Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №902/1168/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року Справа № 902/1168/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на ухвалу Господарський суд Вінницької області, постановлену 16.09.2026 суддею Маслієм І.В. у м. Вінниця (повний текст ухвали складено 16.09.2026)

у справі № 902/1168/26

за позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО"

до Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ"

про стягнення 11233,96 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" про стягнення 11 233,96 грн заборгованості за договором поставки № 32407622.120013 від 07.02.2025.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 провадження у справі № 902/1168/26 закрито; стягнуто з ПП "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на користь ПрАТ "СОЛДІ І КО" 2 662,40 грн витрат на сплату судового збору та 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу; видано наказ на виконання ухвали суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що після відкриття провадження у справі відповідачем погашено заборгованість у розмірі 11 233,96 грн, яка становила предмет позовних вимог, що свідчить про припинення існування предмета спору та наявність підстав для закриття провадження у справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий господарський суд, пославшись на положення частини третьої статті 130 ГПК України, дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн, оскільки заявлені позовні вимоги були задоволені відповідачем після пред`явлення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив із того, що заявлений позивачем розмір таких витрат підтверджується матеріалами справи, а підстав для їх зменшення судом не встановлено.

Не погодившись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області про закриття провадження від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 в частині стягнення з ПП "Елеватормлинмонтаж" на користь ПрАТ "СОЛДІ І КО" 2 662,40 грн витрат на сплату судового збору та 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу; прийняти нове рішення, яким закрити провадження по справі та стягнути з ПП "Елеватормлинмонтаж" на користь ПрАТ "СОЛДІ І КО" 1 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу та повернути сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн з державного бюджету на користь ПрАТ "СОЛДІ І КО".

Апеляційну скаргу сформовано та надіслано в системі "Електронний суд" 18.09.2026.

Листом від 21.09.2026 справу витребувано у Господарського суду Вінницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26.

Водночас, відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п. 13 ч.1 ст. 255 ГПК України встановлено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

З огляду на незначну складність цієї справи та те, що відповідач не оскаржує ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі по суті, а не погоджується лише зі стягненням з останнього 2 662,40 грн витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи, що скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи з викликом сторін, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Північно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 в частині стягнення з нього 2 662,40 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та повернути позивачу з державного бюджету 2 662,40 грн судового збору.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення процесуального законодавства під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, апелянт посилається на положення частини четвертої статті 231 ГПК України, відповідно до яких у разі закриття провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з бюджету.

На переконання скаржника, за наявності підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору сплачений позивачем судовий збір підлягав поверненню з державного бюджету, а не стягненню з відповідача.

Крім того, скаржник не погоджується з покладенням на нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, вважаючи їх завищеними та неспівмірними зі складністю справи і ціною позову.

Відповідач також зазначає, що ним були подані заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, однак суд першої інстанції не врахував викладених у них доводів та безпідставно зазначив про відсутність клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення.

Позивач зазначає, що спір виник унаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, а погашення заборгованості відбулося лише після звернення до суду з позовом.

На переконання останнього, наведені обставини свідчать про правомірність застосування судом першої інстанції частини третьої статті 130 та частини дев`ятої статті 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що їх розмір підтверджено належними доказами, а доводи скаржника про неспівмірність витрат не обґрунтовані.

Позивач також наголошує, що внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов`язань був змушений звернутися за професійною правничою допомогою та понести відповідні витрати.

У зв`язку з викладеним позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, між Приватним акціонерним товариством "СОЛДІ І КО" та Приватним підприємством "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" виникли правовідносини з поставки товару на підставі договору № 32407622.120013 від 07.02.2025.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за вказаним договором позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення 11 233,96 грн заборгованості.

Ухвалою суду від 31.08.2026 відкрито провадження у справі № 902/1168/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

08.09.2026 від представника відповідача до суду надійшла заява про закриття провадження у справі (т. 1, а.с. 28-30).

11.09.2026 до суду від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить суд закрити провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору та вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України. Також у клопотанні позивач просить суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу (т. 1, а.с. 31-32).

15.09.2026 від представника позивача надійшла заява про залишення без задоволення заперечень відповідача про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (т. 1, а.с. 34-36).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 провадження у справі № 902/1168/26 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Цією ж ухвалою вирішено питання щодо розподілу судових витрат, зокрема стягнуто з відповідача на користь позивача 2 662,40 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

16.09.2026 від представника відповідача до Господарського суду Вінницької області надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат (т. 1, а.с. 41-44).

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Насамперед необхідно зазначити, що предметом апеляційного перегляду у цій справі є виключно законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 в частині розподілу судових витрат.

Відтак, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору учасниками справи не оскаржується, а тому правомірність закриття провадження не є предметом апеляційного перегляду.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, безпідставно поклав на нього витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн, оскільки відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" зазначена сума підлягала поверненню позивачу з державного бюджету.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України "Про судовий збір".

Частиною 3 ст. 130 ГПК України передбачено, що якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Суд першої інстанції, застосувавши вказану норму, виходив з того, що позивач не підтримав своїх вимог унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову. Проте, колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору є формою закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення по суті спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент його виникнення та припинив існування в процесі розгляду справи. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відсутність предмета спору у справі означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

У цій справі предметом позову Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" до Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" була вимога про стягнення 11 233,96 грн заборгованості за договором поставки № 32407622.120013 від 07.02.2025.

Як встановлено судом першої інстанції, після відкриття провадження у справі відповідачем погашено заборгованість, яка становила предмет позовних вимог, у зв`язку з чим провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Отже, спір по суті судом першої інстанції не вирішувався, а провадження у справі закінчено постановленням ухвали про його закриття.

За таких обставин вирішення питання щодо судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, має здійснюватися з урахуванням спеціальних положень Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктами 2-5 частини першої цієї статті, судовий збір повертається повністю.

Таким чином, зазначена норма Закону є спеціальною щодо загальних положень господарського процесуального законодавства про розподіл судових витрат, оскільки безпосередньо врегульовує порядок повернення саме судового збору як одного з видів судових витрат у разі закриття провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що положення частини третьої статті 130 ГПК України визначають порядок компенсації понесених позивачем судових витрат у випадку, коли останній не підтримує своїх вимог унаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову. Водночас застосування зазначеної норми не усуває необхідності врахування спеціальних положень Закону України "Про судовий збір", якими безпосередньо передбачено повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету в разі закриття провадження у справі.

При цьому можливість відшкодування позивачу інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, не є тотожною вирішенню питання про повернення судового збору, порядок якого окремо врегульований Законом України "Про судовий збір".

Колегія суддів також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2026 у справі № 910/10202/24, відповідно до яких у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, а тому судовий збір за такими вимогами не може бути покладений на відповідача та підлягає поверненню особі, яка його сплатила, з Державного бюджету України відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Отже, у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору підлягають застосуванню спеціальні положення Закону України "Про судовий збір", які передбачають повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету за клопотанням особи, яка його сплатила.

У цій справі провадження закрито не у зв`язку з відмовою позивача від позову, а на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору внаслідок погашення відповідачем заявленої до стягнення заборгованості після відкриття провадження у справі.

Відтак, передбачений пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" виняток щодо неповернення судового збору в разі закриття провадження у зв`язку з відмовою позивача від позову на спірні правовідносини не поширюється.

Колегія суддів також враховує, що 11.09.2026 до Господарського суду Вінницької області надійшла заява Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" від 10.09.2026 про закриття провадження у справі, у пункті 2 прохальної частини якої позивач просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до частини третьої статті 130 ГПК України у зв`язку зі сплатою позовних вимог відповідачем після звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи зміст зазначеної заяви, колегія суддів зазначає, що позивач порушив питання саме про розподіл судових витрат між сторонами за правилами господарського процесуального законодавства, тоді як окремого клопотання про повернення сплаченого судового збору з Державного бюджету України відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не заявив.

Водночас повернення судового збору з державного бюджету та покладення відповідних витрат на іншу сторону спору є різними за своєю правовою природою процесуальними механізмами, підстави та порядок застосування яких визначаються відповідними положеннями законодавства.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" прямо передбачено, що повернення сплаченої суми судового збору у разі закриття провадження у справі здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила.

Отже, наявність передбаченої законом підстави для повернення судового збору сама по собі не є достатньою для вирішення судом питання про його повернення з державного бюджету за відсутності відповідного клопотання платника.

Враховуючи, що Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" із клопотанням про повернення судового збору з Державного бюджету України не зверталося, а відповідне прохання в апеляційній скарзі заявлено відповідачем, який не є особою, що сплатила судовий збір за подання позовної заяви, колегія суддів не вбачає правових підстав для вирішення питання про повернення позивачу судового збору в межах цього апеляційного перегляду.

Разом із тим, відсутність відповідного клопотання позивача не свідчить про правомірність покладення судом першої інстанції витрат зі сплати судового збору на відповідача, оскільки порядок повернення такого збору у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору врегульовано спеціальними положеннями Закону України "Про судовий збір".

За таких обставин колегія суддів виснує, що суд першої інстанції, стягнувши з Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" 2 662,40 грн судового збору, неправильно застосував положення процесуального законодавства, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала в зазначеній частині підлягає скасуванню.

Водночас колегія суддів звертує увагу, що невирішення питання про повернення судового збору з державного бюджету в межах цього апеляційного провадження не позбавляє Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" права звернутися до суду першої інстанції з відповідним клопотанням у порядку, передбаченому пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправомірного покладення на відповідача 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору є обґрунтованими, а оскаржувана ухвала в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник також не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з нього на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх завищений розмір та неспівмірність зі складністю справи і ціною позову. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував подані ним заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, у яких висловлено незгоду із заявленим розміром витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Частиною п`ятою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому відповідно до частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Водночас особливості розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі врегульовано статтею 130 ГПК України.

Так, відповідно до частини третьої зазначеної статті, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що відповідачем погашено заборгованість, яка становила предмет позовних вимог, після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі.

Отже, припинення предмета спору відбулося внаслідок задоволення відповідачем заявлених позовних вимог після пред`явлення позову, що зумовлює можливість застосування положень частини третьої статті 130 ГПК України при вирішенні питання про компенсацію позивачу витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2026 до Господарського суду Вінницької області надійшла заява Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" від 10.09.2026 про закриття провадження у справі, у якій позивач, серед іншого, просив стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення зазначених витрат ще разом із позовною заявою позивачем надано договір про надання правової допомоги від 11.01.2019 № 23162981, укладений між Приватним акціонерним товариством "СОЛДІ І КО" та адвокатом Погорільцем Романом Васильовичем, додатковий договір від 21.08.2026 № 32407622, акт наданої правової допомоги від 24.08.2026 та платіжну інструкцію від 24.08.2026 № 4452.

Зі змісту додаткового договору від 21.08.2026 № 32407622 вбачається, що сторони погодили порядок оплати правничої допомоги, пов`язаної з представництвом інтересів Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" у господарській справі за позовом до Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" про стягнення заборгованості за договором поставки № 32407622.120013 від 07.02.2025.

Зокрема, пунктом 3 зазначеного додаткового договору визначено, що вартість послуг адвоката зі складання та подання позовної заяви, включаючи аналіз матеріалів справи, наданих клієнтом документів, надання консультацій та формування правової позиції, становить 10 000,00 грн без ПДВ.

Отже, сторони договору погодили фіксований розмір гонорару за визначений обсяг правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою та поданням позовної заяви.

Факт оплати зазначених послуг підтверджується платіжною інструкцією від 24.08.2026 № 4452, відповідно до якої Приватним акціонерним товариством "СОЛДІ І КО" перераховано адвокату Погорільцю Р.В. 10 000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором від 11.01.2019 № 23162981 та рахунком від 21.08.2026 № 32407622.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність договірних правовідносин між позивачем та адвокатом, погодження вартості правничої допомоги, пов`язаної з підготовкою позову, а також фактичну оплату відповідних послуг.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги, що відповідні послуги були пов`язані з підготовкою позовної заяви, яка стала підставою для відкриття провадження у справі, а необхідність звернення позивача до суду була зумовлена невиконанням відповідачем грошового зобов`язання до пред`явлення позову.

При цьому подальше погашення відповідачем заборгованості після відкриття провадження у справі не свідчить про відсутність необхідності в наданні позивачу правничої допомоги на стадії підготовки та пред`явлення позову й саме по собі не є підставою для відмови у компенсації відповідних витрат.

Щодо доводів апелянта про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує, що сам по собі факт перевищення або наближення суми таких витрат до ціни позову не є безумовною підставою для їх зменшення.

Колегія суддів враховує, що, заперечуючи проти стягнення 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, скаржник просить зменшити їх розмір до 1 000,00 грн, однак саме по собі посилання на завищеність заявлених витрат та незначну ціну позову без належного обґрунтування їх неспівмірності не є достатньою підставою для зміни визначеного судом першої інстанції розміру компенсації.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції заперечень відповідача на заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2026 до Господарського суду Вінницької області надійшла заява Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" від 10.09.2026, у якій позивач, серед іншого, просив стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

15.09.2026 до суду першої інстанції від представника позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача щодо розподілу судових витрат, у якій позивач наполягав на обґрунтованості заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас заперечення відповідача на заяву позивача про розподіл судових витрат, датовані 14.09.2026, фактично надійшли до Господарського суду Вінницької області лише 16.09.2026 о 17:29.

Натомість оскаржувану ухвалу Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 постановлено о 15:18 цього ж дня.

Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи витягом з автоматизованої системи документообігу Господарського суду Вінницької області (т. 1, а. с. 44а).

Отже, на момент постановлення оскаржуваної ухвали заперечення відповідача на заяву про розподіл судових витрат до суду першої інстанції ще не надійшли, а відтак об`єктивно не могли бути досліджені та враховані судом під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Та обставина, що до постановлення ухвали судом першої інстанції було отримано відповідь позивача на відповідні заперечення, не спростовує встановленого матеріалами справи часу фактичного надходження самих заперечень відповідача та не свідчить про їх наявність у розпорядженні суду на момент ухвалення судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що судове рішення ухвалюється на підставі матеріалів, які були наявні у суду на момент його постановлення, з урахуванням встановлених процесуальним законом правил подання та дослідження доказів і процесуальних документів.

Відповідно, на суд першої інстанції не може бути покладено обов`язок надати оцінку процесуальному документу, який надійшов після постановлення судового рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права, не надавши оцінки запереченням відповідача, які надійшли до суду після постановлення оскаржуваної ухвали.

Відтак доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції заперечень відповідача на заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржувану ухвалу в частині розподілу судових витрат, допустив неправильне застосування норм процесуального права, а саме: застосував ч. 3 ст. 130, яка не підлягала застосуванню у випадку закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, та не застосував п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", який прямо регулює порядок повернення судового збору у разі закриття провадження у справі (крім випадку відмови позивача від позову, якої в даній справі не було). Суд першої інстанції, посилаючись на ч. 9 ст. 129 ГПК України, не врахував, що ця норма застосовується виключно при вирішенні спору по суті, тоді як закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду без прийняття судового рішення, а тому результат вирішення спору відсутній, що унеможливлює розподіл судових витрат за правилами ст. 129 цього Кодексу. Натомість належним правовим регулюванням у даному випадку є п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", який передбачає повернення судового збору позивачу з державного бюджету в повному обсязі, а не стягнення його частини з відповідача.

У зв`язку із цим висновок місцевого господарського суду про стягнення з Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" 2 662,40 грн судового збору є помилковим.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 - скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 662,40 грн судового збору.

В іншій оскаржуваній частині ухвала Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" заявило про понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн, на підтвердження яких надало відповідні докази.

Зокрема, до відзиву долучено договір про надання правової допомоги від 11.01.2019 № 23162981, додатковий договір від 13.10.2026 № 32407622.1, акт наданої правової допомоги від 13.10.2026, платіжну інструкцію від 13.10.2026 № 5646 на суму 5 000,00 грн та ордер на надання правничої допомоги.

Із зазначених документів убачається, що сторони погодили вартість послуг адвоката зі складання та подання відзиву на апеляційну скаргу, включаючи аналіз матеріалів справи, наданих клієнтом документів, формування правової позиції та надання відповідних консультацій, у розмірі 5 000,00 грн.

Надання відповідних послуг підтверджується актом від 13.10.2026, а їх оплата - платіжною інструкцією від 13.10.2026 № 5646.

Отже, позивачем належними доказами підтверджено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

Водночас колегія суддів зазначає, що встановлення факту понесення стороною витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для покладення їх у повному обсязі на іншу сторону.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін, а також інші передбачені зазначеною нормою обставини.

Колегія суддів враховує, що предметом апеляційного перегляду у цій справі було виключно питання щодо правомірності покладення на відповідача 2 662,40 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору та залишення її без змін у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, правова позиція позивача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, знайшла своє підтвердження в частині заперечень проти перегляду розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи результат апеляційного перегляду, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, предмет апеляційного оскарження, а також критерії обґрунтованості, розумності та пропорційності судових витрат, колегія суддів вважає, що покладення на відповідача всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу не відповідатиме результату апеляційного перегляду.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 000,00 грн, який є обґрунтованим та співмірним з обсягом наданих послуг і результатом апеляційного перегляду.

У решті заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 скасувати в частині стягнення з Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій оскаржуваній частині ухвалу Господарського суду Вінницької області від 16.09.2026 у справі № 902/1168/26 залишити без змін.

4. Стягнути з Приватного підприємства "ЕЛЕВАТОРМЛИНМОНТАЖ" (21022, м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського, буд. 44, код ЄДРПОУ 32407622) на користь Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, код ЄДРПОУ 23162981) 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Вінницької області видати наказ.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені ст. 286-289 ГПК України.

7. Справу № 902/1168/26 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.