Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №154/4217/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/4217/26

2/154/2266/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 листопада 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Вітера І.Р.,

за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Володимирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11.02.2026-100001528 від 11 лютого 2026 року в розмірі 84 240 грн та понесених судових витрат.

Стислий виклад позовних вимог.

Позов обґрунтовано тим, що 11 лютого 2026 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11.02.2026-100001528, відповідно до якого відповідачці надано кредит у розмірі 24 000 грн строком на 181 день, із кінцевою датою повернення 10 серпня 2026 року.

Умовами договору передбачено фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, а також комісію, пов`язану з наданням кредиту, в розмірі 20 % від його суми, що становить 4 800 грн.

Крім того, договором установлено відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань у вигляді процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України в погодженому сторонами розмірі.

Позивач зазначає, що виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши відповідачці 24 000 грн кредитних коштів 11 лютого 2026 року, однак відповідачка належним чином зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не виконала.

У зв`язку із цим утворилася заборгованість у загальному розмірі 84 240 грн, яка складається з 24 000 грн основного боргу, 43 440 грн процентів за користування кредитом, 4800 грн комісії за надання кредиту та 12 000 грн процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Посилаючись на порушення відповідачкою умов кредитного договору, позивач просить стягнути зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Стислий виклад позиції відповідачки.

26 жовтня 2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, у якому відповідачка заперечила проти задоволення позовних вимог у заявленому розмірі, посилаючись на недостатність доказів правомірності та правильності розрахунку заборгованості.

Зокрема, відповідачка зазначила, що позивач нарахував 43 440 грн процентів за ставкою 1 % на день протягом 181 дня, однак відповідність такого нарахування умовам договору, графіку платежів, строку кредитування та законодавству про споживче кредитування підлягає перевірці.

Окремо відповідачка заперечила проти стягнення комісії в розмірі 4 800 грн, вказавши на необхідність установлення її правової природи, змісту послуги, за яку вона нарахована, та відповідності такої умови вимогам законодавства.

Щодо нарахованих 12 000 грн процентів річних відповідачка зазначила, що позивач застосував нарахування в розмірі 312 грн за день прострочення, починаючи з 11 березня 2026 року, однак не обґрунтував належним чином правову природу, формулу обчислення та підстави застосування такого розміру відповідальності.

Відповідачка також просила перевірити докази укладення електронного договору, погодження його істотних умов, фактичного перерахування кредитних коштів, надання переддоговірної інформації, а також повноту обліку здійснених платежів.

Крім того, заперечила проти стягнення судових витрат, які не підтверджені належними доказами або не відповідають критеріям необхідності та співмірності.

Просила відмовити в задоволенні позовних вимог у частині, не підтвердженій належними доказами або розрахованій із порушенням законодавства.

Процесуальні дії та рішення у справі.

Ухвалою судді Володимирського міського суду Волинської області від 13 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 05 листопада 2026 року.

26 жовтня 2026 року до суду надійшли відзив відповідачки на позовну заяву та її заява про розгляд справи за її відсутності.

У поданій заяві ОСОБА_1 просила розглянути справу без її участі, врахувати письмові заперечення та оцінити надані сторонами докази.

У судове засідання 05 листопада 2026 року сторони не з`явилися.

Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин. У цій справі відповідачка скористалася правом на подання відзиву, а її письмові заперечення підлягають оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Враховуючи положення статей 211, 223, 279 ЦПК України, суд здійснив розгляд справи за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом за доказами сторін.

11 лютого 2026 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 в електронній формі оформлено кредитний договір № 11.02.2026-100001528, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки позичальниці та документів щодо підтвердження укладення договору.

Відповідно до заявки, яка є невід`ємною частиною договору, кредитодавець зобов`язався надати позичальниці кредит у розмірі 24 000 грн строком на 181 календарний день, з 11 лютого до 10 серпня 2026 року.

Договором установлено фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за кожен день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом погодженого строку кредитування. Проценти розраховуються шляхом множення суми кредиту або її фактичного залишку на кількість днів користування коштами та відповідну процентну ставку.

Крім того, умовами заявки передбачено одноразову комісію, пов`язану з наданням кредиту, в розмірі 20 % від його суми, що становить 4 800 грн. Економічну сутність цього платежу визначено як плату за надання кредиту. Комісія нараховується та обліковується кредитодавцем у день видачі кредиту.

Погоджений сторонами графік передбачає внесення шести щомісячних платежів: п`яти платежів по 10 344,52 грн та останнього платежу в розмірі 10 344,51 грн із кінцевим строком погашення кредиту 10 серпня 2026 року.

Відповідно до графіка за умови своєчасного виконання договору загальна сума платежів становить 62 067,11 грн, з яких 24 000 грн — повернення основної суми кредиту, 33 267,11 грн — проценти за користування кредитом та 4 800 грн — комісія за надання кредиту. Графік передбачає поступове зменшення основного боргу внаслідок внесення чергових платежів.

У паспорті споживчого кредиту від 11 лютого 2026 року зазначено орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача в розмірі 62 067,11 грн, загальні витрати за кредитом — 38 067,11 грн, денну процентну ставку — 0,88 % та реальну річну процентну ставку — 4718,89 %.

Умовами заявки також передбачено, що в разі прострочення виконання грошового зобов`язання позичальниця відповідно до статті 625 ЦК України зобов`язана сплатити проценти річних у розмірі 170 000 % від простроченої суми. Водночас сторонами встановлено обмеження щоденного нарахування таких процентів сумою 312 грн.

Надані позивачем документи щодо укладення договору містять відомості про застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором E471.

До матеріалів справи долучено також відомості про електронну ідентифікацію ОСОБА_1 через Систему BankID Національного банку України за участю АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Зазначені відомості містять її прізвище, ім`я та по батькові, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані та адресу зареєстрованого місця проживання. Дата отримання ідентифікаційних даних — 18 червня 2025 року.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору надання кредитних коштів здійснюється шляхом перерахування на рахунок споживача, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу. У договорі зазначено реквізити платіжної картки № 4149-51XX-XXXX-7918.

На підтвердження надання кредитних коштів позивач подав документи щодо договірних відносин із платіжною установою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», а також лист цієї установи від 18 квітня 2026 року № 1-1804.

Згідно із зазначеним листом, 11 лютого 2026 року о 15 год 43 хв 28 с здійснено успішне перерахування 24 000 грн на платіжну картку № 4149510032267918. Ідентифікатор транзакції в системі iPay.ua — 1003404946, призначення платежу — видача коштів за кредитним договором № 11.02.2026-100001528.

Позивачем також подано розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого платежі від позичальниці впродовж зазначеного періоду не надходили.

Згідно з цим розрахунком, залишок основного боргу становить 24 000 грн. За користування кредитними коштами протягом 181 дня нараховано 43 440 грн процентів за ставкою 1 % на день, а також 4 800 грн комісії за надання кредиту.

Окремо позивачем нараховано 12 000 грн процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України із застосуванням передбаченого договором обмеження в розмірі 312 грн за день прострочення.

Загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості становить 84 240 грн.

Інших відомостей про здійснення платежів за кредитним договором, додаткових угод про зміну строку кредитування чи процентної ставки матеріали справи не містять.

Застосовані судом норми права, мотиви та висновки суду.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову та заперечення відповідачки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Щодо засад доказування та оцінки доказів.

Відповідно до частин першої — третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише на підставі твердження сторони. Висновок про існування певної обставини з урахуванням поданих доказів має бути більш переконливим, ніж протилежний. Обставина не може вважатися доведеною виключно з тієї причини, що інша сторона її не спростувала.

Отже, вирішуючи спір, суд оцінює не лише наявність чи відсутність заперечень, а передусім зміст, достовірність, взаємну узгодженість та достатність поданих доказів.

Щодо укладення кредитного договору та фактичного надання кредитних коштів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, і підписаний його стороною або сторонами у встановленому законом порядку.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції, зокрема із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, укладений і підписаний у передбаченому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджено оформлення 11 лютого 2026 року кредитного договору № 11.02.2026-100001528 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора E471.

Надані позивачем електронні документи містять узгоджені відомості про особу позичальниці, суму кредиту, строк його повернення, процентну ставку, комісію, графік платежів та реквізити платіжного засобу.

Істотне доказове значення мають також відомості про проведення електронної ідентифікації відповідачки через Систему BankID Національного банку України.

Система BankID НБУ є системою дистанційної електронної ідентифікації фізичних осіб, яка забезпечує передавання ідентифікаційних даних користувача від банку, що здійснив його ідентифікацію, до надавача послуг.

На відміну від звичайного заповнення електронної анкети, використання цієї системи передбачає залучення банківської установи, яка володіє перевіреними ідентифікаційними даними свого клієнта. Передавання таких відомостей здійснюється через захищену інформаційну взаємодію після автентифікації користувача засобами відповідного банку та надання ним згоди на передавання даних.

Отже, механізм BankID передбачає додаткові технічні та організаційні засоби підтвердження особи користувача, які підвищують достовірність отриманих ідентифікаційних відомостей.

Надані позивачем документи містять відомості щодо ідентифікації ОСОБА_1 через АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Зазначені в них персональні дані, зокрема прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дата народження, паспортні дані та адреса проживання, відповідають відомостям про відповідачку, наявним у матеріалах справи.

Суд враховує, що зазначена ідентифікація датована 18 червня 2025 року, тобто передувала укладенню спірного кредитного договору. Тому цей документ підтверджує проведення електронної ідентифікації особи та достовірність отриманих кредитодавцем персональних даних, однак сам по собі не посвідчує підписання конкретного договору 11 лютого 2026 року.

Водночас ці відомості узгоджуються з іншими доказами укладення договору, зокрема документами щодо застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором та погодження реквізитів платіжного засобу.

Фактичне виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання коштів підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 18 квітня 2026 року № 1-1804, згідно з яким 11 лютого 2026 року о 15 год 43 хв 28 с успішно перераховано 24 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 за транзакцією iPay.ua № 1003404946.

Призначенням зазначеної платіжної операції визначено видачу коштів саме за кредитним договором № 11.02.2026-100001528.

Реквізити платіжного засобу, дата, сума та призначення переказу відповідають відомостям, зазначеним у кредитному договорі та заявці позичальниці.

Таким чином, електронні документи щодо укладення договору, відомості про ідентифікацію позичальниці, погоджені реквізити платіжної картки та підтвердження платіжної установи про здійснення конкретної транзакції утворюють взаємопов`язану й узгоджену сукупність доказів, які підтверджують виникнення кредитних правовідносин та фактичне надання кредитних коштів.

Оцінюючи заперечення відповідачки, суд враховує, що у відзиві ОСОБА_1 не стверджує про укладення договору від її імені сторонньою особою, не заперечує безпосередньо факту отримання кредитних коштів, не повідомляє про використання її персональних даних чи засобів електронної автентифікації без її відома.

Відповідачка також не навела конкретних обставин, які свідчили б про недостовірність результатів електронної ідентифікації, відсутність доступу до платіжного засобу або невиконання зазначеної позивачем платіжної операції.

Натомість її заперечення в цій частині полягають у вимогах додаткової перевірки поданих доказів та висловленні сумнівів щодо їх достатності.

При цьому суд не покладає на відповідачку обов`язку доводити відсутність кредитних правовідносин. Обов`язок доведення факту укладення договору та надання кредиту залишається за позивачем, який подав конкретні, взаємоузгоджені докази цих обставин.

Застосовуючи стандарт більшої переконливості доказів, суд установив, що сукупність поданих позивачем документів переконливо підтверджує факт укладення спірного договору та надання кредитних коштів, тоді як наведені відповідачкою загальні сумніви не містять конкретних обставин, які спростовували б установлені цими документами факти.

За таких обставин суд визнає доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору № 11.02.2026-100001528 від 11 лютого 2026 року та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 24 000 грн.

Щодо виникнення та виконання кредитного зобов`язання.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи встановлено, що позивач виконав своє зобов`язання, надавши відповідачці 24 000 грн кредитних коштів.

Водночас відповідно до поданого розрахунку заборгованості платежі в рахунок виконання зобов`язань за договором не надходили, а залишок основного боргу становить 24000 грн.

У відзиві відповідачка не зазначила про здійснення жодного конкретного платежу, не навела його дати, суми чи способу внесення та не подала доказів повного або часткового повернення кредитних коштів.

Доказів припинення кредитного зобов`язання належним виконанням матеріали справи не містять.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відповідачка не виконала зобов`язання щодо повернення отриманого кредиту, а тому вимога про стягнення основного боргу в розмірі 24 000 грн є обґрунтованою.

Щодо процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

Відповідно до частин третьої — п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка обчислюється з урахуванням загальних витрат за споживчим кредитом, загального розміру кредиту та строку кредитування. Її розрахунок базується на припущенні про належне виконання сторонами зобов`язань протягом погодженого строку кредитування. Максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Умовами кредитного договору від 11 лютого 2026 року передбачено фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за кожен день користування кредитними коштами протягом 181 календарного дня, з 11 лютого до 10 серпня 2026 року включно.

При цьому проценти нараховуються на суму кредиту або її фактичний залишок залежно від кількості днів користування коштами.

Погоджений сторонами графік платежів передбачав поступове погашення основного боргу, внаслідок чого за умови своєчасного внесення платежів база нарахування процентів зменшувалася б протягом строку кредитування.

Однак відповідачка передбачених графіком платежів не здійснювала, тому основний борг протягом цього строку залишався незмінним у розмірі 24 000 грн.

За таких обставин проценти підлягали нарахуванню на фактичний залишок кредиту, а не на умовно зменшену суму, визначену графіком належного виконання договору.

Суд перевірив арифметичну правильність розрахунку позивача.

За період із 11 лютого до 10 серпня 2026 року включно кількість днів користування кредитом становить 181 день.

Розмір процентів за один день становить 24 000 грн ? 1 % = 240 грн.

Загальна сума процентів за 181 день становить 240 грн ? 181 день = 43 440 грн.

Таким чином, заявлені до стягнення 43 440 грн процентів відповідають погодженій сторонами процентній ставці, фактичному залишку кредиту та строку кредитування.

Окремо суд перевірив дотримання вимог законодавства щодо максимальної денної процентної ставки.

У паспорті споживчого кредиту та заявці позичальниці денну процентну ставку визначено в розмірі 0,88 %, виходячи із загальних витрат за споживчим кредитом у сумі 38067,11 грн, початкової суми кредиту 24 000 грн та строку кредитування 181 день.

Відповідний розрахунок становить: (38 067,11 грн / 24 000 грн) / 181 день ? 100 % = 0,8763 %, або 0,88 % після округлення.

Отже, погоджена сторонами денна процентна ставка відповідає обмеженню, встановленому частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відмінність між сумою процентів, визначеною графіком належного виконання договору, та фактично нарахованими процентами зумовлена відсутністю погашень основного боргу. Така відмінність сама по собі не свідчить про порушення встановленого законом обмеження денної процентної ставки, оскільки її нормативний розрахунок ґрунтується на припущенні про належне виконання договору.

Суд також враховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), відповідно до якого встановлене законом обмеження максимальної денної процентної ставки має імперативний характер, а умова договору, яка порушує таке обмеження, є нікчемною. Водночас за відсутності порушення імперативної норми суд не вправі самостійно змінювати погоджені сторонами умови про проценти або зменшувати їх розмір без відповідної вимоги споживача, за винятком тлумачення нечітких чи двозначних умов договору на користь споживача.

У цій справі процентна ставка, порядок її застосування, база нарахування та строк кредитування визначені договором однозначно. Установленого законом обмеження денної процентної ставки не порушено, а нарахування здійснено виключно в межах погодженого строку кредитування.

Доводи відповідачки щодо необхідності додаткової перевірки процентів судом враховані, однак конкретних арифметичних помилок чи порушень умов договору не встановлено.

Отже, вимога про стягнення 43 440 грн процентів за користування кредитом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо комісії за надання кредиту.

Відповідно до статей 6, 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Погоджені сторонами умови договору є обов`язковими для виконання, якщо вони не суперечать імперативним вимогам закону.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України недійсність правочину може бути встановлена законом або визнана судом у разі його оспорювання з передбачених законом підстав.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено включення до загальних витрат за споживчим кредитом процентів за користування кредитом, комісій та інших обов`язкових платежів, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас відповідно до статей 11, 12 цього Закону умови договору, які передбачають оплатність інформації, що повинна надаватися споживачу безоплатно, не створюють для споживача відповідного обов`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 розмежовано правову природу передбачених договором про споживчий кредит комісій та зазначено на нікчемність умов щодо платності інформації, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.

У спірному договорі передбачена одноразова комісія в розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 4 800 грн.

Її економічну сутність сторонами прямо визначено як плату за надання кредиту. Комісія нараховується в день видачі кредитних коштів, включена до загальних витрат за споживчим кредитом та передбачена погодженим графіком платежів.

Зокрема, сплату 3 624,52 грн комісії передбачено у складі першого чергового платежу, а решти 1 175,48 грн — у складі другого.

Отже, за змістом договору спірна комісія є одноразовою складовою погодженої сторонами вартості кредитування, а не періодичною платою за обслуговування заборгованості чи надання інформації про стан кредиту.

Вона не пов`язана з отриманням позичальницею інформації про залишок заборгованості, графік платежів, рух коштів або інші відомості, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно у визначених законом випадках.

Тому правові висновки щодо нікчемності умов договору про оплатність обов`язкового інформаційного обслуговування не є підставою для невиконання погодженої сторонами умови про одноразову комісію за надання кредиту.

Розмір комісії, підстава її нарахування та строки сплати визначені безпосередньо в заявці, яка є невід`ємною частиною договору. Відповідний платіж включено до загальної вартості кредиту та доведено до відома позичальниці в паспорті споживчого кредиту.

Кредитодавець фактично виконав основне зобов`язання, з яким сторони пов`язали виникнення обов`язку зі сплати цієї комісії, надавши відповідачці 24 000 грн кредитних коштів.

При цьому вартість кредиту в частині спірної комісії була визначена сторонами під час укладення договору та не змінювалася кредитодавцем в односторонньому порядку.

Суд також враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 щодо розмежування нікчемності та оспорюваності умов договору. За відсутності встановленої законом нікчемності суд не може без відповідної вимоги сторони самостійно визнавати договірну умову недійсною, змінювати її зміст або застосовувати наслідки її оспорюваності.

Відповідачка у відзиві висловила заперечення щодо правомірності комісії, однак не навела конкретних обставин, які б свідчили про встановлену законом нікчемність відповідної умови, та не заявила вимог про визнання її недійсною.

Судом не встановлено імперативної законодавчої заборони, яка б зумовлювала нікчемність саме погодженої сторонами одноразової комісії за надання кредиту.

Отже, умова договору про сплату комісії є чинною, відповідає погодженій сторонами структурі вартості кредитування та підлягає виконанню.

Вимога позивача про стягнення 4 800 грн комісії за надання кредиту є обґрунтованою.

Щодо процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23 звернуто увагу на спеціальний характер зазначеного законодавчого регулювання відповідальності позичальників за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану.

Умовами спірного договору передбачено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниця зобов`язана сплатити проценти річних у розмірі 170 000 % від простроченої суми з обмеженням щоденного нарахування сумою 312 грн.

Позивач нарахував за цією умовою 12 000 грн та заявив зазначену суму до стягнення як проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.

За своєю правовою природою цей платіж є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а не платою за правомірне користування кредитними коштами.

Зазначені проценти нараховані за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період дії воєнного стану в Україні.

Спеціальне положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України прямо звільняє позичальницю від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, незалежно від погодженого сторонами розміру процентів річних.

Встановлення договором ставки 170 000 % річних та обмеження щоденного нарахування сумою 312 грн не усуває дії цього законодавчого звільнення.

Отже, правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 12 000 грн процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України відсутні.

У задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.

Висновок суду за результатами розгляду справи.

Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши зміст кредитного договору, фактичне виконання зобов`язань та правильність нарахування заявленої заборгованості, суд установив, що між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини на підставі договору № 11.02.2026-100001528 від 11 лютого 2026 року.

Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачці 24 000 грн кредитних коштів, тоді як остання у визначені договором строки кредит не повернула та погоджених договором платежів не сплатила.

Позивач довів наявність заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 24 000 грн, процентами за користування кредитом у розмірі 43 440 грн та комісією за надання кредиту в розмірі 4 800 грн.

Водночас вимога про стягнення 12 000 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України суперечить положенням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягають частковому задоволенню зі стягненням з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 72 240 грн, з яких 24 000 грн — основний борг, 43 440 грн — проценти за користування кредитом та 4 800 грн — комісія за надання кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Позовні вимоги заявлено на суму 84 240 грн, з яких суд визнав обґрунтованими та задовольнив вимоги на суму 72 240 грн, що становить 85,75 % від ціни позову.

Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 283 грн 14 коп. (2 662,40 грн ? 72 240 грн / 84 240 грн).

Решта судового збору покладається на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 141, 211, 223, 247, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, статтями 202, 204, 207, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 1048, 1050, 1054, 1056-1, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд, –

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 11.02.2026-100001528 від 11 лютого 2026 року в загальному розмірі 72 240 (сімдесят дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок, з яких:

-24 000 грн 00 коп. — заборгованість за основною сумою кредиту;

-43 440 грн 00 коп. — заборгованість за процентами за користування кредитом;

-4 800 грн 00 коп. — заборгованість за комісією за надання кредиту.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 12 000 грн 00 коп. процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 283 (дві тисячі двісті вісімдесят три) гривні 14 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; рахунок IBAN НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І.Р. Вітер