Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №607/10651/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10651/26Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р.

Провадження № 22-ц/817/1291/26Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря — Ліщак І.С.,

у відсутності сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10651/26 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Акцент-банк” від імені якого діє адвокат Омельченко Євген Володимирович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2026 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року) у справі за позовом Акціонерного товариства “Акцент-банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «А-Банк») звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 26.04.2024 ОСОБА_1 уклав з АТ «А-Банк» кредитний договір ABH0CT155101714156306840, щодо надання кредиту в розмірі 150 000,00 грн строком на 60 місяців, тобто до 25.04.2029 зі сплатою процентів у розмірі 55.00% щорічно та комісії в розмірі 0.00 грн.

Стверджували, що Банк свій обов`язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору, водночас, відповідач свій обов`язок з повернення кредиту не виконав, у зв`язку із чим станом на 12.05.2026 у нього наявна заборгованість в розмірі 164 086,39 грн, яка складається з: 116 337,82 грн – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; 42 699,41 грн – загальний залишок заборгованості за процентами; 5 049,16 грн – загальний залишок заборгованості за пенею.

Водночас, вважали, що при стягненні пені слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, а саме норми визначені Законом України «Про споживче кредитування», з урахуванням внесених змін до нього в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», тому вважали, що нарахування пені за кредитним договором укладеним з відповідачем не забороняється.

Посилаючись на наведене, просили задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101714156306840 від 26.04.2024 у сумі 59 740, 59 грн, з яких: 19 414,61 грн – прострочена заборгованість за тілом кредитом; 40 325,98 грн – прострочена заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 969,33 грн судового збору.

В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості в повному обсязі

Вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права.

Посилається на те, що суд помилково застосував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовив у стягненні пені, оскільки вважає, що застосуванню підлягає пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», за яким заборона нарахування неустойки поширюється на договори, укладені до 23.01.2024 включно, тоді як договір з відповідачем укладено 26.04.2024.

Щодо дострокового стягнення банк посилається на пункт 6 паспорта споживчого кредиту, за яким у разі прострочення щомісячного мінімального платежу понад 90 днів банк має право достроково розірвати договір та вжити заходів для погашення залишку заборгованості.

Вказує, що договором не передбачено обов`язкового повідомлення про дострокове погашення кредиту.

З посиланням на постанову Верховного Суду України № 6-31 цс15 від 03.06.2015 звертає увагу на те, що достроковим стягнення було не по всій кредитній заборгованості, а лише по тій її частині, платежі по якій були визначені до сплати в терміни після дати звернення до суду. Таким чином всі платежі з дати укладання договору по дату подання позову, які відповідач повинен був у відповідності до договору сплатити не є такими, що мають статус дострокового стягнення.

Звертає увагу на те, що таку вимогу банк заявив у суді, а відповідач знав про порушення вимог кредитного договору, оскільки мав графік погашення кредиту.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Зазначає, що на час подання позову строк сплати 96 923,21 грн тіла кредиту та 2 373,43 грн процентів за графіком ще не настав.

Вважає, що підписання паспорта споживчого кредиту саме по собі не означає включення його положень до договору.

Звертає увагу на те, що банк не довів направлення йому письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та її одержання, а подання позову не замінює повідомлення, передбаченого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Вважає, що нарахована в період дії воєнного стану пеня у сумі 5 049,16 грн не підлягає стягненню, оскільки виключення пункту 6-1 із розділу IV цього Закону не скасувало дії пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

В судове засідання сторони не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце слухання справи, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановленні судом.

26.04.2024 між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ABH0CT155101714156306840, невід`ємними частинами якого є Заява про надання послуги «Швидка готівка» (далі – Заява) та Таблиця обчислення загальної вартості кредиту.

Підписанням Заяви відповідач ОСОБА_1 підтвердив та погодився, що до укладення цієї угоди ознайомився з актуальними Умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені на веб-сайті банку, а також що ця Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту, що розміщені на сайті становлять Договір, примірники яких він отримав, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення (п. 18 Заявки).

Відповідно до п.п. 1-6 Заяви кредит за послугою «Швидка готівка» наданий на таких умовах: вид кредиту — послуга «Швидка готівка»; тип кредиту — кредит строковий; мета отримання кредиту — придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг; сума кредиту — 150 000 грн; строк кредиту – 60 місяців з 26.04.2024 по 25.04.2029 включно; процентна ставка (фіксована) – 55 % на рік. Проценти за користування кредитом сплачуються у складі щомісячного платежу. Розрахунок процентів здійснюється на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день.

Згідно з п. 9 Заяви платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту – 5169155128797162.

За умовами п. 12 Заяви, у випадку порушення Клієнтом зобов`язань із погашення Заборгованості Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,07% (не менше 1 грн ) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, при цьому пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 (п`ятнадцять) відсотків суми простроченого платежу.

У Таблиці обчислення загальної вартості кредиту сторони погодили сплату кредиту щомісячними платежами у період з 26.04.2024 по 25.04.2029.

Також 26.04.2024 АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 підписаний Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», у якому сторони узгодили основні умови кредитування, мету отримання кредиту, розмір реальної процентної ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту, а також порядок повернення кредиту.

За умовами п. 6 Паспорту споживчого кредиту, в разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу у понад 90 днів банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла.

Кредитний договір та Паспорт споживчого кредиту підписаний кредитодавцем кваліфікованим електронним підписом та позичальником електронним підписом за допомогою відкритого ключа 03147695dfd32a137d64888a70e517982417a593f1078bbf1d39c809836d7174a9.

Згідно з меморіальним ордером № TR.34977062.59013.65455 від 26.04.2024, АТ «А-Банк» перерахував на рахунок відповідача кошти у сумі 150 000 грн із призначенням платежу «Видача кредиту згідно договору № ABH0CT155101714156306840 від 26/04/2024».

Із виписки за рахунком за період з 26.04.2024 по 12.05.2026 вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість.

За наданим банком розрахунком станом на 12.05.2026 загальна заборгованість ОСОБА_1 становила 164 086,39 грн. Залишок заборгованості за тілом кредиту становив 116 337,82 грн, з яких 96 923,21 грн — поточна заборгованість і 19 414,61 грн — прострочена. Заборгованість за процентами становила 42 699,41 грн, з яких 2 373,43 грн — поточна заборгованість і 40 325,98 грн — прострочена. Крім того, банк нарахував 5 049,16 грн пені за прострочення, що виникло в період дії воєнного стану.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 в користь позивача АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101714156306840 від 26.04.2024 у розмірі 59 740,59 грн, з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 19 414,61 грн. та прострочена заборгованість за процентами становить 40 325,98 грн.

Водночас, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення поточної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 96 923,21 грн та процентів, нарахованих на поточну заборгованість, у розмірі 2 373,43 грн місцевий суд відмовив, оскільки строк виконання зазначених зобов`язань не настав, а правові підстави для дострокового стягнення кредиту у матеріалах справи відсутні.

Також місцевий суд вважав, що саме по собі підписання відповідачем паспорта споживчого кредиту, у пункті 6 якого передбачено таке право, є недостатнім для висновку про погодження цієї умови договору.

Відмовляючи у стягненні 5 049,16 грн пені, суд виходив з того, що її нараховано за прострочення в період дії воєнного стану, а тому відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від її сплати.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, тому в частині задоволених позовних вимог не переглядається.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, кредит надано Банком позичальнику на споживчі цілі.

Як встановлено, сторонами погоджено строк кредитування 60 місяців, а тому на момент звернення позивача до суду строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором не настав.

Водночас позивач просив стягнути з відповідача всю суму заборгованості за кредитним договором.

Із аналізу частини третьої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що за умови затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, законодавець надав право кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

У тому випадку, якщо умовами договору про споживчий кредит передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту, останній зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, строку, протягом якого вони мають бути здійснені та усунути такі порушення у визначений кредитодавцем строк, з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Так, місцевий суд слушно звернув увагу на те, що умовами кредитного договору № ABH0CT155101714156306840 від 26.04.2024 не передбачено право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів, а відтак у даній справі відсутні правові підстави для дострокового стягнення кредиту за кредитним договором від 26.04.2024, строк виконання якого не настав.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, зазначення у п. 6 Паспорту споживчого кредиту, про те, що в разі наявності заборгованості у Клієнта із сплати Щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, Банк має право достроково розірвати Кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку Заборгованості, що виникла при користуванні Клієнтом Послугою «Швидка готівка», оскільки ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, так як в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20 у якій Об`єднана палата Верховного Суду дійшла висновку, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Оскільки кредитодавець не набув право на дострокове повернення споживчого кредиту у повному обсязі, строк виплати якого ще не настав, місцевий суд обґрунтовано виснував про те, що з позичальника на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість, яка виникла на час звернення банку до суду з цим позовом.

Такі висновки кореспондуються із висновками, які містяться в постанові Верховного Суду від 22.10.2025 року у справі №539/402/24.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції погодився із розрахунком заборгованості позивача та стягнув всю прострочену заборгованість у розмірі 59 740,59 грн, з яких 19 414,61 грн — за тілом кредиту та 40 325,98 грн — за процентами, що була визначена самим банком. В свою чергу решту тіла кредиту та процентів банк сам у своєму розрахунку відніс до поточної заборгованості.

Крім того, нерелевантним є посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-31цс15, оскільки вона стосується обчислення позовної давності за кожним щомісячним платежем та не стосується стягнення платежів, строк сплати яких ще не настав.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні 5 049,16 грн пені, оскільки банк нарахував цю суму за прострочення платежів за кредитним договором від 26.04.2024 у період дії воєнного стану, тому відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплачувати пеню за таке прострочення, а нарахована пеня підлягає списанню кредитодавцем.

На поширення цієї норми на договори споживчого кредиту вказав Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23.

Зокрема, вказувалося, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що кредитний договір укладено після 23.01.2024, вказаного висновку не спростовує.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 серпня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 04 листопада 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.