Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: страхування
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №910/4697/26
Суддя: Коробенко Г.П.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2026 р. Справа№ 910/4697/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Гончарова С.А.
Сковородіної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.07.2026
у справі №910/4697/26 (суддя Л. Шкурдова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-фуд"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан"
про стягнення 317 567,59 грн
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-фуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" про стягнення 317 567,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту № НТ-23-9932-ГО-0403 від 02.11.2023 в частині виплати належного позивачу страхового відшкодування з огляду на настання страхового випадку, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 304 190,56 грн страхового відшкодування, 2 925,00 грн 3% річних та 10 452,03 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-фуд" 267 144 грн 76 коп. страхового відшкодування, 2 195 грн 71 коп. 3% річних, 10 452 грн 03 коп. інфляційних втрат, 3 357 грн 51 коп. витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що наданий відповідачем звіт суб`єкта оціночної діяльності не відображає реальну вартість і перелік частин та деталей транспортного засобу, які можна було б реалізувати, як не відображає і розрахунок витрат, які необхідні для зняття цих деталей, їх перевірки та оцінки, натомість наданий позивачем звіт оцінювача є більш вірогідним доказом на підтвердження розміру страхового відшкодування, оскільки в ньому описано пошкоджені/зруйновані деталі (складники) транспортного засобу та наведено калькуляцію вартості працездатних складових, вузлів, агрегатів пошкодженого транспортного засобу.
Оскільки матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу, перевищує страхову суму, встановлену сторонами у п. 2.1 договору (1 800 000,00 грн), суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний доплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі 267 144,76 грн, за вирахуванням утилізаційної вартості транспортного засобу, яка відповідно до наданого позивачем звіту становить 37 045,80 грн.
Також суд, встановивши, що лист позивача від 31.12.2025 з вимогою про доплату страхового відшкодування був отриманий відповідачем 06.01.2026, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 14.01.2026, у зв`язку з чим, здійснивши перерахунок, стягнув з відповідача 3% річних у сумі 2 195,71 грн та інфляційні втрати у заявленій позивачем сумі 10 452,03 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 07.07.2026 у справі №910/4697/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що:
- суд першої інстанції не врахував презумпцію правомірності правочину та обов`язковість умов договору страхування, зокрема п. 7.3.3 договору, яким страховику надано право самостійно проводити оцінку вартості ТЗ та визначати розмір страхового відшкодування, та п. 9.12 договору, згідно з яким у разі конструктивного повного знищення ТЗ страховик проводить визначення вартості ТЗ у пошкодженому стані на власний розсуд шляхом вивчення попиту та пропозицій на ринку або шляхом експертної оцінки; вказані умови договору позивачем не оспорювались та недійсними не визнавались;
- суд безпідставно надав перевагу звіту ФОП Ткачука М.С. № 62/64.10.25 від 16.10.2025, в якому утилізаційну вартість визначено лише на рівні вартості чорного металобрухту (37 045,80 грн), перед звітом суб`єкта оціночної діяльності Чистякова С.М. № 6264/1/10/25 від 30.10.2025, в якому утилізаційну вартість (304 190,56 грн) визначено із застосуванням методу питомої ваги окремих складових КТЗ від ринкової вартості, передбаченого п. 7.18 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів;
- судом не надано оцінки доводам відповідача про те, що у звіті ФОП Ткачука М.С. отримано від`ємне значення утилізаційної вартості (Су = -16 381,80 грн), що, на думку апелянта, свідчить про методологічну хибність цього звіту;
- вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення страхового відшкодування, а тому також не підлягають задоволенню.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
04.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив викладені в ній доводи, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що презумпція правомірності правочину та обов`язковість умов договору страхування мають рівнозначне значення для обох сторін договору, у тому числі щодо визначеної п. 2.1 договору страхової суми, а суд першої інстанції, оцінивши подані сторонами звіти суб`єктів оціночної діяльності, обґрунтовано визнав більш вірогідним доказом звіт, наданий позивачем.
09.09.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій апелянт підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив, що прострочення виконання грошового зобов`язання з його боку відсутнє, оскільки страхове відшкодування у розмірі 1 495 809,44 грн було виплачене 12.12.2025, а обов`язок щодо доплати страхового відшкодування може виникнути лише з дати набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2026 апеляційну скаргу у справі №910/4697/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Гончаров С.А., Сковородіна О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
17.08.2026 матеріали справи №910/4697/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 у справі №910/4697/26. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
02.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-фуд" (страхувальник, позивач) та Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (страховик, відповідач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № НТ-23-9932-ГО-0403 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та додатковим обладнанням, зазначених у заяві-анкеті (додаток 1 до договору), що належать йому на законних підставах.
Згідно з п. 1.2 договору страховик зобов`язується при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу, а страхувальник зобов`язується сплатити страховий платіж у розмірі та у строки, визначені цим договором, та виконувати інші умови цього договору.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що страхова сума складає 1 800 000,00 грн.
Строк дії договору, відповідно до п. 5.1, з 23.11.2023 по 22.11.2024.
Згідно з додатком 1 до договору застрахованим транспортним засобом є спеціальний сідловий тягач «MERCEDES-BENZ», модель 1841 LS, д.н.з. НОМЕР_1 (далі - ТЗ). Франшиза - 0,00 грн.
Відповідно до п. 7.3.3 договору страховик має право самостійно проводити оцінку вартості ТЗ та ДО з метою визначення їх дійсної вартості, а також самостійно з`ясовувати причини, обставини страхового випадку, визначати розмір страхового відшкодування.
Порядок визначення розміру збитків та страхового відшкодування встановлено розділом 9 договору.
За умовами п.п. 9.5-9.8 договору страхове відшкодування здійснюється страховиком протягом 5 робочих днів з дня складання страхового акту та на його підставі. Страховий акт складається страховиком протягом 10 робочих днів з дня отримання документів, зазначених у п. 9.1 цього договору. Розмір збитку визначається на підставі документів, зазначених у п. 9.1 цього договору. Виплата страхового відшкодування здійснюється в межах збитку, завданого страхувальнику, але не більше страхової суми, встановленої за згодою сторін у договорі, та з урахуванням умов, встановлених пп.пп. 9.8.1-9.8.6 договору.
Пунктом 9.12 договору визначено, що у разі конструктивного повного знищення ТЗ та/або ДО страховик проводить, на власний розсуд:
- визначення вартості ТЗ та/або ДО у пошкодженому стані шляхом вивчення попиту та пропозицій на ринку щодо таких ТЗ та/або ДО або шляхом експертної оцінки;
- виплату страхового відшкодування за одним із двох варіантів:
9.12.1 страховик відшкодовує суму, що дорівнює сумі зобов`язань страховика на дату настання страхового випадку, з вирахуванням франшизи. У разі якщо дійсна (ринкова) вартість ТЗ на дату настання страхового випадку є меншою суми зобов`язань страховика на дату настання страхового випадку, то страховик відшкодовує дійсну (ринкову) вартість ТЗ на дату настання страхового випадку, з вирахуванням франшизи. Майнові права на ТЗ в такому випадку переходять до страховика;
9.12.2 страховик відшкодовує суму, що дорівнює сумі зобов`язань страховика на дату настання страхового випадку, з вирахуванням вартості ТЗ у пошкодженому стані та франшизи. У разі, якщо дійсна (ринкова) вартість ТЗ на дату настання страхового випадку є меншою суми зобов`язань страховика на дату настання страхового випадку, то страховик відшкодовує дійсну (ринкову) вартість ТЗ на дату настання страхового випадку, з вирахуванням вартості ТЗ у пошкодженому стані та франшизи.
Примітка: конструктивним повним знищенням ТЗ та/або ДО вважається таке пошкодження, коли витрати на відновлення ТЗ та/або ДО перевищують 70% їх дійсної вартості на дату настання страхового випадку.
04.11.2024 на автодорозі «Львів-Тернопіль-Рава-Руська» у м. Золочів Львівської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу, внаслідок чого ТЗ зазнав значних пошкоджень.
04.11.2024 страхувальник звернувся до страховика із заявою про подію, що має ознаки страхової.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та накладення арешту на ТЗ ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова в рамках кримінального провадження № 12024140000001117, огляд ТЗ став можливим лише після скасування арешту - 14.10.2025.
14.10.2025 ТЗ був оглянутий експертом відповідача.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 62/64.10.25 від 16.10.2025, складеного ФОП Ткачуком М.С. на замовлення позивача, матеріальний збиток, завданий власнику ТЗ в результаті його пошкодження, на дату оцінки складає 2 010 805,10 грн, вартість відновлювального ремонту - 6 013 654,06 грн, утилізаційна вартість складників - 37 045,80 грн.
Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 6264/1/10/25 від 30.10.2025, складеного суб`єктом оціночної діяльності Чистяковим С.М. на замовлення відповідача, ринкова вартість ТЗ на дату пошкодження становить 1 901 190,98 грн, вартість відновлювального ремонту - 6 282 562,03 грн, утилізаційна вартість - 304 190,56 грн.
17.11.2025 позивач звернувся до відповідача з листом № 1450, в якому просив скласти страховий акт і виплатити страхове відшкодування у сумі 1 800 000,00 грн.
12.12.2025 відповідач здійснив виплату позивачу страхового відшкодування у розмірі 1 495 809,44 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 252876 від 12.12.2025. Розрахунок страхового відшкодування здійснено відповідачем наступним чином: 1 800 000,00 грн (страхова сума) - 304 190,56 грн (утилізаційна вартість) = 1 495 809,44 грн.
31.12.2025 позивач звернувся до відповідача з листом № 202225, в якому зазначив, що не погоджується із визначенням вартості пошкодженого ТЗ, зокрема з утилізаційною вартістю, та просив здійснити доплату страхового відшкодування. Вказаний лист отримано відповідачем 06.01.2026, що підтверджується відміткою відповідача на листі (вх. № 84 від 06.01.2026).
Листом № 20/01/26/8 від 20.01.2026 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для доплати страхового відшкодування.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України (п. 1 ст. 980 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" (у редакції, чинній на момент укладення договору) за договором страхування страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
З матеріалів справи вбачається, що факт настання страхового випадку та конструктивного повного знищення ТЗ в розумінні примітки до п. 9.12 договору сторонами не заперечується, як і те, що страхове відшкодування підлягало виплаті за варіантом, передбаченим п. 9.12.2 договору, тобто у розмірі суми зобов`язань страховика з вирахуванням вартості ТЗ у пошкодженому стані та франшизи. При цьому, оскільки ринкова вартість ТЗ на дату пошкодження (1 901 190,98 грн) перевищує страхову суму, сума зобов`язань страховика становить 1 800 000,00 грн, а франшиза договором встановлена в розмірі 0,00 грн.
Отже, спір між сторонами виник щодо розміру вартості ТЗ у пошкодженому стані (утилізаційної вартості), яка підлягає вирахуванню із суми зобов`язань страховика.
Стосовно тверджень апелянта, наведених в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції презумпції правомірності правочину та обов`язковості умов пп. 7.3.3, 9.12 договору, колегія суддів зазначає таке.
Право страховика самостійно проводити оцінку вартості ТЗ та визначати розмір страхового відшкодування (п. 7.3.3 договору), а також на власний розсуд обирати спосіб визначення вартості ТЗ у пошкодженому стані - шляхом вивчення попиту та пропозицій на ринку або шляхом експертної оцінки (п. 9.12 договору), стосується порядку врегулювання страхового випадку страховиком і не означає, що визначений страховиком розмір вартості пошкодженого ТЗ є обов`язковим для страхувальника та не може бути предметом судової перевірки у разі виникнення між сторонами спору щодо розміру страхового відшкодування.
Умовами договору не передбачено, що визначена страховиком вартість ТЗ у пошкодженому стані є остаточною та не підлягає оспоренню страхувальником, натомість відповідно до п. 9.8 договору виплата страхового відшкодування здійснюється в межах збитку, завданого страхувальнику, але не більше страхової суми, встановленої за згодою сторін у договорі.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не відступив від погодженого сторонами механізму розрахунку страхового відшкодування, а застосував саме визначений п. 9.12.2 договору порядок (сума зобов`язань страховика з вирахуванням вартості ТЗ у пошкодженому стані та франшизи), встановивши на підставі оцінки поданих сторонами доказів розмір вартості ТЗ у пошкодженому стані.
Таким чином, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 204, 627, 629 ЦК України є безпідставними, оскільки умови договору судом не визнавались недійсними та не змінювались, а розмір вартості пошкодженого ТЗ є обставиною, яка підлягає встановленню судом на підставі поданих сторонами доказів.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України містить стандарт доказування «вірогідність доказів», який передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що для визначення вартості ТЗ у пошкодженому стані сторонами подано звіти суб`єктів оціночної діяльності, складені із застосуванням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.2 Методики утилізаційна вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників.
Відповідно до пункту 7.18 Методики (в редакції, чинній на момент складення звітів) вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися, або із застосуванням методу питомої ваги окремої складової КТЗ від ринкової вартості КТЗ.
Пунктом 7.20 Методики встановлено, що вартість технічно справних складників визначається на підставі результатів їх діагностування на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу, а у разі необхідності - дефектування.
Згідно з пунктом 7.23 Методики, якщо ринкова вартість технічно справних складників менша за суму вартості робіт з їх демонтування та витрат, пов`язаних з їх продажем у регіоні, то вартість оцінюваного КТЗ дорівнює вартості металобрухту складників, що залишилися, з урахуванням витрат на утилізацію.
З матеріалів справи вбачається, що у звіті № 62/64.10.25 від 16.10.2025, складеному ФОП Ткачуком М.С. на замовлення позивача, на підставі калькуляції вартості працездатних складників, вузлів, агрегатів та вартості робіт по їх демонтажу (додаток № 2 до звіту) визначено, що вартість працездатних складників, придатних для подальшої експлуатації, становить 0,00 грн, вартість робіт з демонтажу складників - 53 427,60 грн, вартість металобрухту (виходячи з орієнтовної ваги ТЗ 6 735,6 кг та вартості чорного металобрухту 5 500,00 грн за 1 тонну) - 37 045,80 грн. Отримавши від`ємне розрахункове значення утилізаційної вартості (-16 381,80 грн), оцінювач, керуючись пунктом 7.23 Методики, дійшов висновку, що вартість ТЗ дорівнює вартості металобрухту складників з урахуванням витрат на утилізацію, тобто 37 045,80 грн.
Таким чином, отримання оцінювачем від`ємного розрахункового значення утилізаційної вартості не свідчить про методологічну хибність звіту, як стверджує апелянт, оскільки саме для такого випадку пунктом 7.23 Методики передбачено, що вартість оцінюваного КТЗ дорівнює вартості металобрухту складників, що залишилися.
Натомість у звіті № 6264/1/10/25 від 30.10.2025, складеному суб`єктом оціночної діяльності Чистяковим С.М. на замовлення відповідача, утилізаційну вартість визначено із застосуванням методу питомої ваги окремої складової КТЗ від ринкової вартості КТЗ, при цьому всі складові ТЗ (кабіна, корпус кузову, рама, ходова частина, колеса, гальмівна система, двигун) оцінені як такі, що знаходяться у неробочому стані та потребують значних відновлювальних ремонтів (знос 80%). Незважаючи на це, оцінювачем визначено ринкову вартість працездатних складових у розмірі 380 238,20 грн (1 901 190,98 грн Ч 20 / 100), до якої застосовано коефіцієнт ліквідності 0,8, а вартість металобрухту складових, які залишилися, прийнято рівною 0,00 грн, що й зумовило визначення утилізаційної вартості у розмірі 304 190,56 грн.
При цьому звіт суб`єкта оціночної діяльності Чистякова С.М. не містить відомостей про те, які саме складники ТЗ є технічно справними та придатними для подальшого використання чи реалізації, результатів їх діагностування (дефектування), а також розрахунку вартості робіт з їх демонтування та витрат, пов`язаних з їх продажем.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звіт, наданий відповідачем, не відображає реальну вартість і перелік частин та деталей транспортного засобу, які можна було б реалізувати, як не відображає і розрахунок витрат, необхідних для зняття цих деталей, їх перевірки та оцінки, а наданий позивачем звіт є більш вірогідним доказом розміру вартості ТЗ у пошкодженому стані.
При цьому колегією суддів враховано, що в суді першої інстанції позивач, враховуючи наявність розбіжностей у сторін в частині розміру вартості ТЗ у пошкодженому стані (утилізаційної вартості), заявляв клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи, проти задоволення якого відповідач заперечував, посилаючись на достатність наявних у справі матеріалів для оцінки судом розміру утилізаційної вартості.
Отже, з урахуванням умов п. 9.12.2 договору, страхове відшкодування, яке підлягало виплаті позивачу, становить 1 762 954,20 грн (1 800 000,00 грн - 37 045,80 грн - 0,00 грн франшизи), а з урахуванням виплаченого відповідачем 12.12.2025 страхового відшкодування у сумі 1 495 809,44 грн, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 267 144,76 грн страхового відшкодування.
Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту № НТ-23-9932-ГО-0403 від 02.11.2023 в частині виплати належного позивачу страхового відшкодування з огляду на настання страхового випадку, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 925,00 грн 3% річних, нарахованих за період 31.12.2025 по 23.04.2026 та 10 452,03 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня по березень 2026 року.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановивши, що лист позивача від 31.12.2025 з вимогою про доплату страхового відшкодування отримано відповідачем 06.01.2026, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач мав здійснити доплату страхового відшкодування до 13.01.2026, і з 14.01.2026 є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що 3% річних, нараховані на суму боргу 267 144,76 грн за період з 14.01.2026 по 23.04.2026, становлять 2 195,71 грн, а розмір інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 267 144,76 грн за період з 14.01.2026 по 23.04.2026, становить 13 047,68 грн, що перевищує заявлену позивачем до стягнення суму інфляційних втрат (10 452,03 грн).
Відповідно до частини 2 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача інфляційні втрати у заявленій позивачем сумі 10 452,03 грн.
Доводи апелянта про те, що обов`язок щодо доплати страхового відшкодування може виникнути лише з дати набрання законної сили рішенням суду у даній справі, колегія суддів відхиляє, оскільки обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у належному розмірі виникає з договору страхування у зв`язку з настанням страхового випадку, а не з рішення суду, яким лише підтверджується наявність та розмір такого обов`язку.
Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Інші доводи, на які посилається скаржник під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову та є лише власним тлумаченням скаржником норм чинного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також ухвалено правильне по суті рішення, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 07.07.2026 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 у справі №910/4697/26 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан".
Матеріали справи №910/4697/26 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сковородіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua