпровської міської територіальної громади, оскільки територіальну громаду представляє Дніпровська міська рада, яка є окремою від Виконавчого комітету юридичною особою, залучена до участі у справі лише як третя особа без самостійних вимог, і склад правопорушення в її діях суд не встановив. Крім того, боржником у виконавчому документі за такого рішення має бути зазначена міська рада, що не відповідає її процесуальному статусу.

З урахуванням наведеного апелянт вважає, що позивач не довів ні реальності та розміру упущеної вигоди, ні причинного зв`язку між діями відповідача-1 та заявленими збитками, а суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам і доводам відповідачів та третьої особи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

ТОВ «СІЛЛ РТ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін, а судові витрати покласти на апелянта.

Позивач зазначає, що Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 скасував судові рішення лише в частині стягнення упущеної вигоди, тому предметом нового розгляду була виключно ця вимога. Обставини щодо наявності в позивача 54 погоджень, протиправності їх анулювання рішенням № 442 та його скасування, визнання укладеним договору з КП «ТІМ», надання ПП «ВІКО» погоджень на ті самі місця та існування перешкод позивачу в користуванні ними Верховний Суд під сумнів не ставив. Суд першої інстанції виконав вказівки касаційного суду: дослідив договори, адресні програми, платежі, претензійну роботу сторін, висновок експертів і перевірив розрахунок. Натомість апелянт лише цитує постанову Верховного Суду і не зазначає, які саме вказівки не виконано, а виклад історії попереднього розгляду справи не є самостійною підставою для скасування рішення. Апелянт також не вказує, які складові розрахунку залишилися неперевіреними та які докази спростовують встановлений судом розмір упущеної вигоди.

Щодо тягаря доказування позивач не заперечує свого обов`язку довести реальність, розмір упущеної вигоди та причинний зв`язок. Водночас він вказує, що відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України вина органу місцевого самоврядування не є умовою відповідальності, а посилання суду першої інстанції на недоведеність Виконавчим комітетом відсутності вини не звільнило позивача від доведення інших елементів. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.02.2026 у цій справі, позивач зазначає, що суд не позбавлений права зобов`язати відповідача подати контррозрахунок, якщо той посилається на неправильність розрахунку позивача. Ухвалою від 21.04.2026 суд зобов`язав відповідачів подати контррозрахунок, проте вони цього не зробили, а суд самостійно перевірив складові заявленої суми. Таким чином, подання відповідачем контррозрахунку не було передумовою встановлення розміру збитків, і позов задоволено не через відсутність заперечень відповідачів.

На думку позивача, причинний зв`язок не обмежується періодом дії рішення № 442 з 29.04.2021 до 05.10.2021. Скасування цього рішення не усунуло наслідків порушення, оскільки на ті самі місця вже були видані погодження ПП «ВІКО» за рішенням № 453 та укладено з ним договір від 19.05.2021. Користування місцями ПП «ВІКО» ґрунтувалося саме на рішенні Виконавчого комітету, а тому не розриває причинного зв`язку, і саме в цій справі суд визнав недійсними рішення № 453 у спірній частині, погодження ПП «ВІКО» та відповідні пункти договору. Суд не ототожнював протиправність рішення з розміром збитків, а дослідив їх окремо. Висновок постанови від 28.10.2025 щодо штрафних санкцій стосується іншого виду збитків з іншою природою та предметом доказування. Позивач також зазначає, що після 05.10.2021 він не був пасивним: звертався до КП «ТІМ» з вимогами виконати договір (листи від 19.08.2022, 14.10.2022, 03.11.2022, 21.11.2023 і 11.12.2023), до Виконавчого комітету та департаменту торгівлі та реклами, а у відповідях від 21.09.2022 та від 10.04.2024 міська рада підтвердила чинність рішення № 453 і право ПП «ВІКО» розміщувати рекламу. Крім того, позивач направляв адвокатський запит, а з відповіді КП «ТІМ» від 18.12.2023 вбачається, що питання підготовки відповідного рішення Виконавчого комітету залишалося на розгляді департаменту, тоді як підприємство нараховувало позивачу плату за договором і зверталося до суду про її стягнення. Права позивача підтверджено судовими рішеннями у справах № 160/7358/21 та № 904/9036/21, однак перешкоди так і не були усунуті. Водночас позивач визнає, що ці обставини не означають автоматичного продовження причинного зв`язку на весь період існування погоджень ПП «ВІКО» і що цей період має встановлюватися на підставі конкретних доказів.

Щодо реальності упущеної вигоди позивач вказує, що договори з конкретними контрагентами, предметом, адресними програмами, строками та вартістю суд оцінював не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами, і що це відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20. Обізнаність позивача з травня 2021 року про неможливість виконання договорів, на його думку, лише підтверджує механізм виникнення збитків. Жодна норма закону не зобов`язує потерпілого розривати договори з контрагентами для збереження права на відшкодування, а апелянт не довів, що позивач міг уникнути неодержання доходу. Твердження про умисне збільшення збитків є припущенням, доводити яке має апелянт. Фіктивність правочину передбачає відсутність наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, тоді як апелянт сам пов`язує неможливість виконання договорів з пізнішими рішеннями № 442 та № 453, що робить його аргументацію внутрішньо суперечливою. Твердження про відсутність доказів перешкод суперечить встановленим у справі обставинам. Крім того, суд не ототожнював вартість договорів зі збитками, а відрахував від неї витрати в сумі 256 645,16 грн.

Відмову в зупиненні провадження позивач вважає правомірною. Сама по собі наявність справи № 904/1461/26 не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, оскільки суд мав достатньо доказів, предмети двох спорів різні, а на момент ухвалення рішення судового акта про недійсність договорів не існувало. Використання тих самих договорів як доказів у двох справах не означає преюдиційності висновків щодо їх дійсності, яка визначається за правилами статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а можливе майбутнє рішення у справі № 904/1461/26 може бути враховане з використанням передбачених цим Кодексом процесуальних механізмів. Призначення експертизи в іншій справі не встановлює жодних обставин. Крім того, на стадії розгляду справи по суті зупинення провадження можливе лише з підстав, визначених частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, до яких пункт 5 частини першої статті 227 цього Кодексу не належить. Посилання суду на пункт 7 частини першої статті 228 Кодексу та недостатнє мотивування протокольної ухвали, на думку позивача, не вплинули на правильність вирішення спору.

Доводи про пов`язаність сторін договорів позивач вважає новими, оскільки в суді першої інстанції вони не заявлялися, а нові докази відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України приймаються лише у виняткових випадках, яких апелянт не обґрунтував. Позивач наголошує, що відповідно до статей 74, 80 цього Кодексу саме відповідачі мали своєчасно заявити такі заперечення та подати відповідні докази до суду першої інстанції. На думку позивача, наведені апелянтом обставини (участь окремих осіб у діяльності політичної партії, збіг юридичних адрес, статус засновника громадського об`єднання, реєстрація торговельних марок) самі по собі не доводять відсутності в сторін наміру виконувати договори. Повноваження засновника громадського об`єднання припиняються після його державної реєстрації. Адреса позивача є адресою великого офісного центру, в якому зареєстровано сотні юридичних осіб. Належність торговельних марок фізичній особі не свідчить про її контроль над контрагентами, а апелянт не довів, що Баско А.В. брав участь в укладенні договорів чи визначав їх умови; крім того, підхід апелянта до визначення пов`язаності є вибірковим. Тезу про відсутність слідів реального виконання договорів, на думку позивача, спростовують встановлені судом обставини: 07.05.2021 ФОП Погуляй С.П. сплатив 221 580 грн, а ФОП Жидік О.В. 198 600 грн, 25.05.2021 вони направили претензії про повернення коштів, і 26.05.2021 позивач ці кошти повернув. Відповідачі мали можливість заявити ці заперечення під час нового розгляду, але цього не зробили.

Щодо висновку експертизи № 003-ШЛД/24 позивач зазначає, що незгода з ним не робить його недопустимим доказом, а Верховний Суд не визнавав його недопустимим, лише вказав на необхідність дослідити відповідні обставини, що суд першої інстанції і зробив. Відповідно до частини другої статті 103 Господарського процесуального кодексу України керівник експертної установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам, які несуть особисту відповідальність за висновок, а статті 7, 10 Закону України «Про судову експертизу» допускають залучення експертів, які не є працівниками державних установ, до проведення економічної експертизи, яка не належить до виключної компетенції державних спеціалізованих установ. Для спростування висновку апелянт мав довести відсутність в експертів кваліфікації чи атестації, чого не зробив. Відсутність у справі договорів з експертами не тягне недопустимості висновку, комісійна експертиза допускається частиною першою статті 105 Кодексу, а предметом дослідження був економічний зміст розрахунку, а не арифметичні дії. На думку позивача, апелянт не конкретизував, які помилки є істотними та як вони впливають на результат, а за наявності сумнівів процесуальний закон передбачає можливість призначення додаткової чи повторної експертизи. Виправлення технічних помилок не свідчить про недостовірність висновку, а вимога частини сьомої статті 98 Кодексу стосується самого висновку, а не клопотання про виправлення. Відмова у стягненні штрафних санкцій є правовою оцінкою суду і не свідчить про недостовірність економічних показників, визначених експертами. Відмова в призначенні технічної експертизи документів, на думку позивача, також не свідчить про неповноту дослідження обставин справи, а принцип змагальності не порушено, оскільки апелянт не зазначив, яке саме його процесуальне право обмежено.

Щодо джерела відшкодування позивач посилається на статтю 1173 Цивільного кодексу України, статтю 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункти 41– 43 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, та практику Верховного Суду. Він зазначає, що шкода, завдана незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету шляхом безспірного списання органом Казначейства. Бюджет територіальної громади не тотожний Дніпровській міській раді як юридичній особі. Виконавчий комітет не є розпорядником бюджетних коштів і не має власних рахунків. Рішення суду не покладає на міську раду відповідальності за дії Виконавчого комітету, тому її процесуальний статус третьої особи не суперечить визначеному джерелу відшкодування, а доводи про боржника у виконавчому документі не враховують спеціального казначейського порядку виконання.

На думку позивача, доводи скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів і не підтверджують наявності передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування рішення, а стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає від суду окремої відповіді на кожен аргумент сторони.

16.09.2026 від КП «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 підтримує апеляційну скаргу, просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові. КП «ТІМ» вважає, що суд першої інстанції не виконав вказівок Верховного Суду та безпідставно переклав на відповідачів тягар доказування, хоча за статтею 1173 Цивільного кодексу України незалежно від вини лише настає відповідальність органу, а протиправність поведінки, наявність реальних збитків і прямий причинний зв`язок між ними має довести позивач. На думку відповідача-2, такого зв`язку між рішеннями Виконавчого комітету та неотриманням прибутку за договорами 2021 року матеріали справи не містять. Висновок експертизи № 003-ШЛД/24 він вважає недопустимим доказом, оскільки експертизу провели не працівники ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень», а залучені ним за цивільно-правовими договорами експерти, тоді як за відсутності в штаті експертів-економістів установа мала повернути матеріали без виконання. Крім того, висновок містить математичні й логічні помилки, які один з експертів намагався виправити одноосібно і без підтвердження обізнаності про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а договори з експертами суд не витребував. Відповідач-2 також стверджує, що позивач і всі п`ять фізичних осіб-підприємців є пов`язаними особами, а договори укладено без наміру створити реальні правові наслідки. Позивач, знаючи з весни 2021 року про неможливість користування місцями, не вжив заходів до розірвання договорів, а контрагенти синхронно заявили вимоги про сплату штрафів за весь період до 2024 року, що, на думку відповідача-2, свідчить про штучне формування збитків і зловживання правом. Крім того, КП «ТІМ» вважає безпідставною відмову суду першої інстанції в зупиненні провадження до вирішення справи № 904/1461/26, в якій призначено технічну експертизу договорів, а також посилання суду на статтю 228 замість статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Стягнення збитків з бюджету територіальної громади, яку представляє Дніпровська міська рада, що бере участь у справі лише як третя особа, на думку відповідача-2, не ґрунтується на нормах права.

ПП «ВІКО», ГУ ДКСУ, Дніпровська міська рада та Дніпропетровська обласна прокуратура відзивів на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Андрейчук Л.В. (доповідач), судді Левшина Г.В., Висоцький А.М.

Разом з апеляційною скаргою Виконавчий комітет подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/1461/26.

06.08.2026 від ТОВ «СІЛЛ РТ» надійшла заява, в якій позивач зазначив, що судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено Дніпровською міською радою, а не скаржником, і в меншому розмірі, ніж встановлено законом, та просив залишити апеляційну скаргу без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2026 встановлено, що апеляційну скаргу подано в межах строку, визначеного частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження є безпредметним. Вказаною ухвалою апеляційну скаргу залишено без руху, а скаржнику надано строк для усунення недоліків шляхом доплати судового збору.

17.08.2026 від Виконавчого комітету надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами доплати судового збору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету, розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 30.09.2026, учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Матеріали справи № 904/2302/24 на час відкриття апеляційного провадження вже перебували в Центральному апеляційному господарському суді у зв`язку з переглядом ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у цій справі, тому їх витребування з суду першої інстанції не здійснювалося.

31.08.2026 від ТОВ «СІЛЛ РТ» надійшли відзив на апеляційну скаргу та клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання мотивоване тим, що апеляційну скаргу підписав Дерило В.Г., який, на думку позивача, не мав повноважень на її підписання з огляду на обмеження його повноважень, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

16.09.2026 від КП «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

29.09.2026 від Виконавчого комітету надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/1461/26, та отримання її результатів.

30.09.2026 від Виконавчого комітету, Дніпровської міської ради та ТОВ «СІЛЛ РТ» надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю їх представників у розгляді іншої справи, призначеному на той самий час. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2026 зазначені клопотання задоволено, а розгляд апеляційної скарги відкладено на 04.11.2026.

12.10.2026 від ТОВ «СІЛЛ РТ» надійшли заперечення на клопотання Виконавчого комітету від 29.09.2026 про зупинення провадження у справі, в яких позивач просить відмовити в його задоволенні та продовжити апеляційний розгляд справи.

У судове засідання 04.11.2026 з`явилися представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи. Представники відповідача-3, відповідача-4 та прокурор у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи. Присутні представники учасників справи надали пояснення щодо апеляційної скарги та заявлених клопотань. Клопотання ТОВ «СІЛЛ РТ» про закриття апеляційного провадження та клопотання Виконавчого комітету про зупинення провадження у справі розглянуті колегією суддів і вирішені в даній постанові.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 04.11.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до Порядку розміщення реклами на транспорті та в ліфтах житлових будинків комунальної власності у місті Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18.02.2020 № 256 (далі – Порядок № 256), погодження на розміщення реклами на транспорті надається розповсюджувачу реклами на підставі рішення виконавчого комітету міської ради на п`ять років, якщо менший строк не зазначено в заяві, і є підставою для розміщення рекламних засобів та для укладення договору про тимчасове користування місцями розташування реклами (рекламних засобів) (пункти 2.1.10– 2.1.12 Порядку № 256). Пріоритет на заявлене місце не встановлюється у разі наявності на нього наданого в установленому порядку погодження (пункти 2.1.3, 2.1.4 Порядку № 256).

На підставі рішень Виконавчого комітету від 27.03.2020 № 414, від 02.06.2020 № 657, від 28.08.2020 № 884 та від 22.09.2020 № 991 ТОВ «СІЛЛ РТ» видано 54 погодження на розміщення реклами на транспорті комунальної власності, а саме на зупиночних комплексах у місті Дніпрі, строком на п`ять років.

01.04.2020 між КП «Дніпротранскомплекс» Дніпровської міської ради та ТОВ «СІЛЛ РТ» укладено договір № 1 про тимчасове користування місцями розташування реклами (рекламних засобів) на зупиночних комплексах, строк тимчасового користування за яким відповідає строку дії погодження. У додатках № 1–4 до договору визначено адреси зупиночних комплексів, на яких підприємство надає позивачу рекламні засоби під розміщення рекламного матеріалу, із зазначенням щодо кожної адреси кількості одиниць « 1» та плати 250 грн на місяць без ПДВ (300 грн з ПДВ).

Пунктом 9.24 рішення Дніпровської міської ради від 10.02.2021 № 6/3 вирішено реорганізувати КП «Дніпротранскомплекс» з припиненням юридичної особи шляхом приєднання до КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради зі зміною найменування останнього на КП «Транспортна інфраструктура міста» Дніпровської міської ради (далі – КП «ТІМ»). Листом від 13.04.2021 департамент транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради звернувся до департаменту торгівлі та реклами щодо анулювання погоджень у зв`язку з припиненням КП «Дніпротранскомплекс», зазначивши, що це підприємство 01.04.2020 уклало договори про тимчасове користування місцями розташування реклами з ТОВ «СІЛЛ РТ» та з ПП «ВІКО». Розпорядженням Дніпровського міського голови від 14.05.2021 № 1-14/5-р затверджено передавальний акт КП «Дніпротранскомплекс», у якому КП «ТІМ» визначене його правонаступником. Рішенням Виконавчого комітету від 25.05.2021 № 519, яке набрало чинності з 01.06.2021, до Порядку № 256 внесено зміни, відповідно до яких стороною договору про тимчасове користування місцями розташування реклами на зупиночних комплексах є КП «ТІМ».

У лютому–квітні 2021 року ТОВ «СІЛЛ РТ» як виконавець уклало договори на проведення рекламних кампаній з фізичними особами-підприємцями: від 11.02.2021 № 18-110221 з Богданом А.В., від 29.03.2021 № 6-290321 зі Старостенком В.А., від 01.04.2021 № 7-010421 з Алєксєєвою В.В., від 05.04.2021 № 1-050421 з Погуляєм С.П. та від 12.04.2021 № 2-120421 з Жидіком О.В. За умовами цих договорів період експонування рекламних матеріалів, місцезнаходження рекламних носіїв, кількість площин і вартість рекламної кампанії визначаються в адресних програмах (пункт 2.2), друк рекламних матеріалів, їх монтаж і ротація здійснюються на підставі окремих договорів і не входять у вартість рекламної кампанії (пункт 2.3), а в разі відмови виконавця з будь-яких причин надати послуги він сплачує замовнику штраф у розмірі 35 % від вартості непроведеної рекламної кампанії, узгодженої в адресній програмі (пункт 7.1.4).

Відповідно до адресних програм загальна вартість рекламних кампаній без ПДВ за договором з ФОП Погуляєм С.П. становить 1 602 000 грн за 51 площину на період з 25.04.2021 по 31.12.2021; за договором з ФОП Богданом А.В. – 8 685 000 грн, з яких 630 000 грн за 15 площин у 2021 році, а в 2022– 2024 роках по 22 площини щорічно; за договором з ФОП Жидіком О.В. – 19 947 375 грн, з яких 2 448 000 грн за 100 площин у 2021 році, а в 2022– 2024 роках по 50 площин щорічно; за договором з ФОП Алєксєєвою В.В. відповідно до адресних програм від 01.04.2021 та від 09.04.2021 – 23 053 500 грн, з яких 2 016 000 грн за 46 площин у 2021 році; за договором з ФОП Старостенком В.А. – 6 669 375 грн, з яких 420 000 грн за 5 площин у 2021 році, а в 2022-2024 роках від 11 до 14 площин щорічно. Разом вартість рекламних кампаній становить 59 957 250 грн, з яких на 2021 рік припадає 7 116 000 грн, на 2022– 2024 роки у розмірі 52 841 250 грн. Початок рекламних кампаній за адресними програмами на 2021 рік визначено з 25.04.2021 або з 01.06.2021.

Рішенням Виконавчого комітету від 29.04.2021 № 442 «Про анулювання (скасування) погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності» анульовано 54 погодження, видані ТОВ «СІЛЛ РТ» (пункти 56– 109 додатку до рішення), з підстави припинення КП «Дніпротранскомплекс» як сторони договору № 1.

07.05.2021 ТОВ «СІЛЛ РТ» листами повідомило кожного із замовників про неможливість виконання договірних зобов`язань у зв`язку з прийняттям рішення № 442. Того ж дня ФОП Погуляй С.П. сплатив позивачу 221 580 грн (платіжне доручення № 46), а ФОП Жидік О.В. – 198 600 грн (платіжне доручення № 41) як часткову оплату за договорами. У період з 11.05.2021 по 28.05.2021 замовники направили позивачу листи з вимогами про виконання пункту 7.1.4 договорів. 25.05.2021 ФОП Погуляй С.П. та ФОП Жидік О.В. направили позивачу претензії про повернення сплачених коштів, і 26.05.2021 позивач їх повернув (платіжні доручення № 104 та № 103).

14.05.2021 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/7358/21 за позовом ТОВ «СІЛЛ РТ» зупинено дію рішення № 442 в частині, що стосується позивача, та заборонено вчиняти дії, спрямовані на демонтаж його реклами. Ухвалу того ж дня доставлено до електронного кабінету Виконавчого комітету.

18.05.2021, у період дії зазначеної ухвали, Виконавчий комітет прийняв рішення № 453 «Про надання погоджень на розміщення реклами на транспорті комунальної власності», за пунктами 56– 109 додатку до якого ПП «ВІКО» надано погодження на розміщення реклами за тими самими адресами, що були зазначені в пунктах 56– 109 додатку до рішення № 442. 19.05.2021 між КП «ТІМ» та ПП «ВІКО» укладено договір № 1-2021 про тимчасове користування місцями розташування реклами (рекламних засобів) на зупиночних комплексах, до пунктів 56– 109 додатку № 1 до якого включено ці самі адреси; місячна плата за договором становить 36 300 грн.

На звернення ТОВ «СІЛЛ РТ» від 02.06.2021 та від 10.06.2021 щодо укладення договору КП «ТІМ» повідомило, що остаточне рішення буде прийняте після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/7358/21.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2021 у справі № 160/7358/21 у задоволенні позову ТОВ «СІЛЛ РТ» відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 це рішення скасовано, визнано протиправним та скасовано рішення № 442 в частині анулювання погоджень ТОВ «СІЛЛ РТ» (пункти 56– 109 додатку до рішення). Ухвалами Верховного Суду від 15.11.2021, від 09.06.2022 та від 07.09.2022 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Виконавчого комітету, департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради і КП «ТІМ», а ухвалою від 17.01.2022 касаційну скаргу департаменту торгівлі та реклами повернуто.

Листом від 19.10.2021 № 22/22-224 у відповідь на звернення позивача від 08.10.2021 КП «ТІМ» відмовило в укладенні договору про тимчасове користування місцями розташування реклами, пославшись на свободу договору та на те, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 не покладає на підприємство обов`язку укласти такий договір.

20.10.2021 ТОВ «СІЛЛ РТ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до КП «ТІМ» у справі № 904/9036/21. Рішенням від 11.05.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.08.2022, договір про тимчасове користування місцями розташування реклами (рекламних засобів) на зупиночних комплексах між позивачем і КП «ТІМ» визнано укладеним з дня набрання рішенням законної сили, тобто з 15.08.2022. За цим договором підприємство зобов`язане, зокрема, надати позивачу місця для розташування реклами після оформлення погодження, скласти калькуляцію плати та підготувати рахунок на оплату.

Позивач листами від 19.08.2022, 14.10.2022, 03.11.2022, 21.11.2023 та 11.12.2023 звертався до КП «ТІМ» з вимогами виконати умови цього договору. Листом від 15.09.2022 № 4/13-133 КП «ТІМ» звернулося до департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради з проханням врегулювати ситуацію з погодженнями, виданими на ті самі місця ТОВ «СІЛЛ РТ» та ПП «ВІКО», шляхом підготовки проєкту рішення Виконавчого комітету, а листом від 18.12.2023 № 17/17-72 повідомило позивача, що це питання перебуває на розгляді департаменту. Водночас рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2023 у справі № 904/413/23, яке набрало законної сили 21.04.2023, з ТОВ «СІЛЛ РТ» на користь КП «ТІМ» стягнуто 89 883,87 грн основного боргу за цим договором та 532 грн 3 % річних за період з 15.08.2022 по 17.01.2023.

ТОВ «СІЛЛ РТ» також зверталося до Виконавчого комітету та департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради з листами від 19.08.2022 та від 13.10.2022 й адвокатськими запитами від 02.06.2023 та від 04.04.2024. У відповідях від 13.09.2022, 21.09.2022, 11.11.2022, 16.11.2022, 08.06.2023 та 10.04.2024 позивача повідомлено, що рішення № 453 є чинним, а видані на його підставі погодження ПП «ВІКО» є дійсними і надають право розміщувати рекламу. Листом від 06.06.2024 № 3/1-149 департамент торгівлі та реклами відмовив ТОВ «СІЛЛ РТ» у встановленні пріоритету на 55 заявлених місць у зв`язку з наявністю наданих раніше погоджень іншому розповсюджувачу. У листі від 18.04.2024 № 12 ПП «ВІКО» повідомило, що користується місцями на зупиночних комплексах на підставі договору від 19.05.2021 № 1-2021 та погоджень, наданих рішеннями Виконавчого комітету від 18.05.2021 № 453 і від 10.06.2021 № 592, і що станом на 18.04.2024 цей договір є чинним.

У березні 2024 року ТОВ «СІЛЛ РТ» сплатило замовникам штрафні санкції за пунктом 7.1.4 договорів: ФОП Погуляю С.П. у розмірі 672 840 грн, ФОП Богдану А.В. у розмірі 1 096 200 грн, ФОП Жидіку О.В. у розмірі 2 955 960 грн, ФОП Алєксєєвій В.В. у розмірі 753 480 грн, ФОП Старостенку В.А. у розмірі 784 200 грн, а всього 6 262 680 грн. Штрафи нараховано у розмірі 35 % від загальної вартості рекламних кампаній з ПДВ за весь період дії адресних програм, а несплачені залишки підтверджено листами замовників у квітні 2024 року.

У травні 2024 року ТОВ «СІЛЛ РТ» звернулося до суду з позовом у цій справі, вимоги якого щодо рішення № 453 заявлено вперше. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 в частині визнання недійсним рішення № 453 у пунктах 56– 109 додатку, визнання недійсними погоджень ПП «ВІКО», визнання недійсними пунктів 56– 109 додатку № 1 до договору від 19.05.2021 № 1-2021 та зобов`язання ПП «ВІКО» усунути перешкоди позивачу набрало законної сили після його перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій.

У розрахунку упущеної вигоди позивач зазначив, що в період з квітня 2021 року по 14.08.2022 договірні зобов`язання з КП «Дніпротранскомплекс» чи КП «ТІМ» у нього були відсутні і плата не здійснювалася. Плату за користування місцями, яку він сплачував би за цей період, позивач визначив у сумі 256 645,16 грн з розрахунку 300 грн на місяць за кожне з 52 погоджень, охоплених рекламними кампаніями. Плату за договором з КП «ТІМ» за період з лютого 2023 року по грудень 2024 року позивач до витрат не включив, вказавши, що зобов`язаний сплатити її підприємству.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2024 призначено судову економічну експертизу для встановлення розміру недоотриманого позивачем доходу (упущеної вигоди) та штрафів з урахуванням витрат позивача, проведення якої доручено ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень». До суду надано висновок експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 04.10.2024 № 003-ШЛД/24, складений експертами Шульгою Л.Д. та Барановою Ю.Г., які не є працівниками зазначеного підприємства та залучені ним на підставі договорів від 05.02.2024 № ШЛД/24/24-К і від 01.05.2024 № ШЛД/32/24-К. Згідно з висновком розмір неотриманого доходу позивача за період з 29.04.2021 по 31.12.2024 становить 59 700 604,84 грн; до витрат позивача експерти віднесли плату за користування місцями в сумі 256 645,16 грн за період з квітня 2021 року по серпень 2022 року, а витрати на друк, монтаж і ротацію рекламних матеріалів не враховували з огляду на пункт 2.3 договорів. Згодом до суду надійшли клопотання експерта щодо виправлення технічних помилок у висновку від 18.10.2024, 04.11.2024 та 20.11.2024.

Згідно з листом ГУ ДКСУ від 03.11.2022 № 04-13-06/13775 Виконавчий комітет не є розпорядником коштів місцевого бюджету та не має відкритих рахунків. Бюджетною програмою «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами» на 2024 рік, затвердженою рішенням Дніпровської міської ради від 21.02.2024 № 68/47, передбачено фінансування виконання судових рішень за рахунок бюджету Дніпровської міської територіальної громади.

У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/1461/26 за позовом Дніпровської міської ради про визнання недійсними договорів на проведення рекламних кампаній, укладених ТОВ «СІЛЛ РТ» з ФОП Погуляєм С.П., ФОП Богданом А.В., ФОП Жидіком О.В., ФОП Алєксєєвою В.В. та ФОП Старостенком В.А.; ухвалою від 08.07.2026 у тій справі призначено судову експертизу щодо часу виготовлення договорів і додатків до них. Судового рішення у справі № 904/1461/26 на час розгляду апеляційної скарги немає.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження.

Оскаржуване рішення ухвалене за результатами нового розгляду справи після її направлення Верховним Судом. Згідно з частиною першою статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Водночас відповідно до частини другої цієї статті постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи. Отже, обов`язковість вказівок Верховного Суду визначає коло обставин, які підлягали з`ясуванню, але не наперед визначений результат їх оцінки.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2026 судові рішення попередніх інстанцій скасовано лише в частині задоволення позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді недоотриманого доходу (упущеної вигоди), і саме в цій частині справу передано на новий розгляд. У решті судові рішення набрали законної сили: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2024 в частині визнання недійсним рішення Виконавчого комітету від 18.05.2021 № 453 (пункти 56– 109 додатку), визнання недійсними виданих на його підставі погоджень ПП «ВІКО», визнання недійсними пунктів 56– 109 додатку № 1 до договору від 19.05.2021 № 1-2021 та зобов`язання ПП «ВІКО» усунути перешкоди позивачу в користуванні місцями на зупиночних комплексах, а також постанова Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 в частині відмови у стягненні 25 182 045 грн збитків у вигляді сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими, а згідно з частиною четвертою статті 75 цього Кодексу обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням цього не підлягають повторному доказуванню і переоцінці під час апеляційного перегляду такі обставини: протиправність рішення Виконавчого комітету від 29.04.2021 № 442 в частині анулювання 54 погоджень ТОВ «СІЛЛ РТ», встановлена постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 у справі № 160/7358/21; укладення між позивачем і КП «ТІМ» договору про тимчасове користування місцями розташування реклами з 15.08.2022, встановлене рішенням у справі № 904/9036/21; недійсність рішення № 453 у спірній частині, погоджень ПП «ВІКО» та відповідних пунктів договору від 19.05.2021 № 1-2021, а також наявність перешкод позивачу в користуванні цими місцями, встановлені в цій справі судовими рішеннями, що набрали законної сили. Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення № 453 у спірній частині унеможливлювало відновлення прав позивача, порушення яких встановлено у справі № 160/7358/21, та не відповідає принципам правової визначеності, легітимних очікувань і належного урядування.

Водночас висновки щодо протиправності рішень Виконавчого комітету та наявності перешкод у користуванні рекламними місцями самі по собі не вирішують питання про відшкодування упущеної вигоди. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, що він міг і повинен був їх отримати і що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості. Верховний Суд також звернув увагу на необхідність урахування заходів, вжитих кредитором для одержання доходів (частина четверта статті 623 Цивільного кодексу України), дослідження розбіжностей між призначеною судом експертизою та виготовленим висновком експертів і на обов`язок суду перевірити розрахунок упущеної вигоди, а в разі незгоди з ним навести власний розрахунок.

Таким чином, предметом апеляційного перегляду є правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності причинного зв`язку між протиправними рішеннями Виконавчого комітету та неодержанням позивачем доходу, реальності цього доходу, заходів, вжитих позивачем для його одержання, складу та розміру упущеної вигоди, доказового значення висновку експертів і правомірності визначення джерела відшкодування, а також дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час нового розгляду. Доводи апеляційної скарги про невиконання судом першої інстанції вказівок Верховного Суду колегія суддів оцінює не відокремлено, а у зв`язку з кожним із зазначених питань у відповідних частинах цієї постанови.

Щодо клопотань, заявлених під час апеляційного провадження.

ТОВ «СІЛЛ РТ» заявило клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України. На його думку, апеляційну скаргу підписав Дерило В.Г., який не мав права її підписувати з огляду на обмеження його повноважень, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження з`ясувалося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 цього Кодексу юридична особа, а також територіальна громада через орган місцевого самоврядування беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від їх імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво), або через представника.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Дерило В.Г. включений до переліку осіб, уповноважених представляти Виконавчий комітет у порядку самопредставництва. Обмеження його повноважень полягає в тому, що йому не надаються права щодо подання заяв про відкликання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг. За буквальним змістом цього запису обмеження стосується саме відкликання зазначених процесуальних документів, тобто дій, спрямованих на припинення розгляду справи за ініціативою особи, яку представляють, а не подання апеляційних і касаційних скарг. Посадовою інструкцією Дерила В.Г., з якою він ознайомлений 15.08.2025, передбачено, що він представляє інтереси Дніпровської міської ради та Виконавчого комітету в судах усіх інстанцій на умовах самопредставництва, забезпечує своєчасне оскарження судових рішень і зобов`язаний подавати до суду, зокрема, апеляційні та касаційні скарги. Отже, апеляційну скаргу підписала особа, уповноважена на це відповідно до положень, що визначають її повноваження.

Крім того, у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, поданій від імені Виконавчого комітету його представником у порядку самопредставництва Дикою Н.В., повноваження якої позивач не заперечує, скаржник просив відкрити апеляційне провадження та задовольнити апеляційну скаргу. Тим самим Виконавчий комітет підтвердив волю на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. За таких обставин підстави для закриття апеляційного провадження відсутні, а клопотання ТОВ «СІЛЛ РТ» не підлягає задоволенню.

Разом з апеляційною скаргою Виконавчий комітет подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/1461/26 за позовом Дніпровської міської ради про визнання недійсними договорів на проведення рекламних кампаній. Скаржник зазначає, що саме ці договори покладено в основу розрахунку упущеної вигоди, а ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 у справі № 904/1461/26 призначено експертизу щодо часу їх виготовлення.

29.09.2026 Виконавчий комітет повторно заявив клопотання про зупинення провадження у справі, цього разу до закінчення проведення зазначеної експертизи та отримання її результатів. Скаржник послався на пункт 5 частини першої статті 227 та пункт 2 частини першої статті 228 цього Кодексу і зазначив, що встановлення в іншій справі фіктивності договорів виключить підстави для стягнення упущеної вигоди. ТОВ «СІЛЛ РТ» у запереченнях від 12.10.2026 просило відмовити в задоволенні цього клопотання.

Оскільки обидва клопотання ґрунтуються на тих самих обставинах, колегія суддів розглядає їх разом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи. Ця норма стосується експертизи, призначеної судом у справі, провадження в якій зупиняється, і не поширюється на експертизу, призначену в іншій справі. У цій справі суд апеляційної інстанції експертизу не призначав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначила, що для застосування цієї норми недостатньо встановити пов`язаність двох справ: необхідно, щоб суд був об`єктивно позбавлений можливості самостійно встановити обставини, що мають значення для вирішення спору, а сама по собі можливість впливу рішення в іншій справі на оцінку доказів такою підставою не є.

Об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи № 904/1461/26 колегія суддів не вбачає. Предметом справи № 904/1461/26 є дійсність договорів на проведення рекламних кампаній, тоді як у цій справі ці договори є доказами, які суд оцінює за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України разом з іншими наявними у справі доказами: адресними програмами, платіжними документами, претензіями та листуванням сторін. Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а судового рішення про недійсність зазначених договорів немає. Сам по собі факт призначення в іншій справі експертизи не встановлює жодних обставин і не позбавляє суд можливості оцінити наявні докази. З огляду на це клопотання Виконавчого комітету про зупинення провадження у справі, подане разом з апеляційною скаргою, та його клопотання від 29.09.2026 не підлягають задоволенню.

Щодо доводів про безпідставну відмову суду першої інстанції в зупиненні провадження у справі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні двох клопотань Дніпровської міської ради про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 904/1461/26. На думку скаржника, протокольна ухвала від 12.05.2026 не вмотивована і підлягає скасуванню, а повторне клопотання суд відхилив з посиланням на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, на який міська рада не посилалася.

Відмова в зупиненні провадження у справі не належить до ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 255 Господарського процесуального кодексу України заперечення на такі ухвали включаються до апеляційної скарги на рішення суду. При цьому згідно з частиною другою статті 277 цього Кодексу порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення неправильного рішення. Таким чином, доводи скаржника щодо зазначених процесуальних рішень підлягають оцінці з точки зору того, чи існували підстави для обов`язкового зупинення провадження та чи вплинула відмова в ньому на правильність вирішення спору.

Перше клопотання Дніпровська міська рада заявила на стадії підготовчого провадження, а в задоволенні його відмовлено протокольною ухвалою від 12.05.2026. На той час у справі № 904/1461/26 ще не було призначено експертизи, на яку згодом посилався скаржник. Об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 904/1461/26 не існувало з підстав, наведених колегією суддів вище під час вирішення аналогічного клопотання, заявленого в суді апеляційної інстанції. Відсутність у протокольній ухвалі розгорнутих мотивів не вплинула на правильність вирішення спору і не є підставою для скасування рішення.

Повторне клопотання міська рада заявила в судовому засіданні 16.07.2026, тобто на стадії розгляду справи по суті. Відповідно до частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1– 3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23 зазначила, що обмеження переліку підстав для зупинення провадження, встановлені частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, стосуються саме стадії розгляду справи по суті та підлягають застосуванню у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції. Пункт 5 частини першої статті 227 цього Кодексу до визначеного частиною третьою статті 195 переліку не належить, тому на стадії розгляду справи по суті суд першої інстанції не мав процесуальних підстав для зупинення провадження з цієї підстави, як і з підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 228 Кодексу.

Колегія суддів погоджується з доводом скаржника про те, що в мотивуванні відмови в задоволенні повторного клопотання суд першої інстанції послався на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, тоді як клопотання ґрунтувалося на пункті 5 частини першої статті 227 цього Кодексу. Проте ця неточність не вплинула на правильність висновку суду, оскільки жодна з цих підстав не дозволяла зупинити провадження на стадії розгляду справи по суті, а об`єктивної неможливості розгляду справи, як зазначено вище, не існувало і на попередній стадії.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відмови суду першої інстанції в зупиненні провадження у справі не свідчать про порушення норм процесуального права, яке призвело до ухвалення неправильного рішення, а тому не є підставою для його скасування.

Щодо доводів про неправильний розподіл тягаря доказування та відсутність контррозрахунку.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідачів обов`язок доводити відсутність вини та подавати контррозрахунок, тоді як тягар доказування реальності, розміру упущеної вигоди і причинного зв`язку покладається на позивача.

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується незалежно від вини цього органу. Особливість цієї норми порівняно із загальними підставами деліктної відповідальності полягає лише в тому, що вина органу місцевого самоврядування не є умовою його відповідальності. Інші елементи складу цивільного правопорушення залишаються обов`язковими: протиправність рішень, дій чи бездіяльності, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними. Довести їх має позивач, що відповідає частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стосовно вимоги про відшкодування упущеної вигоди Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у даній справі послався на висновки, викладені в постановах від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 та від 15.02.2024 у справі № 910/4777/21. За цими висновками саме на позивача покладається тягар доказування наявності та розміру упущеної вигоди. Позивач має довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи, а також що лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Колегія суддів погоджується зі скаржником у тому, що вказівка суду першої інстанції про обов`язок Виконавчого комітету доводити відсутність своєї вини є зайвою, оскільки вина органу місцевого самоврядування з огляду на частину першу статті 1173 Цивільного кодексу України не входить до предмета доказування у цій справі. Так само не відповідає приписам статті 74 Господарського процесуального кодексу України висновок суду про те, що доведення відсутності підстав для задоволення позову покладається на відповідачів.

Водночас ці формулювання не визначили результату розгляду справи. Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не задовольнив позов через недоведеність відповідачами відсутності вини чи відсутність їх заперечень. Суд дослідив подані позивачем докази: договори на проведення рекламних кампаній, адресні програми, платіжні документи, листування сторін, претензії, документи щодо сплати штрафних санкцій і висновок експертів. На підставі цих доказів він встановив реальність можливого доходу, причинний зв`язок та розмір упущеної вигоди, а також перевірив розрахунок позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги самостійно перевіряє, чи довів позивач кожен з елементів, необхідних для відшкодування упущеної вигоди, і ця перевірка здійснюється у відповідних частинах цієї постанови з урахуванням правильного розподілу тягаря доказування. За таких обставин помилкові формулювання суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи і відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування рішення.

Щодо контррозрахунку колегія суддів зазначає таке. Подання відповідачем контррозрахунку не є його обов`язком довести відсутність збитків і не звільняє позивача від доведення розміру упущеної вигоди. Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у цій справі, суд не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити та подати контррозрахунок, зокрема якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку позивача. Ухвалою від 21.04.2026 суд першої інстанції зобов`язав відповідачів подати контррозрахунок з урахуванням розгорнутого розрахунку позивача від 26.03.2026, однак цього не зробив жоден з них. Ця обставина сама по собі не підтверджує правильності розрахунку позивача. Проте відповідно до статей 74 і 79 Господарського процесуального кодексу України вона має значення для оцінки обґрунтованості заперечень відповідачів, які, оспорюючи розрахунок, не зазначили, які саме його складові є неправильними і яким має бути належний розмір упущеної вигоди. Не наведено таких відомостей і в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного розподілу тягаря доказування не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Питання про те, чи довів позивач причинний зв`язок, реальність і розмір упущеної вигоди, колегія суддів вирішує нижче.

Щодо наявності причинного зв`язку між рішеннями Виконавчого комітету та неодержанням позивачем доходу.

Апелянт вважає, що причинний зв`язок не доведено. На його думку, фактичні перешкоди позивачу створювало ПП «ВІКО», рішення № 442 діяло лише до 05.10.2021, а суд ототожнив протиправність рішень Виконавчого комітету з наявністю збитків і не врахував висновків постанови від 28.10.2025 щодо відсутності причинного зв`язку стосовно штрафних санкцій. Скаржник також зазначає, що позивач мав усі дозвільні документи, а доказів перешкод з боку Виконавчого комітету не надав.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення полягає в тому, що шкода є об`єктивним наслідком протиправної поведінки особи, яка її завдала. Встановлюючи причинний зв`язок, суд не може обмежитися оцінкою окремого рішення відокремлено від інших дій того самого органу, якщо вони в сукупності спричинили порушення права. Він має з`ясувати, чи стала протиправна поведінка відповідача тією причиною, через яку позивач був позбавлений можливості отримати дохід, і чи не існувало іншої самостійної причини, яка б цю можливість виключала.

Як встановлено судом, 29.04.2021 Виконавчий комітет анулював усі 54 погодження позивача рішенням № 442. 14.05.2021 Дніпропетровський окружний адміністративний суд зупинив дію цього рішення щодо позивача, і ухвала того ж дня надійшла до електронного кабінету Виконавчого комітету. Проте вже 18.05.2021, у період дії ухвали про забезпечення позову, Виконавчий комітет прийняв рішення № 453 і надав погодження на ті самі місця ПП «ВІКО». На виконання цього рішення 19.05.2021 КП «ТІМ» уклало з ПП «ВІКО» договір № 1-2021, до якого включено ці самі адреси. Отже, обидва рішення прийнято тим самим органом протягом трьох тижнів щодо одних і тих самих місць розташування реклами. Разом вони утворюють єдиний механізм порушення права позивача: спочатку позивача позбавлено погоджень, а потім ті самі місця передано іншому розповсюджувачу. Їх протиправність встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Доводи скаржника про те, що перешкоди позивачу створювало ПП «ВІКО», а не Виконавчий комітет, колегія суддів відхиляє. Право ПП «ВІКО» розміщувати рекламу на спірних місцях ґрунтувалося виключно на погодженнях, наданих рішенням Виконавчого комітету № 453, та на договорі, укладеному на його виконання. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме Виконавчий комітет, надаючи погодження на зайняті місця, створив юридичну підставу для їх використання іншою особою. Користування цими місцями ПП «ВІКО» є наслідком рішення Виконавчого комітету, а не самостійною причиною, яка розриває причинний зв`язок. Те, що в цій справі ПП «ВІКО» зобов`язано усунути перешкоди позивачу, свідчить про спосіб відновлення порушеного права, а не про перенесення відповідальності за завдану шкоду з органу, рішення якого спричинило порушення.

Не ґрунтується на встановлених обставинах і довід про те, що причинний зв`язок вичерпується періодом дії рішення № 442 до 05.10.2021. Скасування цього рішення постановою Третього апеляційного адміністративного суду відновило чинність погоджень позивача, але не відновило фактичної можливості ними користуватися. На той час ті самі місця вже були надані ПП «ВІКО» рішенням № 453, яке залишалося чинним до його скасування в цій справі. Після 05.10.2021 Виконавчий комітет не вчинив жодних дій для усунення подвійних погоджень. Навпаки, у листах від 13.09.2022, 21.09.2022, 11.11.2022, 16.11.2022, 08.06.2023 та 10.04.2024 він і департамент торгівлі та реклами повідомляли позивача, що рішення № 453 є чинним, а право розміщувати рекламу на цих місцях має ПП «ВІКО». Листом від 06.06.2024 департамент відмовив позивачу у встановленні пріоритету на заявлені місця саме через наявність погоджень іншого розповсюджувача. ПП «ВІКО» у листі від 18.04.2024 підтвердило, що користується цими місцями на підставі рішення № 453 і договору від 19.05.2021 № 1-2021. Таким чином, наслідки протиправних рішень Виконавчого комітету тривали протягом усього періоду, за який заявлено упущену вигоду.

Колегія суддів окремо оцінює те, що до 15.08.2022 у позивача не було договору про тимчасове користування місцями з КП «ТІМ», а підприємство листом від 19.10.2021 відмовило в його укладенні. Ця обставина не є самостійною причиною неодержання доходу, незалежною від рішень Виконавчого комітету. Договір № 1 з КП «Дніпротранскомплекс» укладено на строк дії погоджень, і він став неможливим до виконання саме через їх анулювання рішенням № 442. На звернення позивача від 02.06.2021 та від 10.06.2021 КП «ТІМ» відповіло, що остаточне рішення буде прийняте після вирішення справи щодо рішення № 442. На час відмови від 19.10.2021 ті самі місця вже були передані підприємством ПП «ВІКО» за договором від 19.05.2021, укладеним на виконання рішення № 453. Рішенням у справі № 904/9036/21 договір між позивачем і КП «ТІМ» визнано укладеним, однак і після 15.08.2022 підприємство місць не надало. У листі від 15.09.2022 № 4/13-133 воно звернулося до департаменту торгівлі та реклами з проханням врегулювати ситуацію з погодженнями, виданими на ті самі місця обом розповсюджувачам, а в листі від 18.12.2023 повідомило позивача, що це питання досі не вирішене. Тобто неможливість отримати місця в користування у відносинах з балансоутримувачем була наслідком того самого стану подвійних погоджень, створеного рішеннями Виконавчого комітету.

Доводи скаржника про те, що позивач мав усі дозвільні документи, а перешкод з боку Виконавчого комітету не доведено, суперечать встановленим обставинам. Наявність чинних погоджень у позивача поряд з одночасно чинними погодженнями ПП «ВІКО» на ті самі місця, видача яких є протиправною, саме і становить порушення його права. Інших обставин, які б незалежно від рішень Виконавчого комітету унеможливлювали використання позивачем спірних місць, матеріали справи не містять, і скаржник на них не посилається.

Колегія суддів також не погоджується з доводом про ототожнення судом першої інстанції протиправності рішень Виконавчого комітету з наявністю та розміром збитків. Протиправність поведінки є лише одним з елементів складу цивільного правопорушення. Суд першої інстанції окремо досліджував реальність доходу, причинний зв`язок і розмір упущеної вигоди, і ці питання є предметом самостійної оцінки колегії суддів у цій постанові.

Не спростовує висновку про наявність причинного зв`язку і посилання скаржника на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025. У цій постанові відмовлено у стягненні збитків у вигляді сплати штрафних санкцій з огляду на те, що такі витрати були наслідком власних рішень позивача. Він погодився на договірні умови про штрафи у великому розмірі незалежно від вини, добровільно сплатив штрафи поза межами судових справ і не скористався можливостями зменшити їх або звільнитися від відповідальності, а тому ці витрати не мали безпосереднього причинного зв`язку з рішеннями Виконавчого комітету. Упущена вигода має іншу природу: це дохід, який позивач не отримав через неможливість використовувати місця розташування реклами, а ця неможливість є безпосереднім наслідком рішень Виконавчого комітету. Висновок щодо одного виду збитків, зумовленого поведінкою самого позивача, не визначає наперед наявності причинного зв`язку щодо іншого виду збитків. Значення поведінки позивача для визначення упущеної вигоди колегія суддів оцінює нижче з урахуванням частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неможливість використання позивачем спірних місць розташування реклами протягом заявленого періоду є безпосереднім наслідком протиправних рішень Виконавчого комітету від 29.04.2021 № 442 та від 18.05.2021 № 453, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Щодо реальності упущеної вигоди та заходів, вжитих позивачем для її одержання.

Скаржник вважає, що позивач лише склав суми, які мали б сплатити контрагенти, і що незрозуміло, на який прибуток він розраховував, якщо місця для розміщення реклами йому не були надані. Скаржник також зазначає, що позивач з травня 2021 року знав про неможливість виконання договорів, проте не розірвав їх і звернувся до суду лише у 2024 році, що, на думку апелянта, свідчить про штучне збільшення збитків. Крім того, апелянт стверджує, що договори укладено без наміру їх виконання між пов`язаними особами, а тому вони мають ознаки фіктивності. Аналогічні доводи наведено у відзиві КП «ТІМ».

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з частиною четвертою статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 зазначив, що збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню за таких умов: заявлений кредитором неотриманий дохід був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; втрата доходу є ймовірним результатом порушення; дохід не є абстрактним і може бути доведений з розумним рівнем упевненості.

Як встановлено судом, договори на проведення рекламних кампаній укладено в лютому–квітні 2021 року, до прийняття рішення № 442. На момент їх укладення позивач мав чинні погодження на розміщення реклами на всіх 54 зупиночних комплексах строком до 2025 року, а також договір від 01.04.2020 № 1 про тимчасове користування місцями розташування реклами, строк дії якого відповідав строку дії погоджень. Отже, позивач мав юридичну і фактичну можливість виконати укладені договори. Матеріали справи не свідчать про те, що на момент їх укладення позивач знав або повинен був знати про майбутнє анулювання погоджень. Реорганізація КП «Дніпротранскомплекс» сама по собі не унеможливлювала виконання цих договорів, оскільки його правонаступником визначено КП «ТІМ», яке згідно з рішенням Виконавчого комітету від 25.05.2021 № 519 стало стороною договорів про тимчасове користування місцями розташування реклами.

Договори не обмежувалися загальним визначенням намірів сторін. Адресні програми до них визначали конкретні зупиночні комплекси, кількість рекламних площин, періоди експонування та вартість рекламних кампаній на кожен рік. Тобто дохід позивача був визначений умовами зобов`язань, які виникли до порушення його права, а не ґрунтувався на припущенні про можливість укласти нові договори в майбутньому. Реальність цих господарських відносин підтверджують також: часткові оплати ФОП Погуляя С.П. та ФОП Жидіка О.В. і повернення цих коштів позивачем після направлення претензій; листи замовників з вимогами виконати договори або сплатити передбачені ними штрафи; використання ПП «ВІКО» тих самих місць розташування реклами впродовж усього спірного періоду, що свідчить про їх придатність для розміщення реклами і господарську цінність.

Довід скаржника про те, що незрозуміло, на який прибуток розраховував позивач, якщо місця йому не були надані, колегія суддів відхиляє. Відсутність у позивача можливості користуватися місцями є наслідком порушення його права, а упущена вигода за своєю суттю є доходом, який особа одержала б, якби її право не було порушене. Наслідок порушення не може слугувати доказом того, що дохід не був реальним.

Оцінюючи заходи, вжиті позивачем для одержання доходу, колегія суддів враховує всю послідовність дій позивача після порушення його права: одразу після прийняття рішення № 442 позивач оскаржив його в адміністративному суді та домігся забезпечення позову, а згодом і скасування рішення; судове провадження в цій справі остаточно завершилося відмовою Верховного Суду у відкритті касаційного провадження 07.09.2022; у червні та жовтні 2021 року позивач звертався до КП «ТІМ» щодо укладення договору, а після відмови 20.10.2021 звернувся до суду і домігся визнання договору укладеним з 15.08.2022; після цього, у серпні–жовтні 2022 року, позивач звернувся до Виконавчого комітету та департаменту торгівлі та реклами з проханням врегулювати ситуацію з подвійними погодженнями, однак отримав відповіді про чинність рішення № 453 і права ПП «ВІКО»; у 2022– 2023 роках він неодноразово вимагав від КП «ТІМ» виконати договір; у 2023– 2024 роках він надсилав адвокатські запити до департаменту і звертався за встановленням пріоритету на заявлені місця, у чому йому відмовили; у травні 2024 року позивач звернувся з позовом, у тому числі про визнання недійсним рішення № 453.

Таким чином, позивач не залишався пасивним. Він послідовно вживав заходів, спрямованих на відновлення можливості використовувати місця розташування реклами: спершу через відновлення своїх погоджень і договірних відносин з балансоутримувачем, а потім через звернення до органу, який створив перешкоду.

Те, що вимогу щодо рішення № 453 позивач заявив лише у 2024 році, з огляду на цю послідовність не свідчить про невжиття ним заходів для одержання доходу. Обов`язок усунути наслідки власного протиправного рішення та виконати судові рішення у справі № 160/7358/21 покладався насамперед на Виконавчий комітет. Як суб`єкт владних повноважень, він знав про ухвалу про забезпечення позову та про судове рішення, яким відновлено погодження позивача, проте у відповідь на звернення позивача підтверджував чинність рішення № 453. Частина четверта статті 623 Цивільного кодексу України вимагає враховувати розумні заходи кредитора щодо одержання доходу, але не покладає на нього обов`язку негайно вдатися до всіх можливих способів судового захисту.

Колегія суддів не погоджується з доводом про те, що нерозірвання позивачем договорів з контрагентами свідчить про штучне збільшення збитків. Упущена вигода у цій справі визначається умовами договорів, укладених до порушення, і не залежить від того, коли позивач звернувся до суду. Розірвання договорів не відновило б можливості використовувати місця розташування реклами і не дозволило б отримати дохід. Воно лише припинило б зобов`язання, з яких цей дохід мав виникнути, тобто означало б відмову від доходу, а не його збереження. Обов`язку потерпілого розірвати договори з контрагентами як передумови відшкодування упущеної вигоди закон не встановлює. Висновки постанови від 28.10.2025 щодо поведінки позивача стосувалися можливості уникнути або зменшити витрати на сплату штрафних санкцій, а не неодержання доходу від використання місць, які були зайняті іншим розповсюджувачем.

Щодо доводів про фіктивність договорів колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною першою статті 234 цього Кодексу фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися. Договори на проведення рекламних кампаній судом недійсними не визнані, а спір щодо їх дійсності є предметом справи № 904/1461/26, судового рішення в якій немає.

Обставини щодо пов`язаності позивача і замовників через родинні, корпоративні, громадські та політичні зв`язки скаржник уперше навів в апеляційній скарзі, посилаючись на відомості державних реєстрів, Центральної виборчої комісії, судових рішень та аналітичних систем. Проте до апеляційної скарги не додано жодних доказів на підтвердження цих обставин. Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржник такої неможливості не обґрунтував, а наведені ним джерела, за його ж твердженням, є відкритими і були доступні під час розгляду справи судом першої інстанції. За таких обставин відповідно до статей 76, 77 і 79 Господарського процесуального кодексу України зазначені твердження не можуть бути визнані встановленими.

Крім того, навіть наявність певних зв`язків між учасниками господарських відносин сама по собі не свідчить про відсутність у них наміру створити правові наслідки, обумовлені договором, на момент його вчинення. Аргументація скаржника також є внутрішньо суперечливою. Він сам пов`язує неможливість виконання договорів з рішеннями Виконавчого комітету, прийнятими вже після їх укладення, і водночас стверджує, що договори від початку укладалися без наміру їх виконувати. Пред`явлення замовниками у травні 2021 року вимог про сплату штрафів відповідало пункту 7.1.4 договорів і було реакцією на повідомлення позивача про неможливість їх виконання. Ця обставина не свідчить про фіктивність самих договорів.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заявлений позивачем дохід не є абстрактним, ґрунтується на конкретних зобов`язаннях, які виникли до порушення його права, і був би ним одержаний за звичайних обставин, а позивач вживав заходів для його одержання. Доводи апеляційної скарги та відзиву КП «ТІМ» цього висновку не спростовують.

Щодо розміру упущеної вигоди.

Апелянт стверджує, що розмір упущеної вигоди позивач визначив простим складанням сум, які мали б сплатити контрагенти, без визначення реального доходу, а суд першої інстанції належним чином не перевірив розрахунок.

Упущеною вигодою є не вся виручка, яку особа могла б одержати, а дохід, що залишився б у неї за вирахуванням витрат, які вона понесла б для його одержання, якби її право не було порушене. Інакше відшкодування перевищувало б фактичні майнові втрати потерпілого. Водночас вирахуванню підлягають лише ті витрати, яких потерпілий унаслідок порушення не поніс, тобто зекономив. Витрати, які він несе незалежно від порушення, вирахуванню не підлягають. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у цій справі, визначаючи розмір збитків, суд зобов`язаний дослідити розрахунок позивача, перевірити його в сукупності з іншими доказами, а в разі незгоди з ним повністю або частково – навести власний розрахунок.

Колегія суддів перевірила розрахунок позивача і встановила таке. Вихідною величиною розрахунку є вартість рекламних кампаній за адресними програмами до п`яти договорів без податку на додану вартість. За договором з ФОП Погуляєм С.П. вона становить 1 602 000 грн, з ФОП Богданом А.В. у розмірі 8 685 000 грн, з ФОП Жидіком О.В. у розмірі 19 947 375 грн, з ФОП Алєксєєвою В.В. у розмірі 23 053 500 грн, з ФОП Старостенком В.А. у розмірі 6 669 375 грн, а всього 59 957 250 грн. З цієї суми на 2021 рік припадає 7 116 000 грн, на 2022– 2024 роки у розмірі 52 841 250 грн. Податок на додану вартість обґрунтовано не включено до розрахунку, оскільки він не є доходом позивача.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціну рекламних послуг сторони погодили в адресних програмах до порушення права позивача. Доказів того, що звичайна вартість таких послуг була іншою, відповідачі не подали ні до суду першої інстанції, ні разом з апеляційною скаргою.

Друк рекламних матеріалів, їх монтаж і ротація відповідно до пункту 2.3 договорів здійснюються за окремими договорами і не входять у вартість рекламної кампанії. Тому витрати на ці роботи не є витратами позивача, пов`язаними з одержанням доходу за цими договорами, і обґрунтовано не вираховані з нього.

Витратами, які позивач поніс би для одержання доходу і яких унаслідок порушення не поніс, є плата за тимчасове користування місцями розташування реклами за період з квітня 2021 року по 14.08.2022. Як встановлено судом, у цей період договірні відносини з балансоутримувачем у позивача були відсутні, і плата не здійснювалася. Позивач вирахував цю плату з розрахунку 300 грн на місяць з ПДВ за кожне з 52 погоджень, охоплених рекламними кампаніями. Це становить 15 600 грн на місяць, а за шістнадцять повних місяців з квітня 2021 року по липень 2022 року у розмірі 249 600 грн. За період з 01.08.2022 по 14.08.2022 вирахувано 7 045,16 грн. Разом вирахувано 256 645,16 грн.

Плата за користування місцями після 15.08.2022 до витрат обґрунтовано не включена. З цієї дати договір між позивачем і КП «ТІМ» є укладеним на підставі рішення у справі № 904/9036/21, і плата за ним нараховується позивачу незалежно від того, чи має він фактичну можливість використовувати місця. Рішенням у справі № 904/413/23 таку плату за період з 15.08.2022 по 17.01.2023 вже стягнуто з позивача на користь підприємства. Отже, ці витрати позивач несе не замість одержання доходу, а незалежно від порушення його права. Їх вирахування з упущеної вигоди означало б, що позивач і сплачує плату, і втрачає її у складі відшкодування.

Інших витрат, які позивач поніс би саме у зв`язку з проведенням цих рекламних кампаній і яких він унаслідок порушення не поніс, матеріали справи не містять. Скаржник таких витрат не назвав і не довів, як не подав і контррозрахунку, хоча суд першої інстанції зобов`язав відповідачів це зробити. Загальні витрати на здійснення господарської діяльності позивача не залежать від проведення конкретних рекламних кампаній, позивач не був звільнений від них унаслідок порушення, а тому вони не є зекономленими витратами, що підлягають вирахуванню.

За таких обставин розмір упущеної вигоди становить 59 957 250 грн за вирахуванням 256 645,16 грн, тобто 59 700 604,84 грн. Цей розрахунок колегії суддів збігається з розрахунком позивача та висновком суду першої інстанції. Розмір упущеної вигоди встановлено на підставі первинних доказів-договорів, адресних програм і документів щодо договірних відносин позивача з балансоутримувачем. Висновок експертів цей розрахунок лише підтверджує, і його доказове значення колегія суддів оцінює окремо.

Таким чином, доводи скаржника про те, що розмір упущеної вигоди визначено без вирахування витрат і без належної перевірки, не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо доказового значення висновку експертів від 04.10.2024 № 003-ШЛД/24.

Апелянт і КП «ТІМ» вважають висновок експертів неналежним, недопустимим і недостовірним доказом. На їхню думку, всупереч вказівкам Верховного Суду суд першої інстанції не дослідив розбіжностей між призначеною експертизою та виготовленим висновком і не витребував договорів з експертами. Вони також зазначають: підстав для призначення експертизи не було; експертизу провели не працівники ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень», а залучені за договорами експерти, хоча за відсутності штатних експертів-економістів установа мала повернути матеріали без виконання; комісійна експертиза судом не призначалася, а висновок засвідчено особистими печатками експертів; висновок містить арифметичні помилки, а клопотання про їх виправлення подав лише один експерт без підтвердження обізнаності про відповідальність за завідомо неправдивий висновок; висновком підтверджено й розмір штрафних санкцій, у стягненні яких відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу, а відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.

Ухвалою від 07.08.2024 суд першої інстанції призначив судову економічну експертизу і доручив її проведення ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень». Згідно з частиною другою статті 103 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд призначив проведення експертизи експертній установі, керівник такої установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам, які надають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність. Відповідно до частини першої статті 105 цього Кодексу комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму спеціальних знань. Отже, доручення керівником установи проведення експертизи двом експертам-економістам і складення ними спільного висновку відповідає процесуальному закону і не свідчить про проведення іншої експертизи, ніж та, що призначена судом. Предмет дослідження і поставлені питання при цьому не змінилися.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють, зокрема, судові експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, а виключно державними спеціалізованими установами здійснюється діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Відповідно до статті 10 цього Закону до проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну освіту, пройшли підготовку, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Економічна експертиза до експертиз, які проводяться виключно державними спеціалізованими установами, не належить. Тому сам по собі той факт, що експерти Шульга Л.Д. та Баранова Ю.Г. не перебувають у трудових відносинах з ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень» і залучені ним на підставі договорів, не свідчить про проведення експертизи неналежним суб`єктом. Відсутності в цих експертів кваліфікації судового експерта-економіста скаржник не стверджує і не доводить. Вимогу повернути матеріали без виконання Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, пов`язує з неможливістю забезпечити проведення експертизи фахівцями відповідної галузі знань, а не з відсутністю таких фахівців саме в штаті установи. Положення статуту підприємства щодо видів його діяльності не можуть обмежувати визначеної процесуальним законом і Законом України «Про судову експертизу» можливості залучення атестованих судових експертів. Тому посилання скаржника на статут не впливає на допустимість висновку, так само як і на його оцінку не впливає організаційно-правова форма підприємства.

Посилання скаржника на засвідчення підписів експертів їх особистими печатками також не свідчить про недопустимість висновку. Пункт 4.15 Інструкції, на який посилається сам скаржник, передбачає, що експерт, який не є працівником державної спеціалізованої установи, засвідчує висновок своїм підписом і печаткою із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків. Саме так оформлено висновок.

Не спростовують допустимості висновку і доводи щодо порушення принципу змагальності. Експертну установу визначив суд, конкретних експертів визначив керівник установи в порядку частини другої статті 103 Господарського процесуального кодексу України, а учасники справи, як зазначає сам скаржник, мали можливість поставити експертам питання в судовому засіданні. Скаржник не зазначив, яке саме його процесуальне право було обмежене.

Щодо технічних помилок у висновку колегія суддів зазначає, що клопотання про їх виправлення не є новим висновком експертів і не потребує повторного попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Скаржник не стверджує, що такого попередження не містить сам висновок. Ці клопотання стосувалися окремих числових показників у таблицях і не змінили підсумкового розміру неодержаного доходу. Він становить 59 700 604,84 грн і збігається з розрахунком, перевіреним колегією суддів на підставі первинних документів. Помилки у викладенні окремих даних, які не вплинули на кінцевий результат, не є підставою для визнання висновку недостовірним.

Те, що висновком визначено й розмір штрафних санкцій, у стягненні яких суд апеляційної інстанції відмовив, не свідчить про недостовірність висновку. Експерти досліджували економічні показники на підставі поставлених судом питань, тоді як наявність правових підстав для відшкодування того чи іншого виду збитків є питанням права, яке вирішує суд. Відмову у стягненні штрафних санкцій зумовлено відсутністю причинного зв`язку, а не неправильністю обчислення їх розміру.

Довід про відсутність підстав для призначення експертизи не впливає на правильність вирішення спору. Ухвала про призначення експертизи не є предметом апеляційного перегляду. Крім того, як зазначено вище, розмір упущеної вигоди колегія суддів встановила самостійно на підставі договорів, адресних програм і документів щодо договірних відносин позивача з балансоутримувачем, а висновок експертів лише підтверджує цей розрахунок. За таких обставин навіть за наявності сумнівів у доказовому значенні висновку експертів вони не могли б вплинути на встановлений розмір упущеної вигоди.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не визнав висновок експертів від 04.10.2024 № 003-ШЛД/24 неналежним і недопустимим доказом, а доводи апеляційної скарги та відзиву КП «ТІМ» щодо цього висновку не є підставою для скасування рішення.

Щодо визначення джерела відшкодування шкоди.

Апелянт вважає неправомірним стягнення збитків з бюджету Дніпровської міської територіальної громади. На його думку, територіальну громаду представляє Дніпровська міська рада, яка є окремою від Виконавчого комітету юридичною особою, бере участь у справі лише як третя особа без самостійних вимог, а склад правопорушення в її діях не встановлено. Крім того, за такого рішення боржником у виконавчому документі має бути зазначена міська рада, що не відповідає її процесуальному статусу. Аналогічні доводи наведено у відзиві КП «ТІМ».

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від його вини. Згідно з частиною першою статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету. Відповідно до статті 174 Цивільного кодексу України територіальні громади відповідають за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Таким чином, законодавець розмежовує суб`єкта, протиправне рішення якого спричинило шкоду, і джерело її відшкодування. Відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями органу місцевого самоврядування, реалізується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. Встановлювати склад правопорушення в діях представницького органу територіальної громади чи інших її органів для цього не потрібно.

Як встановлено судом, протиправні рішення від 29.04.2021 № 442 та від 18.05.2021 № 453 прийняв Виконавчий комітет, який є виконавчим органом Дніпровської міської ради. Відповідно до листа ГУ ДКСУ від 03.11.2022 № 04-13-06/13775 Виконавчий комітет не є розпорядником коштів місцевого бюджету і не має відкритих рахунків, а бюджетною програмою «Виконання судових рішень та виконавчих документів Дніпровською міською радою та її виконавчими органами» на 2024 рік передбачено виконання судових рішень за рахунок бюджету Дніпровської міської територіальної громади. Цих обставин скаржник не заперечує.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, передбачено безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування. Саме з огляду на такий механізм виконання ГУ ДКСУ залучене до участі у справі як відповідач.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно стягнув суму упущеної вигоди з бюджету Дніпровської міської територіальної громади через ГУ ДКСУ. Оскаржуване рішення не покладає на Дніпровську міську раду як юридичну особу відповідальності за дії Виконавчого комітету і не стягує кошти з її власних рахунків. Воно визначає встановлене законом джерело відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування. Тому участь міської ради у справі як третьої особи не суперечить висновку суду, а відсутність її серед відповідачів не є підставою для скасування рішення.

Доводи щодо визначення боржника у виконавчому документі також не свідчать про незаконність рішення. Пункти 3, 4 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», на які посилається скаржник, встановлюють вимоги до змісту виконавчого документа, а не визначають, з якого джерела підлягає відшкодуванню шкода, завдана органом місцевого самоврядування. Виконання рішень про стягнення коштів місцевих бюджетів здійснюється органами Казначейства за спеціальною процедурою, визначеною Бюджетним кодексом України та Порядком № 845.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та відзиву КП «ТІМ» щодо неправомірності стягнення збитків з бюджету Дніпровської міської територіальної громади є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Переглянувши справу в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що позивач довів наявність усіх умов відповідальності, передбачених статтею 1173 Цивільного кодексу України.

Протиправність рішень Виконавчого комітету від 29.04.2021 № 442 та від 18.05.2021 № 453 встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили. Неможливість використання позивачем 54 місць розташування реклами на зупиночних комплексах протягом заявленого періоду є безпосереднім наслідком цих рішень. Відсутність до 15.08.2022 договірних відносин позивача з балансоутримувачем і користування спірними місцями ПП «ВІКО» самостійними причинами неодержання доходу не є. Заявлений позивачем дохід не є абстрактним: він ґрунтується на договорах на проведення рекламних кампаній, укладених до порушення його права, з визначеними адресними програмами, строками та вартістю послуг. Після порушення позивач послідовно вживав заходів для відновлення можливості використовувати місця розташування реклами. Розмір упущеної вигоди, перевірений колегією суддів на підставі первинних документів з вирахуванням витрат, яких позивач унаслідок порушення не поніс, становить 59 700 604,84 грн. Джерело відшкодування визначено відповідно до закону.

Окремі неточності в мотивуванні оскаржуваного рішення, а саме вказівка на обов`язок відповідача доводити відсутність вини і посилання на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення клопотання про зупинення провадження, не вплинули на правильність вирішення спору. Відповідно до частини другої статті 277 цього Кодексу вони не є підставою для скасування рішення. Підстав для закриття апеляційного провадження та для зупинення провадження у справі колегія суддів не встановила.

Решта доводів апеляційної скарги та відзиву КП «ТІМ» не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на результат розгляду справи. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, зокрема в рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 цього Кодексу суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга Виконавчого комітету Дніпровської міської ради не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 у справі № 904/2302/24 слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони з урахуванням результатів розгляду справи. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника, а підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 у справі № 904/2302/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2026 у справі № 904/2302/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 05.11.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя Г.В. Левшина