Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №554/4719/26 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 554/4719/26

Провадження № 2/545/2084/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2026 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участі секретаря Пінчук З.І.,

представника відповідача: Говтвяниця М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 21.09.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР», яке на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства №13/09/2023 від 13 вересня 2023 року змінило назву на ТОВ «Клай Інвест», та ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про надання фінансового кредиту №206550, за умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 4500,00 грн. на строком на 17 днів, тобто до 07.10.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1110% річних від суми кредиту в розрахунку 3% на добу.

За умовами додаткової угоди №2 від 20.10.2021 року сторони домовились про продовження строку дії договору на термін 30 днів, тобто по 19.11.2021 року.

На виконання умов договору кредиту ОСОБА_1 20.10.2021 здійснив платіж на загальну суму 4050,00 грн., який був зарахований позивачем на погашення нарахованих відсотків за період з 21.09.2021-20.10.2021.

З моменту пролонгації договору 20.10.2021 року і до дня звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу на погашення заборгованості по кредиту, у зв`язку із чим станом на 01.04.2026 року виникла заборгованість в розмірі 22455,00 грн., з яких: 4500,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 17280,00 грн. заборгованість за процентами, 675,00 грн.- комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту.

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 22455,00 грн. заборгованості за кредитним договором, а також 2662,40 грн. сплаченого судового збору.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 18.05.2026 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання позивач ТОВ «Клай Інвест», який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, свого представника не направив, у позовній заяві наявне клопотання про розгляд справи у відсутності представника, заперечення проти ухвалення заочного рішення відсутні.

Відповідач ОСОБА_1 , який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, до суду не з`явився.

Представник відповідача адвокат Говтвяниця М.В. подала до суду відзив, згідно якого зазначила наступне. Позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами ані самого факту виникнення між сторонами спірних кредитних правовідносин, ані факту належного укладення Відповідачем договору про надання фінансового кредиту № 206550 від 21.09.2021 року та Додаткової угоди № 2 від 20.10.2021 року, ані факту реального перерахування кредитних коштів саме на банківський рахунок, що належить Відповідачу, ані належного підтвердження обставин здійснення та зарахування платежу у розмірі 4050,00 грн. саме Відповідачем. Навіть виходячи виключно з версії Позивача та наданих ним документів, останнім безпідставно нараховані проценти поза межами встановленого строку кредитування, заявлено до стягнення комісію, правова природа та підстави нарахування якої належним чином не підтверджені, а також здійснено розрахунок заборгованості з грубим порушенням визначеної законом черговості погашення платежів. Заявлені позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими, такими, що суперечать нормам матеріального права, а відтак не підлягають задоволенню.

Також, з огляду на наявність у Відповідача статусу особи з інвалідністю І групи, питання розподілу судового збору має вирішуватися судом з урахуванням п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та положень ст. 141 ЦПК України, а вимога Позивача про покладення судового збору саме на Відповідача не підлягає задоволенню.

Представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що Договір підписано одноразовим ідентифікатором CL1423, а розділ 7 Договору містить персональні та ідентифікаційні дані Відповідача, зокрема його прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону та адресу проживання. Крім того, між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 від 20.10.2021, якою продовжено строк дії Договору та яка також містить ідентифікаційні дані Відповідача. За таких обставин укладення Договору було неможливим без проходження Відповідачем зокрема без входу до особистого кабінету із використанням логіна та пароля, а також без отримання та введення одноразового ідентифікатора, надісланого на номер телефону, зазначений Відповідачем під час реєстрації. Відповідач, добровільно уклавши кредитний договір та погодившись з усіма його умовами, прийняв на себе обов`язок своєчасно повернути отримані кредитні кошти та сплачувати проценти у порядку і розмірі, визначених Договором.

Крім того, Відповідач додатково підтвердив своє волевиявлення та згоду з умовами кредитування шляхом укладення Додаткової угоди № 2 від 20.10.2021 про продовження строку дії Договору, чим фактично визнав існування між сторонами договірних правовідносин та погодився на їх подальше виконання.

Відтак всі нарахування, заявлені Позивачем до стягнення, здійснені виключно на підставі умов кредитного договору та Додаткової угоди, які були прийняті Відповідачем під час їх укладення, та відповідають погодженому сторонами порядку виконання зобов`язань.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Позивач вважає, що довідка-підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів через платіжну систему Platon на платіжну картку Відповідача є належним та допустимим доказом, який у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджує факт надання Відповідачу грошових коштів за договором про надання фінансового кредиту.

Інші доводи на спростування заперечень Відповідача, а також обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог детально викладені у позовній заяві та доданих до неї матеріалах, які Позивач підтримує у повному обсязі.

Наданими Позивачем доказами підтверджується факт укладення Договору, надання кредитних коштів та наявності заборгованості Відповідача. Доводи Відповідача щодо недоведеності укладення Договору є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Відповідач протягом тривалого часу не виконує зобов`язання, що виникли з Договору, та не вживає заходів для погашення заборгованості. Позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, необхідних для повного та всебічного розгляду справи.

З огляду на викладене, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представником відповідача адвокатом Говтвяниця М.В. подано заперечення на відповідь на відзив, згідно яких позивач зазначає, що наявність у паперовій копії договору ідентифікатора «CL1423» та персональних даних Відповідача нібито безумовно підтверджує факт входу Відповідача до особистого кабінету та введення ним одноразового ідентифікатора. На підтвердження цього Позивач посилається на практику Верховного Суду щодо можливості укладення електронних договорів із використанням SМS-коду.

Відповідач не заперечує загальної можливості укладення фінансовими установами договорів в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора. Разом із тим предметом спору у цій справі є не загальна правомірність такого способу укладення договорів, а конкретний юридичний факт - укладення та підписання спірного кредитного договору, Додаткової угоди № 2 та Заявки на продовження строку саме ОСОБА_1 .

Позивач як при зверненні до суду з позовом, так і у поданій відповіді на відзив обмежився наданням виключно паперових копій електронних документів, ігноруючи ту обставину, що Відповідач категорично заперечує факт вчинення ним волевиявлення на укладення таких правочинів. Позивач добровільно не надав суду жодного оригіналу електронного доказу, зокрема системних лагів, які б підтверджували генерацію одноразового ідентифікатора «CL1423», даних щодо ІР-адреси, протоколів направлення, доставки та введення SМS-коду з пристрою Відповідача. Натомість свої вимоги Позивач обґрунтовує виключно паперовими копіями документів.

Саме з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи Відповідач був змушений реалізувати своє процесуальне право та звернутися до суду із клопотанням про витребування у Позивача оригіналів електронних доказів, зокрема файлів із метаданими, лагів сесій та інших технічних даних, у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 100 ЦПК України.

Натомість Позивач у відповіді на відзив продовжує посилатися на загальну судову практику щодо можливості укладення електронних договорів із використанням одноразового ідентифікатора, намагаючись переконати суд у достатності наданих

паперових копій та водночас уникаючи питання необхідності дослідження технічних першоджерел, що мають підтвердити факт вчинення відповідних дій саме Відповідачем.

Відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України, якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії, зокрема паперової копії, електронного доказу оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, з огляду на категоричне невизнання Відповідачем факту укладення спірних правочинів, а також на заявлене клопотання про витребування оригіналів електронних доказів, наявні у матеріалах справи паперові копії електронних документів не можуть бути визнані належними, допустимими та достатніми доказами укладення кредитного договору, Додаткової угоди № 2 та Заявки на продовження строку саме Відповідачем.

Заперечення щодо Додаткової угоди № 2 та заявленого Позивачем платежу від 20.10.2021 року

Позивач посилається на Додаткову угоду № 2 від 20.10.2021 року та на факт нібито здійснення Відповідачем платежу в розмірі 4050,00 грн., стверджуючи, що такими діями Відповідач визнав наявність заборгованості та продовжив строк дії кредитного договору. Відповідач категорично заперечує як факт підписання ним Додаткової угоди № 2, так і факт здійснення ним будь-якого платежу на виконання спірного кредитного договору.

Позиція Відповідача, викладена у відзиві, є послідовною та незмінною: Відповідач не укладав спірного кредитного договору, не підписував Додаткову угоду № 2 та Заявку на продовження строку, не отримував кредитних коштів, а тому не здійснював платежів на їх погашення, пролонгацію кредиту або виконання інших зобов`язань за спірними правочинами. Посилання Позивача на нібито здійснення Відповідачем платежу в сумі 4050,00 грн. не підтверджене належними та допустимими доказами. Позивач не долучив до матеріалів справи жодного первинного платіжного документа, який би давав можливість достовірно встановити особу платника, дату та час проведення операції, спосіб її здійснення, реквізити рахунку або платіжної картки, з якої були списані кошти, реквізити отримувача, призначення платежу, а також інші дані, що дозволяють пов`язати відповідну операцію саме з ОСОБА_1 . Зокрема, Позивачем не надано виписки з банківського рахунку, платіжної інструкції, квитанції, фіскального чека, документа платіжної системи з ідентифікацією платника або іншого належного доказу, який би підтверджував надходження коштів саме від Відповідача та саме на виконання зобов`язань за спірним кредитним договором. Саме по собі відображення певної суми у внутрішньому розрахунку заборгованості, довідці або іншому документі, складеному Позивачем чи його правопопередником в односторонньому порядку, не є достатнім доказом фактичного здійснення платежу Відповідачем. Такий документ не підтверджує ані джерела походження коштів, ані особи платника, ані його волевиявлення на визнання кредитного договору чи заборгованості за ним.

Відповідно до частини четвертої статті 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншою стороною певних дій або на відсутність певної події, суд може зобов`язати таку сторону надати докази вчинення відповідних дій або наявності відповідної події. Відтак саме на Позивача покладається обов`язок довести факт здійснення Відповідачем платежу в сумі 4050,00 грн., а не на Відповідача покладений обов`язок спростовувати непідтверджене твердження Позивача.

Крім того, Позивач не надав оригіналів електронних доказів, які б підтверджували формування, направлення, доставку та введення одноразового ідентифікатора для підписання саме Додаткової угоди № 2.

У матеріалах справи відсутні технічні логи, відомості про ІР-адресу, пристрій, сесію користувача, дату та час вчинення відповідних дій, номер телефону, на який нібито було надіслано одноразовий ідентифікатор для укладення цієї конкретної Додаткової угоди, а також докази належності такого номера телефону Відповідачу.

За таких обставин посилання Позивача на Додаткову угоду №2 та на непідтверджений належними доказами платіж у сумі 4050,00 грн. не може вважатися доказом укладення Відповідачем відповідного правочину, визнання ним кредитного договору або підтвердження існування заборгованості.

Позивач стверджує, що довідка, видана ТОВ «Профіл Гід» щодо використання платіжної системи «Platon», є належним первинним документом, який підтверджує видачу кредитних коштів Відповідачу.

Відповідач заперечує таку позицію, та наголошує, що надана Позивачем довідка ТОВ «ПрофітГід» є внутрішнім інформаційним звітом платіжного шлюзу, тобто посередника у здійсненні розрахункової операції. Такий документ сам по собі не підтверджує фактичного зарахування коштів на банківський рахунок або платіжну картку, що належить Відповідачу, а також не підтверджує набуття ним реальної можливості розпоряджатися відповідними коштами.

Факт руху коштів, їх фактичного зарахування на рахунок Відповідача та подальшої можливості розпорядження ними може бути підтверджений належними банківськими документами, зокрема випискою банку-емітента платіжної картки, яка містила б усі необхідні реквізити розрахункової операції, дозволяла ідентифікувати платника, одержувача, дату, суму, призначення платежу та рахунок, на який були зараховані кошти.

За відсутності таких документів Позивач не довів належними, допустимими та достовірними фінансовими доказами факту реального отримання Відповідачем кредитних коштів.

Позивач наполягає на стягненні з Відповідача повної суми заявленої заборгованості у розмірі 22455,00 грн., водночас не надаючи належних пояснень щодо правових підстав, періоду та порядку нарахування процентів поза межами погодженого строку кредитування. Відповідач вкотре наголошує, що він не отримував кредитних коштів та не здійснював жодних платежів на користь Позивача. Позовні вимоги є безпідставними, штучно завищеними та такими, що суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Виключно як альтернативний аргумент, на випадок якщо суд дійде висновку про існування між сторонами договірних правовідносин, Відповідач зазначає таке. Відповідно до пункту 1.1.2 кредитного договору від 21.09.2021 року, строк користування кредитом становив 17 днів та закінчувався 07.10.2021 року. Процентна ставка за договором становила 3% на добу. Разом із тим Позивач здійснював нарахування процентів за ставкою 3% на добу поза межами первісно визначеного строку кредитування, а саме до 26.02.2022 року, унаслідок чого сформував суму процентів у розмірі 17 280 грн.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після завершення погодженого 17-денного строку кредитор не мав правових підстав продовжувати нарахування договірних процентів у розмірі 3% на добу.

Аналогічний підхід щодо безпідставності нарахування процентів поза межами строку кредитування було застосовано у справі № 606/1428/25 за позовом самого ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ». Позивач у своєму розрахунку зазначає про нібито надходження 20.10.2021 року платежу у розмірі 4050,00 грн. Як уже зазначалося у попередньому пункті цих заперечень, Відповідач категорично заперечує факт здійснення такого платежу. Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував надходження зазначених коштів саме від ОСОБА_1 , зокрема банківської виписки, платіжної інструкції, квитанції або іншого первинного платіжного документа з даними, що дають змогу достовірно ідентифікувати платника. Саме по собі відображення суми 4050,00 грн. у внутрішньому розрахунку Позивача не є доказом здійснення платежу Відповідачем, не підтверджує його волевиявлення на виконання спірного договору та не може свідчити про визнання ним наявності будь-якої заборгованості. Водночас навіть якщо Суд, усупереч запереченням Відповідача, визнає факт здійснення платежу 20.10.2021 року в розмірі 4050,00 грн. доведеним, такий платіж у будь-якому разі не може бути використаний Позивачем для обґрунтування нарахування договірних процентів після завершення строку кредитування. Виходячи виключно з умов договору, на які посилається сам Позивач, розмір процентів за 17 днів користування кредитом становив би 2295 грн., а саме: 4500 грн.*3%*17 днів.

Отже, навіть за умови врахування заявленого Позивачем платежу в сумі 4050,00 грн., сума вимог не може формуватися за рахунок процентів, нарахованих після 07.10.2021 року. За такого підходу залишок основної суми кредиту, якщо виходити виключно з розрахунку Позивача та припущення про існування платежу, не міг би перевищувати 2745,00 грн.

Таким чином, заявлена Позивачем до стягнення сума у розмірі 22455,00 грн. не має належного правового та фактичного обґрунтування, оскільки включає проценти, нараховані після завершення погодженого строку кредитування, а також ґрунтується на недоведених твердженнях про здійснення Відповідачем платежу та визнання ним спірних правовідносин.

Заперечення проти сплати комісії за використання системи.

Позивач просить стягнути з Відповідача 675,00 грн. комісії за «використання системи для дистанційного отримання кредиту».

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» комісії кредитодавця можуть включатися до загальних витрат за споживчим кредитом лише за умови їх зв`язку з наданням, обслуговуванням чи поверненням кредиту. Водночас такі платежі мають бути обумовлені конкретними послугами, які фактично надаються споживачу, а не покривати витрати кредитодавця на організацію та забезпечення власної господарської діяльності.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 зазначено, що за відсутності у кредитному договорі конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, які надаються позичальнику та за які встановлено комісію, а також за відсутності доказів їх фактичного надання, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку комісію є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Саме по собі зазначення у договорі про « Позивач просить стягнути з Відповідача 675,00 грн. комісії за «використання системи для дистанційного отримання кредиту».

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» комісії кредитодавця можуть включатися до загальних витрат за споживчим кредитом лише за умови їх зв`язку з наданням, обслуговуванням чи поверненням кредиту. Водночас такі платежі мають бути обумовлені конкретними послугами, які фактично надаються споживачу, а не покривати витрати кредитодавця на організацію та забезпечення власної господарської діяльності.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 зазначено, що за відсутності у кредитному договорі конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, які надаються позичальнику та за які встановлено комісію, а також за відсутності доказів їх фактичного надання, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку комісію є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Саме по собі зазначення у договорі про «використання системи для дистанційного отримання кредиту» не підтверджує надання Відповідачу окремої, самостійної та відокремленої від процесу кредитування послуги. Використання кредитодавцем власної інформаційно-телекомунікаційної системи, технічне забезпечення її роботи, дистанційне оформлення договору та інші внутрішні організаційно-технічні дії є складовими діяльності кредитодавця з надання фінансової послуги та не свідчать про надання Відповідачу окремої платної послуги.

Крім того, частиною другою статті 14 Закону України «Про споживче кредитування» прямо заборонено встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит. Отже, покладення на споживача плати за дії, пов`язані з технічним забезпеченням подання та опрацювання заявки на дистанційне отримання кредиту, суперечить вимогам закону.

Позивач не надав жодних належних і допустимих доказів того, що за суму 675,00 грн. Відповідачу було надано конкретну додаткову чи супутню послугу, відмінну від дій кредитодавця з організації дистанційного оформлення та надання кредиту. Не надано ані опису змісту такої послуги, ані доказів її фактичного надання Відповідачу, ані підтвердження того, що Відповідач був належним чином поінформований про її зміст, вартість та погодився на її отримання.

За таких обставин вимога Позивача про стягнення 675,00 грн. комісії за «використання системи для дистанційного отримання кредиту» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Використання системи для дистанційного отримання кредиту» не підтверджує надання Відповідачу окремої, самостійної та відокремленої від процесу кредитування послуги. Використання кредитодавцем власної інформаційно-телекомунікаційної системи, технічне забезпечення її роботи, дистанційне оформлення договору та інші внутрішні організаційно-технічні дії є складовими діяльності кредитодавця з надання фінансової послуги та не свідчать про надання Відповідачу окремої платної послуги.

Крім того, частиною другою статті 14 Закону України «Про споживче кредитування» прямо заборонено встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору про споживчий кредит. Отже, покладення на споживача плати за дії, пов`язані з технічним забезпеченням подання та опрацювання заявки на дистанційне отримання кредиту, суперечить вимогам закону.

Позивач не надав жодних належних і допустимих доказів того, що за суму 675,00 грн. Відповідачу було надано конкретну додаткову чи супутню послугу, відмінну від дій кредитодавця з організації дистанційного оформлення та надання кредиту. Не надано ані опису змісту такої послуги, ані доказів її фактичного надання Відповідачу, ані підтвердження того, що Відповідач був належним чином поінформований про її зміст, вартість та погодився на її отримання.

За таких обставин вимога Позивача про стягнення 675,00 грн. комісії за «використання системи для дистанційного отримання кредиту» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме ОСОБА_1 уклав кредитний договір, Додаткову угоду № 2 та Заявку на продовження строку, отримав кредитні кошти або здійснив платіж у сумі 4050,00 грн.

Подані Позивачем паперові копії електронних документів, внутрішні розрахунки та інформаційні довідки не підтверджують факту вчинення відповідних дій саме Відповідачем, оскільки Позивач не надав оригіналів електронних доказів, технічних лагів, даних про одноразові ідентифікатори, ІР-адреси, пристрій, сесію користувача, належність номера телефону Відповідачу, а також належних первинних банківських документів.

Крім того, навіть у разі встановлення судом факту існування кредитних правовідносин, Позивач не мав правових підстав нараховувати договірні проценти після закінчення погодженого строку кредитування. Також не доведено правомірності вимоги про стягнення комісії за використання системи.

Отже, Позивач не довів обставин, на які посилається як на підставу позову, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ «Клай Інвест» є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 21.09.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР», яке на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства №13/09/2023 від 13 вересня 2023 року змінило назву на ТОВ «Клай Інвест», та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання фінансового кредиту №206550, за умовами якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надало відповідачці кредит у розмірі 4500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.1, 1.4 кредитного договору).

У пункті 1.2 кредитного договору сторони визначили, що кредит надається строком на 17 днів, тобто до 07.10.2021 року; строк дії договору 17 днів, але в будь-яком випадку, договір діє до повного його виконання сторонами.

За користування кредитом ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати товариству 1110% річних від суми кредиту в розрахунку 3% на добу, тип процентної ставки фіксована і не може бути збільшена без письмової згоди позичальника (п.1.3 договору).

ОСОБА_1 підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «CL1423», а ТОВ «ЗАЙМЕР» через надавача платіжних послуг ТОВ «ПрофітГід» 21.09.2021 19:16 перерахувало суму кредиту в розмірі 4500,00 грн. на вказану відповідачкою платіжну картку № НОМЕР_1 .

13.09.2023 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року, за умовами якої сторони погодили продовжити строк дії договору про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року на термін 30 днів (включаючи 0 днів прострочення). Строк дії договору №206550 від 21.09.2021 року сторони визначили до 19.11.2021 року. У зв`язку із продовженням строку дії договору сторони змінили також умови Графіку розрахунків. Усі інші положення договору №206550 від 21.09.2021 року залишились без змін.

ОСОБА_1 підписав додаткову угоду шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «CL1423».

Із розрахунку заборгованості за договором кредиту вбачається, що 20.10.2021 року відповідач сплатив нараховані за цей період проценти за користування кредитом в розмірі 4050,00 грн., після чого будь-яких платежів не вносив.

Із надано позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01.04.2026 року розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 22455,00 грн., із яких 4500,00 грн. заборгованість по кредиту, 17280,00 грн. заборгованість за процентами, 675,00 грн. комісія за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675,00-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №675,00-VIII) слідує,що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675,00-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

За змістом частини шостої статті 11 Закону №675,00-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675,00-VIII).

В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675,00-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином, у тому числі відповідно до умов договору та вимог закону.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Надані позивачем та досліджені судом письмові докази вказують на те, що 21.09.2021 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «ЗАЙМЕР» в електронній формі договір кредиту, за умовами якого вказана фінансова компанія перерахувала на картковий рахунок відповідачки грошові кошти у розмірі 4500 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.

Після закінчення строку кредитування ОСОБА_1 не повернув грошові кошти та не сплатив проценти за користування ними.

Суд критично відноситься, щодо доводів представника відповідача щодо неможливості укладення ОСОБА_1 кредитного договору, у зв`язку з наявними у нього вадами зору, що фізично позбавляло його можливості належним чином ознайомитися з текстом будь-яких угод чи додаткових угод в електронному кабінеті, та у подальшому що призвело до встановлення йому 27.03.2024 року інвалідності І групи, підгрупи Б по зору.

Зокрема, кредитний договір було укладено 21.09.2021 року, тобто, майже три роки тому, і представником відповідача не надано достовірних доказів, що на той момент ОСОБА_1 мав розлад зору, який позбавляв його фізичної можливості здійснювати відповідні дії.

Щодо посилання представника відповідача на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне перерахування кредитних коштів саме на банківський рахунок, що належить ОСОБА_1 . Також в матеріалах справи відсутні документи, які дозволяють достовірно ідентифікувати платника та одержувача коштів, містять усі необхідні реквізити первинного бухгалтерського документа та можуть підтверджувати відображення відповідної господарської операції в бухгалтерському обліку, суд зазначає наступне.

На виконання ухвали суду АТ КБ «Приватбанк» було надано інформацію, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 , емітовано карту № НОМЕР_2 на яку 21.09.2021 року було зараховано 4500,00 грн. Тобто факт отримання кредитних коштів підтверджено доказами наданими позивачем та доказами, які надійшли на виконання ухвали суду.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 не виконав своїх обов`язків за договором кредиту, а тому з нього на користь ТОВ «Клай Інвест» (до зміни назви ТОВ «ЗАЙМЕР») слід стягнути борг за цим договором.

Оскільки ОСОБА_1 отримані кошти у визначений договором строк не повернув, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, які доведені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та договорі кредиту, підлягають задоволенню і з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 4500,00 грн. за договором кредиту №206550 від 21.09.2021 року.

Що стосується розміру процентів за користування грошовими коштами за вказаним договором кредиту, то суд зважає на наступне.

Як вбачається із наданих суду розрахунків, заборгованість по процентах за кредитним договором №206550 від 21.09.2021 року становить 17280,00 грн. Вказана заборгованість нарахована за період з 21.09.2021 по 25.02.2022 року включно.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила правову позицію, згідно якої надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися лише в межах строку кредитування.

Як встановлено судом, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року був погоджений сторонами та становив 17 днів, тобто до 07.10.2021 року.

Пунктом 4.3.3 договору про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року сторони передбачили, що позичальник має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

За період з 21.09.2021 по 20.10.2021 року ОСОБА_1 сплатив усі нараховані за цей період проценти за користування кредитом в розмірі 4050,00 грн., після чого сторони 20.10.2021 року уклали додаткову угоду №2 до договору про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року, за умовами якої погодили продовжити строк дії договору про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року на термін 30 днів (включаючи 0 днів прострочення) та визначили строк дії договору №206550 від 21.09.2021 року до 19.11.2021 року включно. Інші умови договору кредиту залишились незмінними.

Доказів того, що ОСОБА_1 після 19.11.2021 року ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

Зі змісту укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього вбачається, що кредит надано на строк до 19.11.2021 року включно (строк кредитування).

Отже, позивач відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії, у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Отже, розмір процентів відповідно до умов договору (з урахуванням додаткової угоди від 20.10.2021), який підлягає стягненню з відповідача, становить 2295,00 грн. за період з 21.09.2021 року по 07.10.2021 року, виходячи з розрахунку: 4500 грн. (тіло кредиту) х 3% (відсоткова ставка в день) х 17 днів (строк кредитування).

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом після 07.10.2021 року, тобто поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Клай Інвест» слід стягнути 6795,00 грн. заборгованості за договором кредиту №206550 від 21.09.2021 року, з яких: 4500 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2295,00 грн. заборгованість за процентами.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Враховуючи той факт, що відповідачем 20.10.2021 року внесено плату в розмірі 4050,00 грн., які повинні були бути зараховані позивачем в рахунок погашення відсотків в розмірі 2295,00 грн., а залишок суми 1755,00 грн. спрямувати на погашення тіла кредиту, то суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути залишок заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2745,00 грн.

Щодо стягнення суми комісії, то позивач просить стягнути з Відповідача 675,00 грн. комісії за «використання системи для дистанційного отримання кредиту». Проте, останнім не надано належних доказів, які б підтверджували, що сторонами було належним чином погоджено сплату вказаного платежу як окремої складової кредитного зобов`язання, а також не доведено, які саме конкретні додаткові чи супутні послуги були фактично надані Відповідачу за сплату зазначеної комісії.

Саме по собі зазначення у розрахунку заборгованості суми комісії не підтверджує ані факту погодження такого платежу Відповідачем, ані фактичного надання йому окремої додаткової чи супутньої послуги, за яку могла б стягуватися відповідна плата.

Відповідно до правового висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 року у справі №204/224/21, сам по собі факт включення кредитодавцем до умов договору плати за окремі платежі не звільняє його від обов`язку довести правову природу такого платежу, зміст відповідної послуги та її самостійний характер. Оскільки таких доказів Позивачем суду не надано, вимога про стягнення 675,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Враховуючи результат розгляду справи, приймаючи до уваги, що відповідач є інвалідом І групи, а тому на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 325,34 грн. підлягають віднесенню на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором кредиту- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №206550 від 21.09.2021 року в розмірі 2745,00 грн.

В решті позовних вимог- відмовити.

Судові витрати у розмірі 325,34 грн. віднести на рахунок держави.

Іншу частину витрат по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду- якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Т. О. Зуб