Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №910/347/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа № 910/347/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026

у справі № 910/347/25 (суддя Підченко .Ю.О.)

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: 1) Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" 2) Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області

про визнання недійсними угод та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/347/25 за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (надалі - позивач-1; Рада) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (в подальшому - позивач-2; Держаудитслужба) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" (тексті - відповідач-1; ТОВ "Київ Інвест Груп"; Товариство) та Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (за текстом - відповідач-2, КП "СпецЕко"; Підприємство) відповідно до якого прокурор просив:

- визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 18.03.2021 до Договору поставки № Т/Т2021-18КО від 05.03.2021;

- визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 25.03.2021 до Договору поставки № Т/Т2021-18КО від 05.03.2021;

- визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 01.07.2021 до Договору поставки № Т/Т2021-18КО від 05.03.2021;

- стягнути з ТОВ "Київ Інвест Груп" до бюджету міста Горішні Плавні надмірно сплачені грошові кошти у сумі 475 246,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у задоволенні позову заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби до ТОВ "Київ Інвест Груп" відмовлено. У задоволенні позову заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби до КП "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, Прокурором належними та допустимими доказами не доведено порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод №№ 1, 2, 4 до договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 та наявність підстав для визнання їх недійсними й стягнення безпідставно сплачених коштів. Тому, позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби не підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 заяву КП "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області витрати на проведення судової експертизи в розмірі 42 832,08 грн.

Як зазначено судом першої інстанції, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог згідно з рішенням від 16.07.2026 у справі № 910/347/25, витрати на проведення експертизи покладаються на Полтавську обласну прокуратуру.

Не погоджуючись з прийнятим основним рішенням, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та прийняти нове, яким позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 3, 22, 36, 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 628, 629, 632, 651, 652, 653, 203, 215 ЦК України), невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Апелянт, посилаючись на обставини справи, зазначає, що суд І-ої інстанції до спірних правовідносин повинен був застосувати положення ст. 41 Закону України № 922-VIII «Про публічні закупівлі» в редакції, яка діяла станом на момент укладання спірних додаткових угод. Водночас, відмовляючи у позові, судом помилково було застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону України «Про публічні закупівлі» № 4888-IX від 27.05.2026.

Скаржник вказує й те, що судом 1-ої інстанції залишено поза увагою, що довідки, які були покладені в основу спірних додаткових угод, самі по собі не підтверджують наявності передбачених законом підстав для зміни істотних умов договору, оскільки не відображають динаміку зміни ціни, не містять порівняльного аналізу та не підтверджують коливання ціни товару у відповідний період. Акцентує також, що місцевий господарський суд належним чином не дослідив всіх суттєвих обставин та не врахував, що спірні додаткові угоди № № 2, 4 до договору, якими збільшено ціну товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами у договорі, при відсутності обґрунтованого і документально підтвердженого належними доказами факту коливання ціни товару на ринку та додаткова угода № 1, яку укладено сторонами при відсутності обґрунтованого і документально підтвердженого належними доказами факту коливання ціни товару на ринку, суперечать вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому вони підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

Окремо Прокурором зазначається, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу оскаржуваного рішення докази, які були створені або отримані вже після виникнення спірних правовідносин та не могли бути підставою для внесення змін до істотних умов договору поставки під час укладення спірних додаткових угод.

Підсумовуючи наведене апелянт наголошує, що оскільки спірні додаткові угоди до договору є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстави для оплати товару за встановленою у них ціною відсутні, а тому похідна позовна вимога про стягнення з товариства коштів у сумі 475 246 грн на підставі ст.ст. 216, 1212 ЦК України підлягає задоволенню.

Також заступник керівника Київської міської прокуратури не погодився з прийнятим й додатковим рішенням та звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні заяви КП "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про розподіл судових витрат та стягнення з Полтавської обласної прокуратури витрат на проведення судової експертизи в розмірі 42 832,08 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене внаслідок неправильного застосування норм процесуального права (ст.ст. 73, 75-80, 86, 127, 129, 236 ГПК України), а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, через неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання.

Скаржником вказується, що відповідач-1 не подав разом із першою заявою по суті спору передбаченого ст. 124 ГПК України попереднього (орієнтовного) розрахунку таких витрат та не довів об`єктивних причин, які перешкоджали йому своєчасно заявити клопотання про призначення експертизи. За таких обставин, покладення витрат за проведення експертизи на іншу сторону лише з огляду на результат вирішення спору не відповідає критеріям обґрунтованості, необхідності, розумності та справедливості розподілу судових витрат. З огляду на викладене, витрати на проведення судової експертизи мають залишатися за відповідачем-1, який ініціював її проведення, використовував отриманий висновок для обґрунтування власної позиції та не виконав установленого ст. 124 ГПК України обов`язку щодо своєчасного подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Також апелянт звернув увагу на Акт попереднього розрахунку вартості судової експертизи № 762 від 10.06.2025, згідно якого загальна вартість експертного дослідження визначена у сумі 42 832,08 грн без ПДВ, з яких 3 392,64 грн становить вартість попереднього вивчення матеріалів справи - виходячи з 8 експертних годин по 424,08 грн за годину, а 39 439,44 грн - вартість складання висновку експерта, виходячи з 93 експертних годин за тією ж погодинною ставкою. Водночас, наведений документ не містить розрахунку, який би давав можливість перевірити обґрунтованість зазначеної кількості експертних годин. Зокрема, з нього не вбачається, який саме обсяг матеріалів підлягав попередньому вивченню, скільки документів було фактично опрацьовано експертом, який час необхідний для їх опрацювання та на підставі яких об`єктивних показників визначено саме 8 експертних годин на попереднє вивчення матеріалів. Аналогічно, щодо й 93 експертних годин, визначених як час, необхідний для складання висновку експерта. Акт не містить деталізованого розрахунку, з якого можна було б встановити, які саме роботи включено до цього часу, який обсяг кожного виду робіт виконано, скільки часу витрачено на дослідження конкретних матеріалів, проведення розрахунків, аналіз отриманих відомостей та формулювання відповідей на поставлені судом питання. При цьому саме зазначення в акті певної кількості експертних годин не є достатнім для підтвердження їх фактичної необхідності та співмірності. Документ має містити вихідні дані, на підставі яких можливо перевірити, яким чином сформовано кінцеву вартість експертних послуг. Отже, як вважає Прокурор, при вирішенні питання про розподіл витрат, суд повинен мати можливість перевірити не лише факт їх понесення, а й механізм формування заявленої суми та її відповідність фактичному обсягу і складності проведеного дослідження. У даному випадку Акт № 762 від 10.06.2025 фактично містить лише кінцеві арифметичні показники: погодинну ставку та кількість годин, помножені на відповідну ставку, однак не містить вихідних даних, які б пояснювали, чому саме попереднє вивчення матеріалів потребувало 8 годин, а складання висновку - 93 години. За таких обставин, суд позбавлений можливості об`єктивно перевірити, чи відповідає заявлена до відшкодування сума фактичному обсягу виконаної експертом роботи та чи є вона співмірною зі складністю проведеного дослідження. Таким чином, підтвердження відповідачем-1 факту оплати експертизи не звільняє його від обов`язку довести обґрунтованість та співмірність її вартості, а відсутність належного деталізованого розрахунку є підставою для відмови у покладенні таких витрат на іншу сторону або, щонайменше, для їх зменшення до розміру, обґрунтованість якого підтверджена належними доказами.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026, апеляційна скарга на основне рішення в справі № 910/347/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Демидова А.М., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі № 910/347/25. Розгляд апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі № 910/347/25 призначено на 08.09.2026.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 19.08.2026, апеляційна скарга на додаткове рішення у справі № 910/347/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Демидова А.М., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25. Об`єднано апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 призначено на 08.09.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Згідно тверджень ТОВ "Київ Інвест Груп", кожне окреме збільшення ціни товару за оспорюваними додатковими угодами № 1, № 2, № 4 не перевищувало 10%. Таким чином, внесені сторонами зміни до договору № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 повністю відповідають п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 4888-IX від 27.05.2026. При цьому, обставини значного коливання (зростання) ринкових цін на пальне підтверджуються матеріалами справи, а саме: 1. Висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 30/12/2025 від 30.12.2025 (із зведеними даними щодо коливання цін); 2. Інформацією суб`єктів господарювання на адвокатські запити представника відповідача-2 щодо цін реалізації та якісних характеристик (паспортів якості) пального (долучені з клопотанням вих. № 29/10-1 від 29.10.2025); 3. Висновками цінового моніторингу Кременчуцького відділення Полтавської ТПП № П-8 від 31.01.2025 та № П-15 від 25.02.2025; 4. Офіційною публічною інформацією Державної служби статистики України щодо середніх споживчих цін по Україні та Полтавській області за 2021 рік; 5. Даними інформаційного ресурсу «Мінфін» https://index.minfin.com.ua цін у Полтавській області за березень та липень 2021 року; 6. Листами та довідками, що надавалися при підписанні угод: листи ТОВ «Київ Інвест Груп» від 18.03.2021 № 18-03/21, від 25.03.2021 № 25-03/21, від 01.07.2021 № 01-76/21 та довідки ДП «Держзовнішінформ» від 17.03.2021 № 122/193 і від 29.06.2021 № 122/399.

Додатково відповідач-1 підкреслив, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.06.2024 у справі № 917/1012/22 за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави (до ТОВ «Київ Інвест Груп» про визнання недійсними додаткових угод № 1, № 2, № 4 до договору № Т/Т2021-18КО та стягнення 475 246,00 грн): 1. Позовну заяву в частині вимог в інтересах КП «СпецЕко» - залишено без розгляду; 2. В іншій частині позову (в інтересах Горішньоплавнівської міської ради) відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 10.07.2024. Позовні вимоги у справі № 910/347/25 є ідентичним за текстом та тотожними, що вже були предметом вирішення у справі № 917/1012/22. Так, ТОВ «Київ Інвест Груп» наголошує, що органи прокуратури та держаудиту не можуть маніпулювати складом учасників справи для повторного звернення до суду з тотожними вимогами з тих самих підстав, а повинні нести ризики настання наслідків вчинення або невчинення ними процесуальних дій.

В частині оскарження додаткового рішення Товариство зазначило, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та зводяться до незгоди із основним судовим рішенням.

До суду апеляційної інстанції від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Підприємство просить апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі № 910/347/25 залишити без змін. КП "СпецЕко" зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір внесених відповідачами змін до договору № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 4888-IX від 27.05.2026. Підприємством акцентується, що наявні у справі документи, в спростування тверджень Прокурора, чітко визначають динаміку цін щодо товару, який був предметом договору. При цьому, за результатами всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів суд першої інстанції правильно встановив наявність обставин значного коливання цін на ринку на пальне у бік збільшення (зростання) від дати укладення договору до дат укладення до нього кожної із спірних додаткових угод № 1, № 2, № 4, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обумовлювало існування підстав для внесення змін до Договору щодо збільшення ціни товару.

Також у поданому відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення відповідачем-2 зазначається, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції надав належну оцінку поданим відповідачем-2 доказам на підтвердження понесених ним витрат на оплату за проведення експертизи, а саме: листу № 762 від 10.06.2025 ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРСПЕЦБУДЕКСПЕРТИЗА» про направлення рахунку-фактури; рахунку-фактури № 412 від 10.06.2025 для оплати вартості проведення судової товарознавчої експертизи на суму 42 832,08 грн; платіжній інструкції № 4351 від 17.06.2025 на суму 42 832,08 грн, Акта попереднього розрахунку вартості судової експертизи № 762 від 10.06.2025 на суму 42 832,08 грн.

До Північного апеляційного господарського суду від позивача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зауважив, що сукупність наявних у справі порушень свідчить про укладення спірних додаткових угод із порушенням імперативних приписів Закону України «Про публічні закупівлі», що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України є достатньою правовою підставою для визнання їх недійсними та застосування наслідків їх недійсності у вигляді стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів у сумі 475 246 грн. Відповідач-2 просить врахувати й те, що на відміну від надання висновку на замовлення учасника справи, особливості призначення експертизи судом не передбачають можливості визначити наперед попередню (орієнтовну) вартість послуг експерта чи експертної установи з проведення експертизи, що може залежати від різних факторів та зумовлено невизначеністю ряду обставин, зокрема: 1) щодо того, чи буде судом призначена експертиза, що включає встановлення судом наявності обов`язкових умов для її призначення судом (ч. 1 ст. 99 ГПК України); 2) особливості визначення експерта або експертної установи з наданням сторонам можливості їх обрання за взаємною згодою, а у разі недосягнення такої згоди - визначення експерта або експертної установи судом (ч. 3 ст. 99 ГПК України); 3) визначення судом питань, з яких має бути проведена експертиза (ч. 4 ст. 99 ГПК України); 4) визначення джерел оплати за проведення експертизи тощо.

У зв`язку з повітряною тривогою, з метою забезпечення збереження життя, здоров`я та безпеки учасників судового процесу, відвідувачів, суддів і працівників апарату суду, враховуючи розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 № 3, судове засідання, призначене на 08.09.2026, не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 розгляд апеляційних скарг заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 призначено на 07.10.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2742/26 від 06.10.2026 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 06.10.2026 справу № 910/347/25 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2026 справу № 910/347/25 за апеляційними скаргами заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Представники апелянта та позивача-2 в судовому засіданні 07.10.2026 вимоги апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідачів проти вимог апеляційних скарг заперечували, просили оскаржувані рішення залишити без змін.

Представник позивача-1 в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи Рада повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою від 08.09.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 до електронного кабінету позивача-1.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи, що явка представника позивача-2 обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність від позивача-2 обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності Ради, яку належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Судовою колегією також зазначається, що відзивів/письмових пояснень на апеляційні скарги від Ради на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішень першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Кременчуцькою окружною прокуратурою в ході моніторингу даних офіційного загальнодержавного веб-порталу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з питань публічних закупівель "Prozorro.gov.ua" встановлено порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладання Комунальним підприємством "СпецЕко" Горішньоплавніської міської ради Кременчуцького району Полтавської області додаткових угод до договору поставки бензину № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021.

Прокуратурою встановлено, що КП "СпецЕко" (як замовником) проведено процедуру закупівлі за предметом "Бензин та дизельне паливо" (інформацію оприлюднено на офіційному веб-порталі публічних закупівель "Prozorro" за номером UA-2021-02-03-007552-а) щодо закупівлі дизельного палива, бензину А-92 та А-95.

В електронному аукціоні прийняли участь три учасники, що підтверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій. Електронною системою визначено учасника з найбільш економічно вигідною ціновою пропозицією - ТОВ "Київ Інвест Груп".

На підставі протокольного рішення уповноваженої особи КП "СпецЕко" Першина С.М. № 168 від 22.02.2021 замовником оприлюднено повідомлення про намір укласти договір на постачання бензину та дизельного палива з переможцем - ТОВ "Київ Інвест Груп".

У подальшому між КП "СпецЕко" (як споживачем) та ТОВ "Київ Інвест Груп" (як постачальником) укладено договір поставки від 05.03.2021 № Т/Т2021-18/КО (скорочено - договір) на постачання на загальну суму 3 368 500,00 грн (з ПДВ), загальний обсяг дизельного пального 130 000 л, по ціні 23,30 грн/л (з ПДВ), загальний обсяг бензину А-92 10 000 л, по ціні 22,30 грн/л (з ПДВ) та загальний обсяг бензину А-95 5000 л, по ціні 23,30 грн/л (з ПДВ).

Пунктом 13 договору поставки передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з даними веб-сайту "Prozorro" у подальшому між сторонами укладено:

- Додаткову угоду від 18.03.2021 № 1 до договору;

- Додаткову угоду від 25.03.2021 № 2 до договору;

- Додаткову угоду від 01.04.2021 № 3 до договору;

- Додаткову угоду від 01.07.2021 № 4 до договору;

- Додаткову угоду від 29.07.2021 № 5 до договору;

- Додаткову угоду від 20.09.2021 № 6 до договору.

Частиною із зазначених додаткових угод (додаткові угоди №№ 1, 2, 4) було збільшено первісну ціну товару за договором, яка була визначена за результатами відкритих торгів.

Необхідність укладання зазначених додаткових угод до договору сторонами обґрунтовано пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

На думку Прокурора, додаткові угоди №№ 1, 2, 4 укладено з істотним порушенням Закону України "Про публічні закупівлі" (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону), а тому на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України вони підлягають визнанню недійсними.

Так, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". За п. 2 ч. 5 наведеної норми - у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінити умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, за твердженнями прокуратури, що укладення додаткових угод, правовою підставою зміни ціни в яких визначено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зумовили зміну істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару понад 10% від ціни, визначеної в договорі № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021), що є прямим порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та підставою для визнання їх недійсними.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач-1 у своїх письмових поясненнях стверджував, що на відміну від комунальних установ, закладів, організацій, які створюються без мети отримання прибутку і розпоряджаються виключно коштами, виділеними з місцевого бюджету, комунальні підприємства здійснюють комерційну (прибуткову) діяльність. Прибуток від цієї діяльності не є частиною місцевого бюджету та використовується підприємством, зокрема, і для покриття витрат з придбання бензину та дизельного пального. Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області підтримує в повному обсязі позицію Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

У свою чергу, позивач-2 доводи прокуратури підтримав у повному обсязі та наголосив, що на момент укладення спірних додаткових угод сторони не мали належного документального підтвердження коливання ціни, а подані під час судового розгляду нові інформаційні довідки та висновок експертизи не можуть усунути цей недолік та легалізувати порушення, яке вже було допущене під час їх укладення.

Відповідачі проти позовних вимог заперечували у повному обсязі та посилались, здебільшого, на наступне:

- укладеними до договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 додатковими угодами, у тому числі спірними додатковими угодами №1, №2, №4, сторонами договору було змінено не лише ціну за одиницю товару, визначеного у специфікації, а й також зменшувалась кількість та загальна вартість товару для закупівлі по кожній окремо з наведених у специфікації товарній позиції (дизельне паливо, бензин А-95, бензин А-92), загальна сума договору, виключено повністю зі специфікації одну з позицій товару у зв`язку з відсутністю у покупця потреби для закупівлі, змінювались джерела фінансування закупівлі;

- додатковими угодами поступово зменшувалась визначена у специфікації загальна вартість товару та сума договору (п. 3.2), а саме: на дату укладення договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 - 3368500,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №1 від 18.03.2021 - 3368300,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №2 від 25.03.2021 - 3368200,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №4 від 01.07.2021 - 3367929,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №6 від 20.09.2021 - 3275129,00 грн;

- умови договору відповідають змісту тендерної пропозиції, договір укладено з дотриманням вимог ч. 4 ст. 41 Закону;

- спеціальним Законом встановлено перелік підстав для зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, до яких відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону віднесено випадки, коли відбувається збільшення ціни за одиницю товару;

- наявність обставин значного коливання цін на ринку на пальне у бік збільшення (зростання) підтверджується наявними у справі доказами, які відповідно до ст. 86 ГПК України під час оцінки судом доказів підлягають врахуванню у сукупності.

З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів вказує наступне.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абзац 4 пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель (відкритих торгів), пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України "Про публічні закупівлі" (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

У справі, яка розглядається, Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби наголошував, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів становлять суспільний інтерес, а недійсність додаткових угод до договору постачання, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають.

Прокурор вважає, що зазначені в позові порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" завдають шкоди територіальній громаді у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлюють раціональне та ефективне використання місцевих коштів і здатне спричинити істотної шкоди інтересам територіальної громади. На даний час, внаслідок порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" проведено закупівлю товару за бюджетні кошти та укладено оспорювані додаткові угоди, виконання умов яких призвело до неправомірного, нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів та створило незаконну практику укладення додаткових угод в обхід названого Закону.

Окрім того, за твердженнями прокуратури, внаслідок виконання фінансових зобов`язань за додатковими угодами порушено обов`язок держави Україна перед своїми громадянами щодо принципу ефективного, обґрунтованого витрачання відповідними суб`єктами бюджетних коштів, захисту та недопущення недобросовісної конкуренції, дискримінації під час здійснення публічних закупівель.

Тобто Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави укладенням оспорюваних додаткових угод усупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу постачання та відповідно надмірної сплати бюджетних коштів.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, зокрема, що до повноважень міської ради належать такі питання: розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету, прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Для реалізації наданих повноважень органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Тобто, Горішньоплавнівська міська рада є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне та раціональне використання бюджетних коштів становить інтерес територіальної громади в особі Горішньоплавнівської міської ради.

У той же час, Комунальне підприємство "СпецЕко" створене на підставі рішення сорок третьої сесії міської ради п`ятого скликання від 16.12.2009, здійснює свою діяльність у відповідності до Статуту, затвердженого рішенням Горішньоплавнівської міської ради від 14.09.2021.

Відповідно до статуту Підприємство є самостійною юридичною особою та має право виступати від свого імені у судах загальної юрисдикції, господарському, адміністративному та третейському судах. Управління майном підприємства здійснює Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Оскільки засновником КП "СпецЕко" та власником його майна є територіальна громада в особі Горішньоплавнівської міської ради, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання міського бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

Обґрунтовуючи обставини визначення в якості позивача-2 Держаудитслужбу, Прокурор наводив наступні обставини.

Відповідно до статті 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" Держаудитслужба здійснює моніторинг закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його виконання. За результатами моніторингу закупівлі складається висновок, в якому має міститься опис порушення та зобов`язання щодо усунення порушення.

Закупівлі також перевіряються органом державного фінансового контролю під час проведення інспектування, а також під час державного фінансового аудиту.

У пункті 8 частини першої статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до Положення про Північно-Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23, Північно-Східний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи - управління в Луганській, Полтавській, Сумській областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за їх місцезнаходженням відповідно.

Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління. Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь (п. 7 Положення про Північно-Східний офіс Держаудитслужби, затвердженого Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Управлінням Північно-Східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, що діє в структурі позивача-2, проведено перевірку закупівлі UA-2021-02-03-007552-a КП "СпецЕко", за результатами якого складено Акт від 04.02.2022 № 201631-25/1.

Оскільки саме на Держаудитслужбу покладено повноваження щодо здійснення моніторингу закупівель протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його виконання, то прокурор вважає її належним позивачем.

Крім того, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Кременчуцькою окружною прокуратурою скеровано відповідні повідомлення про стверджуване порушення інтересів держави. Разом з тим, протягом розумного строку достатні заходи, спрямовані на захист інтересів держави, зокрема шляхом самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави уповноваженим суб`єктом не вжито.

З метою підтвердження підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді 12.11.2024 Кременчуцькою окружною прокуратурою за вих. № 52-16172вих-24 та № 52-16171вих-24 на адресу позивачів скеровано повідомлення про виявлені прокуратурою порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель та надано розумний строк для вжиття відповідних заходів.

У відповідь на повідомлення Прокурора про стверджуване порушення інтересів держави Горішньоплавнівська міська рада листом від 29.11.2024 за № 03-22/5016/2683 повідомила, що КП "СпецЕко" є самостійною юридичною особою; міською радою не вбачається правових підстав для подання позовної заяви зі стягнення коштів до бюджету.

Листом від 04.12.2024 Північно-Східний офіс Держаудитслужби повідомив, що на території Полтавської області повноваження органу Держаудитслужби здійснює відповідне Управління; наведена інформація врахована та буде досліджена Управлінням Північно-Східного офісу в Полтавській області з наданням подальшої відповіді.

Згідно з листом Управління Північно-Східного офісу в Полтавській області від 09.12.2024 останнім здійснено перевірку закупівель, проведених КП "СпецЕко", та встановлено відповідні порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі"; Аудитслужба не наділена повноваженнями звертатися до суду щодо стягнення вказаних коштів.

Незважаючи на наявні порушення вимог законодавства, Горішньоплавнівська міська рада, Північно-Східний офіс Держаудитслужби як уповноважені суб`єкти у спірних правовідносинах, самостійно не звернулись з позовом про стягнення надмірно сплачених коштів та визнання недійсними додаткових угод

Таким чином, невжиття компетентними органами протягом розумного строку після отримання повідомлення окружної прокуратури заходів, спрямованих на самостійне звернення до суду з позовом в інтересах держави, є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності (постанова Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту інтересів держави, які є розпорядниками бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля палива за договором, та які зобов`язані ефективно і раціонально використовувати бюджетні кошти, в тому числі реагувати на порушення вимог законодавства, що впливають на інтереси територіальної громади.

Ураховуючи наведене, за висновками судової колегії Прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив позивачів за пред`явленим ним до суду позовом, оскільки Горішньоплавнівська міська рада є розпорядниками бюджетних коштів, а Північно-Східний офіс Держаудитслужби є контролюючим органом у сфері публічних закупівель.

З наведеного, судова колегія висновується про правильність висновків місцевого господарського суду в зазначених межах.

Щодо розгляду спору по суті.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VІII).

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 922-VІII відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті першої цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону № 922-VІII, частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону № 922-VІII визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону №922-VІII). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VІII, чинній на момент укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VІII (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VІII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок також був викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Отже, згідно з положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VІII (у редакції Закону № 114-ХІ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10%;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %.

Втім, як було наголошено під час розгляду справи по суті, 24.06.2026 набрав чинності Закон України "Про публічні закупівлі" № 4888-IX від 27.05.2026.

Згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності, крім:

- пункту 18 частини першої статті 1, пункту2 частини першої статті 16 і статті 18, які вводяться в дію з дня набрання чинності законом про внесення змін до цього Закону щодо врегулювання питань, пов`язаних з укладенням зарезервованих контрактів;

- пункту 7, підпунктів 9, 11 та абзаців першого, четвертого-одинадцятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом;

- підпункту 1 та абзаців другого, третього, дванадцятого-сімдесят дев`ятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію через два місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з п. 7 підпункту 13 пункту 10 цього розділу, положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII.

У той же час, в новій редакції п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).

Тобто, наведеними вище змінами до законодавства чітко врегульовано питання збільшення ціни за одиницю товару, як істотної умови договорів про закупівлю. Вказані зміни скасовують обмеження щодо можливості внесення змін не більше ніж на 10 відсотків в сукупності, а передбачає можливість збільшувати ціну товару на 10 відсотків у кожному окремому випадку.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 липня 2026 року в cправі № 922/3937/25, внесення Законом № 4888-IX відповідних змін до пункту 7 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII підтверджує волевиявлення законодавця на встановлення самостійного механізму зміни ціни договору про закупівлю для спірних правовідносин, який не пов`язується із 10-відсотковим обмеженням, застосовним до випадків зміни ціни внаслідок ринкового коливання, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII.

Тобто, після набрання чинності наведеними положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" № 4888-IX, правова позиція Великої палати Верховного Суду, викладена у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 не може бути застосована у даній справі, оскільки не є релевантною до спірних правовідносин та не враховувала законодавчих змін (адже їх на той час не існувало).

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Згідно з частиною першою ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За умовами п. 1.5. договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талонами) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.

Згідно п. 3.1. договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 ціна 1 літра Товару зазначена в Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Положеннями п. 3.3. договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 визначено, що фінансування закупівлі здійснюється за рахунок власних коштів Покупця в розмірі 1070800.00 грн, за рахунок коштів місцевого бюджету по КПКВК 1216030 (Благоустрій міст, сіл і селищ) в розмірі 394100,00 грн, по КПКВК 1217461 (Утримання та розвиток автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури за рахунок коштів МБ) в розмірі 932000,00 грн, по КПКВК 1218311 (Охорона та раціональне використання природних ресурсів) в розмірі 505600,00 грн, по КПКВК 1217412 (Регулювання цін на послуги місцевого транспорту) в розмірі 466000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата Товару здійснюється Покупцем протягом тридцяти календарних днів після отримання Покупцем Товару в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в договорі реквізити Постачальника в порядку статті 49 Бюджетного кодексу України.

Умовами п. 5.2. договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 визначено місце поставки (передачі) товарів: АЗС Постачальника в м. Горішні Плавні Полтавської області.

- Передача Покупцю Товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника в м. Горішні Плавні Полтавської області шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця довірчого документу (стретч-картки).

- Стретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених стретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено стретч-картці.

Умови постачання Товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений в довірчому документі (п. 5.3. договору).

Надалі додатковою угодою № 1 від 18.03.2021 сторони договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дійшли до взаємної згоди збільшити ціну за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку без збільшення загальної суми договору, зменшити фінансування закупівлі за рахунок власних коштів покупця на 200,00 грн, через що, п. 3.2., 3.3. договору викладено в новій редакції.

Додатковою угодою № 1 (п. 2) специфікацію (Додаток №1 до договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021) викладено в новій редакції, згідно з якою: загальна сума договору становить: 3368300,00 грн, з яких:

- дизельне паливо: використано по кількості - 6000 л, використана сума - 139800,00 грн. (з ПДВ), залишок - 113000 л, нова ціна - 25,60 грн/л (з ПДВ) на суму 3032600,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-95: залишок по кількості - 4500 л, нова ціна - 25,60 грн/л (з ПДВ) на суму 115200,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-92: залишок по кількості - 9000 л, нова ціна - 24,50 грн/л (з ПДВ) на суму 220500,00 грн. (з ПДВ).

Додаткову угоду №1 від 18.03.2021 укладено на підставі довідки Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" (далі - ДП "Держзовнішінформ") від 17.03.2021 № 122/193, в якій відображено інформацію про рівень роздрібних цін на бензин А-92, бензин А-95, дизельне пальне та газове паливо по ринку Полтавської області станом на дату - 15.03.2021, яка була надана листом ТОВ "Київ Інвест Груп" від 18.03.2021 № 18-03/21.

Додатковою угодою № 2 від 25.03.2021 сторони договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дійшли до взаємної згоди збільшити ціну за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку без збільшення загальної суми договору, зменшити фінансування закупівлі за рахунок власних коштів покупця на 100,00 грн. (Сто грн. 00 коп.), викладено п. 3.2., 3.3. договору у новій редакції.

Додатковою угодою № 2 (п. 2) викладено специфікацію (Додаток №1 до договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021) в новій редакції, згідно з якою: загальна сума договору: 3368200,00 грн, з яких:

- дизельне паливо: використано по кількості - 21000 л, використана сума - 532800,00 грн. (з ПДВ), залишок - 91520 л, нова ціна - 27,50 грн/л (з ПДВ) на суму 2516800,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-95: залишок по кількості - 4000 л, нова ціна - 28,10 грн/л (з ПДВ) на суму 112400,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-92: залишок по кількості - 8000 л, нова ціна - 26,90 грн/л (з ПДВ) на суму 215200,00 грн. (з ПДВ).

Додатковою угодою № 4 від 01.07.2021 сторони договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дійшли до взаємної згоди збільшити ціну за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку без збільшення загальної суми Договору та зменшити фінансування закупівлі за рахунок власних коштів покупця на 271,00 грн, викладено п. 3.2., 3.3. договору в новій редакції.

Додатковою угодою № 4 (п. 2) викладено специфікацію (Додаток № 1 до договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021) в новій редакції, згідно з якою: загальна сума договору: 3367929,00 грн. (три мільйони триста шістдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн), з яких:

- дизельне паливо: використано по кількості - 71000 л, використана сума - 1898800,00 грн. (з ПДВ), залишок - 41510 л, нова ціна - 27,90 грн/л (з ПДВ) на суму 3056929,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-95: залишок по кількості - 3200 л, нова ціна - 29,00 грн/л (з ПДВ) на суму 92800,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-92: використано по кількості - 6000 л, використана сума - 161400,00 грн. (з ПДВ), залишок - 2000 л, нова ціна - 28,40 грн/л (з ПДВ) на суму 218200,00 грн. (з ПДВ).

Підставою зміни цін за додатковою угодою № 4 слугували дані цінової довідки ДП "Держзовнішінформ" від 29.06.2021 № 122/399, в якій відображено інформацію про рівень роздрібних цін на бензин А-92 та дизельне пальне по ринку Полтавської області станом на 25.06.2021 та цінової довідки ДП "Держзовнішінформ" від 30.06.2021 № 122/399-2, в якій відображено інформацію про рівень роздробних цін на бензин А-95 та СПБТ по ринку Полтавської області станом на 25.06.2021, надані листом ТОВ "Київ Інвест Груп" від 01.07.2021 № 01-76/21.

Крім оспорюваних Прокурором у цій справі додаткових угод № 1, № 2, № 4, до договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 його сторонами були укладені також додаткові угоди, якими внесені зміни до договору, а саме:

- додаткова угода №3 від 01.04.2021, якою у зв`язку із зміною джерел фінансування закупівлі по місцевому бюджету, сторони домовились збільшити суму коштів місцевого бюджету за цим договором по КПКВК 1217412 (Регулювання цін на послуги місцевого автотранспорту) на 223 800,00 грн та викладено п. 3.3. договору у відповідній новій редакції;

- додаткова угода №5 від 29.07.2021, якою у зв`язку зі зміною джерел фінансування закупівлі по місцевому бюджету, сторони домовились збільшити суму коштів місцевого бюджету за цим договором по КПКВК 1216030 (Благоустрій міст, сіл і селищ) на 400 000,00 грн, збільшити суму коштів місцевого бюджету за цим договором по КПКВК 1218311 (Охорона та раціональне використання природних ресурсів) на 302 729,00 грн, відповідно зменшити фінансування за рахунок власних коштів на 452 729,00 грн, зменшити фінансування КПКВК 1217461 (Утримання та розвиток автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури за рахунок коштів МБ) на 250 000,00 грн та викладено п. 3.3. договору у відповідній новій редакції.

Також додатковою угодою № 6 від 20.09.2021, у зв`язку з відсутністю у Покупця потреби бензину А-95, сторони дійшли взаємної згоди зменшити загальну суму договору на 115 200,00 грн та викладено пункти 3.2-3.3 Договору у відповідній новій редакції.

При цьому, додатковою угодою № 6 від 20.09.2021 (п. 2) викладено специфікацію (додаток №1 до договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021) в новій редакції, згідно з якою: загальна сума договору: 3275129,00 грн, з яких:

- дизельне паливо: використано по кількості - 71000 л, використана сума - 1898800,00 грн. (з ПДВ), залишок - 41510 л, нова ціна - 27,90 грн/л (з ПДВ) на суму 3056929,00 грн. (з ПДВ);

- бензин А-92: використано по кількості - 6000 л, використана сума - 161400,00 грн (з ПДВ), залишок - 2000 л, нова ціна - 28,40 грн/л (з ПДВ) на суму 218200,00 грн. (з ПДВ).

Тобто додатковою угодою №6 від 20.09.2021 сторонами договору повністю виключено з переліку товарів, визначених у специфікації, одну з товарних позицій - бензин А-95, зменшивши одночасно загальну суму договору (п. 3.2) до остаточної - 3275129,00 грн.

Таким чином, укладеними до договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 додатковими угодами, у тому числі спірними додатковими угодами №1, №2, №4, сторонами договору було змінено не лише ціну за одиницю товару, визначеного у специфікації, а й також зменшувалась кількість та загальна вартість товару для закупівлі по кожній окремо з наведених у специфікації товарної позиції (дизельне паливо, бензин А-95, бензин А-92), загальна сума договору, виключено повністю зі специфікації одну з позицій товару у зв`язку з відсутністю у покупця потреби для закупівлі, змінювались джерела фінансування закупівлі.

Зазначеними додатковими угодами одночасно вносились зміни до договору в частині зміни джерел фінансування закупівлі, визначених у п. 3.3. договору поставки №Т/ Т2021-18/КО від 05.03.2021.

Також цими додатковими угодами поступово зменшувалась визначена у специфікації загальна вартість товару та сума договору (п. 3.2), а саме: на дату укладення договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 - 3368500,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №1 від 18.03.2021 - 3368300,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №2 від 25.03.2021 - 3368200,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №4 від 01.07.2021 - 3367929,00 грн.; на дату укладення додаткової угоди №6 від 20.09.2021 - 3275129,00 грн.

З наведених обставин вбачається, що кожне збільшення ціни товару (зокрема внаслідок укладення оспорюваних угод №№ 1,2,4) не перевищувало 10%, а загалом за результатом укладення таких угод склало:

- 27,3% на бензин А-92;

- 24,4% на бензин А-95;

- 19,7% на дизельне пальне.

Тобто, розмір внесених відповідачами змін до договору №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону № 4888-IX від 27.05.2026.

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

У межах вказаного судовою колегією зазначається, що основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

У рамках зазначеного судова колегія вказує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України (постанова Верховного Суду від 27 січня 2026 року в cправі № 902/198/25).

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі № 910/347/25 призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої вирішено доручити Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРСПЕЦБУДЕКСПЕРТИЗА".

До суду 1-ої інстанції надійшли матеріали справи № 910/347/25 та Висновок експерта № 30/12/2025 від 30.12.2025 за результатами проведення судової товарознавчої експертизи.

Наявність обставин значного коливання цін на ринку на пальне у бік збільшення (зростання) підтверджується наявними у справі доказами, зокрема:

- висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 30/12/2025 від 30.12.2025, з урахуванням наданих відповідачем-2 зведених даних про рівень коливання цін на ринку бензину А-92, бензину А-95, дизельного пального;

- інформацією, наданою суб`єктами господарювання на адвокатські запити представника відповідача-2 щодо цін продажу та/або пропонування до продажу дизельного палива, бензину марки А-95, бензину марки А-92 на відповідні дати і на відповідних умовах, засвідчені якісні копії документів про якість (паспортів якості) палива: дизельного палива, бензину марки А-95, бензину марки А-92, що поставлялося за договором поставки від 05.03.2021 № Т/Т2021-18/КО (надані з клопотанням про долучення доказів Вих. № 29/10-1 від 29.10.2025);

- висновками за результатами цінового моніторингу Кременчуцького відділення Полтавської ТПП № П - 8 від 31.01.2025 та № П - 15 від 25.02.2025, якими підтверджується ринкові ціни на пальне на дати укладення договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 та укладення до нього додаткових угод № 1 від 18.03.2021, № 2 від 25.03.2021, № 4 від 01.07.2021, коливання цін дизельного палива, бензину А-95, А-92 на ринку з дати укладення договору поставки по дати укладення спірних додаткових угод;

- публічною інформацією Державної служби статистики України про середні споживчі ціни на товари та послуги в цілому по Україні та по Полтавській області (за місцем закупівлі товарів) у розрізі видів товарів: бензин А-92, бензин А-92, дизельне паливо за 2021 рік з даними по кожному місяцю, що відповідають періоду укладення договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 та додаткових угод до нього № 1 від 18.03.2021, № 2 від 25.03.2021, № 4 від 01.07.2021, з офіційного веб-сайту Державної служби статистики України https://www.ukrstat.gov.ua (інформація знаходиться у вільному доступі за посиланням: https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2018/ct/sctp/Arch_sctp_u.htm);

- даними інформаційного ресурсу "Мінфін" https://index.minfin.com.ua/ про середні ціни на пальне по України та Полтавській області з інформацією про ринкові ціни на пальне та відображенням динаміки коливання цін (за березень 2021 р., липень 2021 р.), тобто на відповідні дати укладення договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021, додаткових угод до нього №1 від 18.03.2021, №2 від 25.03.2021, №4 від 01.07.2021. Інформація знаходиться у вільному доступі за посиланнями: https://index.minfin.com.ua/ua/markets/fuel/reg/poltavskaya/2021-03/, https://index.minfin.com.ua/ua/markets/fuel/reg/poltavskaya/2021-07/.

При цьому, під час укладення додаткових угод № 1, № 2, № 4 до договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 сторонами договору враховано, зокрема наявність листа ТОВ "Київ Інвест Груп" від 18.03.2021 № 18-03/21, довідки ДП "Держзовнішінформ" від 17.03.2021 № 122/193, листа ТОВ "Київ Інвест Груп" від 25.03.2021 № 25-03/21, листа ТОВ "Київ Інвест Груп" від 01.07.2021 № 01-76/21, довідки ДП "Держзовнішінформ" від 29.06.2021 № 122/399.

У той же час, у висновку експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 30/12/2025 від 30.12.2025 було надано оцінку під час дослідження доказів з урахуванням положень ст. 104 Господарського процесуального кодексу України та встановлено, що він містить конкретні дані рівня коливання (зростання) цін на ринку за період від дати укладення договору № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 до дати укладення до нього додаткових угод №1, №2, №4 саме на умовах поставки та оплати цих товарів, передбачених цим договором, а також на конкретні дати укладення зазначеного договору та додаткових угод до нього.

Як встановлено з висновку експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 30/12/2025 від 30.12.2025, відповідно до паспорта міста опублікованого на сайті Горішньоплавнівської міської територіальної громади, площа м. Горішні Плавні складає 111 км.кв, наявне населення на 01.01.2025 - 51 292 особи. За даними картографічного сервісу Google Maps на території міста Горішні Плавні розташовано чотири автозаправні станції, а саме: АЗС "Барс", АГЗС "Барс", АЗС "УКРНАФТА" (вул. Дніпровська, 11), АЗК "AUTOTRANS" (вул. Дніпровська, 24).

Тому, в якості об`єктів порівняння, можуть бути використані дані щодо пропонування до продажу бензину автомобільного А-92, А-95 та палива дизельного, від суб`єктів господарювання, які мали АЗС на території м. Горішні Плавні Кременчуцький район Полтавська область. До таких суб`єктів господарювання можна віднести АТ "УКРНАФТА" (АЗС "УКРНАФТА") та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ АВТОТРАНС-ОЙЛ" (АЗС "AUTOTRANS").

Відповідно, в якості об`єктів порівняння, використовувалась інформація надана АТ "УКРНАФТА" (лист АТ "УКРНАФТА" від 15.09.2025 №01/01/07/12-02/01/14848, лист АТ "УКРНАФТА" від 26.08.2025 №01/01/07/12-02/01/1792, лист АТ "УКРНАФТА" від 26.09.2025 №01/01/07/12-02/01/21), ТОВ "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (лист ТОВ "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" від 17.09.2025 №1257, лист ТОВ "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" від 29.08.2025 №1187, лист ТОВ "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" від 25.09.2025 №1289) та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ АВТОТРАНС-ОЙЛ" (лист ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ АВТОТРАНС-ОЙЛ" від 28.08.2025 №1151).

Таким чином, придбання КП "СпецЕко" бензину А-92, бензину А-95, дизельного палива на умовах, визначених договором поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021, на території м. Горішні Плавні Полтавської області, в якості альтернативи було можливим лише на двох інших АЗС, які не належать відповідачу-1, а саме: в АТ "УКРНАФТА" - АЗС "УКРНАФТА" (вул. Дніпровська, 11) та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ АВТОТРАНС-ОЙЛ" - АЗК "AUTOTRANS" (вул. Дніпровська, 24).

Разом з тим, як слідує з листів АТ "УКРНАФТА" та ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ АВТОТРАНС-ОЙЛ", які долучені до матеріалів справи, на дати укладення відповідачами договору поставки №Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 та спірних додаткових угод до нього № 1 від 18.03.2021, № 2 від 25.03.2021, № 4 від 01.07.2021 ціна за одиницю товару бензину А-92, бензину А-95, дизельного палива, яка пропонувалась вказаними суб`єктами господарювання на території м. Горішні Плавні Полтавської області, була вищою за ціну, що визначена в укладеному відповідачами договорі поставки та спірних додаткових угодах до нього.

Таким чином, беручи до уваги наявні в справі докази в цілому, здійснивши оцінку останніх як окремо, так і у їх взаємному зв`язку з урахуванням правил їх належності та допустимості доказів, визначених ст.ст. 76, 77 ГПК України, за висновками судової колегії вмотивованими є висновки суду першої інстанції про те, що внесення змін до договору № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 шляхом укладення спірних додаткових угод було зумовлено об`єктивною зміною ціни товару на ринку та здійснено за наявності належного документального обґрунтування такої зміни. При цьому, надані відповідачами документи, які були підставою для укладення відповідних додаткових угод, підтверджують наявність обставин, з якими пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" пов`язує можливість зміни ціни за одиницю товару. Крім того, сукупне збільшення ціни за одиницю товару внаслідок укладення спірних додаткових угод не перевищило встановленої законом межі.

У зв`язку з вказаним, судова колегія висновується, що Прокурором належними та допустимими доказами не доведено порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткових угод №№ 1, 2, 4 до договору поставки № Т/Т2021-18/КО від 05.03.2021 та наявність підстав для визнання їх недійсними й стягнення безпідставно сплачених коштів. А тому, позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби не підлягає задоволенню.

Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд попередньої інстанції.

У свою чергу, з огляду на вказані висновки щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються й доводи апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у відповідних редакціях, а також стосовно здійснення останнім неправильної оцінки наявних у справі доказів.

Щодо додаткового рішення варто зазначити таке.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 в цій справі в задоволенні позову відмовлено повністю.

22.07.2026 до суду першої інстанції від відповідача-2 надійшла заява про розподіл судових витрат, згідно з якою заявлено про стягнення з Полтавської обласної прокуратури витрат на проведення судової експертизи в розмірі 42 832,08 грн.

Кременчуцька окружна прокуратура, в свою чергу, 27.07.2026 подала до місцевого господарського суду письмові заперечення проти вказаної заяви.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 у справі № 910/347/25 було задоволено клопотання Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області та призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРСПЕЦБУДЕКСПЕРТИЗА".

Відповідно до п. 7 резолютивної частини цієї ж ухвали, затрати на проведення експертизи покладено на відповідача-2 - Комунальне підприємство "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

За результатом проведення експертизи складено Висновок № 30/12/2025 від 30.12.2025, який надійшов до Господарського суду міста Києва 03.02.2026.

Як стверджував відповідач-2 та вбачається з наданих ним доказів, у червні 2025 року на адресу КП "СпецЕко" від експертної установи - ТОВ "НВП УКРСПЕЦБУДЕКСПЕРТИЗА" за супровідним листом № 762 від 10.06.2025 надійшли рахунок-фактура № 412 від 10.06.2025, акт попереднього розрахунку вартості судової експертизи № 762 від 10.06.2025 на суму 42 832,08 грн.

Кременчуцька окружна прокуратура проти заяви відповідача-2 про розподіл судових витрат заперечувала у повному обсязі, вважаючи таку заяву безпідставною, процесуально необґрунтованою.

Прокурор наголошував, що в судовому засіданні з розгляду справи по суті 16.07.2026 не було повідомлено про намір подати заяву про розподіл судових витрат в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення судових витрат, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів звертає увагу, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат (у тому числі пов`язаних з проведенням експертизи), потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед ухваленням судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу відповідних судових витрат, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження понесених судових витрат з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/9714/22.

Відтак, для реалізації права на відшкодування судових витрат сторона має дотриматися процедури, встановленої нормами процесуального права, а саме:

- у своїй першій заяві по суті сторона має навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ст. 124 ГПК України);

- подати до суду докази, які обґрунтовують розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи (ч. 8 ст. 129 ГПК України);

- зробити заяву про подання до суду доказів, які обґрунтовують розмір судових витрат, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у зв`язку з наявністю поважних причин, які унеможливлюють подання таких доказів до закінчення судових дебатів.

Дотримання стороною викладеного вище порядку, передбаченого нормами права ГПК України, необхідно для інформування іншої сторони про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які можуть бути покладені на неї судом за наслідками розгляду справи, що може вплинути на стратегією захисту прав та інтересів такої сторони під час розгляду справи, що враховується судом під час визначення розміру судових витрат, що заявлені до відшкодування.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.04.2023 у справі № 924/427/22.

Заяву про відшкодування витрат на проведення експертизи, а також документи, які підтверджують понесені витрати, відповідач-2 подав до суду 1-ої інстанції разом із клопотанням про долучення доказів від 25.06.2025, а заяву про розподіл судових витрат - після ухвалення рішення в справі. Отже, попередньо, докази понесених витрат були долучені до справи разом з відповідним клопотанням, а до початку судових дебатів (у засіданні 18.06.2026) було заявлено про необхідність врахування доказів понесених судових витрат.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач-2 своєчасно долучив до справи докази понесення витрат на проведення експертизи, а клопотання від 21.07.2026 про розподіл цих витрат заявив у зв`язку з невирішенням цього питання у оскаржуваному основному рішенні від 16.07.2026.

Колегія суддів враховує, що на підтвердження понесених відповідачем-2 судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази (завірені копії):

- Лист № 762 від 10.06.2025 ТОВ "Науково-виробниче підприємство Укрспецбудекспертиза" про направлення рахунку-фактури для оплати вартості проведення судової товарознавчої експертизи на суму 42 832,08 грн;

- платіжна інструкція № 4351 від 17.06.2025 на суму 42 832,08 грн;

- Акт попереднього розрахунку вартості судової експертизи № 762 від 10.06.2025 на суму 42 832,08 грн.

Виходячи з положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", звертаючись з позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Кременчуцька окружна прокуратура Полтавської області (код ЄДРПОУ в ЄСІТС 0291006023) не є юридичною особою. Розпорядником бюджетних коштів виступає Полтавська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02910060), що підтверджується відкритими даними з Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів. При цьому, Полтавською обласною прокуратурою при зверненні до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 16 212,69 грн (платіжна інструкція № 3536 від 20.12.2024).

Порядок розподілу судових витрат встановлений в ст. 129 ГПК України.

Так, в силу п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі відмови в позові - на позивача.

Отже, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог згідно з рішенням від 16.07.2026 у справі № 910/347/25, витрати на проведення експертизи покладаються на Полтавську обласну прокуратуру.

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

Таким чином, судова колегія висновується, що за вказаних обставин заява Комунального підприємства "СпецЕко" Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про розподіл судових витрат підлягала задоволенню шляхом ухвалення додаткового рішення про стягнення з Полтавської обласної прокуратури витрат на проведення судової експертизи в розмірі 42 832,08 грн.

Тотожних правомірних, на переконання колегії суддів, за змістом висновків дійшов й суд 1-ої інстанції.

У свою чергу, з огляду на наведені висновки судом апеляційної інстанції аргументи скаржника про те, що витрати на проведення судової експертизи мають залишатися за відповідачем-1, який ініціював її проведення, використовував отриманий висновок для обґрунтування власної позиції та не виконав установленого ст. 124 ГПК України обов`язку щодо своєчасного подання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, - відхиляються, як безпідставні. Також не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта в частині необґрунтованості та неспівмірності вартості відповідної експертизи.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішень суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційних скарг. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційних скарг - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що в цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване основне рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. ст. 3, 22, 36, 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 628, 629, 632, 651, 652, 653, 203, 215 ЦК України), невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також про те, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене внаслідок неправильного застосування норм процесуального права (ст.ст. 73, 75-80, 86, 127, 129, 236 ГПК України), а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, через неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзивах на апеляційні скарги твердження відповідачів знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційних скаргах доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (Київську міську прокуратуру).

Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 у справі № 910/347/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Київську міську прокуратуру.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.11.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков