Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/5017/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 910/5017/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Сибіги О.М.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 07.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026

у справі №910/5017/26 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд"

про стягнення 1 266 214, 66 грн,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач, КП "Київтеплоенерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" (далі - відповідач, апелянт, скаржник, ТОВ "Веллбуд") про стягнення 1 266 214,66 грн, з яких 968 916,39 грн основного боргу, 4 116,54 грн пені, 65 611,22 грн 3 % річних та 227 570,51 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати послуги з постачання теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за договором на постачання теплової енергії № 054070110080100 від 01.12.2021 за період з листопада 2021 року по грудень 2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 відкрито провадження у справі № 910/5017/26 та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/5017/26 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Веллбуд" на користь КП "Київтеплоенерго" 968 916,39 грн основного боргу, 4 116,54 грн пені, 65 611,22 грн 3 % річних, 227 570,51 грн інфляційних втрат та 18 993,51 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підставі поданих доказів (корінців нарядів про включення/відключення опалення, актів прийняття теплового вузла обліку, актів готовності вузла комерційного обліку, звітів добових параметрів теплопостачання, відомостей спожитої теплової енергії, актів надання послуг) доведено факт надання відповідачу послуги з постачання теплової енергії, включаючи обсяги теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та донарахування мінімальної частки середнього питомого споживання, на суму 967 286,44 грн, а також нарахування плати за абонентське обслуговування в сумі 1 629,95 грн. Разом з цим, суд відхилив доводи відповідача про ненадіслання йому рахунків та актів і незрозумілість застосованих позивачем формул, оскільки строк оплати за пунктом 34 договору не пов`язаний з фактом отримання рахунків, а відповідач протягом тривалого часу споживання послуги не здійснив жодної оплати та не звертався до позивача за роз`ясненнями щодо нарахувань. Перевіривши розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд визнав їх обґрунтованими.

Не погодившись із прийнятим рішенням, 15.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі №910/5017/26 в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/5017/26, відмовити позивачу в задоволенні позову.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі надані докази, не перевірено розрахунки, а висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи і є передчасними з огляду на відсутність повної та достатньої інформації.

Апелянт вказує, що позивачем не надано належних доказів обсягів постачання теплової енергії на будинок, зокрема звітів вузлів комерційного обліку, показань будинкового лічильника, протоколів зняття показань, журналів обліку роботи вузлів обліку, а корінці нарядів не містять відомостей щодо обсягів та вартості теплової енергії. Так, скаржник зазначає, що позивач надав лише по одному рахунку за грудень 2025 року на оплату послуги з постачання теплової енергії та плати за абонентське обслуговування, що, на його думку, свідчить про неформування та ненадсилання рахунків за попередні періоди, тоді як додані позивачем знімки екрана не є електронними документами у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", а акти надання послуг відповідачем не підписувались і йому не надсилались. Разом з цим, апелянт вважає, що позовна заява та додані до неї документи не містять розрахунків вартості теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та мінімальної частки середнього питомого споживання, а також вихідних даних, необхідних для перевірки застосування Методики розподілу, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити розрахунки позивача, чим порушив правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, у постановах від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20 та від 08.12.2022 у справі № 921/542/20.

Окрім цього, скаржник зазначає, що приміщення відповідача обладнане вузлом розподільного обліку теплової енергії, показання якого (42,227 Гкал) залишались незмінними, що підтверджується актом зняття контрольних показань № 16847 від 29.09.2025 та актом від 14.05.2026, складеним вже після подання позову, а отже споживання теплової енергії безпосередньо приміщенням відповідача не було. Водночас, за підрахунком апелянта, наведеним у доданій до апеляційної скарги зведеній таблиці, з загального обсягу 265,9673 Гкал, зазначеного в актах надання послуг, за вирахуванням донарахування мінімальної частки середнього питомого споживання (61,86 Гкал), загальнобудинкових потреб (45,5858 Гкал), функціонування внутрішньобудинкової системи опалення (3,3902 Гкал) та перерахунків (15,4764 Гкал), позивач нарахував відповідачу 139,6549 Гкал теплової енергії, яка, на думку скаржника, йому не постачалась. Також апелянт посилається на те, що його приміщення обладнане індивідуальною системою опалення, вентиляції та кондиціювання, а суд першої інстанції безпідставно розглянув справу як малозначну.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тарасенко К.В., Сковородіна О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі №910/5017/26 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Веллбуд", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі.

31.07.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2026, а саме докази сплати судового збору на суму 22 791, 86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №676 від 29.07.2026.

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 28.07.2026 по 31.07.2026 перебував у відрядженні, з 03.08.2026 по 26.08.2026 перебував у відпустці.

У зв`язку з перебуванням судді Сковородіної О.М. та судді Тарасенко К.В., які входили до складу суду, у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2026, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2026 прийнято справу №910/5017/26 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі №910/5017/26. Витребувано матеріали справи №910/5017/26 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі №910/5017/26 у судовому засіданні 07.10.2026.

15.09.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" адвоката Дейнеко Поліни Василівни до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про проведення засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" адвоката Дейнеко Поліни Василівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі №910/5017/26 призначено в режимі відеоконференції на раніше визначену дату 07.10.2026.

У судове засідання, що відбулось 07.10.2026, з`явились представники обох сторін та просили задовольнити вимоги, викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2021 між КП "Київтеплоенерго" як виконавцем та ТОВ "Веллбуд" як споживачем укладено договір на постачання теплової енергії № 054070110080100 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до пункту 11 договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика розподілу). Розподіл обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, здійснює виконавець (пункт 22 договору).

Згідно з пунктом 30 договору споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання, та плати за абонентське обслуговування. Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 32 договору). Відповідно до пункту 34 договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Пунктом 45 договору передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.

Будинок за адресою: м. Київ, вул. Деміївська, 13, в якому розташоване приміщення відповідача, обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії.

За період з листопада 2021 року по грудень 2025 року позивач нарахував відповідачу плату за послугу з постачання теплової енергії на суму 967 286,44 грн (з урахуванням перерахунків), що підтверджується актами надання послуг, в яких зазначено кількість Гкал, ціну та вартість послуги, а також плату за абонентське обслуговування на суму 1 629,95 грн. Доказів оплати вказаних сум відповідачем не надано.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не оплатив надану позивачем послугу з постачання теплової енергії та абонентське обслуговування, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 968 916,39 грн, а за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо наявності основного боргу

Відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а за статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, обсяги наданої відповідачу послуги визначено позивачем на підставі показань вузла комерційного обліку теплової енергії, встановленого у будинку, та розподілено між споживачами відповідно до Методики розподілу з урахуванням обсягів теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та донарахування мінімальної частки середнього питомого споживання, що передбачено пунктом 5 договору та розділами IV, VI Методики розподілу. Факт постачання теплової енергії підтверджується корінцями нарядів про включення/відключення опалення, актами прийняття теплового вузла обліку, актами готовності вузла комерційного обліку, звітами добових параметрів теплопостачання та відомостями спожитої теплової енергії.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів обсягів постачання теплової енергії, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження позовних вимог позивачем надано, зокрема, акти прийняття теплового вузла обліку, акти готовності вузла комерційного обліку, звіти добових параметрів теплопостачання та відомості спожитої теплової енергії, а також акти надання послуг, в яких за кожен розрахунковий період зазначено кількість Гкал, у тому числі на загальнобудинкові потреби, функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та донарахування мінімальної частки середнього питомого споживання, ціну, вартість послуги та здійснені перерахунки. Сам апелянт визнає наявність у матеріалах справи первинних документів з показаннями вузла комерційного обліку щодо значної частини спірного періоду та здійснив власний підрахунок обсягів, що свідчить про можливість перевірки нарахувань на підставі наявних у справі доказів. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а за статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Відповідач, заперечуючи обсяги та вартість спожитої послуги, власного розрахунку обсягів спожитої теплової енергії, складеного відповідно до Методики розподілу, а також доказів, які б спростовували показання вузла комерційного обліку чи здійснений позивачем розподіл, до суду першої інстанції не надав.

Не спростовують наведених висновків і доводи апелянта про відсутність споживання теплової енергії безпосередньо його приміщенням з огляду на незмінність показань вузла розподільного обліку. Так, відповідно до пункту 5 договору обсяг спожитої споживачем послуги складається не лише з обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо, а й з частини обсягу на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення та обсягу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, який розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення. Розділом VI Методики розподілу передбачено, що мінімальна частка середнього питомого споживання теплової енергії на опалення визначається для опалюваних приміщень, оснащених вузлами розподільного обліку теплової енергії, власники яких несвоєчасно передають показання або передають такі, що близькі чи дорівнюють нулю, і якщо опалюване приміщення спожило менший обсяг теплової енергії, ніж визначений за мінімальною часткою, такому приміщенню дораховується обсяг спожитої теплової енергії. Отже, нульові показання вузла розподільного обліку не звільняють споживача від оплати теплової енергії, а є підставою для застосування механізму донарахування, встановленого Методикою розподілу.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 23 договору зняття показань вузла розподільного обліку здійснюється щомісяця споживачем, який передає їх виконавцю з 5-го по 30 (31) число місяця, а також повідомляє про недоліки в роботі вузла розподільного обліку протягом п`яти робочих днів з дня їх виявлення. Доказів щомісячного передання відповідачем показань вузла розподільного обліку позивачу протягом спірного періоду, звернень до позивача щодо невідповідності нарахувань чи проведення перерозподілу обсягу спожитої послуги, а також доказів відключення (відокремлення) приміщення від мереж централізованого теплопостачання у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять. Сама по собі наявність у приміщенні індивідуальної системи опалення, вентиляції та кондиціювання, на яку посилається апелянт, не свідчить про таке відключення.

Визначення апелянтом обсягу "особистого" споживання (139,6549 Гкал) шляхом арифметичного віднімання окремих складових з загальної кількості Гкал, зазначеної в актах, не є контррозрахунком, складеним відповідно до Методики розподілу, та не спростовує правильності здійсненого позивачем розподілу обсягу теплової енергії, спожитої в будинку. Зокрема, апелянтом не враховано, що обсяг послуги для приміщень, власники яких не передають показання вузлів розподільного обліку або передають показання, близькі до нуля, визначається з урахуванням правил Методики розподілу, а не виключно за показаннями вузла розподільного обліку. Відповідних доводів щодо застосування позивачем інших положень Методики розподілу чи доказів невідповідності нарахованих обсягів показанням вузла комерційного обліку будинку апелянт не навів, а до суду першої інстанції таких заперечень не заявляв.

Щодо доданих до апеляційної скарги зведеної таблиці та акта зняття контрольних показань від 14.05.2026 колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Акт від 14.05.2026 складено до ухвалення оскаржуваного рішення та в період розгляду справи судом першої інстанції, однак апелянт не навів причин, які об`єктивно перешкоджали його поданню разом з відзивом на позовну заяву чи запереченнями від 01.06.2026, а тому підстав для його прийняття немає. Тоді як зведена таблиця є власним підрахунком апелянта, складеним на підставі наявних у справі актів, і самостійним доказом не є, а викладені в ній доводи оцінені колегією суддів вище.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про те, що ненадання відповідачу рахунків та актів не звільняє його від обов`язку оплатити надану послугу. Так, граничний строк внесення плати визначено пунктом 34 договору як останній день місяця, що настає за розрахунковим періодом, а обов`язок споживача оплатити спожиту послугу виникає з факту її надання, а не з факту отримання рахунку. Відповідач, отримуючи теплову енергію протягом опалювальних періодів з 2021 року, не здійснив жодної оплати, не був позбавлений можливості звернутися до позивача за отриманням рахунків чи інформації щодо нарахувань, проте доказів таких звернень не надав. З цих же підстав доводи апелянта про відсутність на доданих до позову документах електронного підпису, непідписання ним актів надання послуг та наявність у них примітки щодо надання електронної адреси не спростовують факту надання послуги та обсягу заборгованості.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 968 916,39 грн та про стягнення вказаної суми.

Щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а за частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати наданої послуги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення пені, передбаченої пунктом 45 договору, у сумі 4 116,54 грн, а також 3 % річних у сумі 65 611,22 грн та інфляційних втрат у сумі 227 570,51 грн. Апелянт доводів щодо неправильності розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, а також власного контррозрахунку цих сум не навів, а його заперечення в цій частині зводяться до доводів про недоведеність основного боргу, які колегією суддів відхилено.

Щодо доводів апелянта про порушення норм процесуального права

Не знайшли свого підтвердження доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив у повному обсязі надані докази та не перевірив розрахунки, оскільки, як убачається з оскаржуваного рішення, суд надав оцінку поданим позивачем доказам, запереченням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, а також перевірив розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Відповідно до частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Тоді як посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду щодо обов`язку суду перевірити розрахунок позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такий розрахунок судом перевірено, а апелянтом не доведено його неправильності. Не є підставою для скасування рішення і доводи апелянта про безпідставний розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки апелянтом не зазначено, яких саме процесуальних прав його було позбавлено внаслідок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням того, що відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а також не доведено, що такий розгляд призвів до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/5017/26 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллбуд" - залишити без задоволення

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у справі № 910/5017/26 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 05.11.2026.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.М. Сибіга

О.В. Тищенко