Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №284/11/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №284/11/26 Головуючий у 1-й інст. Піщуліна І. С.

Категорія 40 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу № 284/11/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича

на рішення Народицького районного суду Житомирської області від 16 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Піщуліної І.С. у с. Народичі, -

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 47320,00 грн заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 10 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №7670382, за умовами якого відповідачу було надано в кредит грошові кошти в сумі 13000 гривень. Відповідач, отримавши у кредит грошові кошти, зобов`язання за вказаним правочином щодо їх повернення не виконала, у результаті чого виникла вище вказана заборгованість. Окрім цього, на підставі укладених з позивачем договорів факторингу первісний та наступні кредитори відступили належне їм право вимоги, а позивач набув всі права кредитора за зазначеним вище кредитним договором й має право вимоги до відповідача у сумі 47320 гривень, у тому числі: 13000 гривень – заборгованості за тілом кредиту, 34320 гривень – заборгованості за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Оскільки відповідач не виконала свого обов`язку та не повернула наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором, тому товариство просило стягнути з ОСОБА_1 вказаний розмір заборгованості та понесені судові витрати.

Рішенням Народицького районного суду Житомирської області від 16 лютого 2026 року похов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №7670382, укладеним 10 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , в сумі 47320 гривень, з яких: 13000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 34320 гривень– заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 гривень.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не витребував оригінали електронних доказів – кредитного договору № 7670382 від 10.03.2024, паспорту споживчого кредиту, письмових доказів – платіжної інструкції, договору № 04072024-3 від 04.07.2024, договорів факторингу № 23.10/24-Ф від 23.10.2024 та № 16/05/25-Ф від 16.05.2025 з додатками та платіжними інструкціями, що призвело до неповного з`ясування обставин справи. Так, позивачем не було надано належних та достовірних доказів підписання та оплати вищевказаних доказів, тому апелянт вважає, що до позивача не перейшло право вимоги до відповідача, як не надано доказів отримання останньою будь–яких кредитних коштів та фактичного користування ними. Зауважує, що вказані обставини можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки право на позов (процесуальне) не збігається з правом на задоволення позову (матеріальним).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із частиною 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020

року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

За нормами ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

За приписами ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі

спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 10 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання споживчого кредиту №7670382 (далі-Договір 1), згідно з яким останній було надано кредит у сумі 13000 гривень строком на 360 днів, з фіксованою процентною стандартною ставкою за користування кредитом у розмірі 2,20 % за кожен день користування кредитом та зниженою процентною ставкою 1,54 % в день, за умови сплати споживачем до 09 квітня 2024 року або протягом наступних трьох календарних днів коштів у сумі не менше суми першого платежу, визначеного у Графіку, або часткового дострокового повернення кредиту (пункти 1.3., 1.4., 1.5. Договору 1).

Відповідно до пункту 1.2. Договору 1 на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктом 1.4. Договору 1 визначено, що періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до договору.

Відповідно до пункту 1.8. Договору загальні витрати на дату укладення договору складають: за стандартною ставкою складає 102960 гривень, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки – 100386 гривень.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка: за стандартною ставкою 47541,10% річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 27361,92% річних; орієнтовна загальна вартість кредиту: за стандартною ставкою складає 115960 гривень, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки – 113386 гривень (пункти 1.9., 1.10. Договору 1).

Згідно з пунктом 2.1. Договору 1 кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 .

Суму кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення договору. Дата надання кредиту 10 березня або 11 березня 2024 року. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з пунктом 2.1. договору (пункти 2.1., 2.2., 2.4. Договору 1).

Пунктом 9.6. Договору 1 передбачено, що цей договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного з боку товариства електронним підписом, що створений шляхом накладення на договір аналогу власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, в Особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично та стороні товариства для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству в ІТС товариства/зазначений в цьому договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис споживача на договорі та вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

10 березня 2024 року позивачем через платіжну систему ТОВ «Пейтек» було перераховано відповідачу та зараховано на її банківський рахунок № НОМЕР_2 , емітент платіжної картки акціонерне товариство «Універсал Банк», номер платіжної картки № НОМЕР_3 , грошові кошти у сумі 13000 гривень.

Факти укладання договору про надання споживчого кредиту та перерахування відповідачу коштів за договором підтверджується копіями договору про надання споживчого кредиту №7670382 з Додатком №1, що підписані сторонами договору електронними підписами, зокрема, відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А3021 (а.с. 7-16), паспорту споживчого кредиту, підписаного сторонами договору електронними підписами, зокрема, відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором МХ5758 (а.с. 17-19), листом товариства з обмеженою відповідальністю «Пейтек» №20241113-1/1 від 13 листопада 2024 року (а.с. 30-31), листом акціонерного товариство Універсал Банк» №БТ/Е-3733 від 04 лютого 2026 року (а.с. 103), рухом коштів по картці від 02 лютого 2026 року (а.с.104). Тобто відповідач розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код смс-повідомлення).

Прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту в розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована. Вказані обставини відповідач не спростувала належними та допустимими доказами.

Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).

Матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 10 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №7670382, за умовами якого відповідачу було надано в кредит грошові кошти в сумі 13000 гривень, умови якого позивачем були виконані. Натомість, відповідач у передбачений договором строк його умови не виконала, як і не надано доказів відсутності боргу надано не було.

Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання.

Однак, відповідачка своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористалася та продовжувала користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

23 жовтня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №23.10/24-Ф (далі-Договір 2), за яким перше відступило за плату належні йому права вимоги, а останнє прийняло належні товариству з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників, який є Додатком до договору та його невід`ємною частиною, у тому числі і до відповідача, що підтверджується копіями Договору 2 з додатками та платіжної інструкції №166 від 30 жовтня 2024 року (а.с. 39, 40-48).

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників. Перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (пункти 1.1., 1.2. Договору 2).

На підтвердження факту переходу права грошової вимоги до відповідача надано копії акту прийому-передачі Реєстру боржників від 23 жовтня 2024 року та Реєстру Боржників (а.с.48,49-50).

16 травня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу №16/05/25-Е (далі-Договір 3), відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, про що свідчать копії договору факторингу з додатками до нього (а.с. 53-57), платіжних інструкції №459 та №460 від 27 листопада 2025 року, № 465 від 28 листопада 2025 року (а.с. 51,52).

Цим договором факторингу передбачено, що право вимоги – це права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі договорів. За цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників (пункт 1.1. Договору).

За пунктом 1.2. цього договору перехід права вимоги заборгованості до боржника відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. На підтвердження на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача надано копію акту прийому-передачі Реєстру боржників від 16 травня 2025 року, реєстру прав вимоги до Договору 3 (а.с.58, 59-60).

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують і на законність ухваленого рішення не впливають.

Разом з тим, згідно з карткою обліку договору (розрахунок заборгованості), сформованої товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (а.с. 34-38), станом на 22 жовтня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором 1 становить: основний борг – 13000 гривень, за процентами за користування кредитом - 34320 гривень.

З виписки з особового рахунку за кредитним договором №7670382, сформованої позивачем (а.с. 61), вбачається, що станом на 01 листопада 2025 року заборгованість відповідача за основним боргом становить 13000 гривень, за процентами за користування кредитом - 34320 гривень.

Колегія суддів, перевіряючи розрахунок процентів, наданий позивачем, за кредитним договором не може погодитися з його правильністю, з огляду на таке.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Вказаним Законом було внесено зміни до Закону України №1734-VIII.

Зокрема, ст.8 Закону України №1734-VIII доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Водночас, п.17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1734-VIII визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки Закон України №3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5% (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в договорі), в період часу з 23.04.2024 до 19.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5%, а з 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1%.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України №3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

А тому відповідно до положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону № 1734-VIII максимальний розмір денної процентної ставки із

14 червня 2024 року по 19 серпня 2024 року не може перевищувати - 1,5%, а з 20 серпня 2024 року та надалі - 1%.

Як видно з розрахунку заборгованості за договором розмір заборгованості складає: тіло кредиту - 13000,00 грн, проценти за користування – 34320,00 грн.

Керуючись вимогами вказаного Закону та провівши власний розрахунок, колегія суддів зазначає, що заборгованість відповідача:

- за процентами за користування кредитом перед первісним кредитором з 10.03.2023 по 10.03.2025 становить 456,60 грн, а саме:

з 11.03.2023 по 22.04.2024 – 321,02 грн;

з 23.04.2024 по 19.08.2024 – 63,40 грн;

з 20.08.2024 по 10.03.2025 – 72,18 грн.

Окрім того, у цій справі відповідач не пред`являла зустрічного позову та не заявляла самостійних вимог про визнання відповідних положень кредитного договору недійсними, їх зміну чи застосування наслідків недійсності правочину. Виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за процентами підлягає зміні.

Таким чином, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору, колегія суддів вважає, що розмір заборгованості за договором становить 13456,60 грн, з них 13000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 456,50 грн – сума заборгованості за процентами за користування кредитом.

Оскільки, суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване рішення слід змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити.

Суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 133, частини другої статті 137, частини другої статті 141 ЦПК України сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката, які розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

У зв`язку зі зміною розміру задоволених позовних вимог підлягає зміні і розподіл судових витрат відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України.

За звернення до суду із позовом ТОВ «ФК «Ейс» сплатило 2662,40 грн судового збору.

Позов ТОВ «ФК «Ейс» задоволено частково, відтак, із ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 749,43 грн.

Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктами 1-2 частини 2, частиною 3 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи складність справи, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, розгляд справи без участі представника позивача, а також виходячи з критеріїв реальності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити розмір таких витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, у сумі 2500,00 грн.

За звернення до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 3993,60 грн судового збору.

Оскільки апеляційну скаргу Волкової Б.С. задоволено частково, то на її користь з ТОВ «ФК «Ейс» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1135,78 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Народицького районного суду Житомирської області від 16 лютого 2026 року змінити.

Викласти абзаци 1-3 резолютивної частини рішення Народицького районного суду Житомирської області від 16 лютого 2026 року в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №7670382, укладеним 10 березня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , в сумі 13456,60 грн, з яких: 13000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 456,60 грн– заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати по сплаті судового збору в сумі 749,43 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн».

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1135,78 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді Т.М. Павицька

В.А. Панкеєва