Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №914/3551/25 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №914/3551/25

Суддя: Іванчук Світлана Володимирівна

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3551/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іванчук С.В., судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О., за участю секретаря судового засідання Стронської А.І., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 02.09.2026 (вх.№01-05/2919/26)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2026 (повне рішення складено 13.08.2026, суддя Крупник Р.В.)

у справі №914/3551/25

за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі: позивача-1:Міністерства оборони України, м. Київ, позивача-2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, Львівська обл., м. Яворів

до відповідача: ОСОБА_1 , Волинська обл., с. Коршів

про стягнення пені та штрафу.

За участю представників:

від прокуратури: Ваврин М.М. (в залі суду)

від позивача-1: Ткачук В.В. (в залі суду)

від позивача-2: Вовк І.А. (в залі суду)

від відповідача (скаржника): Ярошенко Д.В. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 про стягнення пені та штрафу.

Прокурор позов обґрунтовує тим, що 25.03.2025 між позивачем-2 (покупець) та ФОП Хилухою О.Й. (постачальник) укладено Договори №168 та №172 про закупівлю паливної деревини, відповідно до яких постачальник зобов`язався поставити покупцю деревину у загальній кількості 2 020 куб.м. у термін до 01.10.2025. Разом з цим, товар не було поставлено ні у погоджений сторонами термін, ні після його спливу.

Зважаючи на це, прокурор на підставі п. 6.2 спірних договорів здійснив нарахування на вартість непоставленого товару неустойку у загальному розмірі 941 085,56 грн., з яких за договором №168 від 25.03.2025 пеня становить 154 500,19 грн., штраф становить 372 538,98 грн., а за договором №172 від 25.03.2025 пеня становить 121 376,65 грн., штраф становить 292 669,74 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району 654 620,82 грн. неустойки; у задоволенні решти вимог відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 11 222,07 грн. судового збору; повернуто Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 047,71 грн., сплачений згідно із платіжною інструкцією №1783 від 19.11.2025.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- Міністерство оборони України є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься й Яворівська КЕЧ. Міністерство оборони України, в тому числі за допомогою Яворівської КЕЧ, здійснює управління військовим майном та земельними ділянками, що перебувають у державній власності та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства, що в свою чергу означає, що Яворівська КЕЧ наділена владними повноваженнями щодо військового майна в межах своєї компетенції та територіальної належності. (до подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.03.2025 у справі №278/1999/17, від 18.10.2023 року у справі № 686/12750/22 та від 28.09.2022 у справі № 442/3458/17);

- суд дійшов висновку, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які, попри те, не здійснюють захисту прав та інтересів держави у цих правовідносинах;

- відповідачем не виконано зобов`язань за договором №168 та договором №172, що стало підставою для дострокового розірвання договорів №168 та №172 з 06.10.2025 за взаємною згодою сторін та звернення прокурором до суду із цим позовом;

- суд частково задовольнив позовні вимоги, враховуючи загальну суму неустойки, 935 172,60 грн. задля дотримання розумного балансу між інтересами сторін суд вважав за можливе зменшити розмір неустойки, який підлягав стягненню із відповідача, на 30% у загальному розмірі 654 620,82 грн., що попередить набуття неустойкою ознак каральної санкції та одночасно не нівелюватиме її як санкцію, котра носить компенсаторний характер;

- суд також зазначив, що штраф і пеня є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні їх розміру позивач-2 не несе значного негативного наслідку для свого фінансового становища, та на думку суду, отримає належний захист своїх майнових прав та інтересів.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить визнати поважними причини неподання квитанції, що підтверджує подання декларації ОСОБА_1 за 2025 рік, долучити її до матеріалів справи та врахувати її під час апеляційного перегляду; скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2026 у справі № 914/3551/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України в особі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) неустойки у розмірі 187 034,52 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір неустойки до 467 586,30 грн, або до іншого меншого розміру на розсуд суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене без повного з`ясування обставин, та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт покликається на такі доводи:

- суд першої інстанції прямо встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що непоставка товару спричинила позивачу-2 збитки. За таких обставин відсутність доведених негативних майнових наслідків для кредитора має істотне значення для визначення співмірності неустойки, оскільки саме співвідношення між розміром відповідальності та наслідками порушення є одним із ключових критеріїв, які підлягають врахуванню судом при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України;

- стягнута судом неустойка у розмірі 654 620,82 грн становить 17,71 % загальної вартості товару за обома договорами, яка складає 3 695 604,00 грн, при цьому нарахування здійснено за період, який не перевищував 125 днів. У разі приведення зазначеного співвідношення до річного показника воно становить близько 52% річних, що додатково характеризує істотний розмір майнової відповідальності, покладеної на відповідача;

- стягнута сума 654 620,82 грн на 21,24 % перевищує весь річний дохід відповідачки за 2025 рік, який становив 539 940,00 грн, без урахування витрат, необхідних для ведення господарської діяльності;

- стягнення з відповідача за допущене порушення одноразового штрафу в розмірі 20 % вартості відповідного товару, тобто майже втричі більшого за розмір штрафу, передбаченого п. 4 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» та абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, застосування яких до відповідних правовідносин законодавець спеціально виключив, є додатковою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при визначенні співмірності неустойки та наявності підстав для її більш істотного зменшення;

- стягнення з відповідача, на утриманні якого перебуває четверо дітей, суми, що перевищує весь річний дохід, за відсутності будь-яких доведених збитків кредитора та за відсутності прямого умислу на порушення зобов`язання, створює майновий тягар, про неприпустимість якого йдеться у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22;

- прострочення виконання зобов`язання було спричинене кардинальною зміною цін на деревину та послуги з її доставки, що відбулася після підписання договорів, а також на те, що вона неодноразово повідомляла позивача-2 про зазначені обставини та про необхідність або перегляду умов оплати за договорами, або їх розірвання. Попри це, договори було розірвано лише 06.10.2025, тобто вже після спливу кінцевого строку поставки, встановленого договорами;

- сукупність наведених обставин обґрунтовує необхідність більш істотного зменшення неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України – щонайменше до 50 % від визначеного судом першої інстанції загального розміру неустойки, тобто до 467 586,30 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- посилання на можливість зменшення неустойки не свідчить про необхідність її додаткового зменшення та не встановлює обов`язку суду зменшувати її саме на 50, 70, 90 відсотків чи в іншому конкретному розмірі;

- за умовами договорів відповідач взяв на себе конкретне зобов`язання щодо поставки паливної деревини у встановлені договором строки. Товар за договорами поставлений не був, у зв`язку з чим договірні відносини були припинені шляхом дострокового розірвання договорів;

- непоставка паливної деревини у погоджені сторонами строки створювала реальний ризик порушення належного функціонування військового містечка та забезпечення його потреб, що виключає можливість розцінювати допущене відповідачем порушення як формальне або малозначне;

- не може бути прийнятий як підстава для додаткового зменшення неустойки і довід апеляційної скарги про те, що відповідачем повідомлено позивача про зміну цін на деревину та послуги з її доставки, оскільки вказані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема письмовими доказами направлення позивачу відповідних повідомлень, звернень чи пропозицій щодо перегляду умов договорів або їх дострокового розірвання;

- як убачається з умов спірних договорів, строк поставки товару був визначений до 01.10.2025 включно, тоді як договори припинено за взаємною згодою сторін 06.10.2025. Отже, саме до 01.10.2025 відповідач як постачальник зобов`язаний був належним чином виконати свої договірні зобов`язання, однак товар у встановлений строк поставлений не був, відтак виникнення та нарахування неустойки зумовлені саме невиконанням відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань, а не діями позивача щодо припинення договорів 06.10.2025;

- суд першої інстанції вже врахував обставини, пов`язані з особою відповідача, зокрема утримання чотирьох дітей, водночас суд зазначив про відсутність належних та допустимих доказів важкого фінансового становища відповідача;

- подаючи до суду першої інстанції податкову декларацію та посилаючись на її дані як на доказ свого майнового стану, відповідач мав можливість надати документи, які підтверджують її подання та прийняття контролюючим органом;

- не може бути покладене в основу висновку про необхідність зменшення неустойки наведене представником ФОП Хилухи О.Й. арифметичне співвідношення суми неустойки до вартості договорів та умовний перерахунок такого співвідношення на річний показник;

- зменшення неустойки на 30 відсотків уже є реалізацією судом повноваження, передбаченого частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України. Додаткове зменшення неустойки до 50 відсотків, як просить представник апелянта, не має достатнього правового та доказового обґрунтування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач-2 наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- відсутність повної поставки паливної деревини спричиняє відсутність належного опалення військових частин, загрожує здоров`ю особового складу, роботі обладнання, санітарним умовам та обороноздатності держави;

- докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього;

- відповідач не виконав договірного зобов`язання - взагалі не поставив товару за двома договорами. Тобто порушення мало істотний характер і стосувалося самого предмета договорів, а не окремого чи несуттєвого порушення строків поставки;

- додаткове зменшення неустойки до 50%, як просить представник апелянта, не має достатнього правового та доказового обґрунтування.

Позивач-1 правом на подання відзиву та додаткових пояснень не скористався.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2026, сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді ОСОБА_2 , Міліціанов Р.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 02.09.2026 (вх.№01-05/2919/26) залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026, після усунення недоліків скаржником, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хилухи Ольги Йосипівни від 02.09.2026 (вх.№01-05/2919/26) на рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2026 у справі №914/3551/25.

17.09.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду від Господарського суду Львівської області надійшли матеріали справи №914/3551/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2026 призначено розгляд справи на 02.11.2026.

24.09.2026 прокурор подав відзив (вх.№01-04/8137/26 від 25.09.2026), в якому просив відмовити в задоволенні клопотання скаржника про прийняття та долучення до матеріалів справи квитанції про подання та прийняття податкової декларації за 2025 рік як доказу, поданого на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості його подання до суду першої інстанції; апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

29.09.2026 позивач-2 подав відзив (вх.№01-04/8267/26 від 30.09.2026), в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – залишити без змін, відмовити в клопотанні відповідача про прийняття та долучення до матеріалів справи квитанції про подання та прийняття податкової декларації за 2025 рік.

Ухвали суду доставлено учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів.

Розглянувши заявлене скаржником в апеляційній скарзі клопотання про долучення нового доказу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиною передбаченою процесуальним законом підставою для прийняття судом апеляційної інстанції доказів, не поданих до суду першої інстанції, є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії, при цьому обов`язок доведення таких обставин покладається на учасника справи, який подає новий доказ.

Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1. докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2. докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3. суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4. суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи;

5. наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Наведене вище підтверджується сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22.

Подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен обґрунтувати, у чому полягає винятковість випадку неподання таких доказів у встановлений строк, а також зазначити та підтвердити доказами причини, які об`єктивно перешкоджали їх поданню до суду першої інстанції. (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 03.09.2024 у справі №903/753/22)

Як встановлено із поданого клопотання, відповідач просить прийняти та долучити до матеріалів справи квитанцію про подання податкової декларації за 2025 рік до контролюючого органу. Клопотання обґрунтоване тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції жоден з учасників справи не заперечував достовірність та повноту відомостей, зазначених у податковій декларації, зокрема щодо розміру доходу відповідача за 2025 рік у сумі 539 940,00 грн. На переконання відповідача, необхідність окремого підтвердження факту подання та прийняття зазначеної декларації контролюючим органом виникла лише після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, в якому суд не взяв декларацію до уваги у зв`язку з відсутністю доказів її подання та прийняття органами податкового контролю.

Відповідач зазначає, що неподання відповідної квитанції не було наслідком недобросовісної процесуальної поведінки, оскільки зазначений доказ не стосується нових обставин та не змінює її доказової позиції, а лише підтверджує факт подання та прийняття тієї самої податкової декларації, яка вже була предметом дослідження суду першої інстанції.

Як визначено в ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Колегія суддів зазначає, що податкова декларація за 2025 рік була подана відповідачем до суду першої інстанції саме на підтвердження обставин майнового стану, які просив врахувати під час вирішення питання про зменшення розміру неустойки. Відтак обов`язок належного підтвердження відповідних обставин, у тому числі факту подання декларації до контролюючого органу, покладався на відповідача ще під час розгляду справи судом першої інстанції.

Разом з тим наведені відповідачем у клопотанні обставини щодо відсутності заперечень інших учасників справи стосовно достовірності відомостей податкової декларації та виникнення необхідності подання квитанції лише після ухвалення оскаржуваного рішення не підтверджують наявності причин, які об`єктивно унеможливлювали подання зазначеного доказу до суду першої інстанції.

Відтак, враховуючи, що відповідач ще під час розгляду справи судом першої інстанції посилався на відомості податкової декларації за 2025 рік як на доказ свого майнового стану, однак не надано належного підтвердження факту її подання до контролюючого органу, а також не доведено наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали поданню відповідної квитанції до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України підстав для прийняття зазначеного доказу судом апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про прийняття та долучення до матеріалів справи нового доказу.

У судовому засіданні 02.11.2026 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги. Прокурор, позивач-1 та позивач-2 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 02.11.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між Яворівською КЕЧ (покупець) та ФОП Хилухою О.Й. (постачальник) укладено договір №168 від 25.03.2025, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 2.1 якого та Специфікацією до якого постачальник зобов`язується у 2025 році поставити покупцеві паливну деревину 1 групи (ДК 021:2015 – 03413000-8) вартістю 2’ 069’ 661,00 грн. до Старицького гарнізону села Вербляни Яворівського району Львівської області, а покупець – прийняти та оплатити цей товар (Том 1, а.с. 11-13).

Пунктом 4.1 Договору №168 передбачено, що поставка товару здійснюється у термін з 01 травня до 01 жовтня 2025 року згідно з графіком поставки, який є Додатком №2 до Договору (Том 1, а.с. 13). Останнім встановлено, що відповідачка має поставити товар у загальній кількості 1 063 м.куб. у такі строки та у таких обсягах:

- 01.05.2025 – 31.05.2025 у кількості 20% від загального обсягу, тобто 212,6 м.куб., вартістю 413 932,20 грн.;

- 01.06.2025 – 30.06.2025 у кількості 25% від загального обсягу, тобто 265,75 м.куб., вартістю 517 415,25 грн.;

- 01.07.2025 – 31.07.2025 у кількості 25% від загального обсягу, тобто 265,75 м.куб., вартістю 517 415,25 грн.;

- 01.08.2025 – 31.08.2025 у кількості 20% від загального обсягу, тобто 212,6 м.куб., вартістю 413 932,20 грн.;

- 01.09.2025 – 30.09.2025 у кількості 10% від загального обсягу, тобто 106,3 м.куб., вартістю 206 966,10 грн.

Також між Яворівською КЕЧ (покупець) та ФОП Хилухою О.Й. (постачальник) укладено договір №172 від 25.03.2025, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 2.1 якого та Специфікацією до якого постачальник зобов`язується у 2025 році поставити покупцеві паливну деревину 1 групи (ДК 021:2015 – 03413000-8) вартістю 1`625`943,00 грн. до Старицького гарнізону пісочна дорога, а покупець – прийняти та оплатити цей товар (Том 1; а.с. 23-25).

Пунктом 4.1 Договору №172 передбачено, що поставка товару здійснюється у термін з 01 травня до 01 жовтня 2025 року згідно з графіком поставки, який є Додатком №2 до Договору (Том 1, а.с. 25). Останнім встановлено, що відповідач має поставити товар у загальній кількості 957 м.куб. у такі строки та у таких обсягах:

- 01.05.2025 – 31.05.2025 у кількості 20% від загального обсягу, тобто 191,4 м.куб., вартістю 325 188,60 грн.;

- 01.06.2025 – 30.06.2025 у кількості 25% від загального обсягу, тобто 239,25 м.куб., вартістю 406 485,75 грн.;

- 01.07.2025 – 31.07.2025 у кількості 25% від загального обсягу, тобто 239,25 м.куб., вартістю 406 485,75 грн.;

- 01.08.2025 – 31.08.2025 у кількості 20% від загального обсягу, тобто 191,4 м.куб., вартістю 325 188,60 грн.;

- 01.09.2025 – 30.09.2025 у кількості 10% від загального обсягу, тобто 95,7 м.куб., вартістю 162 594,30 грн.

Пунктами 6.2 обох спірних договорів передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 20% вказаної вартості. (Том 1, а.с. 11, 23)

Відповідачем не виконано зобов`язань за обома договорами, у зв`язку із чим позивач 2 направив їй претензії №43 та №44 від 23.09.2025 про сплату штрафних санкцій (Том 1, а. с. 15-16, 27-28).

Невиконання відповідачем зобов`язань за договорами стало підставою для підписання сторонами Додаткових угод №1 від 06.10.2025, у яких вирішено достроково розірвати Договори №168 та №172, починаючи з 06.10.2025 (Том 1, а.с. 14, 26).

Після припинення договірних відносин, позивач-2 направив відповідачу вимоги про сплату штрафних санкцій №3387 та №3389 від 09.10.2025, проте такі були залишені без належного реагування (Том 1, а.с. 20-22, 31-32).

07.10.2025 прокурор звернувся до позивача-2 із листом №30.54/02-7251ВИХ-25, у якому просив надати інформацію щодо виконання відповідачем умов Договорів №168 і №172 (Том 1, а.с. 33).

27.10.2026 Яворівська КЕЧ листом №3648 повідомила про допущене відповідачем порушення договірних зобов`язань та просила прокурора звернутися до суду із позовом про стягнення пені і штрафу (Том 1, а.с. 45-46).

12.11.2025 прокурор направив позивачу-2 лист №30.54/02-8339ВИХ-25, у якому просив надати інформацію про звернення Яворівською КЕЧ до суду із позовом про стягнення із відповідача неустойки за порушення договірних зобов`язань (Том 1, а.с. 35, 104).

12.11.2025 прокурор інформував МОУ про факт порушення відповідачем умов Договорів №168 і №172 та про намір звернутися до суду із цим позовом (Том 1, а.с. 36, 103).

Жодної відповіді на вказані листи прокурор не отримав, що і зумовило звернення ним до суду із позовом. Вказане вище стало підставою для звернення прокурором до суду із цим позовом про стягнення 941 085,56 грн. неустойки.

Відповідачем на підтвердження необхідності зменшення розміру неустойки разом із відзивом на позовну заяву подано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.05.2023 у справі №161/212/23, яким зокрема, Хилуху Ольгу Йосипівну призначено піклувальником неповнолітньої Грінчук О.М. та опікуном малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Том 1, а.с. 68-75)

Також відповідачем долучено податкову декларацію за 2025 рік, до якої не долучено доказів її скерування податковому органу (Том 1, а.с. 76-80)

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимоги керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, заявлені в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, про стягнення з ФОП Хилухи Ольги Йосипівни 941 085,56 грн неустойки (пені та штрафу), нарахованої у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки паливної деревини у строки, визначені договорами №168 та №172 від 25.03.2025 і відповідними графіками поставки, які є їх невід`ємними частинами.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Згідно із ст. 91 Закону України Про Конституційний Суд України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025. окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Згідно із положеннями ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18)

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19).

Звертаючись з позовом до суду, прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Міністерство оборони України та Яворівську квартирно-експлуатаційної частину району.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17; від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17; від 05.05.2026 у справі № 915/790/24).

В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначає, що невиконання договірних зобов`язань відповідачем порушує інтереси держави в частині несплати штрафних санкцій до державного бюджету, зриві якісного забезпечення бойових підрозділів військових частин усім необхідним для виконання завдань з оборони держави. Водночас, питання забезпечення боєздатності військових формувань та обороноздатності країни у цілому в умовах широкомасштабної військової агресії становить безумовний загальносуспільний та загальнодержавний інтерес, який підлягає захисту, у тому числі у судовому порядку.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Компетентним органом у цій справі є МОУ, як центральний орган виконавчої влади військового управління, який наділений повноваженнями здійснювати управління майном та координувати роботу Збройних Сил України.

Крім того, компетентним органом у спірних правовідносинах є Яворівська КЕЧ, як самостійний структурний підрозділ органу державної влади – МОУ, яка наділена повноваженнями здійснювати функції органу державної влади щодо квартирно-експлуатаційного, комунального та іншого забезпечення військових формувань на відповідній території, у тому числі у спірних відносинах. Яворівська КЕЧ також є стороною Договорів №168 і №172, стягнення неустойки за якими є предметом позову у справі №914/3551/25.

З приводу можливості подання прокурором позову в інтересах Яворівської КЕЧ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 статті 23 цього Закону, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 1 розділу 2 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №448 від 03.07.2013 (далі - Положення №448), квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами, до яких належать квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини району).

Київське КЕУ, КЕВ (КЕЧ), визначений Міноборони підрозділ здійснюють безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності (пункт 6 розділу 2 Положення №448).

Основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення в мирний час та особливий період є, зокрема, організація забезпечення військових частин фондами військових містечок та земельними ділянками; організація розміщення військових частин, облік фондів військових містечок і земельних ділянок, а також утримання, експлуатація фондів військових містечок і територій, наданих для розміщення (пункт 2 розділу 2 Положення №448).

Таким чином, КЕВ (КЕЧ) є органами, на балансі яких перебуває військове майно та на які покладено відомчий контроль за його використанням (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №902/219/16 (пункт 55), а також в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №915/1115/17 (пункт 5.6)).

Відповідно до пункту 1 Положення про Яворівську КЕЧ, остання є органом управління, який входить до структури Збройних Сил України, та створений з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у гарнізонах Львівської області, а саме: Яворівського, Старицького та Львівського гарнізонах у мирний час та на особливий період.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерство оборони України є засновником Яворівської КЕЧ. Таким чином, Міністерство оборони України є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься й Яворівська КЕЧ. Міністерство оборони України, в тому числі за допомогою Яворівської КЕЧ, здійснює управління військовим майном та земельними ділянками, що перебувають у державній власності та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства, що в свою чергу означає, що Яворівська КЕЧ наділена владними повноваженнями щодо військового майна в межах своєї компетенції та територіальної належності. (до подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.03.2025 у справі №278/1999/17, від 18.10.2023 року у справі № 686/12750/22 та від 28.09.2022 у справі № 442/3458/17)

07.10.2025 прокурор звернувся до позивача-2 із листом №30.54/02-7251ВИХ-25, у якому просив надати інформацію щодо виконання відповідачем умов Договорів №168 і №172 (Том 1, а.с. 33).

27.10.2026 Яворівська КЕЧ листом №3648 повідомила про допущене відповідачем порушення договірних зобов`язань та просила прокурора звернутися до суду із позовом про стягнення пені і штрафу (Том 1, а.с. 45-46).

12.11.2025 прокурор направив позивачу-2 лист №30.54/02-8339ВИХ-25, у якому просив надати інформацію про звернення Яворівською КЕЧ до суду із позовом про стягнення із відповідача неустойки за порушення договірних зобов`язань (Том 1, а.с. 35, 104).

12.11.2025 прокурор інформував МОУ про факт порушення відповідачем умов Договорів №168 і №172 та про намір звернутися до суду із цим позовом (Том 1, а.с. 36, 103).

Жодної відповіді на вказані листи прокурор не отримав, що і зумовило звернення ним до суду із позовом.

Таким чином, направляючи відповідні листи, прокурор фактично повідомляв про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Відтак, позивачі володіли інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентні органи не вживали жодних заходів на усунення відповідного порушення, зокрема не зверталися до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що звертаючись до суду із позовом у цій справі, прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи встановлено, що між Яворівською КЕЧ (покупець) та ФОП Хилухою О.Й. (постачальник) укладено договір №168 від 25.03.2025, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 2.1 якого та Специфікацією до якого постачальник зобов`язується у 2025 році поставити покупцеві паливну деревину 1 групи (ДК 021:2015 – 03413000-8) вартістю 2 069 661,00 грн. до Старицького гарнізону села Вербляни Яворівського району Львівської області, а покупець – прийняти та оплатити цей товар.

Також між Яворівською КЕЧ (покупець) та ФОП Хилухою О.Й. (постачальник) укладено договір №172 від 25.03.2025, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 2.1 якого та Специфікацією до якого постачальник зобов`язується у 2025 році поставити покупцеві паливну деревину 1 групи (ДК 021:2015 – 03413000-8) вартістю 1 625 943,00 грн. до Старицького гарнізону пісочна дорога, а покупець – прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами, відповідачем не виконано передбачених договорами поставки зобов`язань, що стало підставою для дострокового розірвання Договорів №168 та №172 з 06.10.2025 за взаємною згодою сторін.

Згідно із ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено, що позивач-2 у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань направив претензії №43 та №44 від 23.09.2025 про сплату штрафних санкцій (Том 1, а. с. 15-16, 27-28).

Після припинення договірних відносин, позивач-2 направив відповідачу вимоги про сплату штрафних санкцій №3387 та №3389 від 09.10.2025, проте такі були залишені без належного реагування.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Так відповідно до пунктів 6.2 обох спірних договорів передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 20% вказаної вартості.

У пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказано, що: пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання; до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19)

Щодо правильності розрахунків.

Здійснюючи перерахунок заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував, що останні дні строків поставки товару за травень та серпень 2025 року припадали на вихідні дні, у зв`язку з чим відповідно до частини п`ятої статті 254 ЦК України строки виконання відповідних зобов`язань переносилися на перші робочі дні - 02.06.2025 та 01.09.2025, а прострочення наставало відповідно з 03.06.2025 та 02.09.2025.

Крім того, судом першої інстанції правильно враховано, що додатковими угодами №1 від 06.10.2025 сторони погодили дострокове розірвання договорів №168 та №172 саме з 06.10.2025, у зв`язку з чим останнім днем нарахування пені визначено 05.10.2025, тоді як прокурором помилково включено до періодів нарахування день розірвання договорів.

Таким чином, за договором №168 пеня за перерахованими судом періодами становить: 51 741,53 грн (03.06.2025– 05.10.2025), 50 189,28 грн (01.07.2025– 05.10.2025), 34 149,41 грн (01.08.2025– 05.10.2025), 14 073,69 грн (02.09.2025– 05.10.2025) та 1 034,83 грн (01.10.2025– 05.10.2025), що загалом складає 151 188,74 грн.

За договором №172 пеня за відповідними періодами становить: 40 648,58 грн (03.06.2025– 05.10.2025), 39 429,12 грн (01.07.2025– 05.10.2025), 26 828,06 грн (01.08.2025– 05.10.2025), 11 056,41 грн (02.09.2025– 05.10.2025) та 812,97 грн (01.10.2025– 05.10.2025), що загалом складає 118 775,14 грн.

Водночас заявлений прокурором штраф у розмірі 20% вартості товару, прострочення поставки якого перевищило 30 днів, розраховано правильно, а саме: за договором №168 - 372 538,98 грн (1 862 694,90 грн х 20%), за договором №172 - 292 669,74 грн (1 463 348,70 грн х 20%). Отже, загальний розмір штрафу за обома договорами становить 665 208,72 грн.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обґрунтований розмір пені за договорами №168 та №172 становить 269 963,88 грн (151 188,74 грн + 118 775,14 грн), а штрафу – 665 208,72 грн (372 538,98 грн + 292 669,74 грн). Таким чином, загальний розмір правомірно нарахованої неустойки становить 935 172,60 грн, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Щодо незгоди скаржника з висновком місцевого господарського суду в частині зменшення розміру неустойки на 30%.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.01.2025 у справі № 916/901/24).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначне прострочення виконання зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов`язок доводити існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зважаючи на викладене, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі №924/414/19; від 22.01.2020 у справі №912/684/19; від 13.01.2020 у справі №902/855/18; від 03.08.2023 у справі №916/628/22.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Як встановлено зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, врахував характер допущеного відповідачем порушення, ступінь виконання договірних зобов`язань, відсутність доказів заподіяння позивачу-2 збитків, причини невиконання договорів, майновий та сімейний стан відповідача, а також необхідність дотримання розумного балансу між інтересами сторін.

За результатами оцінки наведених обставин у їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 30%, із 935 172,60 грн до 654 620,82 грн.

Щодо доводів апелянта про відсутність доведених збитків у позивача-2, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Таким чином, відсутність доказів заподіяння кредитору збитків не виключає права останнього на стягнення передбаченої договором неустойки та не зумовлює обов`язкового її зменшення до певного розміру. Водночас зазначена обставина підлягає врахуванню судом під час оцінки співмірності відповідальності боржника наслідкам порушення зобов`язання.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що місцевий господарський суд безпосередньо врахував відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу-2 збитків та визначив цю обставину однією з підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки.

Водночас суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що відповідачем взагалі не виконано зобов`язань за договорами №168 та №172 від 25.03.2025, внаслідок чого Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району не отримала передбаченої договорами паливної деревини загальним обсягом 2 020 мі, яка закуповувалася для забезпечення потреб військових частин.

Отже, у спірних правовідносинах мало місце не незначне прострочення чи часткове неналежне виконання зобов`язань, а повне невиконання відповідачем обов`язку щодо поставки товару за обома договорами.

Щодо посилань скаржника на співвідношення стягнутої неустойки із загальною вартістю товару та визначення її умовного річного розміру на рівні 52%, колегія суддів зазначає, що наведений розрахунок не відображає фактичного механізму нарахування штрафних санкцій, погодженого сторонами. Так, пунктами 6.2 договорів №168 та №172 передбачено відповідальність постачальника за порушення строків виконання зобов`язання у вигляді пені в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення, за кожний день такого прострочення, а також штрафу в розмірі 20% відповідної вартості за прострочення понад 30 днів.

При цьому нарахування пені здійснювалося окремо щодо кожної партії товару з урахуванням визначених графіками поставки строків виконання зобов`язань, а штраф застосовувався лише щодо тих партій товару, прострочення поставки яких перевищувало 30 днів.

Таким чином, наведене співвідношення стягнутої неустойки до загальної вартості товару з подальшим приведенням його до умовного річного показника не враховує різної тривалості прострочення щодо окремих партій товару та поєднує два відмінні за порядком нарахування види неустойки – пеню і штраф.

Крім того, спірні штрафні санкції є мірою відповідальності за порушення негрошового зобов`язання щодо поставки товару, а не процентами за користування грошовими коштами. Відтак їх умовне приведення до річного процентного показника не є самостійним критерієм визначення співмірності неустойки та не свідчить про необхідність її більш істотного зменшення.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що розмір стягнутої неустойки перевищує річний дохід відповідачки за 2025 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відтак колегія суддів враховує, що покладення на відповідача відповідальності за невиконання договірних зобов`язань безпосередньо впливає на її майнове становище як фізичної особи, а тому обставини щодо розміру отримуваного нею доходу, наявності осіб на утриманні та пов`язаних із цим фінансових зобов`язань мають істотне значення для оцінки співмірності неустойки та забезпечення справедливого балансу інтересів сторін.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, дослідив доводи відповідача щодо фінансового становища та встановив відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували перебування останньої у тяжкому матеріальному становищі. Зокрема, подану відповідачем податкову декларацію за 2025 рік місцевий господарський суд не взяв до уваги з огляду на відсутність доказів її подання та прийняття контролюючим органом.

При цьому колегія суддів враховує, що місцевим господарським судом уже надано оцінку сімейному становищу відповідачки, зокрема перебуванню на її утриманні чотирьох дітей, а також відсутності доказів завдання кредитору збитків, що в сукупності з іншими обставинами справи стало підставою для зменшення розміру неустойки на 30%.

Отже, колегія суддів не заперечує істотного значення майнового та сімейного становища відповідачки для вирішення питання про співмірність неустойки, однак, враховуючи встановлені обставини справи у їх сукупності, не вбачає достатніх підстав для висновку про необхідність її додаткового зменшення понад визначені судом першої інстанції 30%.

Щодо посилань на пункт 4 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до зазначеної норми положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в частині стягнення штрафу в розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовуються до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

Насамперед колегія суддів звертає увагу, що наведене положення стосується виключення застосування штрафу в розмірі 7%, передбаченого відповідною нормою Господарського кодексу України, до визначеної законодавцем категорії державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель.

Водночас у спірних правовідносинах штраф у розмірі 20% передбачений безпосередньо пунктами 6.2 договорів №168 та №172 від 25.03.2025, тобто його розмір визначений за домовленістю сторін, а не на підставі абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Стосовно доводів апелянта про наявність на утриманні чотирьох дітей та покладення на відповідача надмірного майнового тягаря, колегія суддів зазначає, що відповідні обставини не залишилися поза увагою місцевого господарського суду.

Зокрема, суд першої інстанції встановив, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.05.2023 у справі №161/212/23 відповідачку визначено піклувальником однієї неповнолітньої особи та опікуном трьох малолітніх осіб.

Місцевий господарський суд врахував зазначені обставини, зокрема необхідність здійснення відповідачем значних витрат на забезпечення базових потреб дітей, під час вирішення питання про зменшення розміру неустойки.

Водночас наявність у відповідача відповідних сімейних обов`язків, хоча й належить до обставин, що заслуговують на увагу під час оцінки співмірності відповідальності, не може автоматично зумовлювати звільнення від договірної відповідальності чи обов`язкове зменшення неустойки до визначеного боржником розміру.

Колегія суддів також враховує, що посилання на правові висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, не спростовують наведеного. У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив на індивідуальному характері підстав для зменшення розміру неустойки, необхідності врахування конкретних обставин кожної справи та дискреційному характері повноважень суду щодо визначення розміру, до якого така неустойка може бути зменшена.

Таким чином, зазначена правова позиція не передбачає обов`язкового зменшення неустойки на певний відсоток залежно від співвідношення її розміру з доходом боржника, кількості осіб на його утриманні чи відсутності доведених збитків кредитора.

Наведені обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами справи, зокрема характером порушення, ступенем виконання основного зобов`язання та поведінкою сторін.

Щодо доводів апеляційної скарги про істотне зростання вартості деревини та послуг з її доставки, колегія суддів зазначає, що укладаючи договори №168 та №172 від 25.03.2025, відповідачем як суб`єктом підприємницької діяльності погодджено їх істотні умови, зокрема вартість товару, обсяги та строки його поставки, а також відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань.

Здійснення підприємницької діяльності за своєю правовою природою пов`язане з певними комерційними ризиками, зокрема можливістю зміни ринкових цін на товари, матеріали та послуги, необхідні для виконання договірних зобов`язань.

Водночас саме по собі зростання відповідних цін, навіть у разі підтвердження такого зростання, не свідчить про об`єктивну неможливість виконання зобов`язання та не є безумовною підставою для зменшення відповідальності за його порушення.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем неодноразово було повідомлено позивача-2 про істотне зростання вартості деревини та послуг з її доставки, а також про необхідність перегляду умов договорів або їх розірвання. Так, матеріали справи не містять відповідних листів чи інших письмових звернень відповідача до позивача-2 з наведених питань, а також доказів їх направлення або отримання останнім.

Відтак наведені скаржником обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, що відповідно до приписів статей 74, 76– 79 ГПК України виключає можливість визнання їх обґрунтованими та доведеними.

Крім того, повідомлення іншої сторони про виникнення труднощів у виконанні договірних зобов`язань не змінює погоджених сторонами умов договору та не припиняє обов`язку боржника щодо його належного виконання.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає, що обставини, на які посилається апелянт в обґрунтування необхідності більш істотного зменшення розміру неустойки, за своїм змістом переважно є тими обставинами, які вже були предметом дослідження та правової оцінки суду першої інстанції.

Місцевий господарський суд, урахувавши відсутність доказів заподіяння кредитору збитків, сімейний стан відповідача, характер та ступінь порушення зобов`язань, відсутність належних доказів тяжкого майнового становища, а також необхідність дотримання балансу інтересів сторін, реалізував передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України дискреційне повноваження та зменшив розмір неустойки на 30%.

Отже, здійснивши оцінку доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 30% та не вбачає правових підстав для її додаткового зменшення.

Відтак доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції частини третьої статті 551 ЦК України та необхідності більш істотного зменшення розміру штрафних санкцій не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Висновки апеляційного господарського суду.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Хилухи Ольги Йосипівни від 02.09.2026 (вх.№01-05/2919/26) – залишити без задоволення

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2026 у справі №914/3551/25 – залишити без змін.

Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 05.11.26

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Ржепецький В.О.

суддя Міліціанов Р.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua