Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №910/6111/26
Суддя: Алданова С.О.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2026 р. Справа № 910/6111/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
без виклику сторін,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026
у справі № 910/6111/26 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізол"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізол" (далі - позивач; ТОВ "Мізол") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (надалі - відповідач; ТОВ Оператор газотранспортної системи України"; ТОВ «Оператор ГТС України»; апелянт; скаржник) про стягнення 266 805,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач (бенефіціар) направив гарантові письмову вимогу про стягнення 266 805,92 грн із банківської гарантії № 16/2600/32663/2025, якою забезпечено виконання зобов`язань позивача (принципала) за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600013280 від 25.12.2025, хоча на момент направлення такої вимоги забезпечене гарантією зобов`язання було виконано позивачем і банківська гарантія підлягала поверненню позивачу, що свідчить про те, що відповідач неправомірно стягнув 266 805,92 грн за банківською гарантією.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" на користь ТОВ "Мізол" безпідставно набуті кошти - 266 805 (двісті шістдесят шість тисяч вісімсот п`ять) грн 92 коп. та витрати по сплаті судового збору - 3 201 (три тисячі двісті одна) грн 67 коп.
За висновками місцевого господарського суду, з моменту повного виконання позивачем договору та проведення остаточних розрахунків за товар у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було ним виконано в порушення вимог пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.20 договору. Відтак, встановленою є обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 266 805,92 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухвалене без урахування релевантної практики Верховного суду в подібних правовідносинах.
Апелянт зазначає, що відповідно до умов договору строк поставки складає 45 календарних днів з дати його укладення, тобто гранична дата виконання зобов`язань - до 09.02.2026. Відповідно до встановленого терміну, своєчасно поставлені товари лише згідно з ВН № 6246022 від 06.02.2026. Тому, в зв`язку з неналежним виконанням умов договору з боку постачальника, а саме порушення умов п. 5.1 договору щодо дотримання строків поставки товару, визначених умовами Додатку 1 «Специфікація» до договору ТОВ «Оператор ГТС України» було ініційовано стягнення банківської гарантії забезпечення виконання договору.
З урахуванням обставини неналежного виконання позивачем зобов`язань щодо поставки товару в установлений договором строк (товар поставлено з пропуском строку), скаржник вважає, що грошові кошти в сумі 266 805,92 грн, які перераховані банком за банківською гарантією, не можна вважати безпідставно отриманими.
Окремо відповідач вказує, що враховуючи висновки Об`єднаної палати ВС КГС, викладені у справі № 910/17772/20, єдиною належною підставою стягнення з бенефіціара банківської гарантії суми отриманих на її підставі коштів є їх отримання за відсутності гарантійного випадку. Проте, на переконання ТОВ «Оператор ГТС України», положення п. 1. ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно тлумачити виходячи з правової природи забезпечення зобов`язання та банківської гарантії з урахуванням умов договору. Водночас, ані умовами договору, ані умовами банківської гарантії № 39465 від 22.05.2024 не визначено право постачальника вимагати повернення банківської гарантії у випадку неналежного виконання постачальником основного зобов`язання за договором. Відтак, як вважає відповідач, оскільки відповідна сума коштів за банківською гарантією була отримана ним за наявності підстав (виникнення гарантійного випадку у вигляді неналежного виконання, які не визнано протиправними та гарантійний випадок не припинив своє існування), відсутні правові підстави для повернення бенефіціаром принципалу таких коштів.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026, апеляційна скарга в справі № 910/6111/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі № 910/6111/26. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 21.08.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 до електронних кабінетів сторін.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
На адресу апеляційного господарського суду від ТОВ "Мізол" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно тверджень позивача, 20.02.2026 після повного виконання умов договору та сплати штрафних санкцій, що не оспорювалось відповідачем ані у відзиві, ані в апеляційній скарзі, останній направив SWIFT вимогу про стягнення коштів за банківською гарантією у сумі 266 805,92 грн. Тобто, на момент звернення з вимогою про стягнення банківської гарантії основне зобов`язання було виконане в повному обсязі. Окрім того, у відзиві на позов відповідач сам вказав видаткові накладні, відповідно до яких поставлено товар, а отже, відповідач визнав виконання основного зобов`язання за Договором, яке полягає у поставці товару в обсязі та асортименті, і відповідної якості узгодженої сторонами в договорі.
На думку позивача, при винесенні оскаржуваного рішення судом 1-ої інстанції всебічно досліджено та з`ясовано всі обставини, які мали значення для вирішення справи по суті та надано їм правову оцінку, а отже, винесене рішення є обґрунтованим, правомірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Відповідно до статті 269 частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.12.2025, за наслідком проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі: UA-2025-11-24-010899-a), між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мізол" (постачальник) було укладено договір № 4600013280 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (скорочено - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця «Неткані матеріали (Геотекстиль)» (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна останнього становить 5 539 797,29 грн, крім того ПДВ 1 107 959,46 грн. Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 6 647 756,75 грн.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих постачальником та прийнятих покупцем товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати, яка є останньою: дати підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дати підписання покупцем видаткової накладної.
Згідно з пунктом 5.1 Договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари належної якості в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації, яка є додатком 1 до цього Договору. Датою поставки товару вважається дата, яка є останньою: дата підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дата підписання покупцем видаткової накладної. Видаткова накладна підписується покупцем на підставі підписаного покупцем без зауважень та затвердженого акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю, та за умови надання постачальником усіх передбачених пунктом 5.9 Договору документів.
Відповідно до підпункту 7.3.2 пункту 7.3 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.
Пунктом 7.13 Договору передбачено, що відповідно до умов тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі "Неткані матеріали (Геотекстиль)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі UA-2025-11-24-010899-a, оприлюдненим на веб-порталі Уповноваженого органу 24.11.2025, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього Договору в забезпечення виконання Договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - гарантія) на суму 332 387,84 грн, що становить 5% ціни цього Договору.
За умовами підпунктів 7.13.1, 7.13.2, 7.13.3, 7.13.4 пункту 7.13 Договору у разі невиконання (неналежного виконання) постачальником основного зобов`язання за цим Договором покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією. Під невиконанням постачальником основного зобов`язання за цим Договором сторони розуміють нездійснення поставки товару постачальником в повному обсязі відповідно до умов Договору, порушення строків поставки постачальником всього обсягу товару, зазначеного у специфікації. Під неналежним виконанням постачальником основного зобов`язання за цим Договором сторони розуміють виконання основного зобов`язання з порушенням умов, визначених його змістом (недопоставку товару, порушення постачальником строків поставки частини товарів, зазначених у специфікації). Стягнення грошових коштів за гарантією може здійснюватися у повній (максимальній) сумі гарантії у випадку невиконання постачальником основного зобов`язання за Договором, а у випадку неналежного виконання - в сумі, що є пропорційною до відношення вартості недопоставленого або поставленого з порушенням строку поставки товару до загальної вартості товарів, яка є ціною цього Договору.
У пункті 7.15 Договору визначено термін (строк) дії гарантії - до 05.05.2025 включно.
Згідно з пунктом 7.20 Договору забезпечення виконання Договору у повному обсязі повертається за умови повного та належного виконання постачальником умов Договору та настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами Договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин. У разі неналежного виконання постачальником основного зобов`язання за цим Договором забезпечення виконання Договору повертається у сумі залишку після стягнення покупцем частини суми гарантії в розмірі, пропорційному до відношення вартості недопоставленого або поставленого з порушенням строку поставки товару до загальної вартості товарів, яка є ціною цього Договору, за умови настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами Договору, протягом 5 банківських днів з дня настання цієї обставини.
У специфікації, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили найменування товару, його кількість, вартість, визначили гарантійний строк, а також місце і строк поставки - 45 календарних днів з дати укладення Договору.
18.12.2025 Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк "Південний" було надано банківську гарантію № 16/2600/32663/2025, якою останній безвідклично та безумовно зобов`язався протягом 5 банківських днів після одержання ним оформленої належним чином письмової вимоги бенефіціара сплатити останньому суму, зазначену в його письмовій вимозі, в межах повної (максимальної) суми гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за Договором.
На виконання умов Договору, позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 6 647 756,75 грн, про що свідчать накладні № 6246022 від 06.02.2026 на суму 1 311 638,40 грн, № 6247078 від 09.02.2026 на суму 1 465 128,00 грн, № 6247093 від 09.02.2026 на суму 1 331 793,60 грн, № 6250103 від 12.02.2026 на суму 384 499,20 грн, № 6250164 від 12.02.2026 на суму 136 435,20 грн, № 6250180 від 12.02.2026 на суму 579 491,15 грн, № 6251046 від 13.02.2026 на суму 982 953,60 грн, № 6251055 від 13.02.2026 на суму 455 817,60 грн та акти приймання ТМЦ за кількістю та якістю № 16 від 18.02.2026, № 26-212 від 20.02.2026, № 95 від 19.02.2026, № 117 від 09.02.2026, № 125 від 10.02.2026, № 126 від 10.02.2026, № 16/26 від 18.02.2026, № 6250180 від 19.02.2026.
Відповідно до платіжних інструкцій: № 458679 від 10.03.2026 на суму 1 311 638,40 грн, № 458678 від 10.03.2026 на суму 1 331 793,60 грн, № 458680 від 10.03.2026 на суму 1 465 128,00 грн, № 461904 від 19.03.2026 на суму 3 075,99 грн, № 461908 від 19.03.2026 на суму 136 435,20 грн, № 461903 від 19.03.2026 на суму 381 423,21 грн, № 461905 від 19.03.2026 на суму 455 817,60 грн, № 461907 від 19.03.2026 на суму 579 491,15 грн, № 461906 від 19.03.2026 на суму 982 953,60 грн відповідач перерахував на рахунок позивача 6 647 756,75 грн за поставлений товар.
Оскільки останній день встановленого у специфікації строку поставки товару припав на 09.02.2026, а товар за актами приймання ТМЦ за кількістю та якістю № 16/26 від 18.02.2026, № 26-212 від 20.02.2026, № 6250180 від 19.02.2026, № 95 від 19.02.2026, № 16 від 18.02.2026 було прийнято відповідачем пізніше, відповідач направив позивачу вимоги про сплату штрафних санкцій № ТОВВИХ-26-3279 від 19.02.2026 про сплату пені в розмірі 3 075,99 грн, № ТОВВИХ-26-3727 від 25.02.2026 про сплату пені в розмірі 1 364,35 грн, № ТОВВИХ-26-3544 від 23.02.2026 про сплату пені в розмірі 5 215,42 грн, № ТОВВИХ-26-3553 від 23.02.2026 про сплату пені в розмірі 8 846,58 грн, № ТОВВИХ-26-3509 від 23.02.2026 про сплату пені в розмірі 3 646,54 грн.
Крім того 20.02.2026 відповідач, через Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк" надіслав Публічному акціонерному товариству Акціонерний Банк "Південний" вимогу за банківською гарантією.
У подальшому позивач, як принципал, отримав від Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк "Південний" повідомлення (вих. № 14/001/4431/2026 від 24.02.2026) про отримання вимоги бенефіціара по банківській гарантії № 16/2600/32663/2025 від 18.12.2025 на суму 266 805,92 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору.
Відповідно до виписки по рахунку позивача 27.02.2026 останній перерахував гарантові 266 805,92 грн за банківською гарантією.
Листом № 26 від 04.03.2026 позивач просив відповідача повернути 266 805,92 грн, стягнутих за банківською гарантією, посилаючись на те, що станом на момент направлення гаранту вимоги, забезпечене гарантією зобов`язання було виконано.
У відповідь, листом № ТОВВИХ-26-4946 від 13.03.2026, відповідач повідомив, що кошти за банківською гарантією були стягнуті у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за Договором.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що після виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором у відповідача не було підстав для звернення з вимогою до гаранта, натомість виникло зобов`язання повернути позивачу забезпечення виконання договору відповідно до пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому отримані відповідачем за банківською гарантією 266 805,92 грн, є такими, що отримані ним безпідставно і мають бути стягнуті на користь позивача.
Заперечення відповідача проти позовних вимог ґрунтуються на тому, що позивач прострочив виконання зобов`язання, що відповідно до умов Договору є достатньою підставою для стягнення коштів за банківською гарантією в сумі, що є пропорційною по відношенню до вартості поставленого товару із порушенням строку. При цьому, сторони для повернення забезпечення виконання зобов`язання у Договорі передбачили настання 2 умов: повного та належного виконання умов Договору, тому положення пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" мають застосовуватися з урахуванням умов Договору, які водночас не передбачають права позивача вимагати повернення банківської гарантії у випадку неналежного виконання основного зобов`язання.
Від позивача до суду І-ої інстанції надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначав, що підставою для отримання банківської гарантії є саме невиконання постачальником (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст основного зобов`язання - поставки товару, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, зокрема порушення строків поставки, за що позивачем понесено відповідальність у вигляді сплати пені.
Від відповідача до місцевого господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які містять доводи, аналогічні тим, що були викладені у відзиві.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З урахуванням змісту укладеного між сторонами Договору, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, вказаний правочин є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України, а також положень Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до приписів статті 530 цього Кодексу.
Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.
Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).
За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).
Колегія суддів враховує, що з урахуванням погодженого сторонами у специфікації строку поставки, останнім днем поставки товару було 09.02.2026 (перший робочий день після 08.02.2026).
Згідно матеріалів справи встановлено, що позивач на виконання Договору поставив товар на загальну суму 6 647 756,75 грн, про що свідчать накладні № 6246022 від 06.02.2026 на суму 1 311 638,40 грн, № 6247078 від 09.02.2026 на суму 1 465 128,00 грн, № 6247093 від 09.02.2026 на суму 1 331 793,60 грн, № 6250103 від 12.02.2026 на суму 384 499,20 грн, № 6250164 від 12.02.2026 на суму 136 435,20 грн, № 6250180 від 12.02.2026 на суму 579 491,15 грн, № 6251046 від 13.02.2026 на суму 982 953,60 грн, № 6251055 від 13.02.2026 на суму 455 817,60 грн та акти приймання ТМЦ за кількістю та якістю № 16 від 18.02.2026, № 26-212 від 20.02.2026, № 95 від 19.02.2026, № 117 від 09.02.2026, № 125 від 10.02.2026, № 126 від 10.02.2026, № 16/26 від 18.02.2026, № 6250180 від 19.02.2026.
У пункті 5.1 Договору сторони домовились, що датою поставки товару вважається дата, яка є останньою: дата підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дата підписання покупцем видаткової накладної, що є правом сторін і узгоджується із положеннями частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України.
Відтак, оскільки акти приймання товарів за кількістю та якістю були підписані пізніше за накладні, датою поставки товару позивачем є дати, зазначені у актах приймання ТМЦ за кількістю та якістю, а саме датою поставки товару за накладними: № 6246022 від 06.02.2026 є 09.02.2026 (акт № 117 від 09.02.2026), № 6247078 від 09.02.2026 - 10.02.2026 (акт № 125 від 10.02.2026), № 6247093 від 09.02.2026 - 10.02.2026 (акт № 126 від 10.02.2026), № 6250103 від 12.02.2026 - 18.02.2026 (акт № 16/26 від 18.02.2026), № 6250164 від 12.02.2026 - 20.02.2026 (акт № 26-212 від 20.02.2026), № 6250180 від 12.02.2026 - 19.02.2026 (акт № 6250180 від 19.02.2026), № 6251046 від 13.02.2026 - 19.02.2026 (акт № 95 від 19.02.2026), № 6251055 від 13.02.2026 - 18.02.2026 (акт № 16 від 13.02.2026).
Отже, позивач поставив частину товару з порушенням встановленого строку, у зв`язку з чим відповідач пред`явив позивачу низку вимог про сплату штрафних санкцій (докази містяться в матеріалах справи).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Як встановлено частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право зазначити в оголошенні про проведення конкурентної процедури закупівлі та в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі вимоги щодо надання забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції. У разі якщо замовник вимагає надання забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції, у тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі повинні бути зазначені умови його надання, зокрема, розмір, строк дії та застереження щодо випадків, коли забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції не повертається учаснику. У такому разі учасник під час подання тендерної пропозиції/пропозиції одночасно надає забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
З урахуванням наведених положень, відповідачем для процедури закупівлі UA-2025-11-24-010899-a, за результатами якої було укладено Договір, було висунуто вимогу щодо надання учасником закупівлі банківської гарантії виконання договору.
18.12.2025 Публічним акціонерним товариством Акціонерний Банк "Південний" було надано банківську гарантію № 16/2600/32663/2025 відповідно до умов тендерної документації.
Правовідносини, що виникли на підставі гарантії підпадають під правове регулювання §4 глави 49 Цивільного кодексу України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 ЦК України). Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта. Такий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19.
Згідно статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.
У пункті 9 частини 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Основною із функцій гарантії, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.
За змістом положень статей 561, 566 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Відповідно до частини 1 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
При цьому відповідно до пункту 2 глави 4 розділу II Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком - гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.
У постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина 3 статті 563 Цивільного кодексу України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Статтею 564 ЦК України передбачено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частини 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
З урахуванням викладеного Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк "Південний" надіслало позивачу повідомлення (вих. № 14/001/4431/2026 від 24.02.2026) про отримання вимоги бенефіціара по банківській гарантії № 16/2600/32663/2025 від 18.12.2025 на суму 266 805,92 грн у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору й 27.02.2026 позивач перерахував гарантові кошти в зазначеному розмірі, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Водночас позивач вважає, що оскільки зобов`язання за Договором щодо поставки товару було виконано, наявні підстави, передбачені статтею 27 Закону "Про публічні закупівлі", для повернення суми банківської гарантії безпідставно утримуваної відповідачем.
Колегією суддів підкреслюється, що відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 6 647 756,75 грн та сплачено його вартість. У подальшому претензій щодо якості поставленого товару у відповідності до умов Договору, а також письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам національних стандартів/технічним умовам, технічній та/або іншій документації, наявності дефектів товару або пошкодження пакування, а також складання актів про виявлені недоліки відповідач не пред`являв.
За таких обставин у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем у повному обсязі виконані прийняті на себе зобов`язання із передачі товару відповідачу, що свідчить про припинення зобов`язання згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України.
Як вже зазначалось, відповідно до пункту 7.20 Договору забезпечення виконання Договору у повному обсязі повертається за умови повного та належного виконання постачальником умов Договору та настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами Договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин. У разі неналежного виконання постачальником основного зобов`язання за цим Договором забезпечення виконання Договору повертається у сумі залишку після стягнення покупцем частини суми гарантії в розмірі, пропорційному до відношення вартості недопоставленого або поставленого з порушенням строку поставки товару до загальної вартості товарів, яка є ціною цього Договору, за умови настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами Договору, протягом 5 банківських днів з дня настання цієї обставини.
Наведені положення кореспондуються із підпунктами 7.13.1, 7.13.2, 7.13.3, 7.13.4 пункту 7.13 Договору, згідно з якими у разі невиконання (неналежного виконання) постачальником основного зобов`язання за цим Договором покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією. Під невиконанням постачальником основного зобов`язання за цим Договором сторони розуміють нездійснення постачальником поставки товару в повному обсязі відповідно до умов Договору, порушення постачальником строків поставки всього обсягу товару, зазначеного у специфікації. Під неналежним виконанням постачальником основного зобов`язання за цим Договором сторони розуміють виконання основного зобов`язання з порушенням умов, визначених його змістом (недопоставку товару, порушення постачальником строків поставки частини товарів, зазначених у специфікації). Стягнення грошових коштів за гарантією може здійснюватися у повній (максимальній) сумі гарантії у випадку невиконання постачальником основного зобов`язання за Договором, а у випадку неналежного виконання - в сумі, що є пропорційною до відношення вартості недопоставленого або поставленого з порушенням строку поставки товару до загальної вартості товарів, яка є ціною цього Договору.
З матеріалів справи вбачається, що в зв`язку з простроченням поставки частини товару, відповідачем було звернуто стягнення на банківську гарантію пропорційно вартості товару, щодо якого допущено прострочення, а саме 266 805,92 грн (5 336 118,35 х 332 387,84 / 6 647 756,75).
Зокрема, 20.02.2026 відповідач, через Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк" надіслав Публічному акціонерному товариству Акціонерний Банк "Південний" вимогу за банківською гарантією № 16/2600/32663/2025 від 18.12.2025 на суму 266 805,92 грн.
Водночас, судовою колегією акцентується, що на момент направлення вимоги гаранту, забезпечене гарантією зобов`язання за Договором було повністю виконано, тобто гарантійний випадок не настав, у зв`язку з чим підстав для направлення відповідачем вимоги до банка-гаранта щодо сплати банківської гарантії не було.
Про це, як вважає колегія суддів, правильно висновувався й суд першої інстанції.
До правовідносин у цій справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини 2 статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23.
Підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання (див. постанову Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23).
Така практика однозначно пов`язує повернення забезпечення безпосередньо з нормою частини 2 статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" та визначеними саме цією нормою підставами, незалежно від того, які підстави для повернення забезпечення, у тому числі й банківської гарантії, встановлені договором публічної закупівлі.
Суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 910/3776/25, на яку посилається апелянт, про те, що умови повернення забезпечення у разі невиконання, а також неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) учасником закупівлі основного зобов`язання за договором визначені відповідно до пункту 4 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", а не через відсилання до переліку випадків, передбачених цією статтею загалом.
Водночас, правовідносини у цій справі та у справі, що розглядається, не є подібними, оскільки відрізняються за матеріально-правовим регулюванням.
Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом у цій справі, позивач вказував, що набуті відповідачем грошові кошти утримуються без достатньої правової підстави і мають бути повернуті відповідно до пункту 1 частини 2 статті 27 Закону "Про публічні закупівлі".
Відповідач у відзиві на позов зазначав, що положення пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" мають застосовуватися з урахуванням умов Договору та не посилався на положення пункту 4 частини 2 статті 27 Закону "Про публічні закупівлі".
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.
В оцінці відповідних доводів відповідача колегія суддів звертається до постанови від 13.05.2026 у справі № 910/12578/25, де Верховний Суд зазначив, що цитовані скаржником частини постанови Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 910/3776/25, не містять ні посилання на норму частини 2 статті 27 Закону "Про публічні закупівлі", ні висновків про її застосування; посилання скаржника на вказану постанову в аспекті того, що в ній узагальнено та закріплено висновок, що необхідно тлумачити положення пункту 1 частини 2 статті 27 Закону "Про публічні закупівлі" виходячи з правової природи забезпечення зобов`язання та банківської гарантії з урахуванням умов договору, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки таких висновків про застосування наведеної вище норми права у вказаній постанові не робив.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що положення пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" мають застосовуватися з урахуванням умов Договору, оскільки у цих доводах відповідач фактично об`єднує дві самостійні підстави для повернення забезпечення виконання договору про закупівлю, визначені пунктами 1 та 4 частини 2 цієї статті. Натомість законодавець, визначаючи у пункті 1 цієї норми, що замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю не передбачив можливості для сторін встановлювати додаткові умови такого повернення, водночас у пункті 4 надав сторонам право визначити додаткові випадки для повернення забезпечення виконання договору про закупівлю.
При цьому суд апеляційної інстанції підкреслює, що частина 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає випадки, коли забезпечення виконання договору повертається, а не зберігається, тому визначені відповідно до пункту 4 частини 2 цієї статті додаткові умови не можуть звужувати гарантії, встановлені пунктом 1 частини 2 цієї статті.
Наведене дає підстави для висновку про те, що з моменту повного виконання позивачем Договору та проведення остаточних розрахунків за товар у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання Договору, що не було ним виконано в порушення вимог пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.20 Договору.
Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 якщо бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
З огляду на викладене та встановлені обставини повного виконання позивачем зобов`язання з поставки товару за укладеним між сторонами Договором, на переконання судової колегії вмотивованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи є висновки суду попередньої інстанції про те, що отримані відповідачем 266 805,92 грн за банківською гарантією є такими, що набуті без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого. Як наслідок, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 266 805,92 грн.
У свою чергу, з огляду на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про те, що сума коштів за банківською гарантією була отримана ним за наявності підстав (виникнення гарантійного випадку у вигляді неналежного виконання, які не визнано протиправними та гарантійний випадок не припинив своє існування), а тому відсутні правові підстави для повернення бенефіціаром принципалу таких коштів, - критично оцінюються колегією суддів, зокрема як такі, що є необґрунтованими.
Окремо судовою колегією зазначається, що інші доводи скаржника щодо допущених, на його думку, судом першої інстанції під час здійснення останнім судового розгляду справи процесуальних порушень, взяті до уваги апеляційним господарським судом однак вони, по-перше, не є підставою для скасування або зміни рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України, а по-друге, не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухвалене без урахування релевантної практики Верховного суду в подібних правовідносинах, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі № 910/6111/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ТОВ "Оператор газотранспортної системи України").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі № 910/6111/26 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2026 у справі № 910/6111/26 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".
4. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua