Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №463/3350/26
Суддя: Савуляк Р. В.
Справа № 463/3350/26 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.
Провадження № 22-ц/811/2627/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Якимчук Л.С.
з участю: ОСОБА_1 , представника ТзОВ «Воля Кабель» - Бойко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля Кабель» про захист прав споживачів, –
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля Кабель» про захист прав споживачів.
В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що 20 березня 2026 року він отримав повідомлення у месенджері Viber від відповідача про підвищення вартості послуг з 01 квітня 2026 року до 670 грн/міс.
Вказував, що цього ж дня він направив на офіційну електронну адресу вТзОВ «Воля Кабель» письмове повідомлення про розірвання договору №7399881 та припинення надання послуг з 01 квітня 2026 року.
Зазначав, що у березні 2026 року ОСОБА_1 сплачено 500 гривень в рахунок абонентської плати за квітень 2026 року.
21 березня 2026 року представник відповідача повідомив позивача про необхідність подання заяви за встановленою формою у сервісному центрі, однак він відмовився, оскільки законодавством не передбачено обов`язку подання заяви виключно за формою підприємства.
Крім того, покликався на те, що 30 березня 2026 року позивач прибув до сервісного центру за адресою м. Львів, вул. Володимира Великого,55 з метою повернення обладнання, однак через неналежну організацію роботи (значні черги, обмежена кількість працівників, фактична неможливість отримати обслуговування) не зміг реалізувати своє право, час на дорогу склав близько 2 годин.
Того ж дня позивач повторно звернувся до відповідача письмово та запропонував організувати альтернативний спосіб повернення обладнання.
Зазначав, що обладнання передано йому у користування, а не в оренду, при цьому порядок його повернення належним чином не врегульований.
01 квітня 2026 року ТзОВ «Воля Кабель» повідомлено ОСОБА_1 про відмову у припиненні договору через відсутність заяви за встановленою формою.
Цього ж дня позивач повторно направив письмову вимогу про підтвердження припинення договору та повернення коштів.
02 квітня 2026 року позивачем була направлена досудова вимога, яка залишена відповідачем без належного реагування.
Стверджував, що 07 квітня 2026 року відповідач письмово повідомив, що питання розірвання договору вирішується виключно у телефонному режимі та послався на неможливість зв`язатися зі мною телефоном.
Позивач вважав такі дії неправомірними, оскільки ним неодноразово здійснювались письмові звернення, які підлягали обов`язковому розгляду.
Договірні відносини між сторонами припинено з 01 квітня 2026 року (останній день надання послуг – 31 березня 2026 року).
Однак, саном на 31 березня 2026 року на особовому рахунку у відповідача обліковувався залишок коштів у розмірі 500 гривен, станом на 01 квітня 2026 року залишок також становив 500 гривень, однак станом на 07 квітня 2026 року залишок коштів становить 366 гривень.
Вважав, що ТзОВ «Воля Кабель» здійснено списання коштів у розмірі 134 гривень після припинення договору та без надання послуг, що свідчить про безпідставне утримання коштів позивача.
З урахуванням вищенаведеного, просив позов задовольнити та визнати договір №7399881, що укладений між сторонами, припиненим з 01 квітня 2026 року та стягнути з відповідача завдану ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 500 гривень та моральної шкоди у розмірі 2000 гривень.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що після отримання повідомлення про підвищення вартості послуг Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля Кабель» до 650 грн в місяць, він неодноразово надсилав відповідачу повідомлення, в яких відмовився від послуг відповідача та просив припинити договірні відносини з 01 квітня 2026 року, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що до 22 травня 2026 року ним не було подано заяви про розірвання договору у спосіб, передбачений Правилами відповідача.
Суд фактично ототожнив поняття «письмова заява» виключно з документом, підписаним власноруч або КЕП, та прийняв внутрішню форму відповідача як обов`язкову умову реалізації права споживача на відмову від послуг, однак такий підхід безпідставно звузив зміст права споживача на припинення договору.
Відповідач використовував електронні канали для повідомлення позивача про зміну тарифу, а тому не може одночасно визнавати електронний канал належним для повідомлення про збільшення ціни послуг, але заперечувати його належність для отримання моєї відмови від послуг.
Підвищення тарифу з 500 грн до 670 грн з 01 квітня 2026 року було істотною зміною умов для споживача, на яку він відреагував негайно, повідомивши про відмову від послуг, однак замість припинення надання послуг з 01 квітня 2026 року відповідач продовжив нарахування плати, вимагав додаткові дії за своєю внутрішньою процедурою, неодноразово нав`язував підписання заяви саме за формою Товариства з обмеженою відповідальністю «Воля Кабель», фактично утримуючи його у договірних відносинах всупереч чіткій відмові від послуг.
Пункту 113 Правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 761, вимагає письмової заяви споживача, але не встановлює обов`язку підписувати саме бланк оператора, саме в його сервісному центрі, саме у присутності його працівника або виключно після телефонного погодження.
Крім того, відповідач не довів, чому надіслані ним звернення були недостатніми для ідентифікації його як абонента.
Суд не надав належної оцінки відеозаписам від 30 березня 2026 року, які підтверджують його спробу повернути обладнання у сервісному центрі відповідача, а також добросовісність його поведінки та відсутність наміру утримувати обладнання або ухилятися від його повернення.
В матеріалах справи відсутні докази фактичного надання послуг після 01 квітня 2026 року, що свідчить про штучне формування заборгованості та неправомірну відмову у поверненні безпідставно нарахованої йому абонентської плати після мого волевиявлення про припинення користування послугами.
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
23 липня 2026 року від представника ТзОВ «Воля Кабель» - Сірого Є.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він покликався на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Зазначав, що 10 листопада 2021 року між сторонами укладено протокол замовлених послуг на обладнання № 7399881, відповідно до якого позивачу за адресою: АДРЕСА_1 , надано послугу «ТБ+Інтернет» та передано в користування кабельний модем KAON CG2001-D3.
За умовами протоколу та Правил надання та отримання послуг, для припинення договірних відносин абонент повинен подати письмову заяву про розірвання договору, підписану особисто, а також повернути надане йому обладнання. Водночас позивач такої заяви відповідачу не подавав, а тому договірні відносини залишаються чинними, послуги продовжують надаватися, а абонентська плата нараховується відповідно до тарифного плану.
Посилання позивача на те, що 30 березня 2026 року він особисто прибув до сервісного центру для повернення обладнання, однак не зміг цього зробити через черги та неналежну організацію роботи, відповідач вважав необґрунтованими. На думку останнього, позивач не довів, що йому відмовили у прийнятті заяви про розірвання договору чи поверненні обладнання, а також не вчинив передбачених договором і Правилами дій для припинення договірних відносин.
Крім того, наголошував, що передане обладнання підлягає поверненню після припинення надання послуг, однак позивач його не повернув.
З огляду на вищенаведене, вважав нарахування абонентської плати правомірним, заперечував факт безпідставного списання коштів .
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника ТзОВ «Воля Кабель» - Бойко Г.В. щодо заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Протоколу замовлених послуг на обладнання №7399881 від 10 листопада 2021 року, укладеного між ТзОВ «Воля Кабель» та абонентом ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , позивачу було підключено послугу «ТБ+Інтернет» за тарифним планом «Оптимум+Інтернет 100 Мбіт/с» (PR_220) вартістю 500,00 грн/міс. (по 31 березня 2026 року) та з 01 квітня 2026 року тарифний план «Медіум+Інтернет M 100 Мбіт/с» (G_563) вартістю 670,00 грн/міс.
Абоненту також надано у користування обладнання: кабельний модем KAON CG2001- D3 МАС-адреса 943BB1D379BA.
Як убачається з Протоколу замовлених послуг на обладнання № 7399881, у разі відмови від послуг абонент зобов`язаний повідомити підприємство про розірвання договору з дотриманням строків та умов, визначених чинними Правилами, а також повернути обладнання, передане йому в користування для отримання відповідних послуг (пп. 1.2.6 п. 1.2 розділу І «Права та обов`язки Абонента»). При цьому Правила надання та отримання послуг, чинні з 1 лютого 2025 року, розміщені у відкритому доступі на офіційному вебсайті відповідача за посиланням: https://my.volia.com/faq/article/pravila-nadannya-taotrimannya-poslug-1022025.
Відповідно до пп. 6.1.1. п. 6.1. розділу 6 Правил надання та отримання послуг визначено, Товариство має право припинити надання ОСОБА_3 у випадках: Припинення відповідно до законодавства дії Протоколу/Договору, в тому числі його дострокового розірвання, або внесення до Протоколу/Договору змін щодо припинення надання однієї чи кількох Послуг, замовлених Абонентом, зокрема, за письмовою заявою Абонента у строк, що не перевищує 7 (семи) календарних днів з дати отримання Товариством заяви, якщо в ній не зазначено більший строк.
Згідно із п.8.9. розділу 8 Правил надання та отримання послуг, Абонент або Товариство мають право у будь-який час, якщо інше не зазначено в Договорі, на власний розсуд в односторонньому порядку розірвати договірні відносини за умови повідомлення один одного не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати їх розірвання. Товариство має право повідомити Абоненту про припинення надання Послуги та/або розірвання договірних відносин будь-яким зі способів, зазначених у п. 8.6 цих Правил. У випадку порушення Абонентом договірних відносин із Товариством (у тому числі цих Правил), чинного законодавства в галузі електронних комунікацій надання Послуги (Додаткових послуг та пакетів) припиняється без попереднього повідомлення.
Пунктом 8.10 розділу 8 Правил надання та отримання послуг передбачено, що для припинення договірних відносин абонент повинен подати до Центру продажу та обслуговування або надіслати поштою заяву із зазначенням номера та дати укладення Протоколу/Договору, додавши документ, що посвідчує особу. Така заява має бути засвідчена особистим підписом абонента, якщо ним є фізична особа. Надсилання заяви електронною поштою або факсом допускається за умови відсутності заборгованості за раніше надані послуги та за умови подальшого направлення її оригіналу поштою.
Відповідно до положеннь п.3.13. розділу 3 Правил надання та отримання послуг, Повернення невикористаної частки коштів на особовому рахунку здійснюється через банківську установу визначену Товариством/Агентом (у випадку укладання договору за участі Агента) на картковий рахунок Абонента на підставі письмового звернення з наданням даних для повної ідентифікації Абонента (копії документа, який посвідчує особу: паспорт або ID-картка; ідентифікаційний номер або картка платника податків або паспорт громадянина України (ID-картка) до якого внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків; і оригінал документу, який підтверджує таку оплату: оригінал платіжного доручення або квитанція з відбитком печатки банківської установи; квитанція (чек), яка підтверджує оплату через електронні системи поповнення рахунку та інше), у випадку, зокрема, припинення (розірвання, закінчення строку дії) Договору, крім випадків закінчення строку позовної давності.
Отже, відповідно до умов Протоколу замовлених послуг на обладнання № 7399881 та Правил надання і отримання послуг, у разі відмови від послуг та одностороннього розірвання договору позивач як абонент зобов`язаний звернутися до відповідача з відповідною письмовою заявою, засвідченою власним підписом.
Судом встановлено, що станом на дату звернення з позовом матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу заяви про розірвання договору, засвідченої його особистим підписом, ані поштовим відправленням, ані шляхом особистого подання. Отже, належних підтверджень звернення позивача до відповідача з письмовою заявою про припинення договірних відносин не надано, що свідчить про недотримання ним порядку розірвання договору, передбаченого Правилами надання та отримання послуг, з умовами яких позивач погодився шляхом підписання відповідного Протоколу замовлених послуг.
Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що договір залишається чинним та здійснювась нарахування абонплати, згідно діючого тарифного плану, оскільки, письмових заяв від ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) на адресу ТзОВ «Воля Кабель» не надходило.
Відповідно до по п.1.3. Додатку №1 до Правил надання та отримання послуг (Правила надання та отримання обладнання та картки авторизації для користування послугами), обладнання, що забезпечує можливість отримання Послуг, передається Товариством і приймається Користувачем на строк надання Послуги і підлягає поверненню з дати припинення надання Послуги, крім випадків, зазначених у п.4.1, п.4.2. Правил надання та отримання послуг. Тому, за Позивачем (Абонентом) закріплений обов`язок повернути надане відповідачем у користування обладнання.
Згідно із пп.22 п. 69 Правил надання та отримання електронних комунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2025 року № 761, кінцеві користувачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право, зокрема, на дострокове розірвання договору про надання послуг (крім перенесення номера) на письмову вимогу кінцевого користувача за умови попередження ним постачальника послуг у визначений у договорі про надання послуг строк, але не пізніше ніж за сім календарних днів. Підпунктом 47 п.69 Правил встановлюється, що кінцеві користувачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на відмову від послуг у порядку, встановленому договором про надання послуг.
Відповідно до пп.20 п.70 Правил, кінцеві користувачі зобов`язані виконувати інші обов`язки відповідно до Закону, цих Правил, інших актів у сфері електронних комунікацій та договору про надання послуг з постачальником послуг.
Як встановлено вимогою п. 113 Правил, припинення надання послуг та/або розірвання договору про надання послуг, в тому числі дострокове, здійснюється за письмовою заявою абонента у строк, що не перевищує семи календарних днів з моменту отримання постачальником послуг заяви, якщо більший строк у заяві не зазначено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним, що ОСОБА_1 не здійснив залежних від нього дій, які регламентовані договором та Правилами надання та отримання електронних комунікаційних послуг, направлених на розірвання договірних відносин з ТзОВ «Воля Кабель» – не надав відповідачу свою заяву, яка підписана особистим підписом (тобто, не надав письмове звернення) про розірвання договірних відносин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 633 цього Кодексу, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно із ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно із пунктом 2.1.4.Протоколу замовлених послуг (а.с. 6, т. 1) підприємство маєє право припинити надання послуг, розірвати договір та припинити договірні відносини з Абонентом на підставі його письмової заяви, або через невиконання Абонентом обов`язків передбачених цим протокол, чинними правилами в порядку визначеному Правилами та вимогами законодавства.
Пунктом 1.1.4. цього Протоколу передбачено, що Абонент має право в односторонньому порядку розірвати договірні відносини, попередивши про це Підприємство в терміни та на умовах, що пердбачені чинними правилами.
Відповідно до довідки уповноваженої особи ТзОВ «Воля-Кабель» Віталія Коцара від 10 червня 2026 року, наявної в матеріалах справи, договір про надання електронних комунікаційних послуг № 7399881, укладений між ТзОВ «Воля-Кабель» та ОСОБА_1 , було припинено на підставі заяви абонента від 22 травня 2026 року, поданої в електронній формі та підписаної кваліфікованим електронним підписом. Датою припинення договірних відносин визначено 22 травня 2026 року.
Позивачем не надано належних доказів того, що до 22 травня 2026 року він звертався до відповідача із заявою про дострокове припинення договору в порядку, передбаченому Правилами, а саме шляхом подання письмової заяви, засвідченої особистим підписом, або електронної заяви, підписаної кваліфікованим електронним підписом. Саме по собі листування в мережі Інтернет не підтверджує належного подання такої заяви, оскільки не дає змоги достовірно ідентифікувати особу заявника та не відповідає встановленому Правилами порядку звернення щодо припинення договірних відносин.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн. необхідно зазначити, що відповідно до ст.ст. 23,1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
А тому, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів того, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди.
Пунктом 9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі еправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ч. 2 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивачем не надано суду доказів, що підтверджують факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» передбачено, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено, коли і в чому це виявилося, про способи захисту, які належить вжити суду, про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням, про докази, що підтверджують позов.
На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції вважав позовні вимоги позивача безпідставними, а відтак факт завдання йому моральної шкоди є не доведеним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки за встановлених у справі обставин відсутні підстави для задоволення основної вимоги позивача про визнання договору № 7399881 припиненим з 1 квітня 2026 року. Відтак не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про відшкодування моральної шкоди.
Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що після отримання повідомлення щодо підвищення вартості послуг до 650 грн на місяць він неодноразово надсилав відповідачу повідомлення про відмову від послуг та просив припинити договірні відносини з 1 квітня 2026 року, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільк сам факт направлення відповідачу повідомлень у мережі Інтернет не свідчить про дотримання позивачем установленого Правилами порядку подання заяви про припинення договору.
Для належного оформлення такого волевиявлення позивач мав подати письмову заяву, засвідчену особистим підписом, або електронну заяву, підписану кваліфікованим електронним підписом, із дотриманням передбачених Правилами умов. Водночас матеріали справи не містять доказів подання позивачем до 22 травня 2026 року заяви у будь-який із зазначених способів.
Крім того, як убачається з довідки уповноваженої особи ТОВ «Воля Кабель» від 10 червня 2026 року, договір № 7399881 було припинено саме на підставі електронної заяви позивача від 22 травня 2026 року, підписаної кваліфікованим електронним підписом. Отже, саме ця дата визначена відповідачем як дата припинення договірних відносин.
Звертаючись із заявою про припинення договору від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 не підписав її електронним підписом, а відтак у ТОВ «Воля Кабель» не було підстав розривати договір у цей час.
За таких обставин твердження апелянта про належне звернення до відповідача із заявою про припинення договору з 1 квітня 2026 року не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Пукач К.В в апеляційній скарзі покликався на те, що суд фактично ототожнив поняття «письмова заява» виключно з документом, підписаним власноруч або КЕП, та прийняв внутрішню форму відповідача як обов`язкову умову реалізації права споживача на відмову від послуг, однак такий підхід безпідставно звузив зміст права споживача на припинення договору.
Відповідач використовував електронні канали для повідомлення його про зміну тарифу, а тому не може одночасно визнавати електронний канал належним для повідомлення про збільшення ціни послуг, але заперечувати його належність для отримання моєї відмови від послуг.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не ототожнював поняття письмової заяви виключно з документом певної форми, а виходив із необхідності дотримання позивачем погодженого сторонами порядку припинення договірних відносин. Такий порядок передбачав подання заяви, яка дає змогу встановити особу абонента та підтвердити його волевиявлення щодо припинення договору. Вимога щодо особистого підпису або використання кваліфікованого електронного підпису спрямована на належне підтвердження такого волевиявлення, а не на обмеження права споживача відмовитися від послуг.
Посилання апелянта на те, що відповідач використовував електронні канали зв`язку для повідомлення про зміну тарифу, також не спростовує наведених висновків. Повідомлення споживача про зміну умов надання послуг та подання ним заяви про припинення договірних відносин є різними за своїм правовим змістом діями, які мають різне призначення. Сам по собі факт використання відповідачем електронних каналів для інформування абонента не означає, що будь-яке повідомлення, надіслане ним у відповідь через мережу Інтернет, автоматично набуває статусу належно оформленої заяви про розірвання договору.
Колегія суддів також вважає необгрунтованимим доводи апелянта про те, що підвищення вартості послуг з 500 грн до 670 грн на місяць з 1 квітня 2026 року було істотною зміною умов договору, у зв`язку з чим він одразу повідомив відповідача про відмову від послуг, оскільки факт незгоди споживача зі зміною вартості послуг та висловлення наміру відмовитися від них не свідчить про припинення договірних відносин з визначеної ним дати. Реалізація права на дострокове припинення договору передбачає вчинення відповідних дій у порядку, погодженому сторонами та передбаченому Правилами надання та отримання послуг.
Також ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що ТзОВ «Воля Кабель» відмовлявся прийняти належно оформлену заяву про припинення договору або повернути передане в користування обладнання, чи примушував його до підписання заяви виключно за внутрішньою формою товариства. За таких обставин твердження про нав`язування відповідачем додаткових вимог та фактичне утримання позивача у договірних відносинах всупереч його волі є необґрунтованими.
Отже, до моменту належного оформлення та подання заяви про припинення договору договірні відносини між сторонами тривали, а тому нарахування плати за надані послуги саме по собі не може свідчити про неправомірну поведінку відповідача.
Посилання апелянта на відеозаписи від 30 березня 2026 року не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт відвідування сервісного центру відповідача з наміром повернути обладнання не є тотожним належному поданню заяви про припинення договору та фактичному поверненню переданого в користування обладнання.
Отже, наведені відеозаписи можуть свідчити про намір позивача припинити користування послугами та повернути обладнання, однак не підтверджують виконання ним передбаченої договором і Правилами процедури припинення договірних відносин. За таких обставин вони не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність належних доказів припинення договору з 1 квітня 2026 року.
Також ОСОБА_1 покликався на відсутність у матеріалах справи доказів фактичного надання послуг після 1 квітня 2026 року та штучне формування відповідачем заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що саме по собі припинення позивачем фактичного користування послугами або висловлення ним наміру відмовитися від них не свідчить про припинення договірних відносин. До моменту належного припинення договору сторони залишалися пов`язаними його умовами, а тому питання правомірності нарахування плати має вирішуватися з урахуванням положень договору та обставин надання послуг.
Отже, за відсутності належних доказів припинення договору з 1 квітня 2026 року, ненадання послуг або неправомірності конкретних нарахувань, твердження про штучне формування заборгованості та безпідставне утримання абонентської плати є необґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року – залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 04 листопада 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Ванівський О.М.
Цяцяк Р.П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua