Суд: Володимирський міський суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №154/4121/26
Суддя: Вітер І. Р.
154/4121/26
2/154/2225/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області у складі:
головуючого судді Вітера І.Р.,
за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –
ВСТАНОВИВ:
29 вересня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі – ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 499589007 від 02 березня 2026 року в розмірі 53 375,14 грн.
Стислий виклад позовних вимог.
Позов обґрунтований тим, що 02 березня 2026 року між сторонами в електронній формі укладено договір № 499589007 про надання кредиту, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачці кредит у розмірі 19 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 1 % на день.
Позивач зазначає, що договір укладено шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано відповідачкою з використанням одноразового ідентифікатора UA-5002, надісланого на її номер мобільного телефону.
На виконання умов договору позивач, за його твердженням, перерахував 19 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої відповідачка зазначила під час оформлення кредиту.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою договірних зобов`язань, позивач зазначає, що остання здійснила часткові платежі на загальну суму 8 900 грн, однак кредитної заборгованості повністю не погасила.
Згідно з поданим позивачем розрахунком станом на 08 вересня 2026 року заборгованість становить 53 375,14 грн, з яких 16 654,20 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 24 470,94 грн – заборгованість за процентами, 9 500 грн – проценти відповідно до ст. 625 ЦК України, 2 750 грн – заборгованість за комісією.
Вказану суму позивач просить стягнути з відповідачки, а також відшкодувати понесені судові витрати, зокрема 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стислий виклад позиції відповідачки та інших заяв учасників справи.
19 жовтня 2026 року представником відповідачки Жуком Ю.Б. подано заяву про часткове визнання позовних вимог.
У цій заяві представник відповідачки заперечував проти стягнення 9 500 грн процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, посилаючись на відмінність правової природи договірних процентів та відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а також на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період воєнного стану.
Крім того, представник відповідачки вказував на неправомірність нарахування процентів на раніше нараховані, але несплачені проценти, та неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу складності справи й обсягу виконаної адвокатом роботи. Просив зменшити такі витрати до 2 000 грн.
21 жовтня 2026 року позивач подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що відповідачка фактично не заперечувала укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, здійснення платежів та наявності заборгованості. На думку позивача, ці обставини визнані відповідачкою та відповідно до ст. 82 ЦПК України не потребують доказування. Позивач також наполягав на обґрунтованості заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
04 листопада 2026 року представник відповідачки подав додаткові письмові пояснення та заяву про розгляд справи без участі сторони відповідачки.
У поданих поясненнях представник відповідачки змінив раніше викладену позицію щодо визнання позовних вимог, пославшись на отриману судом відповідь АБ «УКРГАЗБАНК» від 29 жовтня 2026 року № 14817.
Зазначив, що банк підтвердив належність платіжної картки № НОМЕР_1 іншій особі, а також те, що ОСОБА_1 не є клієнткою цього банку. Відтак, на думку представника відповідачки, перерахування коштів на зазначену картку не доводить фактичного надання кредиту відповідачці.
Представник відповідачки також звернув увагу на відсутність доказів того, що ОСОБА_1 уповноважувала позивача перерахувати кредитні кошти на рахунок третьої особи, та на невідповідність реквізитів рахунку, з якого здійснювалося перерахування, реквізитам рахунку позивача.
З огляду на ці обставини просив не враховувати раніше подану заяву про часткове визнання позовних вимог, відмовити в задоволенні позову повністю та зменшити заявлені позивачем витрати на правничу допомогу до 2 000 грн.
Процесуальні дії та рішення у справі.
Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 13 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 05 листопада 2026 року.
Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано в АБ «УКРГАЗБАНК» відомості щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 відповідачці, а також виписку про рух коштів за відповідним рахунком за період з 02 березня до 17 серпня 2026 року.
02 листопада 2026 року на виконання ухвали суду надійшла відповідь АБ «УКРГАЗБАНК» від 29 жовтня 2026 року № 14817 із доданою випискою за банківським рахунком.
Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися. У поданій 04 листопада 2026 року заяві представник відповідачки просив розглянути справу за відсутності сторони відповідачки, з урахуванням викладених письмових заперечень.
За таких обставин суд здійснив розгляд справи за відсутності учасників на підставі наявних у справі матеріалів.
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за доказами сторін.
У матеріалах справи містяться пропозиція (оферта) та прийняття (акцепт) пропозиції укласти договір № 499589007 про надання споживчого кредиту від 02 березня 2026 року, у яких кредитодавцем зазначено ТОВ «Бізнес Позика», а позичальницею — ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 2.1–2.5, 2.8, 2.13–2.15 договору сума кредиту становить 19000 грн, строк кредитування — 24 тижні, дата видачі кредиту — 02 березня 2026 року, дата повернення — 17 серпня 2026 року. Договором передбачено фіксовану процентну ставку 1 % на день та одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 3 800 грн. Кредит визначено як споживчий, призначений для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою або незалежною професійною діяльністю.
Згідно з пунктами 2.9–2.12 договору орієнтовна загальна вартість кредиту становить 46 927,58 грн, загальні витрати за кредитом — 27 927,58 грн, розрахункова денна процентна ставка — 0,87 %. Договором також визначено графік періодичних платежів із зазначенням сум погашення основного боргу, процентів та інших передбачених платежів.
Аналогічні основні умови кредитування відображені в паспорті споживчого кредиту від 02 березня 2026 року. До матеріалів справи долучено також Правила надання споживчих кредитів для продуктів «Кредит 4 місяці» та «Кредит 6 місяців», затверджені наказом директора ТОВ «Бізнес Позика» від 29 вересня 2025 року № 21-ОД, які відповідно до умов договору визначені його невід`ємною частиною.
Пунктом 3.1 договору передбачено його укладення дистанційно, з використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця, шляхом направлення оферти та її акцептування з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У поданому позивачем акцепті зазначено, що 02 березня 2026 року о 17 год 46 хв договір підписано одноразовим ідентифікатором UA-5002, надісланим на номер мобільного телефону, зазначений у документах як фінансовий номер відповідачки.
На підтвердження процедури укладення договору позивач надав складену ним візуальну форму послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства. У цьому документі відображено вхід до особистого кабінету 02 березня 2026 року о 17 год 41 хв 53 с, формування умов кредитування, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, направлення одноразового ідентифікатора UA-0594 для підписання паспорта, формування оферти, направлення ідентифікатора UA-5002 для підписання договору, його акцептування та подальше формування повідомлення про успішне укладення електронного договору.
Відповідно до сформованої позивачем анкети клієнта від 08 вересня 2026 року в інформаційній системі кредитодавця зазначені персональні дані ОСОБА_1 , її реєстраційний номер облікової картки платника податків, реквізити документа, що посвідчує особу, контактний номер телефону, електронна адреса, а також номер банківської картки № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів у сумі 19 000 грн.
Пунктом 3.2.6 договору встановлено, що позичальник зазначає реквізити електронного платіжного засобу, на який бажає отримати кредит. Позичальник зобов`язаний зазначити реквізити платіжного засобу, який належить особисто йому. Водночас цим пунктом передбачено, що в разі надання позичальником реквізитів платіжного засобу третьої особи позичальник підтверджує передання такій особі майнових прав на отримання коштів, тоді як інші права та обов`язки за кредитним договором залишаються за позичальником.
Згідно з пунктом 3.2.7 договору кредитодавець здійснює перевірку дійсності та достовірності персональних даних позичальника, зокрема проводить автентифікацію електронного платіжного засобу та/або банківського рахунку відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем.
У пункті 3.4 договору зазначено, що до його укладення кредитодавцем проведено дистанційну ідентифікацію та верифікацію позичальника шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID Національного банку України, у тому числі під час укладення попередніх договорів між сторонами.
Пунктом 3.5 договору передбачено збереження текстів оферти, акцепту, договору та відомостей про вчинення електронних дій сторонами у форматі, що унеможливлює зміну або видалення відповідної інформації.
Відповідно до пунктів 11.4.2 та 11.4.6 договору позичальник підтверджує, що зазначений у договорі електронний платіжний засіб належить виключно йому на законних підставах, а поточний (картковий) рахунок, визначений для отримання кредиту, належить саме позичальнику і треті особи не мають щодо нього відповідних прав.
За пунктом 4.1 договору кредитодавець зобов`язався протягом трьох робочих днів із дня його укладення надати позичальнику кредит шляхом безготівкового перерахування коштів на реквізити електронного платіжного засобу, зазначеного в розділі 12 договору. У цьому розділі вказано платіжну картку № НОМЕР_1 .
На підтвердження перерахування кредитних коштів позивач подав документ ТОВ «ПрофітГід» про здійснення переказу на підставі договору про надання фінансових платіжних послуг № ПГ-5 від 04 листопада 2020 року.
Відповідно до зазначеного документа 02 березня 2026 року о 17 год 46 хв здійснено успішний переказ 19 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітентом якої зазначено UKRGAS BANK. Платником вказано ТОВ «Бізнес Позика», номер транзакції — 47246-64036-07063, код авторизації — 485146, код RRN — 606117209733. У призначенні платежу зазначено видачу кредитних коштів ОСОБА_1 за договором № 499589007 від 02 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2026 року на клопотання позивача витребувано в АБ «УКРГАЗБАНК» інформацію щодо належності зазначеної платіжної картки відповідачці та виписку про рух коштів за відповідним рахунком.
На виконання ухвали суду АБ «УКРГАЗБАНК» надіслало лист від 29 жовтня 2026 року № 14817, який надійшов до суду 02 листопада 2026 року.
У цьому листі банк повідомив, що платіжна картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я іншої особи, а не ОСОБА_1 , та що відповідачка не є клієнткою АБ «УКРГАЗБАНК».
До листа додано виписку за рахунком № 26204130559768.500101.980, до якого випущено зазначену платіжну картку, за період із 02 березня до 17 серпня 2026 року.
Із цієї виписки вбачається, що 02 березня 2026 року на зазначений рахунок зараховано 19 000 грн шляхом переказу з використанням платіжної картки. Водночас виписка сформована щодо банківського рахунку іншої фізичної особи та не містить відомостей про належність цього рахунку ОСОБА_1 або про її розпорядження щодо зарахування на нього кредитних коштів.
Отже, отримана безпосередньо від банку-емітента інформація підтверджує зарахування коштів на зазначений у кредитних документах платіжний засіб, проте спростовує наведені в цих документах відомості про його належність відповідачці.
На підтвердження розміру заявленої заборгованості позивач подав розрахунок за договором № 499589007 та довідку про стан заборгованості станом на 08 вересня 2026 року.
Згідно з розрахунком після відображення видачі кредиту в сумі 19 000 грн позивач нарахував одноразову комісію 3 800 грн та проценти за користування кредитом за ставкою 1% на день. Також у розрахунку з 31 березня 2026 року відображено нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України, загальну суму яких доведено до 9 500 грн.
У розрахунку зазначено два платежі в загальній сумі 8 900 грн: 16 березня 2026 року — 3 900 грн, із яких 2 850 грн зараховано на проценти та 1 050 грн на комісію; 18 травня 2026 року — 5 000 грн, із яких 2 654,20 грн зараховано на проценти та 2 345,80 грн на погашення основного боргу.
Відповідно до поданого розрахунку після зарахування цих платежів залишок основного боргу становить 16 654,20 грн. Загальна заявлена заборгованість становить 53375,14 грн, з яких 16 654,20 грн — основний борг, 24 470,94 грн — проценти за користування кредитом, 2 750 грн — комісія та 9 500 грн — проценти відповідно до статті 625 ЦК України.
При цьому подані розрахунок і довідка про заборгованість не містять реквізитів платників зазначених 8 900 грн, номерів рахунків, із яких здійснювалися платежі, чи інших відомостей, які дають змогу встановити осіб, що фактично їх здійснили.
У матеріалах справи також відсутні первинні електронні відомості про конкретну операцію ідентифікації ОСОБА_1 через систему BankID НБУ, результати такої операції, технічні дані, які підтверджують особисте внесення нею реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , а також докази її волевиявлення щодо перерахування кредитних коштів на рахунок третьої особи.
Наведені докази та їхній взаємний зв`язок становлять фактичну основу для вирішення спору.
Мотиви суду та застосовані норми права
Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, з урахуванням доводів позивача, заперечень відповідачки та отриманих судом банківських документів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають із таких підстав.
Щодо засад доказування та оцінки доказів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтями 77–80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими — докази, одержані з дотриманням установленого законом порядку; достовірними — докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, коли має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої — третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновок, відповідно до якого принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише на підставі твердження учасника справи. Висновок про існування відповідної обставини має бути більш переконливим, ніж протилежний, з урахуванням усіх поданих доказів.
Отже, для задоволення заявлених вимог позивач повинен довести не лише оформлення кредитного договору на ім`я відповідачки, а й укладення цього договору саме нею, належне виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання кредитних коштів, виникнення у відповідачки обов`язку їх повернення та обґрунтованість заявленого розміру заборгованості.
Щодо укладення електронного кредитного договору та ідентифікації відповідачки.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо він підписаний його стороною або сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та прийняття такої пропозиції другою стороною.
Згідно з частиною шостою статті 11 цього Закону акцепт електронної оферти може здійснюватися шляхом направлення підписаного електронного повідомлення, заповнення відповідної електронної форми або вчинення дій, які в інформаційній системі визначені як прийняття пропозиції.
Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною дванадцятою статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний відповідно до статті 12 Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з пунктами 6 та 12 частини першої статті 3 зазначеного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором являє собою алфавітно-цифрову послідовність, яка додається до інших електронних даних особою, що прийняла оферту. Одноразовий ідентифікатор може передаватися засобом зв`язку, зазначеним особою під час реєстрації в інформаційній системі.
Відповідно до статей 5, 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним документом є документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних із необхідними реквізитами. Оригінал електронного документа повинен давати змогу встановити його цілісність і справжність. Юридична сила та допустимість електронного документа як доказу не можуть заперечуватися виключно через його електронну форму.
Згідно з частинами першою, другою, третьою та п`ятою статті 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або електронній копії, засвідченій електронним підписом у встановленому законом порядку. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, які не вважаються письмовими доказами. У передбачених цією статтею випадках суд може витребувати оригінал електронного доказу, а за наявності обґрунтованих сумнівів щодо відповідності копії оригіналу вирішує питання про можливість врахування відповідного доказу.
У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25), ухваленій за позовом ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення кредитної заборгованості, Верховний Суд наголосив, що використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором допускається законодавством, проте спосіб його застосування повинен забезпечувати можливість встановити, що відповідні електронні дані підписані саме особою, зазначеною як підписувач.
Верховний Суд визначив, що такий зв`язок може встановлюватися за відомостями про ідентифікацію особи в інформаційній системі, зазначені нею контактні дані, отримання та введення одноразового ідентифікатора, а також зв`язок цих дій із волевиявленням щодо укладення конкретного договору.
У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу на необхідність перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа, особливо за наявності спору щодо факту його підписання конкретною особою.
Аналогічний за змістом підхід до встановлення особи, яка уклала електронний кредитний договір, застосовано Верховним Судом у постанові від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24 (провадження № 61-8095св25). Касаційний суд наголосив, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитодавець повинен довести виконання свого обов`язку з надання кредиту, а обставини використання номера телефону, електронної ідентифікації позичальника та належності платіжного засобу підлягають оцінці в сукупності.
Застосовуючи зазначені норми права та правові висновки до встановлених обставин, суд виходить із такого.
Подані позивачем оферта, акцепт, анкета та візуальна послідовність дій підтверджують формування в інформаційній системі кредитодавця електронних документів, у яких позичальницею зазначено ОСОБА_1 , а також відображення в цій системі операції з використанням одноразового ідентифікатора UA-5002.
Водночас зазначені документи сформовані на підставі відомостей інформаційної системи самого кредитодавця. Вони містять інформацію про здійснені електронні операції, однак не підтверджують самостійно, що ці операції фактично виконувала саме відповідачка.
Зокрема, відображення в акцепті та візуальній послідовності дій відомостей про направлення і використання одноразового ідентифікатора UA-5002 не підтверджує, що особою, яка фактично отримала та ввела цей ідентифікатор, була ОСОБА_1 .
Визначальне значення для оцінки наведених доказів має встановлена судом невідповідність відомостей про платіжний засіб, зазначений у кредитному договорі як особистий платіжний засіб відповідачки.
Позивач стверджує, що під час оформлення кредиту ОСОБА_1 особисто зазначила реквізити картки № НОМЕР_1 для отримання кредитних коштів. Аналогічне твердження міститься в анкеті, оферті, акцепті та умовах договору.
Однак офіційною відповіддю АБ «УКРГАЗБАНК» встановлено, що зазначена картка емітована іншій особі, а ОСОБА_1 не є клієнткою цього банку.
Наведені відомості безпосередньо спростовують твердження позивача про належність відповідачці платіжного засобу, зазначеного в договорі як особистий, та породжують обґрунтований сумнів щодо достовірності відомостей про особу, яка оформлювала кредит і визначила реквізити для перерахування коштів.
Суд також враховує, що пунктом 3.4 договору прямо зазначено про проведення кредитодавцем дистанційної ідентифікації та верифікації позичальниці через систему BankID НБУ, у тому числі під час укладення попередніх договорів між сторонами.
Водночас позивач не надав первинних електронних відомостей про таку ідентифікацію, її дату, результати та зв`язок із конкретною особою, яка здійснювала електронні дії щодо оформлення договору № 499589007.
Матеріали справи також не містять відомостей про попередню ідентифікацію відповідачки, які дозволяли б пов`язати її з використаним особистим кабінетом та укладенням спірного договору.
Саме по собі зазначення в договорі про проведення ідентифікації через BankID НБУ підтверджує зміст заявленої кредитодавцем процедури, але не становить первинного доказу її фактичного проведення щодо відповідачки.
Так само відсутні технічні відомості, які б підтверджували особисте внесення ОСОБА_1 реквізитів спірної платіжної картки або їх вибір нею серед раніше збережених платіжних засобів.
За встановлених обставин самі лише персональні дані відповідачки, зазначені у сформованих кредитодавцем електронних документах, у поєднанні з відомостями про використання одноразового ідентифікатора не утворюють достатньої сукупності доказів того, що саме ОСОБА_1 вчинила електронний правочин на викладених у ньому умовах.
При цьому суд виходить із правомірності передбаченого законом способу укладення електронних договорів і не ставить під сумнів можливість їх підписання одноразовим ідентифікатором. Недоведеним у цій справі є не допустимість відповідної технології, а факт її використання саме відповідачкою для укладення конкретного договору.
Щодо фактичного надання кредитних коштів та належного виконання кредитодавцем своїх зобов`язань.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема передати майно або сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У постанові від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24 Верховний Суд, зокрема, підтвердив, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості саме кредитор повинен довести виконання ним обов`язку щодо надання грошових коштів позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором.
Позивач надав підтвердження ТОВ «ПрофітГід» про виконання 02 березня 2026 року платіжної операції на суму 19 000 грн із зазначенням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 .
Цей документ є належним доказом щодо обставин здійснення платіжної операції, а наведені в ньому дата, сума та реквізити платіжного засобу узгоджуються з відомостями, відображеними в банківській виписці.
Отже, факт здійснення переказу 19 000 грн на зазначену платіжну картку підтверджений дослідженими доказами.
Водночас лист АБ «УКРГАЗБАНК» від 29 жовтня 2026 року № 14817 та додана до нього виписка встановлюють, що кошти надійшли на рахунок іншої особи, а не відповідачки.
Зазначення в документі ТОВ «ПрофітГід» прізвища, імені, по батькові та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 у призначенні платежу відображає інформацію, використану при формуванні платіжної інструкції, проте не підтверджує належності їй рахунку отримувача або її волевиявлення щодо перерахування коштів третій особі.
Суд враховує положення пункту 3.2.6 договору, яким передбачено можливість перерахування кредитних коштів на платіжний засіб третьої особи зі збереженням обов`язку повернення кредиту за позичальником.
Разом із тим застосування зазначеної умови передбачає встановлення обставини, що реквізити платіжного засобу третьої особи були надані самим позичальником та що саме він висловив волю на перерахування кредитних коштів відповідному отримувачу.
Наявні у справі докази такого волевиявлення ОСОБА_1 не підтверджують.
Більше того, пункти 11.4.2 та 11.4.6 договору містять підтвердження належності зазначених платіжного засобу та рахунку саме позичальнику, тоді як офіційні банківські відомості свідчать про протилежне.
Ця невідповідність має істотне значення, оскільки стосується не другорядного реквізиту договору, а способу виконання основного зобов`язання кредитодавця щодо надання кредитних коштів.
За відсутності достатніх доказів укладення договору саме відповідачкою умова про можливість перерахування коштів третій особі не підтверджує наявності її згоди на відповідне перерахування.
Таким чином, подані документи доводять факт переказу 19 000 грн на визначений платіжний засіб, проте не доводять, що цей переказ здійснено на користь ОСОБА_1 або за її належно підтвердженим розпорядженням.
Відтак позивач не довів належного виконання свого зобов`язання щодо надання кредиту саме відповідачці в порядку, який створював би для неї обов`язок повернення відповідних коштів.
Щодо доводів позивача про часткове виконання договору та визнання відповідачкою заборгованості.
Позивач посилається на здійснення за кредитним договором платежів у загальній сумі 8 900 грн та первісну заяву представника відповідачки про часткове визнання позовних вимог.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) сформульовано висновок, відповідно до якого після повного або часткового виконання договору сторонами його не можна вважати неукладеним, якщо їхні дії свідчать про фактичне досягнення домовленості.
Зазначений висновок передбачає встановлення факту виконання договору саме його сторонами або за їхнім волевиявленням.
У цій справі поданий позивачем розрахунок відображає надходження двох платежів — 3 900 грн та 5 000 грн, однак не містить даних про осіб, які їх здійснили, банківські рахунки платників чи інші реквізити, які дозволяли б встановити зв`язок відповідних операцій із волевиявленням відповідачки.
Внутрішній розрахунок кредитодавця підтверджує облік зазначених сум як платежів за договором № 499589007, але сам по собі не підтверджує здійснення цих платежів саме ОСОБА_1 .
Крім того, навіть установлення факту часткової сплати коштів відповідачкою підлягало б оцінці разом з іншими доказами та не усувало б необхідності встановлення обставин укладення договору і надання кредиту на рахунок третьої особи за її волевиявленням.
Тому посилання позивача на часткове виконання договору не спростовує встановлених судом доказових суперечностей.
Окремої оцінки потребує первісна заява представника відповідачки від 16 жовтня 2026 року про часткове визнання позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України визнання позову відповідачем є підставою для ухвалення рішення про його задоволення лише за наявності законних підстав.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності або добровільності визнання.
Згідно з частиною другою статті 82 ЦПК України відмова від визнання обставин може бути прийнята судом, зокрема, якщо сторона доведе, що визнання було наслідком помилки, яка має істотне значення. Про прийняття такої відмови суд постановляє ухвалу, після чого відповідні обставини підлягають доказуванню в загальному порядку.
У первісній заяві представник відповідачки просив частково задовольнити позов, заперечуючи насамперед проти стягнення 9 500 грн процентів відповідно до статті 625 ЦК України.
Проте після надходження офіційної відповіді АБ «УКРГАЗБАНК», якою спростовано належність відповідачці платіжної картки, 04 листопада 2026 року представник відповідачки подав заяву про відмову від раніше висловленої позиції та заперечив позовні вимоги повністю.
Встановлена банком обставина має істотне значення для вирішення спору та стосується безпосередньо факту отримання кредиту, який покладено в основу первісного визнання позовних вимог.
З огляду на зазначений новий доказ і виявлену істотну помилку у фактичних передумовах первісного визнання обставин суд прийняв відмову від їх визнання, після чого ці обставини підлягають доказуванню в загальному порядку.
Водночас сукупність поданих доказів, зокрема офіційна банківська інформація, породжує обґрунтований сумнів щодо достовірності раніше визнаних обставин у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.
Тому первісна заява представника відповідачки про часткове визнання позову не становить достатньої правової та доказової підстави для задоволення заявлених вимог.
Щодо достатності доказів та правових наслідків їх оцінки.
Суд установив, що кредитодавець сформував електронні документи на ім`я ОСОБА_1 , у його інформаційній системі відображено використання одноразового ідентифікатора UA-5002, а грошові кошти в сумі 19 000 грн зараховано на зазначену в кредитному договорі платіжну картку.
Водночас банк-емітент офіційно підтвердив, що ця картка належить іншій особі, а відповідачка не є клієнткою відповідного банку.
Первинні відомості про проведення електронної ідентифікації відповідачки, особисте використання нею одноразового ідентифікатора, внесення реквізитів платіжного засобу та волевиявлення щодо переказу кредитних коштів третій особі суду не надані, отже не доведені.
Відображення платежів у внутрішньому розрахунку кредитодавця не підтверджує здійснення цих платежів відповідачкою та не усуває встановлених суперечностей.
При цьому відповідь АБ «УКРГАЗБАНК» отримано на виконання ухвали суду, постановленої за клопотанням самого позивача. Отже, банківські відомості є результатом об`єктивної перевірки саме тих обставин, на підтвердження яких позивач просив витребувати відповідні докази.
Після надходження банківської відповіді позивач не подав додаткових доказів чи пояснень, які б усунули встановлену невідповідність або підтвердили волевиявлення відповідачки на отримання кредитних коштів через рахунок третьої особи.
З урахуванням установлених обставин, характеру та змісту досліджених доказів, суд доходить висновку, що позивач не довів належними, достовірними та достатніми доказами укладення кредитного договору № 499589007 від 02 березня 2026 року саме ОСОБА_1 та належного виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання їй кредиту.
Висновок про існування у відповідачки зобов`язання з повернення зазначених коштів за результатами оцінки всієї сукупності доказів не є більш переконливим, ніж протилежний.
За таких обставин позивач не довів виникнення саме у ОСОБА_1 обов`язку повернути заявлену суму основного боргу в розмірі 16 654,20 грн.
Недоведеність основного кредитного зобов`язання відповідачки виключає підстави для стягнення з неї передбачених спірним договором процентів за користування кредитом у розмірі 24 470,94 грн та комісії за видачу кредиту в розмірі 2 750 грн.
Щодо вимоги про стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України.
Окремо суд ураховує, що позивач заявив до стягнення 9 500 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки за таке прострочення.
Із поданого позивачем розрахунку вбачається, що проценти відповідно до статті 625 ЦК України нараховані в період дії воєнного стану, починаючи з 31 березня 2026 року.
Отже, навіть за умови доведеності основного кредитного зобов`язання зазначена вимога про стягнення 9 500 грн відповідальності за прострочення його виконання не підлягала б задоволенню з огляду на пряму законодавчу заборону її застосування в зазначений період.
Загальний висновок суду.
Таким чином, за результатами дослідження та оцінки доказів суд установив, що позивач не довів фактичних обставин, необхідних для виникнення у ОСОБА_1 обов`язку повернути заявлену кредитну заборгованість.
Встановлений факт перерахування 19 000 грн на рахунок третьої особи за відсутності достатніх доказів відповідного волевиявлення відповідачки та укладення нею спірного договору не підтверджує існування заявленого кредитного зобов`язання саме у відповідачки.
Тому позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення 16 654,20 грн основного боргу, 24 470,94 грн процентів за користування кредитом та 2 750 грн комісії задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю підстав їх виникнення.
Вимога про стягнення 9 500 грн процентів відповідно до статті 625 ЦК України не підлягає задоволенню як похідна від недоведеного основного зобов`язання, а також з огляду на спеціальне положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
За таких обставин у задоволенні позову ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 499589007 від 02 березня 2026 року в загальному розмірі 53 375,14 грн слід відмовити повністю.
Судові витрати
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Позивач заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Водночас, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу та сплачений ним судовий збір покладаються на позивача і відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають.
Підстав для вирішення питання про зменшення заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу немає, оскільки такі витрати незалежно від їхнього розміру не підлягають покладенню на відповідачку.
Доказів понесення відповідачкою інших судових витрат у визначеному розмірі, які підлягали б розподілу за результатами розгляду справи, суду не надано.
Керуючись статтями 12, 13, 76–82, 89, 100, 133, 137, 141, 206, 247, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, статтями 202, 205, 207, 509, 526, 625, 629, 638, 639, 1048, 1054, 1055 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 5, 7, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 499589007 від 02 березня 2026 року в розмірі 53 375,14 грн — відмовити повністю.
Судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження відповідно до статті 354 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411.
Відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І.Р. Вітер
Оригінал: reyestr.court.gov.ua