Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №194/1846/26 — Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/1846/26

Номер провадження № 2/194/1603/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді Соколової Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Григор`євої А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільїна Вікторія Юріївна до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Ільїна В.Ю. через систему «Електронний Суд» звернулась до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності, в якій просить визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 ), право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею – 19,2 кв.м, загальною площею 37,6 кв. м.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є власником на праві приватної власності квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 житловою площею 19,2 кв.м, загальною площею 37,6 кв. м на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на житло, видане Лисичанською міською радою Відділом з обліку, розподілення, обміну та приватизації жилої площі 25.12.2002 року та яке зареєстроване Лисичанським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за №464 кн. 25 від 02.01.2003 року, про що свідчить відповідний запис на зворотному боці документу. Право власності на квартиру було належним чином зареєстровано за позивачем відповідно до законодавства України діючого на момент такої реєстрації. У зв`язку із повномасштабним вторгненням військами країни-агресора та через тимчасову окупацію міста Лисичанськ, Сіверськодонецького району, Луганської області позивач була вимушена евакуюватись із зазначеного населеного пункту та залишити належну їй житлову квартиру. З метою реалізації права власника щодо звернення за відшкодуванням шкоди завданої країною-агресором позивач звернулась через Центр надання адміністративних послуг до державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ, за внесенням відомостей про право власності на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Проте рішенням державного реєстратора №77423853 від 22.02.2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій було відмовлено в державній реєстрації прав на нерухоме майно через те, що на направлений запит реєстратора отримано відповідь, яка не містить інформацію про набуття права власності позивачем на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Тому, враховуючи вказані вище обставини, з метою захисту порушеного права та задля подальшої належної реєстрації про право власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивач звернулась з позовом до суду про визнання права власності на житлову квартиру.

Ухвалою судді Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28.08.2026 року відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Від сторін не надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Відзиву на позов представником відповідача не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11-12).

Відповідно до копії довідки МСЕК серія 10ААВ №396473 від 17.06.2014 року, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково (а.с.14).

Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 25.12.2002 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 37,6 кв.м на праві приватної власності є ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на квартиру було зареєстроване Лисичанським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за №464 кн. 25 від 02.01.2003 року, про що свідчить відповідний запис на зворотному боці документу (а.с.8).

Загальна характеристика та технічна характеристика квартири за адресою АДРЕСА_2 , міститься у Технічному паспорті на зазначену квартиру, який складений на ім`я ОСОБА_1 , копію якого також долучено до матеріалів справи (а.с.16-17).

Згідно з рішенням №77423853 від 22.02.2025 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно Давидова М.В., розглянувши заяву від 13.02.2025 року за реєстраційним номером 65210526, вирішила відмовити у проведенні реєстраційних дій на квартиру за заявою через те, що на направлений запит реєстратора отримано відповідь, яка не містить інформацію про набуття права власності Позивачкою на квартириу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.08.2026 року, за параметрами запиту права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за адресою АДРЕСА_2 , відомості відсутні.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнанням факту належності позивачу майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст.383 ЦК України).

За приписами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

За положеннями ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за №380/43786, місто Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області з 03.07.2022 року є тимчасово окупованою територією.

Державна реєстрації прав проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запроваджена з 01 січня 2013 року. До вказаного часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ.

Надані позивачем докази у виді свідоцтва про право власності на житло, реєстраційного посвідчення, технічного паспорту, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

У позивача наявні копії документів, що засвідчують її право приватної власності, однак відсутність можливості перевірки дійсності їх видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивача права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією російською федерацією території України, позбавляє позивача можливості довести своє право.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

В п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 78 ЦПК України та відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в судовому засіданні підтверджено право приватної власності позивача на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , але позивач позбавлена можливості реалізовувати свої права власника майна через відсутність відповідних відомостей про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неможливість їх отримання у відповідному бюро технічної інвентаризації через окупацію м. Лисичанськ Луганської області, де зберігалися реєстраційні документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, суд вважає можливим позов задовольнити, визнавши за позивачем право приватної власності на вказану квартиру.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ільїна Вікторія Юріївна до Лисичанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею – 19,2 кв.м, загальною площею 37,6 кв.м.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Копію рішення направити сторонам.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: Лисичанська міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, ЄДРПОУ 44044068, місцезнаходження за адресою: Луганська область, Сіверськодонецький район, місто Лисичанськ, вул. ім. М. Грушевського, буд. 7.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2026 року.

Суддя Ю.І. Соколова