Вирок від 03 листопада 2026 р. у справі №183/12578/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12578/26

№ 1-кп/183/2492/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року Дніпропетровська обл.,

м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026042350001260 від 10.09.2026 р. за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Мирний, Саха/Якутія, Російська Федерація, громадянин України, з повною середньою освітою, неодружений, який на утриманні малолітніх дітей не має, який на момент вчинення правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаді стрілець-номер обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший сержант», зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Молодший сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її на посаді стрілець-номер обслуги 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, 28 липня 2025 року самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , чим незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби та продовжував ухилятися до 10 вересня 2026 року, тобто до моменту його встановлення працівниками правоохоронного органу на території м. Самар Дніпропетровської обл..

Таким чином ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованих йому діянь та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачена та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив тяжкий злочин.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він військовослужбовець, за місцем служби зарекомендував себе негативно, раніше судимий.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким злочином, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, думку сторони обвинувачення у зв`язку з чим, суд вважає, що обвинуваченому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

На переконання суду саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Судом встановлено, що вироком від 13 березня 2024 р. Барвінківського районного суду Харківської області обвинуваченого ОСОБА_4 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік десять місяців. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднати не відбуте покарання за вироком Новомосковського міського суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2022 року у виді двох місяців позбавлення волі і остаточно до відбування ОСОБА_4 призначити - два роки позбавлення волі. На підставі ст. 62 КК України покарання у виді позбавлення волі строком два роки замінене на покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на той самий строк.

Ухвалою від 11 червня 2025 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області засудженого ОСОБА_4 звільнено від відбуття покарання, визначеного вироком Барвінківського районного суду Харківської області від 13.03.2024 умовно - достроково з невідбутою частиною покарання п`ять місяців одинадцять днів тримання в дисциплінарному батальйоні.

Кримінальне правопорушення в даному кримінальному провадженні вчинене обвинуваченим ОСОБА_5 28.07.2025 р., тобто в період невідбутої частини покарання, призначеного вироком від 13 березня 2024 р. Барвінківського районного суду Харківської області від відбування якого він був умовно – достроково звільнений ухвалою від 11 червня 2025 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області

Враховуючи викладене на підставі ч. 4 ст. 81, ч. 1 ст. 71, п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до покарання за цим вироком у виді позбавлення волі слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком від 13 березня 2024 р. Барвінківського районного суду Харківської області від відбування якого він був умовно – достроково звільнений ухвалою від 11 червня 2025 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області та остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк шість років один місяць.

Обвинувачений ОСОБА_4 був затриманий 10 вересня 2026 р..

Ухвалою слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2026 р. щодо ОСОБА_4 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави.

У зв`язку із внесенням застави обвинуваченого 14.09.2026 р. звільнено з-під варти.

Таким чином щодо обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді застави.

Час тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою (з 10 вересня 2026 р. до 14 вересня 2026 р.) слід зарахувати у строк відбуття ним покарання за цим вироком із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не застосовувався та підстав для його застосування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

На підставі ч. 4 ст. 81, ч. 1 ст. 71, п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком від 13 березня 2024 р. Барвінківського районного суду Харківської області від відбування якого ОСОБА_4 був умовно – достроково звільнений ухвалою від 11 червня 2025 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області та остаточно визначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк шість років один місяць.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 відраховувати з дня набрання вироком законної сили.

Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_4 покарання за цим вироком час тримання його під вартою в період з 10 вересня 2026 р. до 14 (включно) вересня 2026 р. із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити раніше застосований - застава.

Після набрання вироком законної сили скасувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1