Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №910/4384/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"27" жовтня 2026 р. Справа№ 910/4384/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 (повний текст рішення складено 23.07.2026)

у справі №910/4384/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом ОСОБА_1

до Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3

про визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» (далі за текстом - відповідач, Федерація), з урахуванням заяви про зміну предмету, прийняту судом першої інстанції у підготовчому засіданні 23.06.2025 про визнання недійсним наказу Президента ГО №5 «Про поновлення на посаді» від 15.09.2022 (далі за текстом - Наказ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що Наказ прийнято неуповноваженою особою, оскільки станом на дату прийняття Наказу така особа не займала виборної посади Президента Федерації.

Господарський суд міста Києва 15.07.2024 протокольно залучив до участі у справі №910/4384/24 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі за текстом - третя особа 1 та третя особа 2 відповідно).

Господарський суд міста Києва рішенням від 01.09.2025, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 22.12.2025 у справі №910/4384/24 у задоволені позову відмовив.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 05.03.2026 у справі №910/4384/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 у справі №910/4384/24 скасував; справу №910/4384/24 передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу №910/4384/24 на новий розгляд Верховний Суд дійшов висновку про незастосування судами попередніх інстанцій положення частини п`ятої статті 89 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», які підлягають застосуванню, в порушення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.02.2025 у справі №910/6213/23, від 10.04.2025 у справі №910/14396/22 та від 15.10.2025 у справі №910/11743/22 щодо застосування цих норм права та не встановили з достовірністю чи були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб станом на 15.09.2022 - дату видачі спірного Наказу відомості про керівника Федерації недостовірними в розумінні частини другої 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», чи знали або могли знати треті особи у цій справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що ці відомості є недостовірними та чи можуть ці особи посилатися на зазначені відомості в реєстрі як на достовірні. Судами не встановлено, хто фактично здійснював управління Федерацією станом на дату видачі спірного наказу. Отже, суди дійшли передчасного висновку про недоведеність позивачем факту порушення його права та/або інтересів спірним Наказом та факту його перебування на посаді керівника Федерації станом на дату видачі спірного Наказу.

За приписами частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

За результатами нового розгляду, Господарський суд міста Києва рішенням від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 у задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що скасування спірного Наказу не відновить порушеного права позивача на управління Федерацією, за захистом якого він звернувся до суду із даним позовом, оскільки позивач 19.04.2023 звільнив з посади ОСОБА_2 , якого ОСОБА_3 призначив на посаду спірним Наказом на виконання рішення суду.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 11.08.2026 позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсним наказ №5 Президента громадської організації «Федерація велосипедного спорту України» «Про поновлення на посаді» від 15.09.2022.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилкові висновки суду першої інстанції стосовно обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки такий спосіб захисту дозволить повністю нівелювати незаконні правові наслідки та відновити правовий порядок в управління Федерацією. Оскаржуваний Наказ незаконно змінив персональний склад ключових органів управління, вплинув на їх кворум та створив правову невизначеність та хаос в управлінні Федерацією. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, фактично ухвалив рішення, яке суперечить рішенню у справі №910/14453/22, в якій за тотожних обставин спосіб захисту визнано ефективним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 22.09.2026 о 13 год. 15 хв.; витребував матеріали справи №910/4384/24 з Господарського суду міста Києва.

Третя особа 2 згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача заперечує проти її задоволення, посилаючись на правильність висновку суду першої інстанції щодо ефективності способу захисту, оскільки визнання недійсним Наказу №5 від 15.09.2022 у 2026 році не призведе поновлення жодного права позивача. Посилання позивача на рішення у справі №910/14453/22 не заслуговують на увагу, так як правові висновки стосовно ефективності обраного способу захисту не є обставиною у розумінні частини четвертої статті 75 ГПК України, обставини справи №910/14453/22 та у даній справі є різними.

За твердженням третьої особи 2 спірний Наказ видано на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.09.2020 у справі №757/9647/20-ц, яке станом на 15.09.2022 набрало законної сили і в силу Закону є обов`язковим для виконання. Крім того, надані позивачем рішення UCI від 04.09.2020 та лист UCI від 14.09.2022 є недопустимим доказами, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 96 ГПК України не пройшли апостилювання та у матеріалах даної справи відсутній офіційний переклад із засвідченням підпису перекладача нотаріусом.

При цьому, як зазначає третя особа 2 у відзиві на апеляційну скаргу позивача, у суду першої інстанції були наявні підстави для залишення позову без розгляду на підставі частини 4 статті 226 ГПК України, тоді як суд першої інстанції 06.05.2026 протокольно залишив без задоволення клопотання третьої особи 2 про залишення позову без розгляду.

Матеріали справи №910/4384/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.08.2026.

04.09.2026 позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.09.2026 продовжив строк розгляду справи №910/4384/24; відклав розгляд справи №910/4384/24 на 27.10.2026 об 13 год. 00 хв.

07.09.2026 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд», зареєстрований Північним апеляційним господарським судом 08.09.2026. Відповідач згідно відзиву підтримує апеляційну скаргу позивача, посилаючись на те, що суд першої інстанції надавши оцінку тому, що спірний Наказ підписано неуповноваженою на це особою, мав визнати спірний Наказ недійсним. Звільнення ж ОСОБА_2 з посади 19.04.2023 не усуває порушення, яке існувало станом на дату прийняття спірного Наказу, оскільки у період з 15.09.2022 по 19.04.2023 ОСОБА_2 на підставі спірного Наказу, увійшовши до складу Президії та Дирекції Федерації, штучно змінив персональний склад та кворум цих вищих виконавчих органів.

Третя особа 1 своїх представників, чи особисто, у судове засідання не направила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена судом апеляційної інстанції шляхом направлення ухвал на його поштову адресу, відому суду (поштові відправлення R 06726 0047 555, R 06728 820946 1).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012 виснував, що: «до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв`язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому необхідно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.».

Згідно частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №910/4384/24 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представників третьої особи 1, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 27.10.2026 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідач у судовому засіданні 27.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 залишити без змін.

Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 27.10.2026 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, відзивів на неї, відповіді на відзив, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно з пунктом 1.1 Статуту Федерації, у редакції, затвердженій Черговим засіданням Конференції Федерації 02.11.2026 (далі за текстом - Статут) Федерація є всеукраїнською громадською організацією спортивної спрямованості, яка об`єднує спортсменів, тренерів, суддів, інших фахівців в досягненні мети і завдань, передбачених цим статутом (а.с. 40-48 т.1)

Федерація діє на засадах добровільності, спільності інтересів, рівноправності її членів (учасників), самоврядування, законності та гласності, обов`язковості виконання рішень, прийнятих згідно зі Статутом (пункт 1.2 Статуту).

Федерація визнає Статути, мету та завдання Міжнародного союзу велосипедистів (UCI), Європейського союзу велосипедистів (UEC) у своїй діяльності керується встановленими ними принципами і правилами (пункт 1.4 Статуту).

Відповідно до пункту 5.1 Статуту органами управління Федерації є: Конференція; Президія; Президент; Перший віце-президент; Дирекція; Ревізійна комісія.

Президент Федерації очолює Федерацію в період між Конференціями і здійснює поточне керівництво всіма напрямками її діяльності протягом строку, встановленого цим статутом, та відповідно до своїх повноважень (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 Статуту).

За змістом підпункту 5.4.6 пункту 5.4 Статуту Президент Федерації має невід`ємну сукупність прав та обов`язків, зокрема здійснює керівництво діяльністю Федерації; підписує офіційну документацію від імені Федерації; видає накази, розпорядження, інструкції та інші документи, обов`язкові для виконання; призначає на посаду Генерального секретаря Федерації; вирішує інші питання поточної діяльності Федерації.

20.07.2018 Конференція Федерації велосипедного спорту України на позачерговому засіданні прийняла рішення, оформлене протоколом № 7, про обрання на посаду Президента Федерації ОСОБА_3 терміном на 4 роки, обрання на посаду першого Віце-президента Федерації ОСОБА_1 (а.с. 12-16 т.1).

20.08.2019 Конференція Федерації на позачерговому засіданні прийняла рішення, оформлене протоколом № 3, про визнання роботи ОСОБА_3 як Президента Федерації незадовільною та про припинення його повноважень з 20.08.2019 відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України; про обрання Президентом Федерації ОСОБА_1 з 21.08.2019 на громадських засадах.

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 22.09.2020, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.11.2021 у справі №757/230/20-ц, задовольнив позов ОСОБА_3 : визнав неправомірним та скасував рішення позачергової Конференції Федерації велосипедного спорту України від 20.08.2019, оформлене протоколом №3.

На підставі цих ухвалених у справі №757/230/20-ц судових рішень 27.06.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) були внесенні зміни до відомостей про керівника Федерації (реєстраційний запис № 1000709950013020930), тобто був в реєстрі відновлений запис про ОСОБА_3 як Президента Федерації.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду постановою від 25.01.2023 у справі №757/230/20-ц скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 22.09.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 02.11.2021, закрив провадження у справі, роз`яснив, що розгляд справи відноситься до юрисдикції господарського суду, а ухвалою від 15.02.2023 передав справу №757/230/20-ц до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Господарський суд міста Києва рішенням від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2024 у справі №757/230/20, відмовив у задоволенні позову повністю.

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 11.09.2020 у справі №757/9647/20-ц за позовом ОСОБА_2 до Федерації про визнання звільнення протиправним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі позовні вимоги задовольнив частково та, зокрема, визнав наказ № 20/09/19 від 20.09.2019 про звільнення ОСОБА_2 з посади генерального секретаря Федерації протиправним та поновив ОСОБА_2 на вказаній посаді.

Зазначене рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.09.2020 у справі №757/9647/20-ц набрало законної сили 27.07.2022.

15.09.2022 ОСОБА_3 як Президент Федерації на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 11.09.2020 у справі №757/9647/20-ц, яким визнано Наказ №20/09/19 від 20.09.2019 про звільнення ОСОБА_2 з посади Генерального секретаря Федерації протиправним, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 27.07.2022 (провадження №61-16307св21) видав Наказ № 5 про поновлення ОСОБА_2 на посаді Генерального секретаря Федерації з 11.09.2020 (а.с. 49 т.1).

19.04.2023 Президент Федерації ОСОБА_1 видав Наказ № 4, яким припинив повноваження ОСОБА_2 на посаді генерального секретаря Федерації з 19.04.2023 та призначив на цю посаду ОСОБА_4 з 20.04.2023 (а.с. 160 т.1).

Спір виник через те, що спірний Наказ не відповідає вимогам законодавства України та Статуту Федерації, оскільки був виданий неуповноваженою особою - ОСОБА_3 , який станом на дату видачі наказу не займав виборну посаду Президента Федерації велосипедного спорту України, спірний наказ порушує право позивача на управління Федерацією, як особи, яка займала посаду Президента Федерації станом на дату видачі спірного Наказу.

Згідно статтею 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частин 1, 2 статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Подібний за змістом правовий висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2025 у справі №922/985/24, від 06.02.2024 у справі №916/1431/23, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Разом з тим, як неодноразово виснувала, зокрема, Велика Палата Верховного Суду, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Відповідно до положень статей 83, 85, 86 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань регламентовані Законом України «Про громадські об`єднання».

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

У статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання. Громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому. Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Закону України «Про громадські об`єднання» статут громадського об`єднання має містити відомості про: 1) найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; 2) мету (цілі) та напрями його діяльності; 3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); 4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); 5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; 6) порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); 7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; 8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; 9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); 10) порядок внесення змін до статуту; 11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. У статуті громадського об`єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об`єднання, що не суперечать закону. Статут громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи (у разі, якщо наявність статуту такого об`єднання передбачена рішенням про його утворення), може не містити положень, передбачених пунктами 5-8 частини першої цієї статті.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.03.2023 у справі №911/196/21 вказав, що громадське об`єднання (громадська організація) є одним з різновидів юридичної особи, створеної шляхом об`єднання осіб, які мають право участі у ньому (у ній). Члени громадського об`єднання (громадської організації) мають право брати участь в управлінні товариством, обирати та бути обраними до органів управління.

Тобто корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

У постанові від 08.11.2023 у справі №201/1077/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відзначив, що спір між членом (учасником) громадської організації та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним.

Відповідно до частин першої, четвертої та п`ятої статті 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Стаття 97 ЦК України визначає, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду, у разі якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №643/17966/14-ц, від 18.08.2021 у справі №910/10984/18, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15).

Отже, відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, внесені на підставі судових рішень, що були скасовані, є недостовірними. Такий висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 89 Цивільного кодексу України у сукупності зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» викладений у постановах від 18.02.2025 у справі №910/6213/23, від 10.04.2025 у справі №910/14396/22 та від 15.10.2025 у справі № 910/11743/22.

У розумінні приписів частини 5 статті 89 ЦК України та частин 1-4 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у їх сукупності, третя особа 2 не може посилатись на обставини внесених відомостей до Єдиного державного реєстру, оскільки такі відомості є недостовірними, про що він знав як сторона (позивач) у справі №757/230/20, в якій Верховним Судом прийнято постанову від 25.01.2023, про що зазначено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 18.02.2025 у справі №910/6213/23 та від 10.04.2025 у справі №910/14396/22.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2026 у справі №910/4384/24 зазначив, що видача наказів, пов`язаних з діяльністю юридичної особи, у тому числі і на виконання судового рішення, є дією, яку керівник юридичної особи вчиняє в межах своїх повноважень, а за змістом положень статуту Федерації до компетенції Президента Федерації належить вирішення питання призначення на посаду Генерального секретаря Федерації, а також вирішення інших питань поточної діяльності Федерації, у межах яких вирішується і питання поновлення особи на певній посаді згідно з судовим рішенням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний Наказ підписано ОСОБА_3 , який згідно відомостей ЄДР станом на 15.09.2022 був Президентом Федерації, тоді як встановлено судом відомості ЄДР стосовно Президента Федерації станом на дату прийняття спірного Наказу є недостовірними, оскільки внесені на підставі судових рішень, що були скасовані. Таким чином, ОСОБА_3 не міг видати спірний Наказ, як це правильно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що протоколом позачергової Конференції Федерації № 7 від 20.07.2018 позивача обрано на посаду першого віце-президента Федерації (а.с. 12-16 т.1). Протоколом позачергової Конференції Федерації № 3 від 20.08.2019 позивача обрано на посаду Президента Федерації з 21.08.2019 (а.с. 21-24 т.1). Рішенням UCI від 04.09.2020 дисциплінарна комісія відсторонила ОСОБА_3 від управління Федерацією стром на 9 місяців.

Згідно листа UCI від 14.09.2022 вбачається, що UCI вважає, що період відсторонення ОСОБА_3 не закінчився (а.с. 228-230 т.1). Тим не менш, було визначено, що початковою датою відсторонення є 07.07.2022, що відповідає даті, коли він звернувся до UCI з проханням визнати його чинним президентом, а також почав здійснювати дії, які підпадають під компетенцію Регламенту UCI і для здійснення яких необхідні ліцензія. Таким чином, відсторонення пана ОСОБА_5 слід вважати таким, що розпочалося 07.07.2022 і закінчується 06.04.2023.

Відповідно до вищезазначеного, також було вирішено, що всі рішення, прийняті паном ОСОБА_6 , включаючи, але не обмежуючись призначеннями та звільненнями, а також відбором національних збірних, вважаються недійсними для UCI та зацікавлених сторін у велоспорті.

Відповідно до статті 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до листа UCI від 14.09.2022 додано переклад з нотаріальним засвідченням підпису перекладача ОСОБА_7 , що відповідає положенню статті 79 Закону України «Про нотаріат», а тому приймається судом до розгляду.

Наведене додатково підтверджує доводи позивача про те, що ОСОБА_3 не мав повноважень приймати спірний Наказ, яким поновлено на посаді ОСОБА_2 на посаді Генерального секретаря Федерації.

Висновок суду першої інстанції про те, що визнання недійсним спірного Наказу не поновить порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду із даним позовом, оскільки позивач 19.04.2023 звільнив з посади ОСОБА_2 , якого ОСОБА_3 призначив на посаду спірним Наказом на виконання рішення суду є помилковим, оскільки станом на дату прийняття спірного Наказу позивач займав посаду Президента, а тому спірним Наказом порушено його право на управління Федерацією, відповідно до якого у період з 15.09.2022 по 19.04.2023 ОСОБА_2 займав посаду Генерального секретаря Федерації на підставі Наказу, прийнятого ОСОБА_3 . Тоді як за статутними документами Федерації до компетенції Президента віднесено видання наказів, призначення на посаду Генерального секретаря Федерації та прийнятті і звільнення штатних працівників Федерації (підпункт 5.4.6 пункту 5.4 Статуту). Таким чином, питання щодо поновлення особи на певній посаді згідно з судовим рішенням має також прийматися Президентом Федерації в межах його повноважень шляхом видачі відповідного наказу.

Отже, спірним Наказом порушено право позивача на управління Федерацією, як особи, яка станом на дату видачі спірного наказу займала посаду Президента Федерації.

Враховуючи те, що спірний Наказ прийнято неуповноваженою особою, оскільки станом на дату прийняття Наказу така особа не займала виборної посади Президента Федерації, наказ Президента Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» №5 «Про поновлення на посаді» від 15.09.2022 підлягає визнанню недійсним.

Твердження суду першої інстанції в оскаржуваному рішення, при новому розгляді, про те, що скасування спірного наказу не відновить порушеного права позивача суперечить зазначеному Верховним Судом у даній справі щодо зміни предмету позову позивачем, яка прийнята Господарським судом міста Києва у підготовчому засіданні протокольною ухвалою від 23.06.2025 у справі №910/4384/24, що не було враховано судами при попередньому розгляді справи.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи третьої особи 2 про те, що у суду першої інстанції були наявні підстави для залишення позову без розгляду на підставі частини 4 статті 226 ГПК України, тоді як суд першої інстанції 06.05.2026 протокольно залишив без задоволення клопотання третьої особи 2 про залишення позову без розгляду, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки наведене не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до приписів статті 277 ГПК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді на доводи учасників справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи нез`ясування обставин, що мають значення для справи, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 у справі №910/4384/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

3. Визнати недійсним наказ Президента Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» №5 «Про поновлення на посаді» від 15.09.2022.

4. Стягнути з Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» (вул. Еспланадна, 42, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 16485577) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) судового збору.

5. Стягнути з Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» (вул. Еспланадна, 42, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 16485577) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 7 267,20 грн (сім тисяч двісті шістдесят сім гривень 20 копійок) судового збору за подання апеляційних скарг.

6. Стягнути з Громадської організації «Федерації велосипедного спорту України» (вул. Еспланадна, 42, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 16485577) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/4384/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний 05.11.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська