Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №903/520/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: кредитування, з них

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №903/520/26

Суддя: Кульчій І.М.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Справа № 903/520/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Хабарова М.В.

секретар судового засідання Муляр О.М.

за участю представників сторін:

позивача - Трун О.В. (в режимі відеоконференції);

відповідача - 1 - Левченко А.О. (в режимі відеоконференції);

відповідача - 2 - Антоненко К.Ю. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс-Схід" на рішення Господарського суду Волинської області від 31 серпня 2026 року (повний текст складено 10.09.2026) у справі №903/520/26 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірбіс-Схід".

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Валеріон Глобал"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ібріс-Схід" (далі - ТОВ "Ірбіс-Схід", позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал" (далі - ТОВ "ФК "Фінуніверсал", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеріон Глобал" (далі - ТОВ "Валеріон Глобал", відповідач-2) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024, укладеного між ТОВ "ФК "Фінуніверсал" та ТОВ "Валеріон Глобал".

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 21.06.2026, обґрунтовані тим, що договір відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024, на думку позивача, є фраудаторним та укладений на шкоду кредиторам ТОВ "Краснолиманське".

Позивач посилається на пов`язаність первісного кредитора - ТОВ "ФК "Фінуніверсал" - із боржником через спільних засновника та кінцевого бенефіціарного власника, непропорційно низьку ціну відступлення вимоги у розмірі 606 442 483,70 грн та відсутність підтвердження повного розрахунку за договором. Стверджує, що відступлення вимоги дозволило обійти обмеження щодо права вирішального голосу заінтересованих кредиторів та забезпечило ТОВ "Валеріон Глобал" право такого голосу у справі про банкрутство №905/169/25.

Крім того, позивач вважає, що відступлення кредитної вимоги ТОВ "Валеріон Глобал", яке не має статусу банку або фінансової установи, суперечить частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України, що є підставою для визнання спірного договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Порушення своїх прав як конкурсного кредитора позивач пов`язує з визнанням на підставі спірного договору грошових вимог ТОВ "Валеріон Глобал" та включенням їх до реєстру вимог кредиторів боржника.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Волинської області від 31 серпня 2026 року у справі №903/520/26 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс-Схід" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінуніверсал", відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Валеріон Глобал" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання спірного договору фраудаторним, оскільки його укладено між первісним і новим кредиторами, а боржник не є його стороною, і предметом відчуження є право вимоги кредитора, а не майно боржника. Доводи позивача щодо непропорційно низької ціни відступлення суд також не взяв до уваги, зазначивши, що за цією ціною відчужувалося право вимоги кредитора, а не майно боржника.

Щодо відсутності у ТОВ "Валеріон Глобал" статусу фінансової установи суд зазначив, що спірний договір передбачає передачу існуючого права вимоги, а не надання кредиту чи іншої фінансової послуги. Установивши відсутність законодавчої заборони на таке відступлення та врахувавши відповідні умови кредитного договору, суд дійшов висновку про недоведеність порушень вимог законодавства при укладенні спірного правочину.

Водночас суд відхилив заперечення відповідачів щодо неефективності обраного способу захисту, визнавши, що позивач як кредитор, який не є стороною договору, вправі вимагати визнання фраудаторного правочину недійсним без заявлення вимоги про реституцію.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Ірбіс-Схід" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Також скаржник просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 22.07.2026 у частині відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів та витребувати у ТОВ "Валеріон Глобал" і ТОВ "ФК "Фінуніверсал" документи, що підтверджують оплату за договором відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 у розмірі 8 690 000 грн, зокрема банківські виписки та платіжні інструкції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає помилковим висновок суду про відсутність ознак фраудаторності спірного договору через те, що боржник не є його стороною. Стверджує, що відступлення права вимоги було спрямоване на обхід обмежень щодо права вирішального голосу заінтересованих кредиторів та створення привілейованого становища ТОВ "Валеріон Глобал" у справі про банкрутство ТОВ "Краснолиманське".

При цьому посилається на перебування первісного кредитора та боржника під спільним контролем протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство, непропорційно низьку ціну відступлення вимоги та відсутність підтвердження повного розрахунку за договором.

Крім того, скаржник зазначає, що набуття вимоги ТОВ "Валеріон Глобал", яке не має статусу банку або фінансової установи, суперечить частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України, а суд безпідставно не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №206/4841/20. Наголошує, що дійсність спірного договору не була предметом розгляду у справі про банкрутство, а визнання на його підставі грошових вимог нового кредитора порушує його права як конкурсного кредитора.

У частині оскарження ухвали від 22.07.2026 скаржник посилається на безпідставну відмову судом першої інстанції у витребуванні документів щодо оплати за спірним договором, необхідних, на його думку, для перевірки реальної економічної мети правочину.

Також в апеляційній скарзі ТОВ "Ірбіс-Схід" просить витребувати у ТОВ "Валеріон Глобал" та ТОВ "ФК "Фінуніверсал" документи, що підтверджують оплату за договором відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 у розмірі 8 690 000 грн, зокрема банківські виписки та платіжні інструкції.

Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу вважають оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, представник ТОВ "ФК "Фінуніверсал" у відзиві на апеляційну скаргу просить суд визнати подання ТОВ "Ірбіс-Схід" клопотання про витребування доказів зловживанням процесуальними правами та залишити його без розгляду на підставі частини третьої статті 43 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2026 для розгляду справи №903/520/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Мамченко Ю.А., Хабарова Ю.А.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс-Схід” на рішення Господарського суду Волинської області від 31 серпня 2026 року у справі №903/520/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20 жовтня 2026 року о 14:15 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 03 листопада 2026 року о 16:00 год.

У судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.

Заяви та клопотання

Щодо клопотання ТОВ "Ірбіс-Схід" про витребування документів на підтвердження оплати за договором відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 у розмірі 8 690 000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається, клопотання обґрунтоване відсутністю у позивача доступу до документів щодо розрахунків між відповідачами та необхідністю перевірки фактичної оплати й реальної економічної мети спірного договору. Заявник зазначає, що в матеріалах справи про банкрутство наявна лише платіжна інструкція №295 від 21.03.2025 на суму 305 000 грн, а відповідне клопотання суд першої інстанції, на його думку, безпідставно залишив без задоволення ухвалою від 22.07.2026.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування судом. Частина друга цієї статті покладає на заявника обов`язок зазначити обставини, які можуть підтвердити запитувані докази, або аргументи, які вони можуть спростувати, підстави перебування доказів у відповідної особи, заходи, вжиті для їх самостійного отримання, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання доказів.

Отже, витребування доказів судом допускається за умови належного обґрунтування відповідного клопотання, зокрема наведення причин неможливості самостійного отримання та подання заявником запитуваних доказів. При цьому положення частини другої статті 81 ГПК України передбачають обов`язкове зазначення як заходів, ужитих для самостійного отримання доказів, із підтвердженням їх учинення, так і причин неможливості такого отримання. Якщо заявник не вживав заходів для їх отримання, він повинен пояснити обставини, які унеможливлювали або об`єктивно виключали результативність таких заходів. Самого посилання на перебування документів у іншої особи недостатньо, оскільки ця обставина визначає володільця доказів, але не розкриває причин неможливості їх самостійного отримання.

Запитувані позивачем документи стосуються розрахунків між відповідачами за спірним договором. Позивач пояснює необхідність їх отримання перевіркою фактичної оплати та доводів відповідачів щодо економічної мети правочину. Таким чином, заявник визначив обставини, для встановлення яких просить витребувати документи.

Водночас позивач зазначив, що в матеріалах справи про банкрутство ТОВ «Краснолиманське» №905/169/25 міститься лише платіжна інструкція №295 від 21 березня 2025 року, яку він самостійно надав разом із позовною заявою. Неможливість самостійного отримання інших документів заявник обґрунтовує загальним посиланням на відсутність доступу до інформації про розрахунки між відповідачами, а також на встановлений законодавством режим банківської таємниці. Однак саме по собі посилання на зазначені обставини не свідчать про вжиття позивачем заходів для отримання відповідних документів, не є достатнім обґрунтуванням неможливості самостійного подання таких доказів. Зокрема, заявник не зазначив, чи звертався до осіб, у володінні яких перебувають відповідні документи, з вимогою про їх надання, не подав доказів такого звернення та не навів обставин, які б підтверджували безрезультатність або об`єктивну неможливість вжиття таких заходів. Отже, наведені заявником доводи не дають підстав для висновку про наявність об`єктивних перешкод у самостійному отриманні запитуваних доказів, які б зумовлювали необхідність їх витребування судом.

Посилання на попереднє подання клопотання до суду першої інстанції підтверджує вчинення відповідної процесуальної дії, проте не замінює обґрунтування причин неможливості самостійного отримання доказів. В апеляційному клопотанні зазначеного недоліку не усунуто.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що заявником не виконано вимог частини другої статті 81 ГПК України щодо обґрунтування неможливості самостійного отримання запитуваних документів, у зв`язку із чим клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо викладеного у відзиві клопотання ТОВ "ФК "Фінуніверсал" про визнання подання ТОВ "Ірбіс-Схід" клопотання про витребування доказів зловживанням процесуальними правами та залишення його без розгляду, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 3 та 5 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи вправі подавати заяви та клопотання, наводити свої доводи й заперечення, а також оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Водночас частина перша статті 43 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їхніх представників обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами та забороняє зловживання ними.

За частиною другою статті 43 ГПК України суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, які за конкретних обставин суперечать завданню господарського судочинства. Зокрема, пункт 1 цієї частини охоплює повторне порушення вже вирішеного судом питання за відсутності інших підстав або нових обставин, а також аналогічні дії, спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Частина третя статті 43 ГПК України передбачає можливість залишення клопотання без розгляду або його повернення, якщо його подання визнано зловживанням процесуальними правами. Отже, застосування цих наслідків потребує встановлення конкретних обставин, які свідчать про недобросовісне використання відповідного процесуального права.

Обґрунтовуючи своє клопотання, ТОВ "ФК "Фінуніверсал" посилається на суперечливість поведінки позивача, який під час розгляду справи судом першої інстанції просив відкласти розгляд для усунення недоліків клопотання про витребування доказів, а в апеляційній скарзі стверджує, що це клопотання відповідало вимогам процесуального закону.

Однак звернення із проханням надати можливість уточнити або доповнити клопотання саме по собі не означає визнання обґрунтованості всіх мотивів подальшої відмови в його задоволенні та не позбавляє учасника справи права заперечувати проти відповідної ухвали. Відмінність між зазначеними процесуальними позиціями без установлення інших обставин не є достатньою для висновку про зловживання процесуальними правами.

Так само звернення до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування доказів у поєднанні із запереченнями проти відмови суду першої інстанції в його задоволенні не може автоматично розцінюватися як повторне порушення вже вирішеного питання з метою затягування розгляду справи. У цьому випадку заявник обґрунтовує необхідність отримання доказів та оспорює мотиви попередньої відмови в межах апеляційного перегляду.

Недостатність такого обґрунтування може бути підставою для відмови у витребуванні доказів, проте сама по собі не свідчить про недобросовісність заявника. Наведені ТОВ "ФК "Фінуніверсал" доводи не підтверджують спрямованості дій позивача на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів не встановила підстав для застосування частини третьої статті 43 ГПК України, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання ТОВ "ФК "Фінуніверсал" про визнання подання ТОВ "Ірбіс-Схід" клопотання про витребування доказів зловживанням процесуальними правами та залишення його без розгляду слід відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається з матеріалів справи, 12.09.2024 між ТОВ "ФК "Фінуніверсал" як первісним кредитором та ТОВ "Валеріон Глобал" як новим кредитором укладено договір відступлення права вимоги №120924 (далі - договір), згідно пункту 1 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредиторові і став кредитором за договірними зобов`язанням: договір №06122023-18 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, від 06.12.2023 у розмірі 606442483,70 грн, укладеним між первісним кредитором і Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське" (код за ЄДРПОУ 32281519) - далі боржник.

За цим договором новий кредитор частково набув право вимоги до боржника про сплату ним грошових коштів за договором №06122023-18 від 06.12.2023 у розмірі - 606442483,70 грн. Право вимоги до боржника підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків на 12.09.2024р. до договору №06122023-18 від 06.12.2023р. (пункт 2 договору).

До нового кредитора перейшло зазначене в пункті 2 цього договору право вимоги первісного кредитора на загальну суму 606 442 483,70, в повному обсязі та на умовах, що існували на момент підписання договору.

Сума грошових коштів за відступлене право вимоги, яку новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору, складає 8 995 000,00 (пункти 3, 4 договору).

Протягом 1 місяця з моменту завершення перевірки, але не пізніше 31 березня 2025 року новий кредитор зобов`язується сплатити на користь первісного кредитора перший платіж у сумі - 305 000,00 грн. У випадку нездійснення вказаного платежу договір вважається розірваним, а відступлене право вимоги таким, що повернулося первісному кредитору 31 березня 2025 року (пункт 5.2 договору).

Залишок оплати в сумі 8 690 000,00 грн. підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора перші дев`ять місяців сплачується рівними щомісячними платежами у сумі 890 000,00 грн. кожний, останній десятий розрахунковий місяць сума платежу складає 680 000,00 грн., які сплачуються не пізніше останнього числа відповідного місяця згідно з графіком (пункт 5.3 договору).

Право вимоги, відступлене новому кредитору, підтверджується договором №06122023-18 від 06.12.2023 та актом звіряння взаємних розрахунків станом на 12.09.2024, зазначеними в пункті 2 цього договору (пункт 6 договору).

Відповідно до пункту 7 договору до нового кредитора також перейшли всі права, які забезпечують виконання обов`язків боржника.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 відкрито провадження у справі №905/169/25 про банкрутство ТОВ "Краснолиманське".

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.11.2025 у справі №905/169/25 визнано грошові вимоги ТОВ "Валеріон Глобал" до ТОВ "Краснолиманське" в розмірі 743218710,30 грн боргу. Визнаючи зазначені грошові вимоги, суд першої інстанції врахував в тому числі заборгованість за договором відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 у розмірі 606 442 483,70 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.03.2026 у справі №905/169/25 за результатами попереднього засідання визнано конкурсними кредиторами ТОВ "Краснолиманське", зокрема, ТОВ "Валеріон Глобал" із грошовими вимогами в розмірі 743218710,30 грн та ТОВ "Ірбіс-Схід" із грошовими вимогами в розмірі 2 431 285,95 грн.

Позивач вважає, що укладення спірного договору відступлення права вимоги та набуття ТОВ "Валеріон Глобал" статусу кредитора порушують його права й законні інтереси у процедурі банкрутства. На обґрунтування цієї позиції він посилається на відсутність у нового кредитора статусу фінансової установи, необхідного, на його думку, для набуття вимоги за кредитним договором.

Крім того, у заяві про зміну підстав позову ТОВ "Ірбіс-Схід" зазначає про фраудаторний характер правочину. За твердженням позивача, відступлення права вимоги спрямоване на обхід установлених Кодексом України з процедур банкрутства обмежень щодо участі заінтересованих кредиторів у голосуванні та забезпечення вирішального впливу нового кредитора на перебіг процедури банкрутства. Позивач також посилається на істотну різницю між розміром відступленої вимоги та ціною її придбання, а також відсутність підтвердження повного розрахунку за договором.

Вважаючи, що зазначені обставини свідчать про недійсність договору та порушення його прав як кредитора ТОВ "Краснолиманське", ТОВ "Ірбіс-Схід" звернулося до суду з позовом до ТОВ "ФК "Фінуніверсал" та ТОВ "Валеріон Глобал" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024.

Місцевий господарський суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак і відсутність правових підстав для їх задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Предметом спору у цій справі є вимога ТОВ "Ірбіс-Схід" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024, укладеного між ТОВ "ФК "Фінуніверсал" та ТОВ "Валеріон Глобал".

На обґрунтування позову ТОВ "Ірбіс-Схід" посилається на фраудаторний характер оспорюваного договору, стверджуючи, що відступлення права вимоги було спрямоване на обхід установлених законом обмежень щодо права вирішального голосу заінтересованого кредитора та створення для ТОВ "Валеріон Глобал" неправомірних переваг у процедурі банкрутства ТОВ "Краснолиманське". На підтвердження недобросовісної мети договору позивач також наводить обставини щодо низької ціни відступлення та відсутності доказів повної оплати переданої вимоги. Окремою підставою недійсності договору позивач визначає його суперечність статтям 512, 1054 ЦК України, оскільки ТОВ "Валеріон Глобал", не маючи статусу фінансової установи, на його думку, не могло набути право вимоги за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Відповідно до статей 13, 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Наявність відповідної обставини встановлюється шляхом зіставлення вірогідності доказів, поданих на її підтвердження та спростування. За правилами статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Отже, висновки щодо недобросовісної мети правочину мають ґрунтуватися на оцінці сукупності обставин його вчинення, а не окремих ознак, розглянутих поза їх взаємним зв`язком.

Колегія суддів виходить із того, що правова кваліфікація спірних відносин належить до повноважень суду. Тому посилання позивача на фраудаторність договору не обмежує оцінку заявлених підстав позову лише перевіркою факту відчуження майна боржника. Суд повинен також оцінити наведені позивачем обставини щодо зловживання правом та обходу законодавчих обмежень участі заінтересованих осіб у голосуванні в процедурі банкрутства. Разом із тим застосування загальних засад цивільного законодавства не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, які свідчать про недобросовісність сторін оспорюваного договору та порушення ним права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Щодо доводів про фраудаторний характер договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 колегія суддів зазначає таке.

Чинне законодавство України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів. Їх ідентифікація здійснюється через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та положень про межі здійснення цивільних прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. За частинами другою та третьою статті 13 цього Кодексу особа при здійсненні своїх прав повинна утримуватися від дій, які можуть порушити права інших осіб; не допускаються дії з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах. Отже, свобода здійснення цивільних прав не передбачає можливості використання їх на шкоду правам та законним інтересам інших учасників цивільних відносин.

Спільною ознакою таких (фраудаторних) правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 (пункти 10.26-10.28) зазначила, що фраудаторність характеризує правочини, за допомогою яких боржник недобросовісно приховує свої активи від стягнення, завдаючи шкоди кредитору. Правова оцінка таких дій ґрунтується на загальних засадах цивільного законодавства та межах здійснення цивільних прав. Добросовісність передбачає чесну й відкриту поведінку з повагою до інтересів інших учасників відповідних правовідносин.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема: у сфері банкрутства статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, неплатоспроможності банків - статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчого провадження - частиною четвертою статті 9 Закону України "Про виконавче провадження".

Отже, визначальною ознакою будь-якого фраудаторного правочину є те, що його вчиняє саме боржник, який шляхом відчуження власного майна або інших активів свідомо зменшує свою майнову масу, перешкоджаючи виконанню своїх зобов`язань перед кредиторами.

Водночас наведені висновки щодо виведення активів боржника не означають, що правочин між іншими учасниками цивільних відносин за будь-яких обставин не може бути оспорений із підстав зловживання правом. Заборона, встановлена статтею 13 ЦК України, поширюється на всіх учасників цивільних відносин. Тому та обставина, що боржник не є стороною оспорюваного договору, підлягає врахуванню під час оцінки його фраудаторності, однак не усуває необхідності перевірити доводи про використання відступлення права вимоги для обходу законодавчих обмежень та завдання шкоди іншому кредитору.

У постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункт 155) Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду визначив серед обставин, які враховуються при оцінці оплатного договору на предмет його фраудаторності, момент його укладення, контрагента, ціну та наявність або відсутність її оплати. Зазначені критерії мають оцінюватися з урахуванням конкретних правовідносин та спрямованості правочину на шкоду кредитору.

Зокрема, посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 потребує оцінки з урахуванням змісту викладених у ній висновків. Так, у пунктах 90-93 цієї постанови Велика Палата вказала на неприпустимість використання правочину для завдання шкоди кредитору та відсутність вичерпного переліку обставин фраудаторності. У пунктах 111-115 розглянула створення преференцій при задоволенні вимог окремого кредитора й необхідність установлення фактичної участі боржника та взаємопов`язаності дій учасників правочину.

Отже, під час оцінки доводів про фраудаторність оспорюваного договору необхідно з`ясувати, чи брав боржник фактичну участь у діях, спрямованих на досягнення спільної недобросовісної мети, навіть якщо він не є стороною цього договору.

У цій справі договір відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 укладено між двома кредиторами - ТОВ "ФК "Фінуніверсал" як первісним кредитором та ТОВ "Валеріон Глобал" як новим кредитором.

Боржник - ТОВ "Краснолиманське" не є стороною цього правочину, не брав участі в його укладенні, не вчиняв жодних дій, спрямованих на відчуження власного майна або активів та за умовами договору не здійснював розпорядження власними активами.

Предметом договору №120924 від 12.09.2024 є виключно передача права вимоги від одного кредитора до іншого. Відчужене майнове право належало первісному кредитору, а не боржнику, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Такий правочин не змінює ані обсягу, ані складу майна боржника, не припиняє його обов`язку виконати зобов`язання та сам по собі не збільшує розміру його заборгованості та не зменшує його активів.

За пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України відступлення права вимоги є однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні. Відповідно до статті 514 цього Кодексу новий кредитор набуває права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина перша статті 516 ЦК України допускає заміну кредитора без згоди боржника, за винятком установлених договором або законом випадків.

Отже, відступлення права вимоги є передбаченим законом способом розпорядження майновим правом і саме по собі не свідчить про недобросовісність його учасників. Фактично після укладення договору змінилася лише особа кредитора, тоді як саме зобов`язання боржника залишилося незмінним як за змістом, так і за обсягом.

Крім цього, позивач жодним чином не обґрунтував, що укладення спірного договору призвело або могло призвести до зменшення майнової маси боржника, створення його неплатоспроможності чи унеможливлення задоволення вимог інших кредиторів, і не навів жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цього. Сам факт укладення цього договору не підтверджує зменшення активів ТОВ "Краснолиманське" чи задоволення вимог первісного кредитора за рахунок майна боржника поза встановленою процедурою банкрутства.

Отже, у спірних правовідносинах не встановлено виведення активів ТОВ "Краснолиманське" внаслідок відступлення вимоги.

Також колегія суддів бере до уваги, що з вимогою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 звернулося ТОВ "Ірбіс-Схід", яке не є стороною цього правочину.

У позовній заяві позивач - ТОВ "Ірбіс-Схід" посилається на порушення його прав та інтересів внаслідок укладення договору між відповідачами, оскільки зазначений договір став підставою для визнання грошових вимог ТОВ "Валеріон Глобал" у провадженні про банкрутство ТОВ "Краснолиманське", в якому ТОВ "Ірбіс-Схід" є конкурсним кредитором.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ГПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права та законні інтереси особи. Частина третя статті 215 ЦК України передбачає можливість оспорювання правочину не лише його стороною, а й іншою заінтересованою особою.

Отже, відсутність у позивача статусу сторони договору не позбавляє його права вимагати визнання такого договору недійсним, однак потребує обґрунтування того, яке саме його право або законний інтерес порушено та яким чином задоволення позову забезпечить його захист.

Такий підхід викладено в постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункти 141-142): для визнання оспорюваного правочину недійсним необхідно встановити як підстави його недійсності, так і порушення права або інтересу особи, яка звернулася до суду.

ТОВ "Ірбіс-Схід" пов`язує порушення своїх прав та законних інтересів із набуттям ТОВ "Валеріон Глобал" на підставі оспорюваного договору права вимоги до ТОВ "Краснолиманське" та подальшим визнанням цих вимог у справі про банкрутство. При цьому позивач посилається не лише на появу іншого конкурсного кредитора, а й на отримання ним можливості впливати на перебіг процедури банкрутства внаслідок стверджуваного обходу обмежень щодо голосування заінтересованих кредиторів.

Колегія суддів зазначає, що саме по собі визнання грошових вимог іншого кредитора, зокрема в більшому розмірі, ніж вимоги позивача, не є достатнім підтвердженням порушення прав останнього. Різний обсяг участі кредиторів у голосуванні, обумовлений розміром їхніх вимог, є передбаченим законом наслідком участі у процедурі банкрутства.

За умовами оспорюваного договору відбулася заміна кредитора щодо вже існуючої вимоги до боржника. Таке відступлення саме по собі не створило нового зобов`язання ТОВ "Краснолиманське", не збільшило його заборгованості та не змінило розміру чи черговості задоволення вимог ТОВ "Ірбіс-Схід".

Колегія суддів враховує, що позивач пов`язує порушення свого охоронюваного законом інтересу з використанням відступлення права вимоги для обходу обмежень щодо участі заінтересованих осіб із правом вирішального голосу у процедурі банкрутства.

Водночас набуття новим кредитором значної кількості голосів у процедурі банкрутства саме по собі не підтверджує фраудаторності відступлення права вимоги. Створення неправомірних переваг у задоволенні вимог окремого кредитора слід відрізняти від його впливу на рішення зборів кредиторів, зумовленого розміром визнаних вимог.

Кількість голосів визначається відповідно до правил Кодексу України з процедур банкрутства, а тому відмінність впливу кредиторів на прийняття рішень сама по собі не свідчить про порушення прав іншого кредитора.

Позивач у процесі розгляду справи не заперечував, що його грошові вимоги вже визнані Господарським судом Донецької області у справі №905/169/25, він набув статусу конкурсного кредитора та має передбачені Кодексом України з процедур банкрутства права конкурсного кредитора. Обсяг голосів та можливість участі у комітеті кредиторів визначаються законом і не є однаковими для всіх кредиторів.

Позивачем не доведено, що відступлення права вимоги було складовою узгоджених дій сторін договору, спрямованих на обхід установлених законом обмежень щодо голосування, або що ТОВ "Валеріон Глобал" набуло вимогу для реалізації інтересів заінтересованого кредитора всупереч правам позивача. Не доведено також, що саме оспорюваний договір спричинив обмеження можливості позивача реалізовувати права конкурсного кредитора чи порушення встановленого законом порядку задоволення його вимог.

Отже, наведені позивачем обставини щодо розміру вимог ТОВ "Валеріон Глобал" та його впливу на рішення зборів кредиторів без доведення неправомірності набуття або використання такого впливу не підтверджують порушення оспорюваним договором прав чи охоронюваного законом інтересу ТОВ "Ірбіс-Схід".

При цьому позивач не навів жодного доказу того, що внаслідок визнання вимог ТОВ "Валеріон Глобал" зменшився розмір його власних грошових вимог; змінилася встановлена законом черговість їх задоволення; були обмежені його процесуальні права як конкурсного кредитора; він позбавлений можливості брати участь у зборах чи комітеті кредиторів або реалізовувати інші права, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства.

Таким чином, позивач фактично ототожнює наявність у процедурі банкрутства іншого кредитора із порушенням власних прав, хоча саме по собі існування кредитора з більшим або меншим розміром вимог жодним чином не свідчить про порушення прав інших кредиторів.

Щодо доводів позивача про укладення оспорюваного договору між заінтересованими особами з метою створення ТОВ "Валеріон Глобал" переваг у процедурі банкрутства ТОВ "Краснолиманське" колегія суддів зазначає таке.

Позивач пов`язує недобросовісність сторін договору з тим, що ТОВ "Укрдонінвест" було засновником та бенефіціарним власником як ТзОВ "Краснолиманське", так і ТзОВ ФК "Фінуніверсал", а їхнім кінцевим бенефіціарним власником була одна й та сама особа - ОСОБА_1 . На думку позивача, відступлення права вимоги мало на меті забезпечити новому кредитору можливість вирішального впливу на перебіг процедури банкрутства в обхід обмежень, установлених для заінтересованих осіб.

Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що ТОВ "Укрдонінвест" вийшло зі складу учасників ТОВ "Краснолиманське" 03.04.2023, тобто до укладення кредитного договору від 06.12.2023 та договору відступлення права вимоги від 12.09.2024.

Водночас припинення корпоративної участі не є достатньою підставою для безумовного висновку про відсутність заінтересованості у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначена норма враховує відповідні відносини контролю протягом останніх трьох років, а дата виходу ТОВ "Укрдонінвест" зі складу учасників перебуває в межах трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство 26.03.2025. Тому наведені позивачем відомості про попередні корпоративні зв`язки підлягають оцінці разом з іншими обставинами справи.

Однак такі відомості стосуються пов`язаності первісного кредитора з боржником, тоді як сторонами оспорюваного договору є ТОВ "ФК "Фінуніверсал" та ТОВ "Валеріон Глобал". Отже, вони самі по собі не підтверджують доводи скаржника про укладення договору між заінтересованими особами та не доводять, що новий кредитор діяв під контролем первісного кредитора або для реалізації його інтересів.

Частиною другою статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що конкурсні кредитори, заінтересовані стосовно боржника, не мають права вирішального голосу на зборах та в комітеті кредиторів. Проте заінтересованість первісного кредитора, навіть у разі її встановлення, не означає автоматичного поширення такого статусу на набувача вимоги та не зумовлює недійсності її відступлення. Для підтвердження заявленої позивачем мети правочину необхідно довести, що заміна кредитора була складовою узгоджених дій, спрямованих на обхід зазначеного обмеження та порушення прав або охоронюваного законом інтересу позивача.

У цій справі позивач не довів, що новий кредитор набув право вимоги формально, а також те, що після відступлення ТОВ "ФК "Фінуніверсал" зберегло фактичний контроль над реалізацією вимоги, а ТОВ "Валеріон Глобал" мало здійснювати права кредитора за його вказівками та в його інтересах. Не доведено позивачем також інших обставин, які у своїй сукупності підтверджували б узгоджене використання договору для обходу обмежень щодо голосування заінтересованих кредиторів.

Сам факт визнання грошових вимог ТОВ "Валеріон Глобал" у розмірі 743218710,30 грн не визначає правомірності мети оспорюваного відступлення. Водночас значний розмір вимог та зумовлений ним обсяг голосів нового кредитора не є достатніми для висновку про створення йому незаконних переваг. Набуття кредитором можливості впливати на рішення зборів кредиторів відповідно до розміру визнаних вимог необхідно відмежовувати від використання такого впливу внаслідок узгоджених недобросовісних дій.

За правилами статей 74, 79, 86 ГПК України обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підлягають доведенню та оцінці з урахуванням усієї сукупності доказів. Висновок про недобросовісну спрямованість договору не може ґрунтуватися лише на припущеннях, що заміна кредитора могла бути вигідною первісному кредитору або боржнику.

Таким чином, наведені позивачем відомості про корпоративні зв`язки первісного кредитора з боржником та подальше набуття новим кредитором значного обсягу голосів не підтверджують узгодженої недобросовісної мети відступлення права вимоги. Позивач не довів, що оспорюваний договір був використаний для обходу обмежень щодо голосування заінтересованих кредиторів на шкоду його правам або охоронюваному законом інтересу.

Колегія суддів також враховує, що ТОВ "Краснолиманське" не є стороною оспорюваного договору. Предметом договору є передання належного ТОВ "ФК "Фінуніверсал" права вимоги до боржника, а не відчуження активів самого боржника. Унаслідок заміни кредитора обсяг зобов`язань ТОВ "Краснолиманське" не збільшився, а його майнова маса не зменшилася. Тому наведені позивачем посилання на пов`язаність первісного кредитора з боржником без доведення спрямованості конкретного правочину на шкоду позивачу не підтверджують його фраудаторності.

Щодо доводів позивача про набуття ТОВ "Валеріон Глобал" права вимоги до ТОВ "Краснолиманське" у розмірі 606 442 483,70 грн за непропорційно низьку ціну колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 загальна ціна відступлення становить 8 995 000 грн.

Позивач вважає, що істотна різниця між розміром відступленої заборгованості та ціною її придбання свідчить про відсутність реальної економічної мети договору та його спрямованість на створення новому кредитору переваг у процедурі банкрутства. Однак таке співвідношення саме по собі не є достатнім для висновку про недобросовісність сторін.

Оцінюючи доводи позивача про непропорційно низьку ціну відступлення, колегія суддів враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 13.03.2025 у справі №910/5875/24 з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/8115/19(910/13492/21).

У зазначеній постанові Касаційний господарський суд розмежував номінальну та реальну вартість права вимоги. Номінальна вартість визначається розміром самої вимоги кредитора до боржника. Натомість реальна вартість цього майнового права формується з урахуванням ринкових умов, попиту на відповідний вид вимоги та її ліквідності, яка залежить від імовірності отримання виконання від боржника.

Зокрема, на реальну вартість вимоги можуть впливати наявність спору щодо неї та складний фінансовий стан боржника, а у процедурі банкрутства - запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість їх задоволення та недостатність ліквідаційної маси для повного погашення заборгованості. Тому реальна вартість права вимоги має динамічний характер і може змінюватися залежно від обставин, які визначають перспективи його реалізації.

Верховний Суд виходив із того, що при оплатному відступленні сторони визначають ціну продажу майнового права з огляду на його реальну вартість, яка може бути як меншою, так і більшою за номінальну. Отже, сторони не зобов`язані встановлювати ціну відступлення на рівні всієї суми заборгованості. Різниця між номінальним розміром вимоги та ціною її продажу може бути обумовлена ліквідністю конкретного майнового права, а не наданням новим кредитором фінансової послуги первісному кредитору.

У спірних правовідносинах розмір переданої вимоги становить 606 442 483,70 грн, а погоджена сторонами ціна її відступлення - 8 995 000 грн. Саме лише зіставлення цих сум підтверджує наявність значної різниці між номіналом вимоги та ціною її продажу, проте не доводить, що остання не відповідає реальній вартості майнового права на момент укладення договору.

Водночас вищенаведені висновки Верховного Суду щодо ціни відступлення не виключають її оцінки при перевірці доводів про фраудаторність. Значна різниця між номіналом та ціною підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами вчинення правочину, однак сама по собі не підтверджує відсутності економічної мети договору або спрямованості дій сторін на шкоду позивачу.

Колегія суддів враховує, що при погодженні ціни відступлення сторони використали висновок про вартість права вимоги від 10.09.2024, складений ТОВ "Оціночна фірма "Полінформ" із застосуванням дохідного методичного підходу, згідно якого ринкова вартість права вимоги дебіторської заборгованості ТОВ "Краснолиманське" станом на 10.09.2024 становить 8 992 000 грн без ПДВ. Отже, визначення ціни відступлення ґрунтувалося на оцінці вартості майнового права, а не лише на номінальному розмірі заборгованості.

Номінальний розмір грошової вимоги та її ринкова вартість не є тотожними величинами. Вартість права вимоги залежить від перспектив фактичного одержання виконання, зокрема фінансового стану боржника, строків і ризиків стягнення. Тому сама по собі різниця між розміром заборгованості та ціною відступлення не є достатньою для висновку про економічну необґрунтованість договору.

Колегія суддів зазначає, що за оспорюваним договором відчужувалося право вимоги, належне ТОВ "ФК "Фінуніверсал", а не активи ТОВ "Краснолиманське". Погодження ціни його продажу не збільшило заборгованості боржника та не зменшило його майнової маси. Позивач не довів, що різниця між розміром вимоги та ціною її придбання була складовою узгоджених дій сторін, спрямованих на обхід обмежень у процедурі банкрутства та порушення його прав або охоронюваного законом

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що різниця між розміром відступленої вимоги та ціною її придбання сама по собі не свідчить про відсутність економічної мети договору чи його фраудаторність. Позивачем не доведено, що погодження такої ціни було складовою узгоджених недобросовісних дій сторін, спрямованих на порушення його прав або охоронюваного законом інтересу. Відтак наведений довід не підтверджує наявності підстав для визнання договору №120924 від 12.09.2024 недійсним.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність доказів повної оплати відступленого права вимоги свідчить про відсутність реальної економічної мети договору №120924 від 12.09.2024 та підтверджує його фраудаторний характер.

Питання дійсності правочину та належного виконання зобов`язань, які виникли на його підставі, мають різну правову природу. Підстави недійсності правочину повинні існувати на момент його вчинення, тоді як неповне або несвоєчасне виконання обов`язку щодо оплати стосується виконання вже укладеного договору.

Водночас відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у пункті 155 постанови від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, наявність або відсутність оплати є однією з обставин, які можуть мати значення для оцінки оплатного договору на предмет його фраудаторності. Однак ця обставина підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами вчинення правочину та його спрямованістю на шкоду кредитору, а не зумовлює недійсності договору автоматично.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 17.06.2025 у справі №910/13819/22 (пункти 28-29) погодився, що несплата ціни придбаної частки та невиконання інших договірних умов не є підставами недійсності правочину лише через порушення його виконання.

Наявна у матеріалах справи платіжна інструкція №295 від 21.03.2025 на суму 305000 грн. підтверджує часткове виконання обов`язку щодо оплати відступленого права вимоги. Відсутність документального підтвердження повного розрахунку сама по собі не доводить, що на момент укладення договору сторони не мали наміру здійснити передбачену ним оплату або використали цей договір для завдання шкоди позивачу.

Передбачені пунктом 5.2 наслідки несплати першого платежу необхідно відмежовувати від виконання обов`язку щодо решти ціни. Навіть за умови непроведення розрахунків у повному обсязі неповне досягнення очікуваного економічного результату не є тотожним відсутності економічної мети правочину. Порушення новим кредитором обов`язку щодо оплати може зумовлювати застосування передбачених договором або законом наслідків у відносинах із первісним кредитором, проте саме по собі не підтверджує фраудаторності відступлення права вимоги.

Крім того, розрахунки за оспорюваним договором здійснювались між ТОВ "Валеріон Глобал" та ТОВ "ФК "Фінуніверсал". Неповна оплата відступленого права вимоги сама по собі не збільшує обсягу зобов`язань ТОВ "Краснолиманське" та не зменшує його майнової маси. Позивачем не доведено, що така неповна оплата була складовою узгоджених недобросовісних дій сторін договору, спрямованих на обхід обмежень у процедурі банкрутства або порушення його прав та охоронюваного законом інтересу.

За таких обставин доводи апелянта щодо непроведення розрахунків у повному обсязі не підтверджують відсутності реальної економічної мети оспорюваного договору та не є достатніми для визнання його недійсним із заявлених позивачем підстав.

Щодо доводів позивача про невідповідність договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 положенням статей 512, 1054 Цивільного кодексу України у зв`язку з відсутністю у ТОВ "Валеріон Глобал" статусу фінансової установи колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання їй своїх прав за правочином - відступлення права вимоги. За статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 1054 ЦК України визначає вимоги до кредитодавця за кредитним договором, тобто особи, яка зобов`язується надати позичальнику кредит. Водночас для оцінки допустимості подальшого відступлення вимоги необхідно встановити правову природу відповідного договору, зокрема відмежувати купівлю-продаж права вимоги від надання фінансової послуги за договором факторингу.

У постанові від 13.03.2025 у справі №910/5875/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув питання дійсності відступлення кредитної вимоги юридичній особі, яка не мала статусу фінансової установи. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.08.2023 у справі №910/8115/19 (910/13492/21), суд виходив із необхідності визначення правової природи договору за змістом зобов`язань його сторін. Для кваліфікації правочину як факторингу необхідно встановити надання новим кредитором первісному кредитору фінансової послуги - коштів у позику або кредит за плату. Якщо предметом і метою договору є передання права вимоги, а надання такої послуги не підтверджено, підстави вважати правочин факторингом відсутні. У зазначеній справі Верховний Суд погодився, що спірний договір поєднував елементи купівлі-продажу права вимоги та цесії, проте не містив елементів позики чи кредитного договору. Тому відсутність у набувача спеціального фінансового статусу не зумовлювала недійсності цього правочину. Різницю між номіналом вимоги та ціною її продажу суд також не визнав самостійною ознакою факторингу.

За умовами договору №120924 від 12.09.2024 ТОВ "ФК "Фінуніверсал" передало ТОВ "Валеріон Глобал" існуюче право вимоги до ТОВ "Краснолиманське" у розмірі 606442483,70 грн за погодженою сторонами ціною 8 995 000 грн. Обов`язок нового кредитора сплатити цю суму на умовах відстрочення та розстрочення є обов`язком з оплати придбаного майнового права. Договором не передбачено надання первісному кредитору коштів у позику чи кредит, їх повернення новому кредитору або сплати винагороди за користування таким фінансуванням.

Отже, за змістом установлених договором прав та обов`язків сторін останній є договором оплатного відступлення права вимоги, а не факторингу. Походження переданої вимоги з кредитного договору та статус первісного кредитора як фінансової установи самі по собі не змінюють правової природи цього правочину.

При цьому право вимоги ТОВ "ФК "Фінуніверсал" виникло безпосередньо з кредитного договору №06122023-18 від 06.12.2023, а не було набуте ним як фактором. Тому до спірного відступлення не застосовуються спеціальні положення статті 1083 ЦК України щодо наступного відступлення фактором права грошової вимоги.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №206/4841/20 також підлягає оцінці з урахуванням висновків Верховного Суду у справі №910/5875/24. У цій постанові суд зазначив, що висновки у справі №206/4841/20 сформульовано щодо відступлення кредитної вимоги фізичній особі, тоді як у справі №910/5875/24 набувачем була юридична особа. Саме з урахуванням відмінностей спірних правовідносин Верховний Суд визнав відповідні висновки нерелевантними для вирішення тієї справи.

З огляду на встановлену правову природу оспорюваного договору як оплатного відступлення права вимоги та наведені висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що відсутність у ТОВ "Валеріон Глобал" статусу фінансової установи не є підставою для визнання договору №120924 від 12.09.2024 недійсним.

Оцінивши доводи сторін та докази в їх сукупності й взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено фраудаторного характеру оспорюваного договору, його невідповідності вимогам цивільного законодавства, а також порушення ним прав або охоронюваного законом інтересу ТОВ "Ірбіс-Схід". Заміна кредитора щодо існуючого зобов`язання сама по собі не спричинила зменшення активів боржника чи збільшення його заборгованості, а попредні корпоративні зв`язки первісного кредитора з боржником, значний розмір відступленої вимоги, різниця між її номіналом та ціною продажу, а також відсутність доказів повного розрахунку, які оцінені в сукупності, не підтверджують установленої на момент укладення договору узгодженої мети обходу обмежень голосування та порушення прав або охоронюваного законом інтересу ТОВ "Ірбіс-Схід".

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 недійсним та відмову в задоволенні позову.

Щодо доводів апелянта на спростування висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів, викладених в ухвалі Господарського суду Волинської області від 22.07.2026, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Отже, наведені позивачем заперечення підлягають перевірці під час апеляційного перегляду рішення у цій справі.

У клопотанні від 21.06.2026 позивач просив витребувати у відповідачів документи, які підтверджують оплату за договором відступлення права вимоги №120924 від 12.09.2024 у розмірі 8 690 000 грн. Необхідність їх отримання обґрунтовував значенням відомостей про розрахунки для вирішення спору та відсутністю доступу до платіжних документів відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції зазначив, що воно не відповідає вимогам частини другої статті 81 ГПК України, зокрема не містить належного обґрунтування обставин, які можуть підтвердити витребувані докази, заходів щодо їх самостійного отримання та причин неможливості такого отримання.

Не погоджуючись із наведеними мотивами відмови у витребуванні доказів, апелянт посилається на зазначення у клопотанні конкретних документів та факту оплати, який вони можуть підтвердити. Також указує на ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство №905/169/25, у яких виявлено лише платіжну інструкцію №295 від 21.03.2025 на суму 305000 грн, і на обмеженість доступу до відомостей про банківські операції відповідачів.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів ураховує, що згідно з частинами першою та другою статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування судом. При цьому заявник повинен зазначити, зокрема, заходи, яких він ужив для самостійного отримання доказів, надати докази вжиття таких заходів та (або) пояснити причини неможливості їх самостійного отримання.

Отже, звернення до суду з відповідним клопотанням передбачає обґрунтування необхідності судового сприяння в отриманні доказів. Саме лише перебування документів у іншого учасника справи не означає, що заявник позбавлений можливості звернутися до нього з проханням про їх надання.

У клопотанні від 21.06.2026 позивач просив витребувати документи щодо оплати за договором відступлення права вимоги безпосередньо у ТОВ "Валеріон Глобал" та ТОВ "ФК "Фінуніверсал". Проте не навів відомостей про звернення до цих товариств із запитами про надання відповідних документів, не надав доказів таких звернень і не пояснив обставин, які перешкоджали їх здійсненню. Посилання на відсутність доступу до інформації про розрахунки між відповідачами не містило конкретного обґрунтування неможливості отримати копії документів від самих сторін договору.

Факт ознайомлення апелянта з матеріалами справи про банкрутство №905/169/25 підтверджує здійснення пошуку документів у відповідній судовій справі. Водночас відсутність у цих матеріалах доказів оплати решти договірної ціни не підтверджує неможливості звернення до відповідачів, у володінні яких, за твердженням самого позивача, перебувають такі документи.

Посилання апелянта на банківську таємницю також не спростовує зазначеного висновку. Обмеження доступу сторонньої особи до відомостей про банківські операції необхідно відмежовувати від можливості звернення до учасника цих операцій із проханням надати копії документів щодо власних розрахунків. Позивач просив витребувати докази не в банківської установи, а у відповідачів, проте не обґрунтував, чому не міг попередньо звернутися до них.

При цьому колегія суддів не розглядає наявність письмової відмови як безумовну вимогу до кожного клопотання про витребування доказів. Однак у цьому випадку позивач не підтвердив ані вжиття заходів для отримання документів від їхніх володільців, ані конкретних причин, які унеможливлювали такі заходи. Тому загальне посилання на відсутність доступу до документів не є достатнім обґрунтуванням дотримання відповідних вимог частини другої статті 81 ГПК України.

Таким чином, зазначення документів, які позивач просив витребувати, та факту оплати, який вони могли підтвердити, не усувало обов`язку обґрунтувати неможливість їх самостійного отримання. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недостатність наведеного у клопотанні обґрунтування в цій частині та відхиляє відповідні заперечення апелянта.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в межах вимог та заперечень учасників справи, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Ібріс-Схід" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Волинської області від 31.08.2026 у справі №903/520/26 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ібріс-Схід" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 31 серпня 2026 року у справі №903/520/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.11.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Хабарова М.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua