Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №911/524/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа№ 911/524/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Нагулко А.Л.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Попова Г.Г.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СС-Сервіс"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026, повний текст якого складено та підписано 29.05.2026

у справі №911/524/26 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СС-Сервіс" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 24.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» про стягнення боргу за поставлене обладнання, в якому просило суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» (ідентифікаційний код 38274753; вул. Володимирська, буд. 27, кв. 15, село Білогородка, Бучанський р-н, Київська обл., 08140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» (ідентифікаційний код 39153507; вул. Васильківська, буд. 34, оф. 304-А, м. Київ, 03022) заборгованість, яка станом на 24.02.2026 становить: суму основного боргу в розмірі 22 747,47 євро, що з урахуванням курсової різниці на дату подання позову (1 євро = 51,13 грн) становить 1 163 078,14 грн, пеню у розмірі 307 879,00 грн, 3 % річних у розмірі 29 878,09 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» (ідентифікаційний код 38274753; вул. Володимирська, буд. 27, кв. 15, село Білогородка, Бучанський р-н, Київська обл., 08140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» (ідентифікаційний код 39153507; вул. Васильківська, буд. 34, оф. 304-А, м. Київ, 03022) суму документально підтвердженого розміру судових витрат.

1.2. Позов мотивовано тим, що на підставі укладеного 14.06.2023 договору поставки № 1406/1, за умовами якого позивач виступав постачальником, який мав право на отримання оплати та обов`язок передати товар (обладнання), а відповідач був покупцем, на якого покладався обов`язок прийняти цей товар та своєчасно оплатити його вартість (шляхом здійснення авансових платежів та остаточного розрахунку у строки, погоджені сторонами у договорі та відповідних специфікаціях), позивач здійснив поставку, а відповідач прийняв за специфікаціями № 1, № 4, № 5 та відповідними видатковими накладними обладнання на загальну суму 1 553 859,64 грн з ПДВ, що еквівалентно 36 031,79 євро (при цьому у другому абзаці позовної заяви загальний обсяг поставки за договором зазначено у сумі 59 738,54 євро, що на дату укладання специфікацій дорівнювало 2 648 929,92 грн).

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані такими доводами:

- відповідач порушив умови договору та приписи чинного законодавства, здійснивши оплату за отримане обладнання лише частково, внаслідок чого виникла непогашена заборгованість;

- факт належної поставки та прийняття товару без зауважень підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, що є належними первинними обліковими документами;

- відповідно до пункту 2.6 договору, через зростання курсу євро до гривні більше ніж на 2 %, сума заборгованості правомірно перерахована позивачем за актуальним курсом на дату подання позовної заяви;

- наявність боргу та зобов`язання щодо його сплати з урахуванням курсової різниці було прямо визнано відповідачем у його гарантійному листі від 06.08.2025;

- через прострочення виконання грошового зобов`язання на суму боргу правомірно нараховано передбачену договором пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та визначені законом 3 % річних.

1.4. Позивач обґрунтовує свої вимоги нормами статей 192, 524, 525, 530, 533, 625, 632, 652, 692, 712 ЦК України, статей 193, 218, 265 ГК України, статей 4, 7, 16, 42, 124, 129, 162, 236 ГПК України, Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Закону України від 30.06.2021 № 1591-IX «Про платіжні послуги».

2. Короткий зміст заперечень відповідача

2.1. Відповідач у строк, встановлений судом першої інстанції відповідно до частини першої статті 178 ГПК України, не подав до суду відзиву на позовну заяву, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими статтями 42, 165, 178 ГПК України. Справа розглянута місцевим господарським судом за наявними в ній матеріалами згідно з частиною дев`ятою статті 165 та частиною другою статті 178 ГПК України.

3. Короткий зміст судового рішення, що оскаржується

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі № 911/524/26 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» 1 163 078,14 грн основної заборгованості, 210 094,11 грн пені, 27 210,15 грн 3 % річних, а також судові витрати: 16 804,59 грн судового збору та 22 393,65 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3.2. Судом першої інстанції встановлено, що фактичні обставини справи ґрунтуються на укладеному 14.06.2023 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) договорі поставки № 1406/1, відповідно до умов якого позивач мав право на отримання оплати та обов`язок передати товар, а відповідач зобов`язувався прийняти обладнання та своєчасно оплатити його вартість. Суд врахував, що позивач виконав свої зобов`язання та здійснив поставку товару на узгоджену суму, однак відповідач розрахувався за нього лише частково, допустивши виникнення простроченої заборгованості. З огляду на встановлені факти неналежного виконання договірних зобов`язань, особою, яка порушила права іншої сторони у спірних правовідносинах, суд визнав відповідача.

3.3. Висновки суду першої інстанції щодо доводів сторін є такими:

- вимога позивача про стягнення основної заборгованості у розмірі 1 163 078,14 грн (еквівалент 22 747,47 євро) підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки наявність боргу підтверджується належними доказами (договором, специфікаціями, видатковими накладними), а відповідач не надав доказів належного виконання обов`язку з оплати товару;

- вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню (у сумі 210 094,11 грн), оскільки наданий позивачем розрахунок є невірним та здійснений без урахування законодавчого припису щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано;

- вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню (у сумі 27 210,15 грн), оскільки позивачем було допущено помилку під час розрахунку санкцій за однією зі специфікацій, що зумовило необхідність здійснення судом власного перерахунку;

- заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 24 000,00 грн відповідають критеріям реальності та розумності, однак підлягають стягненню з відповідача частково, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з огляду на те, що клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідач до суду не подавав.

3.4. При ухваленні рішення суд керувався нормами частини першої статті 193, частини першої статті 230, частини четвертої статті 231, частини шостої статті 232 ГК України, частини першої статті 526, частини першої статті 530, частин першої, третьої статті 549, статті 610, пункту 3 частини першої статті 611, частини першої статті 612, частини другої статті 625, статті 655, частини першої статті 692, статті 712 ЦК України, частини третьої статті 13, частини першої статті 74, статей 86, 123, 124, 126, 129, частини третьої статті 130, статей 233, 236- 240 ГПК України.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

4.1. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та розподілу судових витрат, Товариство з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити його, скасувати це рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення. По суті позовних вимог скаржник просить зменшити розмір пені до мінімального справедливого розміру або повністю звільнити відповідача від її сплати, зменшити розмір 3 % річних з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та пропорційності, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу як таких, що є неспівмірними зі складністю спору, а також відповідно змінити розподіл судових витрат.

4.2. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального і процесуального права. Свої вимоги скаржник обґрунтовує такими доводами:

- місцевим господарським судом не враховано добросовісність поведінки відповідача, який не ухилявся від виконання своїх зобов`язань, не мав наміру завдати позивачу збитків та здійснював часткові платежі, що свідчить про його намір виконувати умови договору;

- прострочення виконання грошового зобов`язання виникло внаслідок об`єктивних економічних обставин та істотних фінансових труднощів, зумовлених запровадженням і дією воєнного стану, масованими ракетними обстрілами, перебоями в електропостачанні, затримкою розрахунків з боку замовників, значною дебіторською заборгованістю, дефіцитом обігових коштів, мобілізацією працівників та зниженням обсягів фінансування проєктів;

- суд першої інстанції безпідставно не застосував положення про право суду на зменшення розміру неустойки, не дослідив фінансовий стан відповідача та причини виникнення прострочення, а також наслідки стягнення санкцій для подальшої діяльності підприємства, обмежившись лише арифметичним перерахунком суми пені;

- судом порушено принцип пропорційності відповідальності, оскільки покладене на відповідача загальне фінансове навантаження є надмірним і не відповідає фактичним наслідкам порушення зобов`язання, при цьому позивач не довів наявності збитків у розмірі, співмірному зі стягнутими санкціями, що перетворює неустойку на спосіб безпідставного збагачення кредитора;

- судом залишено поза увагою виняткові умови повномасштабної військової агресії проти України, які безумовно повинні враховуватися під час визначення загального обсягу майнової відповідальності;

- скаржник наголошує на своїй готовності до мирного врегулювання спору, укладення мирової угоди, погодження графіка реструктуризації боргу та його добровільного поетапного погашення задля збереження функціонуючого підприємства та дотримання балансу інтересів сторін;

- стягнуті судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 393,65 грн (із заявлених 24 000,00 грн) є завищеними та неспівмірними зі складністю спору, а здійснений місцевим господарським судом розподіл судових витрат покладає на відповідача надмірне фінансове навантаження і підлягає зміні.

4.3. Свої вимоги та доводи апеляційної скарги скаржник обґрунтовує посиланнями на приписи статей 3, 13, 509, 551 ЦК України, а також статей 15, 253-258, 262-282 ГПК України.

5. Правова позиція позивача щодо апеляційної скарги відповідача

5.1. 21.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на таке:

- наголошує на недобросовісній поведінці відповідача, яка полягає у тривалому (понад рік) невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань та зловживанні процесуальними правами з метою безпідставного затягування процесу набрання чинності законним судовим рішенням;

- вважає безпідставними посилання скаржника на виникнення об`єктивних економічних ускладнень у зв`язку з дією воєнного стану, оскільки спірні специфікації до договору були укладені сторонами у період з вересня 2023 року по травень 2025 року, тобто вже після його введення, що свідчить про повне усвідомлення відповідачем усіх економічних ризиків під час погодження умов поставки;

- звертає увагу на те, що відповідач не звертався до позивача з повідомленнями про настання форс-мажорних обставин та не надав суду сертифіката Торгово-промислової палати України або будь-яких інших належних і допустимих доказів (довідок про відсутність руху коштів, доказів руйнування майна тощо), які б підтверджували неможливість виконання зобов`язань саме через наслідки військової агресії;

- зазначає, що стягнуті судом першої інстанції суми штрафних і компенсаційних санкцій є співмірними із розміром основного боргу (становлять 18,06 % для пені та 2,34 % для 3 % річних) і не можуть розцінюватися як спосіб безпідставного збагачення кредитора, тоді як скаржник не навів жодних документально підтверджених підстав для їх зменшення;

- вважає твердження відповідача про готовність до мирного врегулювання спору формальними та недобросовісними, оскільки на стадії досудового врегулювання скаржник ігнорував направлені йому вимоги про сплату заборгованості;

- наголошує на тому, що витрати на професійну правничу допомогу були обґрунтовано стягнуті місцевим господарським судом, їх розмір підтверджений документально і сформований із урахуванням усього комплексу виконаних адвокатом робіт, а суд не наділений повноваженнями безпідставно втручатися у договірні правовідносини щодо визначення розміру гонорару між адвокатом та клієнтом.

5.2. Свої заперечення позивач обґрунтовує посиланнями на статтю 129-1 Конституції України, статті 96, 551, 617, 625, 627, 628 ЦК України, статті 7, 42, 73- 78, 124, 129, 236, 263, 275, 276 ГПК України, Закон України від 02.12.1997 № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні», Закон України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», а також Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

5.3. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач в порядку статті 124 та частини восьмої статті 129 ГПК України навів попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (від 30 000,00 грн) та заявив про подання доказів їх понесення протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

5.4. 04.09.2026 на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення (вих. № 04/09 від 04.09.2026), у яких позивач надав роз`яснення щодо розрахунку пені та 3 % річних за Специфікаціями № 1, № 4, № 5 виходячи з умов пунктів 2.6, 2.7 договору та курсу продажу євро станом на дату подання позову (51,13 грн за 1 євро), а також заперечив проти виходу апеляційного суду за межі доводів апеляційної скарги, зазначивши, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не оспорював порядок нарахування санкцій чи їх розрахунок.

6. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

6.1. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Корсак В.А., судді Алданова С.О., Євсіков О.О.

6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» залишено без руху та встановлено скаржнику п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору в розмірі 4 271,48 грн, а також витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/524/26.

6.3. 01.07.2026 скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги та подано докази сплати судового збору у встановленому судом розмірі.

6.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 у справі № 911/524/26, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги та встановлення факту її подання в межах визначеного статтею 256 ГПК України двадцятиденного строку з дня складення повного тексту рішення (у зв`язку з чим клопотання про поновлення строку судом не розглядалося), відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс», закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 17.08.2026, встановлено учасникам справи строк до 07.08.2026 для подання відзиву, заяв і клопотань, а також роз`яснено сторонам їхні процесуальні права.

6.5. У судовому засіданні 17.08.2026 заслухано пояснення представника позивача, досліджено докази у справі, проведено судові дебати та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 на підставі статті 219 ГПК України відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 24.08.2026.

6.6. У судовому засіданні 24.08.2026 колегія суддів повернулася на стадію дослідження доказів та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 зобов`язала Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» надати детальний розрахунок із поясненням стосовно визначення у хронологічному порядку бази нарахування 3 % річних та пені, зобов`язала Товариство з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» надати свій контррозрахунок та оголосила перерву в судовому засіданні до 30.09.2026.

6.7. 30.09.2026 судове засідання у справі № 911/524/26 не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Києві, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2026 розгляд справи призначено на 07.10.2026.

6.8. У судовому засіданні 07.10.2026 заслухано пояснення представника позивача, проведено судові дебати та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2026 відкладено проголошення судового рішення у справі № 911/524/26 до 12.10.2026.

7. Явка представників учасників справи та розгляд клопотань

7.1. У судові засідання 17.08.2026, 24.08.2026, 07.10.2026 та 12.10.2026 з`явилася представниця позивача, яка надала усні та додаткові письмові пояснення, заперечила проти доводів апеляційної скарги і просила залишити оскаржуване рішення без змін.

7.2. Представник відповідача у судові засідання 17.08.2026, 24.08.2026, 07.10.2026 та 12.10.2026 не з`явився, про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином через особистий електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», вимог ухвали суду від 24.08.2026 щодо подання контррозрахунку не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів відповідно до частини дванадцятої статті 270 ГПК України визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

7.3. Надані позивачем додаткові письмові пояснення від 04.09.2026 (вих. № 04/09) залучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи та враховані під час її перегляду по суті.

7.4. У судовому засіданні 12.10.2026 відповідно до статті 240 ГПК України судом апеляційної інстанції проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

8. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

8.1. Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

8.2. Статтею 129 Конституції України та частиною першою статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

8.3. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, дійшов таких висновків.

9. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

9.1. 14.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» (як покупцем) було укладено договір поставки № 1406/1.

9.2. Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується передавати у власність покупцю обладнання, найменування (асортимент) та кількість якого визначається у рахунках-фактурах та/або специфікаціях (в разі складання сторонами) та видаткових накладних, а покупець зобов`язується приймати у власність обладнання та оплачувати його вартість на умовах цього договору.

9.3. Згідно з пунктами 2.1- 2.4 договору ціна кожної партії обладнання визначається у рахунках-фактурах та/або специфікаціях та видаткових накладних і розраховується згідно з курсом продажу євро на українському міжбанківському валютному ринку по закриттю торгів станом на дату, що передує даті складання рахунку / специфікації (сайт http://minfin.com.ua/currency/mb/, розділ «Валюта», підрозділ «Міжбанк», значення показника «Продаж»). Сторони узгодили можливість зазначення в специфікації вартості обладнання в євро. Вартість кожної партії обладнання може бути змінена відповідно до умов пункту 2.6 договору. Розрахунки здійснюються в безготівковій формі у національній валюті України (гривні) шляхом перерахування покупцем відповідної суми на поточний рахунок постачальника. Умови оплати передбачають як попередню оплату, так і оплату після здійснення поставки. Зазначені обставини встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним судом на підставі наявної в матеріалах справи копії договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023. Застосовуючи критерії належності та допустимості доказів, колегія суддів визнає цей договір належною правовою підставою для виникнення взаємних прав та обов`язків сторін.

9.4. На виконання умов договору сторони погодили предмет поставки, його вартість та строки оплати шляхом підписання відповідних додатків. Зокрема: 13.09.2023 укладено Специфікацію № 1 на загальну суму 319 648,09 грн з ПДВ, що є еквівалентом 8 076,00 євро (базовий курс 39,58 грн за 1 євро); 19.12.2024 укладено Специфікацію № 4 на загальну суму 941 725,23 грн з ПДВ (за текстом специфікації та позовної заяви), що відповідає еквіваленту 21 753,79 євро (базовий курс 43,52 грн за 1 євро); 01.05.2025 укладено Специфікацію № 5 на загальну суму 292 486,32 грн з ПДВ, що є еквівалентом 6 202,00 євро (базовий курс 47,16 грн за 1 євро). Зазначені фактичні обставини встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційною інстанцією на підставі Специфікації № 1 від 13.09.2023, Специфікації № 4 від 19.12.2024 та Специфікації № 5 від 01.05.2025, що містяться в матеріалах справи та підписані повноважними представниками сторін без жодних зауважень.

9.5. Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання з поставки товару, передавши у власність відповідача обладнання за узгодженими специфікаціями на загальну суму в еквіваленті 36 031,79 євро (номінальна вартість згідно зі специфікаціями становить 1 553 859,64 грн з ПДВ, а фактична вартість поставленого товару за видатковими накладними - 1 520 219,76 грн з ПДВ). Факт належного виконання постачальником своїх зобов`язань та факт прийняття товару покупцем встановлено судом на підставі первинних облікових документів, зокрема: видаткової накладної № 421 від 21.03.2025 на суму 43 876,80 грн; видаткової накладної № 499 від 02.04.2025 на суму 39 888,00 грн; видаткової накладної № 583 від 17.04.2025 на суму 79 776,00 грн; видаткової накладної № 882 від 09.06.2025 на суму 292 486,32 грн; видаткової накладної № 909 від 11.06.2025 на суму 744 544,55 грн; видаткової накладної № 917 від 13.06.2025 на суму 319 648,09 грн, а також відповідних рахунків на оплату, які є належними та достатніми доказами здійснення господарських операцій.

9.6. Відповідач порушив умови договору та приписи чинного законодавства, виконавши свій обов`язок з оплати товару лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 600 000,00 грн (що за розрахунком позивача становить еквівалент 13 284,32 євро, а за перевіреним судом курсом міжбанку на дати здійснення платежів згідно з пунктом 2.6 договору - 13 275,66 євро, у тому числі авансові платежі за базовими курсами специфікацій на суму 400 000,00 грн, або 9 242,19 євро). Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами: інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 3221 від 22.09.2023 на суму 100 000,00 грн (2 526,17 євро за Специфікацією № 1); № 7727 від 20.12.2024 на суму 200 000,00 грн (4 595,58 євро за Специфікацією № 4); № 9413 від 09.05.2025 на суму 100 000,00 грн (2 120,44 євро за Специфікацією № 5); № 21 від 01.12.2025 (зараховано 02.12.2025) на суму 150 000,00 грн (за розрахунком позивача за курсом 49,17 грн/євро - 3 050,64 євро, за курсом згідно з пунктом 2.6 договору 49,31 грн/євро - 3 041,98 євро за Специфікацією № 4); № 62 від 21.01.2026 на суму 50 000,00 грн (991,47 євро за Специфікацією № 1).

9.7. Внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань, станом на час подання позову та розгляду справи, сума непогашеної основної заборгованості за договором поставки № 1406/1 від 14.06.2023 у межах заявлених позивачем вимог становить 22 747,47 євро, що з урахуванням курсової різниці на дату подання позову (за курсом 51,13 грн за 1 євро) в еквіваленті складає 1 163 078,14 грн (при цьому фактичний залишок заборгованості з урахуванням курсу на дати часткових оплат становить 22 756,12 євро, або 1 163 520,42 грн, проте в силу принципу диспозитивності суд не виходить за межі заявленої позивачем суми основного боргу). Суд апеляційної інстанції, перевіривши вказану обставину, констатує, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність зазначеного боргу або підтверджували факт його повного чи часткового погашення, та не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу.

9.8. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано пеню в сумі 307 879,00 грн та 3 % річних у сумі 29 878,09 грн виходячи з єдиної бази нарахування за курсом євро станом на дату подання позову (51,13 грн за 1 євро). Суд першої інстанції, обмеживши нарахування пені шестимісячним строком відповідно до частини шостої статті 232 ГК України та перерахувавши кількість днів прострочення за Специфікацією № 4, задовольнив вимоги про стягнення пені в сумі 210 094,11 грн та 3 % річних - у сумі 27 210,15 грн, залишивши при цьому незмінною застосовану позивачем базу нарахування за курсом станом на 24.02.2026 (51,13 грн за 1 євро) для всіх минулих періодів прострочення 2025 року.

9.9. Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 24 000,00 грн. Факт понесення цих витрат, їх дійсність та необхідність підтверджено належними доказами: договором про надання правової допомоги № 171019/1 від 17.10.2019, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» та АО «Ейдіком», додатком № 1/26 до цього договору, детальним описом наданих послуг та актом приймання-передачі послуг від 29.04.2026 на суму 24 000,00 грн.

10. Правова позиція суду апеляційної інстанції

10.1. Колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень позивача, зазначає таке.

10.2. У своїй апеляційній скарзі скаржник просить на підставі статті 551 ЦК України зменшити розмір стягнутої пені до мінімального розміру або звільнити від її сплати, посилаючись на те, що фінансове навантаження є надмірним і непропорційним наслідкам порушення. Крім того, скаржник наголошує на тому, що позивачем не доведено наявність збитків у розмірі, співмірному із сумою заявлених та стягнутих санкцій.

10.3. Надаючи оцінку доводу апелянта про недоведеність позивачем збитків, колегія суддів зазначає, що відповідно до імперативного припису частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Отже, доведення факту заподіяння збитків та їх розміру не є необхідною умовою для стягнення неустойки за наявності передбачених законом або договором підстав.

10.4. Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пунктах 8.23- 8.24 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відповідно до яких стягнення неустойки є передбаченим законом механізмом захисту інтересів кредитора, що не потребує доведення точного розміру його майнових втрат. Зокрема, Верховний Суд виснував, що: « 8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. 8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.». Отже, неустойка є самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання та видом цивільно-правової відповідальності, який за своєю правовою природою виконує не лише компенсаційну, але й стимулюючу та штрафну (превентивну) функції. Чинне законодавство не покладає на кредитора обов`язку доводити наявність та точний розмір реальних матеріальних збитків для реалізації права на стягнення встановленої договором та законом пені. Відтак, сам лише факт ненадання позивачем доказів завдання йому конкретних збитків не є достатньою правовою підставою для звільнення боржника від відповідальності або автоматичного зменшення встановленого розміру пені.

10.5. Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення від сплати пені або її зменшення за правилами статті 551 ЦК України колегія суддів зазначає таке. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За змістом частини першої статті 233 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

10.6. Колегія суддів наголошує на тому, що право суду на зменшення розміру штрафних санкцій є проявом його дискреційних повноважень і є винятковим заходом, який не може тлумачитися як обов`язок суду безумовно нівелювати договірну відповідальність сторони. Крім того, ані стаття 551 ЦК України, ані стаття 233 ГК України взагалі не передбачають інституту повного звільнення сторони від сплати неустойки, на чому наполягає скаржник. Звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання можливе виключно за наявності обставин випадку або непереборної сили (форс-мажору) за правилами статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України, існування яких у спірних правовідносинах відповідачем не доведено.

10.7. Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 (пункт 47.2), «зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки». При цьому у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 Верховний Суд окремо наголосив, що: « 47.6 Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання»; « 48. При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними»; « 50. Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи».

10.8. Також у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 Верховний Суд зазначив, що: « 47.5 Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення», а у постанові від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 вказав, що господарський суд повинен оцінити, «чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо». Отже, реалізація права суду на зменшення неустойки можлива лише у разі доказового підтвердження боржником (стаття 74 ГПК України) наявності виняткових обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність санкцій та підтверджували б його тяжкий майновий стан, а саме лише декларативне посилання на неспівмірність нарахованих санкцій чи фінансові труднощі без подання відповідних доказів не є достатньою підставою для зменшення їх розміру.

10.9. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції взагалі не подавав клопотання про зменшення розміру неустойки, не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, та не надав доказів на їх підтвердження. Матеріали справи не містять доказів, які б давали змогу оцінити майновий стан відповідача, наявність у нього фінансових труднощів, дефіциту обігових коштів або інших обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підстави для зменшення неустойки. Твердження апелянта про те, що загальне фінансове навантаження є надмірним, носять суто декларативний характер і не підтверджені первинними документами чи фінансовою звітністю підприємства.

10.10. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, забезпечує учасникам справи реалізацію їхніх процесуальних прав, проте не зобов`язаний збирати докази на користь будь-якої зі сторін або самостійно формувати доказову базу на підтвердження її позиції. Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції мав з власної ініціативи встановити наслідки стягнення санкцій для діяльності підприємства, суперечать процесуальному закону, оскільки саме пасивна процесуальна поведінка відповідача у суді першої інстанції позбавила суд можливості надати оцінку доказам, яких сторона взагалі не подала.

10.11. Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Жодних доказів свого скрутного майнового стану відповідач не долучив і до апеляційної скарги. З огляду на викладене, довід апеляційної скарги про безпідставне незастосування судом першої інстанції положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є необґрунтованим і судом апеляційної інстанції відхиляється.

10.12. Надаючи оцінку вимозі апеляційної скарги про зменшення розміру 3 % річних на підставі принципів справедливості, добросовісності та пропорційності, колегія суддів зазначає, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних за своєю правовою природою не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні статті 549 ЦК України, а є спеціальним заходом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, до якого положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України прямо не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила: « 8.35. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінюючи співмірність розміру пені та процентів річних наслідкам порушення зобов`язання, суд має враховувати, що відсотки річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. 8.36. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру неустойки, а є корективою втраченої кредитором можливості користуватися грошовими коштами. 8.38. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум пені та процентів річних наслідкам порушення зобов`язання, суд вправі зменшити розмір відповідних санкцій, забезпечуючи розумний баланс між інтересами боржника та кредитора». Водночас зменшення розміру процентів річних виходячи з принципів розумності та справедливості є винятковим заходом, який допускається за умови доведення боржником очевидної неспівмірності санкцій наслідкам правопорушення або за наявності встановленої договором завищеної ставки процентів річних. Оскільки у спірних правовідносинах нарахування процентів річних здійснено позивачем за прямо встановленою законом мінімальною ставкою (3 % річних), а відповідач не надав жодних доказів наявності виняткових обставин чи явної неспівмірності такої ставки наслідкам порушення грошового зобов`язання, правові підстави для зменшення розміру 3 % річних за суддівським розсудом відсутні.

10.13. Стосовно доводів скаржника про те, що прострочення виконання зобов`язань виникло внаслідок об`єктивних економічних обставин (запровадження та дії воєнного стану, масованих ракетних обстрілів, перебоїв з електропостачанням, затримки розрахунків з боку замовників, значної дебіторської заборгованості, мобілізації працівників та дефіциту обігових коштів), колегія суддів виходить із такого.

10.14. Згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Зі змісту наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та об`єктивною неможливістю виконання стороною конкретного зобов`язання.

10.15. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд враховує сталу практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо особливостей доказування форс-мажорних обставин. Так, у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 Верховний Суд зазначив: «За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності»; «Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21».

10.16. Частиною першою статті 14-1 Закону України від 02.12.1997 № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» унормовано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Щодо порядку доказування та оцінки судом обставин непереборної сили, пов`язаних із військовою агресією та введенням воєнного стану, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформулював такі правові висновки:

- у постанові від 07.06.2023 у справі № 912/750/22: « 23.1. ... в разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 ГПК України»; « 23.2. ... При цьому, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають виконати конкретний обов`язок за договором, про що, як вже зазначалося, мають бути наявні відповідні докази»;

- у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22: « 8.59.2. ... ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. 8.59.3. Суд наголошує, що наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку»;

- у постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22: «Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору»; «Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань»;

- у постанові від 13.12.2023 у справі № 922/193/23: « 5.44. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним»; « 5.56. ... Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин»; « 5.59. Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором».

10.17. У справі, що розглядається, скаржник не надав суду сертифіката Торгово-промислової палати України чи будь-яких інших належних, допустимих і достовірних доказів (статті 76- 78 ГПК України) на підтвердження настання у відповідача в спірних правовідносинах обставин непереборної сили. Більше того, договір поставки № 1406/1 від 14.06.2023, а також Специфікації № 1, № 4 та № 5 до нього від 13.09.2023, 19.12.2024 та 01.05.2025 були підписані сторонами вже під час дії правового режиму воєнного стану. У подібних правовідносинах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2023 у справі № 922/193/23 зазначив, що: « 5.45. Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі», а у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 виснував: « 8.57.1. При цьому, на момент підписання спірного Договору повномасштабна агресія російської федерації проти Україні вже тривала, дані обставини для сторін Договору були загальновідомим фактом. А тому при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе. 8.57.2. Відтак, підписуючи Договір з визначеними строками, ціною та Специфікацією (кількістю, якістю товару), позивач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе». На переконання колегії суддів, наведене свідчить про те, що відповідач, беручи на себе зобов`язання, цілком усвідомлював економічні реалії та діяв на власний комерційний ризик. Відсутність обігових коштів у боржника чи затримка розрахунків з боку його контрагентів в силу прямої вказівки закону (частина перша статті 617 ЦК України) не є форс-мажором, а тому підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності відсутні.

10.18. Посилання скаржника на його готовність до мирного врегулювання спору, укладення мирової угоди та погодження графіка реструктуризації боргу також не є правовою підставою для скасування судового рішення чи звільнення від сплати санкцій, оскільки відповідно до статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами виключно за їхнім взаємним волевиявленням, тоді як позивач проти такого врегулювання заперечив. Питання щодо реструктуризації заборгованості шляхом відстрочення або розстрочення виконання судового рішення вирішується за правилами статті 331 ГПК України за наявності встановлених процесуальним законом підстав на стадії виконання судового рішення, а тому наявність такого наміру у боржника не спростовує факту порушення зобов`язання і не звільняє його від відповідальності за договором. Водночас сторони не позбавлені права ініціювати укладення мирової угоди в процесі виконання рішення згідно зі статтею 330 ГПК України.

10.19. Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги (пункт 4.1 цієї постанови) щодо необхідності зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката як таких, що є неспівмірними зі складністю спору, та відповідної зміни розподілу судових витрат, колегія суддів виходить із такого. Згідно з частинами першою, третьою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

10.20. У постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що: «У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи»; «При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України)». Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц: « 28. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини»; « 47. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

10.21. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, реальність та обсяг понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в загальному розмірі 24 000,00 грн належним чином підтверджені договором про надання правової допомоги № 171019/1 від 17.10.2019, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» та Адвокатським об`єднанням «Ейдіком», додатком № 1/26 до цього договору, детальним описом наданих послуг та актом приймання-передачі послуг від 29.04.2026 на суму 24 000,00 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у порядку частини п`ятої статті 126 ГПК України клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу взагалі не подавав, а в апеляційній скарзі обмежився лише загальним твердженням про їх неспівмірність зі складністю спору, не навівши жодних конкретних обґрунтувань чи заперечень щодо обсягу наданих адвокатом послуг або витраченого ним часу. За таких обставин суд першої інстанції правомірно виходив із доведеності та обґрунтованості загального розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 24 000,00 грн, а доводи апеляційної скарги про необхідність зменшення базового розміру цих витрат на підставі частини п`ятої статті 126 ГПК України відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. Водночас у частині вимоги апеляційної скарги про зміну розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині розміру присуджених до стягнення сум пені та 3 % річних, то відповідно до приписів частин першої, четвертої та чотирнадцятої статті 129 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції (як зі сплати судового збору, так і витрати на професійну правничу допомогу адвоката виходячи з базової суми 24 000,00 грн) підлягають відповідному пропорційному перерозподілу залежно від остаточного розміру задоволених позовних вимог у порядку, наведеному в розділі 13 цієї постанови.

10.22. Перевіряючи в порядку статті 269 ГПК України правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо визначення бази нарахування неустойки (пені) та 3 % річних, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до частини четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки відповідач оскаржує рішення місцевого суду саме в частині стягнутих сум пені та 3 % річних, перевірка правомірності визначення бази їх нарахування за умовами договору та нормами статей 524, 533, 549, 625 ЦК України безпосередньо входить до предмета апеляційного перегляду на підставі наявних у справі доказів, у зв`язку з чим процесуальні заперечення позивача в додаткових поясненнях від 04.09.2026 колегією суддів відхиляються.

10.23. Відповідно до пункту 2.6 договору, якщо сторони не узгодять інше, якщо на день здійснення оплати (часткової, остаточної) та/або поставки обладнання (у разі поставки до повної оплати) курс євро на українському міжбанківському валютному ринку по відношенню до національної валюти України (гривні) зміниться більше ніж на 2 % порівняно з курсом євро на дату складання рахунку / специфікації, сума, що підлягає сплаті, розраховується по курсу євро на дату здійснення оплати / поставки (у разі поставки до повної оплати) або, в разі нездійснення покупцем перерахунку, його має право здійснити постачальник пропорційно збільшеному курсу, а покупець зобов`язаний доплатити різницю протягом трьох банківських днів з дати отримання відповідного перерахунку (листа, рахунку тощо) від постачальника, зокрема, електроннонною поштою. При наявності прострочення оплати, а також після здійснення поставки обладнання перерахунок здійснюється виключно у випадку збільшення курсу євро, а вартість обладнання в сторону зменшення не перераховується. Курс євро на українському міжбанківському валютному ринку визначається згідно з інформаційним повідомленням щодо розміру середньозваженого курсу гривні до євро з інтернет-сторінки сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ (значення показника «Продаж») на момент закриття торговельної сесії у попередню добу.

10.24. Умовами пункту 2.6 договору сторони погодили механізм коригування вартості обладнання у разі зміни курсу євро більш ніж на 2 відсотки порівняно з курсом, визначеним на дату складання рахунку та/або специфікації. Зазначена договірна умова регулює порядок визначення та зміни ціни товару і, відповідно, розміру основного грошового зобов`язання покупця. Так, у постанові від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: « 30. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті»; « 56. ... згідно з якою якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом»; « 60. Тому, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. 61. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права».

10.25. Отже, наявність у договорі зазначеного механізму коригування вартості товару не є правовою підставою для застосування валютного курсу, що діяв станом на дату звернення позивача до суду (24.02.2026), як єдиної статичної бази для ретроспективного обчислення неустойки та 3 % річних за попередні періоди прострочення 2025 року.

10.26. Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення його виконання. Зі змісту цієї норми випливає, що нарахування пені має щоденний характер і нерозривно пов`язане з фактичним розміром невиконаного зобов`язання саме в той конкретний день, коли мало місце правопорушення.

10.27. У постанові від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, надаючи оцінку умовам договору про нарахування пені у гривні з прив`язкою до облікової ставки Національного банку України у зобов`язаннях в іноземній валюті, виснувала таке: « 6.2.5. Верховний Суд виходить з того, що сторони узгодили нарахування пені в гривні та в розмірі, який залежить від подвійної облікової ставки НБУ (п. 3.2.8 кредитного договору). Отже, з урахуванням умов кредитного договору, пеня в даному випадку має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання, а не з визначенням гривневого еквіваленту на час подання позову, що значно впливає на кінцеву суму у зв`язку із зміною курсу іноземної валюти...». Аналогічний правовий підхід послідовно застосовано в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 (підпункт 9.3): «При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання)».

10.28. Наведені висновки Верховного Суду ґрунтуються на чіткому розмежуванні понять: договірне коригування суми основного боргу (ціни товару) та визначення бази для нарахування штрафних і компенсаційних санкцій за минулі періоди є різними правовими категоріями, які підлягають самостійній юридичній оцінці.

10.29. Колегія суддів зазначає, що умови пункту 2.6 договору не містять положень про поширення дії майбутнього валютного курсу (курсу на дату подання позову) на минулі розрахункові періоди як бази нарахування пені та 3 % річних. Застосування позивачем та судом першої інстанції курсу євро станом на 24.02.2026 (51,13 грн/євро) до періодів прострочення 2025 року призвело до штучного завищення бази нарахування санкцій показниками, яких на момент виникнення прострочення об`єктивно не існувало.

10.30. Таким чином, оцінюючи заявлені вимоги про стягнення пені та 3 % річних, суд зобов`язаний виходити з дійсного розміру невиконаного зобов`язання, що підлягало сплаті у кожен конкретний період прострочення, з урахуванням узгодженого графіка платежів, фактичних дат виникнення прострочення за кожною специфікацією та валютного курсу, застосовного у відповідному періоді прострочення. Оскільки апелянт у своїй скарзі прямо порушує питання про надмірність стягнутих сум та просить змінити рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції вважає доводи скарги частково обґрунтованими та доходить висновку про необхідність зміни рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі № 911/524/26 в частині задоволених вимог про стягнення пені та 3 % річних шляхом здійснення їх належного перерахунку. Зокрема, у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 (підпункт 9.2) об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що: «З огляду на вимоги статті 86, частини 5 статті 236, статті 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

11. Розрахунок пені та 3 % річних, здійснений судом апеляційної інстанції

11.1. Зважаючи на виявлену методологічну помилку суду першої інстанції щодо використання єдиного валютного курсу станом на дату подання позову (51,13 грн/євро) для минулих періодів прострочення, колегія суддів на підставі статті 269 ГПК України здійснює власний арифметичний перерахунок штрафних та компенсаційних санкцій з урахуванням шестимісячного строку нарахування пені відповідно до частини шостої статті 232 ГК України за такими формулами:

- розрахунок суми пені: Пеня = С х (2 х ОС НБУ : 365) х Д : 100, де С - сума заборгованості за відповідний період (грн), ОС НБУ - розмір облікової ставки Національного банку України у періоді прострочення (%), Д - кількість календарних днів прострочення;

- розрахунок суми 3 % річних: Сума 3 % річних = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості за відповідний період (грн), Д - кількість календарних днів прострочення.

11.2. Розрахунок пені за Специфікацією № 1 від 13.09.2023 до договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023 (базовий курс специфікації - 39,58 грн/євро; курс міжбанку на дату виникнення прострочення 12- 13.06.2025 - 47,82 грн/євро, зростання більше ніж на 2 % згідно з пунктом 2.6 договору):

- за період з 21.09.2023 по 21.09.2023 (1 день): сума боргу 2 526,17 євро за курсом 39,58 грн/євро становить 100 000,00 грн; облікова ставка НБУ - 20,00 % (подвійна ставка - 40,00 %); розмір пені: 100 000,00 х (2 х 20,00 : 365) х 1 : 100 = 109,59 грн;

- за період з 13.06.2025 по 13.12.2025 (184 дні): сума боргу 2 526,17 євро за курсом 47,82 грн/євро становить 120 801,45 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 120 801,45 х (2 х 15,50 : 365) х 184 : 100 = 18 878,12 грн;

- за період з 18.06.2025 по 18.12.2025 (184 дні): сума боргу 3 023,66 євро за курсом 47,82 грн/євро становить 144 591,42 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 144 591,42 х (2 х 15,50 : 365) х 184 : 100 = 22 595,88 грн. Всього пеня за Специфікацією № 1 становить: 109,59 грн + 18 878,12 грн + 22 595,88 грн = 41 583,59 грн.

11.3. Розрахунок пені за Специфікацією № 4 від 19.12.2024 до договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023 (базовий курс специфікації - 43,52 грн/євро; курс міжбанку на дату виникнення прострочення 18- 19.06.2025 - 47,90 грн/євро, зростання більше ніж на 2 %; сума боргу до часткової оплати: 17 158,20 євро х 47,90 = 821 877,78 грн; 02.12.2025 здійснено часткову оплату в сумі 150 000,00 грн, що за курсом 49,31 грн/євро становить 3 041,98 євро, залишок боргу з 02.12.2025 становить: 17 158,20 - 3 041,98 = 14 116,22 євро х 49,31 = 696 070,81 грн):

- за період з 19.06.2025 по 01.12.2025 (166 днів): сума боргу 17 158,20 євро за курсом 47,90 грн/євро становить 821 877,78 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 821 877,78 х (2 х 15,50 : 365) х 166 : 100 = 115 873,51 грн;

- за період з 02.12.2025 по 19.12.2025 (18 днів): сума боргу 14 116,22 євро за курсом 49,31 грн/євро становить 696 070,81 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 696 070,81 х (2 х 15,50 : 365) х 18 : 100 = 10 641,30 грн. Всього пеня за Специфікацією № 4 становить: 115 873,51 грн + 10 641,30 грн = 126 514,81 грн.

11.4. Розрахунок пені за Специфікацією № 5 від 01.05.2025 до договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023 (базовий курс специфікації - 47,16 грн/євро; поріг збільшення на 2 % за пунктом 2.6 договору - 48,10 грн/євро; сума боргу в іноземній валюті становить 4 081,55 євро):

- за період з 13.06.2025 по 31.10.2025 (141 день): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 47,16 грн/євро становить 192 485,89 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 192 485,89 х (2 х 15,50 : 365) х 141 : 100 = 23 050,84 грн;

- за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 (30 днів): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 48,7872 грн/євро становить 199 127,39 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 199 127,39 х (2 х 15,50 : 365) х 30 : 100 = 5 073,66 грн;

- за період з 01.12.2025 по 13.12.2025 (13 днів): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 49,51 грн/євро становить 202 077,54 грн; облікова ставка НБУ - 15,50 % (подвійна ставка - 31,00 %); розмір пені: 202 077,54 х (2 х 15,50 : 365) х 13 : 100 = 2 231,16 грн. Всього пеня за Специфікацією № 5 становить: 23 050,84 грн + 5 073,66 грн + 2 231,16 грн = 30 355,66 грн.

11.5. Загальний розмір пені за договором поставки № 1406/1 від 14.06.2023, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за трьома специфікаціями, становить: 41 583,59 грн + 126 514,81 грн + 30 355,66 грн = 198 454,06 грн.

11.6. Розрахунок 3 % річних за Специфікацією № 1 від 13.09.2023 до договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023:

- за період з 21.09.2023 по 21.09.2023 (1 день): сума боргу за Платежем 1 у розмірі 2 526,17 євро за курсом 39,58 грн/євро становить 100 000,00 грн; сума 3 % річних: 100 000,00 х 3 х 1 : 365 : 100 = 8,22 грн;

- за період з 13.06.2025 по 20.01.2026 (222 дні): сума боргу за Платежем 2 у розмірі 2 526,17 євро за курсом 47,82 грн/євро становить 120 801,45 грн; сума 3 % річних: 120 801,45 х 3 х 222 : 365 : 100 = 2 203,79 грн;

- за період з 21.01.2026 по 24.02.2026 (35 днів): залишок боргу за Платежем 2 у розмірі 1 534,69 євро за курсом 50,43 грн/євро становить 77 394,92 грн; сума 3 % річних: 77 394,92 х 3 х 35 : 365 : 100 = 222,61 грн;

- за період з 18.06.2025 по 24.02.2026 (252 дні): сума боргу за Платежем 3 у розмірі 3 023,66 євро за курсом 47,82 грн/євро становить 144 591,42 грн; сума 3 % річних: 144 591,42 х 3 х 252 : 365 : 100 = 2 995,73 грн. Всього 3 % річних за Специфікацією № 1 становить: 8,22 грн + 2 203,79 грн + 222,61 грн + 2 995,73 грн = 5 430,35 грн.

11.7. Розрахунок 3 % річних за Специфікацією № 4 від 19.12.2024 до договору поставки №1406/1 від 14.06.2023:

- за період з 19.06.2025 по 31.10.2025 (135 днів): сума боргу 17 158,20 євро за курсом 47,90 грн/євро становить 821 877,78 грн; сума 3 % річних: 821 877,78 х 3 х 135 : 365 : 100 = 9 122,95 грн;

- за період з 01.11.2025 по 01.12.2025 (31 день): сума боргу 17 158,20 євро за курсом 48,7872 грн/євро становить 837 099,54 грн; сума 3 % річних: 837 099,54 х 3 х 31 : 365 : 100 = 2 133,67 грн;

- за період з 02.12.2025 по 31.12.2025 (30 днів): залишок боргу після часткової оплати 14 116,22 євро за курсом 49,31 грн/євро становить 696 070,81 грн; сума 3 % річних: 696 070,81 х 3 х 30 : 365 : 100 = 1 716,34 грн;

- за період з 01.01.2026 по 24.02.2026 (55 днів): залишок боргу 14 116,22 євро за курсом 51,13 грн/євро становить 721 762,33 грн; сума 3 % річних: 721 762,33 х 3 х 55 : 365 : 100 = 3 262,76 грн. Всього 3 % річних за Специфікацією № 4 становить: 9 122,95 грн + 2 133,67 грн + 1 716,34 грн + 3 262,76 грн = 16 235,72 грн.

11.8. Розрахунок 3 % річних за Специфікацією № 5 від 01.05.2025 до договору поставки № 1406/1 від 14.06.2023:

- за період з 13.06.2025 по 31.10.2025 (141 день): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 47,16 грн/євро становить 192 485,89 грн; сума 3 % річних: 192 485,89 х 3 х 141 : 365 : 100 = 2 230,73 грн;

- за період з 01.11.2025 по 30.11.2025 (30 днів): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 48,7872 грн/євро становить 199 127,39 грн; сума 3 % річних: 199 127,39 х 3 х 30 : 365 : 100 = 491,00 грн;

- за період з 01.12.2025 по 31.12.2025 (31 день): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 49,51 грн/євро становить 202 077,54 грн; сума 3 % річних: 202 077,54 х 3 х 31 : 365 : 100 = 514,88 грн;

- за період з 01.01.2026 по 24.02.2026 (55 днів): сума боргу 4 081,55 євро за курсом 51,13 грн/євро становить 208 689,65 грн; сума 3 % річних: 208 689,65 х 3 х 55 : 365 : 100 = 943,43 грн. Всього 3 % річних за Специфікацією № 5 становить: 2 230,73 грн + 491,00 грн + 514,88 грн + 943,43 грн = 4 180,04 грн.

11.9. Загальний розмір 3 % річних за договором поставки № 1406/1 від 14.06.2023, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за трьома специфікаціями, становить: 5 430,35 грн + 16 235,72 грн + 4 180,04 грн = 25 846,11 грн.

11.10. Підсумкове співвідношення заявлених позивачем, присуджених судом першої інстанції та визначених судом апеляційної інстанції сум становить:

- основний борг: заявлено до стягнення - 1 163 078,14 грн; стягнуто судом першої інстанції - 1 163 078,14 грн; визначено судом апеляційної інстанції до стягнення - 1 163 078,14 грн (без змін);

- пеня: заявлено до стягнення - 307 879,00 грн; стягнуто судом першої інстанції - 210 094,11 грн; визначено судом апеляційної інстанції до стягнення - 198 454,06 грн (зменшено за результатами апеляційного перегляду на 11 640,05 грн);

- 3 % річних: заявлено до стягнення - 29 878,09 грн; стягнуто судом першої інстанції - 27 210,15 грн; визначено судом апеляційної інстанції до стягнення - 25 846,11 грн (зменшено за результатами апеляційного перегляду на 1 364,04 грн);

- всього за позовом: заявлено до стягнення - 1 500 835,23 грн; стягнуто судом першої інстанції - 1 400 382,40 грн; визначено судом апеляційної інстанції до стягнення - 1 387 378,31 грн (загальна сума зменшення за результатами апеляційного перегляду - 13 004,09 грн).

11.11. Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є вимоги про стягнення 198 454,06 грн пені (замість стягнутих судом першої інстанції 210 094,11 грн) та 25 846,11 грн 3 % річних (замість стягнутих судом першої інстанції 27 210,15 грн), у зв`язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі № 911/524/26 у зазначеній частині підлягає зміні.

12. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

12.1. Зважаючи на встановлені під час апеляційного перегляду обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі № 911/524/26 ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права в частині визначення бази нарахування штрафних і компенсаційних санкцій.

12.2. Суд першої інстанції припустився методологічної помилки, застосувавши єдиний валютний курс станом на дату подання позову до минулих періодів прострочення, що призвело до безпідставного завищення стягнутих сум пені та 3 % річних. У зв`язку з цим доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» щодо надмірності заявленого до стягнення розміру санкцій знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного провадження.

12.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

12.4. Згідно з частиною першою статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

12.5. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційційну скаргу відповідача задовольнити частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в новій редакції із зазначенням правильних (перерахованих судом апеляційної інстанції) сум пені та 3 % річних, а також здійснивши новий перерозподіл судових витрат за розгляд справи у суді першої інстанції пропорційно до фактично задоволених вимог.

12.6. В іншій частині (щодо встановлення факту порушення зобов`язання, відхилення доводів про форс-мажорні обставини та стягнення основної заборгованості) рішення суду першої інстанції ухвалене при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні обставин справи, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для його скасування чи зміни в цій частині відсутні.

13. Судові витрати

13.1. Відповідно до частин першої, четвертої та чотирнадцятої статті 129 ГПК України судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

13.2. За результатами апеляційного перегляду справи загальна ціна позову становить 1 500 835,23 грн, а загальний розмір задоволених позовних вимог - 1 387 378,31 грн (1 163 078,14 грн основного боргу + 198 454,06 грн пені + 25 846,11 грн 3 % річних), що становить 92,4404 % від ціни позову (1 387 378,31 : 1 500 835,23 х 100 %).

13.3. Оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду з відповідача було стягнуто 237 304,26 грн санкцій (210 094,11 грн пені + 27 210,15 грн 3 % річних), за оскарження яких відповідачем сплачено судовий збір у сумі 4 271,48 грн (237 304,26 грн х 1,5 % х 150 % х 0,8). За наслідками апеляційного перегляду розмір стягуваних санкцій зменшено до 224 300,17 грн (198 454,06 грн пені + 25 846,11 грн 3 % річних), тобто майнову відповідальність відповідача зменшено на 13 004,09 грн (237 304,26 грн - 224 300,17 грн), що становить 5,4799 % від оспорюваної суми.

13.4. Відповідно до зазначених пропорцій судові витрати розподіляються між сторонами у такому розмірі:

- судовий збір за подання позовної заяви (сплачено позивачем у сумі 18 010,02 грн): пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (92,4404 %) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 648,54 грн (18 010,02 грн х 92,4404 %);

- витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції (понесено позивачем у документально підтвердженому розмірі 24 000,00 грн): пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (92,4404 %) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22 185,70 грн (24 000,00 грн х 92,4404 %);

- судовий збір за подання апеляційної скарги (сплачено відповідачем у сумі 4 271,48 грн): пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги (5,4799 %, або на суму зменшення 13 004,09 грн із оспорюваних 237 304,26 грн) з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 234,07 грн (4 271,48 грн х 5,4799 %, або 13 004,09 грн х 1,5 % х 150 % х 0,8).

13.5. Питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, про подання доказів понесення яких протягом п`яти днів після ухвалення рішення було заявлено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України, вирішується судом за правилами статей 129, 244 ГПК України в порядку ухвалення додаткового судового рішення за умови надходження відповідної заяви та доказів у встановлений законом строк.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі №911/524/26 змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СС-Сервіс" (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 27, кв. 15; ідентифікаційний код 38274753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФП Груп" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, оф. 304-А; ідентифікаційний код 39153507) 1 163 078 (один мільйон сто шістдесят три тисячі сімдесят вісім) грн 14 коп. основного боргу, 198 454 (сто дев`яносто вісім тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 06 коп. пені, 25 846 (двадцять п`ять тисяч вісімсот сорок шість) грн 11 коп. 3% річних, а також 16 648 (шістнадцять тисяч шістсот сорок вісім) грн 54 коп. витрат зі сплати судового збору та 22 185 (двадцять дві тисячі сто вісімдесят п`ять) грн 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2026 у справі №911/524/26 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФП Груп» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34, оф. 304-А; ідентифікаційний код 39153507) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СС-Сервіс» (08140, Київська обл., Бучанський р-н, с. Білогородка, вул. Володимирська, буд. 27, кв. 15; ідентифікаційний код 38274753) 234 (двісті тридцять чотири) грн 07 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

6. Матеріали справи повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, порядку та строки, передбачені статтями 286, 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 04.11.2026.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков