Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №915/1385/25
Суддя: Поліщук Л.В.
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1385/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Поліщук Л.В.,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання: Мисько І.С.,
за участю представників:
від позивачів: не з`явився
від відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 (суддя Л.М. Ільєва, м.Миколаїв, повне рішення складено 02.06.2026)
у справі №915/1385/25
за позовом: ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех»
про зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех», в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. №16068/25 від 17.11.2025), просили зобов`язати відповідача протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачам належним чином засвідчені копії документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» (надалі також – Товариство) за період з 27.04.2023 і по період державної реєстрації виходу з нього позивачів - 08.05.2025, а саме:
1)протоколу зборів засновників Товариства за період з 27.04.2023 по 08.05.2025;
2)статуту Товариства та змін до статуту, чинних станом з 27.04.2023 по 08.05.2025;
3)протоколів загальних зборів учасників за період з 27.04.2023 по 08.05.2025;
4)документів Товариства, що регулюють діяльність органів Товариства, та зміни до них;
5)рішення про виплату дивідендів, розподіл прибутку, створення або ліквідацію структурних підрозділів, затвердження/укладення договорів/угод, тощо за період з 27.04.2023 по 08.05.2025;
6)доступ до повного комплексу документації, що відображає фінансовий, майновий, управлінський та правовий стан Товариства з 27.04.2023 по 08.05.2025;
7)річної фінансової звітності за період за 2023-2024 роки;
8)документів звітності, що подаються відповідним державним органам у період з 27.04.2023 по 08.05.2025;
9)документів, що підтверджують права Товариства на майно (рухоме чи нерухоме) станом на 08.05.2025;
10)документів бухгалтерського обліку за період з 27.04.2023 по 08.05.2025.
В обґрунтування підстав позову позивачі послались на обставину порушення їх прав, як учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех», які вийшли з даного Товариства, внаслідок ухилення відповідача від надання їм копій документів, необхідних для розрахунку вартості часток позивачів.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» протягом десяти днів з дати набрання рішенням законної сили надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином засвідчені копії документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» за період з 27.04.2023 і по період державної реєстрації виходу з нього позивачів - 08.05.2025 (згідно переліку, зазначеного позивачами у заяві про уточнення позовних вимог за вх. №16068/25 від 17.11.2025). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право учасників Товариства на належне ознайомлення з його діяльністю та отримання документів, а також обов`язок Товариства забезпечити учасникам реалізацію цього права, прямо передбачені статтею 96-1 Цивільного кодексу України, статтею 5, частинами четвертою - п`ятою статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Встановивши, що відповідач не надав будь-яких доказів виконання його обов`язку щодо надання на вимогу позивачів запитуваних ними копій документів, тоді як надані позивачами докази, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивачів, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що вказане судове рішення є незаконним у зв`язку із тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та зробив невідповідні висновки обставинам справи. Також суд неправильно застосував норми матеріального права.
Так, відповідач, із посиланням на норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та висновки Верховного Суду, зазначив, що передумовою для надання запитуваних документів є дія учасника товариства у вигляді надання письмової вимоги про надання таких документів. Разом з тим, відповідач зазначив, що він ніколи твердо та беззаперечно не відмовляв позивачам у наданні документів, про які останні просять у прохальній частині позовної заяви. Із врахуванням викладеного, на переконання апелянта, права позивачів не порушені та їх звернення до суду є передчасним.
Позиція ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу позивачі просили апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – залишити без змін.
Позивачі перш за все наголосили на тому, що апелянт не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, обрав інертну позицію, не надавши в суді першої інстанції будь-яких заперечень проти позову, а апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою і зводиться до того, що між сторонами не має спору, а відповідач зазначає що ніколи «твердо» та «беззаперечно» не відмовляв позивачам у наданні документів, про які позивачі просили у прохальній частині позовної заяви.
Між тим, на переконання позивачів, такі твердження скаржника є правовим нігілізмом. Так, відповідно до частини п`ятої статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган зобов`язаний надати копії документів протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги. Позивачі зверталися із письмовими запитами двічі: 28.04.2025 та 12.05.2025, однак відповідач проігнорував ці запити та не надав жодної відповіді. Тривале протиправне мовчання та повна бездіяльність зобов`язаної особи є прямим і триваючим порушенням прав учасників, що прирівнюється до відмови та є безумовною підставою для судового захисту.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 23.06.2026 за вх.№2573/26.
Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення (вх.№2574/26 від 23.06.2026).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.06.2026 для розгляду скарги та клопотання сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/1385/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
03.07.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25 залишено без руху.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25. Встановлено позивачам строк до 25.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22.09.2026 об 11:00 год.
20.08.2026 представник позивачів через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2573/26/Д3 від 20.08.2026).
17.09.2026 представник позивачів через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№2573/26/Д4 від 17.09.2026), в якому просив долучити до матеріалів справи докази витрат на правничу допомогу та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.
У судове засідання 22.09.2026 представники учасників справи не з`явились.
З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи у судовому засіданні 22.09.2026 протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 03.11.2026 о 12:30.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 22.09.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк.
Сторони про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлені належним чином, проте в жодного з них участі не брали.
Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.
Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26.09.2003 здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» (код ЄДРПОУ 32655884), про що в реєстрі вчинено запис 15221200000003671 від 03.08.2005.
Також, як слідує із вказаного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 07.05.2025 засновниками (учасниками) товариства були:
- ОСОБА_3 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 2825242,15 грн; відсоток частки статутного капіталу - 35%;
- ОСОБА_4 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1398091,25 грн;
- ОСОБА_1 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 2018030,10 грн; відсоток частки статуного капіталу - 25%;
- ОСОБА_2 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 807212,05 грн;
-Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвесттех» (код ЄДРПОУ 32004467), розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1023544,87 грн.
Керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» є ОСОБА_4 , розмір статутного (складеного капіталу (пайового фонду) Товариства становить 8072120,42 грн.
Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» (протокол №01/2023 від 31.03.2023) затверджено статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» у новій редакції (далі – статут).
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.8. статуту Товариство створено для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку та подальшого його розподілу між засновниками. Відомості про засновників Товариства (далі за текстом - учасник) внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Товариство створюється у формі товариства з обмеженою відповідальністю, з правом найму робочої сили згідно з чинним законодавством України. У своїй діяльності Товариство зобов`язане додержуватися вимог чинного законодавства України, що стосується його діяльності. Юридична адреса Товариства внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Для забезпечення діяльності Товариства створюється статутний капітал за рахунок внесків учасника. Розмір статутного капіталу та частки учасників у статутному капіталі Товариства внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Розмір статутного капіталу Товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника Товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу Товариства (пункт 2.1 статуту).
Згідно із підпунктом 8.5.1. пункту 8.5. статуту учасник Товариства, частка якого у статутному капіталі Товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників.
Підпунктом 8.5.5. пункту 8.5. статуту визначено, що учасник вважається таким, що вийшов з Товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з Товариства, внаслідок якого у Товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється.
Положеннями підпункту 8.5.6. пункту 8.5. статуту передбачено, що не пізніше 30 днів з дня, коли Товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
За пунктом 8.5.11. пункту 8.5. статуту Товариство зобов`язане надавати учаснику, який вийшов з Товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.
28.04.2025 засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено керівнику та іншим засновникам (учасникам) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» повідомлення про вихід зі складу учасників цього Товариства від 28.04.2025 та запити про надання інформації і документації щодо господарської діяльності Товариства від 28.04.2025.
Так, за змістом повідомлень позивачів про їх вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» від 28.04.2025, заявники, з посиланням на приписи частини першої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положення підпункту 8.5.5. пункту 8.5. статуту Товариства, повідомили про вихід з Товариства, і що датою орієнтовного виходу є 12.05.2025. Також заявники просили надати доступ до фінансової, бухгалтерської, корпоративної документації Товариства орієнтовно до 10.05.2025. Крім того, заявники, керуючись приписами пункту 7 статті 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», запропонували ініціювати процедуру незалежної професійної оцінки вартості всього майна Товариства, що включає як матеріальні так і нематеріальні активи.
У запитах позивачів про надання інформації та документації щодо господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» від 28.04.2025, заявники на підставі частини першої статті 116 Цивільного кодексу України та статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» зазначили про необхідність здійснення повноцінної оцінки економічного стану підприємства, перевірки відповідності господарської діяльності вимогам закону та внутрішнім документам Товариства, а також на підставі потреби у реалізації права на вихід із Товариства та належне визначення вартості їх часток.
У зв`язку з наведеним, заявники на підставі приписів частини п`ятої статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» просили надати їм належним чином засвідчені копії наступних документів:
-статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» та усі зміни до нього;
-протоколів загальних зборів Товариства за 2021-2025 роки;
-балансу та звітів Товариства за 2021-2025 роки;
-податкових декларацій на прибуток Товариства за 2021-2025 роки;
-оборотно-сальдових відомостей Товариства за 2021-2025 роки;
-карток обліку основних засобів Товариства за 2021-2025 роки;
-усіх господарських договорів, укладених Товариством за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно;
-виписок про рух грошових коштів на поточних рахунках Товариства за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно;
-даних про нарахування заробітної плати працівникам за період з 01.01.2021 до 20.04.2025 включно;
-інформацію про залишки на рахунках станом на кожне 31 грудня відповідного року;
-документів щодо готівкових операцій (касові книги, видаткові ордери тощо);
-інвентаризаційні описи майна;
-інформацію щодо корпоративних прав у інших підприємствах, якщо Товариство володіє такими;
-документів та інформацію про інвестиційні проекти, бізнес-плани, тощо;
-свідоцтва на право власності на нерухомість, транспорт, обладнання тощо;
-права на торговельні марки, об`єкти інтелектуальної власності тощо;
-договорів на оренду майна, в якому Товариство виступає орендодавцем або орендарем тощо.
Окрім цього, заявники просили надати їм професійну, документально підтверджену оцінку вартості їх часток у статутному капіталі Товариства (частки ОСОБА_1 – 25% та частки ОСОБА_2 – 10%), складену відповідно до чинних стандартів оцінки, з чітким розрахунком, поясненням застосованих методик, ринкових коефіцієнтів, а також повним переліком усіх активів і пасивів Товариства, що враховуються при такому розрахунку.
Зазначену інформацію та завірені належним чином копії документів заявники просили надіслати поштою на зазначені адреси заявників в строк до 10.05.2025.
На підтвердження направлення повідомлень від 28.04.2025 разом із запитами від 28.04.2025, позивачами подано до суду:
-повідомлення та запит ОСОБА_1 , опис вкладення у цінний лист 5404900016060, повідомлення про вручення 5404900016060, з якого вбачається отримання ОСОБА_3 вказаного поштового відправлення 30.04.2025;
-повідомлення та запит ОСОБА_2 , опис вкладення у цінний лист 5404900016133, поштову накладну 5404900016133, що направлені ОСОБА_4
07.05.2025 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. посвідчено та зареєстровано у реєстрі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех». У вищенаведених заявах позивачі також просили Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» виплатити вартість їх часток згідно зі статтею 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
08.05.2025 проведено державну реєстрацію виходу позивачів зі складу учасників Товариства.
12.05.2025 позивачами було направлено керівнику та іншим засновникам Товариства повідомлення про вихід з Товариства з доданими до них копіями нотаріально посвідчених заяв від 07.05.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вихід зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» та копіями витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.05.2025, відповідно до яких заявники повідомили про вихід з Товариства, просили ініціювати незалежну оцінку вартості їх часток у складі статутного капіталу Товариства та надати інформацію про обраного суб`єкта оціночної діяльності, який буде здійснювати проведення незалежної оцінки, а також здійснити виплату вартості їх частки упродовж одного року з дня, коли Товариство дізналося або повинно було дізнатися про вихід заявників. Крім того, керуючись частиною одинадцятою статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» заявники вимагали: призначити конкретну дату, час та місце (за адресою реєстрації Товариства або іншою погодженою адресою), де вони зможуть особисто ознайомитися з відповідними документами; забезпечити присутність уповноваженої особи Товариства для надання пояснень, документів та посвідчення копій; надати можливість здійснення копіювання (сканування) документів або видати засвідчені копії на письмовий запит; у разі неможливості особистої присутності, просили надіслати скановані копії запитуваних документів на їх електронну адресу або рекомендованим листом на поштову адресу.
Також у вказаних повідомленнях від 12.05.2025 заявники вимагали надати інформацію у письмовому вигляді, а саме:
-обґрунтований розрахунок вартості їх часток станом на 06.05.2025;
-копії документів, на підставі яких здійснено розрахунок;
-копії фінансової звітності Товариства;
-інформацію про особу, яка проводитиме незалежну оцінку, та графік її проведення;
-пропозицію щодо дати і місця ознайомлення з оригіналами документів.
На підтвердження направлення повідомлень від 12.05.2025, позивачами подано до суду:
-повідомлення ОСОБА_1 , опис вкладення у цінний лист 5404900016656, повідомлення про вручення 5404900016656, з якого вбачається отримання ОСОБА_4 вказаного поштового відправлення 15.05.2025;
-повідомлення ОСОБА_2 , опис вкладення у цінний лист 5404900016575, поштову накладну 5404900016575 та повідомлення про вручення 5404900016575, з якого вбачається отримання ОСОБА_3 вказаного поштового відправлення 15.05.2025.
Наразі, як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь №1936246 від 27.10.2025), засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» є:
-Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвесттех» (код ЄДРПОУ 32004467), розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1023544,87 грн;
- ОСОБА_3 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 2825242,15 грн; відсоток частки статутного капіталу - 53,85%;
- ОСОБА_4 , розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) - 1398091,25 грн; відсоток частки статутного капіталу - 26,65%.
Позиція суду апеляційної інстанції
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Предметом спору у даній справі є вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» протягом 10 днів з дати набрання рішенням законної сили надати позивачам належним чином засвідчені копії документів Товариства за період з 27.04.2023 і по період державної реєстрації виходу з нього позивачів - 08.05.2025, а саме: 1)протоколу зборів засновників Товариства за період з 27.04.2023 по 08.05.2025; 2)статуту Товариства та змін до статуту, чинних станом з 27.04.2023 по 08.05.2025; 3)протоколів загальних зборів учасників за період з 27.04.2023 по 08.05.2025; 4)документів Товариства, що регулюють діяльність органів Товариства, та зміни до них; 5)рішення про виплату дивідендів, розподіл прибутку, створення або ліквідацію структурних підрозділів, затвердження/укладення договорів/угод, тощо за період з 27.04.2023 по 08.05.2025; 6)доступ до повного комплексу документації, що відображає фінансовий, майновий, управлінський та правовий стан Товариства з 27.04.2023 по 08.05.2025; 7)річної фінансової звітності в період за 2023-2024 роки; 8)документів звітності, що подаються відповідним державним органам у період з 27.04.2023 по 08.05.2025; 9)документів, що підтверджують права Товариства на майно (рухоме чи нерухоме) станом на 08.05.2025; 10)документів бухгалтерського обліку за період з 27.04.2023 по 08.05.2025.
У правовому регулюванні спірних правовідносин колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою – другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) – це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (частини перша, друга статті 96-1 Цивільного кодексу України).
Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав (частина шоста статті 96-1 Цивільного кодексу України).
За приписами частини третьої статті 96-1 Цивільного кодексу України учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом: 1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом; 2)брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку; 3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом.
Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом (частина четверта статті 96-1 Цивільного кодексу України).
Південно-західний апеляційний господарський суд також зазначає, що частина перша статті 116 Цивільного кодексу України унормовує права учасників господарського товариства. Учасники господарського товариства мають право, зокрема, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти у встановленому порядку з товариства.
Так, положеннями статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» врегульовано вихід учасника з товариства.
Відповідно до частин першої – п`ятої статті 24 названого Закону учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50 або більше відсотків, може вийти з товариства за згодою інших учасників. Рішення щодо надання згоди на вихід учасника з товариства може бути прийнято протягом одного місяця з дня подання учасником заяви, якщо інший строк не передбачений статутом. Якщо для виходу учасника необхідна згода інших учасників товариства, він може вийти з товариства протягом одного місяця з дня надання такої згоди останнім учасником, якщо менший строк не визначений такою згодою. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства, з дня державної реєстрації його виходу. Вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється.
Частинами шостою - десятою статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов`язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Товариство зобов`язане протягом одного року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, виплатити такому колишньому учаснику вартість його частки. Статутом товариства, що діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати. Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. За погодженням учасника товариства, який вийшов, та товариства зобов`язання зі сплати грошових коштів може бути замінено зобов`язанням із передачі іншого майна. Товариство виплачує учаснику, який вийшов з товариства, вартість його частки або передає майно лише пропорційно до розміру оплаченої частини частки такого учасника.
За усталеною практикою Верховного Суду, реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов`язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.
Право на вихід з товариства законодавчо врегульоване як безумовне суб`єктивне та добровільне право учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників, направлене на припинення його корпоративних правовідносин та отримання права на виплату вартості частини майна, пропорційну частці такого учасника у статутному капіталі товариства. Отже, вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства.
При цьому оскільки за змістом частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника, то вартість частини майна товариства, належна до сплати учаснику, що вийшов (виключений) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, яке належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо, з урахуванням майнових зобов`язань товариства.
Отже, юридично значущим є встановлення саме дійсної вартості частки такого учасника, що визначається через вартість чистих активів товариства, а тому відомості щодо активів і зобов`язань товариства, його фінансового стану, належного йому майна та майнових прав, руху грошових коштів, результатів господарської діяльності та даних бухгалтерського обліку мають безпосередній зв`язок із визначенням та перевіркою вартості частки колишнього учасника, що, відповідно, підтверджує і об`єктивну необхідність доступу колишнього учасника до документів, які характеризують фінансовий та майновий стан товариства.
Разом з тим, частиною одинадцятою статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» прямо встановлено обов`язок товариства надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності та інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.
Аналогічні положення щодо обов`язку товариства надати колишньому учаснику копії документів, необхідних для розрахунку вартості його частки, містяться у статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех».
За умовами пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають, зокрема, право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2)статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4)документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5)положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6)протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9)документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13)документи бухгалтерського обліку.
Відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера (у разі призначення) - щодо документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності (частина друга статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
За вимогами частини третьої статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» документи, передбачені частиною першою цієї статті, підлягають зберіганню протягом усього строку діяльності товариства, крім документів бухгалтерського обліку, строки зберігання яких визначаються відповідно до законодавства.
Частиною четвертою статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» унормовано, що товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною п`ятою статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.
Верховний Суд у постанові від 21.01.2020 у справі №906/157/19 зазначив, що одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема, правомочностей на участь в управлінні господарською організацію. Відтак, внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.
При цьому зі змісту норм частин шостої, одинадцятої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вбачається, що надання відповідної інформації та документів є обов`язком товариства, безпосередньо визначеним Законом. Відповідно, у разі ненадання товариством документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки колишнього учасника, звернення з позовом про їх надання є належним та ефективним способом захисту права такого колишнього учасника бути обізнаним із підставами визначення товариством вартості частки, що буде йому виплачена у зв`язку з виходом з товариства, або ж для перевірки справедливості вже отриманої ним виплати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2024 в справі №911/2850/22, право отримання відповідної інформації може не завжди реалізовуватися колишнім учасником товариства в площині існування досудового чи судового спору щодо стягнення вартості частки, а може здійснюватися і у випадках коли будь-який спір щодо розміру частки чи факту її виплати відсутній, якщо колишній учасник має намір спрогнозувати суму частки, що буде виплачуватись йому товариством у майбутньому, або ж перевірити здійснений товариством розрахунок вартості частки, що виплачена чи виплачується.
Таким чином, одержання учасником господарського товариства, який вийшов з товариства, інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідною та безумовною умовою для реалізації таким учасником свого права на отримання належної йому вартості частки у статутному капіталі господарського товариства.
Право учасника, який вийшов зі складу учасників господарського товариства, на отримання доступу до документів, необхідних для визначення вартості його частки у статутному капіталі такого товариства, є імперативним.
У постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 вказано, що зі змісту норм статей 5, 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у сукупності із положеннями статей 96-1, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.
У розрізі наведеного частина перша статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» містить перелік документів, з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, «інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства»).
Поряд з цим, у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 Верховний Суд виснував, що положення статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не містять вичерпного переліку документів, які стосуються його діяльності, і, відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма відповідних документів встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.
При цьому, враховуючи зміст правового регулювання пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 5, статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», яке закріплює право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, суди мають надавати перевагу розширеному тлумаченню такого права учасника, зміст якого полягає в можливості ознайомлення учасником з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, без обмеження переліку та видів відповідних документів (постанова Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №927/401/24).
Сам по собі факт наявності у документах персональних даних не звільняє товариство від обов`язку надати їх учаснику, оскільки останній реалізує передбачене законом корпоративне право. При цьому товариство вправі забезпечити баланс інтересів шляхом надання копій документів із знеособленням надлишкових персональних даних, тих, які не є суттєвими для розуміння змісту господарської операції чи управлінського рішення (постанова Верховного Суду від 24.06.2026 у справі №907/1038/25).
З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2025 засновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено керівнику та іншим засновникам (учасникам) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» повідомлення про вихід зі складу учасників цього Товариства від 28.04.2025 та запити про надання інформації і документації щодо господарської діяльності Товариства від 28.04.2025.
На підтвердження направлення повідомлень від 28.04.2025 разом із запитами від 28.04.2025, позивачами подано до суду: повідомлення та запит ОСОБА_1 , опис вкладення у цінний лист 5404900016060, повідомлення про вручення 5404900016060, з якого вбачається отримання ОСОБА_3 вказаного поштового відправлення 30.04.2025; повідомлення та запит ОСОБА_2 , опис вкладення у цінний лист 5404900016133, поштову накладну 5404900016133, що направлені ОСОБА_4 .
У подальшому, 12.05.2025 позивачами було направлено керівнику та іншим засновникам Товариства повідомлення про вихід з Товариства з доданими до них копіями нотаріально посвідчених заяв від 07.05.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вихід зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» та копіями витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.05.2025. За змістом цих повідомлень, заявники, зокрема, просили надати копії документів, на підставі яких здійснено розрахунок вартості їх часток, та копії фінансової звітності товариства, а також пропозиції щодо дати і місця ознайомлення з оригіналами документів.
Вказані поштові відправлення були одержані директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» 15.05.2025, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №5404900016656 та №5404900016575.
З наведеного слідує, що на момент надходження до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» 30.04.2025 первинних письмових запитів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишалися учасниками товариства, а тому реалізовували належне їм право на одержання інформації про діяльність товариства відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 та статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Після державної реєстрації 08.05.2025 виходу позивачів зі складу учасників характер відповідного інформаційного права змінився: до спірних правовідносин підлягали застосуванню спеціальні положення частин шостої та одинадцятої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», які безпосередньо гарантують уже колишньому учаснику право на отримання обґрунтованого розрахунку вартості частки, копій документів, необхідних для такого розрахунку, та доступ до фінансової звітності й інших документів, необхідних для визначення вартості частки.
Саме на реалізацію цього спеціального права позивачі після державної реєстрації їх виходу повторно звернулися до товариства з повідомленнями б/н від 12.05.2025, які відповідач отримав 15.05.2025. До цих повідомлень було додано нотаріально посвідчені заяви про вихід з товариства та витяги з Єдиного державного реєстру, а тому відповідач був достовірно обізнаний як із фактом припинення корпоративної участі позивачів, так і з характером заявленої ними вимоги щодо проведення розрахунків та надання необхідних документів.
Отже, навіть незалежно від оцінки правових наслідків первинних звернень позивачів, направлених ними ще у статусі учасників товариства, повторне звернення після державної реєстрації виходу самостійно породжувало передбачений частиною шостою статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обов`язок відповідача не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося або мало дізнатися про вихід учасників, повідомити їм вартість часток, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для такого розрахунку.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження надання позивачам копій документів, необхідних для розрахунку вартості їх часток.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» свого обов`язку, передбаченого приписами частини шостої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а також беручи до уваги те, що наведений у прохальній частині позову обсяг документів відповідає наведеному у статті 43 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» переліку документів, які товариство повинно зберігати і до яких зобов`язане забезпечити доступ, і апелянт при цьому не висловив щодо визначеного позивачами переліку жодних зауважень, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області щодо наявності правових підстав для задоволення позову.
Твердження апелянта про те, що він ніколи не відмовляв позивачам у наданні запитуваних документів, колегія суддів відхиляє з підстав того, що відповідач такі доводи не підтверджує жодними доказами. При цьому апеляційний суд наголошує на тому, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Встановлені у справі обставини щодо тривалого ненадання відповідачем запитуваної інформації та документів після отримання належних письмових звернень позивачів є саме тим невиконанням законодавчо встановленого обов`язку, яке свідчить про порушення прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та обумовлює необхідність їх судового захисту, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає про помилковість тверджень скаржника про те, що права позивачів нібито не були порушені та їх звернення до суду є передчасним.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частини четвертої статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
У спільному відзиві на апеляційну скаргу позивачі зазначили, що понесли витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн, остаточний розрахунок буде надано в передбачені процесуальним законодавством строки. У прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу заявники просили стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь позивачів витрати на правничу допомогу в повному обсязі.
17.09.2026 представник позивачів через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№2573/26/Д4 від 17.09.2026), в якому просив долучити до матеріалів справи докази витрат на правничу допомогу та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Отже, позивачі дотрималися вимог щодо строків звернення із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Із наданих заявником документів вбачається, що 12.08.2025 адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем («Адвокат») були укладені договори про надання юридичних послуг б/н (далі – договори б/н від 12.08.2025) з Кукурузняком Василем Вікторовичем та Мімрою Володимиром Яновичем («Клієнти»), за умовами пунктів 1.1., 1.2. яких клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`язки надавати юридичну допомогу в обсязі і на умовах, передбачених даними договорами. Предметом даних договорів є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнтам у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.
Адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси клієнтів в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах незалежно від інстанції та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цих договорів з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (підпункти 2.1.2. пункту 2.1. договорів б/н від 12.08.2025).
В силу підпунктів 2.3.1. пункту 2.3. договорів б/н від 12.08.2025 обов`язком клієнтів є сплата гонорару адвокату у розмірі та у строк, погоджені між ними.
Положеннями пунктів 3.1. договорів б/н від 12.08.2025 визначено, що ці договори набирають чинності з моменту їх підписання та діють до 01.01.2028.
Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договорів б/н від 12.08.2025 на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнтів. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковими угодами до цих договорів.
16.09.2026 адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем були укладені з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткові угоди №1 до договорів б/н від 12.08.2025, за умовами пунктів 1 яких дані додаткові угоди визначають порядок оплати юридичних (правничих) послуг (гонорару) адвокату за надання первинної та вторинної правової допомоги із підготовки процесуальних документів та участі у судових інстанціях в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у справі за позовною заявою останніх до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» про зобов`язання вчинити певні дії.
У пунктах 1 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 також наведені таблиці, згідно з якими вартість надання правової допомоги при розгляді в апеляційному провадженні справи №915/1385/25 за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Мірошніченко Андрій Олександрович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» про зобов`язання вчинити певні дії включає наступні послуги: вивчення нормативної бази та судової практики (витрачено 2 год); підготовка процесуальних документів – відзивів на апеляційну скаргу (витрачено 4 год). Вартість 1 год роботи адвоката становить 1000 грн, у зв`язку з чим вартість наданих кожному з позивачів послуг складає по 6000 грн.
Пунктами 1.1, 2 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді апеляційної інстанції здійснюється у наступному порядку – 100% вартості послуги сплачується у день підписання цих додаткових угод. Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтами у готівковій формі у день підписання цих додаткових угод та акту приймання-передачі надання послуг відповідно до даних додаткових угод.
Крім того, на виконання договорів б/н від 12.08.2025 та додаткових угод №1 від 16.09.2026 до них адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем було підписано з Кукурузняком Василем Вікторовичем та Мімрою Володимиром Яновичем без зауважень акти приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026, в яких зазначено, що адвокат у повному обсязі виконав свої зобов`язання за вищенаведеними договорами та додатковими угодами. У вказаних актах відображено склад послуг з надання професійної правничої допомоги, витрати часу і вартість послуг, які ідентичні відомостям, зазначеним у таблицях, викладених у пунктах 1 додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025. Загальна вартість наданих послуг (виконаних робіт) за кожним з актів приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026 склала по 6000 грн.
У цей же день (16.09.2026) кожний з позивачів сплатив на користь адвоката Мірошніченка Андрія Олександровича по 6000 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №016 від 16.09.2026 та №017 від 16.09.2026, у графі «Підстава» яких зазначено: «надання юридичних послуг на підставі договору від 12.08.2025 та додаткової угоди №1 від 16.09.2026».
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачів у межах справи №915/1385/25 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Мірошніченко Андрій Олександрович, на підтвердження повноважень якого надано копії ордерів серії ВЕ №1167471 від 03.09.2025 та серії ВЕ №116472 від 19.08.2025, які посвідчують повноваження адвоката Мірошніченка Андрія Олександровича на надання правничої допомоги позивачам на підставі договору про надання правничої допомоги б/н від 12.08.2025 у будь-яких судах незалежно від інстанції та юрисдикції.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 28.06.2022 у справі №910/5543/21, від 15.06.022 у справі №911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі №906/323/21, від 14.06.2022 у справі №922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі №927/727/21, від 31.05.2022 у справі №927/728/21, від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 18.05.2022 у справі №922/2339/21, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19,від 11.05.2022 у справі №902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18.
З огляду на умови договорів про надання правової допомоги та надані позивачами докази в обґрунтування понесених ними судових витрат у Південно-західному апеляційному господарському суді, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу є пов`язаними з даною справою, підтвердженими та відповідають фактично наданим послугам.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу, Південно-західний апеляційний господарський суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, відповідно до якої:
(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачами на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи конкретний зміст наданих адвокатом позивачів послуг, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачами на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з того, що наявні в матеріалах справи докази таких витрат не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до додаткових угод №1 від 16.09.2026 до договорів б/н від 12.08.2025 та актів приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026 гонорар адвоката за надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правової допомоги у даній справі у суді апеляційної інстанції складає загальну суму 12000 грн (по 6000 грн щодо кожного з позивачів).
Між тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Під час вирішення питання щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу суд враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах кожної з окремих інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці додаткових постанов останнього, зокрема, від 11.07.2023 у справі №916/2664/21, від 16.03.2023 у справі №927/153/22 тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, правова позиція позивачів була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями. Крім того, підготовка відзиву на апеляційну скаргу у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, враховуючи те, що у даній справі в суді апеляційної інстанції адвокату позивачів не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.
Тобто, правова позиція позивачів, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів здійснення представником позивачів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин суду апеляційної інстанції не надано.
Окрім того, колегія суддів враховує, що представництво позивачів адвокатом Мірошніченком Андрієм Олександровичем при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Виходячи із матеріалів справи, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надавав правову допомогу позивачам в суді першої інстанції, вдруге вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією позивачів, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводами, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги й інші обставини, а отже, супроводження справи в суді апеляційної інстанції не вимагало великого обсягу аналітичної й технічної роботи.
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат зі складністю справи, зазначає, що справа не є складною, не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій. Тому час, витрачений на аналіз чинного законодавства, не міг бути тривалим, а сама підготовка матеріалів у даній справі не мала викликати складнощів.
При цьому наведені в актах приймання-передачі наданих послуг б/н від 16.09.2026 окремі послуги щодо вивчення нормативної бази та судової практики фактично охоплюються однією послугою з підготовки адвокатом відзиву на апеляційну скаргу.
Подібний правовий висновок стосовно того, що формування правової позиції за наслідками вивчення законодавства, судової практики та проведення аналізу правової позиції іншої сторони охоплюється одночасно з послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду відображено в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.
З урахуванням викладеного вище у сукупності, апеляційний суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати на користь відповідача всі його витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.
За встановлених обставин та норм права, з огляду на обсяг наданих послуг, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь позивачів, з урахуванням усіх аспектів обсягу наданих адвокатом послуг, в тому числі - аналогічності позицій в першій та апеляційній інстанціях, керуючись принципами справедливості, верховенства права та критерієм розумності розміру адвокатських витрат, колегія суддів вважає, що стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь кожного з позивачів по 4000 грн вказаних витрат, що відповідає вартості 4 годин роботи адвоката, виходячи з узгодженої ставки погодинної оплати, є обґрунтованим та розумним розміром компенсації за надані адвокатом послуги з надання правничої допомоги позивачам.
Щодо розподілу судового збору
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284
Господарського процесуального кодексу України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 у справі №915/1385/25 залишити без змін.
3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь ОСОБА_1 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпромтех» на користь ОСОБА_2 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 05.11.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран
Оригінал: reyestr.court.gov.ua