Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №183/10849/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №183/10849/25

Суддя: Майна Г. Є.

Єдиний унікальний номер справи 183/10849/25

Провадження № 2/183/3506/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ТОВ «КОШЕЛЬОК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 2046313229-496411 від 19 жовтня 2021 року у розмірі 30 532,50 грн, з яких 9 000,00 грн - тіло кредиту, 21 532,50 грн - проценти за користування кредитом, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 жовтня 2021 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 укладено договір № 2046313229-496411 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. За договором відповідачу надано 9 000,00 грн на початковий строк 25 днів. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 3516. Позивач посилається на нарахування процентів за початковий строк за ставкою 1,65 % на день, а за передбачений договором продовжений строк 90 днів - за ставкою 2,2 % на день. Кредитні кошти перераховано на картку № НОМЕР_1 . Оскільки відповідач кредит і проценти не сплатив, позивач просить стягнути зазначені заборгованість та судові витрати.

Відзив на позов на адресу суду не надходив.

Ухвалою судді від 29 жовтня 2025 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін і відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою сторонам було установлено строки для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву, а також заперечень.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглядати справу без участі представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до ст. 121 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причин неявки суду не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не подавала, за таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у її відсутність.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення за умови належного повідомлення відповідача, його неявки без поважних причин або без повідомлення причин, неподання відзиву та відсутності заперечень позивача. Зважаючи на ці обставини та згоду позивача, суд вважає можливим провести заочний розгляд. Подані відповідачем раніше клопотання про відкладення розгляду та примирення сторін за своїм змістом не є відзивом на позовну заяву.

Ураховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, датою ухвалення рішення у цій справі є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 19 жовтня 2021 року між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 укладено договір № 2046313229-496411 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Згідно з пунктом 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику 9 000,00 грн на засадах строковості, зворотності та платності, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти на умовах договору.

У пункті 1.3.2 договору зазначено ставку 1,65 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. У пункті 2 графіка розрахунків, який є додатком № 1 до договору, також визначено ставку 1,65 % на день, денну суму процентів 148,50 грн і загальну суму процентів за 25 днів 3 712,50 грн.

Пунктом 1.3.3 договору передбачено стандартну (базову) процентну ставку 2,2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування.

Також пункт 1.3.3.1 договору містить дисконтну ставку - 0,01 % на день, паспорт споживчого кредиту - 0,99 % на день.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредит надано на 25 днів, починаючи з дати підписання договору; у графіку визначено дату платежу 12 листопада 2021 року. Пункт 2.2 передбачає можливість продовження лояльного періоду шляхом сплати нарахованих процентів. Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено нарахування процентів за фактичне число календарних днів користування кредитом, включаючи вихідні, святкові та неробочі дні. Пункт 3.5 договору містить правила скасування знижки при неповерненні кредиту та застосування базової ставки, у тому числі з дати укладення договору.

Пунктами 3.6, 3.7 договору сторони погодили, що користування позичальником кредитом після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України та має наслідком продовження строку користування кредитом не більше ніж на 90 днів після закінчення цього періоду. За пунктом 3.8 договору протягом цього строку застосовується ставка 2,2 % на день. Ця умова є окремою від продовження лояльного періоду шляхом сплати процентів за пунктом 2.2 договору.

Порядок укладення електронного договору відображений у наданій візуальній формі послідовності дій клієнта. За цим документом 19 жовтня 2021 року о 13:23:46 на номер телефону, вказаний клієнтом, направлено одноразовий ідентифікатор 3516, а о 13:25:37 відображено підписання договору шляхом акцепту з використанням цього ідентифікатора.

Договір містить дані позичальника ОСОБА_1 та погоджений порядок його електронного підписання. Відомості про ідентифікатор 3516 узгоджуються з візуальною формою послідовності дій клієнта.

Фактичне надання кредиту підтверджується листом Центрального відділення ПАТ «МТБ БАНК» у м. Києві від 15 вересня 2025 року № 09/605-09/89. Банк підтвердив успішне проведення через систему xPAY та зарахування на картку № 5366393300383862 платежу від 19 жовтня 2021 року на суму 9 000,00 грн, ID транзакції 42080233, ID кредиту НОМЕР_2 , ID заявки 496411. Ці дані узгоджуються з повідомленням XPAY Group LLC, у якому зазначені та сама сума, дата, картка із закінченням 3862, ID транзакції 42080233 і договір № 2046313229-496411.

Наданий детальний розрахунок відображає незмінний залишок тіла кредиту 9 000,00 грн, відсутність платежів та проценти у сумі 21 532,50 грн, з яких 3 712,50 грн за початкові 25 днів та 17 820,00 грн за наступні 90 днів. Загальна заборгованість становить 30 532,50 грн.

Доказів на підтвердження визнання зазначеного договору у встановленому законом порядку недійсним, матеріали справи не містять, та відповідачем до суду надано не було.

Отже, відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 також підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це вольова і правомірна дія, яка безпосередньо спрямована на досягнення правового результату, - на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Для чинності правочину сторонам необхідно дотримуватися загальних і спеціальних вимог.

Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п`ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Таким чином, досліджені судом документи у сукупності підтверджують укладення між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 договору № 2046313229-496411 від 19 жовтня 2021 року в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора та надання кредиту в розмірі 9 000,00 грн.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись.

Відповідачем не були надані докази того, що він повернув кредитні кошти позичальнику в повному обсязі, а також не було надано відповідного контрозрахунку заборгованості. Також слід звернути увагу, що вказаний кредитний договір сторонами у встановленому законом порядку не визнавався недійсним.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд звертає увагу, що відповідачем не були надані докази того, що він повернув кредитні кошти позичальнику в повному обсязі, а також не було надано відповідного контрозрахунку заборгованості. Також вказаний кредитний договір сторонами у встановленому законом порядку не визнавався недійсним. Крім того, слід звернути увагу, що незважаючи на те, що відповідач достеменно обізнаний про розгляд у суді справи за позовом про стягнення з нього заборгованості, відзиву на позов не подав, не вчинив будь-яких дій які б свідчили про звернення ним до позивача для вирішення спору мирним шляхом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом установлено, що передбачений пунктами 3.6-3.8 договору продовжений строк охоплює період із 13 листопада 2021 року до 10 лютого 2022 року включно. Нарахування процентів за користування кредитом після завершення цього строку наданий розрахунок не містить.

Перевіривши розрахунок, суд установив, що 9 000,00 грн ? 1,65 % ? 25 днів = 3 712,50 грн; 9 000,00 грн ? 2,2 % ? 90 днів = 17 820,00 грн. Разом проценти становлять 21 532,50 грн. За наведеного вище тлумачення умов договору нарахування здійснене у межах початкового та погодженого продовженого строків, арифметичних розбіжностей або процентів за період після 10 лютого 2022 року суд не встановив.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, суд убачає підстави для задоволення позову та присудження до стягнення заборгованості за договором на користь позивача у зазначеному вище розмірі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. З ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.

Оцінюючи складність цієї справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. є неспівмірною з категорією складності справи, витраченим адвокатом часом, об`ємом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторін.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року № 910/7032/17 стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За таких обставин, ураховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з урахуванням того, що розгляд цієї цивільної справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що, на думку суду, не потягне за собою надмірного тягара для платника і можливого виникнення «боргової кабали» відповідача.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн., які позивач поніс при зверненні до суду з позовом.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82 ,89, 141, 223, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» заборгованість за договором № 2046313229-496411 від 19 жовтня 2021 року у розмірі 30 532 (тридцять тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 50 коп., з яких: 9 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21 532,50 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 4 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», код ЄДРПОУ 40842831, місцезнаходження за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8-А);

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено та підписано 04 листопада 2026 року.

Суддя Г. Є. Майна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua