Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №910/516/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. Справа № 910/516/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В. ,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025

у справі № 910/516/25 (суддя Павленко Є.В. )

за позовом ОСОБА_5

до:

1. Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації )

2. Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області "

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1. ОСОБА_7

2. ОСОБА_8

3. ОСОБА_9

4. ОСОБА_10

5. ОСОБА_11

про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_5 (далі - позивач; ОСОБА_5 ; апелянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації ) (надалі - відповідач-1; Волинська ОДА ; Адміністрація) та Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (в подальшому - відповідач-2; Організація) про:

- визнання недійсним протоколу загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної церкви села Волошки Ковельського району Волинської області " (в тексті - Громада) від 8 жовтня 2023 року № 1;

- визнання протиправним та скасування розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації від 11 березня 2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесення змін до статутів" (в тексті - Розпорядження);

- визнання недійсним статуту Організації у новій редакції, зареєстрованого оскаржуваним розпорядженням Адміністрації.

Позов обґрунтовувався тим, що на загальних зборах Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", що відбулися 08.10.2023, проти зміни канонічної приналежності Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Українська Православна Церква » села Волошки Ковельського району Волинської області» голосували фізичні особи, що є дійсними членами даної громади (93), а за зміну канонічної приналежності Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Українська Православна Церква » села Волошки Ковельського району Волинської області» - фізичні особи (135), що не були дійсними членами даної громади. Тому, приймаючи до уваги, що для прийняття рішення про зміну канонічної приналежності необхідно не менше ні ж 2/3 голосів від учасників загальних зборів, то відповідно згадане рішення про зміну канонічної приналежності не набрало необхідної кількості голосів та не було прийнято, оскільки за вказане рішення проголосували 135 (сто тридцять п?ять) учасників загальних зборів, що в свою чергу складає (135 / (135 + 93) Х 100 % = 59,2% від загальної кількості фізичних осіб, які брали участь в загальних зборах 08.10.2023. Тобто, вищевказана кількість фізичних осіб є меншою від закріпленої законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» 2/3 частини членів загальних зборів, що в свою чергу становить достатню підставу для обґрунтованої зміни канонічної приналежності релігійної громади. Отже на загальних зборах, що відбулися 08.10.2023, на думку позивача, був відсутній кворум, який в свою чергу закріплений ч. 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а саме не менш як двох третин від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до Статуту (положення) релігійної громади. Більше того, позивач просив взяти до уваги той факт, що не всі з 93 членів релігійної громади використали свій голос при прийнятті рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району та до складу Православної Церкви України під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії Православної Церкви України , оскільки в голосуванні щодо даного питання взяли участь тільки 53 особи, що є дійсними членами Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району. Решту 40 осіб, що є дійсними членами Громади, взагалі не було допущено до участі у прийнятті рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району. А тому, загальні збори релігійної громади 08.10.2023 були проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією Статуту, за відсутності кворуму для їх проведення та прийняття рішень, адже в силу вимог Статуту та статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» загальні (парафіяльні) збори є правосильними (правомочними) за умови присутності на них не менш ніж двох третин від кількості членів релігійної громади.

При цьому, ОСОБА_5 звертав увагу, що Ковельським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області здійснюється досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження № 12023035550000431, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 04.11.2023 року за ч. 3 ст. 358 КК України за фактом підроблення протоколу зборів релігійної громади від 08.10.2023, оскільки, як акцентував позивач, переважна більшість дійсних (повноправних) членів релігійної громади не ухвалювали рішень щодо зміни канонічної підлеглості та прийняття нової редакції Статуту. Під час досудового слідства були допитані певні особи. Досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023035550000431 від 04.11.2023, триває.

Позивач вказував, що особи в кількості 135 осіб, які проголосували 08.10.2023 про зміну канонічної підлеглості і про перехід до ПЦУ, мають інші інтереси ніж 93 членів парафії, а тому не можна стверджувати, що дійсні члени в кількості 93 членів парафії, і особи, які вважають себе членами парафії, мають взаємні спільні інтереси. На думку позивача, особи, які проводили збори 08.10.2023, в розумінні ст. 8 Закону України Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не можуть вважатися членами парафії і не мають права голосувати на Парафіяльних загальних зборах та ухвалювати рішення щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади та внесення змін до статуту.

Також позивач заявляв про «негативну обставину», а саме, що особи, які 08.10.2023 приймали участь у загальних зборах (135 осіб відповідно до Протоколу № 1 від 08.10.2023) не є членами парафії (відсутність факту, події). Так, у релігійній організації «Свято-Михайлівська релігійна громада Українська Православна Церква» села Волошки Ковельського району» наявний реєстр членів релігійної громади і список учасників загальних зборів, що присутні в додатках до Протоколу № 1 від 02.04.2023 та Протоколу № 2 від 23.07.2023, більшість з яких не приймали участь у загальних зборах 08.10.2023. Таким чином, членство осіб, зазначених у спірному протоколі парафії, повинно бути підтверджено відповідними попередніми протоколами Парафіяльних зборів про прийняття нових членів до складу релігійної громади. Повинна чітко відстежуватися наступність, правонаступність членів за всім ланцюгом з моменту створення парафії: вибуття старих з тих чи інших причин, набуття нових. Відтак, саме відповідач-2 має надати докази на підтвердження того, що особи, які брали участь у загальних зборах від 08.10.2023 є членами релігійній організації « Свято-Михайлівська релігійна громада Українська Православна Церква » (регулярно брали участь у богослужіннях, визнавали Статут про Управління Української Православної Церкви , сповідалися, причащалися, визнавали канонічний послух до настоятеля, зберігали живий зв?язок із парафією, не перебували під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті). Тому позивач вважає, що за відсутності попередніх протоколів членство осіб, зазначених у протоколі № 1 від 08.10.2023, є недоказаним, оскільки саме відповідач-2 повинен буде спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про відсутність членства.

Позивач звертав увагу, що чинним законодавством передбачено, що релігійні організації (об`єднання) мають право самостійно вирішувати свої внутрішні справи. Така автономія релігійних організацій (об`єднань) гарантована законодавчою забороною державі втручатися в законну діяльність релігійних організацій, зазначеною у частині четвертій статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». В даному випадку мало місце втручання в законну діяльність релігійної організації, оскільки державою: в особі державної адміністрації було зареєстровано рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до Статуту, які приймались особами, які не мали статусу члена релігійної громади. Також було порушено і принцип вільного волевиявлення, на якому ґрунтується членство в релігійній громаді, та принцип автономії релігійної організації, оскільки особи без волевиявлення існуючих членів громади визнали себе новими членами громади.

ОСОБА_5 наголосив й на тому, що перелік дійсних членів можливо встановити з довідок про членство конкретних осіб в релігійній організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району ». На підставі цього, а також з обов`язкового урахування свідчень настоятеля, як свідка, можна перевірити критерій регулярності відвідування богослужінь. Переважна кількість осіб в складі 181 особи, які брали участь у Загальних Парафіяльних зборах, оформлених протоколом № 1 від 08.10.2024 не були членами релігійної громади, оскільки не брали участь у богослужіннях, не сповідалися, не причащалися, а також не визнавали канонічний послух до настоятеля. Отже, збори, які відбулися 08.10.2023, є по суті зборами не релігійної, а територіальної громади села Волошки Ковельського району Волинської області.

Окремо позивач, посилаючись на норми Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначив, що розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації ) від 11.03.2024 № 107 «Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесення змін до статутів» видано із порушенням встановленої законодавством процедури: документи були подані неповноважною на те особою та не у повному обсязі. До заяви ОСОБА_12 не було долучено: 1) оригінал свідоцтва, виданий органом реєстрації; 2) оригінал або належним чином засвідчену копію чинної на дату подання документів редакції Статуту релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення; 3) список учасників Парафіяльних загальних зборів Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району, що містить відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях.

Позивач наголошував про подання ним позову як членом релігійної організації, що виконував функції її керівника, але був усунений від своєї діяльності. При цьому, прийняття загальними зборами 08.10.2023 рішення порушуються його особисті немайнові права як члена релігійної громади, оскільки вони фактично направлені на примусову, тобто поза межами настоятеля та, між іншим, інших членів парафії, зміну прийнятого легального рішення членів парафії щодо канонічної підлеглості релігійної громади.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 січня 2025 року відкрито провадження в справі № 910/516/25.

У підготовчому засіданні 20 березня 2025 року суд І-ої інстанції постановив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача від 19 березня 2025 року про зміну предмета позову (а.с. 49 - 51 - т. 3). Згідно вказаної заяви змінено позовну вимогу щодо визнання недійсним протоколу загальних зборів, шляхом її викладення в наступній редакції: «Визнати недійсним рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлені протоколом № 1 від 8 жовтня 2023 року № 1».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2025 року залучено до участі в справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року залучено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 в справі № 910/516/25 в задоволенні позову відмовлено.

Згідно висновків місцевого господарського суду, за змістом спірних рішень частина жителів села Волошки Ковельського району Волинської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до ПЦУ, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. При цьому, реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згодна з прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. А тому, враховуючи, що за результатами розгляду наданих сторонами доказів не встановлено порушень чинного законодавства чи Статуту Громади в редакції 2017 року під час прийняття оспорюваних позивачем рішень загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, оформлених протоколом № 1, зважаючи на те, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції Статуту й обрання керівника релігійної громади, суд першої інстанції виснувався про відсутність правових підстав вважати, що оскаржувані рішення загальних зборів Громади прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено належними доказами порушення прав останнього оскаржуваними рішеннями загальних (парафіяльних) зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, а також того, що такі рішення прийняті неуповноваженими особами з порушенням норм чинного законодавства та Статуту Громади в редакції 2017 року. Відтак позовні вимоги ОСОБА_5 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім цього, за висновками суду 1-ої інстанції, оскільки недоведеним з боку позивача було як порушення вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (скорочено - Закон), так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів суперечності статуту Громади в новій редакції нормам чинного законодавства, - відсутніми є правові підстави для визнання такого статуту в спірній редакції недійсним, а тому в задоволенні такої позовної вимоги ОСОБА_5 слід відмовити.

Також місцевий господарський суд вказав, що зі встановлених обставин необґрунтованості доводів позивача про порушення норм чинного законодавства при проведенні державної реєстрації нової редакції Статуту Громади, враховуючи те, що Законом саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції Статуту, - відсутні правові підстави для визнання протиправним розпорядження Адміністрації від 11 квітня 2024 року № 107.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_5 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 у справі № 910/516/25 та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухвалене з неправильною оцінкою наявних у справі доказів та за неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення ухилився від встановлення дійсних членів релігійної громади.

В наведеному скаржник акцентує, що право членів релігійної громади (організації) на визначення її підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади може бути реалізовано лише у спосіб, передбачений законом, а саме рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Водночас, вирішення питання про повноважність зборів членів релігійної організації, які можуть прийняти рішення про зміну канонічної та організаційної належності такої організації, залежить від встановлення факту членства осіб у цій релігійній організації, які прийняли відповідне рішення.

Так, місцевий господарський суд не врахував ту важливу обставину, що 02.04.2023 згідно з рішеннями, прийнятими загальними зборами релігійної громади Української Православної Церкви « Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Рівненської області » й оформленими протоколом № 1 від 20.04.2023) згадана громада вчинила відповідні дії, а саме: 1. затвердила склад релігійної громади Української Православної Церкви « Свято Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області » в складі 92 осіб; 2. підтвердила канонічну підлеглість релігійної громади Української Православної Церкви « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області » в канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві , а також підпорядкування Митрополиту Київському та всіє України і Священному Синоду Української Православної Церкви .

Тобто, як наголошує позивач, 02.04.2023 було визначено персональний склад членів релігійної громади, які одночасно є членами загальних (парафіяльних) зборів - вищого органу управління релігійної громади (пункти 2.1 і 2.2 Статуту релігійної громади), які наділені повноваженнями приймати Статут релігійної громади, зміни і доповнення до нього, які в свою чергу затверджує Єпархіальний архієрей (пункт 2.8.16 Статуту релігійної громади). Тоді як інші особи, які не були внесені до цього списку, не є членами релігійної громади, не наділені повноваженнями загальних зборів релігійної громади, а тому не мають права ухвалювати рішення, які Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також Статутом релігійної громади віднесені до компетенції загальних зборів релігійної громади.

Окремо апелянтом зазначається, що членство в релігійній громаді має визначення залежно від активної участі таких парафіян, які регулярно відвідують богослужіння; беруть участь у Святих Таїнствах, сповідаються та причащаються. Зовнішньою формою права на свободу віросповідання є право на членство у релігійній громаді, яке за своїм змістом є значно вужчим та відповідно до принципу правової визначеності не може ґрунтуватися лише на підставі вільного волевиявлення. Членство у релігійній громаді не набувається у разі самоідентифікації особи членом певної релігійної громади (психологічний процес) у тому разі, якщо дійсні члени релігійної громади не персоніфікують цю особу як члена громади та не будуть мати взаємних інтересів. У разі, якщо у релігійної громади та особи, яка має намір стати її членом, відсутні спільні інтереси з іншими членами релігійної громади, самостійне входження до цього об`єднання порушуватиме інтереси релігійної громади як об`єднання осіб, пов`язаних спільною діяльністю, інтересами та метою.

У межах вказаного скаржником підкреслюється, що на Загальних зборах від 02.04.2023 - 92 члени релігійної громади одноголосно прийняли рішення про підтвердження підлеглості релігійної громади до Української Православної Церкви . Особи в кількості 134 фізичних осіб, які проголосували 08.10.2023 про зміну канонічної підлеглості і про перехід до Православної Церкви України , мають інші інтереси ніж 92 члени релігійної громади, а тому не можна стверджувати, що дійсні члени в кількості 92 члени релігійної громади, і особи, які вважають себе членами релігійної громади, мають взаємні спільні інтереси.

А тому, на думку позивача, зазначені особи (134 фізичні особи), які проводили збори 08.10.2023, в розумінні ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не можуть вважатися повноправними членами релігійної громади і не мають права голосувати на загальних зборах та ухвалювати рішення щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади та внесення змін до Статуту даної громади.

Додатково скаржник звертає увагу, що за обставинами цієї справи він, як настоятель храму та керівник релігійної громади, організовував діяльності вказаної релігійної громади, водночас забезпечуючи проведення обрядів та богослужінь, а також обізнаний про те, хто є парафіянами церкви. Зазначає, що істотним критерієм віднесення фізичних осіб до членів релігійної громади є саме регулярне відвідування богослужінь, релігійних обрядів та церемоній відповідної релігійної громади, оскільки саме об`єднання віруючих громадян одного й того самого віросповідання з метою спільного задоволення релігійних потреб і є сутнісною метою існування релігійної громади. Указом Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Никодимом № 7 від 27.03.2008 року настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Волошки Ковельської округи № 1 призначено священника ОСОБА_14 . Таким чином під час визначення регулярності відвідування богослужінь, як критерію членства у релігійній громаді, варто враховувати свідчення позивача саме як настоятеля, якому відомі усі парафіяни, які, зберігаючи живий зв`язок із парафією, водночас регулярно беруть участь у богослужінні, яких позивач особисто сповідує та причащає, і які перебувають у канонічному послухові до нього як до настоятеля.

Підкреслює позивач й те, що в цій правовій ситуації має місце «негативна обставина», як-то відсутність чогось, певної події, факту, невчинення дій (бездіяльність) тощо. Зокрема, членство осіб, зазначених у спірному протоколі парафії, повинно бути підтверджено відповідними попередніми протоколами Парафіяльних зборів про прийняття нових членів до складу релігійної громади. Вказує, що повинна чітко відстежуватися наступність, правонаступність членів за всім ланцюгом з моменту створення парафії: вибуття старих з тих чи інших причин, набуття нових. Тому саме відповідач-2 має надати докази на підтвердження того, що особи, які брали участь у Загальних зборах від 08.10.2023 є членами релігійної організації «« Свято-Михайлівська релігійна громада Українська Православна Церква » (регулярно брали участь у богослужіннях, визнавали Статут про Управління Української Православної Церкви , сповідалися, причащалися, визнавали канонічний послух до настоятеля, зберігали живий зв`язок із парафією, не перебували під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті). Так, позивач вважає, що за відсутності попередніх протоколів членство осіб, зазначених у протоколі № 1 від 08.10.2023, є недоказаним, оскільки відповідач-2 повинен буде спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про відсутність членства.

За доводами позивача, примітним є також те, що в оскаржуваному рішенні Господарський суд міста Києва безпідставно ототожнив поняття «релігійної» та «територіальної» громади, зазначивши, що саме частина жителів с. Волошки Ковельського району Волинської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність релігійної громади. Втім поняття «релігійна громада» і «територіальна громада» не є тотожними.

В рамках висвітлення питання пов`язаного з втручанням держави у діяльність релігійної громади позивач стверджує, що з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог він звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі, а тому визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги тієї обставини, що релігійна громада, до якої належали парафіяни у складі 93 фізичні особи, в тому числі і позивач, за відсутності вільного волевиявлення цих осіб та всупереч вимогам свого Статуту, протиправно припинила своє існування, як і членство цих осіб у ній (із державною реєстрацією змін у ЄДРПОУ), що унеможливило реалізацію ними своїх релігійних прав та задоволення духовних потреб.

В апеляційній скарзі позивачем заявлено та до неї долучено клопотання про: виклик ОСОБА_15 в якості свідка; залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви ; виклик третіх осіб в якості свідків.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025, апеляційна скарга позивача в справі № 910/516/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А. , Євсіков О.О .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 у справі № 910/516/25. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 у справі № 910/516/25 призначено до судового розгляду.

До апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. За твердженнями Організації, відсутніми є порушення, не визнані або оспорювані права, свободи та/або інтереси ОСОБА_5 рішеннями загальних зборів релігійної громади, оскільки: пункт 8 частини 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем); позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ, не позбавлений можливості зберігати зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах. Позивачем є виключно фізична особа ОСОБА_5 , який у силу імперативних приписів чинного процесуального законодавства не наділений правом на звернення до суду з позовом в інтересах окремих членів релігійної громади чи в інтересах Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви с. Волошки Ковельського району " (далі - Релігійна громада УПЦ с. Волошки ), як юридичної особи, в цілому.

Відповідач-2, посилаючись на висновки місцевого господарського суду, також зазначив, що дійсність рішень загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Волошки від 08.10.2023, оформлених Протоколом № 01 від 08.10.2023, підтверджується, серед іншого, тим, що: Статутом Релігійної громади УПЦ с. Волошки в редакції 2017 року не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади; ні чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України, ані Статут Релігійної громади УПЦ с. Волошки в редакції 2017 року, взагалі не містили поняття фіксованого членства в релігійній громаді; факт існування протоколів загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Волошки від 02.04.2023 № 1 та від 23.07.2023 № 2, якими було затверджено реєстр членів релігійної громади та форму довідок про членство (що видавалися самим позивачем), а також самі довідки, не свідчать про існування в Релігійній громаді УПЦ с. Волошки фіксованого членства, оскільки вказаними протоколами загальних (парафіяльних) зборів відповідні зміни до Статуту Релігійної громади УПЦ с. Волошки не вносились; сам позивач зазначив у своєму позові про відсутність фіксованого членства в Релігійній громаді УПЦ с. Волошки ; позивач не надав суду жодних доказів на спростування членства в Релігійній громаді УПЦ с. Волошки осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 08.10.2023; відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав такої громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до Статуту. Крім цього, умови спірного Статуту не суперечать вимогам чинного законодавства, а навпаки, останній прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах від 08.10.2023 та приведений у відповідність до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Також Розпорядженням було зареєстровано не тільки оскаржуваний позивачем статут Релігійної громади ПЦУ с. Волошки в новій редакції, але й Статути інших релігійних організацій, правомірність (чинність) яких позивачем у цій справі не оскаржувалась, а позивач взагалі не обґрунтував, яким чином реєстрація Статутів інших релігійних організацій порушила чи могла порушити його права та інтереси.

У світлі викладених судом 1-ої інстанції висновків та доводів апеляційної скарги Організація зазначає, що з позовною заявою в межах справи № 910/516/25 звернулась лише одна фізична особа: ОСОБА_5 , який себе ідентифікує членом Релігійної громади УПЦ с. Волошки , а тому, про гіпотетичне порушення права на вільне волевиявлення членства у релігійній організації відповідного підпорядкування, ОСОБА_5 може зазначати лише з точки зору себе, але аж ніяк не з точки зору інших осіб, права яких, на його думку, порушені, так як він, в судовому порядку, може просити захистити порушені, невизнані або оспорювані виключно свої права та/або законні інтереси. Наголошує, що рішення загальних зборів стосувались лише зміни релігійної підлеглості, і жодні питання відвідування церкви, зокрема і позивача не вирішувались, а ОСОБА_5 й надалі може сповідувати обрану ним релігію у складі релігійного об`єднання " Українська Православна Церква ". Як акцентує Організація, зміна релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, що було здійснено Релігійною громадою УПЦ с. Волошки на підставі рішень загальних зборів її членів, оформлених Протоколом № 01 від 08.10.2023, зокрема, шляхом викладення Статуту Релігійної громади УПЦ с. Волошки у новій редакції, не припиняло Релігійної громади УПЦ с. Волошки , а лише змінило релігійний центр, якому, з канонічної точки зору, підпорядковується ця релігійна громада, так як ввійшла до іншого релігійного об`єднання: Православної Церкви України . Так само, зміна релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях автоматично не припиняє членство будь-кого у такій релігійній громаді.

Відповідачем-2 окремо вказується, що приймаючи розпорядження про здійснення державної реєстрації нової редакції Статуту Релігійної громади ПЦУ с. Волошки , Волинська ОВА діяла в межах своїх повноважень, зокрема відповідно до ст. 12 та ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" здійснила лише реєстрацію статутів релігійних громад, та не приймала чи затверджувала статут релігійної громади, не приймала рішень про зміну підлеглості релігійної громади тощо.

Також Організація, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду , викладені в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, наводить твердження, що для набуття конкретною особою членства в релігійній громаді така особа, по перше, має самостійно визнавати себе членом такої релігійної громади (реалізація принципу вільного волевиявлення), а по-друге, має відповідати вимогам статуту релігійної громади. Так, відповідно до п. 2.2. Статуту Релігійної громади УПЦ с. Волошки в редакції, чинній станом на 08.10.2023: "До складу загальних (парафіяльних) зборів належать священно-та церковнослужителі, члени даної релігійної громади, миряни, які досягли 18-річного віку , визнають обов`язковість Статуту про управління Української православної церкви, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідаються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною в священнослужінні, церковним судом, та не мають незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду". Разом з тим, позивач не спростовує обставин членства в Релігійній громаді УПЦ с. Волошки осіб, які приймали участь в загальних зборах цієї релігійної громади 08.10.2023, шляхом надання доказів того, що ці особи не досягли 18-річного віку та/або не проживали у місцевості, де діє ця релігійна громада, що слідує й з правових висновків Верховного Суду відносно питання членства в релігійній громаді. У межах зазначеного відповідач-2 зазначає, що: Статут Релігійної громади УПЦ с. Волошки , у редакції чинній станом на 08.10.2023, не передбачав фіксованого членства в релігійній громаді (у ньому відсутні будь-який врегульований порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість однозначно ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади); п. 2.2. Статуту Релігійної громади УПЦ с. Волошки у редакції чинній станом на 08.10.2023 містить об`єктивні критерії щодо членства в релігійній громаді; позивач не надає доказів того, що в загальних зборах Релігійної громади УПЦ с. Волошки 08.10.2023 приймали участь особи, які не досягли 18 років та/або не проживали в місцевості, де діє релігійна громада. При цьому, з однієї сторони, позивач самостійно визначає хто являється членом Релігійної громади УПЦ с. Волошки шляхом видачі довідок про членство, а з іншої суперечить собі говорячи, що в Релігійній громаді УПЦ с. Волошки відсутнє фіксоване членство.

Щодо свідчень позивача та третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача зазначених у заявах свідка про те, що перелічені люди в кількості 135 осіб, які 08.10.2023 приймали участь в загальних зборах Релігійної громади УПЦ с. Волошки не є членами Релігійної громади УПЦ с. Волошки , а інші 93 особи є такими, то на думку відповідача-2 такі (свідчення/заяви) не можуть вважатися належним і достовірним доказом того, що певна кількість людей є членами Релігійної громади УПЦ с. Волошки , а інша частина - ні. Такі обставини повинні встановлюватися на підставі, якщо мова йде про доведення відсутності членства в конкретних осіб, доказів, які містять інформацію про недосягнення такими особами 18-річного віку та/або не проживання цих осіб на території, де діє релігійна громада. Разом з тим, жодних доказів, які б підтвердили невідповідність критеріям членства, зазначеним у п. 2.2 Статуту Релігійної громади УПЦ с. Волошки в редакції, станом на 08.10.2023 (з врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21), осіб, що приймали участь 08.10.2023 в загальних зборах Релігійної громади УПЦ с. Волошки , позивач не надає.

Вказала Організація також й те, що з відеозапису тривалістю 23 секунди не можливо встановити подію, місце події, точну дату зйомки та час. Окрім того, з наданого позивачем відеозапису не можливо встановити на якому етапі та під час якої події чоловік, котрий стоїть на стільці та тримає в руках гучномовець промовляє "дев`яносто чотири" і відносно чого чи кого ця цифра стосується та не можливо ідентифікувати особу, якою здійснювався запис. Відеозапис не містить таких необхідних реквізитів електронного доказу, як фіксація дати та часу зйомки, місця події тощо.

Відповідач-2 окремо зазначив, що як назва протоколу № 01 від 08.10.2023, так і всі питання порядку денного загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Волошки 08.10.2023 стосувалися або питань проведення самих загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Волошки 08.10.2023 (обрання голови, секретаря та лічильної комісії), або питань діяльності самої Релігійної громади УПЦ с. Волошки (зміна підлеглості та керівника, уповноваження особи на підписання протоколу тощо), тобто тих питань, які входять до виключної компетенції саме загальних зборів релігійної громади, а тому відсутні підстави стверджувати, що це були збори територіальної громади с. Волошки.

Додатково Організацією вказано, що рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ с. Волошки , що оформлені протоколом № 1 від 02.04.2023 про "підтвердження підлеглості Релігійної громади УПЦ с. Волошки у канонічних і організаційних питаннях Українській Православній Церкві , а також підпорядкування Митрополиту Київському та всієї України і Священному Синоду Української Православної Церкви " є нічим іншим як рішенням канонічним, яке стосувалося лише членів релігійної громади, які підтримали таке рішення, і яке, відповідно, жодних юридичних наслідків саме для всієї релігійної громади не спричиняло. До позову не надано жодного іншого доказу, який би підтверджував що 02.04.2023 дійсно проводилися загальні збори Релігійної громади УПЦ с. Волошки . В свою чергу, навіть якщо загальні збори Релігійної громади УПЦ с. Волошки 02.04.2023 і проводилися та за їх наслідком було ухвалено рішення не змінювати підлеглість, яке підтримали 93 члени Релігійної громади УПЦ с. Волошки , то даний факт, з точки зору існування рішення загальних зборів Релігійної громади с. Волошки від 08.10.2023 про зміну підлеглості, свідчить про існування частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, що автоматично не є перешкодою для прийняття рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади, до якої такі люди належать.

Відповідачем-2 у відзиві зазначається й про відсутність підстав для задоволення клопотань позивача, долучених до апеляційної скарги.

До суду апеляційної інстанції відповідачем-1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому Волинська ОДА просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач-1 вказує, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, як це було здійснено на загальних зборах парафіян Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української православної церкви с. Волошки Ковельського району » 08 жовтня 2023 року. Участь в зазначених зборах взяв 181 член релігійної громади, 134 з яких прийняли рішення про зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях. Даний факт зумовив визнання права даної релігійної громади самостійно приймати рішення про її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. У зв`язку з цим, необґрунтованими та суперечливими, як вважає відповідач-1, є твердження скаржника про те, що рішення щодо зміни канонічної підлеглості Релігійної громади прийняте особами, які не є членами релігійної організації, а також його покликання на вимоги Статуту релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви с. Волошки Ковельського району » в редакції 2017 року.

Волинською ОДА наголошується, що з огляду на положення Статуту та Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Волошки Ковельського району Волинської області, можна вважати членом релігійної громади « Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви с. Волошки Ковельського району », у якій відсутнє фіксоване членство. Більше того, таке фіксоване членство суперечило б положенням ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Тому, з огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння присутніх на спірних загальних (парафіяльних зборах), судом першої інстанції правомірно врахований критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

Також відповідач-1 зазначив, що до облдержадміністрації від уповноваженої особи Свято-Миколаївської релігійної громади УПЦ с. Волошки Ковельського району (код 21741278 ) надійшла заява про внесення змін до Статуту шляхом реєстрації його в новій редакції. До заяви був доданий пакет документів, який відповідав вимогам чинного законодавства, а саме примірник Статуту Релігійної організації « Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області » в новій редакції (затверджений Керуючим Волинською єпархією ПЦУ 08.10.2023); примірник протоколу № 01 від 08.10.2023 загальних зборів Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української православної церкви с. Волошки Ковельського району »; список віруючих громадян, які були присутні на загальних зборах Релігійної організації « Свято Миколаївська релігійна громада Української православної церкви с. Волошки Ковельського району »; копія Статуту Свято-Успенської релігійної громади Української православної церкви у с. Волошки Ковельського району (ухвалений парафіяльними зборами 13.01.2007); копія свідоцтва. Відтак при виданні оскаржуваного розпорядження від 11.03.2024 № 107 та затвердженні у новій редакції оскаржуваного Статуту відповідач-1 керувався статтями 8 та 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та цілком їх дотримався.

Наголосила Волинська ОДА й на тому, що оскільки в матеріалах справи № 910/516/25 був відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023035550000431 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інших відомостей, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем копії документів, які містяться в матеріалах такого кримінального провадження, не є допустимими доказами в даній справі в розумінні приписів ГПК України, а відтак підставно та обґрунтовано не були прийняті місцевим господарським судом.

Розгляд справи відкладався, а в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Позивач та його представник у судовому засіданні 21.10.2026 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача-2 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представники відповідача-1 та треті особи в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи останні були повідомлені належним чином, що підтверджується: довідкою від 30.09.2026 про доставку електронного документа до електронного кабінету Адміністрації; поштовими повідомленнями №№: R067294941557, R067294941360, R067294941387, R067294941409 та R067294941433 про відправку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 про призначення розгляду справи на 21.10.2026 на адресу третіх осіб.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника відповідача-1 та третіх осіб обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від відповідача-1 та третіх осіб обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача-1 та третіх осіб, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Також судова колегія зазначає, що відзивів/письмових пояснень на апеляційну скаргу позивача від третіх осіб на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Щодо клопотань позивача про: виклик ОСОБА_15 в якості свідка; залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви ; виклик третіх осіб в якості свідків, колегія суддів вказує таке.

У судовому засіданні 28.01.2026 представник позивача зазначив про неактуальність клопотання про виклик ОСОБА_15 в якості свідка, тому по суті це клопотання судовою колегією не розглядалось.

В частині залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви , суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут залучення третіх осіб до участі у справі, визначено ст.ст. 49, 50 ГПК України, які мають суттєві процесуальні відмінності, зокрема: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін; треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача (ст. 49).

У той же час, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи; якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі; треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 ГПК України (ст. 50).

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Тому, беручи до уваги вищезазначені приписи вказаних норм ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Стосовно клопотання позивача про виклик третіх осіб, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в якості свідків, судовою колегією зазначається, що відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Частиною 1 статті 89 ГПК України визначено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Таким чином, для того щоб визначити необхідність виклику свідка в судове засідання, останнім повинна бути подана заява з дотриманням приписів статті 88 ГПК України, а у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти суд викликає свідка для допиту.

Так, приймаючи до уваги, що викладені третіми особами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у заявах твердження фактично направлені на висловлення правових позицій щодо суті спору, а наявні в справі заяви останніх складені без дотримання всіх необхідних вимог, передбачених ст. 88 ГПК України, зокрема через відсутність зазначення в них про надання згоди на допит як свідків, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик і допит в якості свідків третіх осіб: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача-2, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.

Під час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції застосовано принцип jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, виклала правову позицію такого змісту: "32. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)]. 33. Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)]. 34. Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 86)]".

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 24 грудня 1991 року рішенням виконавчого комітету Волинської обласної Ради народних депутатів № 266 зареєстровано Статут Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви (далі - УПЦ ) та видано свідоцтво про державну реєстрацію вказаної юридичної особи (ідентифікаційний код 21741278 ) серії НОМЕР_2 (копія останнього наявна в матеріалах справи).

31 січня 2007 року на підставі розпорядження голови Адміністрації від вказаної дати № 29 було зареєстровано статут Свято-Миколаївської парафії Володимир-Волинської єпархії у новій редакції.

2 лютого 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) було внесено запис від вказаної дати № 11851200000000423 про Свято-Миколаївську релігійну громаду УПЦ як юридичну особу (ідентифікаційний код 21741278 ), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з ЄДР від 24 вересня 2024 року № 33725046.

Указом Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Никодима від 27 березня 2008 року № 7 настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Волошки Ковельської округи № 1 призначено священника ОСОБА_16

15 січня 2017 року на підставі розпорядження голови Адміністрації від вказаної дати № 17 зареєстровано в новій редакції Статут Громади (надалі - Статут у редакції 2017 року).

Згідно з пунктом 2.1. Статуту (у редакції 2017 року) вищим органом управління релігійної організації є загальні (парафіяльні) збори, які за посадою очолює настоятель релігійної громади.

До складу загальних (парафіяльних) зборів належать священно- та церковнослужителі, члени даної релігійної громади, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною в священнослужінні чи церковним судом та не мають незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду (пункт 2.2. Статуту в редакції 2017 року).

Пунктом 2.5. Статуту (у редакції 2017 року) визначено, що рішення загальних (парафіяльних) зборів приймається простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.

Згідно з підпунктом 2.8.8. пункту 2.8. Статуту (у редакції 2017 року) загальні (парафіяльні) збори відповідно до Статуту про управління УПЦ обирають нових членів до складу загальних (парафіяльних) зборів; можуть вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визнана невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає. При порушенні членами загальних (парафіяльних) зборів канонів та установлень УПЦ склад загальних (парафіяльних) зборів, за рішенням єпархіального архієрея, може бути змінений частково або повністю. У разі добровільного виходу або виведення членів загальних (парафіяльних) зборів зі складу релігійної громади, вони не можуть заявляти претензій на майно і кошти, що належать релігійній громаді.

8 жовтня 2023 року відбулись парафіяльні збори Громади, у порядок денний яких були включені такі питання: 1) про обрання голови та секретаря загальних (парафіяльних) зборів; 2) про обрання лічильної комісії загальних (парафіяльних) зборів; 3) про ідентифікацію православної громади; 4) про визначення повноважності загальних зборів; 5) про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Громади з юрисдикції УПЦ, яка є структурним підрозділом російської Православної Церкви , до складу Православної Церкви України (далі - ПЦУ); 6) про припинення повноважень настоятеля вчиняти дії від імені громади; 7) про припинення повноважень Парафіяльної ради до обрання нової; 8) про внесення змін до Статуту Громади шляхом прийняття Статуту в новій редакції; 9) про відкриття недільної школи в храмі; 10) про визначення осіб, уповноважених підписати заяву до Волинської обласної військової адміністрації та уповноважених подати заяву про реєстрацію Статуту релігійної громади, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора; 11) про затвердження протоколів засідання лічильної комісії.

За результатом проведення вказаних загальних зборів прийнято такі рішення: обрано головою зборів ОСОБА_12 ; обрано членами лічильної комісії: ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; підтверджено належність усіх зареєстрованих на зборах громадян членам Громади та прихожанам храму, а також надано ними згоду на обробку їх персональних даних; вирішено вважати збори повноваженими для вирішення питань релігійної громади, у тому числі для прийняття рішення щодо підлеглості та змін до Статуту; вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Громади та перейти до складу ПЦУ під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії ; припинено повноваження настоятеля Громади УПЦ ОСОБА_5 вчиняти дії від імені Громади; припинено повноваження Парафіяльної ради до обрання нової; внесено зміни до статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на Організацію; вирішено відкрити недільну школу при храмі в подальшій перспективі; обрано ОСОБА_12 особою, уповноваженою на представництво громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій (з правом підпису статутних та інших документів), засвідчення копій документів громади; уповноважено підписати Статут Організації голову зборів ОСОБА_12 ; уповноважено його подати Статут і заяву до Волинської обласної військової адміністрації , а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинити дії щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів тощо з правом підпису для їх отримання, здійснення необхідних платежів; затверджено протоколи лічильної комісії. Зазначене підтверджується відповідним протоколом загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року № 1 (далі - протокол), підписаним уповноваженими учасниками парафіяльних зборів та посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П , зареєстрованим у реєстрі №№: 4706, 4707.

З вказаного протоколу також вбачається, що: проведення загальних (парафіяльних) зборів відбулося в селі Волошки Ковельського району Волинської області; на зборах були присутні 195 осіб; ідентифіковано як членів Громади та прихожан храму 181 особу; за прийняті на вищевказаних загальних зборах рішення проголосувало "за": по питаннях №№: 1-4 (у тому числі щодо зміни канонічної підлеглості) - 181 особа, по питання №№: 5-11 - 134 особи (проти - 53, утрималось - 0).

У додатку № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів Громади, що брали участь у спірних загальних зборах та брали участь в ухваленні рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - ПЦУ, а також внесення змін до статуту релігійної громади шляхом викладення та прийняття його в новій редакції.

Вказаний додаток № 1 містить прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць, рік народження, адресу проживання, інформацію про результат голосування та підписи 195 осіб, які брали участь у загальних зборах релігійної громади 8 жовтня 2023 року.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.4. та 1.5. Статуту в новій редакції Організація входить до складу ПЦУ і є її канонічною одиницею, користується правами та несе обов`язки на підставі Статуту ПЦУ, Статуту Управління Волинської єпархії ПЦУ, цього Статуту, а також чинного законодавства України; у своїй діяльності керується постановами Помісних та Архієрейських Соборів, Священному Синоду ПЦУ, указами та розпорядженнями керуючого Волинською єпархією.

Розпорядженням Голови Адміністрації від 11 березня 2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів" відповідно до статей 8 та 14 Закону прийнято рішення про: реєстрацію Статуту " Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "Дім Надії " с. Залухів Ковельського району"; реєстрацію змін до статутів таких релігійних громад: релігійної організації " Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів Дім молитви м. Луцька " Луцького району у новій редакції, релігійної організації " Свято-Покровська громада Української православної церкви с. Поромів Іваничівського району" Володимирського району у новій редакції за новою назвою - релігійна організація " Свято-Покровська незалежна православна релігійна громада села Поромів Володимирського району Волинської області ", релігійної організації " Свято-Параскевська громада Української православної церкви с. Підгірне Рожищенського району " Луцького району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація " Релігійна громада Мучениці Параскеви-П`ятниці Православної Церкви України села Підгірне Луцького району Волинської області ", Громади в новій редакції за новою назвою - Організації, релігійної організації " Свято-Покровська релігійна громада Української православної церкви " села Солотвин Ковельського району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація " Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України Волинської області ", релігійної організації " Свято-Кирило-Мефодіївська релігійна громада Української православної церкви " села Поліське Старовижівського району" Ковельського району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація " Релігійна громада Рівноапостольних Кирила та Мефодія Православної Церкви України села Поліське Ковельського району Волинської області "; зобов`язано Департамент культури, молоді та спорту Адміністрації в установленому порядку оформити й видати реєстраційні документи вказаним заявникам.

З інформації з ЄДР також вбачається, що 13 березня 2024 року державним реєстратором Департаменту культури, молоді та спорту Адміністрації Захарченко Є.Р. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Громаду як юридичну особу (номер реєстраційної дії - 1001971070004001395), а саме: внесено зміни до відомостей про органи управління Громади, її місцезнаходження, найменування (перейменовано на Організацію), структуру власності, установчі документи (зареєстровано Статут у новій редакції), складу засновників (учасників) та про керівника Організації.

На думку позивача, парафіяльні збори, що відбулися 8 жовтня 2023 року в селі Волошки Ковельського району Волинської області, проводились за участі осіб, які не були членами Громади та без участі у таких зборах позивача, як керівника вказаної юридичної особи, з порушенням положень Закону та Статуту Громади. Відтак, прийняті вказаними зборами рішення, оформлені протоколом від 8 жовтня 2023 року № 1, якими, зокрема, змінено підлеглість релігійної громади від УПЦ до ПЦУ, прийнято рішення про виключення позивача як керівника релігійної організації та прийнято статут останньої в новій редакції, є протиправними, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а спірний Статут Організації - скасуванню. Крім того, оскільки заява про реєстрацію Статуту Організації в новій редакції подана неуповноваженою на такі дії особою, відповідне розпорядження голови Адміністрації прийняте з порушенням встановленого законом порядку, а також порушує права й законні інтереси позивача, як керівника та члена Громади.

Через систему "Електронний суд" суду першої інстанції від Адміністрації надійшов відзив, у якому остання заперечувала проти задоволення вимог позивача з огляду на їх безпідставність і недоведеність. Зокрема, відповідач-1 зазначав, що реалізація права релігійної громади на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не погоджується з прийнятим рішенням про канонічне підпорядкування релігійної громади. При цьому, ні в установчих документах Організації, ні в чинному законодавстві не встановлено жодного порядку обліку членів релігійної організації, що спростовує посилання позивача на прийняття оскаржуваного рішення неуповноваженими особами (не членами Громади). Крім того, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_5 оскаржує дії Адміністрації виключно з підстав порушення особами, які подали заяву на реєстрацію спірного Статуту, положень чинного законодавства щодо порядку та способу реєстрації відповідних змін. Однак, вказані обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи (Організації) і перебувають за межами повноважень Адміністрації. Відтак, на думку Адміністрації, вона є неналежним відповідачем у даній справі.

Через систему "Електронний суд" місцевого господарського суду від Організації надійшов відзив у якому Організація вказала про відсутність, на її думку, правових підстав для задоволення вимог позивача з огляду на обрання неналежного способу захисту прав у частині вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження Адміністрації. Відповідач-2 також зазначив, що право релігійної громади на зміну підлеглості не може залежати від волі однієї конкретної людини, у даному випадку позивача, який законність проведення загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року ставить в залежність від своєї участі/головування в них. У той же час, рішення загальних зборів Громади, оформлені протоколом від 2 квітня 2023 року № 1, не створювали фіксованого членства в релігійній громаді, як і не могли обмежувати Громаду в проведенні спірних загальних зборів для ухвалення рішення про зміну своєї канонічної підлеглості.

Через систему "Електронний суд" суду 1-ої інстанції від позивача надійшла відповідь на відзив Адміністрації, у якій ОСОБА_5 вказав, що в разі визнання судом Статуту Організації в новій редакції недійсним, відповідне розпорядження Адміністрації буде вважатися таким, що видане вказаним відповідачем безпідставно, а відтак підлягатиме скасуванню. На думку ОСОБА_5 , Адміністрація є належним відповідачем у даній справі. При цьому, позивач вказував на порушення відповідачем-1 положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки заява про реєстрацію Статуту Організації в новій редакції подана неуповноваженою на такі дії особою. Крім того, зміна підлеглості Громади в канонічних і організаційних питаннях є аморальною й незаконною, а також порушує гарантоване позивачу право на свободу совісті та віросповідання. Крім того, парафіяльні збори, що відбулися 8 жовтня 2023 року в селі Волошки Ковельського району Волинської області, проводились за участі людей, які не були членами релігійної громади та без участі у таких зборах позивача, як керівника юридичної особи, з порушенням положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Статуту вказаної релігійної громади.

Подібні за змістом твердження наведені апелянтом та відповідачами у апеляційній скарзі та відзивах на неї відповідно.

Також через систему "Електронний суд" місцевого господарського суду позивачем подано заяву про зміну предмета позову в якій ОСОБА_5 просив суд вважати позовні вимоги в межах справи № 910/516/25 сформульованими таким чином:

- визнати недійсними рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023;

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Ю.М. від 11.03.2024 № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів";

- визнати недійсним Статут Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (код ЄДРПОУ 21741278 ) у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Ю.М. від 11.03.2024 № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів".

Вказана заява про зміну предмета позову прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Посилаючись на приписи Закону та Статуту (у редакції 2017 року) місцевий господарський суд зазначив, що ні Законом, ні іншими нормативно-правовими актами України, не визначено порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади та їх обліку. Вказані питання залишені на вирішення самій громаді. При цьому, статутом Громади в редакції 2017 року також не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

При цьому, ні чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України, ані статут Громади в редакції 2017 року, взагалі не містили поняття фіксованого членства в релігійній громаді.

У свою чергу, судом І-ої інстанції акцентовано, що факт існування протоколів загальних зборів Громади від 2 квітня 2023 року № 1 та від 23 липня 2023 року № 2, якими було затверджено реєстр членів Громади та форму довідок про членство (що видавалися самим позивачем), а також самі довідки, не свідчать про існування в Громаді фіксованого членства, оскільки вказаними протоколами загальних (парафіяльних) зборів відповідні зміни до Статуту Громади не вносились. А докази протилежного в матеріалах справи відсутні і позивачем надані не були. Окрім того, про відсутність фіксованого членства в Громаді зазначав й сам позивач у своєму позові. При цьому, позивач не надав суду жодних доказів на спростування членства в Громаді осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 8 жовтня 2023 року. Так, місцевий господарський суд зауважив, що відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав такої громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.

Судом першої інстанції також було враховано, що при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у спірних загальних парафіяльних зборах громади та приймали оспорювані позивачем рішення, слід враховувати встановлені в пункті 2.2. статуту Громади в редакції 2017 року критерії членів парафіяльних зборів, до яких належить: досягнення 18-річного віку, визнання обов`язковості статуту про управління УПЦ, регулярна участь у богослужінні, сповідування та причащання, перебування у канонічному послухові до настоятеля, не перебування такої особи під забороною в священнослужінні, відсутність незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду.

При цьому, оскільки статутом Громади в редакції 2017 року не було встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, то будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади.

А тому, з огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужінь особами присутніми на спірних загальних (парафіяльних) зборах, місцевий господарський суд вказав, що варто враховувати критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

Разом із цим, з інформації, яка внесена за результатами проведення спірних зборів до додатку № 1 до протоколу від 8 жовтня 2023 року № 1, вбачається, що учасники спірних зборів відповідають критерію територіального зв`язку (зазначено місце їх проживання - село Волошки Ковельського району Волинської області), а також досягнення вказаними особами 18-річного віку (зазначені дати народження).

При цьому, позивачем також не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори 8 жовтня 2023 року та брали участь в прийнятті оскаржуваних рішень, зокрема, про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції Статуту та про зміну керівника релігійної громади, не були парафіянами зазначеної релігійної громади, мали незняту чи не погашену судимість за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду, а також перебували під забороною в священнослужінні.

Окремо суд першої інстанції вказав, що оскільки в матеріалах справи № 910/516/25 відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023035550000431 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені, - надані позивачем копії документів, які містяться в матеріалах такого кримінального провадження, не є допустимими доказами в даній справі в розумінні приписів ГПК України, а відтак до уваги судом не приймаються.

Місцевий господарський суд щодо вимог позивача про визнання недійсними рішень Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлених Протоколом № 1 від 08.10.2023 висновував, що оскільки ні чинним законодавством України, ні Статут Громади в редакції 2017 року не містив поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени Громади, посилання позивача на те, що спірне рішення парафіяльних зборів від 8 жовтня 2023 року, оформлені протоколом № 1, було прийняте особами, що не були її членами, є необґрунтованими.

Вказав суд першої інстанції й про невмотивованість посилань позивача на порушення під час скликання та проведення спірних зборів положень Статуту Громади (у редакції 2017 року), оскільки відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2673-VІІІ статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону". Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статуту Громади в редакції 2017 року виключно в частині, яка не суперечить вимогам цього Закону (в редакції Закону № 2673-VІІІ). У свою чергу, частиною 3 статті 8 Закону прямо передбачено, що загальні збори релігійної громади про зміну підлеглості можуть скликатися її членами.

Місцевий господарський суд , за результатами розгляду наданих сторонами доказів, не встановив порушень чинного законодавства чи Статуту Громади в редакції 2017 року під час прийняття оспорюваних позивачем рішень загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, оформлених протоколом № 1. Тому, зважаючи, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту й обрання керівника релігійної громади, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що оскаржувані рішення загальних зборів Громади прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім цього, за висновками місцевого господарського суду позивачем у встановленому законом порядку не доведено належними доказами порушення прав останнього. У зв`язку з цим, зазначив про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 про визнання оскаржуваних рішень недійсними.

В частині заявлених позивачем вимог про скасування Статуту Громади в новій редакції, як такого, що прийнятий з порушенням приписів чинного законодавства та суперечить останньому, то суд 1-ої інстанції вказав, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства. Навпаки, він був прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах від 8 жовтня 2023 року (висновки суду про правомірність рішень які було зазначено вище) та приведений у відповідність до вимог Закону згідно з розділом II Прикінцевих положень Закону № 2673-VІІІ.

Також при реєстрації статуту Громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу парафіяльних зборів від 8 жовтня 2023 року № 1 представник Організації - ОСОБА_12 , дотримався вимог статті 14 Закону (якою встановлена можливість подання відповідних документів для реєстрації не тільки керівником релігійної організації, а і уповноваженим її представником, та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею. Копії поданих ОСОБА_12 документів для вчинення відповідних реєстраційних дії наявні в матеріалах цієї справи.

При цьому, ОСОБА_5 у своєму позові не навів жодних положень оскаржуваного ним статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси.

Тому, враховуючи висновок про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону, так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів суперечності статуту Громади в новій редакції нормам чинного законодавства, на переконання місцевого господарського суду відсутні були правові підстави для визнання такого статуту в спірній редакції недійсним. У зв`язку з цим у задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_5 також судом першої інстанції відмовлено.

Крім цього, за встановлених вище судом обставин необґрунтованості доводів позивача про порушення норм чинного законодавства при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту Громади, враховуючи те, що Законом саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, суд першої інстанції виснувався про відсутність правових підстав для визнання протиправним розпорядження Адміністрації від 11 квітня 2024 року № 107.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Завданнями Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній на момент проведення спірних зборів) є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов`язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов`язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

В Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 2) та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (частини 1, 2 ст. 3 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації".

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (ч. 4 ст. 3 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

Стаття 7 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (ч. 3 ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону (частини 4-6 ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього Закону (ч. 7 ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем) (ч. 8 ст. 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В рамках вказаного колегія зазначає, що основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" ( preponderance of the evidence ); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до відповідних категорій стандартів доказування та акцентував, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується й з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Окремо судова колегія акцентує увагу на доктрині "плодів отруйного дерева" (Fruit of the Poisonous Tree). Так, доктрина "плодів отруйного дерева" знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах "Gаfgen v. Germany", "Teixeira de Castro v. Portugal", "Шабельник проти України (№2)", "Балицький проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України". Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове "дерево" є отруйним, то те ж саме стосується і його "плода". Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВПВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19).

Також судова колегія приймає до уваги, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року в справі № 904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Колегія суддів, в межах дослідження процедурних питань прийняття загальними зборами оскаржуваного протоколу та оцінки наявних у справі доказів зазначає, що відповідно до п. 1.5. Статуту Громади в редакції 2017 року в своїй діяльності релігійна громада керується, серед іншого, рішеннями загальних (парафіяльних) зборів.

Дане положення Статуту узгоджується з приписами ст. 12 Закону про те, що статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації, а документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

За ч. 5 ст. 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2026 року в справі № 917/1243/23 зазначаються правові висновки про те, що в чинному законодавстві не визначено, що зміни до статуту набирають чинності з моменту державної реєстрації. Встановлений законом порядок (необхідність державної реєстрації для набрання чинності) стосується лише відносин з третіми особами, а не відносин між учасниками юридичної особи або між юридичною особою та її учасником. Оскільки інше не встановлено законом, для юридичної особи та її учасників зміни до статуту набирають чинності (є обов`язковими) з моменту їх прийняття (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).

Так, рішеннями загальних зборів (парафіяльних зборів) Громади від 2 квітня 2023 року № 1 та від 23 липня 2023 року № 2 було затверджено: зразок анкети-заяви «Про прийняття до складу членів Громади»; затверджено склад членів Громади у кількості 93 особи; форму довідок про членство; обрано склад Парафіяльної ради.

Тому, колегія суддів виходить з того, що в справі наявні докази прийняття в члени Громади, а відповідно й реального членства в Громаді.

За п. 2.7. Статуту Громади в редакції 2017 року протоколи загальних (парафіяльних) зборів затверджуються єпархіальним архієреєм, і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності.

Зазначені протоколи затверджені митрополитом.

При цьому, вказані рішення загальних зборів є чинними та в судовому порядку не оскаржувались.

Протилежного матеріали справи не містять.

Тим самим, на вказаних зборах вирішені відповідні внутрішні питання Громади, і такі підлягали обов`язковому врахуванню Громадою при здійсненні своєї діяльності.

При цьому, вимоги про реєстрацію вказаних документів в державних органах Закон не встановлював.

Відтак, висновки місцевого господарського суду про те, що реєстр членів Громади та форми довідок про членство, а також самі довідки, не свідчать про існування в Громаді реального фіксованого членства, оскільки вказаними протоколами загальних (парафіяльних) зборів відповідні зміни до статуту Громади не вносились, - судова колегія вважає необґрунтованими.

В межах вказаного, колегія суддів враховує й те, що за пп. 2.8.8. п. 2.8 Статуту Громади в редакції 2017 року загальні (парафіяльні) збори відповідно до Статуту про управління Української Православної Церкви обирають нових членів до складу загальних (парафіяльних) зборів; можуть вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визнана невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає.

Згідно п. 2.15., пп. 2.16.8., 2.16.15., п. 2.16. Статуту Громади в редакції 2017 року релігійну громаду очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієрем для духовної опіки віруючих та керування причтом і релігійною громадою. Настоятель відповідає за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов?язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви.

До прав та обов`язків настоятеля належить: нагляд за втіленням у життя рішень загальних (парафіяльних) зборів та за роботою Парафіяльної Ради, виконання інших прав та обов`язків відповідно до Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, які приймаються на основі Конституції України, Статуту про управління Української Православної Церкви , Статуту Управління Володимир-Волинської єпархії УПЦ , внутрішніх настанов Української Православної Церкви , а також цього Статуту, постанов Соборів УПЦ , Священного Синоду УПЦ, указів та розпоряджень єпархіального архієрея, визначень Помісних та Архієрейських Соборів, рішень Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради, рішень загальних (парафіяльних) зборів та Парафіяльної ради.

За приписами розд. VIII Статуту про управління Української Православної Церкви (скорочено - Статут або Статут про управління) парафію очолює настоятель.

Настоятель відповідає за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов`язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви (п. 14).

До обов?язків настоятеля належить подання єпархіальному архієреєві безпосередньо або через благочинного щорічних звітів про стан парафії та про свою діяльність.

Прийняття нових членів до складу Парафіяльних зборів, так само як, вихід з них, здійснюється на підставі прохання за рішенням Парафіяльних зборів. Парафіяльні збори можуть вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визнана невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає.

В рамках вказаного, судовою колегією звертається увага, що в матеріалах справи відсутні анкети-заяви «Про прийняття до складу членів Громади» 181-єї особи, які брали участь у зборах 08.10.2023, виданих останнім довідок за підписом відповідного настоятеля Громади, відносно яких надалі було прийнято рішення про підтвердження їх належності до членів Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної церкви с. Волошки Ковельського району Волинської області ".

Тим самим, до матеріалів справи не надано доказів прийняття відповідних осіб (135 фізичних осіб) до складу Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної церкви с. Волошки Ковельського району Волинської області " у порядку, визначеному Статутом Громади в редакції 2017 року, Статутом та документами, які б мали враховуватись на загальних зборах 08.10.2023 при вирішенні внутрішніх питань Громади.

Також колегія акцентує, що в силу ст. 12 Закону статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про, зокрема, порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

17 січня 2019 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (далі - Закон № 2673-VIІI).

Згідно Закону № 2673-VIІI статтю 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" викладено в такій редакції:

"Стаття 8. Релігійна громада

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим";

У статті 14:

після частини першої доповнити чотирма новими частинами такого змісту:

"До статуту (положення) релігійної громади на підтвердження відомостей, викладених у ньому, додатково подаються належним чином засвідчені копії:

1) рішення (витягу) про утворення релігійної громади, її найменування, затвердження статуту, обрання керівних (виконавчих) органів - протокол загальних зборів віруючих громадян або установчого релігійного з`їзду, конференції тощо (далі - протокол загальних зборів). Зазначене рішення приймається у порядку, передбаченому статутом (положенням) релігійної громади, та оформлюється згідно з внутрішніми настановами цієї релігійної громади;

2) документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної організації, зазначеним у статуті (положенні) релігійної громади.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

У разі зміни місцезнаходження релігійної громади має бути подано належним чином засвідчену копію документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної громади, зазначеним у статуті (положенні)"».

Прикінцевими положеннями Закону № 2673-VIІI встановлено, що в разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на наведені положення Закону колегія суддів зазначає, що ним гарантується визнання Державою Україна права релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Водночас, приписи статуту Громади в редакції 2017 року щодо: необхідності врахування релігійною громадою рішень загальних (парафіяльних) зборів; порядку прийняття нових та виключення існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням); ухвалення рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту саме членами релігійної громади; ухвалення загальними зборами релігійної громади рішень про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади; - не суперечать Закону та корелюються з визначеними в ньому нормами.

В наведеному судовою колегією акцентується, що в Статуті Громади в редакції 2017 року дійсно не міститься поняття фіксованого (кількісного) членства в релігійній громаді.

Однак Законом, Статутом Громади в редакції 2017 року, Статутом про управління, рішеннями загальних зборів (парафіяльних зборів) Громади від 2 квітня 2023 року № 1 та від 23 липня 2023 року № 2, визначаються зазначені вище процедурні питання, пов`язані з прийняттям в члени Громади.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів висновується, що позивачем належними та допустимими, в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказами доведено прийняття спірного рішення загальних зборів всупереч порядку (за процедурою прийняття), визначеного в чинному на момент внесення змін статуті Громади, що є достатньою підставою для визнання недійсним рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", що оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023.

У свою чергу, з цих підстав судова колегія вважає передчасними висновки суду попередньої інстанції про відсутність порушень відповідачм-2 чинного законодавства чи Статуту Громади в редакції 2017 року під час прийняття оспорюваних позивачем рішень загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, оформлених протоколом № 1.

Додатково судова колегія зазначає, що в позові позивач звертав увагу на необ`єктивність даних, зазначених у спірному протоколі загальних зборів релігійної громади.

За ч. 5 ст. 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

В позові позивач акцентував про відсутність у нього документів, що подавались ОСОБА_12 до Адміністрації для реєстрації статуту в новій редакції.

Поряд із цим, у відповідь на клопотання адвоката ОСОБА_5 Ковельською районною військовою адміністрацією Волинської області надано копію оскаржуваного протоколу № 01 від 08.10.2023, який і було долучено до матеріалів позову. Вказані документи засвідчені представником позивача.

При цьому, позивач стверджував про відсутність у нього оригіналу оскаржуваного протоколу.

У справі наявна копія спірного рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023.

Втім, у матеріалах справи відсутній оригінал такого рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що в разі, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок щодо інтерпретації статті 91 ГПК України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою справу, зокрема докази, в умовах, які не ставлять її в суттєво невигідне становище у порівнянні з опонентом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03.05.2016 у справі "Летінчич проти Хорватії" (Letincic v. Croatia)).

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20).

Безпосереднє дослідження доказів тісно пов`язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20).

У постанові від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) Верховний Суд сформував правовий висновок щодо процесуальних дій суду під час оцінки поданої учасником справи копії документа у разі сумнівів протилежної сторони чи суду в її відповідності оригіналу.

Так, Верховний Суд вказав, що "тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа. Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі" (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2025 року в справі № 921/110/23(921/93/24).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 витребувано у Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " оригінал протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" (код ЄДРПОУ 21741278 ) та додатки 1 та 2 до нього. Також в ухвалі зроблено застереження про те, що в разі неможливості надати витребувані судом документи, необхідно повідомити про це суд із зазначенням причин такої неможливості.

На виконання вимог зазначеної ухвали апеляційного господарського суду відповідачем-2 надано пояснення, згідно яких оригінал протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області", а також оригінали Додатків № 1 та № 2 були подані Релігійною громадою ПЦУ с. Волошки до Волинської обласної військової адміністрації під час здійснення процедури реєстрації змін до Статуту Релігійної громади відповідно до норм законодавства України. На підтвердження подання до Волинської обласної військової адміністрації протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" та Додатків № 1 та № 2 у матеріалах справи міститься копія відповідної Заяви представника Релігійної громади ПЦУ с. Волошки , де серед додатків до останньої вказані ці документи та, які були подані представником Релігійної громади ПЦУ с. Волошки . Таку заяву, у вигляді додатку № 2 до відзиву на позовну заяву від 04.02.2025 долучила Волинська обласна військова адміністрація .

При цьому, відповідач-2 звернув увагу на те, що в своєму відзиві на позовну заяву від 04.02.2025 Волинська обласна військова адміністрація також повідомила, що частина документів, поданих уповноваженою особою Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" до Волинської ОДА для реєстрації у новій редакції Статуту релігійної громади, були вилучені 08.02.2024 та 10.05.2024 співробітниками сектору дізнання Ковельського РУП ГУНП у Волинській області на підставі ухвал слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області відповідно від 18.12.2023 та 29.04.2024 в межах кримінального провадження № 12023035550000431 від 04.11.2023. Окрім того, Волинська обласна військова адміністрація у виді додатків 5-9 до свого відзиву на позовну заяву від 04.02.2025 долучила копії документів, які підтверджують таке вилучення. Відтак, як і станом на дату винесення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/516/25, так і на дату подання цих пояснень оригінали зазначених документів відсутні у Релігійної громади ПЦУ с. Волошки , що унеможливлює їх подання до Північного апеляційного господарського суду . Разом з тим, у розпорядженні Релігійної громади ПЦУ с. Волошки наявна належним чином посвідчена нотаріусом копія протоколу № 1 загальних зборів від 08.10.2023.

Отже, згідно наведених пояснень, у відповідача-2 відсутній оригінал протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" (код ЄДРПОУ 21741278 ) та додатки 1 та 2 до нього.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 зобов`язано Волинську обласну державну адміністрацію ( Волинську обласну військову адміністрацію ) надати суду для огляду оригінал протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" (код ЄДРПОУ 21741278 ) та додатки 1 та 2 до нього.

На виконання вимог вказаної ухвали суду апеляційної інстанції відповідачем-1 надано пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 29 квітня 2024 року наданий слідчому у кримінальному провадженні № 12023035550000431 тимчасовий доступ та можливість вилучення (проведення виїмки) документів, які знаходяться у володінні сектору із питань релігій та національностей Департаменту культури, молоді та спорту Волинської облдержадміністрації надано доступ (з можливістю вилучення) до оригіналів документів, які подавались для здійснення реєстрації Релігійної організації « Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області », в тому числі до протоколу зборів від 08.10.2023 села Волошки Ковельського району щодо зміни канонічної приналежності Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української православної церкви » до Православної Церкви України , протоколу лічильної комісії щодо проведення даних зборів та фіксованих результатів голосування, списку осіб, які були зареєстровані для голосування під час зборів, інших документів, які стосуються зборів, статуту в новій редакції та належним чином завірена копія статуту та свідоцтва чинних на дату внесення змін і доповнень (подання документів).

Відповідно до протоколу доступу до речей та документів від 10.05.2024 та Опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, в ході тимчасового доступу вилучено оригінали документів, а саме: Протокол загальних зборів Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української православної церкви » с. Волошки Ковельського району Волинської області» від 08.10.2023 на 1 арк. та список присутніх віруючих громадян на 16 арк.

Таким чином, згідно вказаних пояснень, відповідач-1 зазначив про вилучення згідно протоколу доступу до речей та документів від 10.05.2024 оригіналів документів, а саме: протоколу загальних зборів Релігійної організації « Свято-Миколаївська релігійна громада Української православної церкви » с. Волошки Ковельського району Волинської області» від 08.10.2023 на 1 арк. та списку присутніх віруючих громадян на 16 арк на підставі ухвали слідчого судді.

Поряд із цим, від Волинської ОДА надійшла заява, в якій зазначено, що 15.05.2026 представником Релігійної громади ПЦУ с. Волошки до Володимирського відділу поліції ГУНП у Волинській області був спрямований адвокатський запит з проханням надати інформацію про перебування в матеріалах кримінального провадження № 12023035550000431 від 04.11.2023 документів, які були витребувані ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/516/25. У запиті представник просив зокрема повідомити, чи знаходиться в матеріалах досудового розслідування № 12023035550000431 від 04.11.2023 оригінал протоколу № 1 Загальних зборів Релігійної організації «« Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району Волинської області» (код ЄДРПОУ 21741278 ) від 08.10.2023 та додатки 1 та 2 до нього; надати копію протоколу № 1 Загальних зборів Релігійної організації « СвятоМиколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району Волинської області» (код ЄДРПОУ 21741278 ) від 08.10.2023 та додатки до нього, вилучені Протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 10.05.2024 року в межах досудового розслідування № 12023035550000431 від 04.11.2023.

29.05.2026 від слідчого відділення Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області до представника Релігійної громади ПЦУ с. Волошки надійшов лист від 28.05.2026 за вих. № 70738-2026, в якому повідомлено наступне:

- в матеріалах кримінального провадження № 12023035550000431 знаходиться протокол № 01 загальних зборів Релігійної організації « Свято Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » с. Волошки, Ковельського району» викладений на нотаріальному бланку та додаток до протоколу № 01, що вилучені слідчим Ковельського РУП на підставі тимчасового доступу до речей і документів від 10 травня 2024 року;

- протокол № 01 загальних зборів Релігійної організації «« Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » с. Волошки, Ковельського району» на нотаріальному бланку містить власноручні оригінальні підписи голови та секретаря Загальних зборів;

- додаток до протоколу № 01 загальних зборів Релігійної організації «« СвятоМиколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » с. Волошки, Ковельського району Волинської області» містить оригінальні підписи віруючих громадян, які були присутні на загальних зборах щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях від 08 жовтня 2023 року.

Відповідна відповідь Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області наявна у матеріалах справи (а.с. 100 т. 7).

З цих підстав відповідач-1 вказав про неможливість надання доказів, витребуваних Північним апеляційним господарськими судом відповідно до ухвали від 22 квітня 2026 року в справі № 910/516/25.

З огляду на зміст відповіді Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області , в матеріалах кримінального провадження № 12023035550000431 знаходиться протокол № 01 загальних зборів Релігійної організації « Свято Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » с. Волошки, Ковельського району» викладений на нотаріальному бланку та додаток до протоколу № 01.

Тобто, судова колегія виходить з того, що відповідачами оригіналу протоколу № 1 Загальних зборів від 08.10.2023 Релігійної організації " Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви " села Волошки Ковельського району Волинської області" (код ЄДРПОУ 21741278 ) до суду апеляційної інстанції не надано.

Не подавалось оригіналу протоколу й до суду першої інстанції, про що проінформовано позивачем, представниками позивача та відповідача-2 у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції.

Додатково колегію суддів акцентується, що згідно протоколу доступу до речей та документів від 10.05.2024 та Опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді (а.с. 216 (також на зворотній стороні) т. 2) вбачається, що слідчим вилучено: копія протоколу № 1; протокол № 1 завірений нотаріусом.

Отже, має місце ситуація, за якої в матеріалах кримінального провадження № 12023035550000431 знаходиться протокол № 01 загальних зборів Релігійної організації « Свято Миколаївська релігійна громада Української Православної Церкви » с. Волошки, Ковельського району» викладений саме на нотаріальному бланку, а також його копія.

Втім колегія суддів акцентує, що оригіналу зазначеного протоколу до суду жодною зі сторін надано не було.

Як встановлено з матеріалів справи, рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023, підписані учасниками парафіяльних зборів, а саме головою та секретарем зборів.

Такий протокол викладений на нотаріальному бланку.

При цьому, приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П. засвідчено справжність підписів голови зборів - ОСОБА_12 та секретаря зборів - ОСОБА_23 , зроблені у присутності нотаріуса.

У рамках зазначеного колегія суддів звертає увагу, що за ст. 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Згідно п. 6.2. «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затв. Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5) нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.

Тобто, приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П. було засвідчено/підтверджено лише справжність підписів осіб ОСОБА_12 та ОСОБА_23 .

Проте, відповідним засвідченням нотаріусом не посвідчувалось фактів, викладених у протоколі № 01 від 08.10.2023 загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району ", зокрема щодо кількості осіб, які приймали участь у голосуванні, порядку розподілу голосів, тощо.

За ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, з урахуванням відсутності в матеріалах справи оригіналу протоколу № 01 від 08.10.2023 загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району ", беручи до уваги, що приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П. засвідчено/підтверджено лише справжність підписів осіб ОСОБА_12 та ОСОБА_23 , однак не посвідчувалось фактів, викладених у ньому, з огляду на те, що позивач ставив під сумнів відповідність наявної у справі копії протоколу № 01 від 08.10.2023, в т.ч. викладеного на нотаріальному бланку, оригіналу, колегія суддів вказує, що такий доказ не береться до уваги при вирішенні цього спору, як недопустимий.

Втім, місцевим господарським судом нез`ясовано цих обставин, що мають значення для справи.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним Статуту Громади в новій редакції, судовою колегією зазначається таке. Оскільки Статут у новій редакції прийнято за наслідками загальних (парафіяльних) зборах від 8 жовтня 2023 року, неправомірність яких встановлена згідно вказаних вище висновків, з урахуванням того, що такі вимоги опосередковано носять похідний характер від вимог про визнання недійсними спірних загальних зборів, на яких приймалось рішення про внесення змін до статуту шляхом прийняття його в новій редакції, є такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання недійсним Статуту Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (код ЄДРПОУ 21741278 ) у новій редакції.

При цьому, з огляду на подальшу реєстрацію Статуту в новій редакції Розпорядженням Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Ю.М. від 11.03.2024 № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів", колегією суддів, у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Розпорядження, вказується таке.

Відповідно до ст. 14 Закону (в редакції від 15.03.2022) для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Як вже зазначалось, відповідачем-2 подано до відповідача-1 заяву, в якій Організація просила провести реєстрацію змін до статуту шляхом реєстрації його в новій редакції.

29.02.2024 заява прийнята відповідачем-1.

До заяви відповідачем-2 долучено: Статут в новій редакції; протокол; список.

З матеріалів справи встановлено, Статут Громади в редакції 2017 року був затверджений розпорядженням Волинської ОДА від 15.01.2018 № 15, однак не пройшов процедуру державної реєстрації.

Водночас, до заяви відповідачем-2 долучено копію Статуту в редакції 2007 року.

Про обставини відсутності процедури державної реєстрації статуту Громади в редакції 2017 року в встановленому законодавством порядку та про долучення відповідачем-2 до заяви про реєстрацію в новій редакції статуту « Свято Миколаївської релігійної громади Української православної церкви у с. Волошки Ковельського району » (ухвалений парафіяльними зборами 13.01.2007, зареєстрований розпорядженням Волинської ОДА від 31.01.2007 № 29), наголошується Волинською ОДА у відзиві на позов (а.с. 202 т. 2).

Про подання вказаних документів вбачається й з Опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді.

Втім, з огляду на положення ст. 14 Закону, до заяви Організація мала б долучити копію чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про його державну реєстрацію.

Колегія суддів враховує, що чинним був статут Громади в редакції 2017 року.

Безпосередньо до нього і вносились зміни згідно рішення загальних зборів (питання № 8). Крім того, зобов`язано ОСОБА_12 подати відповідний статут до Волинської ОДА (питання № 10).

Однак, Організацією для реєстрації подано статут в редакції від 2007 року, ухвалений парафіяльними зборами 13.01.2007 під назвою: «Статут Свято-Миколаївської парафії Володимир-Волинської єпархії ».

Так, вказаний статут від 2007 року хоч і пройшов державну реєстрацію, втім згідно рішень загальних зборів вносились зміни зовсім до іншого статуту, зокрема статуту Громади в редакції 2017 року, а тим самим ОСОБА_12 уповноважувалось подати саме таку редакцію статуту.

Таким чином, подати редакцію Статуту від 2007 року ОСОБА_12 не уповноважувався. Крім цього, вносились зміни до Статуту Громади в редакції 2017 року, а не в Статут в редакції 2007 року.

Зважаючи на вказане, відповідачем-1 здійснено реєстрацію Статуту в новій редакції від 2024 року без дотримання приписів ст. 14 Закону.

Тому, оскільки встановленим за наслідками розгляду цього спору є спірність протоколу від 08.10.2023, враховуючи, що вимоги про скасування Розпорядження носять похідний характер від вимог про визнання недійсними спірних загальних зборів, на яких приймалось рішення про внесення змін до статуту шляхом прийняття його в новій редакції, судова колегія зазначає, що підлягають задоволенню й вимоги позивача про визнання протиправним та скасування Розпорядження у частині, що стосується реєстрації саме змін до статуту Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району в новій редакції.

При цьому, частковість задоволення відповідної заявленої позивачем вимоги пов`язана з тим, що зазначеним розпорядженням було зареєстровано не тільки оскаржуваний позивачем статут Громади в новій редакції, але й статути інших релігійних організацій, правомірність (чинність) яких позивачем у цій справі не оскаржується.

У свою чергу, за наведених вище підстав судовою колегією зазначається про передчасність висновків суду попередньої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним Статуту Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (код ЄДРПОУ 21741278 ) у новій редакції та про визнання протиправним та скасування розпорядження Адміністрації від 11 квітня 2024 року № 107.

Окремо колегія суддів зазначає, що згідно з статтею 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Як вже зазначалось, згідно п. 2.15., пп. 2.16.8., 2.16.15., п. 2.16. Статуту Громади в редакції 2017 року релігійну громаду очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієрем для духовної опіки віруючих та керування причтом і релігійною громадою. Настоятель відповідає за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов?язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви.

До прав та обов`язків настоятеля належить: нагляд за втіленням у життя рішень загальних (парафіяльних) зборів та за роботою Парафіяльної Ради. виконання інших прав та обов`язків відповідно до Конституції та законів України, інших норматив-но-правових актів, які приймаються на основі Конституції України, Статуту про управління Української Православної Церкви , Статуту Управління Володимир-Волинської єпархії УПЦ , внутрішніх настанов Української Православної Церкви , а також цього Статуту, постанов Соборів УПЦ , Священного Синоду УПЦ, указів та розпоряджень єпархіального архієрея, визначень Помісних та Архієрейських Соборів, рішень Єпархіальних зборів, Єпархіальної ради, рішень загальних (парафіяльних) зборів та Парафіяльної ради.

За приписами Статуту про управління парафію очолює настоятель. Настоятель відповідає за правильне, згідне з Церковним Уставом, звершення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен добросовісно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов`язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви (п. 14).

Згідно Указу від 27.03.2008 № 7 ОСОБА_16 призначено настоятелем Свято-Миколаївської церкви с. Волошки Ковельської округи № 1 .

Колегія суддів акцентує, що спірним протоколом № 1 від 08.10.2023 вирішено питання про припинення повноважень ОСОБА_5 , керівника громади, з припиненням права вчинення дій від імені громади (питання № 6).

Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Україні правовідносини, пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству (частина третя статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).

На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація), стаття 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Беручи до уваги Декларацію, Конвенція проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).

Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.

На це звернув увагу ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007 (заява № 77703/01), в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. Metropolitan Church of Bessarabia, §§ 118, 123; Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC], no. 30985/96, § 62).

Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Отже, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 Конвенції (див. Metropolitan Churh of Bessarabia and Others v. Moldova, no. 45701/99, § 118).

У справі «Коккінакіс проти Греції» від 25.05.1993 (заява № 14307/88) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що як визначено у статті 9 Конвенції свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33).

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суд повинен спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 01.07.2008 у справі № 21-2455во07, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц).

Судова колегія при розгляді цього спору враховує, що позивач, будучи настоятелем (священнослужителем) релігійної громади, здійснював богослужіння та іншу релігійну діяльність у відповідному храмі, а тому після прийняття спірного протоколу про зміну канонічного підпорядкування та затвердження статуту в новій редакції останнього не тільки фактично було усунуто від доступу до храму та позбавлено можливості здійснювати богослужіння, а й взагалі вирішено питання про припинення його повноважень як керівника релігійної громади, з припиненням права вчинення дій від її імені.

Оцінюючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів вказує, що в питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

В даному випадку позивач звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважав порушеним у зв`язку не тільки з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє їхні переконання, а крім того з підстав реального припинення його повноважень як керівника релігійної громади, з припиненням права вчинення дій від імені Громади.

Відтак позов поданий на захист цього права не тільки в його колективному вимірі, а й спрямований на захист прав позивача як члена релігійної організації, що виконував функції її керівника (настоятеля відповідної церкви), а також особисті немайнові права як члена релігійної громади.

Тому, судова колегія висновується, що в будь-якому разі спірний протокол та вчинені Адміністрацією дії безпосередньо впливають на можливість реалізації у подальшому права позивача, а також інших вірян (зокрема тих, які не підтримують таке рішення) на вільне віросповідання саме тієї віри, яку вони поділяють, у відповідній релігійній організації (громаді), відповідному храмі (з можливістю здійснення богослужіння).

В наведеному колегія також звертає увагу й на те, що аналогічні за своїм змістом обставини були предметом дослідження Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Успенська парафія Рівненської єпархії Української православної церкви у с. Птича проти України» (Рішення ЄСПЛ від 09.10.2025; заява № 8906/19), у якій Суд встановив факти недопуску настоятеля до храму, позбавлення можливості здійснення богослужінь та релігійної діяльності у зв`язку з конфліктом щодо канонічного та майнового користування культовою спорудою.

Європейський суд дійшов висновку, що бездіяльність державних органів щодо ефективного забезпечення доступу релігійної громади до культового приміщення та неналежне реагування на відповідні звернення становили порушення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на свободу віросповідання, включно з можливістю безперешкодного здійснення релігійної практики.

ЄСПЛ виснував, що хоча держава не втручалася безпосередньо в конфлікт, її бездіяльність та відсутність ефективного захисту прав вірян фактично призвели до обмеження їхньої релігійної свободи.

Отже, беручи до уваги, що встановленим за наслідками вирішення спору є те, що зміна підлеглості у конфесійних та організаційних питаннях відбулась не у відповідності з Законом та відповідними статутами (за процедурою), обґрунтованими є твердження ОСОБА_5 про порушення його прав у розумінні статті 4 ГПК України.

При цьому, за наведеного судова колегія вважає вмотивованими доводи апелянта, викладені у відповідних межах.

У той же час, твердження відповідачів, на переконання колегії суддів, не спростовують викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача.

Отже, беручи до уваги наявні в справі докази в цілому, здійснивши оцінку останніх як окремо, так і у їх взаємному зв`язку, за висновками судової колегії позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Частиною 1 статті 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації ), Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1. ОСОБА_7 , 2. ОСОБА_8 , 3. ОСОБА_9 , 4. ОСОБА_10 , 5. ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту, а апеляційна скарга, - частковому задоволенню.

Згідно ч.ч. 9, 14 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так, судові витрати скаржника зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», покладаються на відповідача-2 - Релігійну організацію " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області ", оскільки спір фактично виник з її вини.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд , -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 у справі № 910/516/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 у справі № 910/516/25 скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_5 до Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації ), Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1. ОСОБА_7 , 2. ОСОБА_8 , 3. ОСОБА_9 , 4. ОСОБА_10 , 5. ОСОБА_11 про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту.

3. Визнати недійсними рішення Загальних зборів Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області ", оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023.

4. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Ю.М. від 11.03.2024 № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів" у частині, що стосується реєстрації змін до статуту Релігійної організації " Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви » села Волошки Ковельського району в новій редакції.

5. Визнати недійсним Статут Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (код ЄДРПОУ 21741278 ) у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Ю.М. від 11.03.2024 № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів".

6. У іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути з Релігійної організації " Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області " (адреса: 45062, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Волошки, вул. Лесі Українки, буд. 27 ; ідентифікаційний код - 21741278 ) на користь ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_4) 9 992,40 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

8. Стягнути з Волинської обласної державної адміністрації ( Волинської обласної військової адміністрації ) (адреса: 43027, Волинська обл., м. Луцьк, Майдан Київський, буд. 9 ; ідентифікаційний код - 13366926 ) на користь ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_4) 9 992,40 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

9. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання п.п. 7, 8 цієї постанови Північного апеляційного господарського суду .

10. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак