Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №569/6137/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/6137/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Рівне

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Крижова О.Г., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя –

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 602657 від 28 лютого 2026 року, 28 лютого 2026 року о 09 год. 59 хв. у м. Рівному по вул. Василя Червонія, 12, ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Volvo S80», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, вираженим тремтінням пальців рук та поведінкою, що не відповідає обстановці. У протоколі зазначено, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager № 0176 та від проведення такого огляду у медичному закладі.

У протоколі як технічні засоби відеозапису зазначені нагрудні відеореєстратори № 472800 та № 470039.

У судовому засіданні ОСОБА_2 вину не визнав та заперечив наявність у його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначив, що не перебував у стані алкогольного сп`яніння, а його поведінка під час спілкування з працівниками поліції була зумовлена нерозумінням причин зупинки та дій працівників поліції. Вказав, що фактичного медичного огляду за направленням поліції не проводилося, оскільки працівники поліції його до медичного закладу не доставляли. Водночас після завершення спілкування з поліцією він самостійно звернувся до того самого медичного закладу з особистою заявою про проведення огляду на стан сп`яніння.

Представник ОСОБА_3 звернув увагу суду на те, що сам факт висловленого особою «ні» не може автоматично ототожнюватися з відмовою від проходження огляду у розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки відповідальність за цією нормою настає, зокрема, за відмову від проходження огляду відповідно до встановленого порядку. На думку представника, матеріалами справи не доведено дотримання поліцейськими всієї передбаченої законом процедури направлення та забезпечення медичного огляду.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, направлення на огляд, матеріали відеозапису, документи медичного закладу та інші матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. За змістом ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Частина перша ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, для встановлення складу правопорушення за ознакою відмови необхідно встановити не лише факт висловлення особою незгоди чи відмови, а й те, що йшлося саме про огляд, запропонований та організований відповідно до встановленої законом процедури. Це має принципове значення, оскільки закон прямо пов`язує відповідальність не з будь-якою відмовою, а з відмовою від проходження огляду відповідно до встановленого порядку.

Порядок проведення такого огляду визначається, зокрема, ст. 266 КУпАП, постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103 «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду…» та Інструкцією, затвердженою наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735.

Ч.6 ст. 266 КУпАП передбачає, що порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану сп`яніння та порядок проведення такого огляду визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктами 6–7 Порядку № 1103 передбачено, що водій, який відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або не погоджується з його результатами, направляється працівниками поліції до відповідного закладу охорони здоров`я, а поліцейський забезпечує проведення огляду в закладі охорони здоров`я у визначений законодавством строк.

Аналогічно Інструкція № 1452/735 передбачає оформлення направлення на огляд та забезпечення доставлення водія до закладу охорони здоров`я. Отже, процедура після відмови від огляду на місці не завершується складанням протоколу чи самого направлення. Її наступним обов`язковим елементом є реальне забезпечення можливості пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я.

У цьому випадку з матеріалів справи вбачається, що 28.02.2026 року працівником поліції було оформлено направлення ОСОБА_2 до КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» РОР за адресою: м. Рівне, вул. Дубенська, 64. Водночас у самому направленні міститься відмітка про те, що особу не було доставлено до закладу охорони здоров`я у зв`язку з відмовою.

Ця обставина має істотне значення. Сторона обвинувачення фактично посилається на відмову від медичного огляду, однак матеріали справи одночасно свідчать, що медичний огляд за направленням поліції фактично не відбувся, а ОСОБА_2 до закладу охорони здоров`я працівниками поліції не доставлявся. Тобто та стадія процедури, на якій особа мала б пройти медичний огляд у присутності поліцейського, фактично не була реалізована.

Суд також дослідив зміст відеозапису. З його текстової розшифровки вбачається, що на початку спілкування ОСОБА_2 повідомляє, що алкоголю не вживав, та на запитання щодо проходження огляду відповідає, що не бачить у цьому потреби. Лише після цього працівник поліції формулює перелік ознак, посилаючись на запах алкоголю з порожнини рота та поведінку, яка, на його думку, не відповідає обстановці. У переглянутому судом відео, окремого чіткого відображення ознаки «виражене тремтіння пальців рук», зазначеної у протоколі, не міститься.

Саме по собі це не означає, що такої ознаки фізично не було, оскільки суд оцінює наданий йому відеозапис у межах його фактичного змісту. Проте зазначена розбіжність між протоколом та дослідженим матеріалом додатково вимагає особливо ретельної перевірки того, яким саме чином працівниками поліції була сформована та реалізована процедура огляду.

З відеозапису також вбачається, що працівник поліції повідомляє ОСОБА_2 про необхідність проходження огляду та про наслідки відмови. Після цього на запитання про проходження огляду у медичному закладі ОСОБА_2 відповідає негативно. Однак з досліджених матеріалів не вбачається фактичного доставлення його до названого в направленні закладу охорони здоров`я та пропозиції пройти медичний огляд безпосередньо там у порядку, передбаченому ст. 266 КУпАП і Порядком № 1103.

Окремо суд оцінює зміст роз`яснень, наданих ОСОБА_2 працівниками поліції безпосередньо перед його відповіддю щодо проходження огляду у закладі охорони здоров`я.

Як убачається з відеозапису, приблизно о 10:03:20clip-0 працівник поліції поставив ОСОБА_2 запитання: «В медичному закладі бажаєте пройти такий огляд?», на що останній відповів негативно. Водночас безпосередньо перед цим працівник поліції у загальному повідомляв про відповідальність за відмову від огляду та зазначав про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Разом із тим суд вважає істотним не лише сам факт згадування працівником поліції статті 130 КУпАП, а зміст та зрозумілість роз`яснення тієї процедури, яка мала відбутися після відмови від огляду на місці зупинки.

Відповідно до пункту 7 розділу I Інструкції № 1452/735 у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення. Пунктом 9 розділу II цієї Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду поліцейський забезпечує доставку водія до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення. Метою медичного огляду відповідно до пункту 3 розділу III Інструкції є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння.

Отже, після відмови від огляду на місці водію фактично пропонується не просто «поїхати до медичного закладу», а пройти іншу передбачену законом стадію огляду, яка саме й призначена для об`єктивного встановлення наявності або відсутності стану сп`яніння.

У зв`язку з цим суд вважає, що для оцінки характеру відповіді ОСОБА_2 має значення те, чи було йому зрозуміло роз`яснено, що відмова від огляду на місці не означає припинення процедури, а передбачає його направлення та доставлення до медичного закладу, де він може пройти медичний огляд і таким чином підтвердити або спростувати наявність стану сп`яніння.

На відеозаписі такого послідовного та конкретного роз`яснення суд не встановив. Фактично після загальної згадки про відповідальність за відмову працівник поліції поставив ОСОБА_2 запитання, чи бажає він пройти такий огляд у медичному закладі, на що той відповів негативно. При цьому з відеозапису не вбачається, що йому було чітко роз`яснено правове значення саме цієї відмови, відмінність між відмовою від огляду на місці та відмовою від медичного огляду, а також те, що фактична мета його направлення до медичного закладу полягає саме у встановленні наявності або відсутності стану сп`яніння.

Ця обставина набуває особливого значення з огляду на поведінку ОСОБА_2 під час спілкування з поліцейськими. Він неодноразово заперечував факт вживання алкоголю та пояснював свою поведінку нерозумінням причин зупинки і дій працівників поліції. За таких обставин його негативна відповідь на запитання про проходження огляду в медичному закладі не може оцінюватися ізольовано від контексту всього спілкування та без встановлення того, який саме зміст цієї відповіді він усвідомлював.

При цьому суд не виходить із того, що незнання особою положень закону саме по собі звільняє її від адміністративної відповідальності. Проте у цій справі питання полягає не у звільненні особи від відповідальності через незнання закону, а у встановленні того, чи доведено належними та допустимими доказами саме добровільну та усвідомлену відмову від проходження медичного огляду в передбаченому законом порядку.

Якщо виходити з пояснень ОСОБА_2 , він не сприймав свою поведінку як відмову від можливості встановити його фактичний стан та вважав, що питання щодо його вини буде вирішуватися судом. За таких обставин його висловлювання про небажання проходити запропонований огляд могли бути пов`язані саме з нерозумінням юридичного значення запропонованої процедури, а не зі свідомим наміром ухилитися від встановлення фактичного стану сп`яніння.

Водночас сам факт того, що ОСОБА_2 не був обізнаний або неправильно розумів юридичні наслідки своїх дій, сам по собі не є підставою для висновку про відсутність складу правопорушення. Однак у цій справі така обставина має значення для оцінки доказів сторони обвинувачення та встановлення того, чи була його відповідь саме відмовою від проходження огляду у встановленому законом порядку, а не лише негативною відповіддю на поставлене поліцейським запитання.

Тим більше, що подальша поведінка ОСОБА_2 об`єктивно не свідчить про його небажання проходити медичний огляд як такий. Як уже встановлено судом, після завершення спілкування з працівниками поліції він того самого дня самостійно звернувся саме до того медичного закладу, який був зазначений у направленні поліції, та ініціював проведення медичного огляду на стан сп`яніння. Ця обставина сама по собі не усуває юридичного значення попередніх дій, однак має істотне значення для оцінки того, чи мав місце свідомий намір ухилитися від встановлення фактичного стану сп`яніння, чи негативна відповідь була результатом нерозуміння запропонованої поліцейськими процедури та її юридичних наслідків.

За таких обставин суд не може обмежитися формальним констатуванням того, що ОСОБА_2 сказав «ні», а повинен встановити, що саме йому було запропоновано, яким чином це було роз`яснено, яке юридичне значення такої пропозиції було доведено до його відома та чи була після цього реально забезпечена передбачена законом можливість пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я.

Саме така оцінка відповідає вимогам ст. 245, 251, 252 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин справи та оцінки доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу, що письмове направлення саме по собі не є тотожним забезпеченню проведення медичного огляду. Направлення є процесуальним документом, який запускає наступну стадію процедури, але для підтвердження відмови від медичного огляду необхідно встановити, що особі була реально надана можливість пройти цей огляд у відповідному закладі. У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що така можливість була фактично забезпечена.

Особливої уваги заслуговує поведінка ОСОБА_2 після завершення спілкування з працівниками поліції. Із матеріалів КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» РОР вбачається, що 28.02.2026 року він особисто звернувся до цього ж закладу охорони здоров`я із заявою про проведення медичного огляду на предмет алкогольного та наркотичного сп`яніння. На підставі особистої заяви було проведено медичний огляд, оформлено Акт № 177 від 28.02.2026 року, висновок щодо результатів медичного огляду, результат токсикологічного дослідження № 218 та результат тестування на алкоголь. За матеріалами огляду результат тестування на алкоголь становив 0,00, а ознак сп`яніння не виявлено.

Суд не ототожнює цей огляд з оглядом, який мав проводитися за направленням працівників поліції, і не вважає його таким, що автоматично усуває можливу відповідальність за раніше вчинену відмову. Разом із тим ця обставина має значення для оцінки всієї послідовності поведінки особи та достовірності твердження про нібито категоричне ухилення від будь-якого медичного огляду. ОСОБА_2 фактично звернувся до того самого медичного закладу в той самий день фактично у той саме час та ініціював проведення медичного огляду за власною заявою.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після оформлення направлення працівники поліції прибули разом із ОСОБА_2 до КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» РОР, передали його лікарю, запропонували пройти огляд безпосередньо в закладі та зафіксували відмову вже в медичному закладі. Навпаки, у направленні зазначено, що особу не доставляли.

За таких обставин виникає принципова різниця між фактом відмови від запропонованої поліцейським процедури та фактом відмови від медичного огляду, який був належним чином організований і проведення якого було реально забезпечено. Саме другий випадок може утворювати склад правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відповідною ознакою.

Суд бере до уваги і те, що час, зазначений у протоколі як час виявлення правопорушення, становить 09 год. 59 хв., направлення оформлене приблизно о 10 год. 10 хв., протокол складено о 10 год. 26 хв., тоді як медичний огляд за особистою заявою ОСОБА_2 проведено о 12 год. 20 хв. Останній огляд, безумовно, не є тим медичним оглядом, який мав бути проведений за направленням поліції, однак часовий і фактичний зв`язок цих подій підтверджує, що особа того ж дня звернулася до саме того закладу, який був зазначений у направленні.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У провадженні про адміністративне правопорушення, наслідком якого є застосування адміністративного стягнення, висновок про винуватість повинен ґрунтуватися на належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах, оцінених у їх сукупності.

Обов`язок збирання доказів покладається на уповноважених осіб, а не на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд не може заповнювати прогалини в доказуванні шляхом припущень, самостійного встановлення відсутніх у матеріалах обставин або розширювального тлумачення змісту протоколу на користь сторони обвинувачення.

У цій справі таким недоведеним залишилося саме питання дотримання встановленої процедури медичного огляду після відмови від огляду на місці. Поліцією складено направлення, але особу, згідно з самим направленням, до медичного закладу не доставлено. Медичний огляд за направленням не проведено. Доказів фактичного пред`явлення ОСОБА_2 можливості пройти медичний огляд безпосередньо в закладі охорони здоров`я та подальшої відмови від такого огляду в установленому порядку матеріали справи не містять.

За таких обставин суд не має достатніх підстав ототожнювати негативну відповідь ОСОБА_2 під час спілкування на місці зупинки з доведеною відмовою від проходження медичного огляду відповідно до встановленого порядку. Для такого висновку необхідна сукупність доказів, яка б безпосередньо підтверджувала проходження передбачених законом етапів процедури. Така сукупність доказів у матеріалах справи відсутня.

Посилання лише на протокол не усуває зазначених недоліків, оскільки відомості протоколу мають бути перевірені та підтверджені іншими доказами. Водночас надані матеріали містять об`єктивну обставину, яка суперечить твердженню про завершену процедуру медичного огляду, а саме відмітку про недоставлення особи до закладу охорони здоров`я.

Суд враховує, що у судовій практиці трапляються випадки, коли відмова визнається доведеною за наявності відеозапису, на якому працівники поліції чітко називають конкретний заклад охорони здоров`я, роз`яснюють порядок і наслідки відмови, пропонують пройти огляд у закладі та реально забезпечують доставлення особи до нього або фіксують відмову вже на відповідній стадії. Однак такі обставини повинні бути доведені саме у конкретній справі. Автоматичне перенесення правових висновків із справ з іншою фактичною ситуацією на цю справу є неприпустимим.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні у справі докази не утворюють достатньої, несуперечливої та послідовної сукупності для висновку про те, що ОСОБА_2 вчинив саме відмову від проходження огляду на стан сп`яніння відповідно до встановленого порядку. Наявність окремих висловлювань про небажання проходити огляд не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести всі юридично значущі елементи складу правопорушення.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Оскільки належними та достатніми доказами не підтверджено склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 266, 280, 283, 284 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суддя –

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП — закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

Суддя Рівненського міського суду Оксана КРИЖОВА