Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №908/20/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/20/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

від скаржника: Балика А.М.

від відповідача: Нікітіна Ю.С.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду Запорізької області від 29.04.2025 року у справі № 908/20/25 (суддя Корсун В.Л.)

за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35

про стягнення 15 282 335,14 грн, -

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява з вимогами Акціонерного товариства “НАЕК “Енергоатом” до ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 61-150-SD-21-00420 від 24.09.2021 року у розмірі 81 830 741,79 грн, а саме: 66 591720,56 грн основної заборгованості, 4 354 268,13 грн 3 % річних та 10 884 753,10 грн індексу інфляції.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем строків оплати електричної енергії за договором № 65-150-SD-21-00420 від 24 вересня 2021 року та додатковими угодами № 25-40 до нього, які відповідають періодам постачання електричної енергії з вересня 2023 року по листопад 2024 року.

03.03.2025 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову шляхом виключення з позовної заяви вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 66 591 720,56 грн, який відповідачем було сплачено.

Також, 03.03.2025 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог у справі № 908/20/25 та стягнення з ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” на користь АТ “НАЕК “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” АТ “НАЕК “Енергоатом” 15 282 335,14 грн, з яких: 4 397 582,04 грн - 3 % річних, 10 884 753,10 грн – інфляційних втрат.

04.03.2025 року заяви представника позивача про зміну предмета позову та про збільшення розміру позовних вимог прийняті судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.04.2025 року у справі № 908/20/25 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 42041573) – 2 198 791 (два мільйона сто дев`яносто вісім тисяч сімсот дев`яносто одну) грн 02 коп. 3 % річних, 5 442 376 (п`ять мільйонів чотириста сорок дві тисячі триста сімдесят шість) грн 55 коп. індексу інфляції та 183 388 (сто вісімдесят три тисячі триста вісімдесят вісім) грн 02 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення в частині задоволення заяви відповідача про зменшення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд вказав на необхідність врахування специфіки відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні в умовах воєнного стану, баланс інтересів сторін у спорі, необхідність запобігти настанню негативних наслідків для сторін, добросовісність поведінки відповідача, а також необхідність захисту майнових інтересів позивача, який в умовах воєнного стану та тимчасової окупації м. Енергодара також несе значні матеріальні збитки та витрати, пов`язані з необхідністю підтримки енергосистеми України та усунення пошкоджень енергетичної інфраструктури, які завдані країною-агресором.

Суд вказав, що неможливість своєчасного виконання свого зобов`язання відповідачем щодо оплати у повному обсязі придбаної в період з вересня 2023 року по листопад 2024 року електричної енергії безпосередньо пов`язана із початком агресії російської федерації проти України, захоплення значної частини території Запорізької області та перебування побутових споживачі на тимчасово окупованій території України. Вказане, на думку суду, унеможливлює здійснення ними розрахунків з відповідачем за поставлену їм електричну енергію, яка придбавалася у позивача у спірному періоді.

За доводами оскаржуваного рішення, в умовах воєнного стану відповідач вживав заходів щодо оплати отриманої електричної енергії, що свідчить про його добросовісність, який у вкрай складних для нього умовах знаходить можливість для здійснення розрахунків з позивачем.

Керуючись принципами справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованих позивачем сум та на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та зменшив розмір 3 % річних та інфляційних на 50 %.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на неправомірність висновку суду в частині зменшення заявлених до стягнення 3 процентів річних та інфляційних втрат на 50 % та відмови у задоволені позовних вимог у цій частині.

Вважає, що судом неправильно встановлені обставин, за наявності яких можливе зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних.

За доводами апеляційної скарги рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права стосовно можливості зменшення розміру інфляційних втрат, оскільки нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та їх розмір не підлягає зміні ані за домовленістю сторін ані судом, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим.

Апелянт вказує, що суд посилається на аналогію права та аналогію закону і зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Надалі суд наводить норми ст.551 ЦК України та 233 ГК України, що унормовують питання зменшення розміру штрафних санкцій.

Позивач вважає ці доводи суду безпідставним, оскільки аналогія закону застосовується у тому разі, якщо певні цивільні відносини не врегульовані.

Питання щодо можливості зменшення нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України (саме у розмірі, передбаченому ст. 625 ЦК України, без збільшення процентної ставки за домовленістю сторін у договорі) не визначено у законодавстві, адже такі нарахування не підлягають зменшенню через свою особливу правову природу, оскільки вони не є правовою відповідальністю у класичному розумінні.

Оскільки три проценти річних та інфляційні втрати не мають характеру господарської відповідальності, не є одним з видів штрафних санкцій, є акцесорним, похідним від основного зобов`язанням, не коректно стверджувати, що до можливості їх зменшення можна застосовувати аналогію закону, адже вони не можуть підлягати зменшенню в принципі.

Апелянт просить:

- скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 29.04.2025 року у справі № 908/20/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 198 791,02 грн трьох процентів річних та 5 442 376,55 грн інфляційних втрат та прийняти у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;

- судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти наведених апелянтом доводів, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 24.09.2021 року між Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Енергоатом-Трейдинг” державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (ПУП) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00420 (договір).

Згідно із п. 1.1. договору договір укладено відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії”, Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.19 (зі змінами) (Положення про ПСО, та рішення Аукціонного комітету від 21.09.21).

У відповідності до п. 1.2. договору кожна сторона зобов`язана вжити всіх необхідних заходів (вчинити необхідні дії), що передбачені у Законі України “Про ринок електричної енергії”, Кодексі системи передачі, Кодексі систем розподілу, Кодексі комерційного обліку електричної енергії, Правилах ринку та інших нормативно-правових актах для належного виконання своїх зобов`язань за цим Договором щодо купівлі-продажу електричної енергії, які, зокрема можуть включати, але не виключно, укладання відповідних договорів, внесення необхідних платежів та гарантій, отримання необхідних дозволів, підтверджень та погоджень, здійснення відповідних повідомлень, реєстрацію та надання необхідної інформації, впровадження програмного забезпечення тощо.

Пунктом 1.3. договору визначено, що терміни та поняття, що використовуються у цьому договорі, вживаються у значеннях, наведених у Законі України “Про ринок електричної енергії”, Кодексі системи передачі, Кодексі систем розподілу, Кодексі комерційного обліку електричної енергії, Правилах ринку та інших нормативно-правових актах. Для цілей цього договору під словосполученням “куплена електрична енергія” у всіх зворотах та сполученнях сторони розуміють електричну енергію, обсяги якої зареєстровані сторонами на електронній платформі оператора системи передачі відповідно до Правил ринку та щодо яких Сторонами отримано від ОСП автоматичне повідомлення на електронній платформі про те, що зареєстрований договір є дійсним. Для цілей цього договору сторони під терміном розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між ПУП та продавцем.

Згідно із п. 2.1. договору продавець зобов`язаний продати, а ПУП зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE М) для постачання побутовим споживачам ПУП. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється в Об`єднаній енергетичній системі України (ОЕС України).

Відповідно до пункту 2.2. договору обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов`язаннями щодо відпуску продавцем та відбору ПУП електричної енергії.

Періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год. першого календарного дня по 24:00 год. останнього календарного дня такого періоду (період постачання), що зазначаються у додатковій угоді для періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.3. договору оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання.

Згідно із п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України.

У випадку не здійснення (здійснення у неповному обсязі) ПУП будь-якого платежу за цим договором у строк, передбачений додатковою угодою до цього договору, ПУП сплачує продавцю пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на період прострочення, від простроченої суми платежу, без врахування дня фактичної оплати (п. 6.2. договору).

У відповідності до п. 11.1. договору цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами (у т.ч. кваліфікованим електронним підписом (КЕП) та діє на період чинності Положення про ПСО. В частині виконання фінансових зобов`язань договір діє до їх повного виконання.

Встановлено, що за спірний період сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору – № 25 від 24.08.2023 року ,№ 26 від 26.09.2023 року, № 27 від 23.10.2023 року, № 28 від 21.11.2023 року, № 29 від 28.12.2023 року, № 30 від 18.01.2024 року, № 32 від 21.02.2024 року, № 33 від 21.03.2024 року, № 34 від 26.04.2024 року, № 35 від 27.05.2024 року, № 36 від 20.06.2024 року, № 37 від 22.07.2024 року, № 38 від 21.08.2024 року, № 39 від 23.09.2024 року та № 40 від 21.10.2024 року, за умовами яких сторони визначали, зокрема, період постачання електричної енергії, загальний обсяг електричної енергії, що купується та продається, ціну, вартість електричної енергії та порядок оплати.

Позивач у даній справі АТ “НАЕК “Енергоатом” (скорочена назва) стало правонаступником усіх прав і обов`язків ДП “НАЕК “Енергоатом”, а Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” ДП “НАЕК “Енергоатом” продовжив функціонувати як філія “Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” АТ “НАЕК “Енергоатом”.

Це питання не є спірним.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не своєчасно здійснювалось виконання зобов`язань з оплати електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00420 від 24.09.2021 року та додаткових угод № № 25-40 за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року включно.

Так, у відповідності до актів купівлі-продажу електричної енергії, які підписані обома сторонами без зауважень, в період часу з вересня 2023 року по листопад 2024 року, позивач (продавець) продав, а відповідач (ПУП) купив електричну енергію загальною вартістю 4 364 455 027,25 грн. (з ПДВ), загальним обсягом 945 837,500 МВт/год.

ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” за придбану електроенергію розрахувалось несвоєчасно, прострочивши виконання зобов`язання з оплати, що підтверджується виписками з банківського рахунку, які додані позивачем до позовної заяви.

Несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань з оплати електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00420 від 24.09.2021 року та додаткових угод № № 25-40 за період з вересня 2023 року по листопад 2024 року включно стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 % річних та індексу інфляції за прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням поданої позивачем до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, сума позовних вимог становила 15 282 335,14 грн, з яких 4 397 582,04 грн - три проценти річних, 10 884 753,10 грн - інфляційні втрати.

Суд першої інстанції перевірив здійснені позивачем розрахунки 3 % річних та індексу інфляції за допомогою інформаційної системи "Законодавство". Дійшов висновку, що вони здійснені коректно, вірно, відповідають вимогам чинного законодавства України.

Заперечення відповідача щодо їх розміру та порядку нарахування відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що відповідачем подано до суду заяву про зменшення нарахованих сум 3 % річних та індексу інфляції на 95 %, в обґрунтування якої зазначено щодо можливості такого зменшення згідно ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України.

Відповідач на обґрунтування клопотання про зменшення нарахувань також посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.09.2023 року у справі № 910/7679/22, зазначав, що: “загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення (15 239 021,23 грн) складає 22,89% від основної суми боргу (66 591 720,56 грн), що має ознаки надмірного тягаря для відповідача та неправомірного збагачення для позивача”.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

В даному випадку спірним є питання щодо можливості зменшення нарахованих позивачем згідно ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та зазначає наступне:

У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на такі правові категорії, як аналогія права та аналогія закону та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Надалі суд наводить норми ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, що унормовують питання зменшення розміру штрафних санкцій.

Скаржник вірно зауважує, що посилання суду на аналогію закону в даному випадку є безпідставним. Аналогія закону застосовується у тому разі, якщо певні цивільні відносини не врегульовані.

Питання щодо можливості зменшення нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України (саме у розмірі, передбаченому ст.625 ЦК України, без збільшення процентної ставки за домовленістю сторін у договорі) не визначено у законодавстві, адже такі нарахування не підлягають зменшенню через свою особливу правову природу, оскільки вони не є правовою відповідальністю у класичному розумінні.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний станом на час розгляду справи судом, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно постанови Верховного Суду від 13.09.2023 року у справі № 910/8741/22 зазначено: "Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК та ст. 217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст. 218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.".

У постанові від 18.01.2024 року у справі № 914/2994/22 Верховний Суд зазначив:... "При цьому, суди не врахували, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки три проценти річних та інфляційні втрати не мають характеру господарської відповідальності, не є одним з видів штрафних санкцій, є акцесорним, похідним від основного зобов`язанням, не коректно стверджувати, що до можливості їх зменшення можна застосовувати аналогію закону, адже вони не можуть підлягати зменшенню в принципі (принаймні у разі їх застосування саме у розмірі, передбаченому у статті 625 ЦК України).

А оскільки такі нарахування самі по собі не підлягають зменшенню, не можна стверджувати, що питання їх зменшення не врегульовано законодавством і на нього за аналогією закону поширюються правові норми щодо зменшення штрафних санкцій.".

Наведених висновків касаційного суду суд першої інстанції не врахував.

В оскаржуваному рішенні суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на 50 відсотків ним враховано, що неможливість відповідача вчасно виконати зобов`язання зумовлена збройною агресією російської федерації, перебування побутових споживачів на тимчасово окупованій території України, що, в свою чергу, унеможливило розрахунки з самим відповідачем.

Між тим, відповідно до пункту 3.2 договору ПУП (відповідач) направляє на адресу продавця (позивача) інформацію про обсяг електричної енергії, що дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП, тобто, сам визначає обсяг, який йому має продати позивач у кожному розрахунковому періоді (місяці).

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відповідач, з урахуванням того, що певна частина територій знаходиться в тимчасовій окупації, мав би коригувати обсяги споживання та заявляти позивачу відповідно до пункту 3.2 договору обсяги споживання електричної енергії споживачами, які знаходяться на підконтрольній Україні частині Запорізької області.

Суд першої інстанції зазначав також, що в умовах воєнного стану відповідач вживав заходів щодо оплати отриманої електричної енергії, що свідчить про добросовісність відповідача, який у вкрай складних для нього умовах знаходить можливість для здійснення розрахунків з позивачем.

Ці доводи є узагальненим, декларативним та необґрунтованим. Судом не конкретизовано та не зазначено, яких саме конкретних, реальних заходів було вжито з боку відповідача задля своєчасного виконання зобов`язання перед позивачем.

Апелянт щодо цих доводів суду вірно звертає увагу, що сам факт оплати з простроченням з посиланням на скрутне фінансове становище, пов`язане з воєнним станом, не може вважатися добросовісною поведінкою відповідача, як боржника.

Щодо доводів оскаржуваного рішення про те, що з урахуванням майнового стану відповідача загальна сума 3 % річних (4 397 582,04 грн) та індексу інфляції (10 884 753,10 грн), заявлених до стягнення, має ознаки додаткового надмірного тягаря для нього, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, загальна вартість електричної енергії, яка сплачена відповідачем на користь позивача із простроченням за вересень 2023 року -листопад 2024 року становить 4 364 455 027,25 грн.

Ціна позову (з урахуванням заяви про зміну предмета позову та заяви про збільшення позовних вимог) становить 15 282 335,14 грн (п`ятнадцять мільйонів двісті вісімдесят дві тисячі триста тридцять п`ять гривень, 14 коп), з яких 4 397 582,04 грн - три проценти річних, 10 884 753,10 грн - інфляційні втрати.

При порівнянні суми сплаченої вартості електричної енергії та суми позовних вимог, вбачається, що сума нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат становить 0,35 % від суми сплаченої вартості електричної енергії.

Відтак в даному контексті не можна стверджувати про надмірність таких нарахувань.

Мова про надмірність штрафних санкцій може йти, якщо сума штрафних санкцій становить половину від ціни договору (50 відсотків) або хоча б третину від ціни договору (понад 30 відсотків) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2020 року у справі № 904/2847/19).

В даному випадку, як вказано вище, заявлені позивачем суми не є штрафними санкціями.

Щодо неможливості зменшення трьох процентів річних та інфляційних втрат неодноразово викладав свої правові висновки Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами.

Так, у пункті 69 Постанови Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі № 914/2994/22 зазначено, що визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Інфляційні втрати є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та їх розмір не підлягає будь-якій зміні, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим, адже величини індексу інфляції в кожному місяці є індивідуально визначеними і як правило різними в кожному місяці, що зумовлює різну ступінь знецінення грошових коштів.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції визнає той факт, що у разі виникнення у відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), він міг довести та засвідчити наявність таких обставин у порядку, встановленому розділом 9 договору. Разом із тим, суд визнає, що відповідач не довів наявність форс- мажорних обставин, у порядку встановленому договором.

Отже, у даній справі, що є предметом оскарження, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних та інфляційних. Суд неправильно застосував положення ст. ст. 551, 625 ЦК України та ст. 233 ГК України. Доводи скаржника про те, що оскаржуване рішення в частині зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних та інфляційних втрат та відмови у позові в цій частині безпідставне, знайшли своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

У зв`язку із викладеним апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про наявність підстав для стягнення на користь позивача всієї заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних та 3% річних за порушення відповідачем грошового зобов 'язання.

Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення господарського суду Запорізької області від 29.04.2025 року у справі № 908/20/25 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно, слід провести перерозподіл судових витрат за розгляд позову та стягнути на користь позивача витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 29.04.2025 року у справі № 908/20/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 42041573) 3 % річних у розмірі 4 397 582,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 10 884753,00 грн., судовий збір за розгляд позовної заяви у розмірі 183 388,02 грн. Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Енергоатом-Трейдинг” Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 42041573) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 137 541,00 грн. Видати наказ.

Виконання постанови доручити господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 03.11.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко