Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №903/574/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Справа № 903/574/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Хабарова М.В.,

суддя Мамченко Ю.А.,

суддя Кульчій І.М.,

секретар судового засідання Щербак В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2026 у справі №903/574/26 (суддя Шум М.С., повне рішення складено 03.09.2026)

за позовом Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Литовезької сільської ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 366 772,29 грн

за участю:

прокурор - Ваколюк Ю.О.

представника позивача - не з`явились

представника відповідача - не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.09.2026 у справі №903/574/26 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Литовезької сільської ради шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 366 772,29 грн та на користь Волинської обласної прокуратури 4 401,28 грн сплаченого судового збору.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення суд першої інстанції, встановивши порушення відповідачем (постійним лісокористувачем) встановлених правил лісокористування, зокрема невжиття ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території, що спричинило завдання державі збитків, дійшов висновку про наявність складу правопорушення та підстав для стягнення шкоди у розмірі 366772,29 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на постійного лісокористувача, оскільки прокурором не зазначено, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача; які саме дії останній повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства, з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив; доказів невчинення таких дій відповідачем до суду також не надано.

Вважає, що саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що перелічені в ч.1 ст.86 Лісового кодексу України (однієї із яких є незаконна порубка), не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.

Крім того вказує, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс. Натомість працівниками ДП "Ліси України" було вжито всіх залежних від нього дій, спрямованих на організацію належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду лісгоспу (своєчасне виявлення та реагування на порушення, організація охорони згідно з нормативами, участь у слідчих діях).

Зазначає, що встановлення факту правопорушення, за умови дотримання лісокористувачем встановлених законом стандартів охорони лісу, не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків, а тому вважає відсутніми у діях відповідача елементу протиправності, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, як обов`язкового елементу покладення на особу відповідальності згідно ст.ст.68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідач також вважає, що у зв`язку з тим, що досудове розслідування триває і особа, яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлена, стягнення з ДП "Ліси України" шкоди, заподіяної незаконною рубкою лісу, є неправомірним.

Апелянт вказує про помилковість використання прокурором для визначення розміру шкоди, заподіяної невиконанням покладених на відповідача обов`язків, постанову Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", оскільки остання могла б бути використана лише у випадку вчинення незаконної порубки лісу самим відповідачем.

Зазначає також про недопустимість наданого прокурором доказу - висновку експерта від 11.06.2025, оскільки останній підготовлений не на замовлення учасника справи, не для подання для суду, а на підставі постанови слідчого СВ ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області майора поліції Собіпана Д.В. у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024030520000908 від 23.10.2024.

Крім того, вважає, що висновок експерта, який базується виключно на матеріалах кримінального провадження (без виходу на місцевість), є похідним доказом, що не містить верифікованих даних про стан лісових насаджень на момент вчинення правопорушення. Відсутність натурного обстеження позбавляє можливості перевірити об`єктивність вихідних даних, що закладені в основу розрахунку шкоди. Відтак, наявний у справі висновок експерта та його розрахунки не можуть вважатись належним та допустимим доказом у справі.

Апелянт також вказує про відсутність правових підстав для представлення прокурором інтересів держави в особі Литовезької сільської ради, оскільки останнім не доведено бездіяльність органу місцевого самоврядування та не надано доказів вчинення будь-яких заходів реагування з метою виявлення/усунення можливого неналежного виконання обов`язків Литовезькою сільською радою.

У відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, вказує, що визначальним у даній справі є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу, а не хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, як зазначає апелянт.

Тому, враховуючи, що відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки лісового фонду, на якій мала місце незаконна порубка, саме на нього покладається здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Зазначає, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев. Саме неналежне виконання працівниками ДСГП "Ліси України" встановлених законодавством обов`язків свідчить про причинно- наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев. Таке неналежне виконання ДСГП "Ліси України" своїх обов`язків з охорони лісу свідчить також про вину заподіювача шкоди. А тому, існують усі елементи складу цивільного правопорушення, вчиненого ДП "Ліси України", що свідчить про підставніть стягнення з останнього завданої шкоди.

Доводи апелянта про відсутність підстав для стягнення з нього шкоди, у зв`язку з триваючим досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12024030520000908 від 23.102024 та невстановленням винних осіб, прокурор вважає необґрунтованим, оскільки позовну заяву було подано не через невстановлення органом досудового розслідування осіб винних у незаконній рубці дерев, а саме внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача ДСГП "Ліси України", яким не забезпечено ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача.

Зазначає, що незалежно від того, чи здійснював лісокористувач незаконну порубку безпосередньо, чи допустив її внаслідок неналежної охорони лісу, розмір шкоди, завданої державі незаконним вирубуванням дерев, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Щодо висновку судового експерта, який міститься у матеріалах кримінального провадження №12024030520000908 від 23.10.2024, прокурор вказує, що останній є належним доказом, яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.

Крім того, звертає увагу, що ставлячи під сумнів подані Володимирською окружною прокуратурою докази (протокол огляду місця події від 23.10.2024 та "локальні акти, складені посадовими особами ДП "Ліси України"), відповідач не заперечує факту наявності незаконної порубки дерев на лісовій ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні, а має на меті ухилитися від цивільно-правової відповідальності у виді сплати збитків, завданих незаконною порубкою дерев.

Також вважає наявними підстави для здійснення прокурором представництва Литовезької сільської ради, оскільки дотримання ним порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та встановлення відсутності самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави, свідчать про наявність у прокурора підстав для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Литовезька сільська рада, у відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання 03.11.2026 з`явився прокурор, який надав свої пояснення щодо обставин справи та просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Литовезька сільська рада та Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

19.10.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням його представника Власюка А.О. у щорічній відпустці.

Розглядаючи подану заяву, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Апеляційний суд вказує, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, враховуючи, що на період відпустки Власова А.О. виконання його обов`язків покладено на провідного юрисконсульта сектору з загально правових питань та договірної роботи відділу юридичних та майнових питань - Солдатову А.В. (наказом №1196-вк від 16.10.2026), у відповідача була можливість забезпечити участь іншого представника при розгляді даної справи для захисту своїх прав.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Таким чином, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а також те, що правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відкладення розгляду справи та, відповідно, можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи Володимирською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12024030520000908 від 23.10.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1,4 ст. 246 Кримінального кодексу України за фактом незаконної порубки дерев різних порід в кількості 206 штук у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва філії "Володимир-Волинське ЛГ" ДСГП "Ліси України" (на даний час Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України").

У кримінальному провадженні слідчим СВ ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області, за участі майстра лісу Козіброди Ю.Б., 23.10.2024 проведено огляд місцевості - ділянки лісу за географічними координатами 50°37'10.8"N 24°14'00.4"E, поблизу с. Литовеж, у ході якого зафіксовано факт незаконної порубки 199 дерев, а саме: сироростучих дерев породи "вільха" - 195 шт, сироростуче дерево породи "берест" - 1 шт, сироростуче дерево породи "черешня" - 1 шт, сухостійних дерев породи "вільха" - 2 шт, діаметри яких занесено у додатки до протоколу огляду місцевості.

Актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 23.10.2024 також підтверджено факт вчиненого самовільної порубки у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва філії "Володимир-Волинське ЛГ" ДСГП "Ліси України" (на даний час Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України") 199 дерев: 197 сироростучих дерев породи "вільха" чорна, 1 сироростуче дерево породи "берест", 1 сироростуче дерево породи "черешня".

Згідно інформації Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 10.03.2025 № 3567/34.4-1-2025, наданої на вимогу слідчого у кримінальному провадженні, ділянка лісового масиву розташована у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" знаходяться в постійному користуванні підприємства, відноситься до лісогосподарської частини лісів зелених зон та не є об`єктом природно-заповідного фонду.

Відповідно до протоколу додаткового огляду місцевості від 10.02.2025 на території обслуговування Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" у кварталі 65 виділу 3 неподалік с. Литовеж, Литовезької територіальної громади Володимирського району Волинської області виявлено факт незаконної порубки 7 дерев породи вільха діаметрами 25 см, 21 см, 18 см, 21 см, 21 см, 20 см, 23 см.

У ході досудового розслідування кримінального провадження №12024030520000908 Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України на підставі постанови слідчого проведено судову інженерно-екологічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта від 11.06.2025 № СЕ-19/120-25/3079ФХЕД, відповідно до якого загальний розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев (199 дерев та 7 дерев) на лісовій ділянці у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", становить 366 772, 29 грн.

На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, осіб, які вчинили незаконну порубку 206 дерев, не встановлено, збитки, завдані державі в сумі 366 772,29 грн, не відшкодовано.

Враховуючи допущення протиправної бездіяльності відповідача (постійного лісокористувача) у вигляді невчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому земельній ділянці, прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Литовезької сільської ради, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Литовезької сільської ради Володимирська окружна прокуратура надіслала останній лист від 09.04.2026 №50/1-176 вих-26, в якому повідомила про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та просила надати інформацію чи вживались сільською радою заходи щодо стягнення такої шкоди, які заходи вживались, причини їх невжиття; чи планує Литовезька сільська рада звертатись до суду з метою стягнення із ДСГП "Ліси України" шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в розмірі 366 772,29 грн; чи не заперечує сільська рада проти вжиття заходів представницького характеру органами прокуратури.

У відповідь на вказаний лист, Литовезька сільська рада листом від 15.04.2026 №273 повідомила, що постійним лісокористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0721181800:05:000:0268 площею 29,0000 га, на якій було виявлено незаконну порубку 206 дерев є ДП ГП "Ліси України"; збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища до бюджету сільської ради не надходили; заходи щодо стягнення шкоди у судовому порядку сільською радою не вживалися.

Також Литовезька сільська рада вказала, що не заперечує проти вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру щодо стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Листом від 12.06.2026 Володимирською окружною прокуратурою повідомлено Литовезьку сільську раду про ініціювання пред`явлення позову до Господарського суду Волинської області в інтересах держави в особі Литовезької сільської ради до ДС ГП "Ліси України" про стягнення 366 772,29 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок вчинення незаконної порубки.

Обґрунтовуючи звернення з даним позовом до суду, прокурор вказав, що захист інтересів держави у випадках, що зачіпає бюджетні правовідносини, є основним пріоритетом роботи усіх без винятку органів, а порушення у сфері охорони навколишнього природного середовища є неприпустимими в умовах сьогодення. Вказує, що неналежне виконання обов`язків постійного лісокористувача, що спричинило шкоду в розмірі 366772, 29 грн, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку та для забезпечення національної безпеки України.

Надаючи оцінку наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави, у зв`язку із бездіяльністю органу, в інтересах якого він звертається до суду щодо захисту законних інтересів держави.

Апеляційний суд враховує, що Литовезька сільська рада була обізнана про необхідність захисту інтересів держави, мала час, можливість та відповідні повноваження для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, однак цим правом не скористалася, натомість фактично усунулася від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про її бездіяльність.

Поряд з цим, колегія суддів також звертає увагу, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивача та не є його альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Варто зазначити, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді Литовезької сільської ради про те, що останньою не вживались заходи представницького характеру та відсутність заперечень щодо вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природною середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з ст.16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

За приписами ч.1, 3 ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав, ДСГП "Ліси України" є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 0721181200:05:000:0268 площею 29 га, на якій здійснювалась незаконна вирубка дерев.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч.1 ст.86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачено, що завданнями контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є, зокрема, запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Апеляційним судом встановлено, що 23.10.2024 слідчим СВ ВП №1 (м.Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області у кримінальному провадженні №12024030520000908 за участі майстра лісу Козіброди Ю.Б. проведено огляд місцевості - ділянки лісу за географічними координатами 50°37'10.8"N 24°14'00.4"E, поблизу с. Литовеж, та зафіксовано факт незаконної порубки 199 дерев, а саме: сироростучих дерев породи "вільха" - 195 шт, сироростуче дерево породи "берест" - 1 шт, сироростуче дерево породи "черешня" - 1 шт, сухостійних дерев породи "вільха" - 2 шт, діаметри яких занесено у додатки до протоколу огляду місцевості.

Відповідно до протоколу додаткового огляду місцевості від 10.02.2025 на території обслуговування Павлівського лісництва Володимир Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" у кварталі 65 виділу 3 неподалік с. Литовеж, Литовезької територіальної громади Володимирського району Волинської області було виявлено факт незаконної порубки 7 дерев породи вільха діаметрами 25 см, 21 см, 18 см, 21 см, 21 см, 20 см, 23 см.

З метою встановлення збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні №12024030520000908 проведено судову інженерно-екологічну експертизу, за висновком №СЕ-19/120-25/3079ФХЕД від 11.06.2025 якої, розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 206 дерев (згідно протоколу огляду місцевості від 23.10.2024 та протоколу додаткового огляду місцевості від 10.02.2025) на лісовій ділянці у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", становить 366 772,29 грн.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №1665 від 30.09.2024 створено філію "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України".

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №1868 від 18.10.2024 припинено філію "Володимир-Волинське лісомисливське господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ВП 45030784) шляхом її закриття.

У результаті закриття вищевказаної філії усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до її правонаступника - філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України.

Згідно інформації Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 10.03.2025 № 3567/34.4-1-2025 ділянка лісового масиву розташована у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" знаходиться в постійному користуванні підприємства на підставі викопіювання із "Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Володимир-Волинське ЛМГ, Павлівське лісництво" 2013 року.

Відповідно до Статуту, який затверджений Державним агентством лісових ресурсів України від 21.06.2025 №206 (нова редакція), Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Ліси України" засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 та належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Згідно з п.3.1. Статуту ДП "Ліси України" створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Пунктами 3.2.2 - 3.2.4 Статуту визначено, що основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Таким чином, вищевказаним підтверджується, що земельна ділянка, на якій відбулася незаконна порубка дерев, перебуває у постійному користуванні ДП "Ліси України" на яке покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій філії території.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що забезпечення збереження та охорони лісів, зокрема шляхом запобігання незаконним порубкам дерев, належить до обов`язків постійних лісокористувачів.

Статтею 105 Лісового кодексу України передбачено види відповідальності за порушення лісового законодавства.

За положеннями ч.1 ст.107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Згідно з ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- протиправна поведінка особи, тобто невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. При цьому, остання може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує. Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності);

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Водночас, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.

Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд зазначає, що останніми підтверджується, що земельна ділянка на території кварталу у кварталі 65 виділу 3 перебуває в постійному користуванні ДСГП "Ліси України". Незаконна вирубка дерев здійснена на території Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України".

Колегією суддів встановлено, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст.ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконна порубка дерев.

Апеляційний суд зазначає, що для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев (схожий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Разом з тим, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №907/48/24, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісових насаджень є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв`язку.

Вина відповідача у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та ним не спростована, оскільки в силу положень Лісового кодексу України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.

Щодо твердження апелянта про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за завдану шкоду, колегія суддів зазначає, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених ст.16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування.

Колегія суддів враховує, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків. (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов`язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами.

Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за відповідачем, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Оцінюючи доводи апелянта про вжиття його працівниками всіх необхідних заходів для забезпечення охорони лісу, зокрема щодо виявлення фактів незаконної порубки та повідомлення про них відповідних органів, а також аргументи про те, що прокурором не конкретизовано жодної дії, яку відповідач не вчинив, але мав би вчинити для забезпечення належної охорони лісу, і про відсутність нормативно-правового акта, який визначав би перелік таких дій, колегія суддів зазначає, що саме по собі звернення відповідача до правоохоронних органів із повідомленням про виявлення факту незаконної порубки не може розцінюватися як належне виконання обов`язку із забезпечення охорони лісових насаджень.

Відповідно до положень Лісового кодексу України, на постійного лісокористувача покладено не лише обов`язок фіксувати факти порушень, а й забезпечувати комплекс превентивних і організаційних заходів, спрямованих на запобігання незаконним порубкам та іншим порушенням правил ведення лісового господарства.

Крім того, відсутність у законодавстві вичерпного переліку таких заходів не звільняє постійного лісокористувача від їх здійснення з урахуванням особливостей діяльності підприємства і положень його статуту. А тому, наведені апелянтом доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо неналежного виконання відповідачем покладених на нього обов`язків із охорони та захисту лісових насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у його постійному користуванні.

Виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів не є достатньою підставою для спростування вини постійного лісокористувача (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25).

Щодо тверджень апелянта про відсутність у нього вини за порушення лісового законодавства з підстав того, що лісокористувач несе відповідальність виключно у разі особистого вчинення незаконної рубки, а також посилання на триваюче досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024030520000908 від 23.10.2024, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вирішальним для покладення відповідальності є не встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев, а факт порушення постійним лісокористувачем обов`язків щодо належної охорони та захисту лісів на переданій йому у користування ділянці. Саме таке порушення створило умови для незаконної рубки та спричинило завдання державі шкоди.

Факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні не впливає на вирішення питання про цивільно-правову відповідальність відповідача та не звільняє його від обов`язку відшкодувати завдані збитки.

Відтак, саме постійний лісокористувач зобов`язаний забезпечувати охорону лісів, організувати систему внутрішнього контролю за станом лісових ресурсів та вживати ефективних заходів для запобігання незаконним рубкам та іншим порушенням лісового законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, вчиненого ДП "Ліси України", а саме: незаконної порубки дерев на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Щодо доводів апелянта про неналежність та недопустимість висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/120-25/3079ФХЕД від 11.06.2025, оскільки у ньому відсутнє зазначення, що він підготовлений на замовлення учасника справи та для подання до суду, натомість зазначено, що його підготовлено на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.98, ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Водночас, колегія суддів відзначає, що та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 450/3032/19, від 07.02.2024 у справі № 201/11458/20).

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі № 922/101/16, від 27.06.2018 у справі №907/651/17).

Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19, від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).

Колегія суддів зазначає, що висновок судової інженерно-екологічної експертизи №СЕ-19/120-25/3079ФХЕД від 11.06.2025 не є висновком, складеним на замовлення учасника справи, оскільки відповідну експертизу проведено в межах кримінального провадження кримінального провадження №12024030520000908 від 23.10.2024 та долучено її висновок до матеріалів кримінальної справи як доказ. Водночас вказана обставина не є підставою для визнання такого висновку недопустимим доказом у справі №903/574/26.

Як вбачається зі змісту вищевказаного висновку, експертом здійснено розрахунок розміру екологічного збитку (шкоди, завданої довкіллю), заподіяного внаслідок вирубки дерев на лісовій ділянці у кварталі 65 виділу 3 Павлівського лісництва Володимир-Волинського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", відповідно до протоколу огляду місцевості від 23.10.2024 (де виявлено та задокументовано факт незаконної порубки 199 дерев) та протоколу додаткового огляду місцевості від 10.02.2025 (де виявлено та задокументовано факт незаконної порубки 7 дерев), який становить становить 366772, 29 грн.

Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про природно-заповідний фонд".

Вказаною постановою затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, в тому числі незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Водночас варто зазначити, що постанова №665 встановлює нормативний механізм визначення розміру та грошової оцінки шкоди, заподіяної лісу, однак не визначає суб`єкта відповідальності та не встановлює кола осіб, які залежно від конкретних обставин справи мають нести цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду.

Відтак, враховуючи, що відповідач несе відповідальність за порушення лісового законодавства як постійний лісокористувач, вина якого полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної рубки на підвідомчій йому ділянці лісового фонду, колегія суддів вважає доводи апелянта про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності необґрунтованими.

Таким чином, сума збитків, встановлена у висновку експерта за результатом проведення судової інженерно-екологічної експертизи №СЕ-19/120-25/3079ФХЕД від 11.06.2025, який є належним, допустимим та достовірним доказом та яким підтверджено розмір заподіяної шкоди.

Оцінюючи доводи апелянта про неналежність висновку експерта, як доказу у справі у зв`язку з відсутністю у ньому відомостей щодо натурного обстеження експертом місця спричинення шкоди, апеляційний суд зазначає що відсутність особистого натурного обстеження експертом не перешкоджає врахуванню експертного висновку у сукупності з іншими матеріалами.

Висновки Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22, на які посилається апелянт, колегія суддів вважає не нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки Верховний Суд, при формуванні висновку щодо недоведеності розміру шкоди, зазначив, що за встановлених у справі обставин неможливо підтвердити належність розміру шкоди виключно на підставі наявного висновку експерта, який не містив відомостей щодо натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних даних, покладених в основу розрахунку. Зазначена правова позиція була зумовлена тим, що у відповідній справі судами не було встановлено наявності інших доказів, які б уможливлювали перевірку вихідних даних розрахунку, зокрема відомостей про зрубані дерева та даних щодо вимірювального пристрою, яким проводилися заміри, а відтак забезпечували б контроль щодо правильності проведених обчислень і дотримання методики визначення розміру шкоди.

Натомість, у матеріалах справи №903/574/26 наявні усі належні докази, якими підтверджено вихідні дані, необхідні для визначення розміру шкоди, зокрема: акт огляду місця вчинення порушення від 23.10.2024, протокол додаткового огляду місцевості від 10.02.2025, акт обміру пнів самовільної порубки, перелік діаметрів пнів. Сукупний зміст цих документів, містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає можливість встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою (схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25).

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість врахування висновку експерта № СЕ-19/120-25/3079ФХЕД від 11.06.2025, як допустимого доказу, у даній справі в сукупності з іншими доказами.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що жодних доказів, які спростовували б розмір збитків, визначений у висновку експерта, чи будь-якого свого (контр)розрахунку, що міг би поставити під сумнів наведені у матеріалах справи дані, або взагалі спростовували би факт наявності незаконної рубки дерев на території постійного лісокористування відповідача чи заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо, апелянтом не надано.

Відтак, заявлений до стягнення розмір збитків у сумі 366 772,29 грн апеляційний суд вважає обґрунтованим та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для його стягнення з відповідача.

У силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2026 у справі №903/574/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 01.09.2026 у справі №903/574/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "04" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Хабарова М.В.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Кульчій І.М.