Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №711/6219/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6219/26

Номер провадження2/711/3429/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.

при секретарі Буйновській А.П.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача

за довіреністю Сакун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди (збитків), пені, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просить відшкодувати завдані матеріальні збитки внаслідок кримінального правопорушення в 1994-1998 роках; стягнути з відповідача на свою користь: 42000 грн., в тому числі 1859 грн. втрачених інвестицій в діяльності АТ, 2013,80 грн. доходів, які міг би він одержати за звичайних обставин, 42000 грн. матеріального відшкодування; пені за 30 років 10% 1859,00 + 2013,80 = 3872,80 * 10 = 38728,00грн.; судові витрати на підготовку матеріального позову до суду в сумі 3272,00 грн. у загальній сумі відшкодування матеріальної шкоди 42000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що, як зазначено, позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з порушенням його прав як потерпілого у кримінальному провадженні внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування і прокуратури, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування.

Зазначив, що в 1994 році було засновано акціонерне товариство «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа». Основними видами діяльності вказаного товариства було: акумуляція фінансових ресурсів громадян, випуск цінних паперів (акцій) та інвестиційних сертифікатів взаємних фондів; роботи з нерухомістю і земельними ділянками в населених пунктах (купівля-продаж); участь в аукціонах об`єктів приватизації державних підприємств.

В своїх рекламних листах та газеті «Приватна справа» керівництво вказаного товариства гарантувало громадянам-інвесторам в майбутньому стабільні та значні прибутки, а кожному інвестору на залучені кошти та відсотки від їх використання видавало сертифікати своїх акцій або свідоцтва про кількість акцій.

Позивач, бажаючи захистити свої грошові заощадження від інфляції, яка як вказує, в 1993-1994 роках досягала 10 256 %, та, виконуючи заклики держави про інвестування економіки, разом з іншими, вкладав свої кошти в діяльність зазначеного товариства сподіваючись на те, що трудові заощадження та майнові права захищені відповідними законами.

Наприкінці 1997 року АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа» зникло, як юридична особа, залишивши інвесторів напризволяще, одним з яких був позивач, не повернувши їм вкладених грошей.

30.09.1997 прокурор Броварської міжрайонної прокуратури Грицаєнко Л.Р. відкрив кримінальну справу № 57-720 відносно посадових осіб АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа» за ст.ст. 143, 148-8 КК України. Відповідно до п. 1 ст. 38 КПК України розслідувати протизаконні діяння керівництва вказаного товариства доручено слідчому Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області. Нагляд за додержанням законів при досудовому розслідуванні кримінальної справи проводила Броварська міжрайонна прокуратура, роботу якої керувала прокуратура Київської області.

За результатами розслідування в межах кримінальної справи № 57-720 було встановлено, що в період з грудня 1993 року по жовтень 1994 року невстановлені працівники приватного підприємства «Редакція газети» «Приватна справа», з метою заволодіння чужими грошовими коштами, шляхом обману через представництва в різних містах України проводили збір коштів у населення для формування статутного фонду АТ «УІК «Приватна справа». В подальшому, після реєстрації АТ «УІК «Приватна справа», приватне підприємство «Редакція газети» «Приватна справа», виконавши свою функцію, пов`язану з організацією АТ «УІК «Приватна справа» та створенням статутного фонду, заволодівши шляхом шахрайства грошовими коштами потерпілих, припинило свою діяльність.

Позивач зазначає, що за час розслідування у правоохоронців виникали маніакальні та наполегливі бажання закрити вказану кримінальну справу, то з мотиву «відсутність складу злочину в діях посадових осіб акціонерного товариства», то з мотиву «строк давності скоєння злочину», що, як на його думку, суперечать одне одному та відбуваються з однією злочинною метою, щоб дати можливість шахраям уникнути відповідальності за скоєний злочин проти держави і громадян України.

Зазначав, що він та інші вкладники є дійсно потерпілими від особливого тяжкого злочину, скоєному керівниками АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа».

Вважає, що основними порушенням його прав правоохоронними органами при розслідуванні кримінальної справи є:

- бездіяльність або умисний саботаж в розшуку шахраїв, внаслідок чого злочинці не знайдені і не конфісковане їх майно, за рахунок якого йому могли б відшкодувати завдані збитки;

- порушення його права на подачу позову до суду про відшкодування збитків при неодноразовому закритті кримінальної справи через відсутність повідомлень про закриття кримінальної справи з боку правоохоронних органів;

- відсутність допомоги, сприяння правоохоронних органів для відновлення його права власності (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 28, 50 КПК України) на інвестовані ним гроші в діяльність зазначеного товариства. Отже, керівники АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа» непокарані за свої шахрайські дії, а правоохоронні органи своїми незаконними діями та бездіяльністю при розслідуванні кримінальної справи переклали з шахраїв на державу обов`язок відшкодування йому збитків.

Вважав, що в його випадку, особи, що вчинили злочин і завдали йому майнову шкоду, хоча і вказані в документах слідства, але не знайдені державними правоохоронними органами, не притягнуті до кримінальної відповідальності, тому держава повинна відновити справедливість і повернути йому привласнені шахраями кошти, його власність.

Позивач зазначає, що всі ці порушення закону і його прав правоохоронцями, коли про них дізнаєшся, викликають в його організмі стреси. Кожний стрес – це дошкульний удар по сосудах серця, мозку, очей та нирок. Постійні стреси внаслідок чисельних порушень правоохоронними органами його прав за роки нерівної боротьби за свої права, за об`єктивне розслідування і судовий розгляд кримінальної справи, небажання правоохоронних органів розшукати шахраїв, притягнути їх до відповідальності, похитнули його здоров`я і душевний (моральний) стан, який на теперішній час є незадовільним, та важко може бути доведений, оскільки ще не винайдено приладу виміряти глибину його моральних страждань при досудовому розслідуванні кримінальної справи № 57-720. Він є особою похилого та пенсійного віку і у нього впродовж нерівної боротьби за свої права в судах та відписок-відповідей правоохоронних органів, їх вищого керівництва на його звернення з`явилися болі в серці, здають нерви, болить голова, мають місце в родинних стосунках погані думки про державну владу, майбутнє своє і своїх родичів, душевні страждання через безуспішність ходіння по судах та звернень до різних інстанцій і посадових осіб, втрачання часу та грошей на підготовку скарг, позовів, участі в судах, а в підсумку – слабкість і млявість в тілі, швидко прогресуюче старіння, пігулки, уколи та ускладнення хвороби, нагальне необхідність все частіше звертатися до лікаря і лікуватися, що на теперішній час дорого коштує.

Розмір грошового відшкодування матеріальної шкоди позивач визначив сумою у 42000грн., тобто 1400 грн. за кожен рік безуспішного розслідування кримінальної справи та його страждань і псування нервів. Це вважає помірною сума відшкодування за тридцять років матеріальних страждань, його нервів, витрат часу на судові тяжби та пенсійних грошей на підготування необхідних паперів, копій документів, душевних страждань та приниження його гідності правоохоронцями при порушення його прав, як людини і громадянина при досудовому розслідуванні кримінальної справи. Усі разом взяті відносини правоохоронних органів щодо позивача (потерпілого) є витончений глум над простою людиною, який неможливий в правовій державі.

Невиконання слідчими і прокурорами свої професійних обов`язків, фальсифікація документів, бездіяльність та саботаж у розшуку шахраїв та відписки на звернення позивача вищих посадових осіб держави і правоохоронних органів порушують низки його конституційних прав. Посадові особи, слідство, прокурори і судді порушили норми ст.ст. 6 (1), 13, 14 (1), 17 (1) 41 Європейської конвенції захисту прав і свободи людини і громадянина.

Вказана сума відшкодування матеріальної шкоди не відновить його втраченого здоров`я, втраченого при провадженні кримінальної справи, не загоїть душевні рани, але хоч трохи зробить кращими його думки про дії судів в Україні та буде використана на необхідні ліки, лікування, продовольчі товари, тобто родинний бюджет.

Повернення позивачу вкрадених злочинцями його коштів (інвестицій) через бездіяльність контролюючих органів у 1994-1998 роках та бездіяльність правоохоронних органів щодо розшуку шахраїв при розслідуванні кримінальної справи, на його думку, це святий обов`язок і гарантія держави, урочисто проголошених в ст.ст. 3, 8, 41, 56 Конституції України.

У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури йому завдано шкоди, яка підлягає відшкодуванню згідно п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.06.2026 справу прийнято, відкрито провадження та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали. Крім того, сторонам встановлено строки для подачі заяв по суті справи.

21.07.2026 представником відповідача за довіреністю – Гнатюком М.І. засобами поштового зв`язку подано відзив на позовну заяву, який прийнято судом (зареєстрований судом 24.07.2026).

Київська обласна прокуратура позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, та просить суд відмовити в їх задоволенні повністю.

Зазначено, що обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на норми ст.ст. 22, 1177 Цивільного кодексу України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як на підставу його позовних вимог та зазначає про заподіяння йому матеріальної шкоди, однак застосування вказаних норм у даних правовідносинах та доводи позивача є безпідставними.

Так, статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, які поділяється на два види: реальні і упущена вигода. Реальні збитки – трати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі. Упущена вигода – рахункова величина витрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що вона могла і повинна була отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості отримання прибутку.

Враховуючи викладене, а також відсутність будь-яких доказів вини відповідача й того, що позивач міг би реально одержати доходи за звичайних обставин, підстави для відшкодування таких збитків відсутні. Крім того, відшкодування шкоди, заявленої позивачем, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Посилаючись на ст. 1166 ЦК України, відповідач зазначав, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у виключних випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 вказаного Кодексу, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173-1174 ЦК України).

За положеннями ст. 1174 зазначеного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістом статті 1174 ЦК України випливає, що суб`єктом завдання шкоди за цією статтею є виключно посадова особа або службова особа органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідач вважає, що вказана норма цивільного законодавства не підлягає застосуванню у даних правовідносинах з огляду на те, що відповідно до ст. 1174 ЦК України Київська обласна прокуратура не віднесена до переліку суб`єктів, якими може бути завдана шкода згідно з вказаною нормою.

Відповідно до ст. 1177 вказаного Кодексу шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідач зазначає, що на даний час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає порядок відшкодування шкоди.

Зауважує, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди згідно з ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальністю за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідач зазначав, що предметом спору у даній справі є спричинення позивачу матеріальної шкоди внаслідок бездіяльності правоохоронних органів, яка полягає у тривалому та неналежному розслідуванні кримінальної справи № 57-720 від 30.09.1997 щодо шахрайських дій посадових осіб АТ «УІК «Приватна справа».

Отже, наявність причино-наслідкового зв`язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов для настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причино-наслідковий зв`язок між діяннями особи ти заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У зв`язку з наведеним, відповідач зазначає, що позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому матеріальної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Між тим, на думку відповідача, позивачем не надано доказів на підтвердження того, шо мала місце бездіяльність прокурора, а також що вона виникла саме внаслідок неналежного виконання службових обов`язків чи протиправних дій (бездіяльності) працівників органів прокуратури Київської області, не надано доказів заподіяння матеріальної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування, причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури, суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів.

Відповідач зазначає, що позивач, обгрунтовуючи позовну заяву, посилається на ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2017 у справі 361/1034/17, як на доказ неправомірності рішень, бездіяльності органу досудового розслідування, прокуратури. При цьому, зазначає, що вказаною ухвалою задоволено скаргу ОСОБА_1 (позивача у даній справі) та інших, зобов`язано службову особу Броварської місцевої прокуратури Київської області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про вчинення керівником АТ «УІК «Приватна справа» Харченком Л.П. кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та направити ці матеріали до Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області для проведення досудового розслідування. При цьому, вказана ухвала суду виконана, що не заперечує і сам позивач.

Факт зобов`язання службової особи Броварської місцевої прокуратури Київської області внести відомості до ЄРДР, що узгоджується з нормами ст. 307 КПК України, не є безумовною підставою для відшкодування шкоди та не вказує на неправомірність дій слідчого та прокурора у розумінні ст.ст. 1166, 1176 ЦК України.

Крім того, відповідач зазначає, що реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Такий висновок узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2021 у справі «Перна проти Італії», від 09.02.2007 – «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану собі.

Також зазначає, що, виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував спричинення йому матеріальної шкоди чи наявність причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування і прокуратури та фактичним настанням негативних наслідків для позивача.

Відповідач зауважує, що позивач не надав до позовної заяви копії матеріалів, у тому числі кримінального провадження, які, на його думку, доводять, або могли б довести бездіяльність органу досудового розслідування чи прокуратури, як і не вжив дій, спрямованих на їх отримання, а також не подав докази відмови відповідача у їх наданні.

Щодо посилань позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як на підставу відшкодування на його користь матеріальної шкоди, то відповідач зазначав, що відповідно до положень зазначеного Закону відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, з огляду на що норми вказаного Закону не підлягають застосуванню спірних правовідносинах, а посилання на нього позивача є безпідставними та необгрунтованими.

В той же час, позивач, обгрунтовуючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди, посилається як на доказ її спричинення на свій моральний стан (постійний стрес, глибокі моральні страждання, тривоги, тощо), однак зміст поняття матеріальна шкода та підстави її відшкодування жодним чином не оцінюються моральним станом особи, а передбачають, зокрема, втрати або пошкодження майна, яких особа зазнала через неправомірні дії та мають чіткий грошовий вимір. При цьому, вважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем таких витрат, їх розміром, тощо, з огляду на те, що позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими й такими, що задоволенню не підлягають.

Більш того, відповідач вказує, що факт спричинення позивачу моральної шкоди був предметом розгляду у справі № 361/8742/15-ц за його позовом до Держави України в особі прокуратури Київської області, Державної казначейської служби України про визнання фактів порушення конституційних прав потерпілої особи державними правоохоронними органами при розслідуванні кримінальної справи № 57-720 та відшкодування моральної шкоди у розмірі 60 000 грн., за результатами якого судами ухвалено остаточне судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з наведеним, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачем подано відповідь на позов, за якою просить позовні вимоги задовольнити. Не погоджується із доводами відповідача, що викладені у відзиві на позов.

Відповідачем заперечення подані не були.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Враховуючи думку учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до витягу з кримінального провадження № 12013100130000477, в фабулі якого зазначено, що в період з кінця 1993 року по жовтень 1994 року працівники ПП «Редакція газети «Приватна справа» з метою заволодіння чужими коштами, через представництва в різних містах України проводили збір коштів населення для формування статутного фонду АТ «УІК» Приватна справа». За вказаним фактом Броварським відділом поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області відкрито кримінальне провадження та надано правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 223 КК України (2001 рік). Дата внесення відомостей до ЄРДР 08.01.2013 о 12:49:39.

Відповідно до витягу з кримінального провадження № 42017111130000068, в фабулі якого зазначено, що в період з грудня 1993 року по жовтень 1994 року невстановлені працівники приватного підприємства «Редакція газети» «Приватна справа» (свідоцтво КВ №172 від 27.10.1993; розрахунковий рахунок НОМЕР_1 а Печерському відділені УОБ МВФ 322090, юридична адреса: м. Київ, вул. Межова, 23-Б), з метою заволодіння чужими грошовими коштами шляхом обману, через представництва в різних містах України проводили збір коштів у населення для формування статутного фонду Акціонерного товариства «УІК «Приватна справ». Так, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою громадян, невстановленими працівниками приватного підприємства «Редакція газети» «Приватна справа» було засноване акціонерне товариство «Українська інвестиційна компанія» «Приватна справа», зареєстрована 30.08.1994 року рішенням Броварської районної ради народних депутатів Київської області № 629 за юридичною адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Київська, 243, із статутним фондом 3 000 000 000 крб. (30 000 грн.) при цьому 1 600 000 000 крб. (16 000 грн.) було вже використано на створення АТ «УІК Приватна справа», де головою ради призначено Харченко Л.П., а інші 1 400 000 000 крб. (14 000 грн.), передано нібито під відсотки довірчому товариству «Таїр», яке мало на території України філії в яких проводився збір коштів від громадян, для формування статутного фонду АТ «УІК Приватна справа». В подальшому, після реєстрації АТ «УІК «Приватна справа», приватне підприємство «Редакція газети» «Приватна справа», виконавши свою функція, пов`язану з організацією АТ «УІК «Приватна газета» та створенням статутного фонду, заволодівши шляхом шахрайства грошовими коштами потерпілих, припинило свою діяльність. За вказаним фактом Броварським відділом поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області відкрито кримінальне провадження та надано правову кваліфікацію за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (2001 рік). Дата внесення відомостей до ЄРДР 23.03.2017 о 14:25:08.

Cвідоцтвами на право володіння акціями Української інвестиційної компанії «Приватна справа» посвідчується, що ОСОБА_4 (рос.) є власником двох акцій повністю сплачених простих іменних акцій засновників на загальну номінальну вартість 100 тис. крб. Свідоцтво видане 27.01.1995 та також є власником тридцяти акцій простих іменних акцій другого випуску на загальну номінальну вартість 1 600 000 крб.

Постановою від 16.07.1998 громадянина ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальній справі № 57-720.

Постановою від 26.08.1998 встановлено, що ОСОБА_1 визнано цивільним позивачем в кримінальній справі № 57-720 на вищевказану суму.

На звернення позивача щодо неналежного розслідування кримінальної справи № 57-720, порушеної за ст. 143, ч. 1 ст. 148-8 КК України відносно засновників АТ «УІК «Приватна справа» та не інформування його щодо подальшого руку вказаної кримінальної справи Слідчим управлінням МВС України в Черкаській області надано відповідь від 05.11.2003. №5/П-29, в якій зазначено, що проведеною перевіркою по заяві позивача встановлено, що кримінальна справа № 57-720 знаходилась в 1998 році в провадженні в Слідчому управлінні ГУ МВС України в Київській області у виконуючого обов`язки слідчого Євича В.Г. і по вказаній кримінальній справі позивача визнано потерпілим та цивільним позивачем, про що позивача повідомлялось. Інформація про подальший рух вказаної кримінальної справи в СУ УМВС України в Черкаській області відсутня. Роз`яснено, що з метою отримання інформації про подальший рух вказаної кримінальної справи та копій відповідних документів про прийняте у справі рішення, позивачу необхідно звернутись в Слідче управління ГУ МВС України в Київській області, де проводилось розслідування кримінальної справи № 57-720 і приймалось остаточне рішення про її подальший рух.

На звернення позивача Міністерством внутрішніх справ України від 23.01.2004 № 13/П-335 надано відповідь, в якій зазначено, що заява позивача на ім`я Міністерством внутрішніх справ України про неналежне розслідування у кримінальній справі, порушеній ст. 143, ч. 1 ст.148-8 КК України за фактами злочинів, пов`язаних з діяльністю АТ «УІК «Приватна справа», розглянута в Головному слідчому управлінні міністерства і направлена для перевірки до ГУ МВС України в Київській області, звідки позивача повідомлять про її результати.

На звернення позивача щодо неналежного розслідування Слідчим відділом Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області кримінальної справи щодо працівників АТ «УІК «Приватна справа» Прокуратурою Київської області надано відповідь 22.04.2004 № 04/1-946-04, в якій зазначено, що 30.08.1994 Броварською районною радою народних депутатів зареєстрована акціонерне товариство «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа». Починаючи з 1994 АТ «УІК «Приватна справа» без реєстрації у відповідних фінансових органах провела в два етапи випуск (емісію) цінних паперів у формі відкритого розміщення їх на території України на загальну суму 93 млрд. крб. При цьому, зазначено, що були порушені вимоги ст.ст. 22, 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Згодом АТ «УІК «Приватна справа» через свої філії та представництва провела збір засновницьких внесків та підписку на фіктивні акції серед громадян різних регіонів України. Отримані від розповсюдження акцій кошти службові особи компанії привласнити. За фактами порушення випуску (емісії) та обігу цінних паперів і шахрайства з боку службових осіб АТ «УІК «Приватна справа». 30.09.1997 прокурором Броварського району ОСОБА_5 порушена кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених ст. 143, ч. 1 ст. 148-8 КК України 1960 року (Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів, шахрайство).

30.12.2003 ця справа слідчим СВ Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області Піхотним М.Д. закрита за відсутності в діях службових осіб АТ «УІК «Приватна справа» складу зазначених злочинів.

Кримінальну справу вивчено в прокуратурі області. Оскільки під час слідства не з`ясовані суттєві обставини справи постанову про її закриття 19.04.2004 скасовано. Цього ж дня заступником прокурора області Нікуловим В.І за неналежне виконання службових обов`язків під час розслідування кримінальної справи щодо слідчого Броварського РВ ГУ МВС в Київській області Піхотного М.Д. та начальника цього відділу ОСОБА_6 порушено дисциплінарне провадження. Хід слідства у справі взято під контроль (а.с. 23).

На звернення позивача Територіальне управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у м. Києві надано відповідь від 22.06.2006 № 02/1755/09-18, в якій зазначено, зокрема, що за повідомленням Броварської райдержадміністрації Київської області АТ «УІК «Приватна справа» було зареєстроване 30.08.1994 за юридичною адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Київська, 263. На запити Управління Комісії за вказаною юридичною адресою керівництво вказаного товариства відповідей не надавало.

Жодного випуску акцій АТ «УІК «Приватна справа» Управління корпоративних фінансів ДКЦПФР не проводило. Згідно з листом «Приватна справа» була зареєстрована 25.10.1994 року. При цьому випуск акцій товариством не реєструвався.

У зв`язку з наведеним, Управління Комісії звернулось до Управління розслідування правопорушень щодо вжиття необхідних заходів стосовно порушень товариством законодавства про цінні папери.

Броварським РВ МВС України в Київській області було порушено кримінальну справу № 57-720 по факту зловживань посадових осіб АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа». 21.05.1999 Слідчим управлінням МВС України в Київській області провадження слідства у відношенні АТ «УІК «Приватна справа» закрито за відсутністю складу злочину. Згідно з інформацією Броварського районного суду від 29.03.2002 № 2360 відновлено провадження слідства у кримінальній справі, порушеній по факту зловживань посадових осіб АТ «УІК «Приватна справа». Учасники товариства мають право подати свій цивільний позов безпосередньо до Слідчого відділу Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області щодо стягнення нанесених збитків.

На звернення ОСОБА_2 та інших щодо неналежного розслідування Слідчим відділом Броварського РВ ГУ МВС України в Київській області кримінальної справи № 57-720 надано відповідь Прокуратурою Київської області від 23.02.2006 № 04/2-878-02, в якій зазначено, зокрема, що за результатами досудового слідства вказана кримінальна справа неодноразово закривалася на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК України. Однак у зв`язку з неповнотою проведеного слідства постанови про закриття кримінальної справи скасовувалися як прокуратурою району, так і прокуратурою області. У справі надавалися письмові вказівки.

На звернення позивача Броварською міжрайонною прокуратурою надано відповідь від 30.04.2014 № 2593-вих, в якій зазначено, зокрема, що за результатами досудового слідства, 02.07.2012 року кримінальну справу № 57-720 направлено до Броварського міськрайонного суду для вирішення питання про її закриття у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Постановою Броварського міськрайонного суду від 01.08.2012 відмовлено у закритті вказаної кримінальної справи.

08.01.2013 відомості про вказану кримінальну справу внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100130000477 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 223-1 КК України (в редакції 2001 року). Процесуальні рішення не прийнято.

На звернення позивача Броварською міжрайонною прокуратурою надано відповідь від 11.11.2014 №5977-вих, в якій міститься аналогічний зміст відповіді від 30.04.2014 № 2593-вих. Також зазначено, що процесуальним керівником у кримінальному провадженні 12.11.2014 надано письмові вказівки.

На звернення ОСОБА_2 та інших щодо неналежного стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013100130000477 від 30.01.2013 та з інших питань Броварською міжрайонною прокуратурою надано відповідь від 24.07.2015 № 4247вих-15, в якій зазначено, що у зазначеному кримінальному провадженні начальником Слідчого відділу Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області 20.06.2015 прийнято рішення про закриття провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діяннях службових осіб АТ «Українська інвестиційна компанія «Приватна справа» складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 223-1 КК України.

24.07.2015 вказану постанову прокурором скасовано, а матеріали кримінального провадження повернуті начальнику Слідчого відділу Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області для організації досудового розслідування.

Висновком службового розслідування за листом Броварської місцевої прокуратури щодо усунення порушень кримінального процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження Слідчим відділом Броварського ВП ГУ НП в Київській області від 11.11.2016 вирішено вважати розгляд листа Броварської місцевої прокуратури щодо усунення порушень кримінального процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження вказаним відділом закінченим, а викладені в ньому факти такими, що знайшли своє підтвердження; направити матеріали до прокуратури Київської області для прийняття рішення в порядку ст. 214 КПК України; про результати перевірки поінформувати Броварську місцеву прокуратуру та прокуратуру Київської області; матеріали службового розслідування передати до канцелярії для приєднання до справи Слідчого управління.

На скаргу позивача, адресовану на «гарячу лінію» Національної поліції України 24.03.2025 щодо не належного розгляду працівниками Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Київській області скарги позивача від 09.01.2025 та можливе неналежне здійснення слідчими Броварського районного управління поліції ГУ НП в Київській області досудового розслідування в кримінальному провадженні №12013100130000477, а також інших питань вказаним органом надано відповідь від 23.04.2025 № 82878-2025, в якій зазначено, зокрема, що 10.01.2025 до ГУ НП в Київській області надійшла скарга позивача, адресовану на «гарячу лінію» Національної поліції 09.01.2025 щодо можливого неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013100130000, розпочатому 30.01.2023 працівниками Броварського РУП ГУ НП в Київській області, за результатами розгляду якої позивачу надано відповідь від 21.02.2025 № 34950-25.

Разом з цим, повідомлено про те, що Броварським районним відділом ГУ МВС України в Київській області розслідувалась кримінальна справа № 57-720, порушена 30.09.1997 за фактом неправомірних дій засновників АТ «УІК «Приватна справа», за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 143 (Шахрайство), 148-8 (Порушення порядку випуску (емісії) та обігу інших паперів) Кримінального кодексу України в редакції 1960 року.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України та положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.08.2012 № 69 (чинного до 21.06.2016), 30.01.2013 відомості за вказаним фактом внесено Слідчим відділом Броварського районного відділу Головного управління МВС України в Київській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань в кримінальному провадженні № 12013100130000477 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 223-1 КК України (Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску, цінних паперів).

23.03.2017 Броварською місцевою прокуратурою Київської області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017111130000068 за фактом вчинення шахрайських дій засновниками АТ «УІК «Приватна справа» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство).

29.04.2017 підслідність у кримінальному провадженні № 42017111130000068 визначено за Броварським відділом поліції ГУ НП в Київській області.

15.01.2018 кримінальні провадження № 12013100130000477 та № 42017111130000068 об`єднані прокурором в одне кримінальне провадження, якому присвоєно єдиний №12013100130000477. Одночасно з цим, проінформовано позивача про те, що 13.12.2022 на підставі п. 2 (Встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення) ч. 1 ст.284 (Закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи) КПК України в кримінальному провадженні прийнято рішення про закриття в частині вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 223-1 КК України (Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів). Крім цього повідомлено, що у вказаному кримінальному провадженні зміна кваліфікації кримінального правопорушення не проводилось, а внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у відповідності до Кримінального кодексу України в редакції від 2001 року.

На даний час Слідчим відділом Броварського РУП ГУ НП в Київській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 1201310013000077 від 30.01.2013, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство).

Також повідомлено, що в зазначеному кримінальному проваджені наявна цивільна позовна заява в копії на 15 арк. позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 2017 року (без зазначення дати та номеру) до держави Україна в особі ГУ НП в Київській області, адресованої до Броварського міськрайонного суду Київської області про бездіяльність органів слідства і відшкодування збитків, завданих кримінальними діями «невстановлених» правоохоронними органами осіб.

На скаргу позивача, яка надійшла від заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики Зінченко Г.І., щодо стану досудового розслідування у кримінальному провадженні, бездіяльності слідчих та інших питань надано відповідь Генерального прокурора України від 05.11.2019 № 041213-4127-19, в якій роз`яснено, що нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні забезпечують органи прокуратури Київської області.

У зв`язку з викладеним звернення направлено до прокуратури Київської області, якій доручено повідомити позивача про результати розгляду в установлений законом строк. Також роз`яснено, що згідно з вимогами ст.ст. 303-307 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються суддею місцевого суду за правилами судового розгляду.

26.04.2024 Бюро економічної безпеки на адресу Київської обласної прокуратури направило для розгляду в межах компетенції заяву позивача (вх. БЕБ № П-715/0.7 від 25.04.2024) щодо неналежного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013100130000477.

20.08.2025 Київська обласна прокуратура на адресу Броварської окружної прокуратури Київської області направила за належністю для розгляду в межах компетенцій звернення позивача з приводу стану досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також з інших питань. Автору звернення одночасно повідомлено, що копія звернення в частині можливого вчинення кримінального правопорушення працівниками органів поліції та прокуратури Київської області скеровано до Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві для організації перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 214 КПК України. Крім того, зазначено, що у разі незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого або прокурора під час досудового розслідування, сторони кримінального провадження мають право на оскарження їх до суду в порядку, передбаченому ст. ст. 303-306 КПК України.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 3 ч. 2. ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

Як передбачено ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ст. 1166 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на Державу Україна та/або орган державної влади.

Крім того, згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у виключних випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 вказаного Кодексу, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173-1174 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи позивача, в даному випадку, на необхідність застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки відповідно до ст.1 цього Закону, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно, під час розгляду справи такі обставини судом встановлені не були. Також щодо даних правовідносин відсутні й підстави для застосування положень ст. 1176 ЦК України.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.03.2020 у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 20.01.2021 у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в п. 5.9. та п. 5.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України. Позивач перебуває в статусі потерпілого у кримінальному провадженні, яке було розпочате за фактом вчинення злочину і досудове розслідування ще триває. При цьому, не встановлено елементи складу відповідного кримінального правопорушення, не з`ясовано, що стосовно позивача (у цій справі) саме вчинено злочин.

Як передбачено ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. 1177 ЦК України).

Відсутність спеціального закону, до якого містить відсилання у частині другій названої статті, не перешкоджає потерпілій від кримінального правопорушення особі звертатись до суд за захистом порушених прав, в тому числі, шляхом подання позову про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав та підставним, за умови встановлення факту вчинення відносно такої особи кримінального правопорушення. Відсутність закону є другорядною підставою для відмови від позову та істотно не впливає на вирішення цього спору. Лише факт визнання ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні не є підставою для компенсації шкоди на підставі положень частини другої статті 1177 ЦК України за відсутності встановленого у рамках кримінального провадження факту вчинення кримінального правопорушення відносно позивача.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 01.06.2022 у справі №757/59501/19-ц, зазначено, що резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 29.11.1985 № 40/34 затверджена Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. У статті 12 цієї Декларації встановлюються мінімальні стандарти та обсяг відповідальності соціально-правової держави в разі неможливості отримання відшкодування шкоди жертвами кримінальних правопорушень (злочинів).

Так, відповідно до статті 12 Декларації у тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи інших джерел, державі варто вчиняти заходи для надання фінансової компенсації: а) жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкодження чи суттєво підірвали своє фізичне чи психологічне здоров`я; b) сім`ям, зокрема утриманцям осіб, які вмерли чи стали фізично чи психічно недієздатними в результаті такої віктимізації.

Тож, за загальним правилом, нині не існує актів міжнародного права, в яких би було закріплено зобов`язання для усіх країн світу брати на себе обов`язок з відшкодування всім потерпілим шкоди, завданої вчиненням будь-яких кримінальних правопорушень (злочинів). Взяття на себе та виконання такого обов`язку правовою державою є реалізацією її соціальної функції, межі виконання якої мають корелюватися з економічними можливостями кожної конкретної країни.

Використовуючи термінологію згаданої Декларації, виконання такого обов`язку пов`язане з виплатою фінансової компенсації, а не відшкодуванням завданої шкоди (не з реституцією). Тобто виконання такого фінансового обов`язку не пов`язано з потребою встановлення правопорушення з боку держави, тобто у класичному вимірі не є цивільно-правовою відповідальністю. Верховний Суд дійшов переконання, що саме таким міркуванням й відповідає ідея та її конструкція, втілені у статті 1177 ЦК України. Верховний Суд наголошує на тому, що структура та зміст чинної статті 1177 ЦК України визначають, що, за загальним правилом, шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої саме її завдано. За частиною другою статті 1177 ЦК України обов`язок відшкодування шкоди не може розглядатися як відповідальність за кримінальні правопорушення (злочини), вчинені агентами держави (її органами та посадовими особами під час виконання владних повноважень).

За загальним правилом, держава не може визнаватися винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов`язку з відшкодування завданої злочинами шкоди. Відповідно до частини першої статті 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Для держави не є обов`язком з відшкодування шкоди, оскільки не пов`язується з вчиненням державою чи її органами (посадовими особами) будь-якого правопорушення, а є реалізацією її соціальної функції. Зважаючи на презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України) факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні повинні встановлюватися у порядку кримінального провадження. Суд в порядку цивільного провадження не має юрисдикційних повноважень встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення. Зважаючи на порядок кримінального провадження, встановлений КПК України, на стадії досудового розслідування вирок суду не постановляється. Отже, у фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від відповідного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває, відсутнє право на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України з огляду на те, що факт вчинення кримінального правопорушення належним чином не встановлений.

Водночас, факт кримінального правопорушення (злочину) може бути також встановлений й на стадії досудового розслідування у разі закриття кримінального провадження за статтею 284 КПК України з нереабілітуючих підстав постановами слідчого, дізнавача, прокурора. Факт вчинення відносно особи кримінального правопорушення може бути встановлений й ухвалою суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, якщо обставини, передбачені, зокрема, положеннями пунктів 4-8 частини першої статті 284 КПК України, виявляються під час судового провадження. Нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Отже, необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, а так само постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, або, і це є найголовнішим, встановлено самий факт вчинення стосовно потерпілої певного кримінального правопорушення.

За відсутності встановленого факту кримінального правопорушення встановити всі умови застосування частини другої статті 1177 ЦК України неможливо, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми не виникає.

Фізична особа, яка вважає себе потерпілою від певного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлені, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України.

Проте, така фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та посадових осіб окремо встановлені.

Також відповідні висновки викладені у постанові ОП ВС від 07.11.2022 у справі №757/59343/19-ц.

Як у позовній заяві, так і в судовому засіданні позивач зазначив, що відповідачем йому завдано матеріальної шкоди внаслідок того, що особи, які вчинили злочин і завдали йому матеріальну шкоду, не були знайдені правоохоронними органами, не притягнуті до відповідальності (досудове розслідуванні кримінального провадження ще триває), а тому держава повинна повернути йому привласнені шахраями кошти, його власність; відшкодування матеріальної шкоди є наслідком безуспішного розслідування кримінальної справи; повернення позивачу вкрадених шахраями належних йому коштів (інвестицій) через бездіяльність контролюючих органів та бездіяльність правоохоронних органів щодо розшуку шахраїв при розслідуванні кримінальної справи. Позивач вважає, що відповідач повинен йому відшкодувати 42000грн., у тому числі 1859грн. втрачені інвестиції в діяльності АТ, 2013,80грн. доходи, які б він міг отримати за звичайних обставин, 42000грн. матеріальне відшкодування, пеню за 30 років – 38728,00грн., судові витрати на підготовку позову до суду– 3272,00грн. у загальній сумі відшкодування матеріальної шкоди 42000грн.Слід зазначити, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Між тим, суд вважає, що позивачем не доведені обставини про те, що відповідачем відносно позивача були вчинені неправомірні дії, які стали причиною неможливості ним отримати доходи.

Пеня – це неустойка, яка розраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

При цьому, слід зазначити, що в даному випадку, відшкодування позивачу відповідачем пені не є можливим, оскільки пеня не нараховується на деліктні зобов`язання (зобов`язання з заподіяння шкоди). Пеня є різновидом неустойки і за своєю природою застосовується виключно до договірних зобов`язань за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Отже, доводи позивача є безпідставними, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність складу цивільно-правового правопорушення, зокрема протиправної бездіяльності (дій) Київської обласної прокуратури під час досудового розслідування та/чи під час здійснення нею процесуальної діяльності, а також завдання йому відповідачем матеріальної шкоди, відповідно до ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України, а тому у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на вище викладене. Крім того, за результатами розгляду справи суд не встановив й обставин про те, що позивачу завдано шкоди внаслідок кримінального правопорушення, досудове розслідування кримінального провадження за яким триває, а тому слід вважати, що у позивача не виникло право на позов із застосуванням ч. 2 ст.1177 ЦК України,

Відповідно не підлягають до задоволення й вимоги про стягнення судових витрат на підготовку матеріального позову до суду, як вказує позивач, у розмірі 3272,00грн., оскільки вони є безпідставними та не доведеними.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено та з огляду на положення п. 11 ч. 2 ст.3 Закону «України «Про судовий збір», за якими позивача звільнено від сплати судового збору та відповідно до ч. 7 ст.141 ЦПК України, в даному випадку, судові витрати (судовий збір) слід компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 141, 259, 268 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2; код ЄДРПОУ 02909996) про стягнення матеріальної шкоди (збитків), пені, - відмовити.

Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 04.11.2026.

Головуючий суддя С. М. Позарецька